1.) Поняття, зміст і види публічного адміністрування.

Співвідношення публічної влади з

публічним адмініструванням й адміністративним правом.
Адміністративне право - це сукупність правових норм, що виникають у процесі реалізації публічного
адміністрування.
Публічне адміністрування - це вплив суб'єкта, який наділений публічною владою на об'єкт з метою
забезпечення публічних інтересів.
Суб'єктами публічного адміністрування є
 органи виконавчої влади,
 органи місцевого самоврядування, у певних випадках і інших суб'єктів, які наділені владними
повноваженнями і це передбачено законом.
Публічний інтерес сприймати як збалансовану сукупність усвідомлених суспільством об'єктивних
потреб та потреб державної влади, які зумовлені їх взаємозалежність та історичними особливостями
розвитку.
Сфера здійснення: у межах діяльності виконавчої влади та діяльність органів місцевого
самоврядування.
Ознаки:
Публічність.
2. Спрямованість на виконання конституції та законів
3. Юридично-владний та виконавчо-розпорядчий характер
4. Спрямованість на забезпечення реалізації, охорони та захисту публічного інтересу
5. Організаційна спрямованість, за допомогою якого досягають регулювання і координації спільної
праці людей
6. Безперервність та постійність здійснення
7. Процедурний характер
Види публічного адміністрування:
1. За змістом діяльності : спрямоване на надання законом адміністративних послуг (сервісна
діяльність); здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності (управлінський характер).
2. За спрямуванням владного впливу публічних адміністрації : зовнішня адміністративна діяльність
здійснюється суб'єктами публічної адміністрації; внутрішньо-організаційна діяльність внутрішнє
управління персоналом.
3. За юридичними наслідками для об'єктів адміністративного впливу : втручальна ця діяльність
пов'язана з чітко визначенням закону, обмеженням прав; сприяльна публічне адміністрування,
наприклад надання адміністративних послуг; забезпечувальне публічне адміністрування пов'язане із
забезпеченням нормального існування приватних осіб, наприклад надання інформації, освітянських
тощо.
Сутність проблеми співвідношення виконавчої влади і публічного адміністрування характеризується
тим, що виконавча влада здійснює публічне адміністрування і тим самим реалізується один із
напрямків державної влади. Адміністративне право безпосередньо впливає на дві попередні категорії,
адже це окрема галузь, яка здійснює правове регулювання пов'язане з діяльністю органів виконавчої
влади. Деколи дія адміністративного права поширюється на внутрішньо-організаційну діяльність
інших державних органів та зовнішньо-організаційні відносини органів виконавчої влади з
громадянами, та регулює діяльність органів місцевого самоврядування та інших органів, які мають
делеговане право.
Виконавча влада - це гілка державної влади, яка передбачає наявність особливих ланок державного
апарату (органів державної влади загальної компетенції), які мають право безпосереднього
адміністрування державою, виконання законів та інших нормативно-правових актів, прийнятих
законодавчою владою. Тобто це здатність держави за допомогою адміністрування реалізовувати
веління законодавчої влади. Але ототожнювати такі поняття, як "виконавча влада" і "публічне
адміністрування" не можна, оскільки сама по собі "влада" і "реалізація влади" - явища не синонімічні,
окрім того, йдеться про публічну владу та її виконавчу складову як частину державної влади. Поняття
"публічне адміністрування" за сучасних умов слід розглядати як категорію, значно ширшу за поняття
"виконавча влада" або "виконавча діяльність". Адже публічне адміністрування здійснюють усі
державні органи - законодавчої, судової та виконавчої гілок влади, а також органи місцевого
самоврядування. Хоч основна група відносин адміністрування складається саме у сфері виконавчої
влади, проте не всі відносини за участю органів виконавчої влади можуть бути відносинами
адміністрування, і не всі з них входять до складу предмета адміністративного права. Так, виконавчі
органи здійснюють багато функцій, які не є відносинами адміністрування (інформаційна, благодійна,
ідеологічна діяльність тощо). Однак адміністрування грунтується й на інших нормах галузей права,
використовуючи їх потенціал впливу на суспільні відносини, а деякі відносини адміністрування
взагалі не врегульовані нормами права або через недосконалість правового регулювання, або через
творчий характер цих відносин.
Виконавча влада представлена в механізмі розподілу влади органами виконавчої влади. Публічне
адміністрування здійснюється в межах цієї системи й дістає свій вияв у діяльності різних ланок
державного апарату та органів місцевого самоврядування. Основне їх призначення - виконавча,
розпорядча діяльність у межах, передбачених адміністративним правом, нормами, що утворюють
адміністративне законодавство.
В. Авер'янов так розкриває співвідношення публічного адміністрування та виконавчої влади:
І. Сфера публічного адміністрування визначається тим, що воно здійснюється:
1) у межах діяльності органів виконавчої влади та діяльності органів місцевого самоврядування, а
саме:
- під час реалізації їх повноважень щодо керованих об'єктів зовнішнього суспільного (економічного,
соціального тощо) середовища;
- під час виконання місцевими державними адміністраціями повноважень органів місцевого
самоврядування, делегованих відповідними місцевими радами, враховуючи, що самій виконавчій
владі ці повноваження первісно не належать, а також під час виконання своїх повноважень органами
місцевого самоврядування;
- у процесі керівництва вищестоящими органами роботою нижчестоящих;
- в ході керівництва роботою державних службовців всередині кожного органу (його апарату)
виконавчої влади (останні 2 напрями належать до згадуваної раніше внутрішньо-організаційної сфери,
а також стосуються діяльності службовців органів місцевого самоврядування;
2) поза межами діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а саме:
- всередині апаратів будь-яких інших (крім органів виконавчої влади) органів державної влади - під
час керівництва роботою державних службовців (наприклад, в апараті парламенту, судів, органів
прокуратури тощо, а також органів місцевого самоврядування;
- всередині державних підприємств, установ і організацій - під час керівництва адміністраціями
роботою їх персоналу (перші 2 напрями стосуються згадуваного внутрішньо-організаційного
адміністрування);
- з боку відповідних уповноважених державою суб'єктів у процесі адміністрування державних
корпоративних прав;
- з боку різноманітних дорадчо-консультативних органів, утворюваних державними органами
(наприклад, Президентом України), та органами місцевого самоврядування, в частині виконання
наданих їм організаційно-розпорядчих повноважень щодо інших органів і посадових осіб.
II. Сфера виконавчої влади та місцевого самоврядування визначається тим, що:
1) поряд з тими напрямами реалізації виконавчої влади, котрі опосередковуються у вигляді, власне,
державної діяльності (тобто публічного адміністрування), значне місце посідають ті напрями, в яких
відсутні характерні ознаки поняття публічного адміністрування. Крім перелічених вище прикладів
"неадміністративної частини" діяльності органів виконавчої влади, при оцінці будь-якого іншого
напряму реалізації виконавчої влади також слід обов'язково виходити з його конкретного змісту, а
точніше - зі змісту закріплених за цими органами функцій і повноважень - на предмет з'ясування їх
адміністративної чи адміністративної у розумінні адміністрування спрямованості;
2) у випадках, коли здійснення виконавчої влади та самоврядування відбувається у формі, власне,
адміністрування, слід врахувати, що у демократичній державі ця діяльність може здійснюватись не
тільки виключно державними органами, а й переважно недержавними суб'єктами - адже повноваження
виконавчої влади можуть бути делеговані державою:
а) по-перше, органам місцевого самоврядування;
б) по-друге, деяким іншим недержавним інституціям (наприклад, окремим громадським організаціям)
тощо.
Попри активні наукові дослідження питання про співвідношення понять "публічне
адміністрування" та "державне регулювання", воно і досі залишається дискусійним. Існує чимало
теоретичних положень та тлумачень самих цих явищ в контексті загальних уявлень про форми та
методи діяльності держави.
Так, на думку Л. Попова, неадміністрування є частиною регулювання, а навпаки - регулювання є
частиною адміністрування, тобто його функцією. Суть регулювання полягає в упорядкуванні,
налагодженні, в підляганні певному порядку, у забезпеченні правильної взаємодії, у створенні умов
для нормальної роботи.
Водночас В. Авер'янов розглядає "державне регулювання" як ширше, ніж "публічне адміністрування"
поняття, оскільки перше охоплює ширшу сферу організаційності діяльності держави. Публічне
адміністрування, на його думку, слід розглядати як певний вид діяльності органів держави та органів
місцевого самоврядування, яка має владний характер і передбачає, насамперед, організуючий і
розпорядчий вплив на об'єкти адміністрування шляхом використання певних повноважень. У свою
чергу державне регулювання застосовується не тільки в межах виконавчої влади і передбачає не тільки
вплив на об'єкти адміністрування, а й вплив на суспільне середовище цих об'єктів.
Ретельний аналіз обох понять дає підстави вважати більш обґрунтованим останній підхід до
визначення співвідношення публічного адміністрування і державного регулювання.
Вищезазначені поняття мають спільні та відмінні риси. Подібність державного регулювання та
публічного адміністрування полягає у тому, що вони спрямовані на досягнення єдиної мети
адміністрування: упорядкування соціальних об'єктів та соціальних процесів, переведення їх з одного
стану в інший. Відмінність же полягає у використанні специфічних методів впливу. Не слід забувати,
що публічне адміністрування здійснюється суб'єктами публічної влади, до кола яких входять не тільки
органи державної влади, окрім того, воно спрямоване на задоволення публічних інтересів. За
суб'єктним складом публічне адміністрування є набагато ширшим за державне регулювання.
Більшість сучасних вітчизняних вчених-адміністративістів віддають перевагу терміну "публічна
адміністрація", який акумулює у собі 2 складові - "публічна" (спільна, доступна для всіх, яка слугує
всім, поєднує у собі державну (національну) та самоврядну (територіальну), та "адміністрація" (слугує
для..., із вказівкою на підпорядкованість політичній владі та служіння публічним інтересам як головне
завдання в діяльності) - й адекватно відтворює реальний зміст і суть виконавчої організуючо-сервісної
діяльності публічної влади. "Публічна адміністрація" - термін складний, об'єктивний, включає 2
складові - організаційну (інституційну) як вказівку на суб'єктний склад, і процедурну, саме тому є
доцільним для визначення процедурних аспектів діяльності органів (суб'єктів) публічної адміністрації
використовувати уточнюючий термін "діяльність публічної адміністрації" або "публічне
адміністрування".
Діяльність публічної адміністрації (публічне адміністрування) - це сукупність організаційних дій,
діяльності та заходів, які виконуються різними суб'єктами та інституціями на основі закону та у межах,
визначених законами, для досягнення публічного інтересу.
Діяльність публічної адміністрації, як і будь-яка інша діяльність, базується на відповідних
фундаментальних засадах, які прийнято іменувати принципами: загальних (демократизм, законність,
гласність, участь громадськості тощо) і спеціальних (галузевість, територіальність, функціональність).
Заслуговують на увагу, враховуючи євроінтеграційні прагнення України, й принципи європейського
адміністративного права, європейського адміністративного простору, зокрема принципи good
administration (належної адміністрації), good governance (належного управління), які слугують
орієнтирами державно-правових реформ для більшості країн світу. Саме у поєднанні цих принципів
(вітчизняних й адаптованих сучасних європейських) і варто вести мову про оновлений перелік базових
засад діяльності публічної адміністрації. Серед основних принципів діяльності публічної адміністрації
варто виділити:
- законність;
- рівність (відсутність дискримінації);
- принцип пропорційності;
- принцип заборони зловживання владою;
- принцип безсторонності (об'єктивності);
- принцип врахування та відповідності законним очікуванням;
- принцип інформування та консультування; принцип справедливості;
- принцип етичності;
- принцип використання простої, чіткої та зрозумілої мови;
- принцип повідомлення про отримання документів та зазначення уповноваженої особи;
- принцип обов'язкової передачі документів уповноваженим органам (службам);
- право бути заслуханим та робити заяви;
- принцип розумного проміжку часу для прийняття рішень;
- обов'язок зазначати підстави адміністративних рішень;
- зазначення засобів захисту;
- принцип повідомлення про прийняте рішення;
 - принцип захисту даних та поваги до приватної інформації;
- принцип дотримання вимог конфіденційності інформації під час виконання запитів;
- принцип забезпечення публічного доступу до документів;
- принцип належного документування;
- принцип юридичної визначеності та захисту порушених прав;
- право на оскарження адміністративних рішень;
- принцип доступності адміністративної влади та публічних послуг;
- електронного урядування та використання електронної пошти;
- принцип гнучкості у практичній роботі адміністративних органів; принцип ефективності; принцип
прозорості адміністративних дій;
- доступ до інформації (право персонального доступу);
- право загального доступу до документів;
- право на письмові матеріали;
- принцип простоти (спрощення організації органів публічної влади, адміністративних процедур та
вимог щодо оформлення документів);
- принцип діяти належним чином; принцип удосконалення внутрішніх правил органів публічної влади;
- принцип збереження та охорони державної власності; при і шип підготовки державних службовців;
- принцип виконання бюджетних вимог;
- принцип раціоналізації організації адміністрації.
2.) Державне управління як складова публічного адміністрування, його
поняття й ознаки.

Державне управління - управлінська діяльність, яка виявляється насамперед у керуючому часто із

використанням примусових заходів впливі суб'єктів влади на поведінку приватних осіб з тим щоб
вона відповідала нормативним вимогам.
Ознаки:
 Загальнодержавний характер, оскільки воно охоплює найбільш важливі сторони життя.
 Спрямованість на виконання Конституції та законів
 Юридично-владний, розпорядчий характер
 Організаційний зміст
 Безперервне і постійне здійснення.
Державне управління є однією із складових публічного адміністрування і включає в себе органи та
процеси, які забезпечують функціонування та розвиток держави. Основними поняттями і ознаками
державного управління є:

1. Державні органи: Державне управління здійснюється через органи влади, такі як уряд, парламент,
президент та інші. Ці органи мають різні функції та повноваження, і їх робота спрямована на
прийняття рішень та реалізацію політики.
2. Регулювання суспільства: Державне управління спрямоване на створення та забезпечення
виконання нормативно-правових актів і політики, які регулюють поведінку та взаємодію громадян,
підприємств та інших суб'єктів суспільства.
3. Публічна служба: Державне управління передбачає існування публічної служби, яка складається з
професіоналів, які виконують функції держави та служать інтересам суспільства. Публічні службовці
повинні діяти на основі закону та в інтересах громадян.
4. Політика та стратегія: Державне управління включає в себе розробку та виконання політики та
стратегій для досягнення цілей держави. Ці політики можуть включати економічну, соціальну,
культурну та інші аспекти життя суспільства.
5. Обов'язки перед громадянами: Державне управління повинно бути відкритим та відповідальним
перед громадянами. Це включає в себе доступ до інформації про роботу державних органів,
можливість участі громадян у процесі управління та можливість звертатися зі скаргами та
пропозиціями.
6. Розподіл повноважень: Державне управління передбачає чіткий розподіл повноважень між різними
органами та рівнями влади. Наприклад, в багатьох країнах існує розподіл на виконавчу, законодавчу
та судову гілки влади.
7. Ефективність та ефективність: Державне управління має бути спрямоване на досягнення
конкретних результатів та використання ресурсів (бюджету, персоналу і т. д.) максимально
ефективно.
8. Здатність до адаптації: Державне управління повинно бути гнучким та здатним до адаптації до змін
в суспільстві та економіці.
9. Законність і легітимність: Державне управління має діяти в рамках закону і мати легітимність,
тобто бути визнаним і прийнятим громадянами та іншими суб'єктами суспільства.

Ці ознаки становлять основу державного управління, і їх належне забезпечення допомагає

забезпечити стабільність та розвиток держави та суспільства в цілому.
Далі можна розглянути деякі додаткові аспекти та характеристики державного управління:

10. Принципи державного управління: Державне управління базується на ряді принципів, таких як
прозорість, ефективність, ефективність витрат, участь громадян, правова держава тощо.
11. Міжнародне співробітництво: У сучасному світі державне управління також включає в себе
співробітництво та взаємодію з іншими країнами та міжнародними організаціями. Це може включати
участь у міжнародних угодах, договорах та програмах співпраці.
12. Забезпечення прав людини: Державне управління повинно забезпечувати захист та виконання прав
людини. Це включає в себе боротьбу з дискримінацією, забезпечення доступу до освіти, охорони
здоров'я та інших соціальних послуг, а також захист прав громадян у судах.
13. Управління кризами і надзвичайними ситуаціями: Державне управління також включає в себе
здатність реагувати на кризові ситуації, такі як природні лиха, економічні кризи або загрози безпеці.
Органи управління повинні мати плани надзвичайних ситуацій та вміти координувати дії у цих
обставинах.
14. Інновації і технології: Сучасне державне управління використовує інновації та сучасні технології
для поліпшення своєї діяльності. Це може включати в себе впровадження електронного урядування,
використання штучного інтелекту, аналізу даних та інших інструментів.
15. Корупція: Однією з головних загроз державному управлінню є корупція. Забезпечення чесності та
прозорості управління, а також боротьба з корупцією є важливим завданням для державних органів
та суспільства.
16. Спеціалізовані агентства і служби: У багатьох країнах існують спеціалізовані агентства і служби,
які займаються конкретними сферами управління, наприклад, фінансами, охороною здоров'я,
освітою тощо.
17. Спільна робота з громадськістю і громадськими організаціями: Управління може співпрацювати
з громадськістю та громадськими організаціями для залучення громадської думки та підтримки
вирішення суспільних проблем.
Державне управління є складною системою, яка змінюється з часом і відображає потреби та цінності
суспільства. Воно має сприяти стабільності, розвитку та благополуччю громадян, і його якість грає
важливу роль у функціонуванні держави.

3.) Публічна адміністрація — це сукупність організаційних дій, діяльності та заходів,

які виконуються різними суб'єктами та інституціями на основі закону та у межах,
визначених законом для досягнення публічного інтересу.
Термін «публічна адміністрація» законодавцем на сьогодні не визначено, але ст. 3
Кодексу адміністративного судочинства України визначає поняття «публічної служби» як
діяльність на державних політичних засадах, професійну діяльність суддів, прокурорів,
військову службу, альтернативну (невійськову) службу, дипломатичну службу, іншу
державну службу, службу в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого
самоврядування.
Публічна адміністрація як правова категорія має два виміри: функціональний та
організаційно-структурний.
За функціонального підходу – це діяльність відповідних структурних утворень з
виконання функцій, спрямованих на реалізацію публічного інтересу.Таким інтересом в
українському праві визнається інтерес соціальної спільності, що легалізований і задоволений
державою. Тож, наприклад, виконання публічною адміністрацією
правоохоронної функції означає системну діяльність усіх структурних утворень, які
мають таку функцію.
В українському праві публічною владою визнається: а) влада народу як безпосереднє
народовладдя; б) державна влада – законодавча, виконавча, судова; в) місцеве
самоврядування.
Публічну владу в Україні здійснюють як органи державної влади, так і органи
місцевого самоврядування. Отже, публічна адміністрація – це система організаційноструктур- них
утворень, які на законних підставах набули владних повноважень для їх
реалізації в публічних інтересах.
«Публічна адміністрація» розуміється європейськими вченими як: а) сукупність
органів, установ та організацій, які здійснюють адміністративні функції;
адміністративна діяльність, яка здійснюється цією адміністрацією в інтересах
суспільства; сфера управління публічним сектором з боку тієї ж публічної адміністрації.

Термін «публічна адміністрація» вперше було використано в праві Європейського

Союзу. Під поняттям «публічна адміністрація» розуміють систему органів державної
виконавчої влади та виконавчих органів місцевого самоврядування, підприємства, установи,
 організації та інші суб'єкти, наділені адміністративно-управлінськими функціями, які діють з
метою забезпечення як інтересів держави, так і інтересів суспільства в цілому, а також
сукупність цих адміністративно-управлінських дій та заходів, встановлених законом [1].
Публічній адміністрації притаманні властивості, які відрізняють її від інших державних
утворень і які можна побачити у визначенні даного поняття. Діяльність усіх державних органів
базується на певних принципах, не є виключенням і публічна адміністрація, вона також діє у
відповідності до певних принципів: верховенство права, гуманізм, законність, демократизм,
професійна компетентність, відповідальність.
З огляду на наведене визначення публічної адміністрації, можна виділити низку
притаманних їй ознак (властивостей):
1) це певним чином узгоджена і організована система органів;
2) суб'єктом виступає держава в особі органів державної виконавчої влади та виконавчих
органів місцевого самоврядування;
3) складовими елементами системи виступають також державні заклади, організації,
установи;
4) публічна адміністрація спирається на владні повноваження, виконує адміністративноуправлінські
функції;
5) діяльність публічної адміністрації поширюється на все суспільство;
6) метою діяльності виступає забезпечення інтересів як держави, так і суспільства в
цілому, а не окремих громадян і соціальних груп;
7) щодо методів впливу, то окрім комплексу правових, політичних, економічних методів
і засобів (регулювання, узгодження, переконання, стимулювання тощо), застосовується і
примус за допомогою правоохоронних органів.
Підсумовуючи викладене, варто зазначити, що публічна адміністрація – це певним
чином побудована система органів державної виконавчої влади та виконавчих органів
місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та інші суб'єкти, наділені
адміністративно-управлінськими функціями, які діють з метою забезпечення як інтересів
держави, так і інтересів суспільства в цілому.
Публічна адміністрація - це система управління, яка включає в себе органи та інструменти, що
забезпечують реалізацію державної політики та функціонування суспільства. Основними поняттями
та ознаками публічної адміністрації є:

1. Громадські функції: Публічна адміністрація виконує різноманітні функції для забезпечення потреб
суспільства. Ці функції можуть включати в себе надання публічних послуг, здійснення регулювання,
забезпечення безпеки, реалізацію соціальної політики та багато інших.
2. Державні органи і установи: Публічна адміністрація включає в себе державні органи, такі як уряди,
міністерства, агентства та інші установи, які відповідають за виконання завдань та функцій,
покладених на державу.
3. Публічні службовці: Публічну адміністрацію обслуговують професіонали, які працюють на посадах
в державних органах. Вони мають дотримуватися вищих стандартів етики та виконувати свої
обов'язки в інтересах суспільства.
4. Публічні ресурси: Публічна адміністрація має доступ до публічних ресурсів, таких як бюджет,
інфраструктура, персонал та інші, для забезпечення функціонування держави та надання послуг
громадянам.
5. Політика та стратегія: Публічна адміністрація розробляє та виконує політику та стратегії для
досягнення цілей держави. Це може включати в себе плани економічного розвитку, програми
соціальної підтримки, законодавчі акти тощо.
6. Прозорість та відкритість: Публічна адміністрація повинна бути відкритою перед громадськістю та
дотримуватися прозорих процедур та рішень. Це сприяє відкритому суспільству та контролю
громадян над діяльністю держави.
7. Законність і легітимність: Публічна адміністрація має діяти в рамках закону і мати легітимність,
тобто бути визнаною та прийнятою громадянами та іншими суб'єктами суспільства.
8. Ефективність та результативність: Публічна адміністрація повинна працювати ефективно та
досягати результатів у виконанні своїх функцій та завдань.
9. Здатність до інновацій: Сучасна публічна адміністрація повинна бути гнучкою та здатною до
впровадження нових інновацій та сучасних технологій для поліпшення своєї роботи.
10. Керування кадрами та розвиток співробітників: Публічна адміністрація повинна забезпечувати
професійний розвиток своїх співробітників та ефективне управління персоналом.

Публічна адміністрація є важливою складовою державного управління і відіграє важливу роль у

забезпеченні функціонування держави та задоволенні потреб суспільства. Її ознаки та
характеристики допомагають забезпечити ефективне та відповідальне управління державою.
Зараз розглянемо додаткові аспекти та характеристики публічної адміністрації:

11. Керування ресурсами: Публічна адміністрація відповідає за керування різними видами ресурсів,
включаючи фінансові, людські, інформаційні та інші. Це включає в себе розподіл бюджетних коштів,
ефективне використання персоналу та забезпечення інфраструктури.
12. Звітність і контроль: Публічна адміністрація повинна подавати звіти про свою діяльність та
підлягати контролю з боку інших державних органів, парламенту та громадських організацій. Це
сприяє відкритості та відповідальності управління.
13. Співпраця та партнерство: Публічна адміністрація може співпрацювати з іншими секторами,
включаючи приватний сектор та громадські організації, для вирішення складних суспільних проблем
та досягнення спільних цілей.
14. Акаунтабельність і відповідальність: Публічна адміністрація повинна бути акаунтабельною перед
громадськістю та відповідальною за свої дії і рішення. Це означає, що вона несе відповідальність за
можливі негативні наслідки своєї діяльності.
15. Децентралізація: Деякі країни використовують принцип децентралізації, коли владні повноваження
передаються на рівень місцевих урядів та органів. Це може сприяти більш ефективному управлінню
на рівні місцевих спільнот і більшій відповідності до потреб місцевого населення.
16. Соціальна відповідальність: Публічна адміністрація може ставити перед собою завдання
забезпечення соціальної справедливості та врахування потреб найбільш вразливих груп населення.
17. Глобальні виклики: Сучасна публічна адміністрація також повинна відповідати на глобальні
виклики, такі як зміна клімату, міграція, кібербезпека та інші, і співпрацювати з іншими країнами та
міжнародними організаціями для їх вирішення.

Ці аспекти та характеристики відображають різноманітні аспекти публічної адміністрації та її ролі в

сучасному суспільстві. Вона відіграє ключову роль у забезпеченні ефективного та відповідального
управління державними справами та задоволенні потреб суспільства.
 4.) Принципи належного урядування (управління): їх зміст і значення для забезпечення
ефективного функціонування публічної адміністрації.
Принципи належного урядування, часто відомі як "принципи доброго управління", є
фундаментальними принципами, які визначають стандарти та норми для ефективного та
ефективного функціонування публічної адміністрації. Вони важливі для забезпечення відкритості,
акаунтабельності та довіри громадян до уряду та його органів. Основними принципами належного
урядування є:

1. Прозорість (Transparency): Прозоре урядування передбачає доступність інформації про діяльність

уряду та публічної адміністрації для громадськості. Це означає, що інформація повинна бути
доступною, зрозумілою та доступною для всіх громадян. Прозорість сприяє уникненню корупції,
забезпечує контроль за діяльністю уряду та сприяє відкритому діалогу з громадськістю.
2. Акаунтабельність (Accountability): Цей принцип передбачає відповідальність урядових посадовців
за їхні дії та рішення. Урядові органи повинні бути обов'язково відповідальні перед громадськістю та
іншими державними органами за використання ресурсів та виконання функцій. Це забезпечує
громадський контроль та сприяє зменшенню зловживань та корупції.
3. Участь (Participation): Принцип участі передбачає, що громадяни мають право брати участь у
прийнятті рішень, що стосуються їхнього життя та спільноти. Це може бути реалізовано через
консультації, публічні слухання, громадські обговорення та інші механізми залучення громадян до
процесу урядування.
4. Ефективність і ефективність (Efficiency and Effectiveness): Урядова діяльність повинна бути
спрямована на досягнення результатів та використання ресурсів максимально ефективно.
Ефективність означає досягнення поставлених цілей, а ефективність - здатність досягати цих цілей з
мінімальними витратами.
5. Легітимність (Legitimacy): Урядові органи повинні мати легітимність, тобто бути визнаними та
прийнятими громадянами і іншими суб'єктами суспільства як законні представники держави. Це
підвищує довіру громадян до уряду та його діяльності.
6. Професійність і компетентність (Professionalism and Competence): Урядові службовці повинні
мати необхідну експертність і знання для виконання своїх обов'язків. Професіоналізм та
компетентність сприяють якості прийнятих рішень і роботи уряду.
7. Справедливість і рівність (Fairness and Equity): Урядова діяльність повинна бути справедливою і
рівною для всіх громадян. Це передбачає рівний доступ до послуг і можливостей, незалежно від
соціального статусу, релігії, раси чи інших ознак.

Ці принципи належного урядування є фундаментальними для забезпечення ефективного

функціонування публічної адміністрації. Вони сприяють створенню відкритого, відповідального та
довірливого відношення між урядом і громадянами, а також допомагають підвищити якість урядової
діяльність.

Ось значення цих принципів для забезпечення ефективного функціонування публічної

адміністрації:
1. Прозорість: Прозорість допомагає створити відкрите та довірливе середовище для спілкування між
урядом і громадянами. Вона сприяє зменшенню корупції, бо громадяни можуть відслідковувати
витрати коштів і контролювати дії уряду. Прозорість також стимулює відкритий діалог та
обговорення громадських питань.
2. Акаунтабельність: Акаунтабельність гарантує, що урядові органи несуть відповідальність за свої дії
та рішення. Це змушує їх бути обережнішими та відповідальними у виконанні своїх обов'язків і
використанні ресурсів. Громадяни мають право вимагати пояснень і відповідей від уряду.
3. Участь: Участь громадян у прийнятті рішень дозволяє більш демократичним чином формувати
політику та програми. Вона допомагає уникнути впливу обмеженої групи осіб і враховувати
різноманітні потреби і погляди громадян.
4. Ефективність і ефективність: Принципи ефективності і ефективності допомагають забезпечити, що
урядові органи працюють ефективно та досягають результатів. Вони стимулюють раціональне
використання ресурсів та постійний пошук шляхів покращення діяльності.
5. Легітимність: Легітимність урядових органів є важливою для того, щоб їх дії та рішення були
визнані законними та прийнятними для громадян. Це забезпечує легітимність влади і довіру
громадян до уряду.
6. Професіоналізм і компетентність: Професіональність і компетентність урядових службовців
гарантують якість виконання завдань і рішень. Компетентні службовці здатні приймати обгрунтовані
рішення на основі експертизи.
Справедливість і рівність: Забезпечення справедливості і рівності урядовою діяльністю допомагає
запобігти дискримінації та враховувати інтереси всіх груп населення. Це сприяє соціальній
справедливості і рівності перед законом.

Всі ці принципи є важливими для забезпечення ефективного функціонування публічної

адміністрації. Вони сприяють створенню відкритого, відповідального та демократичного уряду, який
діє в інтересах громадян та суспільства. Коли ці принципи дотримуються, уряд може краще
відповідати на потреби своїх громадян і забезпечувати стале поліпшення якості життя громадян та
розвиток суспільства в цілому.