ІНВЕСТИЦІЙНЕ ПРАВО ЄС

Тема № 5: . Розгляд
інвестиційних спорів в ЄС.

Савченко Віктор, к.ю.н.

1. КАТЕГОРІЇ ІНВЕСТИЦІЙНИХ СПОРІВ.
2. ІКСІД ЯК МЕХАНІЗМ ГАРМОНІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНОГО ТА НАЦІОНАЛЬНОГО
ПРАВА
3. ДІД - ДВОСТОРОННІЙ ДОГОВІРНИЙ МЕХАНІЗМ ВИРІШЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ
СПОРІВ.
4. МІЖНАРОДНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ АРБІТРАЖ
Категорії
інвестиційних
спорів.
Інвестиційні спори - це особлива категорія суперечок, яка зачіпає інтереси
між державними органами і іноземними приватними особами по іноземним
інвестиційним проектам.
 Поняття іноземні спори введене в науковий обіг разом з
підписанням Конвенції по врегулюванню інвестиційних
спорів між державою і юридичними та фізичними особами
інших держав.
Як правило, це спори з приводу націоналізації іноземної
приватної власності або одностороннього припинення
договорів, в яких однією із сторін була держава або
державна організація, наділена функціями органу влади, а
інша - іноземне приватне підприємство.
 Специфіка інвестиційних спорів обумовлена зіткненням
при їх дозволі приватного і публічного права, що створює
науковий і практичний інтерес для його дослідження. Під
інвестиційними спорами в широкому сенсі розуміються
будь-які спори, пов'язані з інвестиціями. Це можуть бути
спори економічного, технічного, технологічного,
адміністративного і правового характеру між різними
суб'єктами.
 По основі виникнення інвестиційні спори можна розділити
на дві групи. До першої групи відносяться спори, пов'язані з
односторонніми суверенними актами держави по
втручанню в інвестиційну діяльність, - зміна умов
здійснення інвестиційної діяльності через зміни в
законодавстві(зміна податкових ставок, внесення в
односторонньому порядку змін в угоду про розділ продукції і
так далі), надання фіскальних пільг і привілеїв. Для даної
категорії спорів характерні два види вимоги. Ця вимога
встановлення юридичного факту (наприклад,
підтвердження факту погіршення умов здійснення
інвестиційної діяльності) і вимога про виплату компенсації.
Другу групу утворюють спори, пов'язані з інвестиційними
угодами, між контрагентами за договорами.
 За критерієм предмета спору інвестиційні спори можна
розділити на три категорії: пов'язані з допуском інвестора
до здійснення інвестиційної діяльності; пов'язані з
реалізацією інвестиційного проекту, тобто що виникають
безпосередньо при здійсненні інвестиційної діяльності;
пов'язані з припиненням інвестиційної діяльності.
 Суб'єктами звернення до суду є фізичні і юридичні особи,
що є учасниками інвестиційної діяльності, зацікавлені в
захисті власних прав, свобод і інтересів. При цьому
загальновизнаною вважається думка, що процесуальне
право на порушення справи не пов'язане з реальною
наявністю у зацікавленого обличчя суб'єктивного
матеріального права, з приводу якого воно звертається до
суду.
ІКСІД
 Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів
(МЦУІС) англ. International Center for Settlement of Investment
Disputes (ICSID) — одна з п'яти інституцій Групи Світового
банку, заснована в 1966 p., місцезнаходження —
Вашингтон. Станом на березень 2020 р. нараховує 154
члени (153 держави і частково признане Косово). Ще 9 країн
підписали Конвенцію про МЦУІС, але з різних причин до
даного часу її не ратифікували. Україна є членом з 2000р.
 Головна мета — сприяти притоку іноземних капіталів
шляхом створення умов для примирення й урегулювання
суперечок між урядами й іноземними інвесторами. МЦУІС
не є кредитною організацією в прямому розумінні слова;
через це його не завжди включають до Групи Світового
банку, хоча за цілями й організаційно він з нею пов'язаний.
Організаційна структура:
Адміністративна рада;
Технічний секретаріат;
Президент.
 Центр виступає в ролі арбітра між інвестором й урядом
країни в разі виникнення конфлікту. Процес урегулювання
інвестиційних спорів має дві форми: примирення й
арбітраж. Примирення досягається в тому випадку, якщо
вдається переконати обидві сторони у можливості
вирішити конфлікт узгоджено, через взаємні поступки.
Якщо ж примирення неможливе, то МЦУІС виносить
аргументоване рішення на користь однієї з сторін; така
процедура має назву арбітражу.
ДІД - двосторонній
договірний механізм
вирішення
інвестиційних
спорів.
 Двосторонній інвестиційний договір (надалі – ДІД) є угодою, що
визначає умови приватного інвестування, укладеною між фізичними
та юридичними особами однієї держави на території іншої держави.
 Більшість ДІД надають інвестору однієї договірної
держави на території іншої договірної держави низку
інвестиційних гарантій, які зазвичай включають
справедливе і рівне ставлення, захист від експропріації,
повний захист і безпеку.
 Відмінною рисою багатьох ДІД є те, що вони дозволяють
застосовувати механізм альтернативного вирішення
спорів, в рамках якого інвестор, чиї права за ДІД були
порушені, може вирішити спір у міжнародному арбітражі,
найчастіше в МЦУІС (ICSID, Міжнародний центр з
урегулювання інвестиційних спорів), замість застосування
засобів правового захисту у національних судах держави
перебування.
 Цей процес називається врегулюванням спору між
інвестором та державою. Україна підписала Конвенцію про
порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та
іноземними особами 1965 року (ICSID), яка також
передбачає процедуру проведення інвестиційного
арбітражу. Україна уклала двосторонні інвестиційні
договори з більш ніж 70 країнами, і більшість з них мають
погоджене сторонами положення про арбітраж.
Найважливішим фактором для будь-якого інвестора, який
має потенційний позов за ДІД, що потребує розгляду, є
юрисдикція створеного для розгляду позову арбітражу.
Якщо суд визнає, що він не має належної юрисдикції, він
відхиляє позов. Згодом питання юрисдикції детальніше
розглядатиметься в консультативному порядку. Ще одне
особливо важливе юрисдикційне питання стосується
вибору арбітражного форуму.
 держава України надає гарантії у вигляді національного
режиму, що застосовується до іноземних інвестицій,
застосування гарантій, що діють на момент здійснення
інвестицій, протягом наступних десяти років, захист від
націоналізації, відшкодування збитків, спричинених
діяльністю органів державної влади України, права на
репатріацію здійснених в Україні інвестицій та надходжень
від інвестиційної діяльності.
Міжнародний
інвестиційний
арбітраж
Інвестиційний арбітраж — це процедура вирішення спорів
між іноземними інвесторами та державою, яка приймає
інвестиції. Можливість звернення іноземного інвестора в
інвестиційний арбітраж з позовом до приймаючої держави
є певною гарантією для інвестора у разі порушення його
прав у державі, яка приймає інвестиції.
Розгляд інвестиційних спорів проходить в арбітражі ad hoc
або в інституційних центрах вирішення інвестиційних
спорів. Арбітраж ad hoc, на відміну від інституційного
(постійно діючого арбітражу, згідно з визначеними
арбітражними правилами), створюється сторонами для
розгляду конкретного спору, що виник.
Одним із постійно діючих і найпопулярніших інституційних
арбітражів, що розглядає інвестиційні спори, є
Міжнародний центр з врегулювання інвестиційних спорів
(ICSID — International Centre for Settlement of Investment
Disputes). Станом на 2019 р. в ICSID зареєстровано близько
750 справ. Україна є відповідачем у двох поточних
арбітражних провадженнях в ICSID. Основною відмінністю
ICSID від інших арбітражів є його юрисдикція — він може
розглядати тільки суперечки між державами та
іноземними інвесторами, що пов'язані з інвестиціями, та
не має юрисдикції розглядати комерційні спори.
 Ст. 54 (3) Вашингтонської конвенції передбачено, що
виконання рішення арбітражу здійснюватиметься
відповідно до законодавства про виконання судових
рішень, які набрали чинності на території держави, де
рішення підлягає виконанню. Тобто, згідно з положеннями
Вашингтонської конвенції (ст. 54 (1)), кожна договірна
держава визнає рішення арбітражу, винесене відповідно
Вашингтонської конвенції, як зобов'язуюче та забезпечує
виконання грошових зобов'язань, покладених рішенням
арбітражу, в межах своєї території таким же чином, якби
це було остаточне рішення судового органу цієї держави.
Варто зазначити, що інвестиційний арбітраж є договірною
формою захисту прав інвестора. Порядок застосування
цієї форми захисту передбачається інвестиційним
законодавством України, а також нормами міжнародних
договорів, які є неодмінною складовою національного
законодавства України. Однак такий правовий захист
може бути використаний тільки на підставі письмової
заяви сторін. Ще одним нюансом використання засобу
правового захисту у вигляді інвестиційного арбітражу є
фактичне стягнення коштів у разі отримання
позитивного рішення, де інвестор може зіштовхнутися з
кількома перешкодами.