Ніцше і література

Transcribed by TurboScribe.ai. Go Unlimited to remove this message.

Сьогодні у нас така тема непроста, напевно, якщо йдеться суто про літературу. А з
іншого боку, мушу сказати, що і досить звична має бути для тих, хто займається
літературою, оскільки в особі ніччі ми зустрічаємо доволі несподівану в багатьох
аспектах людину, філософа. По-перше, це філолог, який вирішив бути філософом.

Тобто вже стає цікаво. По-друге, сьогодні ми, напевно, все ж таки, Оксана
задекларувала, що сьогоднішня лекція має називатися «Нічче і література». Власне,
особливих таких якихось натяжок нам робити не доведеться, тому що той спосіб
писати, який демонструє нічче, він, за великим рахунком, доволі близький до
літератури.

Ба більше, мушу сказати, що нічче обирає специфічний спосіб письма. І про цей спосіб
ми теж трошечки поговоримо, але почати я хочу от з яких аспектів. Ви знаєте, такий
інший німецький філософ, філософ ХХ століття, Мартін Гайдіґер, напевно, чи не
найвпливовіший філософ ХХ століття, говорив так, наприклад, про роль біографії
філософа в філософії, відповідно, чи в історії філософії.

Він казав так, що ми мусимо знати про Аристотеля, про те, що він народився, жив і
помер. Це решта про філософію Аристотеля ми маємо дізнатися з його творів. І, власне,
за великим рахунком, тут багато рацій в таких словах Гайдіґера.

Однак у випадку з Нітча, якби ми вчинили так, як нам радить Гайдіґер, я думаю, що ми
не просто б втратили, ми, можливо, б кардинально заплуталися з тим, що нам потрібно
було б знати про Нітча. Чому так? Тому що Нітча, це буде, напевно, один із перших
таких пунктів, на якому я хочу наголосити, що Нітча був тим філософом чи філософом
того гатунку, того штибу, який вмів своє життя перетворювати на філософію. Тобто його
спосіб філософування, власне кажучи, випливає за великим рахунком з його життя.

І нехай це не тільки стосується якийсь, скажімо так, перебіг подій, які траплялися з цим
філософом, але це і ті впливи, які чинилися на нього, так би мовити. Тобто всі ці
аспекти, всі ці речі ставали таким тлом своєрідним, такою конвою, з якої і виростала
філософія Нітча. Філософія Нітча, особливо в тому топосі, де ми з вами перебуваємо, і
ми на увазі зараз не Арсенал, а дещо ширше, тобто пострадянський спадок.

А якщо ми трошечки раніше забіжемося в радянські часи, то Нітча, наприклад, належав

до тих філософів, вивчати яких було заборонено. От коли я відкрив для себе цього
філософа, я відкрив його для себе через російські фактично ще дореволюційні
переклади, для мене було важко, цікаво і важко, тому що дістати якусь літературу
коментаторську, інтерпретаторську і погодів, скажімо, оригінальні твори було
практично неможливо. Якщо про Нітча можна було писати, то про нього треба було
писати негативно.

Тобто це мало бути, знаєте, і в радянські часи займатися філософію було теж дуже
важко, тому що філософія була галуздю гуманітарного знання, яка всуціль не просто
контролювалася ідеологією, яка якоюсь мірою просто злилася з ідеологією. І
відповідно такі мислителі як Нітча дістали тавро, власне кажучи, провісників фашизму і
нацизму. Справа в тому, що Нітча не був засуджений на нюрнбергському процесі, коли,
як ви знаєте, був засуджений нацизм, його речники, його виразники, але ім'я Нітча
лунало під час нюрнбергського процесу, і деякі звинувачувачі вживали це ім'я для того,
щоб показати, що він був натхненником багатьох тез, які, власне кажучи, оберталися
довкола націонал-соціалістичної ідеології і ідеології фашизму.

Тут, власне кажучи, важливо розрізняти ці дві ідеології, хоча б з тієї причини, що,
наприклад, найбільший представник фашизму, а фашизм, зрозуміло, це первісно
італійська течія, яка пов'язана з іменем Мусоліні. Мусоліні не просто читав Нітча,
Мусоліні був таким затятим адептом Нітча. Коли він згадував Нітче, він був досить
екзальтований.

Коли він згадував Нітче, він перетворював його слова на якісь гасла, фактично.
Наприклад, нітчеве гасло «Живе небезпечно» фактично стало одним із центральних
гасел Мусоліні. З Гітлером трошечки не так.

Гітлер не читав Нітче, але дуже ним захоплювався. Гітлер, напевно, мало чого читав
взагалі. І ось тут тези про те, які лунають зараз в нашому суспільстві, в нашій культурі,
про те, що треба читати, не треба читати, читаємо ми чи не читаємо ми, наскільки це
взагалі важливо, а далі ширше ми можемо говорити, наскільки важливо, наприклад,
філософія, література і взагалі гуманітаристика.

Це окремі питання, які, вочевидь, вартували б окремої лекції. Так от Гітлер, якщо не
читав Нітче, то принаймні мав безпосередній контакт з сестрою Нітче, яка, спочатку
доглядаючи за своїм безумним братом, а безумним я вживаю зараз в медичному сенсі
цього слова, тому що останні 11 років свого життя Нітче був безумцем. Тобто він
фактично був інтелектуально і психічно непритомною людиною.

І ця хвороба його прогресувала. І доглядаючи за своїм братом, сестра Лізабет, вона,

власне кажучи, робила все, щоб перетворити брата на необійку літературну
філософську зірку. Наприклад, вона редагувала його праці, вона кілька разів висувала
незакінчену ним, і, власне кажучи, треба сказати, що Нітче і не планував завершити цю
працю, яка зараз фігурує, перекладена і підписана іменем цього німецького філософа.

Переважно вона з'являється у вигляді… Якщо українського перекладу, в очевидь,

немає, то, можливо, ми щось скажемо про українські переклади Нітче. Йдеться про
працю, яка поширена на наших теренах, переважно в російському перекладі. Вона
називається «Воля к власті», тобто воля до влади.

Це теж один із наріжних термінів Нітче. Я трошечки пізніше скажу, як би вартувало

взагалі-то тлумачити цей термін, це слово «сполучення». Сьогодні я не зможу
зробити… Тому що про Нітче це моя улюблена тема, мене можна буде тільки обірвати,
я думаю, в кінці, тому що я дуже люблю розповідати про Нітче.

Я читаю кілька курсів йому присвячених в Києво-Могилянській академії. Один так і

називається «Філософія Нітче», а другий – це такий семінар коментаторський, який
присвячений чи не найголовнішій його праці, так казав Зарат Устра. І, власне, таке моє
зацікавлення, яке триває безмаль, напевно, не років зо тридцять, можливо, вже скоро
буде.
Я кілька років тому, в 2016 році, втілив в книжці, яка видана у видавництві «Темпора», і
назва цієї книжки «Нітче. Самоперевершення». Тобто я намагаюся вибудувати підхід
до цього мислителя через його ж термін, термін, який він пропонує.

Німецькою він звучить як «Selbstüberwindung», тобто українською його можна

перекласти як «Самоперевершення». І я, знову ж таки, трошечки пізніше сподіваюсь,
що встигну і скажу трошечки про головні такі термінологічні пастки і, можливо, такі
наріжні камені пункти, за допомогою яких можна було б, бодай, окреслити, якщо не
вхопити цілковито, то, бодай, окреслити філософію цього мислителя. Отже, Німеччина,
наприклад, та на батьківщині цього філософа нічим, між іншим, був неабияким
критиком Німеччини, як такої всього німецького і німецької культури.

І Нічо часто казав так «Мої твори легше було б перекласти чи написати, можливо,
французькою мовою». Колись Гегеля запитали, я не знаю, чи був у вас такий досвід
колись, про читання праць Гегеля. Це неабиякі тортури, можу вам сказати.

Навіть не в оригіналі, чи, вірніше, навіть не в перекладі, а в оригіналі. І є навіть такий

анекдот, що Гегеля колись запитали, скажіть, будь ласка, французький журналіст
запитав, а чи можна ваші праці викласти в більш легкий спосіб і перекласти
французькою мовою. Він сказав так, що в легший спосіб не можна, а французькою
неможливо.

Тобто Нічо був тим філософом, який казав навпаки. Він казав, що, можливо, його праці
перевісно добре звучали французькою мовою. Це, напевно, була чи не єдина сучасна
нічові мова, якою він міг читати.

Він Нічо взагалі не дуже добре володів іноземними мовами, проте досконало володів
класичними мовами, тобто давньогрецькою мовою і латиною. Я вже сьогодні
обмовився, що Нічо був класичним філологом. Він, фактично, ще з шкільної лави
вивчав і давньогреку, і латину також.

Більше в той період, коли він заснував філологічний гурток, праці, які обговорювали в
межах цього гуртка, звучали, обговорювалися, перепрошую, латиною, зверніть увагу,
не рідною мовою німецькою, а обговорювалися латиною. А Нічо разом з тим був
мислителем, який не міг не звертати увагу, не міг не бути заангажований взагалі в
європейську літературу і культуру в ширшому значенні цього слова. Сьогодні,
наприклад, коли ми говоримо про єдину і спільну Європу, то ми мусимо пригадати, що,
напевно, Нічо був одним із тих мислителів, які виношували ідею спільної Європи.

Справа в тому, що Нічо, з огляду на його хворобливий стан, він фактично був таким
хворобливим ще з малечку, і під кінець життя його хвороби дедалі більше
закусувалися, і він змушений був шукати собі такого місця, де б кліматичні погодні
умови не докучали йому, не дозволяли б йому просто елементарно писати. Єдине, що
йому було потрібно, він надзвичайно любив читати і писати, і це можна окремо,
напевно, говорити про те, як Нічо, і це він робить, між іншим, в деяких своїх книжках.
Давайте, раз я вже про це сказав, кілька слів можу пригадати.
Якщо ви читаєте, наприклад, першу частину «Заратустри», Нічо там пише таке, він
каже, що як треба читати і писати, власне. Він каже, що взагалі, і про свої книжки він,
наприклад, так казав, мої книжки читати не потрібно, їх треба знати на пам'ять. А
писати як потрібно? Писати потрібно власною роботою.

А що означає власною роботою? У сенсі, що ми розриваємо собі вени і замість чорнила

використовуємо кров. Тобто йдеться про… От Нічо був прихильником, тому що є
читання, знаєте, розважальне. Ми самі любимо, погодьтеся, я тут теж, можливо, буду
говорити про те, що дуже важливим є зручне місце, в якому ми читаємо.

Дуже добре чи в такому м'якому фотелі сісти, чи на канапі і почати читати, наприклад.
А Нічо говорить про те, хоча і сам він любив читати, наприклад, лежачі, він говорить
про те, що надзвичайно важливим є активне читання. Активне читання – це не просто
вхоплення, запам'ятовування, я таке механічне зараз маю на увазі, запам'ятовування
тексту, який ми прочитуємо.

Тобто текст завжди передбачає певний діалог. Сам Нічо, бо чому я так кажу, в
університеті у Псала є такий дослідник на прізвище Томос Броб'єр, який написав
працю, присвячену, зверніть увагу, кинегозбірні Нічо. Ті книги, які Нічо купував
протягом свого життя, були досліджені цим науковцем.

І він описав мало не всю бібліотеку Нічо. Він дивився книжки, як Нічо читав, які з них
були, наприклад, прочитані, які сторінки ще були склеєні. Тобто були такі книжки, яких
він взагалі не торкався.

А були активно прочитані книжки, тому що він, наприклад, спеціально синім чи

червоним олівцем, наприклад, підкреслений. Нічо любив сперечатися з думками
авторів. Міг навіть до якихось інвектив чи обсягної лексики вдаватися писати,
наприклад, «Ах, ти ж скотиняка така», чи «Осел, ти такий неотесаний».

Тобто Нічо давав собі можливість розвернутися і зреагувати якось. Тобто сам Нічо
демонстрував певний активний спосіб прочитання. Тобто це була все ж таки
комунікація.

Це не пасивне засвоєння матеріалу, це включення. Включення, яке передбачає… Бо

знаєте, я іноді переглядаю стрічку фейсбука, там йдеться про те, що хтось пише такий
допис, що, мовляв, в одній книжці важливо до неї повертатися, перечитувати, тому що
в книжці ми кожного разу, коли ми до неї звертаємося, ми відчитуємо щось нове, якісь
нові контексти знаходимо. Тобто не те, що знаходимо, а вони там якось були
приховані, присипані чимось, а ми раптом не побачили.

Тобто контекст ми самі конструюємо. Оце є активне читання, розумієте? І от цих речей
може навчити нас безпосередньо та літературна творчість, письменницька діяльність,
яку демонструє сам Нічо. Ви знаєте, німецька мова досить непроста і для вивчення, і
для читання.

Тих з вас, хто вчив німецьку мову, ті знають, що це досить обважні конструкції, там
склеюються слова, і вона навіть фонетично звучить досить індустріально. Нічо сам міг
нарікати на німецьку мову. Я вже згадував сьогодні, що він казав, що краще звучить
легше.

Легше звучить французька мова. Чи італійська. Він якийсь час жив навіть в італійській і
французькій рив'єрі, тому що шукаючи собі затишного місця і ховаючись від такої
несталої погоди своєї рідної Німеччини чи Швейцаріїв, в якій він працював і робив
академічну кар'єру.

І от, власне, оцей такий стиль, який намагався з німецькою мовою, напевно,
найбільшим реформатором, якщо в нас щодо української мови вважається, ми
називаємо, згадуємо імена, наприклад, Котляревського і Шевченка, які необиякий
спосіб реформували нашу мову, то в Німеччині щонайменше починають говорити про
Мартіна Лютера. Лютер, в чому полягав, власне кажучи, реформація і в релігійному, і в
культурному сенсі, а вуще сказати навіть в мовному сенсі цього слова,
реформаторський підхід Лютера, він реформував німецьку мову тим, що він
перекладав Біблію. Він перекладав Біблію німецькою мовою.

А уявіть собі, термінологія була така, що в німецькій мові не було відповідників тих
слів, які він зустрічав у Святому Письмі. І Лютерові доводилося конструювати слова,
створювати слова німецькою мовою. Тому, коли ми зараз говоримо, наприклад, про
перекладацькі проекти, зараз з'явилося, наприклад, нещодавно Український інститут
книги, він нарешті, це дуже важлива річ, зініційована програма перекладу творів
української літератури іноземними мовами.

Здебільшого, напевне, треба буде займатися перекладом на англійську мову. І це

важлива річ, але треба розуміти, що нам спочатку треба зробити свій канон світової
літератури. І зараз кажу навіть не тільки про художню літературу, а про, взагалі, в
ширшому сенсі цього слова, про соціогуманітарну літературу світову.

Канон, який нам треба зробити. Для того, власне кажучи, не для того, щоб це було, щоб
ми могли щось поставити на полиці і заповнити наші бібліотеки, хоча це теж дуже
важливо, а для того, щоб самим писати. Література, національна література, література
національною мовою може бути створена тоді, коли ми, власне кажучи, засвоїмо оцей
весь, оцю всю літературу, в широкому сенсі цього слова, повторюю, спадщину світової
традиції.

І от Лютер в німецькій культурі був таким реформатором в усіх значеннях цього слова.
Тобто, Лютер реформував німецьку мову. А потім, можна говорити, бо філософія
завжди, так би мовити, не просто дається для прочитання філософські твори.

Наступним таким неабияким талановитим філософом в літературному сенсі цього

слова в Німеччині був Артур Шопенгавер, який продемонстрував взагалі, по-перше, в
нього мати була письменниця. Тобто, можна сказати, що в нього навіть такі родинні
схильності були до літературної творчості. І от, власне, Ніче, напевно, був третім
німецьким філософом.

Я зараз не згадую про, власне кажучи, німецьких письменників, тому що їх не

бракувало на той час і досі не бракує в Німеччині. А я кажу про філософів, яких можна
було б, власне кажучи, називати вправними літераторами. І от Ніче теж був одним із
таких мислителів, які досить вправно володіли словом.

І Ніче, ви знаєте, він іноді так захоплювався, що він міг не стримуватися і хизувався тим,
що він, власне, ось такий вправний літератор. От, наприклад, в своїй останній книжці, а
це, власне, ще один момент цікавий. Я сьогодні почав з аспекту біографії.

І перші літературні скетчі, такі проби Нічеві були його автобіографії. Тобто, уявіть собі,
хлопчик, восьмилітній хлопчик, там десь в підлітковому віці, він написав, йому вже
вдалося написати щось близько 13-14 власних автобіографій. Дитина, яка вже пише
свої автобіографії, уявляєте собі.

І сталося так, що остання книжка Нічева, вона називається «Ессе хомо», з латини можна
перекласти як «Ось» або «Це людина». І це, власне кажучи, теж була біографія, де
Нічев підводить підсумок своєї літературно-філософської діяльності. І в цій книжці,
наприклад, Нічев, а він вже був на межі, так би мовити, от такого божевілля, він,
наприклад, вдається до таких гіпербол.

І він пише, наприклад, зазначає так. Чому я пишу такі гарні книжки? Чому я такий
розумний? Тобто, от уявляєте собі, що міг це собі дозволяти. Але, зрештою, така
мегаломанія, можливо, чи це межа вже, мегаломанії, до якої підходив Нічев, вона
якоюсь мірою виправдана, тому що Нічев помирає, якщо Нічев народився в 1844 році,
то помирає він в 1900 році.

Власне кажучи, його смерть, можна сказати, знаменувала собою початок ХХ століття,
тому що філософська думка ХХ століття минає, чи відбувається, здійснюється крізь
призму нічевих думок і нічевих творів. Він просто счиняє неймовірну революцію думки,
інспіруючи не тільки німецьку традицію, хоча ви знаєте, що з Німеччиною особливо в
першій половині ХХ століття були такі значні, як би мовити, зрушення ідеологічного
плану. І, між іншим, не в останню чергу тут Нічев теж спричинився, я вже про це
згадував, до таких наслідків.

Дивіться, це про Німеччину я зараз кажу, я говорив про спадок Нічев в радянські часи, а
от в Німеччині одна із центральних вулиць Берліна, якщо ви були там, називається
Карл-Макс-Алеє. Ім'я Карла Маркса, а ми розуміємо, що комуністична ідеологія, до
якої Маркс причетний не в останню чергу, ця ідеологія обернулася, і ми це з вами
знаємо, обернулася одними з таких кривавих тоталітарних режимів в Радянському
Союзі, і, напевно, за кількістю жертв, які перевищив нацистські злочини. Але вулиця
Карла Маркса, тобто Карл-Макс-Алеє, одна із центральних магістралей Берліна.

В Берліні і в великих німецьких містах ви ніде не знайдете вулиці Фридриха Ніччя. Їх є

кілька, але в маленьких містечках, переважно там, де проживав або народився Ніччя,
народився ні, бо він народився в селищі Рекен, неподалік від Люцина, а ще найбільше
таке місто — це Ляйпців. І, власне, потім переїхали вони з родини в Новомбург.

От, власне, в Новомбургу є, це таке невеличке містечко. І, отже, спадщина Ніччя в самій
Німеччині, тобто в його батьківщині, і досі така, я б сказав, непевна. Між іншим, якщо
йдеться про книжки, які пов'язані з коментаторською традицією, то їх більше,
наприклад, англомовних книжок.
Я був цим вражений, тому що, от, коли готував я свою книжку, я здебільшого знаходив
літературу саме англійською мовою. Та і, взагалі, якщо йдеться про канонічне,
класичне видання творів Ніччя, то воно до останнього було, так би мовити, під зривом,
тому що його готували не в Німеччині. Його приготували два італійських філологи,
філологи, які займалися німецькою літературою.

Це Колі і Монтінарі. Їхнє видання, власне, і є канонічним, тобто тим, яке очищене від
отого привнесеного впливу, який здійснила сестра Ніччя. Вона, власне кажучи, робила
чимало коп'юр, наприклад, бо Ніччя міг згадувати не в такому приємному світлі і свою
матір, і свою сестру.

Чому, власне, може виникнути питання? Свого часу Ніччява сестра одружилася з
відомим німецьким антисемітом Ферстером і сповідувала такі широкі антисемітські
погляди, що завжди вибішувало самого Ніччя. Він не міг, власне кажучи, терпіти такого
німецького антисемітизму.
This file is longer than 30 minutes.
Go Unlimited at TurboScribe.ai to transcribe files up to 10 hours long.