НАУКОВА РОБОТА

"Північна війна та Полтавська битва. Їх причини, хід та

значення для України"

Роботу виконав:
Горбачов Сергій Олександрович
учень 11 класу
Миколаївської гімназії № 2

Науковий керівник:
Відайко Геннадій Вікторович,
учитель історії та правознавства
Миколаївської гімназії № 2
 ТЕЗИ РОБОТИ

Полтавська битва докорінно змінила історичний розвиток України, Росії та

Швеції. Крім того, вона вплинула на розвиток подій у ряді європейських
країн. Саме тому її дослідження потребує комплексного аналізу в усіх його
аспектах.

Ця подія змінила військово-політичну ситуацію, соціально-економічний

розвиток держав, які брали учать у війні, що позначилася на їх матеріально-
технічному становищі.

Полтавська битва – це один з найвпливовіших факторів, що визначив

подальший розвиток України в різних сферах життя: політичній, соціально-
економічній, духовній, культурній, ідеологічній. Саме тому перед
дослідниками постає завдання з’ясувати як передумови та чинники, які
позначилися на результаті битви, так і її наслідки в історії України, вплив на
її подальший розвиток.

Вивчення Битви під Полтавою є актуальним у зв’язку з тим,що не так давно

святкувалося 300-річчя цієї події. З цієї нагоди стали знову актуальні
дискусії, пов'язані з воєнно-політичним виступом гетьмана України Івана
Мазепи та укладенням українсько-шведського союзу”. Ця тема стала
предметом активного обговорення не лише істориків, але й пересічних
громадян. Постать гетьмана І. Мазепи та його діяльність викликають
неоднозначні оцінки, а тому дискусії виливаються в гостру суперечку,
сторони якої не завжди оперують фактами. Це відкриває шлях до ємкого
дослідження конкретно цього пітання.

Таким чином, запропонована тема дослідження має наукове, суспільно-

політичне значення.
 ЗМІСТ

Вступ.

Розділ I. Причини початку війни.

1.1.Передумови початку Північної війни.
1.2.Підстави вступу армії Швеції на територію України.

Розділ II. Хід бою.

2.1. Початок і хід Північної війни до 1708 р. Участь у воєнних діях
українських козаків.
2.2.Бій під Полтавою.

Розділ III. Наслідки воєнних дій.

3.1. Причини неминучості поразки шведів.
3.2. Посилення російського впливу в Україні.

Висновки
Список використаних джерел
 ВСТУП

Північна війна ( яку також називають Велика Північна війна або,

Тридцятирічна війна) - війна, що тривала з 1700р. по 1721р. між Швецією і
коаліцією північно-європейських держав за володіння прибалтійськими
землями і закінчилася поразкою Швеції .

Із закінченням війни в Європі виникла нова імперія - Російська, що має вихід

в Балтійське море і володіє потужною армією і флотом.

Спочатку війну Швеції оголосив Північний союз.

Північний союз 1699-1700 років - укладено між Російським царством, Річчю
Посполитою, Данією і Саксонією проти Швеції (створений з ініціативи
курфюрста Саксонії і короля польського Августа II).

У 1700 році після ряду швидких шведських перемог Північний союз

розпався, Данія вийшла з війни в 1700 році, а Саксонія - в 1706. Після цього
до 1709 року, коли Північний союз був відновлений, Російська держава
воювало зі шведами в основному самостійно.

На різних етапах у війні також брали участь: на стороні Росії - Ганновер,

Голландія, Пруссія; на стороні Швеції - Англія (c 1707 року -
Великобританія), Османська імперія, Гольштейн. Українське козацтво,
включаючи Запорізьких козаків.
 РОЗДІЛ І. ПРИЧИНИ ПОЧАТКУ ВІЙНИ
1.1. Передумови початку Північної війни

На момент початку Північної війни Швейцарське королівство було

європейською надвпливовою державою з найсильнішою армією. Шведи
контролювали Прибалтику, прибережні землі Польщі, Німеччини, Данії і
Росії. У останньої шведи відбили округу Кексхольм (з 1944 року - російське
місто Приозерськ) і Інгемарляндію (місцевість на берегах Фінської затоки і
Неви, яка давала доступ до Балтійського моря).

Під контролем Швеції перебувала і Фінляндія. У 1660-1661 рр. шведи

закріпили свої володіння, підписавши мирні договори з Польщею, Данією і
Росією. Однак, з втратами своїх земель жодна з цих країн не змирилася. Тому
в 1700 році Данія, Саксонія і Росія об'єдналися проти Швеції. Вони хотіли
скористатися моментом (в 1697 році на шведський трон зійшов 14-річний
Карл ХII). Ці три країни оголосили війну Швеції. Саме тому Північну війну,
епізодом якої і стала Полтавська битва, шведи розглядають як оборонну.
[8,14,15]

(додаток 2)
1.2. Підстави вступу армії Швеції на територію України

Сенс всіх дій шведського короля - збереження Швеції в тому вигляді, в якому
вона дісталася йому від батька Карла ХI. Хоча, звичайно, може бути, складно
пояснити, як можна обороняти Швецію в Полтаві. Але це була типово
шведська політика - перш за все, уникати війни на своїй землі.
Більшість шведів, причому як істориків, так і звичайних громадян,
дивуються, коли чують про те, що багато українців ставляться до їхньої
кампанії під Полтавою як до загарбницької. На їхню думку, все було
навпаки: вони відстоювали інтереси не тільки Швеції, а й України, воюючи з
Петром I, мовляв, Мазепа "попутно" приєднався до них, так як був
незадоволений союзом з Росією.
Незрозуміло, чому багато хто в Україні вважає Мазепу зрадником - чим
шведський король гірше як союзник, ніж російський цар?
Правда, за часів Карла далеко не всі шведи підтримували його союз з
Мазепою. Карла ХII в Європі вважали захисником лютеранської віри.
Звичайно, багато його підлеглі були не в захваті від того, що лютеранський
король об'єднується з православним Мазепою та його козаками. Але ніхто не
дозволив собі суперечити. Рішення, природно, брав тільки Карл. [8]
 РОЗДІЛ II. ХІД БОЮ
2.1. Початок і хід Північної війни. Участь українських
козаків

Швеція була далекою від України, і у війні Україна не мала прямих інтересів.
Незважаючи на це, цар Петро І враховував лише інтереси Росії і вимагав від
України для війни все більше матеріальних і людських ресурсів. З самого
початку війни за розпорядженням царя українські козаки воювали проти
шведів далеко поза межами України( в Лівонії, Литві, Польщі, Білорусі та в
інших місцях). При цьому козаків ставили під команду царських офіцерів і
генералів, які поводилися з ними жорстоко й грубо, знущалися з них.
Козацтво утримувалося за рахунок населення України, збільшувалися різні
податки і збори. В Україні розташовувалося багато московських військ, які
грабували і гнобили населення, чинили йому різні кривди і образи. Важким
тягарем на козаків та й для всіх людей лягало будівництво фортець, таких, як
Києво-Печерська, Богородицька, Таванська. На розладнання господарства
України впливав і розрив торгівельних зв'язків з прибалтійськими портами,
внаслідок чого українські експортери зазнавали великих втрат. [14,15]

Воєнні дії почалися в 1700 р. між Швецією і Данією та королем Августом II.
Незабаром датські війська зазнали поразки, тому Данія швидко уклала мир з
Швецією (7 серпня 1700 р.). Потім у війну вступила Росія. Але погано
озброєне і непідготовлене російське військо 19 листопада 1700 р. під Нарвою
було вщент розгромлено шведами. [15]
Перед цим за наказом Петра І 12 тис. козаків на чолі з наказним гетьманом
Обидовським пішли під Нарву. Але коли козаки дійшли тільки до Пскова,
битва закінчилася, і вони провели на холодній, півночі зиму, дуже
намерзлися й наголодувалися, багато з них загинуло або стало інвалідами. На
зміну цим козакам було послано новий загін з семи тисяч козаків під
командою полковника Боруховича. [1,13,14]

У 1701 —1704 pp., коли Карл XII зосередив свою головну увагу на воєнних
діях у Польщі і Саксонії, російські війська провели в Прибалтиці ряд
успішних боїв, у ході яких було відвойовано гирло Неви й здобуто вихід до
Балтійського моря. У 1703 р. були взяті Нотебург і Нінієншанц, де було
збудовано Петропавловську фортецю — майбутній Санкт-Петербург, в 1704
р. — Дер і Нарву. [15]

У багатьох з цих боїв активну участь брали українські козацькі полки —

Гадяцькнй, Лубенський, Переяславський, Миргородський, Ніжинський,
Чернігівський, слобідські козацькі полки й загони запорожців. Зокрема
козаки під проводом миргородського полковника Д. Апостола брали участь у
розгромі загону шведських військ Шліпенбаха 29 грудня 1701 р. біля с.
Ерестфера (поблизу Дерпта на захід від Чудського озера). Козаки захопили
велику військову здобич, але московські командири відібрали її. Козаки
билися під Гдовом, Псковом, Ригою, Биховом і в інших місцях. У 1704 р.
козацькі полки спільно з російськими військами успішно діяли проти
шляхтичів, що підтримували шведів, на Правобережній Україні, у 1706 р. —
на Волині, у 1706 р. — в Білорусі, у 1707 р. — на Правобережжі і
західноукраїнських землях. [6]

Важливим був похід українських військ під проводом Мазепи (40 тис. чол.)
на Правобережну Україну в 1704 р.. Цей похід дав можливість Мазепі
зайняти Правобережну Україну, зокрема Київщину і Волинь. Висланий
Мазепою вперед 17-тисячний загін під командою полковників Апостола й
Мировича разом з військами Августа воював проти шведів у Познані. Загін
Апостола розгромив шведські війська Лейонгельма, а козаки Мировича
брали участь у взятті Варшави. У 1705 р. козацька армія Мазепи зайняла
Галичину і дійшла до Сандомира. У 1706 р. вони вели бої в Білорусі.
Особливо високі зразки героїзму козаки проявили в боях при обороні міста
Несвіж і фортеці Ляховичі.

Але шведські війська захопили майже всю Польщу, вдерлися у Саксонію.

Війська Августа II капітулювали, і 24 вересня 1706 р. він уклав з Карлом XII
в м. Альтрандштадті сепаратний мирний договір (Альтрандштадський), за
яким зрікся польської корони на користь шведського ставленика
познанського воєводи Станіслава Лещинського і вийшов із антишведської
коаліції. Польща ставала васалом Швеції. Наприкінці 1706 — на початку
1707 pp. на західноукраїнських землях було зосереджено значні сили
російських військ і українських козаків.

Отже, сьомий рік Україна була втягнута у війну зі Швецією і за цей час
зазнала величезних збитків, несла важкий тягар. У походах і запеклих боях
далеко від Вітчизни — у Фінляндії, Литві, Польщі, Саксонії та в інших краях
загинули десятки тисяч українських козаків. Господарство України
руйнувалося, торгівля гальмувалася, з краю вивозили хліб, фураж та інші
товари, населення гнали на різні, зокрема, фортифікаційні роботи. Російські
воєводи та інші начальники самовільно розпоряджалися у містах і козацьких
військах, не рахувалися ні з законами, ні з звичаями українців, свавільничали
й чинили всякі неподобства. [6,10]

Неймовірно важкою виявилася для шведів зима 1708-1709 рр. в лівобережній

Україні. Шведська армія була розосереджена по декількох невеликим містам
(Гадяч, Ромни, Прилуки та ін.) Серед ворожого населення. Російська армія
стояла поруч на північному сході, по лінії Суми, Лебедин, Охтирка і постійно
«докучала» ворогові своїми диверсіями (іноді справа доходила до боїв за
участю кількох полків). Майже кожне місто і кожну фортецю шведом
доводилося брати з боєм. Невелику фортецю Веприк шведи штурмували
протягом 10 днів і втратили при цьому 3 (за іншими даними - 1,5) тисячі
солдатів. Просунутися в бік Слобідської України їм не вдалося. Була також
втрачено зв'язок зі Станіславом Лещинським і шведськими військами, які
перебували в Польщі. Шведська армія танула на очах. Зима видалася
надзвичайно суворою. І росіяни, і шведи страждали від жорстоких морозів.
Шведи ж, на тисячі кілометрів віддалилися від своїх будинків, у всьому
відчували нестачу. Ось як описує шведський історик становище в
шведському таборі: «Солдати вмирали в заметах на вулицях міста. Щоранку
збирали трупи сотень солдатів, денщиків, солдатських дружин і дітей, і цілий
день сани, навантажені закляклими тілами, звозили їх до якої-небудь ями або
яру ». [2]

Оскільки Петро І порушив зобов'язання обороняти Україну від поляків, що

являло собою основу угоди 1654 р., український гетьман перестав вважати
себе зобов'язаним зберігати вірність російському цареві. 28 жовтня 1708 р.,
коли Карл XII, котрий ішов на Москву, завернув на Україну, Мазепа, в надії
запобігти спустошенню свого краю, перейшов на бік шведів. За ним пішло
близько З тис. козаків і провідних членів старшини. Умови, за яких українці
приєдналися до Карла, були встановлені у пакті, підписаному навесні 1709
року. За надання військової допомоги та провізії Карл обіцяв захищати
Україну й утримуватися від підписання миру з царем аж до повного
звільнення її з під влади Москви та відновлення її давніх прав. Через кілька
днів після переходу Мазепи на бік шведів гетьманська столиця Батурин була
захоплена й вщент зруйнована загоном російських військ, під командуванням
князя Олександра Меншикова, при цьому загинуло близько 6 тис. чоловіків,
жінок і дітей. Звістка про бойню в Батурині й терор, що його розпочали на
Україні російські війська, заарештовуючи й страчуючи за найменшою
підозрою в симпатіях до Мазепи, змінила плани багатьох із потенційних
прибічників гетьмана. Тим часом Петро І наказав старшині, що не пішла за
Мазепою, обрати нового гетьмана, й 11 листопада 1708 р. ним став Іван
Скоропадський. Страхітливий приклад Батурина, жорстокість російських
військ сіяли жах серед українців, водночас протестанти-шведи викликали в
них настороженість. Тому велика частина українського населення не захотіла
підтримати Мазепу. Єдиною значною групою українського населення, що
стала на бік гетьмана, були запорожці. За це рішення вони сплатили дорогу
ціну. У травні 1709 р. російські війська зруйнували Січ, а цар наказав
страчувати на місці кожного пійманого запорожця. [4]
 2.2. Бій під Полтавою

Впертий шведський король не думав про відступ. У новому році він планував
наступ на Москву. А щоб впевненіше почувати себе на Україні і не мати в
тилу сильного гарнізону противника, він в квітні 1709 осадив фортецю
Полтаву. Гарнізон фортеці (4 тисячі солдатів і 2500 озброєних жителів) на
чолі з полковником А.С. Келіним відмовився здатися на почесних умовах і
витримав двадцять нападів противника. Російська армія своїми диверсіями
прагнула відволікти сили нападників. У місто вдавалося переправляти
підкріплення. Полтава протрималася два місяці.

Сам король напередодні був поранений в ногу в сутичці з козачим роз'їздом.

Він поклав командування на фельдмаршала Реншильда. На військовій раді
було вирішено раптово атакувати російські редути, а потім з ходу
штурмувати російський укріплений табір.
За деякими відомостями, перед битвою король звернувся до своїх генералам
зі словами: «Завтра ми будемо обідати в наметах у московського царя. Немає
потреби піклуватися про продовольство - в московському обозі всього багато
припасено для нас ».Петро I припускав дати бій 29 червня, в день свого
тезоіменитства. До цього часу очікувалося прибуття нерегулярної калмицької
кінноти. Однак стало відомо, що Карл XII має намір вступити в бій раніше -
27 червня. [3]

На захист рідного міста піднялося все доросле населення. Керував обороною

комендант Полтави полковник О. Келія. З кінця квітня до 27 червня, до дня
вирішального бою, захисники Полтави витримували облогу 15-тисячного
шведського війська, відбиваючи його численні штурми та влаштовуючи
вилазки, під час яких шведи зазнавала великих втрат. І це тоді, коли Карл XII
до облоги хвальковито заявляв: «Полтава —- фортеця нікчемна». [15]

Як Петро І, так і Карл XII готувалися до вирішального бою. Петро І

переправив свої війська на правий берег Ворскли, до збудованого біля с
Яківців укріпленого табору Перед табором на відкритій долині, якою мало
наступати шведське військо, були споруджені за новою системою —- окремі
(шість фронтальних і чотири перпендикулярних до 1 них) земляні редути, що
мали розрізати наступаючі ворожі лави. Російські війська, якими командував
Петро І, налічували 42 тис. чол., на чолі 30-тисячного шведського війська
стояв Карл XII. У складі російської армії перебували українські лівобережній
слобідські полки, очолюваній гетьманом Іваном Скоропадським. За наказом
Петра І вони займали позиції на північний захід від поля бою і малям
завдання — не допустити втечі шведів до Польщі. У Полтавській битві взяв
участь і Семен Палій, повернутий з Сибіру після того, як стало відомо про
перехід Мазепи у табір шведів (помер у січні 1710 p.).

О другій годині ночі 27 червня Карл XII вишикував свої війська і вирішив
рішучим ударом прорвати фронті російських військ. Але шведам вдалося
захопити лише два крайніх недобудованих редути. Під натиском російських
військ вони змушені були відступити.

Вирішальний бій почався о 9-й годині ранку.

Лави російських і шведських військ пішли одні одним назустріч, і спалахнув
гарячий, запеклий бій. Гуркіт гармат, густий рушничний вогонь, рукопашні
бої... [15]

Ще від 1 червня шведи почали бомбардувати місто артилерією, і становище

міста, якому загрожував ще голод, значно погіршилося. Тоді Петро І прибув з
головними силами на допомогу Полтави і вирішив атакувати шведів 29
червня. Російське військо мало близько 42 500 вояків і 102 гармати. Крім
того, козацьке військо під командуванням гетьмана І.Скоропадського
перетинало шведам шлях до Дніпра на відтинку Переяслав — Кременчук.
Карло XII мав близько 25 000 вояків, а в бій уведено було тільки 4 гармати.
Решта шведської армії (біля 6 000) була зайнята облогою Полтави, а також
тримала лінію ріки Ворскли. Українське військо було частково приділене до
охорони шведського обозу, частково брало участь в облозі Полтави або
стояло на позиціях на лінії Ворскли. Військо Мазепи не брало безпосередньої
участи в Полтавській битві, але воно охороняло шведську армію від
можливого обходу московським військом з заходу, тримаючи облогу
Полтави, що унеможливило зробити випад з фортеці.

Карл XII, довідавшись вночі 26 червня, що 28 червня має прибути до

московського табору 40-тисячна армія калмицького хана Аюки, вирішив
випередити Петра I і блискавичним ударом розбити московське військо. Але
напередодні битви король під час розвідувального маневрування був важко
поранений у ногу, і хоч узяв участь у битві, мусив передати командування
фельдмаршалові Реншільдові.
О другій годині ночі 27 червня (8 липня н. ст.) Карло XII наказав вишикувати
війська, о 5 год. ранку шведська піхота почала атакувати московські
укріплення, але московська кавалерія відкинула її. Тоді в бій вступила
шведська кавалерія, яка спочатку успішно боролася з московською кіннотою,
але під сильним гарматним вогнем противника мусила відступити. Тоді в бій
кинулася шведська піхота, яка заволоділа двома московськими редутами, але,
не витримавши вогню противника, відступила. Король наказав обійти
московські редути, але ця спроба закінчилася тим, що Меншиков оточив
Реншільда (з півночі), і шведи зазнали важких утрат. У дальшому ході бою
шведська армія, опинившися на 50 — 70 м від московського табору,
потрапила під нищівний вогонь московської артилерії, що спричинив великі
втрати й безладдя серед шведів, які мусили відступити в напрямі
Будищанського лісу. Тут Карлові XII з трудом вдалося відновити бойовий
порядок.

Біля 9 год. ранку Петро І закінчив перегрупування свого війська, яке пішло в
наступ. Одночасно почали наступати і шведи. Наступ московської піхоти, а
головно сильний артилерійський вогонь викликали замішання серед шведів,
які не змогли відбити атаку. Нарешті захитався центр шведської армії, і
почався безладний відступ до табору, який уже зайняли інші московські
частини. Біля 11 години перед полуднем битва закінчилася цілковитою
поразкою шведів. Шведи втратили близько 10 000 забитими, в полон
потрапило біля З 000 вояків і старшин, у тому числі фельдмаршал Реншільд
та перший міністер граф Піпер. Московська армія утратила вбитими і
пораненими біля 4 500. Тим частинам шведської армії, що не попали в полон,
вдалося під командуванням ген. Левенгаупта пройти вниз Ворсклою до
Переволочної. Тут Карло XII, Мазепа й Гордієнко з невеликою охороною
(приблизно З 000 шведів і козаків) переправилися на правий берег Дніпра,
звідки подалися до турецьких володінь. Армія Левенгаупта мусила
капітулювати і здатися Меншикову в полон. Козаки, що були в армії
Левенгаупта, згідно з 5 пунктом капітуляції, мали бути видані росіянам.
Багато з них на місці страчено, інші були заслані в Сибір. [3]
(додаток 1)
 Розділ III. НАСЛІДКИ ВОЄННІХ ДІЙ
3.1. Причини неминучості поразки шведів

Петро Перший прийняв стратегію відкладеної перемоги - не вплутуватися у

великі битви, і відтягнути момент генеральної битви до тих пір, коли
російська армія буде в межах своїх кордонів. При цьому російські
продовжували виснажувати шведів.

Тактика шведів - це «сталь проти вогню», нещадна атака із застосуванням

холодної зброї. Це дуже сильна тактика, що дозволяла перемагати будь-яку
армію Європи. Петро протиставив противнику тактику «відсічі вогнем»,
чисельну перевагу і систему земляних укріплень. А після бою під Лісовий він
перейняв у шведів їх тактику, яку російська армія блискуче застосувала в
другому етапі Полтавської битви.

У залізного короля була дуже велика самовпевненість. Думав, що все солдати

його армії володіють таким же незламним, залізним духом, як і він сам. І
пішов у атаку з чотирма гарматами проти переважаючих сил російських. Але
є межа людської витривалості, до того ж шведи сильно вимоталися за роки
Північної війни. Якщо у росіян було поповнення армії, то шведи несли
непоправні втрати. Тому дух шведських солдатів підірваний був ще до
Полтавської перемоги.

Карла вважали практично невразливим. Згідно з легендою, яка була дуже

популярна в армії, в юнацтві його зачарувала відьма так, що його не бере ні
куля, ні шабля. Тому Карл був своєрідним фетишем для солдатів, і коли його
важко поранили в ногу під час Північної війни, солдат це шокувало. "Куля
пробила чобіт, вдарила в п'яту, пройшла уздовж ступні, розтрощила кістку і
вийшла біля великого пальця", - писали наші історики. Багато угледіли в
цьому містичний зміст, адже Карла називали Північним Ахіллом, а як відомо,
міфічний син Землі також загинув через рани в п'яту. Після поразки під
Полтавою забобонні шведи стали говорити, що поранення невразливого
короля було поганою ознакою.
Основні причини поразки, згідно шведської історії, це недооцінка шведами
артилерії (гармат у шведів було набагато менше, а армія Петра своїми
посилено користувалася), поранення короля Карла, через якого він не міг
керувати армією. Також шведські історики вказують на прорахунки в діях
свого командування. Зокрема, що, захоплюючи вали противника, шведи не
залишали там своїх солдатів і не виводили з ладу гармати. Через пару годин
редути знову захоплювали російські і стріляли з гармат по шведам. [7,8,15]
 3.2. Посилення російського впливу в Україні

Вигнавши з України шведів і забезпечивши мир із Туреччиною і Польщею,

Петро І продовжив поступову ліквідацію українських прав і вольностей, а
також самостійного українського війська. Крок за кроком Україна
перетворювалася на одну з провінцій. У 1712 р. російська дивізія під
командуванням Шереметєва розташувалася зимувати в Україні, але так тут і
залишилася. Одночасно були введені постійні російські гарнізони до Києва,
Чернігова,Ніжина, Глухова, Стародуба, Переяслава, Полтави і Лубен.
Утримання цих військ лягало додатковим і важким тягарем для місцевого
населення.

У 1718 р. Петро І запросив до Москви гетьмана Скоропадського. Гетьман був

із шаною прийнятий при царському дворі. Петро І привіз його з собою до
Санкт-Петербурга, що будувався, де гетьман також був оточений турботою й
увагою. Проте про полегшення становища українського народу цар не бажав
і говорити. У тому ж році Петро І заснував Священний Синод, який замінив
колишнє управління церквою патріархом. Оскільки російське духовенство
чинило запеклий опір петровським реформам, які наближували Росію до
Європи, то цар шукав підтримки українського духовенства. Тому високі
посади в православній церкві в першій чверті XVIII ст. займали вихідці з
України.

Малоросійська колегія. У 1722 р. гетьман Скоропадський отримав іменний

імператорський указ, який регламентував запровадження в Україні
Малоросійської колегії на чолі з бригадиром Степаном Вел'яміновим. До
складу колегії входило 10 офіцерів, серед яких були гетьман і генеральні
старшини. Колегія повинна була встановлювати і збирати податки з
українського населення, не дивлячись на осіб і заслуги. Фактично указ
означав підпорядкування гетьмана російському намісникові в Україні та
позбавлення її автономії і самоврядування. Таким чином, ліквідовувалися всі
статті Переяславського договору про об'єднання України з Росією. Гетьман
Скоропадський невдовзі помер. Незабаром після його смерті до України
прибув бригадир Вел'ямінов і заснував колегію. Сама назва "Україна"
офіційно не вживалася, а була замінена терміном "Малоросія".
У 1722 р. указом Сенату українським гетьманом був призначений полковник
Павло Полуботок. В Україні вводилися всі побори і податки, що існували у
Росії: податок з маєтку і місця проживання; податок за утримання худоби;
податок із ремісничого виробництва; податок із пасіки; податок на сіль;
податок на бороду; податок на тютюн; податок на лазні; податок на дубові
труни.

У 1722 р. поріділе українське козацтво, згідно імператорському наказу, взяло

участь у поході російських військ проти Персії. Під командуванням
полковника Данила Апостола 12 тис. козаків рушили битися за розширення
кордонів імперії. Приблизно половина з них загинула в горах та ущелинах
Кавказу.

Використовуючи відсутність Петра І в столиці, у зв'язку з перським походом,

гетьман Полуботок і генеральні старшини звернулися до Сенату з проханням
про скасування частини податків і податей, встановлених в Україні
бригадиром Вел'яміновим. Сенат, розглянувши це прохання, вирішив
звільнити від податей усіх українських козаків, поважаючи їх службу
імператору. Проте Петро І, повернувшись із походу, за доносом Вел'ямінова,
наказав негайно відновити колишнє положення про податі, а генеральних
старшин і гетьмана Полуботка викликав до Петербурга.

Прибувши у 1723 р. до столиці, гетьман і старшини на колінах благали царя

про милість і пощаду для українського народу, що розоряється податками.
Проте цар, назвавши їх зрадниками, звелів віддати їх до суду в Таємну
канцелярію. Слідство, що продовжувалося 4 місяці, засудило всіх до
довічного ув'язнення з конфіскацією маєтків на користь казни. [9,10,12]
 ВИСНОВОК

Полтавська битва мала далекосяжні наслідки і для всієї Європи. Шведський

історик Петер Енґлунд зазначає:

"Від дня Полтавської битви закінчився період шведського панування,

Московське царство почало звільнятися від свого старого ворога, могутнього
сусіда, який закривав вихід до Балтійського моря. Водночас, Полтавська
битва стала колосальною катастрофою не тільки для Швеції, але й для
Європи; вона зламала колишній баланс влади, — могутність після Полтави
переходить від Швеції до Московського царства, яка міцніє і перетворюється
у велику державу."

Україна була полем битви для двох наддержав, тому були розорені та
пограбовані села, багато х них спалено до тла. Багато людей голодували,
після того, як їм довелось постачати продукти армії.
Україна з 1709 року втрачає свою незалежність, юридичні і міжнародно-
правові чинники, а тому перестає існувати як держава.
Для України наслідком Полтавської катастрофи була московська військова
окупація й щораз більше обмеження автономних прав Козацько-Гетьманської
держави. Лівобережна Україна зазнає відчутного удару по своєму
самоврядному статусу.
 ДОДАТОК

1)

2)" Изволили мы, великий государь, наше царское величество, с

королевством свейским за многие их свейские неправды и нашим царского
величества подданным учинённые обиды, наипаче за самое главное
безчестие, учинённое нашим царского величества великим и полномочным
послам в Риге в прошлом 1697 году, которое касалось самой нашей царского
величества персоны, о чём свейским послам, на Москве будучим, ближний
боярин наш Ф. А. Головин с товарищи в ответе говорили и на письме дали, а
свейские послы о том до короля своего хотели донести и обнадёжили
учинить за то над рижским генералом оборон; а после того на Москве
живущий торговых дел королевского величества фактор иноземец Томас
Книпер объявил с листа королевского величества, к нему посланного, список,
в котором никакого удовольствования на оное предложение не учинено. И за
тое Богом дарованную нам честь и за многие их свейския неправды и
подданным нашим обиды указали мы, наше царское величество, всчать
войну."
 СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ

1) http://www.poltava-travel.com/lang-ru/battle.html

2) http://licey.net/free/2-srazheniya__izmenivshie_hod_istorii/11-
srazheniya__izmenivshie_hod_istorii__xvi_xix_veka/stages/1112-
poltavskaya_bitva_hod_srazheniya.html

3) http://litopys.org.ua/krman/krm06.htm

4) http://www.battle.poltava.ua/ukrainian/mazepa.htm

5) http://mazepa-fest.org.ua/?p=497

6) http://www.bibliotekar.ru/gumilev-lev/61.htm

7) http://ria.ru/poltava_analysis/20090708/176680445.html

8) http://www.segodnya.ua/life/stories/shvedckij-vzhljad-na-poltavckuju-bitvu-
mazepa-%E2%80%94-rucckij-tsar-a-shvedy-bilic-za-ukrainu.html

9) http://www.agehistory.ru/ages-71-1.html

10) http://ua-referat.com/%D0%9F%D0%BE%D0%BB
%D1%82%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_
%D0%B1%D0%B0%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%8F_%D1%96_
%D1%97%D1%97_%D0%B2%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA
%D0%BE%D0%B2%D0%BE_%D0%BF%D0%BE%D0%BB
%D1%96%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B5_%D0%B7%D0%BD
%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F

11) http://pidruchniki.com/14390225/istoriya/poltavska_bitva_naslidki

12) http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2007/07/4/4420806/?attempt=1

13)https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BB
%D1%82%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_
%D0%B1%D0%B8%D1%82%D0%B2%D0%B0
14)https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D0%B2%D0%BD
%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B0_%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD
%D0%B0_%D0%B2_%D0%A3%D0%BA
%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96

15) Петер Энглунд"ПОЛТАВА.Рассказ о гибели одной армии"