1.

Філософська культура середньовічного Тибету: ньінгм-па, сакья-па,

кагью-па, гелуг-па.
Філософська культура середньовічного Тибету була глибоко сформована
різноманітними впливами, включаючи корінні тибетські традиції,
індійський буддизм і центральноазіатську філософію. Протягом цього
періоду, який охоплює з 7 по 14 століття нашої ери, Тибет пережив розквіт
інтелектуальної та релігійної діяльності, що призвело до розвитку
унікальних філософських систем і духовних практик. Однією з найбільш
значущих подій у середньовічній тибетській філософії була передача та
адаптація індійського буддизму в тибетському суспільстві. Цей процес,
який розпочався в VII столітті нашої ери за правління тибетського царя
Сонгцена Гампо і продовжувався зусиллями наступних правителів і
вчених, призвів до утвердження буддизму як домінуючої релігійної та
філософської традиції в Тибеті. Тибетські вчені активно вивчали та
співпрацювали з різними індійськими буддистськими філософськими
школами, включаючи Мадх'ямаку, Йогачару та різні школи Тантри. Ці
індійські буддійські традиції були перекладені тибетською мовою,
вивчалися в монастирських університетах і обговорювалися у
філософських трактатах і коментарях. Окрім збереження та тлумачення
вчень індійського буддизму, тибетські вчені також розвинули окремі
філософські школи тибетського буддизму. Найвідомішими з них були
школи Ньїнма, Каг'ю, Сак'я та Гелуг, ці чотири школи мають величезний
культурний, філософський та духовний вплив на Тибет та буддизм в
цілому. Кожна з них має свою унікальну спадщину та практики, які
сприяють розвитку духовності та внутрішнього зростання її
прихильників.Поряд з передачею індійського буддизму, середньовічні
тибетські філософи також інтегрували корінні тибетські релігійні та
філософські традиції в буддійську структуру. Ця інтеграція проявлялася
різними способами, такими як включення практик бон, шаманських
ритуалів і місцевих космологічних вірувань у тибетську буддистську
думку. Середньовічний Тибет створив величезний корпус філософських
текстів і трактатів, включаючи коментарі до індійських буддійських
писань, оригінальні філософські твори та навчальні посібники з медитації
та ритуальної практики. Ці тексти були складені тибетськими вченими,
часто у співпраці з індійськими майстрами або на основі попередніх
індійських буддійських джерел. Монастирські університети, відомі як
монастирські університети (дацани), відігравали центральну роль у
культивуванні тибетської філософської культури. Ченці та вчені отримали
сувору освіту з буддійської філософії, логіки, дебатів і медитації, беручи
участь у жвавих інтелектуальних обмінах і дебатах, щоб уточнити своє
розуміння буддійської доктрини. Хоча філософські дослідження були
центральними для тибетської буддистської науки, кінцевою метою
філософських досліджень була підтримка духовної практики та медитації.
Техніки медитації, такі як божественна йога, Махамудра та Дзоґчен, були
невід’ємною частиною філософської програми й спрямовані на
усвідомлення природи розуму та досягнення звільнення.