Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет «Острозька академія»

Факультет політико – інформаційного менеджменту
Кафедра громадського здоров’я

РОЛЬ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ У

ЗАБЕЗПЕЧЕННІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ
ДЕРЖАВИ

Підготував
магістрант ІI курсу, групи ЗМГЗ-11
спеціальності 229 «Громадське здоров’я»
ОПП «Громадське здоров’я»
Сергій МИРОНЮК

Острог – 2024 рік

 ЗМІСТ
Анотація........................................................................................................................2
Вступ............................................................................................................................3
Розділ 1. Еволюція ролі цивільного захисту у забезпеченні національної
безпеки України...........................................................................................................5
Розділ 2. Моніторинг можливих надзвичайних ситуацій в Україні та їх вплив на
національну безпеку................................................................................................12
Розділ 3. Зарубіжний досвід організації системи цивільного захисту як
складової національної безпеки країни...................................................................21
Висновки.....................................................................................................................27
Список використаних джерел..................................................................................30

1
 АНОТАЦІЯ

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі глобалізація

екологічних проблем, зростання соціальних та економічних наслідків
надзвичайних ситуацій, розширення терористичної діяльності та підвищення
уваги до безпеки населення в європейському суспільстві спричинили
трансформацію концепції національної безпеки у сфері цивільного захисту.
Зважаючи на те, що сучасний світ залишається уразливим до
надзвичайних ситуацій різного характеру, які виникають природним шляхом та
створюються штучно, дослідження у сфері цивільного захисту з метою
забезпечення національної безпеки не втрачатимуть актуальності і надалі.
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є дослідження ролі
цивільного захисту у забезпеченні національної безпеки, особливостей його
організації в європейських країнах та напрямів удосконалення.
Для досягнення мети необхідно вирішити такі завдання: дослідити
еволюцію ролі цивільного захисту у забезпеченні національної безпеки
України; обґрунтувати важливість моніторингу можливих надзвичайних
ситуацій та їх вплив на національну безпеку; вивчити зарубіжний досвід
організації системи цивільного захисту як складової національної безпеки
країни.
Методи дослідження. При проведенні дослідження для вирішення
поставлених задач використовувались комплексно загальнонаукові та
спеціально-правові методи.

2
 Вступ

Актуальність теми дослідження. Серед загроз забезпеченню сталого

розвитку в Україні не останнє місце посідають надзвичайні ситуації різного
характеру у вигляді стихійних лих, техногенних катастроф, терористичних та
диверсійних актів, регіональних конфліктів із застосуванням військової сили. Їх
ігнорування в сучасних умовах ставить під питання не лише економічне
зростання та соціальний добробут, а й забезпечення національної безпеки
країни.
Варто відмітити, що анексія Автономної Республіки Крим Російською
Федерацією, проведення антитерористичної операції (з квітня 2018 року –
операція об’єднаних сил) на сході України, а також підписання Угоди про
асоціацію між Україною та ЄС і затвердження програми реформ “Стратегія –
2020” призвели до перегляду на законодавчому рівні ролі та місця цивільного
захисту в забезпеченні національної безпеки України.
Метою роботи є дослідження ролі цивільного захисту у забезпеченні
національної безпеки України, аналіз досвіду європейських країн у в організації
систем цивільного захисту та розробці практичних рекомендацій з питань
вдосконалення організації цивільного захисту в контексті забезпечення
національної безпеки країни.
Для досягнення зазначеної мети в роботі були поставлені такі основні
задачі: дослідити роль цивільного захисту в забезпеченні національної безпеки
Україні на всіх етапах його становлення; дослідити роль моніторингу можливих
надзвичайних ситуацій та їх вплив на національну безпеку держави; вивчити
досвід розвинених зарубіжних країн у сфері побудови, організації та
функціонування системи цивільного захисту як складової національної безпеки;
визначити основні загрози національній безпеці у сфері цивільного захисту в
Україні та визначити пріоритетні напрями їх подолання.
Об’єктом дослідження є безпекове середовище держави.
Предметом дослідження є цивільний захист в контексті сучасних
тенденцій забезпечення національної безпеки.

3
 Методи дослідження. При проведенні дослідження для вирішення
поставлених задач використовувались комплексно загальнонаукові та
спеціально-правові методи.
До правових нормативів дослідження відносять окремі положення
Конституції України, закони України, Кодекс цивільного захисту України,
нормативно-правові акти у сфері цивільного захисту.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що
сформульовані та обґрунтовані в роботі теоретичні положення, висновки і
пропозиції можуть бути взяті до уваги уповноваженими органами державної
влади та реалізовані у їх практичній діяльності, а також бути використаними у
науково-дослідній сфері та в навчальному процесі.
В результаті дослідження сформульовано та обґрунтовано положення,
що вирізняються науковою новизною:
– обґрунтовано, доцільність створення сучасної європейської
рятувальної служби, яка відповідатиме високим міжнародним стандартам та
буде спроможна своєчасно і надійно ліквідувати будь-яку надзвичайну
ситуацію;
– встановлено доцільність прийняття необхідних законодавчих та
нормативних актів для забезпечення ефективного планування, координації та
контролю за виконанням заходів цивільного захисту на рівні територіальних
громад.

4
 РОЗДІЛ 1. ЕВОЛЮЦІЯ РОЛІ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ
У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ
УКРАЇНИ

Організація цивільного захисту в Україні на всіх етапах його становлення

та розвитку безпосередньо пов’язана з національною безпекою і обороною
держави. Органи та підрозділи цивільного захисту віднесені до суб’єктів
забезпечення національної безпеки України [1].
З проголошенням незалежності України було розпочато законодавче
оформлення Цивільної оборони, як державної системи органів управління та
сил для організації і здійснення заходів щодо захисту населення від впливу
наслідків надзвичайних ситуацій.
Закон України «Про Цивільну оборону України» від 3 лютого 1993 року є
головним документом, на якому ґрунтуються всі подальші документи з питань
цивільної оборони.
На підставі Женевських конвенцій 1949 р. щодо захисту жертв війни,
військовополонених і населення на територіях бойових дій, Закону України
“Про Цивільну оборону України” та Положення про Цивільну оборону України
була створена система цивільної оборони України, яка стала важливою
складовою системи національної безпеки.
Протягом 1992–1996 рр. державна система реагування на надзвичайні
ситуації розвивалася в рамках Цивільної оборони України, яка функціонувала
на основі Концепції цивільної оборони України, схваленої Постановою
Верховної Ради України від 28 жовтня 1992 р. № 2746 – XII [2, с. 244].
Система цивільної оборони концептуально створювалася як складова
загальної оборони України й державної системи запобігання надзвичайним
ситуаціям та дій у разі їх виникнення. Її основу становили війська Цивільної
оборони, що на початку 1992 р. були виведені зі складу Збройних Сил України і
передані з усім особовим складом, озброєнням і матеріально-технічною базою в
підпорядкування Штабу цивільної оборони України. Війська Цивільної
оборони України ввійшли і до складу Воєнної організації держави [3, с. 5].

5
 Війська Цивільної оборони України як складова Воєнної організації
держави брали участь у вперше здійсненому Оборонному огляді в 2003– 2004
рр. Оборонний огляд – процедура оцінки стану та готовності Збройних Сил [4,
с. 213]. України й інших військових формувань до виконання завдань у сфері
оборони, за результатами якої створюється Стратегічний оборонний бюлетень і
здійснюються заходи, спрямовані на зміцнення обороноздатності держави. У
подальшому участь в оборонних оглядах бере Оперативно-рятувальна служба
цивільного захисту у зв’язку із завершенням у 2005 р. перетворення військ
Цивільної оборони України в Оперативно-рятувальну службу цивільного
захисту на виконання указів Президента України від 25 липня 2002 р. №
664/2002 “Про Державну програму перетворення військ Цивільної оборони
України” та від 19 грудня 2003 р. № 1467/2003 “Про Державну програму
перетворення військ Цивільної оборони України, органів та підрозділів
державної пожежної охорони в Оперативно-рятувальну службу цивільного
захисту”.
Однак неодноразово зверталася увагу на те, що система цивільної
оборони як державна система управління у сфері захисту населення і території
була спрямована передусім на ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій
воєнного характеру, зокрема пов’язаних із застосуванням зброї масового
ураження, і не враховувала на достатньому рівні умови свого функціонування в
мирний час.
Тому, необхідність створення системи цивільного захисту, яка б
вирішувала комплекс завдань з протидії надзвичайних ситуацій як у мирний
час, так і в особливий період, базувались на тому, що питання захисту
населення і територій від надзвичайних ситуацій ставали все більш значимими
у світі. Нові виклики та загрози як техногенного, так і природного характеру
пояснювалися високим рівнем фізичної та моральної зношеності основних
виробничих фондів; обмеженим фінансуванням заходів безпеки;
недосконалістю застосовуваних технологічних процесів у переважній більшості
галузей промисловості; значними обсягами накопичених відходів виробництва
та життєдіяльності, шкідливим впливом на навколишнє середовище [5, с.23].

6
 Шляхи реалізації цієї проблеми були визначені в Концепції захисту
населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій,
схваленій Указом Президента України від 26 березня 1999 р. № 284/99. 24
червня 2004 р. Верховна Рада України прийняла Закон України “Про правові
засади цивільного захисту”, який став базовою доктриною для формування
правових, економічних і організаційних засад реалізації державної політики у
сфері цивільного захисту. Саме в цьому Законі вперше з’явилося визначення
терміна “цивільний захист”, який широко вживався в суспільстві, але чіткого
закріплення в законодавстві України не мав.
Термін “цивільний захист” був обґрунтований Універсальною
декларацією з цивільного захисту та Резолюцією ООН №2034. Вказаними
актами міжнародного права урядам усіх країн пропонувалося замінити термін
“цивільна оборона” на термін “цивільний захист” і створити відповідні
системи, які були б здатними вирішувати завдання цивільного захисту.
Резолюція ООН №2034 закликала "уряди створити служби цивільного захисту"
для здійснення надзвичайних операцій і надання допомоги населенню. В
більшості країн світу такі служби створені.
Цивільний захист – це функція держави, спрямована на захист населення,
територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних
ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання
допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період [6].
Цивільний захист забезпечується з урахуванням особливостей,
визначених Законом України “Про основи національної безпеки України”,
суб’єктами, уповноваженими захищати населення, території, навколишнє
природне середовище і майно згідно з вимогами Кодексу цивільного захисту
України – в мирний час, а також в особливий період – у межах реалізації
заходів держави щодо оборони України.
2 жовтня 2012 р. був прийнятий Кодекс цивільного захисту України на
виконання якого була створена єдина державна система цивільного захисту у
складі функціональних, територіальних підсистем та їх ланок з метою реалізації
державної політики у сфері цивільного захисту. Кодекс регулює в Україні

7
відносини, пов’язані із захистом населення, територій, навколишнього
природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на
них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту. Також
даний Кодекс визначає надзвичайні ситуації як обстановку на окремій території
чи суб’єкті господарювання на ній або водному об’єкті, яка характеризується
порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена
катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією,
епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією,
що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров’ю
населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних
матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій
території чи об’єкті, провадження на ній господарської діяльності [6].
Координацію діяльності органів виконавчої влади у сфері цивільного
захисту в межах своїх повноважень здійснюють Рада національної безпеки і
оборони України та Кабінет Міністрів України.
Протягом 2015 р. у низку законів України, що регламентують питання
забезпечення національної безпеки країни, було внесено значні зміни. Крім
подій, що мали місце в 2014 р. на півдні та сході України, не останню роль у
такому перегляді чинного законодавства відіграє Угода про асоціацію між
Україною та ЄС, що була ратифікована Верховною Радою України Законом
України від 16 вересня 2014 р. № 1678-VII [7] і яка, серед іншого, передбачає
посилення співробітництва та діалогу з питань міжнародної безпеки й
антикризового управління, зокрема з метою реагування на глобальні та
регіональні виклики й загрози [8]. Співробітництво, зокрема, спрямоване на:
сприяння взаємній допомозі у випадках надзвичайних ситуацій; цілодобовий
обмін найостаннішими повідомленнями і оновленою інформацією про
транскордонні надзвичайні ситуації, зокрема запити та пропозиції щодо
допомоги; оцінку впливу наслідків надзвичайних ситуацій на навколишнє
середовище; залучення експертів до участі у специфічних технічних семінарах
та симпозіумах з питань цивільного захисту; залучення, у разі необхідності,
спостерігачів під час проведення окремих навчань i тренінгів, що

8
організовуються Україною та/або ЄС; посилення існуючого співробітництва
щодо найефективнішого використання наявних можливостей цивільного
захисту [8].
З метою виконання заходів, передбачених положеннями Угоди про
асоціацію між Україною та ЄС, Указом Президента України від 12 січня 2015 р.
№ 5/2015, було схвалено Стратегію сталого розвитку “Україна – 2020”
(“Стратегія – 2020”), якою визначено мету, вектори руху, дорожню карту,
першочергові пріоритети та індикатори належних оборонних, соціально-
економічних, організаційних, політико-правових умов становлення та розвитку
України. Метою “Стратегії – 2020” є впровадження в Україні європейських
стандартів життя та вихід України на провідні позиції у світі [9].
Для забезпечення реалізації заходів щодо реформування системи
національної безпеки, передбачених положеннями “Стратегії – 2020”,
Верховною Радою України у 2015 р. було прийнято низку законів України,
якими, зокрема визначено роль та місце цивільного захисту в системі
забезпечення національної безпеки України.
Зокрема, 12 лютого 2015 р. були прийняті зміни до Закону України “Про
основи національної безпеки України”, в яких органи та підрозділи цивільного
захисту були віднесені до суб’єктів забезпечення національної безпеки України,
а також визначено загрози національним інтересам і національній безпеці
України у сфері цивільного захисту та основні напрями державної політики з
питань національної безпеки України у сфері цивільного захисту [10].
Крім того, було визначено основні реальні та потенційні загрози
національній безпеці України, стабільності в суспільстві у сфері цивільного
захисту на сучасному етапі, а саме: невідповідність сучасним викликам стану
ЄДСЦЗ, сил цивільного захисту, їх технічного оснащення; значне антропогенне
і техногенне перевантаження території України, зростання ризиків виникнення
НС техногенного та природного характеру; погіршення технічного стану
гідротехнічних споруд каскаду водосховищ на річці Дніпро; не підтримання в
належному технічному стані ядерних об’єктів на території України; небезпека
техногенного, у тому числі ядерного та біологічного, тероризму [11].

9
 До основних напрямів державної політики з питань національної безпеки
України у сфері цивільного захисту вищезгаданим Законом віднесено:
забезпечення ефективного функціонування ЄДСЦЗ, оснащення сучасними
видами техніки сил цивільного захисту; вжиття організаційних, економічних,
інженерно-технічних та інших заходів для зниження ризиків виникнення НС до
прийнятних рівнів; підвищення рівнів екологічної, ядерної та радіаційної
безпеки до норм і стандартів у відповідній сфері, у тому числі перетворення
об’єкта “Укриття” Чорнобильської АЕС на екологічно безпечну систему;
забезпечення належного рівня безпеки експлуатації промислових,
сільськогосподарських і військових об’єктів, споруд та інженерних мереж [11].
Згодом Верховною Радою України був прийнятий новий Закон України
“Про правовий режим воєнного стану”, який, серед іншого, передбачає, що в
Указі Президента України про введення воєнного стану, зокрема, визначаються
завдання суб’єктам забезпечення цивільного захисту щодо приведення ЄДСЦЗ,
її функціональних та територіальних підсистем у готовність до виконання
завдань за призначенням в особливий період [12]. Також слід зазначити, що
змінами, внесеними до Закону України “Про боротьбу з тероризмом”,
передбачено, що за рішенням керівника Антитерористичного центру при
Службі безпеки України, погодженим із керівництвом відповідних суб’єктів
боротьби з тероризмом, до широкомасштабних, складних антитерористичних
операцій у районі їх проведення залучаються та використовуються, зокрема,
сили та засоби (особовий склад та спеціалісти окремих підрозділів, військових
частин, зброя, бойова техніка, спеціальні і транспортні засоби, засоби зв’язку,
інші матеріально-технічні засоби) центрального органу виконавчої влади, що
реалізує державну політику у сфері цивільного захисту [13].
Важливим є оприлюднення щороку на виконання Указу Президента
України від 9 лютого 2001 р. № 80/2001 “Про заходи щодо підвищення рівня
захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та
природного характеру” матеріалів щорічних національних доповідей про стан
техногенної та природної безпеки в Україні. Проблеми, які випливають із
зазначених доповідей, ретельно опрацьовуються науковцями Українського

10
науково-дослідного інституту цивільного захисту, Інституту державного
управління у сфері цивільного захисту та Українського гідрометеорологічного
інституту, які належать до сфери управління Державної служби України з
надзвичайних ситуацій, визначаються основні напрями підвищення рівня такої
безпеки.
Все вище перелічене, свідчить про вагому роль цивільного захисту
населення у забезпечення національної безпеки країни в цілому.

11
 РОЗДІЛ 2. МОНІТОРИНГ МОЖЛИВИХ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ
В УКРАЇНІ ТА ЇХ ВПЛИВ НА НАЦІОНАЛЬНУ БЕЗПЕКУ

Надзвичайна ситуація – це обставина, за якої виникають небезпечні і

шкідливі фактори, які здійснюють значну дію на життєдіяльність людей,
економіку, соціальну сферу [14].
Важливим аспектом запобігання виникненню надзвичайних ситуацій є
завчасне прогнозування можливості виникнення і економічних наслідків
надзвичайних ситуацій. Прогнозування – процес передбачення майбутнього
стану об’єкту чи явища на основі аналізу його минулого і сучасного,
систематична інформація про якісні й кількісні характеристики розвитку цього
об’єкту чи явища в перспективі.
Прогнозування є головним елементом моніторингу, адже саме результати
прогнозування мають вагоме значення для обґрунтованого прийняття рішень.
Практика останніх років наочно показує сильний вплив на економіку України
різноманітних надзвичайних ситуацій. Це вимагає системної діяльності щодо
боротьби з ними та запобігання їх виникненню. Важливим аспектом цієї
діяльності є завчасне прогнозування можливості виникнення і економічних
наслідків подібних надзвичайних ситуацій [15, с.39].
Відомо, що ліквідація наслідків надзвичайної ситуації потребує витрат у
10–15 разів більш, чим здійснення заходів щодо її запобігання (без урахування
можливих людських втрат) [16]. З метою забезпечення здійснення заходів із
запобігання виникненню надзвичайних ситуацій в Україні проводяться
постійний моніторинг і прогнозування надзвичайних ситуацій.
Система моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій, як велика
система, охоплює усі складові навколишнього середовища: природну,
техногенну (побутову і виробничу), соціальну. Кожна зі складових має власні
особливості та чотири аспекти: правовий, організаційний, технічний та
науковий. Так, надзвичайні ситуації природного характеру, як правило, добре
прогнозуються за результатами моніторингу, але в більшості випадків не
можуть запобігатися , існує можливість тільки зменшити їх наслідки (збитки).
Надзвичайні ситуації соціального характеру дуже погано прогнозуються та
12
запобігаються. Надзвичайні ситуації техногенного характеру, які виникають
внаслідок аварій та катастроф на потенційно-небезпечних об’єктах, можуть
достатньо добре прогнозуватися та запобігатися [17, с.139].
Варто зазначити, що від якості моніторингу та прогнозування
надзвичайних ситуацій залежить ефективність діяльності у сфері зниження
ризиків їх виникнення та зменшення їх масштабів.
Згідно Кодексу цивільного захисту України, моніторинг надзвичайних
ситуацій – це система безперервних спостережень, лабораторного контролю
для оцінки стану захисту населення і територій та небезпечних процесів, які
можуть призвести до загрози або виникнення надзвичайних ситуацій, а також
своєчасне виявлення тенденцій до їх зміни. Спостереження, лабораторний
контроль включають збирання, опрацювання і передавання інформації про стан
навколишнього природного середовища, забруднення продуктів харчування,
продовольчої сировини, фуражу, води радіоактивними та хімічними
речовинами, зараження збудниками інфекційних хвороб та іншими
небезпечними біологічними агентами. Для проведення моніторингу і
прогнозування надзвичайних ситуацій в Україні створюється та функціонує
система моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій [6].
Отже, Кодекс цивільного захисту України визначає створення та
функціонування системи моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій,
проте „де-юре” загальнодержавну систему моніторингу джерел надзвичайних
ситуацій та їх прогнозування у державі не створено.
Територіальні і функціональні підсистеми Єдиної державної системи
цивільного захисту не у повній мірі забезпечують належного щоденного
збирання, оброблення, передавання та аналізування інформації про ймовірність
та виникнення надзвичайних ситуацій техногенного, природного, соціального, а
на сьогодні – і військового характеру, відпрацювання запобіжних заходів та
пропозицій щодо їх проведення.
Таким чином, на сьогоднішній час моніторинг і прогнозування
надзвичайних ситуацій в Україні здійснюються лише на рівні регіональних,

13
галузевих або інших самостійних систем, не об’єднаних у єдиний
інформаційно- аналітичний комплекс.
Комплексні методики щодо збирання, оброблення, передавання та аналізу
інформації про ймовірність та виникнення надзвичайних ситуацій в Єдиній
державній системі цивільного захисту відсутні, а технічне забезпечення таких
робіт перебуває в незадовільному стані.
До пріоритетних завдань у цій сфері належать створення системи
ефективного моніторингу та оцінки ризиків надзвичайних ситуацій, розвиток
системи моніторингу стану техногенної та природної безпеки України як
складової національної безпеки, вдосконалення механізму моніторингу,
створення спільно з органами місцевої влади та органами місцевого
самоврядування сучасних систем попередження та оповіщення населення про
надзвичайні ситуації.
Варто відмітити, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій є
центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і
координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ
України і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту
населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню,
ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж,
пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а
також гідрометеорологічної діяльності.
Основні зусилля Державної служби України з надзвичайних ситуацій та її
управлінь зосереджено на створення умов безпечної життєдіяльності
населення, реалізацію положень Кодексу цивільного захисту України,
вдосконалення системи державного управління у сфері цивільного захисту,
забезпечення подальшого розвитку державної системи цивільного захисту, її
сталого функціонування та подолання старих підходів до вирішення завдань
захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.
До основних завдань центральних і місцевих органів виконавчої влади,
місцевого самоврядування, установ і організацій, які беруть участь у

14
моніторингу довкілля, несприятливих та небезпечних природних явищ і
процесів, у прогнозуванні надзвичайних ситуацій різного характеру відносять:
- створення, постійне удосконалення і розвиток на всіх рівнях відповідних
систем (підсистем, комплексів) моніторингу навколишнього середовища,
прогнозування надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру;
- оснащення організацій та установ, які здійснюють моніторинг і
прогнозування, сучасними технічними засобами для вирішення покладених на
них завдань;
- координація робіт установ і організацій на всіх рівнях щодо збору та
обліку інформації про результати спостереження та контролю за станом
навколишнього середовища;
- координація робіт галузевих і територіальних органів нагляду щодо збору
та обміну інформацією про результати спостереження та контролю за
обстановкою на потенційно небезпечних об'єктах;
- створення інформаційно-комунікаційних систем для вирішення завдань
моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій;
- створення інформаційної бази про джерела надзвичайних ситуацій та їх
масштаби;
- удосконалення нормативно-правової бази моніторингу і прогнозування;
- визначення органів, уповноважених координувати роботу установ та
організацій, які вирішують завдання моніторингу і прогнозування;
- забезпечення, із встановленою періодичністю, подання даних моніторингу
і прогнозування надзвичайних ситуацій, відповідних аналізів про зростання
небезпеки і загрози та пропозицій щодо їх зниження;
- своєчасний розгляд даних моніторингу і прогнозування надзвичайних
ситуацій, запровадження необхідних заходів щодо зниження небезпеки і
загрози, відвернення надзвичайних ситуацій, зменшення їх можливих
масштабів, захист населення і територій у разі їх виникнення [18, с.50].
Це, в свою чергу, спрямовано на: підвищення рівня вивчення і знань про
екологічний стан довкілля; підвищення оперативності та якості інформаційного
обслуговування користувачів на всіх рівнях; підвищення якості обґрунтування

15
природоохоронних заходів та ефективності їх здійснення; сприяння розвитку
міжнародного співробітництва у галузі охорони довкілля, раціонального
використання природних ресурсів та екологічної безпеки.
Варто зазначити, що аналіз статистичних даних щодо виникнення
надзвичайних ситуацій та їх наслідків свідчить, що існують недоліки в
цивільному захисті, пов’язані із недостатнім інформаційним забезпеченням
органів державного управління, сил цивільного захисту та населення, що
суттєво впливає на спроможність перших – своєчасно реагувати на надзвичайні
ситуації та якісно організовувати рятувальні роботи, інших – адекватно діяти в
екстремальних ситуаціях.
Так, упродовж 2018 року в Україні зареєстровано 128 надзвичайних
ситуацій, які відповідно до Національного класифікатора «Класифікатор
надзвичайних ситуацій» ДК 019:2010 розподілилися на: техногенного
характеру – 48; природного характеру – 77; соціального характеру – 3. За
масштабами надзвичайні ситуації, що виникли у 2018 році, розподілилися на:
державного рівня – 2; регіонального рівня – 6; місцевого рівня – 64; об'єктового
рівня – 56 (табл. 1).
Таблиця 1.
Кількісні показники класифікованих надзвичайних ситуацій, що
виникли у 2017-2018 р. [19].
Зменшенн
Дані про надзвичайні ситуації 2017 рік 2018 рік я у
відсотках
Загальна кількість НС: 166 128 23%
у тому числі:
Техногенного характеру 50 48 4%
Природного характеру 107 77 28%
Соціального характеру 9 3 66,7%
у тому числі за рівнями:
Державного рівня 2 2 0
Регіонального рівня 8 6 25
Місцевого рівня 69 64 8,6
Об’єктового рівня 87 56 34,9
Загинуло людей внаслідок НС 172 168 2,3%
Постраждало людей внаслідок НС 892 839 5,9%
Матеріальні збитки від НС, тис. грн. 882 762 516 360 42,4%

16
 Упродовж 2017 року органами та формуваннями Державної служби
України з надзвичайних ситуацій забезпечено оперативне реагування на 166
класифікованих НС, які за масштабами розподілилися на державного рівня – 2,
регіонального – 8, місцевого – 69, об'єктового – 87. Відповідно до
Національного класифікатора: техногенного характеру – 50; природного
характеру – 107; соціального характеру – 9. (табл. 1).
За даними Державної служби України з надзвичайних ситуацій,
незважаючи на зменшення у 2018 році загальної кількості надзвичайних
ситуацій техногенного характеру, зафіксовано зростання на 12,5% кількості НС
пов’язаними із аваріями на транспорті та на 10% – НС, пов’язаних із пожежами
та вибухами, проте кількість загиблих та постраждалих в них зменшилася, за
винятком надзвичайних ситуацій на транспорті, де кількість постраждалих
збільшилася більше ніж у 2 рази. Серед надзвичайних ситуацій природного
характеру зафіксовано зменшення кількості надзвичайних ситуацій та
постраждалих в них людей за усіма видами, натомість кількість загиблих
збільшилася, через велику їх частку в надзвичайних ситуацій, пов’язаних із
отруєнням людей чадним газом та дикорослими грибами (табл.2).
Як бачимо з таблиці 2, більшість показників у 2018 році в порівнянні з
2017 роком зменшилась, що характеризується позитивними змінами в системі
цивільного захисту. Незважаючи на зменшення у 2018 році кількості
надзвичайних ситуацій та тенденцію до зниження рівня техногенної та
природної небезпеки, рівні ризиків виникнення надзвичайних ситуацій
природного та техногенного характеру і ризиків збитків від них залишаються
практично незмінними та досить високими для України [19].
Отже, можна вважати, що основними причинами виникнення
надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру в Україні у 2018
році є: недотримання правил пожежної безпеки та ігнорування вимог правил
дорожнього руху; порушення санітарно-гігієнічних норм та зниження
контролю за виконанням протиепізоотичних та протиепідемічних заходів;
застарілість основних фондів та аварійний стан значної частини мереж
комунального господарства; аномальні прояви атмосферних процесів тощо.

17
 Таблиця 2.
Статистичні дані щодо кількісних показників надзвичайних
ситуацій, відповідно до Національного класифікатора у 2017 – 2018 роках
Кількість НС Загинуло людей Постраждал
Вид НС о людей
2017 р. 2018 р. 2017 р. 2018 р. 2017 р. 2018 р.
НС техногенного характеру
НС унаслідок аварій чи катастроф
16 18 67 63 33 80
на транспорті
НС унаслідок пожеж, вибухів 22 22 61 52 42 9
у тому числі, у будівлях або
14 17 42 50 17 2
спорудах житлової призначеності
НС унаслідок наявності у
навколишньому середовищі
1 2 0 0 0 0
шкідливих і радіоактивних
речовин понад ГДК
НС унаслідок раптового
4 0 6 0 10 0
руйнування будівель і споруд
НС унаслідок аварій в
0 1 0 0 0 0
електроенергетичних системах
НС унаслідок аварій у системах
7 5 0 0 0 0
життєзабезпечення
Всього НС техногенного характеру 50 48 134 115 85 89
НС природного характеру

Геологічні НС 1 1 0 0 0
Метеорологічні НС 7 4 0 0 54
Гідрологічні НС поверхневих вод 2 2 1 0 0
НС, пов'язані з пожежами у
11 9 0 0 0 2
природних екологічних системах
Медико-біологічні НС 86 61 12 47 747 744
Всього НС природного характеру 107 77 13 47 801 746
НС соціального характеру
Встановлення вибухового пристрою
у багатолюдному місці, установі, 2 1 3 0 5 4
житловому секторі, транспорті
НС, пов'язані з нещасними
7 2 22 6 1 0
випадками з людьми
Всього НС соціального характеру 9 3 25 6 6 4
Всього НС 166 128 172 168 892 839

Враховуючи, що понад 75% автомобільної та пожежно-рятувальної

техніки складають зразки з термінами експлуатації від 15 до 45 років та

18
потребують капітального ремонту або списання. Забезпеченість інженерною
технікою застарілих зразків складає біля 40% від загальної потреби.
Залишається недостатньо високим рівень забезпечення захисними дихальними
апаратами особового складу пожежно-рятувальних підрозділів Оперативно-
рятувальної служби цивільного захисту. Практично відсутні сучасні засоби
хімічної та радіаційної розвідки та спеціальне аварійно-рятувальне обладнання
для ліквідації аварій на хімічно небезпечних об’єктах. Таким чином,
надзвичайно актуальним питанням забезпечення функціонування цивільного
захисту на даний час залишається технічне переоснащення формувань та
підрозділів Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту [20, с.455].
Варто відмітити, що надзвичайні ситуації в індустріально розвинутих
країнах та країнах, що розвиваються, мають відмінності у наслідках та формах
прояву. У розвинутих країнах – спричиняють величезні фінансові збитки, тоді
як людські втрати мінімальні завдяки наявності систем раннього попередження,
кращому плануванню будівництва, використанню новітніх технологій і
жорстких стандартів щодо безпеки. Водночас у країнах, що розвиваються,
велика кількість людських жертв спричинена більшою вразливістю населення у
зв’язку з недостатньою розвиненістю програм передбачення, попередження та
протидії надзвичайним ситуаціям.
Таким чином, попри залучення значних ресурсів, сил і засобів для
здійснення моніторингу надзвичайних ситуацій, існує проблема їх раннього
виявлення та попередження, що пов’язано зі збором необхідної різноманітної
інформації з різних джерел, ідентифікації, визначення раціональних способів і
засобів дій щодо їх недопущення або ліквідації наслідків тощо.
Якщо не вжити відповідних запобіжних заходів цивільної безпеки,
сучасні загрози, зокрема, соціального, воєнного, екологічного, техногенного,
природного та іншого характеру можуть дестабілізувати стан захищеності
життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави.
Як свідчить багаторічний досвід, без урахування даних моніторингу і
прогнозування неможливо планувати розвиток територій, приймати рішення на

19
будівництво промислових і соціальних об'єктів, розробляти програми і плани з
попередження та ліквідації можливих надзвичайних ситуацій.
Від ефективності і якості проведення моніторингу та прогнозування
залежить ефективність і якість програм, планів, прийняття рішень щодо
запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій.

20
 РОЗДІЛ 3. ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ СИСТЕМИ
ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ ЯК СКЛАДОВОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ
КРАЇНИ

Система цивільного захисту відіграє важливу роль у забезпеченні

національної безпеки більшості розвинених країн, а також у рамках
міжнародних структур безпеки. На сьогодні у більшості країн світу створено та
функціонують національні системи цивільного захисту, у яких чітко
сформовано відповідну структуру органів, сил та засобів.
Цивільний захист є невід'ємною частиною кожного громадянина
більшості країн, який відрізняється лише реалізацією програм та заходів, які
залежать від рівня загрози та потреб кожної держави.
У європейських країнах сформувалися досить потужні та ефективні
системи цивільного захисту, які відіграють все більшу роль у забезпеченні
національної безпеки і стають центром уваги в рамках міжнародних структур
європейської безпеки. Слід зауважити, що принципіальна побудова цивільного
захисту в Україні не відповідала сформованим та апробованих часом підходам
до організації діяльності цивільного захисту та цивільної оборони у більш
економічно розвинутих країнах. Різниця чітко проглядається при вивченні
підходів, які реалізовувались у країнах Євросоюзу, де головним принципом
побудови системи цивільного захисту є пріоритетність завдань захисту
населення та територій на основі міжнародного гуманітарного права.
Система цивільного захисту відіграє все більшого значення в
забезпеченні національної безпеки європейських країн і стає предметом
зростаючої уваги у рамках міжнародних структур європейської безпеки.
У більшості європейських країн не існує окремих відомств,
відповідальних за цивільних захист. Ці функції забезпечується через взаємодію
різних спеціалізованих структур, зосереджених, зазвичай, у міністерствах
внутрішніх справ [21, с.180].
В Німеччині система цивільного захисту ґрунтується на історично
розвинутій організаційній інфраструктурі подвійного призначення. Загальне

21
керівництво здійснює Федеральне міністерство внутрішніх справ. Для
забезпечення координації дій органів виконавчої влади, комунального
самоврядування, установ та організацій з питань захисту населення і територій
в умовах виникнення надзвичайних ситуацій у системі забезпечення
національної безпеки в структурі федерального міністерства внутрішніх справ
створено централізований орган – Федеральне відомство захисту населення та
допомоги при катастрофах.
Основною складовою частиною сил цивільного захисту є служба захисту
від катастроф. Захист населення вирішується шляхом створення системи
суспільних і приватних захисних споруд, з урахуванням використання
бомбосховищ періоду другої світової війни, шахтних виробок, печер, а також
введенням планів евакуації. Держава велику увагу приділяє створенню на
підприємствах із числом працюючих від 30 і більше осіб добровільних
формувань – аварійно-рятувальних, протипожежних, медичних, оповіщення,
радіаційної розвідки та дозиметричного контролю.
Дуже схожою на німецьку є система попередження і ліквідації
надзвичайних ситуацій природного, техногенного і військового характеру у
Франції. Цивільну оборону у цій країні розглядають як найважливішу складову
частину національної безпеки поряд з "військовою" й "економічною" безпекою,
вона виконує завдання щодо попередження, прогнозування, планування,
оповіщення населення. Загальне керівництво системою безпеки населення в
мирний і воєнний час здійснює Міністр внутрішніх справ через Департамент
цивільного захисту. Для виконання завдання створені спеціальні органи
управління цивільного захисту. На регіональному та місцевому рівнях
управління цивільним захистом здійснює керівник відповідної адміністрації,
який може приймати всі повноваження та засоби, наявні на території під його
юрисдикцією. Отже, організація усіх гілок влади поєднує відповідальність
держави з автономією місцевих адміністрацій під час виконання завдань
цивільного захисту.
Аварійно-рятувальні формування Франції, як і в Німеччині та Польщі,
комплектуються на базі частин і підрозділів протипожежної служби, до складу

22
якої входять – 220 тис. добровольців (80%), 12 тис. професіоналів (15%), 7 тис.
військових пожежних (Саперна Бригада паризьких пожежних (BSPP) і
Батальйон моряків – пожежних Марселя (BMPM) [22].
В Польщі функції цивільного захисту населення від надзвичайних
ситуацій виконують Головна комендатура пожежної охорони, Служби водного
та гірського порятунку, Цивільна оборона та їх підрозділи на регіональному та
місцевому рівнях, які підпорядковуються місцевим органам влади. Загальну
координацію роботи цивільного захисту здійснює центральний орган
виконавчої влади – Міністерство внутрішніх справ та адміністрації, до складу
якого входять Бюро з питань ліквідації наслідків стихійних лих та Департамент
кризового управління та оборонних справ, які виконують здебільшого
управлінські функції. На місцевому рівні існують відділи кризового управління,
які підпорядковуються воєводі і відповідають за ліквідацію наслідків
надзвичайних ситуацій на рівні воєводства. Ліквідація наслідків надзвичайних
ситуацій здійснюється зусиллями спеціальних кризових команд, сформованих
на місцевому, регіональному або урядовому рівнях. Склад цих команд
визначається місцевими органами влади.
Також, залежно від обсягів завданої шкоди, до усунення наслідків
надзвичайних ситуацій можуть бути залучені Пожежна охорона, поліція, армія,
медичні служби, прикордонна охорона, Морська служба пошуку і порятунку,
інші державні служби, інспекції, структури тощо. Значне місце у системі
цивільного захисту належить добровільним пожежним командам, об'єднаних у
Спілку Добровільних пожежних бригад республіки Польща.
В Італії виконання завдань щодо вирішення питань, пов’язаних із
надзвичайними ситуаціями, покладено на Департамент із питань цивільного
захисту, який безпосередньо підпорядкований Голові Ради Міністрів Італії.
Структурований в організаційному відношенні з 8-ми управлінь і 43 служб,
Департамент є основою створеної Національної служби з питань цивільного
захисту країни. В його складі знаходяться: державні адміністрації
центрального, регіонального та периферійного рівнів разом із іншими

23
національними і територіальними структурами як громадського, так і
приватного сектору.
Характерною особливістю цивільного захисту в Італійській Республіці є
те, що, на відміну від багатьох європейських країн, де завдання такого типу
покладено на один або два державних органи, до виконання даної функції в
Італії залучено весь організаційний механізм держави. Принципову роль
відіграють Національний корпус пожежників, окремі підрозділи Збройних сил,
Державний корпус лісового господарства, Фінансова гвардія та Червоний
хрест. Особливу роль при виконанні завдань, пов’язаних із цивільним захистом,
беруть на себе добровільні організації Італії.
Цивільна оборона Швеції також є складовою загальної системи оборони
країни. Загальне керівництво Цивільної оборони здійснює Міністр оборони
через управління Цивільної оборони. В країні створена значна кількість
захисних споруд, які розташовані переважно в найбільших містах. Засобами
індивідуального захисту планується забезпечити кожного мешканця країни. За
своїм призначенням і функціями, що виконуються, Цивільна оборона Швеції
поділяється на місцеву і регіональну. Основу складають сили і засоби місцевої
Цивільної оборони. Вирішення надзвичайних ситуацій, що виникають в мирний
час здійснює рятувальна служба, сили, якої задіяні під час ліквідації пожеж,
повені та аварій у хімічній промисловості та всіх видах транспорту.
У Угорщині центральним органом виконавчої влади, відповідальним за
планування, запобігання та реагування на надзвичайні та кризові ситуації, є
Головна Дирекція з надзвичайних ситуацій Міністерства органів місцевого
самоврядування та територіального розвитку. Головна ціль Дирекції –
ефективне запобігання, результативне втручання і успішне виконання робіт для
забезпечення щоденної безпеки громадян. До основних завдань Дирекції
відноситься захист громадян та їх благ при виникненні надзвичайних ситуацій,
зокрема, пожежі, аварії, катастрофи та інші небезпечні ситуації, що загрожують
населенню. При виконанні цих завдань Дирекція може залучати широкі кола
громадськості для ліквідації надзвичайних ситуацій.

24
 Варто відмітити, що у системах цивільного захисту країн Європейського
Союзу велику роль у профілактичній та рятувальній роботі відіграють місцеві
органи влади. Приміром, в галузі запобігання та ліквідації наслідків
надзвичайних ситуацій велику уваги приділяється плануванню дій і підтримці в
постійній готовності місцевих рятувальних служб та формувань.
Муніципалітети через керівництво служб цивільного захисту проводять
роботу з прогнозування можливих аварій, катастроф та стихійних лих,
підготовки населення до дій у надзвичайних умовах, обліку місцевих ресурсів,
що можуть бути використані для вирішення виниклих завдань. Також вони
організовують постійний контроль за обстановкою, з тим щоб своєчасно
виявити загрози та оперативно вжити заходів із запобігання їхньому розвитку.
При цьому за умов виникнення великих за масштабами надзвичайних ситуацій
місцеві органи влади наділяються надзвичайними повноваженнями [23, с.295].
У роботі з надання допомоги постраждалому населенню беруть участь
також добровільні та різні благодійні організації, наявні практично в усіх
містах. Принципи залучення на службу в рятувальних формуваннях різні: у
Великобританії – добровільний, у Туреччині і Португалії – за призовом, у
Німеччині, Франції, Бельгії, Норвегії та Нідерландах – добровільний у
поєднанні з обов’язковим залученням певних категорій громадян.
Важливим елементом цивільного захисту багатьох країн є наявність
спеціальних рятувальних організацій і формувань, націлених на дії передусім за
кордоном. Наприклад, у Німеччині в міжнародних рятувальних операціях бере
активну участь служба технічної допомоги. Рятувальні загони для роботи за
кордоном є також у Франції, Швейцарії, Швеції та інших державах.
Також зауважимо, що в системі здійснюваних у розвинених країнах світу
заходів щодо захисту від надзвичайних ситуацій значне місце відводиться
підготовці фахівців рятувальних служб [24]. Практично в усіх країнах ЄС є
спеціальні навчальні заклади.
Отже, можна зробити висновок, що система цивільного захисту відіграє
велику роль у забезпеченні національної безпеки європейських країн і стає
предметом зростаючої уваги у рамках міжнародних структур європейської

25
безпеки. Системи цивільного захисту країн ЄС відрізняться між собою, проте
мають спільні основоположні цілі і принципи – попередження, боротьба з
наслідками і відновлення після надзвичайних ситуацій, незалежно від причин їх
виникнення з метою захисту невід’ємних прав і свобод громадян, їх власності,
демократичного устрою держави і ринкових засад економіки.
В країнах-членах ЄС склалися досить потужні і ефективні системи
цивільного захисту та їх фінансового й ресурсного забезпечення, які спроможні
забезпечити захист населення і територій своїх держав від надзвичайних
ситуацій різного характеру. Досвід функціонування та побудови системи
управління якими, може бути корисним для нашої держави і сприятиме
підвищенню результативності та дієвості служб цивільного захисту в умовах як
мирного, так і військового часу. Особливу актуальність це набуває у зв’язку з
вибором її стратегічного курсу на європейську інтеграцію.
Таким чином, можна зробити висновок:
1. Моделі цивільного захисту країн різняться між собою, однак мають
спільні основоположні цілі та принципи – запобігання, боротьба з наслідками і
відновлення після антропогенних, природних і техногенних катастроф
незалежно від причин їхнього виникнення з метою захисту прав і свобод
громадян, їхньої власності, демократичного устрою держави і ринкових засад
економіки.
2. Одним із найважливіших питань організації цивільного захисту в
зарубіжних країнах є взаємодія органів цивільного захисту і збройних сил,
особливо сухопутних військ.
3. Велику роль у профілактичній та рятувальній роботі відіграють
місцеві органи влади.
4. Важливим елементом цивільного захисту багатьох країн є наявність
спеціальних рятувальних організацій і формувань, націлених на дії в першу
чергу за кордоном.
5. Також треба відзначити, що в системі здійснюваних у розвинених
країнах світу заходів щодо захисту від надзвичайних ситуацій значне місце
відводиться підготовці фахівців рятувальних служб.

26
 ВИСНОВОК

Таким чином, розбудова сучасної та ефективної системи цивільного

захисту в Україні потребує вжиття додаткових організаційних та практичних
заходів щодо вирішення певних проблемних питань, зокрема:
1) Удосконалення сфери цивільного захисту не повинно обмежуватись
лише реформою Державної служби України з надзвичайних ситуацій.
Паралельно необхідно здійснювати розвиток інфраструктури, міст та селищ з
винесенням критичних виробництв за межі населених пунктів, виведенням з
експлуатації застарілих і небезпечних виробництв та їх альтернативна заміна,
відновлення екологічного балансу, рекультивація забруднених земель тощо.
2) Пріоритет системи цивільного захисту в сучасних умовах варто надати
не ліквідації, а прогнозуванню, моніторингу і, у разі можливості, попередження
надзвичайних ситуацій. Адже, витрати коштів на попередження надзвичайних
ситуацій зазвичай є нижчими порівняно з витратами на усунення негативних
наслідків надзвичайних ситуацій. Тому до пріоритетних завдань у сфері
цивільного захисту варто віднести також створення системи ефективного
моніторингу та оцінки ризиків надзвичайних ситуацій, та вдосконалення
механізму моніторингу.
3) На нашу думку, слід розробити комплексні методики щодо збирання,
оброблення, передавання та аналізу інформації про ймовірність та виникнення
надзвичайних ситуацій в Єдиній державній системі цивільного захисту, а також
забезпечити високе технічне забезпечення таких робіт. Оскільки, на
сьогоднішній час моніторинг і прогнозування надзвичайних ситуацій в Україні
здійснюються лише на рівні регіональних, галузевих або інших самостійних
систем, не об’єднаних у єдиний інформаційно-аналітичний комплекс. Кодекс
цивільного захисту України визначає створення та функціонування системи
моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій, проте „де-юре”
загальнодержавну систему моніторингу джерел надзвичайних ситуацій та їх
прогнозування у державі не створено.
4) Потребує удосконалення та уточнення законодавство щодо організації
оповіщення та інформування органів державної влади та населення України про

27
загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій. На законодавчому рівні
визначено структуру органів державного управління, однак система
інформаційного забезпечення, як окрема складова у законодавчих актах, не
визначена. Зокрема, певні елементи інформаційного забезпечення як на
законодавчому, так й організаційному рівнях в законодавстві означені
фрагментарно та не становлять єдиної системи. На наш погляд, складовою
цивільного захисту має бути не відокремлені елементи інформаційного
забезпечення, а система інформаційно-аналітичного забезпечення цивільного
захисту України.
5) Матеріально-технічна база системи оповіщення та інформування
перебуває у незадовільному стані та потребує переоснащення на сучасні
технології. Враховуючи зарубіжних досвід, на нашу думку, варто надати
можливості та створити умови для надання технічної допомоги з боку держави
та бізнесу об’єднаним територіальним громадам для створення ефективної та
високотехнологічної системи оповіщення на місцевому рівні.
6) Надзвичайно актуальним питанням забезпечення функціонування
цивільного захисту на даний час залишається технічне переоснащення
формувань та підрозділів Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту.
Не відповідають сучасним технічним вимогам також і наявні в аварійно-
рятувальних та пожежно-рятувальних підрозділах техніка та засоби реагування,
що потребують оснащення сучасними засобами комунікації.
На нашу думку, враховуючи законодавство України, зокрема Закон
України «Про основи національної безпеки України», доречно було б створити
сучасну європейську рятувальну службу, яка відповідатиме високим
міжнародним стандартам та буде спроможна своєчасно і надійно ліквідувати
будь-яку надзвичайну ситуацію. Також необхідно значну увагу приділити
підготовці фахівців цих служб.
7) Враховуючи зарубіжний досвід, а також децентралізацію влади та
об’єднання територіальних громад в Україні, необхідно прийняти необхідні
законодавчі та нормативні акти для забезпечення ефективного планування,
координації та контролю за виконанням заходів цивільного захисту на рівні

28
територіальних громад. З метою вдосконалення державного управління
цивільного захисту необхідно внести доповнення до Кодексу цивільного
захисту, конкретизуючи роботу ланок територіальних підсистем Єдиної
державної системи цивільного захисту у мирний час та в особливий період. У
сучасних умовах при прийнятті законодавчих та управлінських рішень
необхідно знайти компромісні рішення між потребами громад, приватними
підприємствами на їх території та волонтерами для запобігання надзвичайними
ситуаціями і на покращенні реагування на них.
Таким чином, ефективне реагування на сучасні виклики та загрози
потребує побудови принципово нової системи забезпечення національної
безпеки у сфері цивільного захисту, який буде забезпечує скоординовану,
законодавчо регламентовану діяльність її суб’єктів, спрямовану на захист
національних цінностей та інтересів. Успішне реформування і вдосконалення
цієї системи можливе лише на основі чіткої правової регламентації її складу,
структури та функцій. Також система має бути дієво інтегрованою в систему
міжнародної і регіональної безпеки як їх невід’ємна складова.
Варто відмітити, що саме за допомогою злагодженої взаємодії усіх
складових частин механізму правового регулювання (юридичні норми,
правовідносини, конкретні дії щодо реалізації прав, обов’язків, а також гарантій
– засобів їх забезпечення), можливо досягти найефективнішого виконання
певних завдань і функцій, які стоять перед державою та перед конкретними
суб’єктами господарювання у сфері цивільного захисту України в контексті
сучасних тенденцій забезпечення національної безпеки.

29
 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України «Про національну безпеку України» від 21.06.2018

№2469-VIII [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
(http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2469-19)
2. Державне управління та державна служба у сфері цивільного захисту :
навч. посіб. / за заг. ред. М. В. Болотських. – Вінниця : ТОВ Вид-во-друк.
“Діло”, 2013. – 352 с.
3. Національна рятувальна служба: 1996–2016. – Київ : ТОВ “Фраксім”,
2016. – 152 с.
4. Стратегічне планування: вирішення проблем національної безпеки :
монографія / В. П. Горбулін, А. Б. Качинський. – Київ : НІСД, 2010. – 288 с.
5. Подскальна О. А., «Розвиток наукової думки щодо організації
цивільного захисту як складової національної безпеки держави» / О.
Подскальна // Вісник НАДУ при Президентові України (Серія “Державне
управління”), 2017 – № 4 – С. 20-27.
6. Кодекс цивільного захисту України [Електронний ресурс]: Закон
України від 02 жовтня 2012 року № 5403-VІ. – Режим доступу:
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/ 5403-17.
7. Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони,
та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і
їхніми державами-членами, з іншої сторони [Електронний ресурс] : Закон
України від 16 верес. 2014 р. № 1678-VII. – Режим доступу :
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1678-18/paran2#n2
8. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським
Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-
членами, з іншої сторони [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/984_011

30
 9. Про Стратегію сталого розвитку “Україна – 2020” [Електронний
ресурс]: Указ Президента України від 12 січ. 2015р. № 5/ 2015. – Режим
доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5/2015
10. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України [Електронний
ресурс] : Закон України від 12 лют. 2015 р. № 186-VIII. – Режим доступу : http://
zakon2.rada.gov.ua/laws/show/186-19/paran20#n20
11. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України [Електронний
ресурс] : Закон України від 12 лют. 2015 р. № 186-VIII. – Режим доступу :
http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/186-19/paran20#n20
12. Про правовий режим воєнного стану [Електронний ресурс] : Закон
України від 12 трав. 2015 р. № 389-VIII. – Режим доступу :
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1647-14
13. Про боротьбу з тероризмом [Електронний ресурс] : Закон України від
20 берез. 2003 р. № 638-IV (зі змінами). – Режим доступу :
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/638-15
14. Шоботов В.М. Цивільна оборона: навчальний посібник; вид. 2-е
перероб. / В.М. Шоботов. – Київ: «Центр навчальної літератури», 2006. – 438с.
15. Іванець Г. В. Прогнозування надзвичайних ситуацій техногенного
характеру на основі статистичних даних моніторингу / Г. В. Іванець, А. Ю.
Бугайов // Проблеми надзвичайних ситуацій. - 2016. - Вип. 23. - С. 39-45.
16. Стоєцький В. Один відсоток прибутку на безпеку – ніщо / В. Стоєцький
// Надзвичайна ситуація. – Центральне видання Міністерства України з питань
надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків
Чорнобильської катастрофи. – 2007. – Липень. – №7
17. Полєжаєв А. М. До питання обліку системи моніторингу і
прогнозування надзвичайних ситуацій техногенного характеру / А. М.
Полєжаєв // Системи озброєння і військова техніка. - 2013. - № 3. - С. 139-142.
18. Левчук К. О. Цивільний захист: навчальний посібник / К. О. Левчук, Р.
Я. Романюк, А. О. Толок – Дніпродзержинськ : ДДТУ, 2016 р. – 325 с.

31
 19. Інформаційно-аналітична довідка про виникнення надзвичайних
ситуацій в Україні у 2018 році [Електронний ресурс] – Режим доступу:
http://www.dsns.gov.ua/ua/Dovidka-za-kvartal/87968.html
20. Афанас’єв І.М. Досвід ліквідації аварій на автотранспорті. Досвід
взаємодії служб щодо надання невідкладної допомоги постраждалим / І.М.
Афанас’єв // Сучасний стан цивільного захисту України: перспективи та шляхи
до Європейського простору: Матеріали 17 Всеукр. наук.-практ. конф.
рятувальників. − К.: ІДУЦЗ, 2015. – С. 454-456.
21. Чубенко А.Г. Напрями удосконалення правового та методологічного
забезпечення фінансових відносин у сфері цивільного захисту у контексті
євроінтеграційних процесів / А.Г. Чубенко // Митна справа. – 2010. – № 4 (70). –
Ч. 2. – С. 175–181.
22. Васійчук В.О., Гончарук В.Є., Качан С.І., Мохняк С.М. Основи
цивільного захисту: навч. посібник / В.О. Васійчук, В.Є Гончарук, С.І. Качан,
С.М. Мохняк. – Львів: Видавництво Національного університету "Львівська
політехніка", 2010. – 417 с.
23. Григоренко Н. В. Зарубіжний досвід побудови систем надання
державних послуг у сфері цивільного захисту / Н. В. Григоренко // Теорія та
практика державного управління. - 2015. - Вип. 2. - С. 290-297.
24. Радиш Я. Ф. Вимоги до управлінських кадрів для керівництва заходами
з подолання наслідків надзвичайних ситуацій / Я. Ф. Радиш, А. В. Терентьєва //
Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами : зб. наук. пр.
Донец. держ. ун-ту. – Донецьк : ДонДУУ, 2009. – Т. Х, вип. 132. – С. 149–157.

32