ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

РОБОЧИЙ ЗОШИТ ІЗ КУРСУ

«ТВОРЧИЙ ПРОЦЕС: ПСИХОЛОГІЧНІ І
ФІЛОСОФСЬКІ АСПЕКТИ»

СТУДЕНТКИ 3 КУРСУ
___________________________________________________

Ужгород – 2023
 Мета спецдисципліни – поглибити знання студентів про
специфіку художньої творчості, особливості творчого процесу;
виробити практичні навички аналізу художніх текстів. Цей спецкурс
дозволить студентам узагальнити та систематизувати свої знання з
проблем літературознавчого дослідження художніх творів та психології
творчості як особливого виду людської діяльності.

Завдання спецдисципліни:
1. Формування спеціальних знань, що визначають загальні
теоретичні уявлення про психологію творчості, дають уявлення
про специфіку письменницької праці, розкривають творчу
лабораторію митця.
2. Вироблення у студентів навичок фахового літературознавчого
аналізу, уміння писати наукові доповіді, виголошувати їх, робити
системне дослідження творів, різних за родовою, жанровою,
стильовою, художньою природою.
3. Формування у літературознавців-початківців навичок самостійної
наукової роботи та активізування їх дослідницьких інтересів.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен

знати:
1. Основні теорії творчості у психології та філософії, поняття та
персоналії.
2. Види та загальні принципи творчості. Особливості творчого
процесу.
3. Психологічні особливості творчої особистості.
4. Принципи аналізу художнього твору у єдності змістових і
формальних чинників.
5. Методи дослідження художніх творів, різних за родовою,
жанровою, стильовою природою.

вміти:
1. проводити науково-дослідницьку роботу в галузі психології
творчості, залучаючи до аналізу творчість знакових митців в
історії розвитку українського та світового письменства;
2. писати наукові доповіді, виголошувати їх;
3. робити системне дослідження творів, різних за родовою,
жанровою, стильовою, художньою природою.
 Програма навчальної дисципліни

Змістовий модуль 1: Психологія творчості: концепції, базові

поняття, особливості творчого процесу

Тема 1. Вступ. Предмет і завдання спецдисципліни. Теоретичні

аспекти дослідження психології творчості.
Феномен мистецтва. Концепції природи мистецької діяльності.
Історичний та індивідуальний смисл та сутність творчості. Підходи до
вивчення творчості: розвиток психологічних уявленнь. Критерії
творчості: новизна продукту, суб’єктивна новизна, спонтанна
активність. Дослідження природи творчої діяльності українськими
науковцями (теорії В.Роменця, Р.Піхманця, М.Кодака, Л.Левчук).

Тема 2. Творчість як специфічна діяльність людини.

Філософські концепції творчості в різні епохи розвитку людства.
Творчість як біологічний та соціальний феномен. Дослідження природи
творчості у філософсько-естетичному доробку І.Франка. Концепція
творчої діяльності та її психологічних основ у трактаті „Із секретів
поетичної творчості”.

Тема 3. Творчий процес, його передумови та закономірності.

Загальна природа творчого процесу та його стадії. Поняття
„триакту” у концепції П.Енгельмаєра. Г.Гельмгольц і А.Пуанкаре про
творчий процес. Стадії творчості за Г.Воллесом. Теорія Е.Гетчинсона.
Поняття творчого задуму та його реалізації. Комунікативний аспект
творчості. Художнє відображення творчого процесу у поезії Лесі
Українки „Як я люблю оці години праці”.

Тема 4. Фантазія, уява, інтуїція у творчому процесі.

Природа фантазії. Творча уява в науці та мистецтві. Види уяви та
їх взаємодія. Інтуїція як один із найзагадковіших феноменів людської
психіки. Роль інтуїтивного пізнання у процесі творчої діяльності.
Усвідомлене та неусвідомлене у творчості.

Тема 5. Трактуванна творчості в філософії інтуїтивізму.

Концепція художньої творчості у філософії А.Бергсона.
Трактування природи творчого процесу у доробку Б.Кроче,
М.Лосського, С.Франка.

Тема 6. Психоаналітичні інтерпретації творчого процесу.

Мистецтво у тлумаченні психоаналізу. Основні концепції
З.Фройда. Особа митця у дослідженнях З.Фройда. Фройд про Леонардо
да Вінчі, Й.В.Гете та Ф.Достоєвського. Аналітична психологія К.-
Г.Юнга: аналіз психологічного та провіденційного типів творчості.

Тема 7. Екзистенціалістська концепція творчості.

 Поняття творчості та специфіки творчого процесу у філософії
різних шкіл екзистенціалізму: данської (С.К’єркегор), німецької
(М.Гайдеґґер, К.Ясперс), російської (М.Бердяєв, Л.Шестов), французької
(Ж.-П.Сартр, А.Камю).

Тема 8. Психологічні особливості творчої особистості.

Поняття „творча особистість” та особливості його наукового
трактування. Проблема таланту та креативності. Концепція творчої
особистості у дослідженнях Я.Пономарьова, О.Кульчицької,
Л.Ермолаєвої-Томиної.
 ЗАВДАННЯ
1. Законспектувати основні тези трактату І.Франка «Із
секретів поетичної творчості» (2 розділ «Психологічні основи»,
3 розділ «Естетичні основи»).
2. Зібрати матеріал і на його основі підготувати літературний
портрет творчої особистості (орієнтовний план роботи
додається).
3. Виконати творчі завдання.

План дослідницького проєкту

«Літературний портрет творчої особистості»
Перший етап
Вибір знакової творчої особистості (сфера українського та
зарубіжного мистецтва). Пошукова робота (збір матеріалу про
митця; якщо це сучасна постать, то ознайомлення із його
профілями в соцмережах, перегляд інтерв’ю, документальних
фільмів, блогерських робіт відповідної тематики тощо).
Другий етап.
Окреслення біографічного контексту (звернути увагу на родинне
оточення, взаємини із батьками, освіту, вплив на формування
особистості з боку знакових для митця осіб тощо)
Третій етап.
Вивчення психологічних особливостей на основі зібраного
матеріалу (тип темпераменту, риси характеру, зовнішні
особливості, поведінкові моделі, спосіб презентації себе в соціумі,
типи взаємодії із людьми). Дослідження психології творчого
процесу (стан натхнення, план творчої роботи, улюблений час для
творчості, реалізація задуму тощо).
Четвертий етап.
На продуктах творчої діяльності показати особливості мислення
митця, специфіку його творчості.
П’ятий етап.
Оформити пошукову роботу у вигляді презентації (ілюстративний
матеріал, фотогалереї, відеоінтерв’ю, творчі здобутки…).
 ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ

1. Проаналізувати твір Анрі Барбюса «Ніжність», розкривши

засоби художнього самовираження митця.

Анрі Барбюс
Ніжність

25 вересня 1893 рік

Милий мій, маленький мій Луї! Що ж, це кінець. Ми більше ніколи не
побачимось. Будь цього певен так само, як я. Ти не хотів розлуки, ти був
ладен на будь-що, аби ми тільки були разом. Али ми повинні попрощатися,
аби ти міг почати нове життя. Нелегко мені було опиратися і тобі, і собі самій,
і нам обом… Але я не жалкую, що зробила це, хоча ти й плакав так гірко,
зарившись обличчям у подушки. Два рази ти підіймав голову, дивився на
мене благально… Яке палаюче та нещасне в тебе було обличчя! Увечері, в
темряві, коли я більше не могла бачити твоїх сліз, я все одно відчувала, як
вони печуть мені руки.
Зараз ми удвох гірко страждаємо. Мені все це здається важким сном.
Кілька днів просто неможливо буде повірити; кілька місяців буде боляче, але
потім прийде зцілення.
І тільки тоді я знову тобі напишу, адже ми вирішили, що я писатиму тобі
час від часу. Але ми так само твердо вирішили, що моєї адреси ти ніколи не
дізнаєшся і мої листи стануть єдиною ниточкою, що не дасть нашій розлуці
стати остаточним розривом.
Цілую тебе востаннє, цілую ніжно, ніжно, зовсім невинним, тихим
поцілунком — адже між нами величезна відстань…

25 вересня 1894 рік

Милий мій, маленький мій Луї! Я знову говорю з тобою, як і обіцяла. Ось
уже рік минув після нашої розлуки. Знаю, ти не забув мене, ми все ще
пов'язані один з одним, і щоразу, коли я думаю про тебе, я не можу не
відчувати твого болю.
І все ж минулі дванадцять місяців зробили свою справу: оповили минуле
траурною імлою. Ось вже й імла з'явилася. Деякі дрібниці стерлися, деякі
подробиці і зовсім зникли. Правда, вони подеколи спливають в пам'яті; якщо
щось зненацька про них нагадає.
Я якось спробувала і не змогла уявити собі вираз твого обличчя, коли
вперше тебе побачила.
Спробуй і ти пригадати мій погляд, коли ти побачив мене вперше, і ти
зрозумієш, що все на світі стирається.
Нещодавно я посміхнулася. Кому?… Чому?… Нікому й нічому. В алеї весело
заграв сонячний промінь, і я мимоволі посміхнулася.
Я і раніше намагалася посміхнутися. Спочатку мені здавалося
неможливим знову цьому навчитися. І все ж, кажу тобі, одного разу я
мимоволі посміхнулася. Я хочу, щоб і ти теж все частіше і частіше
посміхався, просто так — радіючи гарній погоді або усвідомленню, що у тебе
попереду якесь майбутнє.
Так, так, підніми голову і посміхнися.
 17 грудня 1899 року
І ось я знову з тобою, любий мій Луї! Я — як сон, чи не так? З'являюся,
коли мені заманеться, але завжди в потрібну хвилину, якщо навколо все
порожньо і темно. Я приходжу і йду, я зовсім близько, але до мене не можна
доторкнутися.
Я не почуваюся нещасною. До мене повернулася бадьорість, тому що
щодня настає ранок і, як завжди, змінюються пори року. Сонце сяє так
ласкаво, хочеться йому довіритися, і навіть звичайне денне світло сповнене
доброзичливості.
Уяви собі, я недавно танцювала! Я часто сміюся. Спершу я помічала, що
ось мені стало смішно, а тепер вже й не перелічити, скільки разів я сміялася.
Вчора було гуляння. На заході сонця усюди юрмилися натовпи святково
вбраних людей. Строкато, красиво, схоже на квітник. І серед безлічі
задоволених людей я відчула себе щасливою.
Я пишу тобі, щоб розповісти про все це; а також і про те, що відтепер я
навернулася в нову віру — я сповідую самовіддану любов до тебе. Ми з тобою
якось міркували про самовідданість любові, не дуже-то й добре розуміючи її…
Помолімося ж разом про те, щоб всім серцем в неї повірити.

6 липня 1904 року

Роки минають! Одинадцять років! Я їздила далеко, повернулася і знову
збираюся поїхати.
У тебе, звичайно, свій будинок, любий мій Луї, адже ти тепер зовсім
дорослий і, звичайно, обзавівся сім'єю, для якої ти так багато значиш.
А ти сам, яким ти став? Я уявляю собі, що обличчя в тебе трохи
поповнішало, плечі поширшали, а сивого волосся, мабуть, ще небагато, і,
напевно, як і раніше, твоє обличчя осяюється, коли посмішка ось-ось
торкнеться твоїх губ.
А я? Не буду описувати тобі, як я змінилася, перетворившись в стару
жінку. Стару! Жінки старішають раніше за чоловіків, і коли б я була поруч з
тобою, то виглядала б твоєю матір'ю — і за зовнішністю, і за виразом очей,
якими б дивилася на тебе.
Бачиш, як правильно ми вчнили, розлучившись вчасно. Тепер вже ми
перестраждали, заспокоїлися, і зараз мій лист, який ти, звичайно, впізнав за
почерком на конверті, стало для тебе майже розвагою.

25 вересня 1893 рік

Мій любий Луї!
Ось уже двадцять років, як ми розлучилися… І ось уже двадцять років, як
мене немає в живих, милий мій. Якщо ти живий і прочитаєш цього листа, яке
перешлють тобі вірні і шанобливі руки, — ті, що протягом багатьох років
пересилали тобі мої попередні листи, ти пробачиш мені, — якщо ти ще не
забув мене, — пробачиш, що я наклала на себе руки на наступний же день
після нашої розлуки. Я не могла, я не вміла жити без тебе.
Ми вчора розлучилися з тобою. Подивися гарненько на дату — на початку
листа. Ти, звичайно, не звернув на неї уваги. Адже це вчора ми в останній
раз були з тобою в нашій кімнаті і ти, зарившись головою в подушки, ридав
як дитина, безпорадний перед страшним своїм горем. Це вчора, коли в
напіввідкрите вікно заглянула ніч, твої сльози, яких я вже не могла бачити,
котилися по моїх руках. Це вчора ти кричав від болю і нарікав, а я, зібравши
всі свої сили, кріпилася і мовчала.
 А сьогодні, сидячи за нашим столом, оточена нашими речами, в нашому
чарівному куточку, я пишу ті чотири листи, які ти повинен отримати з
великими проміжками. Дописую останній лист, а потім настане кінець.
Сьогодні ввечері я дам найточніші розпорядження про те, щоб мої листи
доставили тобі в ті числа, які на них вказані, а також вживу заходи, щоб
мене не могли розшукати.
А потім я піду з життя. Не буду розповідати тобі як: всі подробиці цієї
огидної дії недоречні. Вони могли б заподіяти тобі болю, навіть після стількох
років.
Важливим є те, що мені вдалося відірвати тебе від себе самої і зробити це
обережно і лагідно, не поранивши тебе. Я хочу і далі піклуватися про тебе, а
для цього я повинна жити і після моєї смерті. Розриву не буде, ти б його,
можливо, і не переніс, адже тобі сум заподіює такого гострого болю.
Я буду повертатися до тебе, не надто часто, щоб потроху мій образ зникав
з твоєї пам'яті, і не дуже рідко, щоб позбавити тебе від непотрібних
страждань. А коли ти дізнаєшся від мене самої всю правду, пройде стільки
років (адже час допомагає мені), що ти вже майже не зможеш зрозуміти, що
означала б для тебе моя смерть.
Луї, рідний мій, сьогоднішній наша остання розмова здається мені
якимось зловісним дивом.
Сьогодні ми говоримо дуже тихо, майже нечутно, адже ми дуже далекі
один від одного, адже я існую лише в тобі, а ти вже забув мене. Сьогодні
значення слова зараз для тієї, яка його пише і шепоче, зовсім інше, ніж для
того, хто читатиме це і тихо промовить «зараз».
Зараз, подолавши таку величезну відстань у часі, подолавши вічність —
хай це здасться безглуздим, — зараз я цілую тебе, як раніше. Ось і все…
Більше я нічого не додам, тому що боюся стати сумною, а значить, злою, і
тому, що не наважуюсь зізнатися тобі в тих божевільних мріях, неминучих,
коли любиш і коли любов величезна, а ніжність безмежна.
2. Перепишіть сюжет «Лісової пісні» Лесі Українки зі
збереженням головних персонажів та суті твору,
самостійно обравши жанр твору (15 речень, жанр,
наприклад, - урбан-фентезі, жіночий роман, філософська
притча тощо).
_______________________________________________________________
_______________________________________________________________

Ілюстрації Софії Караффи-Корбут до «Лісової пісні» для

натхнення😊
 1. Проаналізувати поезії, у яких зображено творчий
процес.

Леся Українка
Ave regina!

Безжалісна музо, куди ти мене завела?

Навіщо ти очі мені осліпила згубливим промінням своїм?
Навіщо ти серце моє одурила, привабила маревом щастя?
Навіщо ти вирвала в мене слова, що повинні б умерти зо мною?
Ти квітами серця мого дорогу собі устелила,
І кров’ю його ти окрасила шати свої,
Найкращії думи мої вінцем золотим тобі стали,
Ти, горда цариця, мене повела за собою,
Мов бранку-невільницю в ході твоїм тріумфальнім.
Іду я окована міцно, і дзвонять кайдани мої.
Ти, владарко, все одбираєш од мене, –
Усі таємні свої скарби тобі я повинна віддати
І килим, що виткали мрії, під ноги тобі простелити.
Моє божевілля собі ти взяла за актора,
Щоб грало закохані ролі тобі на потіху.
Невже тобі заздро, богине, на вбогеє щастя моє?
Те щастя, – то був тільки сон. Ти голосом гучним
Від нього мене пробудила, гукнувши:
«Прокиньсь, моя бранко, ти мусиш служити мені!
Співай мені пісню, ту пісню, що спить в твоїм серці.
Торкни ту струну в своїй арфі, що досі іще не бриніла,
Всі струни озватися мусять хвалою мені,
Я дам тобі пишні дарунки, забудеш недолю свою».
Даремне хотіла я арфу свою почепити
На вітах плакучих смутної верби
І дати велику присягу, що в світі ніхто не почує
Невільничих співів моїх.
Ти глянула поглядом владним, безжалісна музо,
І серце моє затремтіло, і пісня моя залунала,
А ти, моя владарко горда, втішалася піснею бранки,
І очі твої променіли вогнем переможним,
І вабив мене той огонь і про все заставляв забувати.
Все я тобі заспівала, і те, чого зроду нікому,
Навіть самій собі, вголос казати не хтіла.
Все ти від мене взяла. Де ж твої подарунки, царице?
Ось вони, пишні дари: сльози – коштовнії перли,
Людське признання – холодний кришталь,
Смуток мене одягає чорним важким оксамитом,
Тільки й скрашає жалобу жалю кривавий рубін.
Гарна одежа для бранки, що йде в тріумфальному ході.
Радуйся, ясна царице, бранка вітає тебе!

Євген Маланюк
Серпневі строфи
Літо тане, як віск. Догоряє підскарбій-серпень.
Смертна постеля його – золото пізніх плодів.
Не поспіває строфа вслід легкостопій Евтерпі –
В вірші блаженно-важкім никне далекий спів.

Літо гусне, як мед. Бджоли в солодкій утомі

Нижче і нижче гудуть. Струни снуються в стернях.
…Усміх майбутньої матері в зорі твоїм, а не пломінь.
І багряніє поволі захід короткого дня.

Ліна Костенко
Ти знов прийшла, моя печальна музо.
Не бійся, як не покладаю рук.
Пливе над світом осінь, як медуза,
і мокре листя падає на брук.
А ти прийшла в легесеньких сандаликах,
твій плащик ледь прип'ятий на плечі.
О, як ти йшла в таку негоду, здалеку,
така одна-однісінька вночі!
Ти де була, у Всесвіті чи в Спарті?
Яким вікам світилася вві млі?
І по якій несповідимій карті
знаходиш ти поетів на землі?
Ти їм диктуєш долю, а не вірші.
Твоє чоло шляхетне і ясне.
Поети ж є і кращі, й щасливіші.
Спасибі, що ти вибрала мене.
НЕФОРМАЛЬНА ОСВІТА:
Курси письменницької майстерності
https://www.riba.academy/books/
https://prometheus.org.ua/prometheus-plus/writer-course/
https://kupibo.com.ua/yak-rozkrutyty-osobystyj-brend-pysmennyka/
https://www.youtube.com/watch?v=e5nXvFannU8

Топ-5 корисних книг для майбутнього автора світового

бестселера
 Джеймс Н. Фрей «Як написати геніальний роман»
Це чіткий посібник з написання якісного роману для масового
читача. Найцікавіше, що це не одна книга, а серія кишенькових
книжок, кожна з яких присвячена вивченню того чи іншого
жанру. Ви легко опануєте специфіку жанру, тонкощі створення
персонажів і вибудовування сюжету.
 Юрген Вольф «Школа літературної майстерності».
Від концепції до публікації»
Ця книга дозволить новачкам впоратися зі страхами, що не дають
засинати початківцям. Бонусом є те, що в книзі
надаються вправи і описи конкретних технік для розвитку
майстерності.
 Айн Ренд «Мистецтво белетристики. Керівництво для
письменників і читачів»
Відома письменниця Айн Ренд міркує про створення творів,
керуючись читацьким, письменницьким досвідом і підходить до
цього з точки зору психології. Це скоріше, захоплюючий майстер-
клас про пошук теми і розвитку сюжетної лінії, про стилістичні
прийоми і побудову сюжетного конфлікту героїв.
 Стівен Кінг «Як писати книги. Мемуари про ремесло»
Цей твір складається з особистих спогадів культового автора. Кінг
оповідає про власне життя, творчий шлях і професійні будні
письменника. Тут ви не знайдете готових рецептів створення
геніального роману та й практичних порад замало, зате вже точно
надихнетеся історією великого Кінга.
 Марк Леві «Геніальність на замовлення»
Ще один культовий автор розмірковує про те, як писати, не
чекаючи натхнення, і за допомогою свого ремесла не тільки
створити бестселер, але й вирішити власні внутрішні проблеми.
Метод «фрірайтінга» від Леві навчить вас писати завжди і скрізь,
переступити через стереотипу і
штампи і перемогти страх «чистого
аркуша».

ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО УКРАЇНСЬКИХ

ПИСЬМЕННИКІВ😊

Дивацтва І.Нечуя-Левицького
 Вставав та лягав у визначену годину. Їв тільки вдома у призначену
годину і ніколи ніде не хотів випити ні чаю, ні кави, бо то було не в
призначену годину і не таке, як він звик, а значить, могло йому
нашкодити.
 Щодня, у визначений час, ішов гуляти одним і тим самим маршрутом:
нагору до Володимирської, потім до фунікулера й назад Хрещатиком
додому, завжди під парасолькою. Дуже боявся застудитися і, навіть
їдучи влітку на два тижні кудись, брав з собою пальто осіннє, кожуха і
шапку.
 Дуже категоричним був щодо правопису: "Писати треба так, як люди
говорять!". Велику зненависть мав до "і" та до апострофа (писав сімя, а
не - сім'я). Так само люто ненавидів "й" на кінці прикметників у
місцевому відмінку і страшно обстоював за те, щоб писати - "на зелені
траві", "у сиві шапці" і запевняв, що так говорить величезна частина
України, бо він же багато років ходить до Михайлівського монастиря і
там розмовляє з прочанками, опріче того, розмовляє з двірниками і з
бабами, що носять молоко.
 1904-го року на ювілеї Нечуя-Левицького у "Континенталі", коли всі
його вітали і виголошували промови, він о 10-ій вечора почав з усіма
прощатися і пішов: "Уже десята година. Мені час спати, бо заслабну".
 Іван Семенович нікого собі не вподобав. "Не знайшов собі до смаку, -
казав він. - Я, бачте, вдався собі естет і кмітливий. То зараз і прикмічу
в панні щось неестетичне, і вже вона не моя".

Цікаві факти про І.Франка

 У І.Франка було багато псевдонімів — Джеджалик, Брут Хома, Мирон,

Живий, Кремінь, Марко, (близько 100 псевдонімів).
 Львів – місто Франка, де він прожив сорок років з відпущених йому
Богом шістдесяти
 У цьому місті він жив дуже багато років, творив, навіть був ув'язнений
у Львівську темницю. Кожна вулиця пам'ятає його, кожна хата, кожен
 парк. Він присвячував Львову вірші, був щиро захоплений ним. Можна
сміливо казати, що місто Львів - місто Івана Франка.
 "...ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не
буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів."
(Іван Франко)
 Він був першим професійним українським письменником, який
відважився жити з праці пера. Не мав державної роботи, не мав
жодних нагород, не мав кафедри в університеті. Мав замість того Львів
і слова для нього: "І підеш ти в мандрівку століть з мого духа печаттю".
 Івана Франка заарештовували тричі. У перший раз він провів у камері
з кримінальними злочинцями 11 місяців. А після другого арешту, в 1880
році, ледь не помер з голоду. Тоді за тиждень в готелі він - без єдиного
виправлення! - написав повість «На дні» і на останні гроші відіслав її до
Львова, після чого три дні жив на три центи, знайдені на березі річки
Прут. А коли їх не стало, лежав без пам'яті, без сил. Врятував Франка
старий служитель готелю.
 В їжі Франко був невибагливий: на сніданок - кава з булкою, на обід -
квашені овочі та легкий суп з додаванням квасу, кропиви, грибів.
 У 1900 році Іван Франко викупив на околиці Львова, яку називали
Софіївкою, на вулиці Вінцента Понінського, 4,9 сотих землі і розпочав
будівництво своєї вілли. Був укладений контракт між купцем Й.
Рогсеком, М. Грушевським та І. Франком.
 На вул. Баторія (тепер Князя Романа) був ряд антикварних магазинів,
які відвідував І. Франко у супроводі Василя Стефаника та Леся
Мартовича. У пошуках своїх персонажів, вивчаючи обличчя людей,
Франко не раз навідувався у їхньому супроводі на львівські базари.
 ... І. Франкові подобався одяг сірого кольору. Майже завжди носив він
вишивану сорочку. Любив носити нешнуровані черевики. На урочисті
прийоми одягав чорний фрак. У їжі Франко був невибагливий, не
курив, зрідка випивав чарку далматинського вина «Злата Ріца». Був
письменник завзятим рибалкою. Вудкою не любив ловити, зате кохавсь
у сітках, які сам плів. Друга пристрасть І. Франка — збирання грибів,
яке часто співпадало з його пішими прогулянками. Довгий час мріяв
Франко купити велосипеда, але так і не купив. Зовсім не любив
письменник полювання.

Цікаві факти про Марка Вовчка

1. Була змішаної крові. Мати Марка Вовчка

походила з княжого роду Радзивілів, а бабка матері
була полькою-литовкою. Батько мав білоруське
коріння. Родина жила в Росії (Орловська губернія), а
Марко Вовчок з чоловіком-українцем жила в
Україні.
2. Повсякденною мовою в родині Вілінських була
французька.
3. Вітчим. Коли дівчинці було 10 років, мати
вийшла заміж вдруге. Вітчим був п’яницею,
«розгнузданий, грубий і відчайдушний гуляка-
картяр» (спогад брата Дмитра) та нерідко бігав за
дитиною з сокирою і лементом «зарубаю!».
4. «Бідна родичка». Од вітчима матері довелося піти, а двох дітей віддати
родичам. Марія була «бідною родичкою» в сім'ї тітки. У приватному будинку
не знайшлося для неї вільної кімнати, лише вільний куток, де поставили
перегородку й ліжко.
5. Заміж за засланого в Орел у кирило-мефодіївській справі Опанаса
Марковича Марія вийшла в 17 років.
6. Вона була єдиною в українській літературі жінкою-письменницею
наприкінці 50-х років ХІХ століття.
7. Дві мови і роль у двох культурах. Росіянка за походженням Марко Вовчок
дебютувала як українська авторка. Була відомою й у французькій літературі.
8. У звабливої Марка були романи і з П. Кулішем, і з І. Тургенєвим, і з М.
Добролюбовим, і з О. Пассеком, і з Д. Писарєвим. Проте урешті-решт її
останнім чоловіком і другим законним був дрібний чиновник М. Лобач-
Жученко.
9. Марко Вовчок випускала журнал, що повинен був допомагати
інтелігентним жінкам, у якому піднімалося питання емансипації. У 1871 році
вийшло 12 чисел видання, а в 1872 – 5. «Мене дуже тепер хвилює думка,
скільки б могли зробити жінки, священицькі доньки й дружини, і що вони
нічого не роблять», – писала Марія Вілінська.
10. Повість письменниці «Маруся» отримала нагороду Французької Академії і
була перекладена на багато мов. Зокрема, французькою повість вийшла в
газеті «Ле Тепс».
11. Марко Вовчок увела в українську та російську літератури образ «нової
жінки», незалежної й сильної.
12. Марія порушувала норми, обов’язкові для «доброчесної» жінки.
Наприклад, вона не захотіла погодитися з редакторськими правками,
внесеними у її тексти самим метром П. Кулішем!
13. Марко Вовчок вільно володіла французькою, англійською і, звичайно ж,
українською та російською мовами.

14. Майже 40 років була постійним співробітником журналу «Magasin

d`Education et de Recreation», у якому друкувався Жуль Верн.

Ексклюзивні факти про Ольгу Кобилянську

Нові цікаві факти із життя відомої письменниці

Ольги Кобилянської повідомила старший
науковий співробітник Чернівецького
літературно-меморіального музею Ольги
Кобилянської Юлія Микосянчик: про
книгозбірню, про таку жагу до читання, що
хотіла вийти заміж за бібліотеку. Навіть листа її
власникові написала…

– Бібліотека Ольги Кобилянської складалася з

350 книг. Як чемна читачка, вона склала список
книг у 1909 році, – розповіла старший науковий
співробітник Чернівецького літературно-
меморіального музею Ольги Кобилянської Юлія
Микосянчик під час презентації проекту про
приватні книгарні Чернівців "Книжкові скарби
міста". – Звичайно, цифра змінювалася: якісь
книги додавалися, якісь вона давала читати і дуже шкодувала потім, що їх не
повертали – і таке траплялося. Очевидно, тут не стільки йшлося, мабуть, про
книги, які брали читати, а про те, у кого їх брали читати. Ольга Кобилянська
як людина, яка про своє майно дбала і не дуже любила ним розкидатися,
майже на кожній книзі писала: "Ольга Кобилянська". І, пофантазуємо, таким
чином хтось із чернівчан собі надбав автограф Кобилянської.

Не всі книги з бібліотеки Ольги Кобилянської зараз зберігаються у фондах

нашого музею: щось розгубилося, щось залишилося у рідних письменниці.

Які книги були? Звісно українська, російська, німецька література,

німецькомовна література, тобто книги данських, швецьких, норвезьких
авторів у перекладі німецькою. У нас є унікальне видання: твори Чехова у
перекладі німецькою мовою. Так із ним знайомиться Кобилянська.
Можна пригадати промовисту цитату з "Природи", що Толстой був її Богом, а
Шевченка знала майже напам’ять. Письменники, як правило, пишуть десь
про себе, і я не згрішу проти істини, коли скажу, що це вона пише також про
себе. Толстой, Шевченко... А ще сюди додати Шекспіра, бо хто ж так знає
психологію, як він? У нього вона вчиться. Вчиться у Достоєвського,
Тургенєва, Ґете, Гейне, Шиллера, Байрона...
Не можна сказати, що це була розкішна бібліотека: не були Кобилянські
настільки заможними і маєтними, аби збирати ті книги. Але книги були. Були
книги з бібліотеки друзів: сім'ї Кохановських, Окуневських, Устияновичів.
Це все ті джерела, з яких вона черпає книги. А ще Євген Озаркевич, який
надсилає Кобилянській книги. Якщо уважно перечитати її щоденник, то за
що вона гнівається на того Ґеня? Він їй подобається, дуже подобається, але
поганий той Ґеньо – не надіслав книги, які обіцяв! Не дотримав слова – ну як
з ним можна мати справу. Ось вам ставлення ще Кобилянської до людей –
через книгу.

Заміж – за бібліотеку
Книга супроводжує Ольгу Кобилянську з того моменту, як вона навчилася
читати. Навчилася читати вона навіть не українською мовою , не німецькою,
а польською. А перша прочитана книга була чеською мовою. Вона входить у
світ книги, у світ читання. І далі вже пішло: шукає, хапає, ловить ті книги.

Чому 18-річна Кобилянська захотіла вийти заміж? А вийти заміж вона хотіла
навіть не за конкретного чоловіка (вона знала його за розповідями свого
брата), а за його бібліотеку. Віддатись за бібліотеку. А він був людиною
відомою і цікавою, як вже потім ми почали з’ясовувати. Пан Вробль, який був
деканом філософського факультету, який підписував всі табелі Іванові
Франку – то не "остатна" людина була в нашому університеті. Для
Кобилянської то була "стара мумія" – так вона його йменувала, не зовсім
коректно, але її не цікавила його постать, її цікавило те, що вона одержить
змогу читати, виобразовуватися, як вона казала. Бо ж єдиний шлях для того,
щоби щось дізнатися – книга. І, живучи в абсолютно провінційному
Кимполунзі, вона шукала книгу. А тут така можливість: потрапити до
Чернівців у широкий культурний світ, вийти заміж.. Як вона себе рекламує в
листі до пана Вробля (якого так і не надіслала), який потім використала в
повісті "Через кладку", де пише, що їй 18 років, що донька чесних батьків, не
зовсім гарна , але буде вірною дружиною, відданою, лише щоби дали їй
можливість користуватися бібліотекою...
Прийомна донька читала їй "Анну Кареніну" вголос
Ольга Кобилянська була уважною читачкою. На полях книг знаходимо її
зауваження. Уважно читала і власні твори. Потрапляє до неї видання її творів
– читає його з олівцем. Підкреслює технічні помилки, редакторські правки.
Якось письменницю запитали: "Які би три книги, пані Кобилянська, ви би
взяли з собою в тривале ув’язнення?" (не пропонують якийсь курорт). Вона
склала список. На першому місці – Євангеліє, оскільки воно живить людський
дух, в ньому вона знаходить розраду і рівновагу душевну. Далі – "Фауст" Ґете,
бо в ній – історія людства, наше життя. І на третьому місці – Тарас Шевченко,
бо не дає забути про свою народність.
Ольга Кобилянська висловилася, що книга будь-якого народу – це найбільше
його надбання. Фраза хрестоматійна, але справді для неї це був найбільший
скарб. Коли вона вже не могла читати самостійно, в останні роки життя, все
одно просила, аби хтось їй почитав улюблених авторів. Її прийомна донька
Олена Кобилянська-Панчук згадує, що перечитувала їй "Анну Кареніну" Льва
Толстого.
Книга завжди супроводжувала Ольгу Кобилянську.
Завершувати кожен день день книгою – такою була її порада. Перед сном
радила буквально півгодинки-годинку почитати... Не треба себе
загромаджувати чимось важким, можна щось легеньке. Її улюблена Марліт,
наприклад. Прочитати кілька сторінок перед сном..

Цікаві факти про Лесю Українку

1. Під час Другої світової війни садибу Косачів у Колодяжному зруйнували.

«Білий» і «сірий» будиночки Колодяжненського літературно-меморіального
музею Лесі Українки будували з нуля. Фактично у них ніколи не бувала
письменниця. Останній власник будинку, де колись жила родина Косачів,
брат Лесі Микола продав його дідові Бориса Клімчука, теперішнього
губернатора Волині.
2. Як свідчить професор Національної академії керівних кадрів культури і
мистецтв Наталія Свириденко, на території України є три найбільші
раритетні роялі: рояль Терещенків у Національному музеї історії України,
рояль Рубінштейна в Одеському будинку вчених та рояль Лесі Українки у
Колодяжному.

3. Першою меморіальною річчю, що потрапила до музею у Колодяжному,

стала жіноча сорочка з домотканого полотна, передана 1949 року Варварою
Дмитрук, подругою Лесі Українки. Востаннє меморіальний фонд музею
поповнився 2007 року, коли на території садиби Косачів знайшли посуд,
яким могла користуватись родина.

4. На сьогодні усі живі нащадки Лесі Українки живуть за межами України. Це

Роберто Гааб (внучатий племінник, онук Лесиної сестри Оксани Косач-
Шимановської), що живе у Швейцарії, та Ольга Лютон-Петрова зі США
(внучата племінниця, онука Лесиної сестри Ізидори Косач-Борисової).

5. Єдиний родич Лесі Українки, що похований на рідній волинський землі

Косачів – молодший брат Лесі Українки Микола. Помер 1937 року. Його
могила знаходиться на сільському цвинтарі в Колодяжному.
6. У родині Лесю Українку називали по-різному: Лариса, Леся, Зея,
Мишолосія. Ім’я Зея, або Зеїчок, походить від назви сорту кукурудзи «зея
японіка» (тонка, як стеблина), так її називала мама. Ім’я Мишолосія ділилось
навпіл – так називали Лесю і її брата Михайла, з яким письменниця дружила.
7. У Нечимному (урочище біля села Скулин у Ковельському районі) Леся
Українка була лише три дні та дві ночі в 13-річному віці. Тут вона гостювала
в дядька Лева Скулинського, що мав в урочищі літню хатину, якою
користувався, аби випасати худобу. Дядько Лев знав дуже багато легенд і
переповідав їх малій Лесі. Цього часу вистачило письменниці, аби набратися
вражень і згодом відтворити їх у «Лісовій пісні». Місцеві жителі подейкують,
що у Скулинському лісі живуть привиди і вряди-годи лякають туристів, які
осмілюються ночувати тут. Тож, можливо, лісовики і мавки з «Лісової пісні» не
такі уже й вигадані.

8. Окрім офіційних установ, на честь Лесі Українки названий астероїд «2616

Леся» (2616 Lesya), відкритий 28 серпня 1970 року. Він знаходиться у
головному поясі астероїдів, що розташований між орбітами Марса та
Юпітера, і складається приблизно з 580 000 астероїдів.

9. Садиба Косачів розташовувалась на окраїні села, де були найкращі землі. У

розпорядженні родини було 500 гектарів землі, включно з лісами, ріллею та
чотирма гектарами саду. Аби тримати в порядку садибу, родина Лесі
Українки мала найманих робітників. На території колишніх володінь
розташовується Лесин кадуб – джерело й криниця. Колись на місці джерела
росла прадавня верба, змальована в «Лісовій пісні». Кажуть, що на території
колишньої садиби Косачів захований косачівський скарб.

10. У Луцьку біля В’їзної вежі замку Любарта є дерево, яке іменують Лесиним
ясеном. Воно одне з найстаріших дерев міста. Вважається, що саме під ним
мала Леся написала свого першого вірша. Нині ж у місті вирішується
проблема з деревом, адже воно аварійне й може впасти, зашкодивши
перехожим.
 Рекомендована література

1. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. Підручник. К.,

2001.
2. Гнатюк М.І. Літературознавчі концепції в Україні ІІ пол. ХІХ – початку
ХХ сторіч. Львів, 2002.
3. Гундорова Т. ПроЯвлення Слова. Дискурсія раннього модернізму.
Постмодерна інтерпретація. Львів, 1987. 300 с.
4. Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика. К., 1998.
5. Зборовська Н. Код української літератури: Проект психоісторії новітньої
української літератури: Монографія. К., 2006. 304 с.
6. Зборовська Н. Психоаналіз і літературознавство. Посібник. К., 2003.
7. Іванишин В. Нариси з теорії літератури. Навч.посіб. К., 2010.
8. Індивідуальні стилі українських письменників ХІХ – початку ХХ ст.: Зб.
статей / За ред. М.Яценка. К., 1987.
9. Левчук Л. Західноєвропейська естетика XX століття. К., 1997.
10. Левчук Л. Психоаналіз: історія, теорія, мистецька практика. К.,
2002. 255 с.
11. Літературознавчий словник-довідник. К., 2006.
12. Михида С. Психопоетика українського модерну: Проблеми
реконструкції особистості автора: Монографія. Кіровоград, 2012. 352 с.
13. Наєнко М. Інтим письменницької праці: З лекцій про специфіку
художньої творчості. К., 2003. – 280 с.
14. Пахаренко В. Українська поетика. Вид.третє, доп. Черкаси, 2009.
15. Піхманець Р. Психологія художньої творчості (теоретичні та
методологічні аспекти). К., 1991.
16. Роменець В. А. Психологія творчості: Навч. посібник. 2-ге вид.,
доп. К.: Либідь, 2001. 288 с.
17. Самототожність письменника. До методології сучасного
літературознавства. К., 1999.
18. Сеник Л. «Чого являєшся мені?...». Психологічний аналіз //
Франкознавчі студії. Збірник наукових праць. Вип 2. Дрогобич: Вимір,
2002.
19. Фащенко В. У глибинах людського буття: Етюди про психологізм
літератури. К., 1981.
20. Ференц Н.Основи літературознавства. К., 2011.
21. Франко І. Із секретів поетичної творчості // Франко І. Зібр.
творів: У 50 т. К., 1981. Т.31.
22. Юнг К.-Г. Психологія та поезія // Слово. Знак. Дискурс. Антологія
світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред М.Зубрицької.
Львів, 2002.

Додаткова література:
1. Коцюбинська М. Література як мистецтво слова. К., 1965.
2. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. К., 1999.
3. Фройд З. Поет і фантазування // Слово. Знак. Дискурс. Антологія
світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред М.Зубрицької.
Львів, 2002.