Рецензія на фільм “Будинок «Слово»”

Чаплинська Христина, ФЛІ-31

Фільм «Будинок “Слово”» розказує про один з найбільших злочинів

радянської влади – знищення потужного мистецького руху, що виник в 20-30- х
роках в Харкові. В 66-ти квартирах будинку з назвою «Слово» жили
найвідоміші митці української культури – письменники, поети, художники,
режисери. Це і Микола Хвильовий, і Майк Йогансен, і Павло Тичина, і Наталя
Ужвій, і Володимир Сосюра, і Остап Вишня, і Олесь Курбас, і Михайло
Яловий, і Іван Багряний, і Раїса Троян та інші. Спеціально зібрану в одному
місці інтелігенцію протягом кількох наступних років репресовано, розстріляно
чи перероблено у співців партії.

Фільм вкорте доводить, що російська влада завжди намагалась знищити

українську мову та культуру і робила це різними способами. Кульмінацією дій
радянського репресивного режиму стали масові розстріли
«контрреволюціонерів», вчинені напередодні 20-річчя жовтневого перевороту.
Так, 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох (Карелія) за рішенням трійки
НКВС було страчено велику групу в'язнів Соловецької тюрми. У списку
«українських буржуазних націоналістів», розстріляних 3 листопада, були Лесь
Курбас, Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян
Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав
Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий
та інші. Загалом в один день за рішенням несудових органів було страчено
десятки представників української інтелігенції — цвіту української нації.

Це не лише кінопроект, але й нагадування про важливість збереження

культурної спадщини та свободи слова. Нагадування про те, що росія хоче
знищити нас не рік і не два, а століттями робить все для того, щоб про
українська мова та культура зникли. Проект увічнює трагічні події, які сталися
з визначними українськими митцями у часи режиму. Розкриваючи подробиці
життя і творчості цих людей, фільм підкреслює їхнє величне значення для
української культури.

Такі роботи потрібно показувати на уроках історії, замість довгих абзаців із

сухими цифрами та фактами у підручниках. Це не просто люди, які колись там
десь були. Це життя. На жаль трагічне, яке так жорстоко обірвалося.