Заняття 4-6.

Загальне питання: Постструктуралістська критика метафізики:

- концепція гри Ж.Дерріда;
Гра - і концепція, що постійно уточнюється, і справжня мова думки
постмодернізму, пристрасть до неї - і в теоретичному, і в практичному плані -
спільне місце в культурі постмодерну. І невипадково, звісно, гра була у центрі
мислення таких значних авторів сучасності, як Г. Гессе, X.Л.Борхес та X.
Кортасар.
У Жака Дерріда є різні, прості та складні інтерпретації гри. Говорячи про
опозицію між інтуїцією та розрахунком, між логічним філософським
міркуванням та повсякденною промовою, Деррід вважав, що поняття гри стоїть
поза цією опозицією: до і після філософії гра проголошує невіддільність
випадку від нескінченних обчислень. Зрозуміти ці тези можна в загальному
контексті філософії Дерріда.
Гра для Дерріда – відкритий безкомпромісний виклик усьому, що протистоїть
грі. Як він зазначає, деконструктивізм – ніщо без цього запитання, але
водночас він – усе, що завгодно, тільки не набір технічних та систематичних
прийомів. У цьому, між іншим, полягає специфічна складність опису
деконструкції, оскільки будь-який аналіз неминуче зупиняє, фіксує живий
процес, і в цьому випадку суть якраз криється в русі, грі, маневреності.
Філософський стиль Дерріда прагне звести воєдино гру мови та гру думки. Тим
самим багато в чому стирається опозиція між літературою та філософією, між
логічним міркуванням і художньою уявою.
Подібний синтетичний стиль - відмінна риса авторів постмодернізму, людей не
просто граючих, а й деконструюючих.
Ігрові принципи на листі починаються з азів – з імені автора та підпису. Підпис
– ідіома, це нерозчленований «шматочок» мови. У збірці «Лист і відмінність» є
два есе, кожне з яких закінчується ім'ям уявного ребе Derissa і Rida (Дерісса та
Ріда): проникливому читачеві залишається лише скласти з них напівстерте ім’я
Дерріда.
Насамперед, Деррід переформулює ключове поняття «структури», посилаючись
на різкі зміни в його трактуванні: «... в історії поняття структури можна було б
назвати «подією», не привноси це слово з собою той смисловий заряд, звести
який нанівець або змусити в ньому засумніватися якраз і становить функцію
структурних або структуралістичних вимог. Скажімо все ж таки «подію»,
обережно взявши це слово в лапки. Що ж тоді за подію? Зовні воно начебто
набуває форми розриву чи подвоєння» [ст. 352]. Цей переворот – результат
критичного мислення Ніцше, Фрейда та Хайдеггера – у найзагальнішому плані
може бути названий «децентруванням» структури.
Традиційна інтерпретація структури, до позначеної «події», обов'язково
передбачала наявність «центру» чи «фіксованого початку». Функцією цього
центру було не лише орієнтувати, балансувати та організовувати структуру –
адже неможливо помислити неорганізовану структуру – але, головне, у
принципі поставити межі того, що ми називаємо грою структури.
Забезпечуючи чіткість системи, центр структури припускає гру її елементів,
лише усередині загальної форми. Отже, у структурі виділяються центр і гра як
антагоністичні початки: центр стримує гру, гра розмиває центр.
Література:
Деррида Ж. Письмо и различие. – СПб.: Академический проект, 2000.
https://psychoanalysis.by/wp-content/uploads/2018/10/Деррида-Ж.-Письмо-и-
различие-2000.pdf?189db0&189db0