16. Судимість.

Інші заходи кримінально-правового характеру

ПИТАННЯ 1. ЮРИДИЧНА ПРИРОДА СУДИМОСТІ. ПРАВОВІ НАСЛІДКИ
СУДИМОСТІ. ПОГАШЕННЯ ТА ЗНЯТТЯ СУДИМОСТІ.

СУДИМІСТЬ є правовим станом особи, який виникає у зв'язку з її засудженням до

кримінального покарання і за зазначених у законі умов тягне настання для неї певних
негативних наслідків, і що правильне застосування правових норм про судимість, її
погашення чи зняття має важливе значення для вирішення кримінальних справ у разі
вчинення особою нового кримінального правопорушення.

ОЗНАКАМИ СУДИМОСТІ є те, що вона:

¾ є специфічним правовим наслідком засудження за вчинення кримінального

правопорушення, який триває і після, відбуття покарання. Виникає на підставі
набрання законної сили обвинувальним вироком суду, яким такій особі призначено
певне покарання;

являє собою особливий правовий статус засудженого (має персональний характер і

пов'язана лише з даною особою);

¾ має чітко визначені часові рамки, встановлені КК;

¾ полягає в обмеженнях, які застосовуються до особи, що має судимість;

¾ умови перебігу судимості та її кримінально-правові наслідки визначені КК.

ЧАСОВІ МЕЖІ СУДИМОСТІ:

v виникає з моменту набрання обвинувальним вироком суду законної сили;

v триває певний строк;

v закінчується судимість її погашенням чи зняттям.

Норми інституту судимості закріплені, насамперед, у Загальній частині КК - розділі

XIII Загальної частини КК, в окремих випадках законодавець «розміщує» відповідні
норми в інших розділах Загальної частини КК:

‒ у тому випадку, коли судимість за раніше вчинене кримінальне правопорушення

у частині 4 ст. 32 зазначається про відсутність повторності кримінального
правопорушення якщо судимість було погашено або знято;

‒ згідно зі ст. 34 наявність судимості за раніше вчинене умисне кримінальне

правопорушення визнається обов'язковою ознакою рецидиву кримінальних
правопорушень (при вчиненні особою нового умисного кримінального
правопорушення);
‒ у частині 2 ст. 9 рецидив кримінальних правопорушень визнається різновидом
правових наслідків вироку суду іноземної держави, який враховується при кваліфікації
нового кримінального правопорушення, призначенні покарання, звільненні від
кримінальної відповідальності або покарання;

‒ про погашення та зняття судимості законодавець вказує при визначенні часових

меж вчинення(зокрема текстуально позначених, як «...до погашення або зняття
судимості»), що враховуються у змісті підстави умовно-дострокового звільнення особи
від відбування покарання (п. 2 ч. 3 ст. 81 КК);

‒ у статті 108 КК встановлені спеціальні (відмінні від закріплених у статтях 88-91

КК) умови погашення та зняття судимості щодо осіб, які вчинили кримінальне
правопорушення до досягнення ними вісімнадцятирічного віку (див. про це розділ 19
підручника).

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ НАСЛІДКИ СУДИМОСТІ охоплюють випадки, коли

особа, маючи судимість за раніше вчинене кримінальне правопорушення, скоює нове
кримінальне правопорушення, у зв'язку з чим:

1) наявність судимості у громадянина України, іноземця або особи без громадянства за

раніше вчинене за межами України кримінальне правопорушення може враховуватися
при кваліфікації нового кримінального правопорушення, вчиненого на території
України, призначенні покарання за таке кримінальне правопорушення та звільненні
від кримінальної відповідальності або покарання (ст. 9 КК);

2) наявність незнятої і непогашеної судимості за раніше вчинене кримінальне правопорушення

визнається обов'язковою ознакою повторності кримінальних правопорушень (ч. 4 ст. 32 КК) і у
передбачених КК випадках може впливати на кваліфікацію кримінального правопорушення,
вчиненого повторно (див. ст. 35 КК), та призначення покарання (зокрема, як обставина, що
обтяжує його, - див. п. 1 ч. 1 ст. 67 КК);

3) судимість за раніше вчинене умисне кримінальне правопорушення (у разі вчинення особою

нового умисного кримінального правопорушення) є обов'язковою ознакою рецидиву
кримінальних правопорушень (ст. 34 КК) і у випадках, визначених КК, впливає на кваліфікацію
вчиненого (ст. 35 КК) та призначення покарання (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК);

4) судимість за раніше вчинене кримінальне правопорушення (кримінальні правопорушення)

впливає на утворення кваліфікованого (особливо кваліфікованого) складу кримінального
правопорушення;

5) наявність у особи судимості за раніше вчинене кримінальне правопорушення у певних

випадках виступає перешкодою для звільнення від кримінальної відповідальності, оскільки
при "побудові" юридичних конструкцій окремих різновидів звільнення від кримінальної
відповідальності (зокрема передбачених статтями 45-48 КК) законодавець застосовує
формулювання «особа, яка вперше вчинила кримінальне правопорушення...»;
6) наявність у особи незнятої чи непогашеної судимості за раніше вчинене кримінальне
правопорушення певного виду у поєднанні з іншими, передбаченими у законі, обставинами
враховується при визначенні змісту та застосуванні окремих різновидів звільнення від
відбування покарання;

7) наявність у особи судимості за раніше вчинене кримінальне правопорушення у певному

випадку виступає перешкодою для застосування (подальшого застосування) до неї звільнення
від відбування покарання; наприклад унеможливлює звільнення засудженого від відбування
призначеного судом покарання за вчинення ним нового кримінального правопорушення (ч. 2
ст. 75 КК).

ВИДИ НАСЛІДКІВ СУДИМОСТІ

ВИДИ СТРОКІВ ПОГАШЕННЯ СУДИМОСТІ:

‒ в момент винесення вироку без призначення покарання або зі звільненням від покарання,
крім звільнення від покарання з випробуванням (ч. 3 ст. 88 КК України);

- в день прийняття закону, яким діяння, за яке особа засуджена, декриміналізовано (ч. 3 ст.
88 КК України);
- ‒ із закінченням встановленого вироком суду відповідно до ст. 75 чи ст. 79 КК України
іспитового строку особі при дотриманні нею передбачених законом вимог (пункти 1, 2 ст.
89 КК України);
- ‒ самим фактом відбуття покарання (п. 4 ст. 89 КК України);
- ‒ через певні, чітко визначені законом строки після відбуття покарання (пункти 5-9 ст.
89 КК України);

ОСОБИ, ЯКІ НЕ МАЮТЬ СУДИМОСТІ:

особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання;

б) особи, звільнені від покарання;

в) особи, що відбули покарання за діяння, кримінально протиправність і караність якого

усунута законом

г) особи, які були реабілітовані

д) достроково звільнені від службових обмежень для військовослужбовців та тримання в

дисциплінарному батальйоні для військовослужбовців.

ПОГАШЕННЯ СУДИМОСТІ ЩОДО ЗВІЛЬНЕНИХ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ З

ВИПРОБУВАННЯМ.

Для осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК,
судимість погашається за умови, що протягом іспитового строку вони:

а) не вчинятимуть нового кримінального правопорушення та

 б) суд не скасує рішення про їх звільнення від відбування покарання з випробуванням
(наприклад, на тій підставі, що покладені на них обов'язки, встановлені ч. 1 ст. 76 КК,
засуджений не виконує або систематично вчинює правопорушення, які потягли
адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення).

ПОГАШЕННЯ СУДИМОСТІ ПОВ'ЯЗАНЕ ІЗ ФАКТОМ ВІДБУТТЯ ПОКАРАННЯ

Особи, які відбули покарання у виді службового обмеження для військовослужбовця або
тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, а також військовослужбовці,
які відбули покарання на гауптвахті замість арешту вважаються такими, що не мають
судимості.

ПОГАШЕННЯ СУДИМОСТІ Є ЧЕРЕЗ ПЕВНІ, ЧІТКО ВИЗНАЧЕНІ ЗАКОНОМ СТРОКИ ПІСЛЯ

ВІДБУТТЯ ПОКАРАННЯ

Умови погашення судимості після відбуття покарання.

‒ особа відбула основне та додаткове покарання;

‒ сплили строки погашення судимості, визначені (диференційовані) у цих пунктах;

‒ засуджена до певного покарання особа протягом строку погашення судимості не вчинила

нового кримінального правопорушення.

ВИДИ СТРОКІВ ПОГАШЕННЯ СУДИМОСТІ ПІСЛЯ ВІДБУТТЯ ПОКАРАННЯ:

1) особи, засуджені до основного покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення права обіймати певні посади чи
займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт або арешту, якщо вони
протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового
кримінального правопорушення;

2) особи, засуджені до обмеження волі, а також засуджені за кримінальне правопорушення

до позбавлення волі, якщо вони протягом двох років з дня відбуття покарання (основного та
додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення;

3) особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за

кримінальне правопорушення , якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання
(основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення;

4) особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за тяжкий
злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового)
не вчинять нового кримінального правопорушення;

5) особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за

особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання
(основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення.

ЗНЯТТЯ СУДИМОСТІ ДОПУСКАЄТЬСЯ ЗА НАЯВНОСТІ ТАКИХ УМОВ:

‒ відбуття особою покарання лише двох видів ‒ обмеження волі або позбавлення волі.
Або, інакше кажучи, має бути фактично відбуте покарання певного виду;

‒ сплив не менш як половини строку погашення судимості, передбаченого ст. 89 КК;

‒ особа довела своє виправлення зразковою поведінкою та сумлінним ставленням до

праці;

‒ суд визнав за можливе зняти судимість до повного спливу її строку, визначеного

законом.

ДОВЕДЕННЯМ ОСОБОЮ ВИПРАВЛЕННЯ згідно з ч. 1 ст. 91 КК визнаються зразкова поведінка

та сумлінне ставлення до праці.

ПИТАННЯ 2. ПОНЯТТЯ ТА МЕТА ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ. ОСОБИ, ДО

ЯКИХ ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ.

Законодавче закріплення поняття ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ міститься

у ст. 92 КК України, де зазначено, що ними є примусове надання амбулаторної психіатричної
допомоги або поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене
Особливою частиною КК, у спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового
лікування.

У КК 2001 року вперше виокремлено спеціальний розділ XIV Примусові заходи медичного
характеру та примусове лікування" (статті 92-96 КК).

МЕТА ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ – попередити вчинення нових

суспільно небезпечних діянь або виправити засуджених у разі застосування до них примусових
заходів медичного характеру.

ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ – це заходи державного примусу у формі різних

лікувально-реабілітаційних заходів, які призначаються судом у рамках кримінального процесу
стосовно осіб з різними психічними розладами, що вчинили суспільно небезпечні діяння,
спрямовані на лікування цих осіб і запобігання скоєнню ними нових суспільно небезпечних дій
та суворе дотримання непорушності їхніх прав і законних інтересів.

Особа, направлена судом на примусове лікування, не може бути амністована чи помилувана.

Застосування примусових заходів медичного характеру є правом, а не обов’язком суду.

Примусові заходи медичного характеру призначаються, якщо має місце СУКУПНІСТЬ ТРЬОХ
УМОВ:

1) вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке має ознаки, передбачені у статтях
Особливої частини КК;

2) наявність у особи психічного захворювання (особа в момент вчинення суспільно

небезпечного діяння перебувала у стані неосудності; особа в момент вчинення суспільно
небезпечного діяння перебувала у стані обмеженої осудності; особа після вчинення
кримінального правопорушення у стані осудності захворіла на психічну хворобу до
постановлення вироку або під час відбування покарання (ст. 93 КК);

3) визнання особи такою, що становить небезпеку для себе або інших осіб.

НЕ МОЖУТЬ ЗАСТОСОВУВАТИСЯ ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ до особи, що

вчинила суспільно небезпечні діяння у стані неосудності чи захворіла на психічну хворобу після
вчинення кримінального правопорушення , але до винесення вироку одужала чи її психічний
стан змінився настільки, що вона перестала бути суспільно небезпечною.

У ст. 93 КК чітко окреслене коло ОСІБ, ЯКИМ СУД МОЖЕ ПРИЗНАЧИТИ ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ
МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ. Перелік відкривають особи, що вчинили суспільно небезпечні діяння
у стані неосудності та на підставі ч. 2 ст. 19 КК звільняються від кримінальної відповідальності.
До цієї категорії належать особи з наявністю у них під час вчинення суспільно небезпечних
діянь широкого спектру психічних розладів (хронічні психічні захворювання, тимчасові розлади
психічної діяльності, недоумство, інші хворобливі стани психіки), що позбавляли їх можливості
усвідомлювати свої дії чи керувати ними.

До осіб, які вчинили кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності, може бути
застосований лише один вид примусових заходів медичного характеру – надання
амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку (відповідно до частин 3, 4, 5
ст. 94 інші види примусових заходів медичного характеру застосовуються до психічно хворих, у
категорію яких не входять особи з обмеженою осудністю). Своєрідність надання примусової
амбулаторної психіатричної допомоги особам з обмеженою осудністю полягає в тому, що вона
надається одночасно з відбуванням ними покарання. Якщо покарання пов’язане з
позбавленням волі, то здійснення примусових заходів медичного характеру покладається на
медичну службу кримінально-виконавчих установ. Якщо покарання не пов’язане з
позбавленням волі, то проведення примусового амбулаторного лікування покладається на
психіатричні заклади охорони здоров’я.

Примусові заходи медичного характеру можуть застосовуватися після відбування частини

покарання та можуть змінитися покаранням, якщо відбулося одужання та не сплинули строки
давності.

ПИТАННЯ 3. ВИДИ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ. ЇХ ПРОДОВЖЕННЯ,

ЗМІНА ЧИ ПРИПИНЕННЯ.

У ст. 94 КК дається перелік видів примусових заходів медичного характеру та типів

психіатричних закладів, у яких вони проводяться.

ВИДИ:

1) ПСИХІАТРИЧНИЙ ЗАКЛАД ЗІ ЗВИЧАЙНИМ НАГЛЯДОМ призначений для психічно хворих, які

за психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребують
примусового лікування, але без значних обмежень або посиленого нагляду.

2) ПСИХІАТРИЧНИЙ ЗАКЛАД ІЗ ПОСИЛЕНИМ НАГЛЯДОМ призначений для психічно хворих,

стан яких потребує тримання та лікування в умовах посиленого нагляду, хоча вони не скоїли
суспільно небезпечних дій проти життя інших осіб і не становлять загрози для суспільства.

3) ПСИХІАТРИЧНИЙ ЗАКЛАД ІЗ СУВОРИМ НАГЛЯДОМ призначений для психічно хворих, які за

своїм психічним станом і характером діянь становлять особливу небезпеку для суспільства,
зважаючи на великий ризик скоєння агресивних дій проти життя інших осіб.

Висновок судово-психіатричної експертизи про психічний стан особи є юридичною підставою

для застосування примусових заходів медичного характеру, та він потребує, як і будь-який
експертний висновок, оцінки судом. Рекомендації експертів не є обов’язковими для суду.

НЕПРИМУСОВІ ЗАХОДИ призначаються судом, але, на відміну від примусових, за яких

призначення, припинення та контроль за проведенням здійснюються судом, ці заходи
медичного характеру забезпечуються й контролюються тільки органами охорони здоров’я.

Установленням максимального строку періодичного огляду хворого комісією лікарів-психіатрів

«не рідше одного разу на шість місяців» уводиться принципово нова правова норма –
продовження застосування примусових заходів медичного характеру кожного разу на строк,
який не може перевищувати шести місяців.З азначений у ч. 2 ст. 95 КК порядок продовження
чи зміни примусових заходів медичного характеру застосовується також до осіб, які вчинили
кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до
постановлення вироку, та до осіб, які захворіли на психічну хворобу під час відбування
покарання.

ПИТАННЯ 4. ПРИМУСОВЕ ЛІКУВАННЯ. ПІДСТАВИ ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ПОРЯДОК ВІДБУВАННЯ

ПРИМУСОВЕ ЛІКУВАННЯ – захід кримінально-правового примусу, що може бути застосований

судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили кримінальне
правопорушення та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.

У разі призначення покарання у виді позбавлення волі чи обмеження волі примусове лікування
здійснюється за місцем відбування покарання. У разі призначення інших видів покарань
примусове лікування здійснюється в спеціальних лікувальних закладах.

ПРИМУСОВЕ ЛІКУВАННЯ ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ВІД ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ МЕДИЧНОГО

ХАРАКТЕРУ:

‒ хворобою;

‒ можливістю застосування примусового лікування й за місцем відбування покарання, а

примусові заходи медичного характеру тягнуть направлення особи, зазвичай, у спеціалізовані
психіатричні заклади;

‒ часом лікування.

У разі покарання у виді позбавлення чи обмеження волі примусове лікування проводять

заклади медичної служби кримінально-виконавчих установ, за інших видів покарання –
спеціальні лікувальні заклади.
ПИТАННЯ 5. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ПРИРОДА СПЕЦІАЛЬНОЇ КОНФІСКАЦІЇ

У КК України фактично передбачено ДВА ВИДИ СПЕЦІАЛЬНОЇ КОНФІСКАЦІЇ:

1) санкції понад 50 статей (частин статей) Особливої частини КК передбачають конфіскацію

окремих видів майна (наприклад, ст. 201 ‒ предметів контрабанди, ст. 209 ‒ майна,
одержаного кримінально протиправним шляхом, тощо).

2) відповідно до Закону від 18 квітня 2013 р. КК доповнено ст. 96-1 і ст. 96-2, в яких визначено
суть спеціальної конфіскації як виду іншого, крім покарання, заходу кримінально-правового
характеру.

У ст. 96-2 КК визначено, що СПЕЦІАЛЬНА КОНФІСКАЦІЯ ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ у разі, якщо гроші,

цінності та інше майно:

1) одержані внаслідок вчинення к.пр. та/або є доходами від такою майна;

2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення к.пр., фінансування

та/або матеріального забезпечення к.пр. або винагороди за його вчинення;

3) були предметом к.пр., крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі,
коли його не встановлено, - переходять у класність держави;

4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення

к.пр., крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати
про їх незаконне використання.

Спеціальній конфіскації за законом (частини 2 і 3 ст. 96-2, ч. 10 ст. 100 КПК) підлягають також:

5) «перетворене майно» - майно, в яке перетворені гроші, цінності та інше майно, перелічене
вище;

6) грошова сума, що відповідає вартості такого майна - якщо конфіскація згаданих вище
грошей, цінностей та іншого майна на момент прийняття судом рішення про спеціальну
конфіскацію неможлива внаслідок їх використання або неможливості виділення з набутого за-
конним шляхом майна, або відчуження, або з інших причин;

7) гроші, цінності та інше майно, передані особою, яка вчинила кримінальне правопорушення
або суспільно небезпечне діяння, що містить ознаки кримінального правопорушення, пе-
редбаченого КК, іншій фізичній або юридичній особі, - якщо особа, яка прийняла майно, знала
або повинна була знати, що таке майно одержано внаслідок вчинення кримінального
правопорушення, передбаченого ст. 354 та ст.ст. 364, 364-1, 365-2, 368-369-2 розділу XVII
Особливої частини КК, або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння,
передбаченого цими статтями.

НЕ МОЖЕ БУТИ ПІДДАНО СПЕЦІАЛЬНІЙ КОНФІСКАЦІЇ ДВА ВИДИ МАЙНА:

а) майно, що згідно із КПК або іншим законом підлягає поверненню власнику (законному
володільцю);
б) призначене для відшкодування шкоди, завданої к.пр.

Положення КК в частині спеціальної конфіскації узгоджені з положеннями КПК (ст. 100 та ін.).
Крім того, відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК МАЙНО, ЯКЕ:

‒ було предметом к.пр., пов'язаного з незаконним обігом, та/або вилучене з обігу, ‒

передається відповідним установам або знищується;

‒ не має ніякої цінності і не може бути використане, - знищується, а у разі необхідності -

передається до криміналістичних колекцій експертних установ або заінтересованим особам на
їх прохання;

‒ підлягає поверненню власнику (законному володільцю), якщо його не встановлено, -

переходить у власність держави в установленому КМ порядку.