Зміст

1.
Класифікація систем теплопостачання..............................................................................2
2.Теплові потоки................................................................................................................11
3.Регулювання теплових навантажень...........................................................................16
4.Графіки витрат теплоносія в системі теплопостачання..............................................21
5.Схеми підключення підігрівачів ГВП..........................................................................27
6.Гідравлічний розрахунок теплових мереж...................................................................31
7.Побудова п’єзометричного графіка..............................................................................37
8.Прокладання теплових мереж.......................................................................................45
9.Монтажна схема теплової мережі.................................................................................51
10.Компенсатори температурних подовжень.................................................................59
11.Гідравлічні режими роботи ТМ..................................................................................66
12.Теплова ізоляція............................................................................................................71
13.Розрахунок підігрівачів систем ГВП..........................................................................78
14.Проектування та експлуатація теплових мереж........................................................85
15.Використання відновлюваних джерел теплоти для теплопостачання....................89
16. Системи гарячого водопостачання теплопостачання…………………………..100
17.Теплопостачання промислових підприємств...........................................................104

1
 Класифікація систем теплопостачання
Системи теплопостачання складаються з:

1. джерела теплоти;
2. теплових мереж;
3. пунктів розподілення теплоти;
4. споживачів теплоти.
Споживачами теплоти є:

1. системи опалення;
2. системи вентиляції;
3. системи кондиціювання повітря;
4. системи гарячого водопостачання;
5. технологічні споживачі.
Класифікація систем теплопостачання

I. Залежно від джерела теплоти системи теплопостачання поділяються на:

 централізовані;
 децентралізовані.
Централізовані системи поділяються на системи, які підключаються до котельні і ті,
які підключаються до ТЕЦ.

Всі споживачі поділяються на категорії:

I – не дозволяється припинення подачі теплоти (лікарні, промислові

підприємства та ін);
II – дозволяється припинення подачі теплоти до 48 годин (житлово
комунальний сектор);
III – не висуває ніяких особливих вимог до теплопостачання.
Переваги централізованого теплопостачання:

1. Можливість використання низькосортного палива.

2. Можливість використання ефективних фільтрів для очищення димових газів.
3. Можливість використання сучасної автоматики, для підвищення ККД
обладнання.
4. Можливість використання більш сучасного обладнання для підвищення
ефективності роботи системи.
5. Можливість використання якісного регулювання подачі теплоти.
2
 6. Можливість використання високотемпературного теплоносія.

Недоліки централізованого теплопостачання:

1. Необхідність спорудження теплових мереж.

2. Випереджуюче вкладення коштів в джерела теплоти та теплові мережі.
3. Зайві тепловтрати в теплових мережах (приблизно 20%).

1) парогенератор;
2) гостра пара;
3) турбіна, яка виробляє електричну
енергію;
4) конденсатор;
5) насос;
6) відбір пари з турбіни;
7) мережний підігрівач;
8) зворотний трубопровід теплової
мережі;
9) мережний насос;
10) пікове джерело теплоти;
11) подавальний трубопровід теплової
мережі.

Рис. 1.1. Принципова схема ТЕЦ.

В парогенераторі виробляється гостра перегріта пара, яка подається в турбіну,
де виробляється електрична енергія. Відпрацьована насичена пара з турбіни
подається у відбір для нагрівання мережної води у мережних підігрівачах. Якщо
температура мережної води після підігрівача недостатня, вода догрівається до
потрібної температури в пікових котлах.

II. Залежно від теплоносія системи теплопостачання поділяються на:

 водяні;
 парові.
Переваги водяних систем теплопостачання:

1. Можливість транспортування води на великі відстані.

3
 2. Значна теплоакумулююча здатність води.
3. Можливість якісного регулювання.
Недоліки водяних систем:

1. Значні витоки теплоносія при аваріях.

2. Додаткові затрати на електроенергію для транспортування.
Переваги парових систем:

1. Розповсюдження пари за рахунок власного тиску (не потрібно насосів).

2. При аваріях невеликі втрати теплоносія.
Недоліки парових систем:

1. Складність регулювання температури на поверхні опалювальних приладів.

2. Заборонено транспортування пари на відстані до 5 км (ДБН).
III. Залежно від підключення системи гарячого водопостачання системи
теплопостачання поділяються на:

 закриті;
 відкриті.
а) Мережна вода з t=70-150 ºС подається на абонентський ввід, де частково
подається в систему опалення, частково на підігрівач системи гарячого
водопостачання, в якому нагріває водопровідну воду до температури 60º, після чого
мережна вода повертається в зворотній трубопровід, де змішується з водою після
системи опалення та повертається на джерело теплоти. Регулятор температури
призначений для регулювання температури нагрітої водопровідної води на виході з
підігрівача на рівні 60ºС.

Рис.1.2.а. Закрита система теплопостачання.

4
 1) подавальний трубопровід теплової мережі;
2) зворотній трубопровід теплової мережі;
3) підігрівач системи гарячого водопостачання (ГВП);
4) змішувальний насос системи опалення;
5) система опалення;
6) холодна вода з водопроводу;
10) регулятор температури.
б) У відкритій системі здійснюється змішування води з подавального та
зворотного трубопроводів і суміш з температурою 60º подається в систему гарячого
водопостачання.

Рис.1.2.б. Відкрита система теплопостачання.

1) подавальний трубопровід теплової мережі;
2)зворотній трубопровід теплової мережі;
5)система опалення;
7)система ГВП;
8)циркуляційний насос системи опалення;
9)змішувач системи ГВП;
11)теплообмінник системи опалення.

Переваги відкритих систем:

1. менша вартість;
2. за рахунок зменшення температури мережної води економія теплоти досягає
30%.
Недоліки відкритих систем:

1. значні затрати на хімводоочищення;

2. вода в тепловій мережі повинна відповідати вимогам до питної води.
IV. Системи теплопостачання залежно від підключення системи опалення
поділяються на:

 незалежні;
5
  залежні (підключення системи опалення здійснюється за допомогою елеватора
або насосу).

Рис.1.3. Незалежна схема підключення системи опалення.

Рис.1.4. Залежна схема підключення системи опалення

1) подавальний трубопровід теплової мережі;
2)зворотній трубопровід теплової мережі;
3)система опалення;
4)змішувальний насос системи опалення;
5)водо водяний теплообмінник системи опалення;
6)циркуляційний насос системи опалення;
Переваги незалежних систем:

1. Гідравлічний режим в системі опалення не залежить від тиску в тепловій

мережі.
2. Підвищується надійність роботи системи опалення (зменшується вплив тиску
та зменшується можливість замерзання при аварійних режимах).
Недоліки незалежних систем:

1. Більша вартість.

6
 2. Більші експлуатаційні затрати (затрати на електроенергію).
V. Системи теплопостачання залежно від кількості трубопроводів
поділяються на:

 однотрубні;
 двотрубні;
 багатотрубні;

Рис.1.5. Однотрубна водяна система теплопостачання

1) подавальний трубопровід;
2) змішувальний насос системи опалення;
3) система опалення;
4) бак акумулятор гарячої води;
5) система гарячого водопостачання;
Однотрубні водяні системи виконують в невеликих системах
теплопостачання з метою економії на спорудженні зворотного трубопроводу, якщо
середньодобова витрата води на опалення приблизно дорівнює середньодобовій
витраті на гаряче водопостачання у відкритих системах гарячого водопостачання.

Рис.1.6. Тритрубна система теплопостачання

1) подавальний трубопровід (високотемпературний);

7
 2) подавальний трубопровід (низькотемпературний);
3) зворотний трубопровід;
4) споживач теплоти, високотемпературний;
5) споживач теплоти, низькотемпературний.
Тритрубні системи використовуються на промислових підприємствах при
наявності споживачів теплоти з різними параметрами. Гідравлічний режим роботи
таких систем складний та непостійний, тому частіше використовують чотиритрубні
теплові мережі.

Рис.1.7. Чотиритрубна система теплопостачання

1) подавальний трубопровід;
2) зворотній трубопровід;
3) центральний тепловий пункт;
4) споживач теплоти (будівля);
Т1, Т2 – подавальний та зворотний трубопроводи системи опалення (при
температурному графіку 150-70ºС або 95-70ºС).
Т3, Т4 – подавальний та циркуляційний трубопровід систем гарячого
теплопостачання.

VI. Залежно від схеми приєднання споживачів системи теплопостачання

поділяються на:

 одноступеневі
 двоступеневі
Одноступеневі – це схема, в якій споживач підключений за допомогою
індивідуального теплового пункту, який встановлений безпосередньо у підвалах
будинку.

8
 Рис.1.8.а. Одноступенева схема підключення споживачів до теплової мережі
1) джерело теплоти;
2) теплові мережі;
3) будівлі які споживають теплоту;
4) відгалуження;
5) індивідуальний тепловий пункт (ІТП).
В індивідуальному тепловому пункті (ІТП) встановлюють пристрої для обліку
теплоти, контролю параметрів теплоносія, а також пристроїв для підключення
систем опалення, вентиляції, гарячого водопостачання та технологічних споживачів.
Двоступеневі системи – в яких підключення споживачів здійснюється через
центральні теплові пункти до яких підключають від двох до двадцяти будівель.

Рис.1.8.б. Двоступенева схема підключення споживачів до теплової мережі

1) джерело теплоти;
2) теплові мережі;
3) будівлі які споживають теплоту;
4) відгалуження;
5) індивідуальний тепловий пункт (ІТП);
6) центральний тепловий пункт (ЦТП).
Переваги одноступеневої схеми теплопостачання:
9
 1. Менша вартість.
2. Менша кількість обладнання для підключення будинку.
Недоліки одноступеневої схеми теплопостачання:

1. Складність гідравлічного режиму роботи теплової мережі.

VII. Залежно від схеми повернення конденсату парові системи

теплопостачання поділяються на:

 системи з відкритим баком збору конденсату;

 системи з закритим баком збору конденсату;
В парових системах потрібно обов’язково повертати конденсат на джерело
теплоти.
Конденсат є не тільки деаерованою водою, але і нагрітою.
Система збору на поверхні конденсату достатньо складна і містить бак збору
конденсату відкритий до 10 тонн за год, та закритий ( сосуд під тиском).

10
 Теплові потоки
Споживачі теплоти поділяють на:

 сезонні (системи опалення та вентиляції);

 цілорічні( гаряче водопостачання та технологічні);

Сезонні теплові навантаження споживачів залежать від температури

зовнішнього повітря і практично не коливаються протягом доби.
Цілорічні теплові навантаження не залежать від температури зовнішнього
повітря, але значно коливаються протягом доби та тижня.
Вибір потужності джерела теплоти та діаметра трубопроводу здійснюється за
максимальним розрахунковим тепловим навантаженням на опалення, вентиляцію,
гаряче водопостачання та технологічне. Теплові навантаження визначають за
відповідними проектами систем опалення, вентиляції, ГВП та на технологію. Якщо
дані про огороджуючи конструкції та стан будівлі відсутні, допускається визначати
максимальні теплові потоки за укрупненими показниками.
Існує дві методики визначення теплового потоку за укрупненими
показниками:
1. Для окремо розташованих будівель залежно від призначення будівлі, її об’єму
за зовнішніми обмірами, розрахунковій температурі на опалення та розрахунковій
внутрішній температурі.
2. Для житлових мікрорайонів за загальною опалювальною площею, кількістю
мешканців, року забудови та енергозберігаючих технологій на час забудови, а також
температури зовнішнього повітря та внутрішнього повітря.

1. Розрахунок теплових навантажень за укрупненими показниками для

окремо розташованих будівель.

1.1. Максимальний тепловий потік на опалення:

( 2.1 )

11
де - характеристика на опалення яка залежить від призначення будівлі,
розрахунку температури зовнішнього повітря на опалення та об’єму будівлі, Вт/
; - об’єм будівлі за зовнішнім обміром; - розрахункова температура
внутрішнього повітря; - розрахункова температура зовнішнього повітря на
опалення; - коефіцієнт, який враховує інфільтрацію зовнішнього повітря.
1.2.Максимальний тепловий потік на вентиляцію:
( 2.2 )
де - характеристика на вентиляцію, залежить від призначення будівлі та її
об’єму, Вт/( ).
Штрихом позначають всі параметри при розрахунковій температурі
зовнішнього повітря на опалення.
1.3.Тепловий потік на гаряче водопостачання:
а) середній тепловий потік:
,
( 2.3 )
де - укрупнений показник теплового потоку гарячого водопостачання на одну
людину; - кількість мешканців.
б) максимальний тепловий потік на гаряче водопостачання:
. ( 2.4 )
Сумарний тепловий потік для окремо розташованого будинку визначають як
суму максимальних теплових потоків:
.
( 2.5 )
Якщо в будинку передбачені баки акумулятори то:
.

2. Визначення теплових навантажень для житлових районів населених

пунктів.

2.1.Тепловий потік на опалення:

, ( 2.6 )

12
 де - укрупнений показник теплового потоку на опалення 1м загальної житлової
площі, Вт/ м ; залежить від та від кількості поверхів забудови;
А - загально-житлова площа, м ; = 0,25
2.2. Максимальний тепловий потік на вентиляцію:
, ( 2.7 )
де - коефіцієнт, який враховує витрату теплоти на вентиляцію громадських
будівель; - 0,4 ( до 1986 ); - 0,6 ( після 1986 – забудова ).
2.3.Середній тепловий потік на гаряче водопостачання:
,
( 2.8 )
або

, ( 2.9 )

де 1,2 - коефіцієнт враховуючий запас 20%; С – теплоємність

води (С = 4,19 кДж / кг ); - кількість мешканців в районі; - норма витрати
води на гаряче водопостачання в житлових будинках на 1 людину, л; - норма
витрати води на гаряче водопостачання в громадських будинках на 1 людину, л; -
температура гарячої води в системі ГВП ( = 55 ); - температура холодної води у
водопроводі, в опалювальний період ( = +5 ); 24 - коефіцієнт переводу в години.
2.4. Максимальний тепловий потік на ГВП:
. ( 2.10 )
2.5.Сумарний тепловий потік визначаємо як суму максимальних теплових
потоків:
.
( 2.11 )
Теплові навантаження на опалення та вентиляцію при будь-якій температурі
зовнішнього повітря визначається за формулою.
;
( 2.12 )
,
де - відносний тепловий потік на опалення.

13
 , ( 2.13 )

де - температура внутрішнього повітря для житлових районів ( = +20 ); -

розрахунок температури зовнішнього повітря на опалення; - будь-яка температура
зовнішнього повітря протягом опалювального періоду.
≤+8.

Графік зміни теплових потоків по тривалості опалювального періоду.

Рис.2.1. Графік зміни теплових потоків по тривалості опалювального періоду.

За значенням сумарних теплових навантажень будується річний графік витрат
теплоти. Площа - це витрата теплоти та опалення, вентиляція та гаряче
водопостачання за опалювальний період, тривалість якого складає , год.
Площа - річна витрата теплоти за 8400 год., тобто за рік. За графіком
( рис.2.1. ) вибирають обладнання джерела теплоти.
Середній та максимальний тепловий потік на гаряче водопостачання в
неопалювальний період:

( 2.14 )

14
де - середній тепловий потік на гаряче водопостачання в неопалювальний
період; - середній тепловий потік на гаряче водопостачання в опалювальний
період; = 55 ; - температура води в холодному водопроводі взимку ( = 5 );
- температура води в холодному водопроводі влітку ( = 15 ); - коефіцієнт, який
залежить від особливостей гарячого водопостачання влітку: = 0,8 - для звичайних
міст; = 1,2 – 1,5 - для курортних міст; = 1 - для промислових підприємств.

15
 Регулювання теплових навантажень.
Задачею регулювання є приведення у відповідність режимів відпустки теплоти
та режимів споживання теплоти.

Регулювання поділяється на:

1. Центральне регулювання, яке здійснюється на джерелі теплоти.

2. Групове регулювання, яке здійснюється в тепловому пункті для окремих
категорій будівель.
3. Індивідуальне регулювання, яке здійснюється безпосередньо на вході в
будівлю.
4. Місцеве регулювання, яке здійснюється для споживання в одній будівлі та в
ІТП.
Залежно від способу регулювання його поділяють на:

 автоматичне;
 ручне.
За типом регулювання поділяють на:

 якісне (температура теплоносія);

 кількісне(витрати теплоносія);
 якісно-кількісне(температури та витрати теплоносія);
 переривчасте(часу роботи системи теплопостачання).
Якісне регулювання – здійснюється шляхом зміни температури мережної
води, витрата теплоносія при цьому не змінюється.

В закритій системі теплопостачання для нагрівання води на гаряче

водопостачання до температури 60ºС, температура мережної води не повинна бути
менша ніж 60º+10ºС, тому на температурному графіку здійснюється зрізка на рівні
70ºС.
У відкритій системі теплопостачання зрізка температур графіка здійснюється
при температурі 60ºС.
В 1-му діапазоні температур, при t/o ≤ tн ≤ t//н здійснюється якісне регулювання.

16
 В 2-му діапазоні, при t//н ≤ tн ≤ +8оС температура мережної води не змінюється,
а регулювання здійснюється шляхом зміни витрати мережної витрати.
В системах теплопостачання житлової забудови основним тепловим
навантаженням є навантаження на опалення, яке складає більш ніж 70% загального
теплового навантаження, тому центральне якісне регулювання здійснюється за
навантаженням опалення на джерелі теплоти. Для регулювання навантажень на
вентиляцію та гаряче водопостачання здійснюється місцеве кількісне регулювання в
теплових пунктах.

Рис.3.1. Схема теплового пункту.

Метою регулювання на джерелі теплоти є регулювання температури мережної
води залежно від температури зовнішнього повітря на виході з джерела теплоти.
Температура мережної води в подавальному трубопроводі визначається за
формулою:

. ( 3.3 )

Температура води в зворотному трубопроводі:

. (3.4 )

Температура води після елеватора і перед системою опалення:

, ( 3.5 )

де - температура внутрішнього повітря; - максимальна температура

опалювальних пристроїв:

17
 ,

де - відносний тепловий потік на опалення:

де - будь-яка температура протягом опалювального періоду: +8; 0,8 –

коефіцієнт, який залежить від типу опалювальних пристроїв (для радіаторів і
колекторів від 0,75 до 0,8); - максимальна температура мережної води в
подавальному трубопроводі при розрахунках температури зовнішнього повітря на
опалення; - максимальна температура мережної води в зворотному трубопроводі
при розрахунках температури зовнішнього повітря на опалення; - максимальна
температура води перед системою опалення (при ).

Рис.3.2. Графіки якісного регулювання.

При якісному регулюванні витрата мережної води теплової мережі
залишається постійною, тому гідравлічний режим роботи мережі сталий та не
потрібно змінювати насоси на джерелі теплоти внаслідок зміни витрати води.

Кількісне регулювання – здійснюється шляхом зміни витрати теплоносія, а

температура води в подавальному трубопроводі залишається незмінною.

18
 Рис.3.3. Графіки кількісного регулювання.
Якісно-кількісне регулювання – здійснюється шляхом зміни температури
мережної води в межах декількох діапазонів і зміни витрат на границях
діапазонів.

Якісно-кількісне регулювання дозволяє зменшити максимальне значення

мережної води та здійснюється в декількох діапазонах.

Рис.3.4. Графіки якісно - кількісного регулювання.

Регулювання перепустками

19
 Регулювання перепустками здійснюється в системі опалення в теплий період
опалювального сезону. Вода в системі опалення подається з перервами в часі, а
комфортні умови в приміщенні забезпечуються за рахунок теплоакумулюючої
здатності будівлі.

20
 Графіки витрат теплоносія в системі теплопостачання
1. Якісне регулювання теплових потоків за сумарним навантаженням на
опалення та гаряче водопостачання.

При регулюванні за сумарним навантаженням виконують підвищений

температурний графік та двоступеневу послідовну схему підключення підігріву, в
якій 1-шу і 2-гу ступінь підключають послідовно.
Для зменшення витрати води в подавальному трубопроводі, температуру
мережної води в подавальному трубопроводі збільшують на II в порівнянні з
нормальним опалювальним температурним графіком.

Рис. 4.1 Схема двоступеневого підключення

τ1п=τ1,0+II, τ2п=τ2,0-I.
За рахунок збільшення різниці температур в подавальному і зворотному
трубопроводі, витрата мережної води в тепловій мережі зменшується, а також
діаметр трубопроводу зменшується.

21
 Рис.4.2. Опалювально – побутовий температурний графік для закритої системи
теплопостачання.
Такий температурний графік називається опалювально-побутовим.
Розрахунок підвищеного температурного графіку виконується за балансовим
тепловим навантаженням на гаряче водопостачання:

; (4.1)

Розрахункова сумарна витрата мережної води, зменшується на Gh, бо К3=0.

(4.2)

Температура зовнішнього повітря при якій здійснюється зрізка

температурного графіка називається температурою злому температурного графіка та
позначається . Всі параметри при позначають двома штрихами.
Температурний графік поділяється на два діапазони. В першому діапазоні
здійснюється якісне регулювання, а в другому +8 кількісне
регулювання.
В другому діапазоні регулювання теплових навантажень на опалення може
здійснюватись перепустками.

2. Якісне регулювання теплових потоків у відкритій системі

теплопостачання за навантаженням на опалення.

22
 Рис.4.3. Відкрита система теплопостачання.
У відкритих системах водорозбір води на гаряче водопостачання
здійснюється безпосередньо з подавального трубопроводу і зворотного
трубопроводу, тому температура води в системі гарячого водопостачання на рівні 60
досягається шляхом змішуванням.

Рис.4.4. Графік температур та витрат мережної води в відкритій системі

теплопостачання.

23
 Частка води п яка розбирається з подавального трубопроводу, частка води з
яка розбирається з зворотного трубопроводу:

; ( 4.3 )

де - витрата води на гаряче водопостачання з подавального трубопроводу; -

витрата води із зворотного трубопроводу на гаряче водопостачання; - витрата
води на гаряче водопостачання:
Тобто = + , та + =1.
В першому діапазоні здійснюється змішування води з подавального та
зворотного трубопроводу .
В другому діапазоні на гаряче водопостачання подається вода з подавального
трубопроводу, п=1, з=0.
В третьому діапазоні, коли температура води в зворотному трубопроводі
дорівнює 60 та більше ( ). Вся вода на гаряче водопостачання подається

зі зворотного трубопроводу, тобто ,а = ;

Температура зовнішнього повітря при якій температура мережної води в

зворотному трубопроводі дорівнює 60 позначається .
Сумарна витрата мережної води в подавальному трубопроводі буде
складатись з витрати на опалення, вентиляцію та на гаряче водопостачання з
подавального трубопроводу.

; (4.4)

Сумарна витрата мережної води в зворотному трубопроводі буде складатись з

витрати на опалення, вентиляцію.

; (4.5)

Розрахункова витрата води теплової мережі.

1.Розрахункові витрати води в закритій системі теплопостачання при

регулюванні теплових навантажень по навантаженні опалення.

Розрахунковою витратою води теплової мережі є сумарна витрата мережної

води в точці злому температурного графіка, бо вона є максимальною.

24
 (4.6)

2.Розрахунок витрати мережної води в закритій системі теплопостачання

при регулюванні теплових навантажень за сумісним тепловим
навантаженням опалення та гарячого водопостачання.

Розрахунковою витратою є витрата води в точці злому температурного

графіка.

Рис.4.5. Графік витрати мережної води в закритій системі теплопостачання при

регулюванні за навантаженням опалення.

Рис.4.6. Графік витрати мережної води в закритій системі теплопостачання при

регулюванні за сумарним навантаженням опалення та гарячого водопостачання.

25
3. Розрахунок витрати мережної води в відкритій системі теплопостачання
при регулюванні теплових навантажень за навантаженням опалення.

( 4.7)

Рис.4.7. Графік витрати мережної води в відкритій системі теплопостачання при

регулюванні за навантаженням опалення.
У відкритій системі витрати води в подавальному та зворотному
трубопроводах теплової мережі відрізняються на значення , тому діаметр
зворотного трубопроводу можна зменшувати. Розрахунковою витратою мережної
води є сумарна витрата в точці злому температурного графіка.
Витрата води в подавальному трубопроводі теплової мережі та в зворотному
трубопроводі теплової мережі:
( 4.8)

(4.9)

26
 Схеми підключення підігрівачів ГВП
В закритих системах теплопостачання, підігрівачі системи гарячого
водопостачання підключають по одноступеневим або двоступеневим схемам.

1. Одноступенева паралельна схема підключення:

Рис.5.1. Одноступенева паралельна схема підключення підігрівачів системи

гарячого водопостачання.
1 – холодна вода з водопроводу;
2 – підігрівач системи ГВП;
3 – гаряча вода в системі ГВП;
4 – регулятор температури.
2. Двоступенева змішана схема підключення підігрівачів

В змішаній схемі 1-й ступінь підігрівача підключають послідовно з системою

опалення, а 2 ступінь паралельно з системою опалення. В 1-му ступені мережна
вода після системи опалення та після 2-го ступеня підігрівача з витратою Go+Gh,
нагріває водопровідну воду від tc до tп. Після чого в 2-му ступені водопровідна вода
догрівається до температури 60оС мережною водою з подавального трубопроводу
теплової мережі.
Двоступенева схема використовується, якщо виконується умова:

27
 Рис. 5.2 Схема двоступеневого підключення
5 – циркуляційний трубопровід гарячого водопостачання;
6 – циркуляційний насос системи ГВП;
7- підвищувальний насос системи ГВП.
3. Двоступенева послідовна схема підключення підігрівачів.

Рис.5.3. Двоступенева послідовна схема підключення підігрівачів системи гарячого

водопостачання.
8 – циркуляційний підвищувальний насос, який забезпечує циркуляцію в системі ГВП та
встановлюється, якщо тиску в системі холодного водопостачання не достатньо для роботи
системи ГВП.
Двоступенева послідовна схема використовується при регулюванні теплових
навантажень за сумісним навантаженням опалення і ГВП з використанням
підвищеного температурного графіка. Циркуляційний та підвищувальний насос
встановлюється у випадку, якщо перший і другий ступінь підігрівача встановлено на
одній рамі і не можна між ними встановити насос. Насос для підвищення тиску

28
встановлюється на холодній воді перед І ступенем підігрівача, а циркуляційний
насос – на циркуляційному трубопроводі системи ГВП.

Нормальне та зв’язане регулювання.

1. Зв’язане регулювання використовується шляхом встановлення регулятора

витрати перед підключенням підігрівача гарячого водопостачання. Таким чином
розрахункова сумарна витрата води в тепловій мережі визначається, як сума
максимальної витрати на опалення, та вентиляцію, та середньої витрати мережної
води на систему гарячого водопостачання. При збільшенні витрати мережної води
на систему гарячого водопостачання під час піків водоспоживання витрата мережної
води на систему опалення буде відповідно зменшуватись, але комфортна
температура в приміщенні практично не змінюється за рахунок теплоакумулюючої
здатності будівлі. Також за рахунок того, що добовий баланс витрати теплоти на
опалення та гаряче водопостачання не буде порушуватись. За рахунок використання
зв’язаного регулювання, діаметр трубопроводів та потужність насосів значно
зменшується.

Рис.5.4. Схема зв’язаного регулювання теплових навантажень.

2. Нормальне регулювання.
Нормальне регулювання витрати здійснюється шляхом встановлення
регулятора витрати перед системою опалення. Розрахункові витрати мережної води
в подавальному трубопроводі становить:

29
 ;

Рис.5.5. Схема нормального регулювання теплових навантажень.

За рахунок використання максимальної витрати води на гаряче
водопостачання, Ghmax, діаметри трубопроводів та потужність насосів визначають за
відповідною сумарною витратою.

30
 Гідравлічний розрахунок теплових мереж
Метою гідравлічного розрахунку є визначення діаметрів трубопроводів, втрат
тиску. За результатами цього розрахунку будують п’єзометричні графіки, за якими
здійснюють вибір насосів, які встановлено на джерелі теплоти та на трасі теплової
мережі, а також вибір схем підключення споживачів теплоти.
При транспортуванні рідини по трубопроводу тиск втрачається на тертя та на
місцеві опори.

Розрахункові витрати теплоносія.

Розрахункові витрати теплоносія визначають окремо для кожного споживача.

1.На опалення:

, ( 6.1 )

де - розрахунковий тепловий потік на опалення при ; - теплоємність води (

); - відповідно максимальні температури мережної води в

подавальному та зворотному трубопроводах при .

2.На вентиляцію:

. ( 6.2 )

3.На ГВП:

а)середня витрата для відритих систем:

, ( 6.3 )

де - середній тепловий потік на ГВП; - температура води в системі ГВП ( =60

); - температура холодної води в системі ГВП ( =5 ).
б)максимальна витрата в відкритих системах:
31
 , ( 6.4 )

де - максимальний тепловий потік на гаряче водопостачання.

в) середня витрата для закритої системи при паралельній схемі приєднання
споживачів:

, ( 6.5 )

де - температура мережної води при зрізці температурного графіка.

г) середня та максимальна витрата для закритої системи при двохступеневій
схемі підключення споживачів:

, ( 6.6 )

, ( 6.7 )

де - температура мережної води в зворотному трубопроводі, в точці злому

температурного графіка; - температура водопровідної води між першим та другим
ступенем підігрівача; 0,2 – коефіцієнт запасу.

4.Сумарна розрахункова витрата мережної води:

, ( 6.8 )
де - коефіцієнт, який залежить від типу системи та від теплового навантаження
району теплопостачання.

5.Розрахункова витрата теплоносія в неопалювальний період.

, ( 6.9 )
де - коефіцієнт, який залежить від розташування міста: для звичайних 0,8; для
курортних 1,5; для промислових 1,0.

6.У відкритих системах теплопостачання додатково розраховується режими

максимального водо розбору води на гаряче водопостачання з подавального та
зворотного трубопроводів.

Витрату визначають по формулі:

, ( 6.10 )

32
де - коефіцієнт, який залежить від теплового навантаження та типу регулювання
відкритої системи.

Загальні положення гідравлічного розрахунку.

Гідравлічний розрахунок теплової мережі виконують за методом

еквівалентних довжин, який заключається в тому, що втрати тиску в місцевих
опорах замінюють на втрати тиску, по довжині в додатковій ділянці з довжиною lекв.
Втрати тиску в трубопроводі складаються з втрат тиску на тертя та втрат
тиску з місцевих опорів:
. ( 6.11 )
Втрати тиску на тертя визначаються за формулою:
, ( 6.12 )
де - питомі втрати тиску; - геометрична довжина ділянки.
Втрати тиску у місцевих опорах замінюють на втрати тиску на тертя в
додатковій ділянці з довжиною (еквівалентна довжина).
( 6.13 )

Рис.6.1. Довжини в гідравлічному розрахунку

Приведена довжина – це сума еквівалентної і геометричної довжини.
.
Еквівалентну довжину визначають як суму еквівалентних довжин для кожного
місцевого опору ділянки.

, ( 6.14 )

або еквівалентну довжину можна визначить:

33
де - коефіцієнт втрат тиску в місцевих опорах, залежить від типу теплоносія (пара
чи вода), діаметра трубопроводу, типу теплової мережі (транзитна чи розподільна)
та типу конденсаторів.
Сумарні втрати тиску на кожній ділянці:
. ( 6.15 )

Послідовність гідравлічного розрахунку.

Гідравлічний розрахунок теплової мережі виконують в два етапи:

 1-й етап – попередній розрахунок;
 2-й етап – кінцевий розрахунок.
Теплову мережу визначають в двох режимах:
 статичному;
 динамічному.
В статичному режимі теплову мережу заповнюють за допомогою живильного
насосу через зворотній трубопровід, в результаті чого вода не рухається.
Динамічному режим забезпечується за допомогою мережного насосу, який
створює циркуляцію води в тепловій мережі.
1. Креслимо трасу теплової мережі та ділимо її на розрахункові ділянки.

Рис.6.2. Схема для гідравлічного розрахунку теплової мережі.

2. Визначаємо довжини розрахункових ділянок та витрати мережної води на
кожній розрахунковій ділянці шляхом додавання починаючи від кінцевого
споживача.
3. Визначаємо головну магістраль як найдовшу та найбільш навантажену.

Попередній розрахунок.

34
 Метою попереднього розрахунку є визначення попередніх значень діаметрів
теплової мережі.
1. Визначаємо попереднє значення коефіцієнта втрат тиску в місцевих опорах.
( 6.16 )
де z – коефіцієнт який дорівнює від 0,03 до 0,05 для води;
Gd - розрахункова витрата мережної води на першій ділянці від джерела теплоти,
кг/с.
2. Визначаємо попереднє значення питомих втрат тиску:
а) якщо відомо тиск на початку та в кінці головної магістралі:

( 6.17 )

або приймаємо - для головної магістралі та - для

відгалужень.
б) значення питомих втрат тиску визначають залежно від техніко-економічних
показників будівництва, експлуатації теплової мережі та вартості теплової,
електричної енергії і т.д.

( 6.18 )

де М – матеріальна характеристика.
3. За значенням витрати мережної води на ділянці та питомих втрат тиску по
таблицях або по номограмах визначають попереднє значення діаметру
трубопроводу.

Кінцевий розрахунок

Метою кінцевого розрахунку є визначення уточнених значень діаметрів

трубопроводів та втрат тиску на ділянках:
1) По таблицях уточнюємо значення стандартних діаметрів з товщиною стінки
та виписуємо реальні значення питомих втрат тиску та швидкості v.
2) Перевіряємо щоб швидкість була не більше 3,5 м/с.
3) Визначаємо дійсні значення втрат тиску на ділянках:

35
для чого на кожній ділянці розміщуємо місцеві опори (кути повороту,
компенсатори) та визначаємо їх еквівалентну довжину.
4) Ув’язуємо відгалуження з умови рівності втрат тиску у відгалуженні та в
головній магістралі після точки приєднання відгалуження.
. ( 6.19)
Розрахунок повторюємо від знаходження :

( 6.20 )

36
 Побудова п’єзометричного графіка
П’єзометричний графік або графік тисків будуть в напорах, які визначаються в
метрах водяного стовпа.
1МПа=100м.в.ст.
Метою побудови п’єзометричного графіка є визначення режимів тиску
теплової мережі, схем підключення абонентів, вибір мережних та живильних
насосів, та розміщення насосних та дросельних станцій.
П’єзометричні графіки будують для опалювального та неопалювального
періодів. У відкритих системах додатково до режимів максимального водозбору з
подавального та зворотного трубопроводів.

Вимоги до тисків теплової мережі.

1.Тиск в подавальному трубопроводі теплової мережі не повинен

перевищувати максимально допустимого тиску з умови міцності трубопроводів та
арматури (1,6МПа=160м.в.ст.).
2.Тиск в зворотному трубопроводі теплової мережі не повинен перевищувати
максимально допустимого тиску для опалювальних пристроїв при залежному
підключенні системи опалення.
Для радіаторів – 0,6 МПа=60 м.в.ст.
Для конвекторів – 1,0 МПа
3.Наявний тиск у останнього абонента повинен забезпечувати роботу
обладнання теплового пункту.
Для елеватора – 10-15 м.в.ст.
Для двоступеневої схеми підключення підігрівачів – 20-25 м.в.ст.
4.Тиск в подавальному трубопроводі не повинен бути менше ніж тиск
скипання мережної води.
5.Тиск у зворотному трубопроводі теплової мережі не повинен бути менш ніж
5 м від поверхні землі, для запобігання підсмоктування повітря.
6.Тиск на вході у живильний насос не повинен бути менш ніж 5 м, для
запобігання кавітації.
37
 7.Всі умови повинні виконуватись як в статичному так і в динамічному
режимі.
В разі порушення вимоги №1, можливо замінити опалювальні пристрої, або
підключити споживача по незалежній схемі, або встановити на зворотному
трубопроводі дросельну підстанцію.
Напір дросельної підстанції визначається за п’єзометричним графіком.
Точка перетину лінії статичного тиску і динамічного, називається
нейтральною,в якій підтримується постійний тиск, як в статичному, так і в
динамічному режимі. Нейтральна точка може бути розташована на джерелі теплоти,
так і на трасі теплової мережі.

Побудова п’єзометричного графіка.

П’єзометричні графіки будують для головної магістралі та відгалужень

теплової мережі починаючи від джерела теплоти до кінцевого споживача.

Рис.7.1. Схема теплової мережі.

1. Відкладаємо довжини ділянок теплової мережі від джерела теплоти до
останнього споживача по магістральним трубопроводам.

Рис.7.2. Розгортка траси теплової мережі.

38
 2. Відкладаємо рельєф місцевості по магістралям теплової мережі та висоти
будівель в м, на ділянках де вони підключені.
3.Будуємо лінію статичного тиску, лінія холодної статики, яка проходить на 3-
5 м від за найвищого споживача з урахуванням рельєфу, та визначає напір
живильного насосу(для систем, які підключені по залежній схемі)
ЛХС забезпечується живильними насосами, напір яких визначається як
відстань від ЛХС до землі на джерелі теплоти.
4.За результатами гідравлічного розрахунку визначаємо втрати тиску у
зворотному трубопроводі головної магістралі та відкладаємо від точки перетину
ЛХС з джерелом теплоти.

Рис.7.3. Побудова п’єзометричного графіка.

аб – лінія тиску у зворотному трубопроводі;
вг - лінія тиску в подавальному трубопроводі.
- втрати напору в подавальному трубопроводі.
- втрати напору обладнання джерела теплоти.
5. Відкладаємо значення потрібного наявного напору на останньому
споживачі головної магістралі.
6.Будуємо лінію тиску в подавальному трубопроводі за гідравлічним
розрахунком.
7.Відкладаємо втрати тиску в обладнанні джерела теплоти.
8.Перевіряємо графік на відповідність вимогам до п’єзометричних графіків.
39
 9.Визначамо напір мережного насосу який складається з втрат тиску у
подавальному та зворотному трубопроводах на абонентському вводі на джерелі
теплоти з врахуванням встановлення насосних та дросельних станцій.

10.Починаючи від точок підключення відгалужень будуємо графіки тиску у

відгалуженнях.

П’єзометричний графік при рельєфі, який підвищується від джерела теплоти

Рис.7.4. П’єзометричний графік при рельєфі місцевості, який підвищується.

- напір дросельної станції.

40
П’єзометричні графіки при рельєфі місцевості, які знижуються починаючи від
джерела теплоти

Рис.7.5. П’єзометричний графік при рельєфі місцевості, який знижується.

Для зменшення тиску в зворотному трубопроводі встановлюється насосна
підстанція, напір та місце встановлення підстанції визначається за п’єзометричним
графіком. Лінії тиску перевіряються на всі 7 вимог.
Напір мережного насосу визначається з врахуванням наявної насосної або
дросельної підстанції.

П’єзометричні графіки для теплових мереж великої довжини

Рис.7.6. П’єзометричний графік для транзитних теплових мереж.

Вибір схеми підключення абонентів за п’єзометричним графіком

41
 Рис.7.7. Визначення схем підключення споживачів залежно від режимів тиску.
Перевіряючи п’єзометричний графік на відповідність вимогам визначаємо,
що:
I-ий споживач.
Виконуються всі 7 вимог, можна підключити по залежній схемі:

Рис.7.8. Залежна схема підключення системи опалення.

ІІ-ий споживач.
Перетинає лінію статичного тиску, тому в статичному режимі при підключені
по залежній схемі верхні поверхи не будуть заповнені водою. У динамічному
режимі циркуляція буде відбуватись.

42
 Рис.7.9. Схема підключення системи опалення з регулятором тиску.
РТ – регулятор тиску.
ІІІ-ій споживач.
Перетинає як лінію статичного тиску так і лінію динамічного, тобто
спорожнення верхніх поверхів і відсутня циркуляція, тому потрібно підключити або
по незалежній схемі, або встановити регулятор тиску до себе на зворотному
трубопроводі, та зворотний клапан на подавальному.

Рис.7.10. а – залежна схема підключення; b – незалежна схема підключення.

IV-ий споживач.
Не виконується вимога №2, для опалювання пристроїв потрібно або
підключити по незалежній схемі, або поміняти опалювальні пристрої, або
встановити дросельну, насосну підстанцію.
Відстань від лінії зворотного трубопроводу більше ніж 60м, тобто
опалювальні пристрої не витримають, тому слід підключити систему опалення за
незалежною схемою.
43
 Рис.7.11. Незалежна схема приєднання.
V-ий споживач.
Наявний тиск не забезпечує роботу елеватора та двоступеневу схему
підключення. Потрібно підключити по незалежній схемі, або встановити
змішувальний насос.

Вибір живильних насосів

Живильні насоси встановлюються на джерелі теплоти з метою заповнення
системи теплопостачання водою для забезпечення статичного режиму та для
підживлення ТМ водою в динамічному режимі. В закритій системі теплопостачання
приймається не менше двох живильних насосів, один з яких резервний. У відкритій
системі приймають не менше трьох живильних насосів, один з яких резервний.
Насоси вибирають за витратою і напором.

44
 Прокладання теплових мереж
Теплові мережі

Теплові мережі прокладаються:

 надземно;
 підземно.

Надземне прокладання:

Переваги надземного прокладання:

1.Менша вартість прокладання за рахунок зменшення об’єму земляних робіт.

2.Покращення умов експлуатації та зменшення вартості експлуатації.
3.Можливість визначення аварійних ділянок та можливість швидкої ліквідації
аварій.

Недоліки надземного прокладання:

1.Неестетичність.
2.Необхідність врахування впливу навколишнього середовища (вітер, сніг).
Надземне прокладання використовують на території, яка не підлягає забудові
та на території промислових підприємств.
Підземне прокладання поділяється на:
прокладання в прохідних каналах;
прокладання в непрохідних каналах;
безканальне прокладання.

Прокладання в прохідних каналах

Використовується на найбільш відповідальних ділянках і являється одним з дорогих

способів прокладання, але дозволяє проводити огляд та експлуатацію інженерних
мереж.

45
 Рис.8.1. Прокладання теплових мереж в прохідному каналі.
1 – конструкція каналу;
2 – теплова мережа;
3 – водопровід;
4 – кабелі зв’язку.
Канал виконують з збірних монолітних залізобетонних конструкцій або цегли.
Канал забезпечують освітленням та вентиляцією. Мінімальна висота каналу 1,9 м.
Це найдорожчий спосіб прокладання, який дозволяє забезпечити прокладання
багатьох інженерних комунікацій в стислих умовах.

Прокладання в непрохідних каналах

Цей спосіб прокладання розповсюджений як на Україні так і за її межами.

Рис.8.2. Прокладання теплових мереж в непрохідних каналах.

1 – залізобетонний лотковий елемент;
2 – трубопроводи теплової мережі;
3 – плита залізобетонна.
Недоліком цього способу є складність визначення місця аварії та виконання
ремонтних робіт.

Безканальне прокладання

46
 Сучасні конструкції попередньоізольованих трубопроводів для безканального
прокладання ТМ виготовляються в заводських умовах.

Рис.8.3. Попередньо ізольований трубопровід для безканального прокладання

теплових мереж.
1 – сталевий трубопровід;
2 – пінополіуретанова ізоляція;
3 – поліетиленовий захисний шар;
4 – дроти аварійної сигналізації.
Переваги безканального прокладання.
1.Зменшення тепловтрат внаслідок зменшення коефіцієнта теплопровідності
ізоляції (для пінополіуретану =0,035Вт/м ), тепловтрати 5-10%.
2.Зменшення зовнішньої корозії трубопроводів внаслідок якісного виконання
в заводських умовах захисного поліетиленового шару.
3.Нескладність визначення місця аварій внаслідок того, що сигнальні дроти
виводять на диспетчерський пункт та при намоканні ізоляції визначають місце
аварії.
4.Термін служби теплових мереж складає 30 років.

Рис.8.4. Безканальне прокладання теплових мереж в траншеї.

1 – стінки траншеї;
2 – піщана підсипка;
3 – безканальні трубопроводи;
4 – засипка піском;
5 – сигнальна стрічка;
6 – засипка грунтом.
Недоліки безканального прокладання:

47
 1.Більша вартість у порівнянні з прокладанням в непрохідних каналах.
2.Максимальна температура, яку витримує пінополіуретан складає 120 , а
температура теплоносія в теплових мережах 150-170 .
3.Необхідність врахування впливу шару грунта та надземного транспорту на
безканальний трубопровід, внаслідок чого рекомендуєме заглиблення складає 1,4м.
4.При температурних подовженнях ґрунт не дозволяє трубопроводу вільно
рухатись, внаслідок чого виникають додаткові напруження, які перетворюються у
внутрішні напруження сталевої води. Для забезпечення рівномірного впливу грунта
на поверхню трубопроводу необхідно здійснювати засипку трубопроводу піском,
що збільшує вартість прокладання.
Способи прокладання безканальних трубопроводів.
1.Холодне прокладання з Г-подібними компенсаторами.
2.Прокладання з попереднім підігріванням у відкритій траншеї.
3.Прокладання з попереднім підігріванням зі стартовими компенсаторами.

Класифікація теплових мереж

Вибір системи теплопостачання здійснюється за результатами техніко-

економічних розрахунків.
Теплові мережі за конфігурацією поділяються на
 кільцеві
 тупикові (радіальні).
Кільцеві теплові мережі.
Кільцеві мережі використовуються для забезпечення споживачів першої
категорії, які не допускають перерви у подачі теплоти. До споживачів першої
категорії відносять лікарні зі стаціонаром; деякі промислові підприємства. До
другої: житлово-комунальний сектор, і всі інші, що не відносять до третьої.

48
 Рис.8.5. Кільцеві теплові мережі.
1 – джерело теплоти;
2 – кільцева теплова мережа;
3 – відгалуження до споживачів.
Тупикові теплові мережі.
Тупикові теплові мережі найбільш розповсюджені, але найменш надійні в
роботі.

Рис.8.6. Тупикові теплові мережі.

4 – магістральна теплова мережа;
5 – резервуюча перемичка.
Для підвищення надійності роботи тупикових мереж використовуються
перемички між магістральними тепловими мережами. Магістральні трубопроводи
прокладаються в три нитки. Теплову мережу поділяють на ділянки за допомогою
секційних засувок, що забезпечує відключення аварійної ділянки.

49
 Рис.8.7. Секційні засувки.
1 – подавальний трубопровід;
2 – зворотній трубопровід;
3 – секційні засувки;
4 – перемичка.
Трасування теплових мереж здійснюється з умови найменшої довжини
теплової мережі та найменшої вартості прокладання та експлуатації теплових
мереж. Для забезпечення стабільного гідравлічного режиму та зменшення
потужності насосів слід прокладати теплову мережу по центру теплових
навантажень з забезпеченням двохстороннього підключення споживачів.

Рис.8.8. Трасування теплових мереж.

1 – джерело теплоти;
2 – теплова мережа;
3 – будівля.

50
 Монтажна схема теплової мережі
Метою розробки монтажної схеми є розміщення нерухомих опор та
компенсаторів температурного подовження.
На монтажній схемі також позначають запірну арматуру, ухили
трубопроводів, теплові камери, кути повороту та інше. Креслять конструкцію ТМ
безмасштабно, враховуючи правило правої руки.
Нерухомі опори призначені для розділу теплової мережі на ділянки не залежні
по температурним подовженням. Між кожними двома опорами обов’язково
встановлюють компенсатори температурних подовжень.

Послідовність побудови монтажної схеми:

1.Безмаштабно креслимо конфігурацію теплових мереж.

2.Встановлюємо нерухомі опори на виході з джерела теплоти та на вході до
споживачів, а також в точках врізки відгалужень.
3.Розставляємо нерухомі опори на відстані не більше за максимально
допустимі, використовуючи ділянки самокомпенсації.
4.Між кожними двома опорами встановлюємо компенсатор.
5.В місцях встановлення засувок та сальникових компенсаторів встановлюємо
теплофікаційні камери.
6.Номеруємо
- нерухомі опори: Н1, Н2;
- кути повороту: УП-1, УП-2;
- теплофікаційні камери: УТ-1, УТ-2.
7.На монтажній схемі також наносять ухили та пристрої для дренажу і
випуску повітря.

51
 Рис.9.1. Монтажна схема
Поздовжній профіль

Метою розробки поздовжнього профілю є визначення глибини прокладання

теплової мережі відносно землі та інших інженерних комунікацій.

При прокладанні теплових мереж нормується відстань в просвіті між

тепловою мережею та іншими інженерними комунікаціями.

Теплові мережі повинні прокладатися з мінімальним ухилом 2‰ (проміля).

Нижніх точках теплової мережі встановлюються дренажні пристрої які виводять в
дренажні колодязі, в верхніх точках пристрої для випуску повітря.

52
 Рис.9.2. Поздовжній профіль.
1 – натурні відмітки землі ;
2 – проектні відмітки землі;
3 – відмітка стелі каналу;
4 – відмітка підлоги каналу;
5 – довжина ділянки на ухил;
6 – переріз;
7 – розгорнутий план.

Рис.9.3. Визначення ухилу прокладення теплової мережі.

Ухил визначається в профілях за формулою:

(9.1)

- ухил; - різниця відміток; - відстань.

При прокладанні в непрохідних каналах мінімальне заглиблення ТМ
становить 0,7м, при безканальному – 0,4м (від верха конструкції до землі).

Теплофікаційні камери

53
 Метою побудови теплофікаційної камери є вибір її мінімально допустимих
розмірів, які дозволяють забезпечити монтаж та обслуговування обладнання, яке
розташоване в тепловій камері.
В ДБН наведено мінімально допустимі відстані для монтажу і
обслуговуванням засувок, компенсаторів, дренажних пристроїв та пристроїв для
випуску повітря.
Для випуску води через дренажні пристрої біля камери передбачається
дренажний колодязь. Підлога камери виконується з ухилом в бік приямку для
стікання вологи, який розташовано під одним з люків камери.
Плита перекриття має, як мінімум, 2 люки. Розміщення обладнання повинно
забезпечити прохід обслуговуючого персоналу. Шпінделі засувок не можна
направляти вниз, за вимогами техніки безпеки.

Послідовність побудови теплофікаційної камери.

1.Креслемо в масштабі осі трубопроводів на відстані, як вони проходять при

прокладанні в непрохідних каналах або безканально.
2.Наносимо товщини основних трубопроводів (в масштабі М:20, М:25, М:40,
М:50).
3.Наносимо розміри нерухомих опор у вигляді контурних очерчень.

Рис.9.4. Схема теплофікаційної камери.

4.Наносимо трубопроводи відгалужень за умови, що монтажний зазор складає
мінімум 100 мм в світлі, та відстань між осями трубопроводів на виході з камери
повинно відповідати відстані при прокладанні в землі.
5.Наносимо розміри засувок з врахуванням розміру шпинделя, в розбіжку.
6.Креслімо сальникові компенсатори, пристрої для випуску повітря і дренажні
пристрої, враховуючи монтажні зазори та розміри в розбіжку.
7.Відкладаємо допустимі відстані від трубопроводів та обладнання до стінок
камери (ДБН) та визначаємо мінімальні розміри камери.
54
 8.Вибираємо найближчу більшу за розмірами плиту перекриття(стандартну).
9. Креслімо характерні розрізи теплової камери та визначаємо висоту камери,
глибину її закладання, за узгодженням з поздовжнім профілем.
10. Складаємо специфікацію обладнання, яке знаходиться в ТК.

Вибір мережних насосів

Насоси вибирають за витратою та напором, а також враховують температуру

рідини, яку перекачують.
Мережні насоси – призначені для забезпечення циркуляції, вибирають за
розрахунковою витратою теплоносія, яку визначають за формулою:
(9.2)
К3 – коефіцієнт, який враховує особливості системи теплопостачання.
Якщо система теплопостачання має теплове навантаження ∑Q<10МВт, то
розрахункова визначається:
(9.3)
Кількість мережних насосів приймають мінімум два, один з яких резервний.
Напір мережних насосів визначають за формулою:
, (9.4)
де і - втрати напору в подавальному та зворотному трубопроводах головної
магістралі; - наявний напір на абонентському вводі; - втрати
напору на джерелі теплоти; - напір насосів на насосних підстанціях; -
напір дросельних підстанцій.

55
 Рис.9.5. П’єзометричний графік.
Для відкритої системи теплопостачання при виборі мережного насосу
враховують водо розбір з подавального та зворотного трубопроводу за допомогою
коефіцієнта К4:
. ( 9.5. )

Вибір живильних насосів

Живильні насоси – призначені для заповнення системи та підживлення її в

динамічному режимі.
Вибирають за напором, який визначають з п’єзометричного графіку. Витрату
приймають, як витрату на витікання, через фланці засувок, сальникові компенсатори
та інше.
Для закритих систем витрату на витікання визначають, як 0,75% від
загального об’єму води в трубах.
Для відкритих систем до цього значення додають максимальну витрату води
на ГВП.
Об’єм води в трубопроводах можна визначити, як за діаметром трубопроводу,
так і укрупнено.

56
 Насоси для насосних підстанцій

Витрата підкачувальних насосів у закритих системах приймається як

розрахункова витрата на ділянці, де встановлено насосну підстанцію, а напір
визначається за п’єзометричним графіком.
Кількість насосів приймається:
1.Мережних насосів - не менше ніж два, один з яких резервний (якщо п’ять і
більше резервний не передбачається).
2.Живильних насосів в закритих системах не менше двох, один з яких
резервний; в відкритих системах не менше трьох, один з яких резервний.
3.Підкачувальних насосів в закритій системі не менше двох, один з яких
резервний; у відкритих не менше трьох, один з яких резервний.

Розрахунок навантажень які діють на нерухомі опори

Нерухомі опори вибирають за навантаженнями які діють на них з двох сторін

при нагріванні трубопроводів та охолодженні.
На нерухомі опори діють такі зусилля:
1)зусилля яке виникає в рухомих опорах
, ( 9.6. )
де - коефіцієнт тертя який залежить від конструкції рухомої опори; - вага
трубопроводів разом з ізоляцією та водою на 1м погонний; - довжина
трубопроводу (відстань між нерухомими опорами, де встановлені рухомі).
2)зусилля яке виникає в компенсаторах температурних подовжень, яке
залежить від типу компенсаторів, діаметра трубопроводів та робочого тиску .
( 9.7. )

3)зусилля, від внутрішнього тиску, яке виникає при переході діаметра і завжди
направлена в сторону найменшого діаметра.
( 9.8. )
При розрахунку результуючого зусилля враховують сили, які діють з двох
сторін на нерухому опору. Якщо на нерухому опору з двох боків діють сили
однакового походження, то одна з них приймається з коефіцієнтом 0,7.

57
 Залежить від площі на яку діє зусилля і розрахункового тиску. Після
розрахунку окремих зусиль які діють на опору визначають результуючі зусилля в
двох випадках:
при нагріванні;
при охолодженні.
Сили однакового походження, які діють на опору з двох сторін, визначають з
врахуванням запасу 30%.

( 9.9. )

D1>D2
( 9.10. )

( 9.11. )

58
 Компенсатори температурних подовжень
При прокладанні теплових мереж використовуються штучні та природні
компенсатори температурних подовжень.
1.Штучні компенсатори:
- сальниковий компенсатор використовують при канальному прокладанні
теплових мереж та встановлюються в теплофікаційних камерах, що потребує
обслуговування.

Сальниковий компенсатор

Рис.10.1. Сальниковий компенсатор.

1 – трубопровід;
2 – стакан сальникового компенсатора;
3 – сальникова набивка.
Сильфонний компенсатор

Рис.10.2. Сильфонний компенсатор.

4 – металеві гофри.
Сильфоні компенсатори використовуються при безканальному прокладанні.
59
 Разові компенсатори – використовують при безканальному прокладанні ТМ,
при використанні попереднього підігріву трубопроводу компенсатор спрацьовує,
після чого його обварюють і далі він працює як муфта.
2.Природні компенсатори.
В якості компенсаторів використовують природні кути повороту траси від
(гострі кути заборонено використовувати на ТМ).

Г-подібний компенсатор

Рис.10.3. Г - подібний компенсатор.

Н1;Н2 – нерухомі опори.
Співвідношення плечей Г-подібного компенсатора рекомендується приймати:
lк/lд=1/1 1/3.
Сума довжин плечей Г-подібного компенсатора не повинна бути більш ніж
60% від максимально допустимої відстані між нерухомими опорами при
використанні П-подібного компенсатора.

П-подібний компенсатор

П – подібні компенсатори встановлюють в середній третині між двома

нерухомими опорами, для збільшення компенсуючої здатності, під час монтажу
виконують його попереднє розтягування.

Рис.10.4. П - подібний компенсатор.

Компенсуюча здатність компенсатора залежить від розмірів В та Н. Метою
розрахунку П-подібного компенсатора є визначення розмірів В та Н. П-подібний
компенсатор не потребує обслуговування, але потребує місця для його розміщення.

60
 Опори трубопроводів

При прокладанні трубопроводів теплових мереж використовують рухомі та

нерухомі опори. Нерухомі опори поділяють теплову мережу на ділянки, незалежні
по температурним подовженням, між кожними двома нерухомими опорами
встановлюється компенсатор температурних подовжень.
В містах використовують сальникові компенсатори, бо П-подібні
компенсатори займають багато місця, якого не вистачає.
Нерухомі опори поділяються на:

 лобові;

 щитові.

Лобові опори встановлюються в теплових камерах, де трубопроводи

закріплюють за допомогою косинок до сталевих конструкцій.
Щитові опори встановлюються на трасі ТМ, трубопроводи закріплюють до
залізобетонного щита.
Рухомі опори призначені для забезпечення пересування трубопроводів при
температурних подовженнях та підтримування трубопроводів в горизонтальному
стані.
Рухомі опори поділяються на:

 ковзні опори

Рис.10.5. Ковзна рухома опора.

1 – трубопровід;
2 – конструкція опори;
3 – залізобетонна подушка;
4 – сталевий закладний елемент;
5 – площа ковзання.
61
  коткові

Рис.10.6. Каткова рухома опора.

6 – каток.
Рухомі опори встановлюються при прокладанні трубопроводів в каналах та
при надземному прокладанні. При прокладанні під мостами використовують
підвісні рухомі опори.

 підвісна

Рис.10.7. Підвісна рухома опора.

62
 Розрахунок компенсаторів температурних подовжень та побудова монтажної
схеми.

Метою побудови монтажної схеми є розміщення нерухомих опор та

компенсаторів температурних подовжень. Відстань між нерухомими опорами
залежить від діаметра трубопроводу, параметрів теплоносія температури та тиску,
компенсуючої здатності компенсаторів (типу компенсаторів). Температурні
подовження визначаються за формулою:
, ( 10.1. )
де - коефіцієнт температурного подовження; - довжина ділянки; -
максимальна температура теплоносія; - температура монтажу трубопроводів.
Компенсуючи здатність компенсаторів: ділянки трубопроводу між
двома нерухомими опорами.
Допустима відстань між нерухомими опорами для сальникових та П-подібних
компенсаторів надано в таблицях.

Розрахунок Г-подібного компенсатора

Для Г-подібного компенсатора використовують кути від .

Допускається використовувати кути до при обґрунтуванні розрахунками.

Співвідношення плечей короткого та довгого компенсатора: .

Допускається приймати до при обґрунтуванні. Сума плечей Г-подібного

компенсатора повинна бути менше або дорівнювати 60% від максимально

допустимої відстані між нерухомими опорами при використанні П-подібних
компенсаторів.

Максимальне напруження виникає в нерухомій опорі біля короткого плеча.

МПа
Його треба перевіряти на не перевищення 80Па.

63
 Рис.10.8. Г - подібний компенсатор.
При розрахунку Г-подібного компенсатора визначають:
1. Максимальне напруження яке виникає в нерухомій опорі біля короткого

плеча, це напруження не повинне бути менше ніж σ<80МПа;

2. Визначають подовження короткого та довгого плеча, та перевіряють
розміри конструкції каналу для розміщення цих видовжень.
3. Визначають зусилля, яке виникає від пружної деформації для вибору
конструкції нерухомої опори.
При прокладанні ТМ в каналах потрібно перевіряти розміри каналу на
температурне подовження трубопроводів в куті повороту і . Максимальна
сила виникає в нерухомій опорі біля короткого плеча. Вибір нерухомої опори
потрібно здійснювати з врахуванням цього зусилля Р.
При безканальному прокладанні ТМ на кутах повороту встановлюють гнучки
прорезинові мати для забезпечення подовжень трубопроводів. Також
використовують Z- та S-подібні компенсатори.

Рис.10.9. Z та S - подібні компенсатори.

Принцип розрахунку аналогічний.

Розрахунок П-подібних компенсаторів

П-подібні компенсатори встановлюються в середній третині між нерухомими

опорами.

64
 Рис.10.10. Встановлення П - подібного компенсатора.
При розрахунках залежно від (температурне подовження) визначаємо
розміри П – подібного компенсатора В та Н за номограмами або за розрахунками.
На монтажній схемі також розташовують засувки на кожному відгалуженні та
розміщують сальникові компенсатори.
Для обслуговування засувок та сальникових компенсаторів споруджують
збірні залізобетонні або монолітні теплофікаційні камери (теплофікаційні вузли).
Подавальний трубопровід на схемі розміщують справа за рухом теплоносія, а
зворотній – зліва.

Рис.10.11. Монтажна схема.

65
 Гідравлічні режими роботи ТМ
Головна вимога до гідравлічних режимів роботи ТМ є розподілення
теплоносія у відповідності з тепловими навантаженнями споживачів. В
експлуатаційних умовах ТМ працюють в постійно змінних режимах. Зміни
виникають за рахунок місцевого регулювання, а також за рахунок підключення та
відключення споживачів. В відкритих системах зміни витрати води в ТМ виникають
за рахунок водозбору на гаряче водопостачання з подавального та зворотного
трубопроводів.
Для розрахунку гідравлічного режиму потрібно знати гідравлічні
характеристики насосів, та характеристику опору ТМ. Гідравлічні характеристики
насосів задаються виробниками у вигляді залежності напору від витрати води.
Характеристику ТМ визначають за квадратичним законом:
, ( 11.1. )
де - втрати тиску, Па (м.в.ст.); - характеристика опору ТМ; - об’ємна витрата
теплоносія, м /с.

Рис.11.1. Характеристика теплової мережі.

1 – характеристика насоса;
2 – характеристика ТМ;
А – характеристика гідравлічного режиму роботи гідравлічної мережі з даним насосом.
Характеристика опору залежить від:

 діаметру трубопроводів;

 матеріалу трубопроводів;
66
  еквівалентній довжині місцевих опорів;

 густини теплоносія;

 і НЕ залежить від витрати теплоносія.

Розрахункова характеристика опору ТМ визначається таким чином:

1.Для послідовно приєднаних ділянок характеристики додаються.

Рис.11.2. Послідовно з’єднані ділянки.

( 11.2. )

Характеристика опору послідовно з’єднаних ділянок дорівнює сумі

характеристик опору цих ділянок.
2.Для паралельно з’єднаних ділянок

Рис.11.3. Паралельно з’єднані ділянки.

= + + . ( 11.3. )

де - провідність а ;

67
 ( 11.4. )
Для паралельно з’єднаних ділянок складається провідність, тобто

Метою розрахунку гідравлічного режиму є визначення втрат на ділянках ТМ

та у абонентів, абсолютних та наявних тисків в розрахунковому режимі. Розрахунки
гідравлічних режимів проводяться також при підключенні та відключенні
споживачів.
ТМ мають складну конфігурацію, для підвищення надійності роботи на них
влаштовують перемички між магістралями та перемички між ТМ від різних джерел
теплоти, а також ТМ можуть бути кільцевими.
Гідравлічні режими в ТМ описуються законами Кірхгофа:
І закон. Сума витрат теплоносія в кожному вузлі дорівнює 0.
( 11.5. )
ІІ закон. Сума втрат напору в замкнутому кільці дорівнює 0.
( 11.6. )

Гідравлічна стійкість

Метою розрахунку гідравлічного режиму є забезпечення споживачів теплотою

у відповідності з графіком теплоспоживання. Вибір діаметрів ТМ потрібно
виконувати з умови забезпечення наявного тиску біля кожного споживача при
змінних режимах роботи ТМ. Якщо на абонентських вводах встановлені регулятори
витрати тиску та температури, то метою розрахунку є забезпечення наявного тиску
не менше за потрібний для роботи обладнання.
Якщо тиск більший за потрібний, то він дроселюється в регуляторах. Якщо
наявний тиск менший за потрібний регулятори повністю відкриваються та
перетворюються в звичайні опори, а розподілення теплоносія відбувається в
залежності від гідравлічного опору абонента.
Якщо система теплопостачання неавтоматизована, тобто не має регуляторів,
розподілення теплоносія здійснюється у відповідності з гідравлічними опорами
абонентів.

68
 Якщо на кожному абонентському вводі встановити регулятор витрати
теплоносія, який забезпечує постійну витрату та редуцирує тиск, то гідравлічна
стійкість теплових мереж дорівнює 1.
При зміні витрати води в теплових мережах втрати тиску та витрати біля
кожного споживача змінюються, але напір мережного насосу на джерелі теплоти
залишається постійним.
Гідравлічна стійкість ТМ характеризується відношенням розрахункової
витрати теплоносія до максимально можливої витрати.

( 11.7. )

При збільшені витрати теплоносія в ТМ втрати напору(тиску) збільшуються, а

при зменшені витрати теплоносія, втрати напору зменшуються.

Рис.11.4. До розрахунку гідравлічного режиму.

1 – розрахунковий режим;
2 – режим при відключенні споживача №2.

( 11.8. )

Щоб збільшити гідравлічну стійкість системи теплопостачання потрібно

зменшувати втрати тиску в ТМ та збільшувати наявний напір на абонентах (тобто
збільшувати гідравлічний опір абонентів), відповідно потрібно збільшувати
діаметри ТМ та зменшувати діаметри абонентських вводів, або встановлювати на

69
абонентських вводах шайби та діафрагми. Можливо також збільшувати напір
мережних насосів для підвищення гідравлічної стійкості. Тобто підвищення
гідравлічної стійкості потребує додаткових капіталовкладень в ТМ та мережні
насоси, а також збільшення затрат на електроенергію. В ідеальному випадку при
наявності регуляторів на кожному абонентському вводі гідравлічна стійкість У=1.
Підвищення гідравлічної стійкості дозволяє зменшити витрату води та збільшити
надійність забезпечення споживачів у відповідності з їх теплоспоживанням. В
відкритих системах теплопостачання гідравлічні режими значно складніші ніж в
закритих.

70
 Теплова ізоляція.
Ефективність системи теплопостачання залежить від якості теплової ізоляції
трубопроводів та обладнання. Не залежно від температури теплоносія потрібно
наносити теплову ізоляцію на трубопроводи теплових мереж, арматуру та
обладнання.
Метою нанесення ізоляції є зменшення тепловтрат та забезпечення потрібної
температури на поверхні ізоляції.
Температура на поверхні ізоляції трубопроводів, які знаходяться в приміщенні
не повинна бути більш ніж 45 , якщо розрахункова температура теплоносія більш
за 100 та не більш ніж 35 на поверхні ізоляції, якщо t < 100 .
При прокладанні ТМ в прохідних каналах максимальна температура на
поверхні ізоляції 60 . Теплова ізоляція призначена також для зменшення
зовнішньої корозії трубопроводів, тому вона не повинна містити хімічно-активних
речовин, які викликають корозію металу. За ДБН коефіцієнт теплопровідності
теплової ізоляції λ<0,07 Вт/моС. Коефіцієнт теплопровідності залежить від
температури теплоносія, який рухається в тепловій мережі і тому визначається в
залежності від середньорічної температури теплової ізоляції.
Теплова ізоляція повинна мати мале водопоглинання та гідрофобність
(водовідштовхування). Внаслідок намокання ізоляції коефіцієнт теплопровідності
зростає в 3-4 рази та відповідно зростають тепловтрати.
Ефективність теплової ізоляції характеризується коефіцієнтом корисної дії
ізоляції:

, ( 12.1. )

де - тепловтрати неізольованого трубопроводу; - тепловтрати

ізольованого трубопроводу.
Ізоляція є ефективною, якщо коефіцієнт ефективності 85 - 95%.
Теплова ізоляція складається з:
1.Антикорозійного шару.

71
 2.Теплоізоляційного шару.
3.Захисного шару.
Перед нанесенням антикорозійного шару здійснюється зачистка поверхні
трубопроводу та його знежирювання. Антикорозійний шар наноситься з матеріалів
на бітумній основі.
Метою нанесення захисного шару є захист теплової ізоляції від впливу
навколишнього середовища. Матеріал захисного шару залежить від способу
прокладання трубопроводів.

Розрахунок теплової ізоляції виконують з метою:

1) визначення товщини теплової ізоляції при відомих значеннях нормативних

тепловтрат;
2) визначення товщини теплової ізоляції при відомій температурі на поверхні
ізоляції;
3) визначення зменшення температури теплоносія по довжині, при відомій
конструкції теплової ізоляції;
4) визначення температури на поверхні ізоляції, при відомій конструкції теплової
ізоляції;
5) визначення кількості конденсату, який утворюється при транспортуванні
насиченої пари;
6) визначення тепловтрат, при відомій конструкції теплової ізоляції;
За розрахункову температури навколишнього середовища при розрахунках
приймають:
1) при роботі трубопроводів протягом опалювального періоду – середню
температуру навколишнього середовища за опалювальний період;
2) при цілорічній роботі системи теплопостачання – середньорічну температури
навколишнього середовища (повітря при надземному прокладанні та грунта при
підземному).
На надійність роботи системи та ізоляції впливає періодичність та тривалість
їх роботи, чим більше система працює за рік, тим вище її надійність.
Термічний опір теплової ізоляції трубопроводів який прокладено в каналі
складається:

72
 Рис.12.1. До розрахунку термічних опорів.
( 12.2. )
де - термічний опір тепловіддачі від води до стінки трубопроводу ( - можливо
не враховувати); - термічний опір теплопровідності стінки сталевого
трубопроводу; - термічний опір антикорозійного шару; - термічний опір
теплоізоляційного шару; - термічний опір захисного шару; - термічний опір
конвективного теплообміну на поверхні захисного шару; - термічний опір на
поверхні каналу; - термічний опір залізобетонного каналу; - термічний опір
грунта.
Термічний опір плоскої та циліндричної стінки:

; ( 12.3. )

; ( 12.4. )

де - термічний опір циліндричної стінки; - зовнішній діаметр шару ізоляції; -

внутрішній діаметр шару ізоляції.
Термічний опір конвекції на циліндричній поверхні визначається за
формулою:

, ( 12.5. )

де - коефіцієнт тепловіддачі на поверхні ізоляції; - діаметр.

Термічний опір залізобетонного каналу:

, ( 12.6. )

де - еквівалентний зовнішній діаметр каналу; - еквівалентний внутрішній

діаметр каналу.
73
 Поняття критичного діаметру теплової ізоляції актуальне тільки для діаметру
14 мм і менше. Полягає в тому що тепловтрати зростають при збільшені товщини
теплової ізоляції та площі поверхні.

Термічний опір грунта залежить від заглиблення ТМ, тобто -

враховується вплив температури зовнішнього повітря, тобто конвективний

теплообмін на поверхні землі.

При - не враховується.

При прокладанні двох трубопроводів в одному каналі потрібно враховувати їх

взаємний вплив, що здійснюється шляхом визначення температури повітря в каналі.

, ( 12.7. )

де та - середньорічні температури теплоносія в подавальному та зворотному

трубопроводах; - середньорічна температура грунта; ; - термічний опір
теплоізоляційного шару та конвективного теплообміну на поверхні подавального та
зворотного трубопроводу; - термічний опір грунта каналу та конвективного
теплообміну на внутрішній поверхні каналу.
Тепловтрати від подавального та зворотного трубопроводу визначаються за
формулою:

( 12.8. )

де - це середньорічна температура в подавальному або зворотному трубопроводі;

- температура в каналі; - коефіцієнт враховуючий втрати теплоти в місцевих
опорах ( =0,2); - термічний опір ( або ) ізоляції та на її поверхні.
Значення тепловтрат порівнюють з нормативними тепловтратами. Цей
розрахунок потрібно доповнювати визначенням ефективності ізоляції (85-95%).

Визначення температури на поверхні ізоляції при надземному прокладанні та

при прокладанні трубопроводів в приміщенні.

Для наземного прокладеного трубопроводу:

74
 ( 12.9. )

Рис.12.2. Визначення тепловтрат.

, ( 12.10. )

, ( 12.11. )

де - температура теплоносія; - температура на поверхні ізоляції; -

температура навколишнього середовища; - термічний опір ізоляційної
конструкції; - термічний опір конвективного теплообміну на поверхні ізоляції.

( 12.12. )

Визначення зменшення температури теплоносія по довжині.

Рис.12.3. Визначення зменшення температури.

, ( 12.13. )

75
де - витрата теплоносія; - теплоємність води; - температура на початку та в
кінці трубопроводу; - середня температура теплоносія на ділянці; - середня
температура навколишнього середовища.

( 12.14. )

Визначення товщини ізоляції за значенням нормативних тепловтрат.

Сумарний термічний опір теплоізоляційного шару:

, ( 12.15. )

,
де - термічний опір ізоляції шару; - нормативні тепловтрати.
Потрібно задатись товщиною з метою визначення термічного опору на
поверхні ізоляції.

, ( 12.16. )

де - коефіцієнт теплопровідності ізоляції; - зовнішній діаметр сталевої труби;

- товщина теплоізоляційного шару.
Відповідно визначаємо товщину ізоляційного шару:

( 12.17. )

Враховуючи збільшення вартості паливно-енергетичних ресурсів при

визначенні оптимальної товщини ізоляції, потрібно виконувати техніко-
економічний розрахунок з визначенням мінімально приведених затрат:
, ( 12.18. )
де - річні відрахування від вартості ізоляції складають 0,08; - нормативний
коефіцієнт капіталовкладень в ізоляцію ( =0,12); - капіталовкладення в теплову
ізоляцію; - річна вартість тепловтрат; - приведені затрати.

76
Рис.12.4. Визначення оптимальної товщини ізоляції за приведеними затратами.

77
 Розрахунок підігрівачів систем ГВП
В системах гарячого водопостачання закритих систем теплопостачання
використовують кожухотрубні та пластинчаті поверхневі теплообмінники.

Рис.13.1. Кожухотрубний нагрівач.

В теплообмінних системах ГВП гріючий теплоносій рухається в міжтрубному

просторі. В теплообмінниках системи опалення навпаки. В пластинчатих
теплообмінниках металеві пластини омиваються з різних сторін гріючим та
нагріваємим теплоносієм.

Рис 13.2. Зовнішній вигляд пластинчастих теплообмінників.

78
 Рис 13.3. Структура пластинчастого теплообмінника.
Вихідні дані для розрахунку систем ГВП.

1.Тепловий потік на опалення будівлі , Вт.

2. Тепловий потік на гаряче водопостачання будівлі , Вт.
3.Температура мережної води в подавальному та зворотному трубопроводі
при розрахунках температури зовнішнього повітря на опалення, ; , .
4.Розрахунок температури води в точці злому температурного графікам, ; ,
.
5.Температура водопровідної води на вході та виході з підігрівача, ; , .

Рис 13.4. Двоступенева змішана схема підключення підігрівачів системи гарячого

водопостачання.

Розрахунок:
79
 1.Максимальна витрата води на опалення:

( 13.1. )

2.Максимальна витрата води на другий ступінь підігрівача:

( 13.2. )

Вибір підігрівача здійснюється для мінімальної температури мережної води в

подавальному трубопроводі яка спостерігається при .
3.Максимальна витрата води на І ступінь підігрівача:
= + ( 13.3. )

Розрахунок І ступеня.

1.Кількість теплоти, яка витрачається на нагрівання води в І ступені:

= . ( 13.4. )

2.Температура мережної води після І ступеня підігрівача:

; ( 13.5. )

3.Визначети середній логарифмічний температурний напір в І ступені

підігрівання.

Рис 13.5. Зміна температури теплоносіїв в першому ступені підігрівача системи

гарячого водопостачання.

80
 , ( 13.6. )

де , - більша та менша різниця температури між гріючим і нагріваємим

теплоносієм в теплообміннику, які визначають за формулами:
; ( 13.7. )
. ( 13.8. )

Якщо відношення то

4.Середня температура гріючого теплоносія

+ )/2; ( 13.9. )

та середня температура нагріваємого теплоносія

+ )/2. ( 13.10. )

5.Задаємось швидкістю водопровідної води в трубках ( =1м/с) та

визначаємо площу трубок за формулою:

, ( 13.11. )

де - максимальна витрата води на гаряче водопостачання, м /год.

6.Вибираємо підігрівач за значенням та уточнюємо швидкість води в
трубках:

. ( 13.12. )

7.Визначаємо швидкість мережної води в між трубному просторі:

, ( 13.13. )

де - площа міжтрубного простору .

8.Визначаємо еквівалентний діаметр міжтрубного простору:

, ( 13.14. )

де - внутрішній діаметр кожуха підігрівача; - кількість латунних трубок, які

розташовані в корпусі підігрівача; - зовнішній діаметр латунних трубок, по яким
рухається нагріваємий теплоносій.
81
 Рис 13.6 Переріз секції підігрівача системи ГВП.
9.Визначаємо коефіцієнт тепловіддачі від гріючого теплоносія до поверхні
латунних трубок за імперичною формулою:
. ( 13.15. )
10.Визначаємо коефіцієнт тепловіддачі від поверхні латунних трубок до
нагріваємого теплоносія.
, ( 13.16. )
де - швидкість в трубках; - внутрішній діаметр латунних трубок =14мм, а
товщина стінки 1мм; - середня температура нагрівання теплоносія.
11.Визначаємо коефіцієнт тепловіддачі від гріючої мережної води до
нагріваємої водопровідної води:

, ( 13.17. )

де - конструктивний коефіцієнт; - термічний опір тепловіддачі від мережної

води до стінок латунної трубки; - термічний опір тепловіддачі від стінок
латунних трубок до нагріваємої води; - термічний опір стінки латунної трубки
(може враховувати шар накипу на латунних трубках); - товщина стінки латунної
трубки; - коефіцієнт теплопровідності латуні.
12.Визначаємо площу поверхні теплообміну між гріючим та нагріваємим
теплоносієм:

, ( 13.18. )

де - теплова потужність першого або другого ступеня підігрівача; - коефіцієнт

теплопередачі; - середній логарифмічний температурний напір між гріючим і
нагріваємим теплоносієм.
13.Визначаєм кількість секцій підігрівача:

82
 , ( 13.19. )

де - площа поверхні нагріву секції.

Якщо кількість секцій більше ніж 0,15 округлення здійснюється в більшу
сторону.

Розрахунок ІІ ступеня підігрівача.

Якщо в І-му ступені водопровідна вода нагрівається від до мережною

водою після системи опалення та після ІІ-го ступеня підігрівача то в ІІ-му
ступені водопровідна вода догрівається від до мережною водою з
подавального трубопроводу мінімальна температура якої приймається за
розрахункову та .

Рис 13.7. Зміна температури теплоносіїв в другому ступені підігрівача системи

гарячого водопостачання.

1.Визначаємо теплову потужність ІІ-го ступеня підігрівача:

, ( 13.20. )

де = .
2.Визначаємо більшу та меншу різницю температур в другому ступені
підігрівача:
, ( 13.21. )
.
Та визначаємо середній логарифмічний напір (або середній арифметичний).
83
 3.Визначаємо середню температуру мережної води та середню температуру
водопровідної води:
( 13.22. )

4.В другому ступені підігрівання приймаємо тип підігрівача аналогічний

прийнятому в першому ступені. Витрата водопровідної води, яка проходить в
трубках, практично не змінюється тому її швидкість залишається такою, як в
першому ступені. Витрата мережної води в між трубному просторі значно
зменшується в порівнянні з першим ступенем та потребує перерахунку.
Для ефективної роботи підігрівачів потрібно намагатись щоб швидкість та
коефіцієнт тепловіддачі мережної води були приблизно однакові. Коефіцієнт
теплопередачі К завжди менше ніж менше значення коефіцієнта тепловіддачі .
Тому для збільшення коефіцієнта теплопередачі потрібно збільшувати обидва
коефіцієнти . Подальший розрахунок ІІ-го ступеня здійснюється аналогічно
розрахунку І-го ступеня.

84
 Проектування та експлуатація теплових мереж
При проектуванні ТМ виконують технічний проект та робочі креслення.
Інколи об’єднують дві стадії проектування в техно-робочий проект.
Після будівництва ТМ здійснюється її пуск в експлуатацію. Приймання до
експлуатації здійснюється комісією в складі представника проектувальника,
представника будівельника, представника експлуатаційної організації та
представників держкотлонагляду якщо розрахункова температура в теплової мережі
більш ніж 115 .
Перед пуском в експлуатацію здійснюється промивання теплових мереж
гідравлічним або гідропневматичним способом. При виконанні промивки
трубопроводів складається програма та послідовність виконання роботи.
При експлуатації теплових мереж здійснюються такі випробування:
1) опресовка або випробування на міцність та щільність;
2) гідравлічні випробування;
3) випробування на максимальну температуру;
4) теплові випробування.
Метою випробування на міцність визначення здатності трубопроводів
витримувати максимально допустимий тиск. Тиск підіймається до значення 1,25 від
розрахункового, але не менше ніж 1,6МПа та перевіряється, щоб зменшення тиску
протягом розрахункового часу відповідало нормативним значенням. Випробування
проводять окремо для теплових мереж та обладнання теплових пунктів.
Метою гідравлічного випробування є визначення гідравлічної характеристики
ТМ та порівняння їх з проектними (втрати тиску на тертя та втрати тиску в місцевих
опорах).
На початку та в кінці ділянки, яку випробовують, вимірюють тиск та витрату,
та розраховують питомі втрати тиску за допомогою вимірювань. Якщо дані не
співпадають з проектними потрібно здійснювати промивання ТМ та перевірити
місцеві опори.

Випробування на максимальну температуру.

85
 Метою випробування є перевірка роботи компенсаторів температурних
подовжень та перевірка міцності нерухомих опор. ТМ заповнюють водою через
зворотний трубопровід при закритих дренажних пристроях та відкритих пристроях
для випуску повітря холодною водою, якщо температура зовнішнього повітря
більше ніж 0 або водою з , якщо температура зовнішнього повітря менше
ніж 0 . Після чого воду нагрівають зі швидкістю 30 /год до максимальної
розрахункової температури.
При випробуваннях перевіряють відстань на яку спрацювали компенсатори на
відповідність розрахунковій та перевіряють наочно нерухомі опори.

Теплові випробування.

Метою є визначення тепловтрат та ефективності теплової ізоляції з метою

порівняння з розрахунковими значеннями. При випробуванні вимірюють зменшення
температури по довжині траси та температури на поверхні ізоляції. Всі
випробування виконують один раз на два роки, крім опресовки 1-2 рази на рік, на
початку та в кінці опалювального періоду.

Захист від корозії теплових мереж.

При експлуатації систему теплопостачання ТМ пошкоджують внутрішня та

зовнішня корозія. Для захисту від внутрішньої корозії вода, яка транспортується, по
ТМ проходить хімводоочищення. Від внутрішньої корозії в основному страждають
мережі ГВП. Трубопроводи ГВП прокладаються від ЦТП до споживачів.
Інші ТМ пошкоджує зовнішня корозія та блукаючі струми. Захист від корозії
виконується пасивними та активними методами.
До пасивних відноситься нанесення на зовнішню поверхню металу, труби
антикорозійного покриття.
Для зменшення корозії теплоізоляційні матеріали повинні мати
водовідштовхуючі властивості і не мати в своєму вмісті хімічно-активних речовин.
На поверхні ізоляції наноситься захисний шар, який не повинен пропускати вологу
через теплоізоляційну конструкцію.
До пасивних методів також відноситься цілорічна робота ТМ, що впливає на
просихання теплової ізоляції протягом року.

86
Активні методи.

Перед прокладанням траси ТМ здійснюється буріння свердловини та

визначається стан ґрунтових вод. Якщо ТМ прокладається вологих ґрунтах, то
потрібно виконувати додаткову ізоляцію каналів в яких прокладається ТМ.
Потрібно намагатися прокладати ТМ вище рівня ґрунтових вод. Якщо рівень
ґрунтових вод вище ніж прокладання ТМ виконується додаткова посилена
гідроізоляція, а також під каналами ТМ прокладаються перфоровані трубопроводи
один або два для відведення ґрунтових вод навколо ТМ.
ВРГВ – верхній рівень ґрунтових вод.
НРГВ - нижній рівень ґрунтових вод.
До активних методів захисту від блукаючих струмів відноситься:
1) дренажний захист;
2) катодний захист;
3) протекторний захист.
Для зменшення корозії, яка виникає, від блукаючих струмів потрібно
намагатись не прокладати ТМ поздовж трамвайних та залізничних колій або
витримувати відстані від цих колій, які є джерелом блукаючих струмів.
Дренажний захист заклечається в відведенні блукаючих струмів від ТМ до
джерела блукаючих струмів.

Рис 14.1. Дренажний захист від корозії.

1 – дренажна станція;
2 – рейки.
Недоліком дренажного захисту є те, що струм може рухатися в двох
напрямках.
Катодний захист – це відведення блукаючих струмів до опор, які мають більш
від’ємний потенціал, тобто активним методом.

87
 Проектний захист полягає в тому щоб відвести струм від ТМ до матеріалів, які
мають більш від’ємний електрохімічний потенціал. Для вирівнювання
електрохімічного потенціалу по довжині трубопроводів та між трубопроводами ТМ
здійснюються перемички на засувках, сальникових компенсаторів та між
трубопроводами. На ділянках ТМ, які знаходяться в зоні блукаючих струмів фланці
засувок виконуються з електроізоляційного матеріалу.

88
 Використання відновлюваних джерел теплоти для
теплопостачання
Шляхи економії теплоти:

 зменшення опалювання площі;

 вибір ефективного обладнання для системи теплопостачання
(конденсаційні котли, насоси с регуляторами частоти обертів, опалювальні пристрої
та інше)
 використання автоматики та контролю за температурою в будівлі;
 утеплення огороджувальних конструкцій (стін, вікон, даху та підвалу);
 використання теплоти витяжного повітря для нагрівання припливного
повітря в системах вентиляції;
 використання відновлюваних джерел теплоти;
До відновлюваних джерел теплоти відносять:
1) гідроенергетика;
2) енергію вітру;
3) сонячну енергію;
4) теплоту навколишнього середовища (теплові насоси);
5) біомаса.

Гідроенергетика

Вичерпана на 90%. Перспектива в малій енергетиці.

Енергія вітру

Енергію вітру використовують для виробництва електричної енергії. Доцільно

використовувати енергію вітру там, де середня швидкість вітру більше або дорівнює
7 м/с.
Вітрові електростанції мають шкідливі фактори, які впливають на навколишнє
середовище (низькочастотні шуми).

Сонячна енергія

89
 Використовують для нагрівання води в систему теплопостачання, для
нагрівання повітря в систему вентиляції, для виробництва електроенергії.

На території України доцільно використовувати сонячну енергію.

Системи сонячного теплопостачання поділяються на:
 активні;
 пасивні.
Пасивні системи – це системи в яких огороджувальні конструкції
використовуються для нагрівання теплоносія в системі теплопостачання.

Рис.15.1. Пасивна сонячна система опалення (стіна Мішеля Тромба).

1 – приміщення, яке опалюється;
2 – стіна Тромба з отворами для повітря;
3 – скло;
4 – сонячне випромінювання;
5 – селекційне покриття, яке поглинається в спектрі сонячного випромінювання і має невеликий
коефіцієнт випромінювання в тепловому спектрі.
Така система дає невеликий відсоток покриття навантаження на опалення.
Активні системи – складаються з колектора сонячної енергії, бака-
акумулятора, трубопроводів, насосів, додаткового джерела теплоти та автоматики.
Активні системи поділяють на:
 повітряні;
 водяні.
Колектори сонячної енергії поділяють на:
 пласкі;
 вакуумовані;
 фокусуючі.

Плаский колектор сонячної енергії

90
 Рис.15.2. Плаский геліоприймач.
1 – корпус колектора;
2 – канали для теплоносія;
3 – ребра з селекційним покриттям;
4 – теплова ізоляція;
5 – прозоре покриття.
Вакуумований колектор

Рис.15.3. Вакуумований геліоприймач.

Фокусуючий колектор

Рис.15.4. Фокусуючий геліоприймач.

91
 Сонячні колектори встановлюють на землі або на даху будинку, та орієнтують
на південь ±90о.
Кут нахилу плоского або вакуумованого колектора вибирають:
 якщо система працює тільки влітку: α=φ-15о, φ – широта місцевості;
 якщо система працює протягом року: α=φ+1о;
 якщо система працює взимку: α=φ+15о;
Геліосистеми поділяють на:
 з природною циркуляцією теплоносія;
 з примусовою циркуляцією теплоносія.

Геліосистема з примусовою циркуляцією:

Рис.15.5. Активна сонячна система гарячого водопостачання.

1 – геліоприймач (колектор сонячної енергії);
2 – насос;
3 – водяний бак-акумулятор;
4 – вода системи ГВП;
5 – холодна вода з водопроводу.
Об’єм баку акумулятора рекомендується приймати в межах від 50 до 100 л на
1 м площі колектора сонячної енергії.
Геліосистеми з примусовою циркуляцією поділяють на:
 одноконтурні;
 багатоконтурні.

92
 Рис.15.6. Одноконтурна та двоконтурна геліосистеми
з природньою циркуляцією

Рис.15.6. Двоконтурна геліосистема з примусовою циркуляцією

Система автоматики включає циркуляційний насос, якщо сонячне
випромінення є достатнім і незамерзаюча рідина нагрівається в колекторі сонячної
енергії. Після чого віддає теплоту, через нижній змійовик, воді в баку акумуляторі.
Нагріта вода піднімається в верхню частину баку (стратифікація).
Якщо температура води в верхній частині баку недостатня, то включається
верхнє джерело теплоти і догріває воду.
Якщо температура води в баці акумуляторі збільшується до 90 о, автоматично
виключається насос і в колекторі сонячної енергії не починається скипання
пропіленгліколя, таким чином автоматика захищає систему ГВП від кипіння. Тому
дуже важливим є вибір площі колектора, яка максимально зменшить імовірність
скипання теплоносія.

93
Розрахунок системи сонячного теплопостачання

Сонячне випромінення поділяють на:

 пряме– це короткохвильове, ультрафіолетове випромінення.;
 розсіяне – те що відбивається від будівель, землі і т.д., а також розсіюється в
атмосфері.
КСЕ поглинає пряме та розсіяне сонячне випромінення.
Для кожного КСЕ існує критичне значення сонячної радіації, починаючи з
якого він нагріває воду. Плаский колектор 300 Вт/м2, вакуумований 150 Вт/м2.
Метою розрахунку сонячної системи теплопостачання є вибір площі КСЕ,
об’єму баку акумулятора та інших складових частин системи.
Баки-акумулятори поділяють на:
 сезонні;
 добові.
Сезонний – призначений для накопичення сонячної теплоти за теплий період
року, з метою використання її протягом року(об’єм сезонного баку приблизно
дорівнює об’єм опалювального приміщення для північної України).
Добовий – призначений для вирівнювання теплового навантаження системи
теплопостачання протягом декількох діб.

Вихідні дані до розрахунку геліосистеми ГВП:

1) кліматичні дані по температурі зовнішнього повітря та по надходженню

прямої та розсіяної сонячної радіації на горизонтальну поверхню протягом року.
Розрахунок сонячної системи рекомендується проводити для найбільш
теплого місяця року. В інші місяці догрівання води здійснюється за допомогою
додаткових джерел теплоти. Для запобігання пошкоджень геліосистеми та
зменшення її терміну окупності рекомендується вибирати систему, яка покриває
більш ніж 60% річного навантаження на ГВП. При збільшені цього відсотку
скипання теплоносія в колекторі(стагнація) пошкоджує роботу системи.
2) добова витрати гарячої води споживачем, об’єм бака-акумулятора розрізняють
за умови забезпечення споживача протягом 2-3 діб, на 1 люд/добу 50л.

94
 Площу колектора визначають з відповідних таблиць кожного виробника
геліосистем в залежності від швидкості і витрати теплоносія, який проходить через
теплообмінник в баці-акумуляторі(=1 м2 на 1 людину).
Термін окупності геліосистеми ГВП визначається як:

, (15.1)

де Z –вартість геліосистеми, Zгвп – вартість зекономленого палива для ГВП за рік.

Геліосистеми також виконують для нагрівання води в басейнах, а також для
нагрівання теплоносія в системах опалення. Для покриття навантаження системи
опалення рекомендується вибирати за умови покриття не більше 20% річного
навантаження системи опалення.
Площу колектора сонячної енергії для геліосистеми рекомендується приймати
приблизно в 2,5 більше, ніж площа колектора для системи ГВП.
Принцип роботи геліосистеми для системи опалення полягає в тому, що
спочатку сонце нагріває воду на ГВП, після чого сонячна система є першою
ступеню нагрівання води для системи опалення. В якості другого ступеня працює
котел або інше джерело теплоти. Ідеальною системою для використання сонячної
енергії на опалення буде система, яка влітку використовує геліополе системи
опалення для нагрівання води для нагрівання води в басейні.

Використання теплоти навколишнього середовища за допомогою теплових

насосів

Джерелом теплоти для теплових насосів є:

 вода;
 земля;
 повітря.
Тепловий насос призначений для підвищення потенціалу теплоти, тобто він
забирає теплоту з низькою температурою і віддає в систему теплопостачання з
більш високою температурою.

95
 Рис.15.7. Схема роботи теплового насосу
Коефіцієнт перетворення:

, (15.2)

де Qкор – корисна кількість теплоти, Qел – кількість електроенергії необхідна на

привід компресора,
Коефіцієнт перетворення залежить від різниці температури, між температурою
навколишнього середовища і температурою в системі опалення. Тому потрібно
вибирати джерело теплоти з максимально високою температурою, а систему
опалення з максимально низькою температурою.
Джерело теплоти: грунт:
 свердловина;
 грунтовий колектор.
Грунтовий колектор прокладається на глибині від 1м і нижче, в колекторі
рухається етиленгліколь.
Джерело теплоти: вода:
Для забору води з водойому, або підземної свердловини, потрібно
влаштовувати додатковий теплообмінник на вході в тепловий насос з міді або
нержавіючої сталі.
Грунтову воду використовують для нагрівання води для системи опалення і
ГВП, після чого їх повертають в свердловину. Грунтові води мають значний вміст
активних речовин, які збільшують корозію та відкладаються на стінках
трубопроводів.

96
 Джерело теплоти: повітря:
Не потребує додаткових вкладень. Повітряний тепловий насос виристовують в
бівалентних установках, як першу ступінь нагріву води для системи
теплопостачання, що дозволяє зменшити затрати на тепловий насос та збільшити
надійність його роботи. Повітряний тепловий насос ефективно працює до
температури біля -3оС.

Спалювання біомаси

Спалювання деревини прирівнюється до відновлюваних джерел теплоти, тому

що баланс СО2 не порушується.
До палива відносять:

 пиломатеріали;

 деревина після охорони ландшафту;

 тирса;

 пелети.

При використанні палива із деревини слід перераховувати 1 м 3 складської

деревини на 1 см3 суцільної деревини.
Деревину поділяють на м’яку та тверду. Теплота згоряння деревини залежить
від типу деревини і породи, вологість впливає на теплоту згоряння: при φ=50%
теплота згоряння 2,2 кВт·год/кг, а при φ=15% теплота згоряння 4,2 кВт·год/кг.
Теплота згоряння рідкого палива 11,9 кВт·год/кг, природного газу 9 кВт·год/м 3,
пелет 5 кВт·год/кг. Щоб досягти вологості деревини φ=15-20% потрібна сушка
деревини в сушарці, або без сушарки протягом двох років.
Регулювання спалювання деревини в котлах виконують за допомогою баків-
акумуляторів та регулювання процесу. Рекомендується приймати об’єм баку від 10
до 50 л на 1 кВт встановленої потужності котла. Для підвищення ефективності
спалювання виконують піролізні котли, тобто з сухої деревини отримують газ СО,
після чого спалюють газ у відповідній топці. Для спалювання палива також
необхідно влаштовувати сховище, об’єм якого визначають як:
, (15.3)

97
 До сховища деревини висувають протипожежні умови, та санітарні умови.
Для спалювання деревини виконують сталеві котли, до яких висувають
вимоги до відведення димових газів, чисті поверхні нагріву та температуру води в
зворотному трубопроводі системи теплопостачання.

Рис.15.7. Схема піролізного котла

При спалюванні деревини з φ>20%, інтервал між чистками значно
зменшується, а також зменшується тривалість спалювання на одне завантаження
котла.

Рис.15.8. Схема завантаження котла

При розпалюванні котла використовують папір, щепу та м’яку деревину.
Після розпалювання додають тверду деревину, розміри якої обумовлені в паспорті
98
котла(довжина та периметр поліна). Після додавання твердої деревини котел
закривають та вмикають регулятор спалювання, тривалість спалювання обумовлена
в паспорті котла.

Коефіцієнт корисної дії: котла 80%, піролізного котла 85%, а пелетного котла
90%.
Котли для спалювання пелет дозволяють здійснювати регулювання подачі
палива, автоматичну чистку поверхні нагріву, та здійснюється шлаковидалення за
рахунок якісного згорання. Пелетні котли передбачають автоматичне та ручне
завантаження пелет. Для забезпечення температури мережної води в зворотному
трубопроводу на вході в котел на рівні 65о, виконують підмішуванням води з
подавального трубопроводу, за допомогою циркуляційного насосу, або
гідравлічного розподільника.

Переваги використання котлів для спалювання деревини:

1. використання відновлюваних джерел теплоти;

2. незалежність від поставки газу та рідкого палива;
3. можливість утилізації віходів деревини.

Недоліки використання котлів для спалювання деревини:

1. в якості палива використовується суха деревина;

2. необхідно влаштовувати акумулюючи ємності, які займають значне місце( при
неможливості встановлення акумулюючи ємностей, витрата палива зростає на 30%);
3. необхідно влаштовувати сховища для палива;
4. необхідно підтримувати температуру 65оС в зворотному трубопроводі;
5. ручне завантаження, запалювання та чистка.
Особливо важливо звернути увагу на відведення продуктів згоряння, для яких
потрібно встановлення димоходів із нержавіючої сталі, та передбачати чистку
димоходів.

99
 Системи гарячого водопостачання теплопостачання
Системи гарячого водопостачання поділяються на:
 закриті;
 відкриті,
а також на:
 централізовані;
 децентралізовані.
Централізовані закриті системи гарячого водопостачання складаються з
підігрівачів системи ГВП, які підключені за одноступеневою або двоступеневою
схемою, зовнішньої ТМ, внутрішніх трубопроводів, водорозбірних стояків,
циркуляційних стояків, обігрівачів, рушників, циркуляційних трубопроводів та
насосів.
Залежно від розведення трубопроводів системи ГВП поділяють на ( рис.16.1 ):
а) системи з верхнім розведенням;
б) системи з нижнім розведенням;
в) системи з секційними вузлами.

Рис.16.1. Системи гарячого водопостачання.

1 – подавальний та зворотний трубопроводи ТМ;
2 – підігрівачі систем ГВП;

100
3 – подавальний трубопровід системи ГВП;
4 – головний стояк при верхньому розведенні системи ГВП;
5 – водорозбірний стояк;
6 – циркуляційний стояк;
7 – обігрівач рушників;
8 – водорозбірний пристрій;
9 – циркуляційний трубопровід;
10 – циркуляційний насос;
11 – холодна вода з водопроводу.

Рис. 16.2. Кожухотрубний підігрівач.

Рис. 16.3. Пластинчастий підігрівач.

В системах ГВП з секційними вузлами проектується один секційний стояк та

декілька водорозбірних.
Підігрівачі системи ГВП поділяють на:
 кожухотрубні ( рис.16.2. );

101
  пластинчасті ( рис.16.3. ).
Кожухотрубні підігрівачі складаються з двох та чотирьох метрових секцій, які
з’єднуються калачами.
Водопровідна вода, яка нагрівається, рухається в латунних трубках діаметром
16 мм, а мережна вода (гріюча) рухається в між трубному просторі (в підігрівачах
системи опалення навпаки вода, яка нагрівається рухається в міжтрубному просторі,
а гріюча в трубках).
Пластинчасті підігрівачі – це набір гофрованих пластин, через які передається
теплота від гріючого до нагріваємого теплоносія, тобто пластина омивається з однієї
сторони гріючим теплоносієм, а з другої – нагріваємим.

Розрахунок системи ГВП

Принципи розрахунку системи ГВП здійснюється для 2-х режимів:

1) режим водорозбору;
2) режим циркуляції;
В режимі водорозбору визначають діаметри трубопроводів за умови, що
рекомендуємо швидкість води 1,5-2 м/с, а циркуляція практично відсутня.
Розрахунок системи ГВП виконується за імовірнісним методом, витрати
гарячої води визначають в залежності від кількості та типу водорозбірних пристроїв,
а також кількості споживачів.
Метою розрахунку режиму циркуляції є визначення витрати гарячої води та
вибору циркуляційного насосу, за умови, що температура біля водорозбірних кранів
повинна підтримуватись 55оС. Тобто, витрата в режимі циркуляції повинна
забезпечити тепловтрати в подавальному та циркуляційному трубопроводах
системи ГВП.
Циркуляційний насос вибирають за витратою та напором. Напір визначається
за втратами тиску при циркуляційній витраті в трубопроводі системи гарячого
водопостачання.
Якщо напору системи холодного водопостачання не вистачає, то замість
циркуляційного насосу встановлюють циркуляційно-підвищувальний насос, який
забезпечує і циркуляцію і підвищення напору.

102
 Для зменшення розрахункової витрати води на ГВП влаштовують водяні баки-
акумулятори, які дозволяють враховувати не максимальну витрату Ghmax, а середню
Ghm.
В житлових районах баки-акумулятори в системі ГВП не влаштовують, але
при розрахунку витрати води для системи опалення, вентиляції та гарячого
водопостачання враховують неодночасність роботи системи ГВП в різних будинках
за допомогою коефіцієнта К3, який залежить від теплової потужності системи
теплопостачання.
Розрахункова витрата води на ГВП визначається за формулою:

де - витрата води диктуючим водорозбірним пристроєм, л/с; - коефіцієнт

одночасності роботи водорозбірних пристроїв, які залежать від імовірності роботи
водорозбірних пристроїв Р та кількості водорозбірних пристроїв N на
розрахунковій ділянці.
( 16.1. )
Розрахункова годинна витрата:
( 16.2. )

де - годинна витрата води водорозбірним пристроєм; - годинний коефіцієнт

неодночасності роботи водорозбірних пристроїв.
( 16.3. )
Для вибору підігрівачів розрахунковий тепловий потік визначається за
формулою:

де - коефіцієнт, який залежить від ізоляції стояків, тобто враховує тепловтрати.

103
 Теплопостачання промислових підприємств
На промислових підприємствах до теплового навантаження на опалення,
вентиляцію та ГВП додається теплове навантаження на технологію, яке складає в
основному 70% і більше.
Технологічне споживання в основному потребує насичену пару. При
використанні пари, як теплоносія слід влаштовувати пристрої для пускового та
попутного дренажу паропроводів. Особливості враховують можливість очищення,
збору та транспортування конденсату на джерело теплоту, тому що конденсат є
нагрітою деаєрованою водою.
На промислових об’єктах для збору конденсату влаштовують конденсаційні
баки, з яких конденсат насосами перекачують на джерело теплоти.
Гідравлічний розрахунок паропроводів виконується за методом еквівалентних
довжин. Розрахунок складається з попереднього розрахунку, метою якого є
визначення діаметрів паропроводів при середній густині пари на ділянці
враховуючи, що таблиці для гідравлічного розрахунку паропроводів складені для
густини 1 кг/м3. Густина пари залежить від тиску та температури пари і змінюється
по довжині паропроводу.
В кінцевому розрахунку перевіряють діаметри паропроводу за умови що
швидкість для насиченої пари не більше 35 м/с при діаметрі до 200мм, та не більше
60 м/с при більшому діаметрі. Для перегрітої пари швидкість 50 м/с при діаметрі до
200мм, та не більше 80 м/с при більшому діаметрі. Визначають втрати тиску за
умови, що тиск перед споживачем пари не повинен бути менший ніж значення
тиску, який потрібен для технологічного процесу.
При розрахунку паропроводів насиченої пари враховується додаткова витрата
пари на конденсацію для кожної ділянки паропроводу, а зменшення температури
відповідно зменшує тиск.
При транспортуванні перегрітої пари витрата на конденсацію не
враховується, а зменшення температури в попередньому розрахунку приймається 2 о
на 100 м, а в кінцевому розрахунку уточнюється за значеннями тепловтрат.

104
 Конденсатопроводи поділяють на:
 емульсійні;
 напірні.
В емульсійних конденсатопроводах рухається суміш пари та конденсату від
пристрою для відводу конденсату до баку збору конденсату, і температура
конденсату в емульсійних конденсаторах більше температури скипання.
При зменшенні тиску, температура скипання зменшується і відповідно частка
конденсату скипає. Конденсат рухається за рахунок власного тиску та ухилу.
В напірному конденсатопроводі транспортування здійснюється за допомогою
насосу і температура конденсату менше ніж температура скипання.
Еквівалентна шорсткість сталевого трубопроводу при транспортуванні води
Кс=0,5, при транспортуванні пари Кс =0,2, при транспортуванні конденсату Кс=1.
При гідравлічному розрахунку конденсатопроводів за методом еквівалентних
довжин рекомендується приймати питомі втрати тиску до 100 Па/м, а швидкість до
3,5 м/с.
На промислових підприємствах особливо важливо використовувати вторинні
енергоресурси(ВЕР), у вигляді димових газів, відпрацьованої пари, конденсату та
інше. Для економії палива важливо використовувати ВЕР, для цього пристрої для
використання вторинних енергоресурсів повинні розташовуватись безпосередньо
біля місця виробництва вторинних енергоресурсів.
Економія теплоти за рахунок використання ВЕР:
(17.1)
Економія палива за рахунок використання ВЕР:

, (17.2)

де Qнр – нижча (або вища) теплота згоряння палива, η – ККД котельні.

105