1.

Підготувати аналітичну довідку щодо особливостей сервітуту, емфітевзису, суперфіцію як

видів землекористування, та зазначити відмінні від права власності та права користування
(оренди) (2 бали).

Особливості сервітуту відмінні від права власності

Сервітут - це право користування землею, яке забезпечує іншому
землекористувачеві можливість користування нею з певними обмеженнями,
встановленими законом або договором. Сервітут може бути встановлений щодо
земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для
задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом1.
Особливості сервітуту відрізняються від права власності. Сервітут визначає обсяг
прав щодо користування особою чужим майном. Особа, яка користується
сервітутом, зобов’язана вносити плату за користування майном, якщо інше не
встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не
підлягає відчуженню та не позбавляє власника майна, щодо якого він
встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.
Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно,
щодо якого він встановлений. Збитки, завдані власникові (володареві) земельної
ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом,
підлягають відшкодуванню на загальних підставах.
Сервітут є правом користування землею або іншим майном, яке забезпечує
іншому землекористувачеві можливість користування нею з певними
обмеженнями, встановленими законом або договором. Особливості сервітуту, які
відрізняють його від права власності, включають:
1. Обмеження використання: Сервітут визначає обсяг прав щодо
користування особою чужим майном. Він може бути встановлений на
певний строк або без визначення строку.
2. Відсутність права відчуження: Сервітут є самостійним речовим правом на
земельну ділянку. Однак він не підлягає відчуженню окремо від неї. Тому
сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може
передаватися будь-яким способом особі, яка не є власником ділянки, для
забезпечення користування якою його встановлено.
3. Право користування, а не власності: Особа, яка користується сервітутом,
зобов’язана вносити плату за користування майном, якщо інше не
встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
4. Збереження права власності: Сервітут не позбавляє власника майна, щодо
якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання
цим майном.
5. Перехід права: Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб
права власності на майно, щодо якого він встановлений.

Особливості сервітуту відмінні від права користування

Сервітут - це право обмеженого користування чужими речами (майном) з
певною метою і у встановлених межах. Особливості земельного (предіального)
сервітуту полягають у такому: тут ніби мають місце “відносини між ділянками”; такі
відносини є тривалими; зазвичай сервітути встановлюються на тривалий строк або
взагалі без вказівки строку; такий сервітут є неподільним: при поділі ділянки
сервітутне право зберігається в цілому. Право користування - це право
користуватися чужим майном з метою задоволення своїх потреб.
Отже, основна відмінність між сервітутом та правом користування полягає в
тому, що сервітут передбачає обмежене користування чужим майном з певною
метою і у встановлених межах, тоді як право користування передбачає широке
користування чужим майном з метою задоволення своїх потреб.

Особливості емфітевзису відмінні від права власності

Емфітевзис - це вид речових прав на чуже майно, яке полягає у наданні особі
права володіння та користування земельною ділянкою для сільськогосподарських
потреб. Власник земельної ділянки передає право користування земельною
ділянкою іншій особі, зберігаючи щодо неї право власності. Землекористувач веде
господарство на власний розсуд, вирощує сільськогосподарську продукцію з
дотриманням вимог законодавства та умов договору про застосування лише тих
способів виробництва, які не погіршують стан земельної ділянки та екологічний
стан довкілля. Вся сільськогосподарська продукція, вирощена землекористувачем,
є його власністю, якою він розпоряджається на власний розсуд. Інтерес власника
земельної ділянки полягає в отриманні плати за користування земельною
ділянкою, забезпеченні її фактичного обробітку та поліпшенні корисних
властивостей землі .

Особливості емфітевзису відмінні від права користування

Емфітевзис є видом речових прав на чуже майно, а саме – правом володіти та
користуватися чужою землею для сільськогосподарських потреб. Цей інститут
відрізняється від права користування земельною ділянкою на підставі
зобов'язального договору оренди наявністю у емфітевти речового права на землю,
за обсягом прав і обов'язків, способами і порядком захисту прав емфітевти та
орендаря, а також терміном користування землею. Згідно з договором, власник
передає землекористувачу право володіння та користування земельною ділянкою
сільськогосподарського призначення, зберігаючи за собою право розпорядження
нею. Використовуючи земельну ділянку на умовах емфітевзису, землекористувач
веде господарство на власний розсуд, вирощує сільськогосподарську продукцію з
дотриманням вимог і законодавства, і умов договору про застосування лише тих
способів виробництва, які не погіршують стан земельної ділянки та екологічний
стан довкілля. При цьому вся сільськогосподарська продукція, вирощена
землекористувачем, є його власністю, якою він розпоряджається на власний
розсуд. Інтерес власника земельної ділянки полягає в отриманні плати за
користування земельною ділянкою, забезпеченні її фактичного обробітку та
поліпшенні корисних властивостей землі.

Особливості суперфіцію відмінні від права власності

 Суперфіцій - це право забудови земельної ділянки, яке передбачає передачу
земельної ділянки в користування іншій особі з обмеженнями, встановленими
договором або законом. Суперфіцій може бути встановлений на земельну ділянку
для забудови, а також на інші види нерухомого майна. Особливості суперфіцію
полягають у тому, що таке право може відчужуватися землекористувачем або
передаватись у порядку спадкування на підставі договору або заповіту, а також дає
право землевласнику на прибуток від промислових об’єктів, збудованих на наданій
земельній ділянці на умовах суперфіцію.
Суперфіцій відрізняється від права власності тим, що встановлює обсяг прав
щодо користування особою чужим майном. Особа, яка користується суперфіцієм,
зобов’язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено
договором, законом, заповітом або рішенням суду. Суперфіцій не підлягає
відчуженню та не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права
володіння, користування та розпоряджання цим майном. Суперфіцій зберігає
чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він
встановлений. Збитки, завдані власникові (володареві) земельної ділянки або
іншого нерухомого майна, особою, яка користується суперфіцієм, підлягають
відшкодуванню на загальних підставах.

Особливості суперфіцію відмінні від права користування

Суперфіцій - це право забудови земельної ділянки, яке передбачає передачу
земельної ділянки в користування іншій особі з обмеженнями, встановленими
договором або законом. Суперфіцій може бути встановлений на земельну ділянку
для забудови, а також на інші види нерухомого майна. Особливості суперфіцію
полягають у тому, що таке право може відчужуватися землекористувачем або
передаватись у порядку спадкування на підставі договору або заповіту, а також дає
право землевласнику на прибуток від промислових об’єктів, збудованих на наданій
земельній ділянці на умовах суперфіцію1234.
Суперфіцій відрізняється від права користування тим, що встановлює обсяг
прав щодо користування особою чужим майном. Особа, яка користується
суперфіцієм, зобов’язана вносити плату за користування майном, якщо інше не
встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Суперфіцій не
підлягає відчуженню та не позбавляє власника майна, щодо якого він
встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.
Суперфіцій зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на
майно, щодо якого він встановлений. Збитки, завдані власникові (володареві)
земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується
суперфіцієм, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

2. Підготувати письмову консультацію щодо порядку продажу земельної ділянки

приватної, державної та комунальної власності в умовах воєнного стану (2 бали).

Порядок продажу земельних ділянок державної та комунальної власності,

зміст угоди
 Насамперед, розберемось які органи проводять продаж земельних ділянок
державної та комунальної власності. В залежності від місця її розташування це
здійснюють наступні органи: місцеві державні адміністрації, органами місцевого
самоврядування в межах їх повноважень або Рада міністрів Автономної
Республіки Крим. Це зазначено в ч. 1 ст. 128 Земельного кодексу України. Але,
важливо зазначити, що це не стосується земельних ділянок, на яких
розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, адже, щодо таких ділянок
відповідно ст. 171 Земельного кодексу України компетентні державні органи
приватизації здійснюють продаж земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти,
які підлягають приватизації.

Тепер щодо порядку. Громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні

земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного
органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного
органу приватизації. Це закріплено ч. 2 ст. 128 Земельного кодексу України:

В цій заяві\клопотанні повинно бути зазначено наступне:

 місця розташування земельної ділянки;
 її цільового призначення, розміру та площі;
 згоди на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати
ціни земельної ділянки.

Також, варто знати, що до заяви\клопотання додаються:

 документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою (у разі його
наявності), та документи, що посвідчують право власності на нерухоме майно
(будівлі та споруди), розташоване на цій земельній ділянці (у разі наявності на
земельній ділянці будівель, споруд);
 копія установчих документів для юридичної особи, а для громадянина - копія
документа, що посвідчує особу.

Орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган
місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає
рішення (ч. 3 ст. 128 Земельного кодексу України):
 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення
земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення
експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею
понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-
оздоровчих споруд);
 чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови.

Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації,

сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для
укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки (ч. 6 ст. 128 Земельного
кодексу України).
Важливо памятати, що договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає
нотаріальному посвідченню. Документ про оплату або про сплату першого
платежу (у разі продажу земельної ділянки з розстроченням платежу) є підставою
для видачі державного акта на право власності на земельну ділянку та її державної
реєстрації (ч. 7 ст. 128 Земельного кодексу України).

Для купівлі – продажу земельної ділянки необхідно надати нотаріусу такі

документи:
1) паспорти та РНОКПП сторін договору;
2) документи про право власності на земельну ділянку;
3) звіт (довідка) щодо експертної грошової оцінки земельної ділянки;
4) витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної
ділянки, виділеної в натурі (на місцевості) власнику земельної частки (паю);
5) витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
6) витяг з Державного земельного кадастру;
7) згода чоловіка/дружини на укладення договору, свідоцтво про шлюб або
свідоцтво про розірвання шлюбу;
8) документ, що підтверджує повноваження представника особи, його паспорт
та реєстраційний номер облікової картки платників податків (якщо договір
укладається представником особи).

В угоді повинно бути зазначено (ч. 2 ст. 132 Земельного кодексу України):
 назву сторін (прізвище, ім'я та по батькові громадянина,
назва юридичної особи);
 вид угоди;
 предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування,
площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо);
 документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку;
 відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки;
 відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання
земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо);
 договірну ціну;
 права та обов'язки сторін;
 кадастровий номер земельної ділянки;
 момент переходу права власності на земельну ділянку.

Тепер, щодо особливостей продажу земельних ділянок державної та

комунальної власності в умовах воєнного стану:
Під час дії воєнного стану продовжуються орендні земельні відносини
автоматично на 1 рік без внесення відомостей у відповідні реєстри. Районним
військовими адміністраціями надається право передавати в оренду для ведення
товарного сільськогосподарського виробництва строком до 1 року земельні
ділянки сільгосппризначення державної, комунальної власності, а також земельних
 ділянок, що залишилися у колективній власності колективного
сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу,
сільськогосподарського акціонерного товариства, нерозподілених та
невитребуваних земельних ділянок і земельних часток (паїв). При цьому розмір
орендної плати не може перевищувати 8% нормативної грошової оцінки
земельних ділянок, а для визначення розміру орендної плати застосовуватиметься
середня нормативна грошова оцінка одиниці площі ріллі по області.
Земельні торги щодо прав оренди, емфітевзису, суперфіцію щодо
земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної,
комунальної власності не проводяться.
Земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної, комунальної
власності, права оренди, емфітевзису щодо яких виставлені на земельні торги,
переможець у яких не визначений, підлягають передачі в оренду на умовах,
визначених підпунктом 2 цього пункту. Вимоги ч. 5 статті 136 ЗК України у разі
передачі таких земельних ділянок в оренду не застосовуються.Земельні торги щодо
набуття права оренди, емфітевзису, суперфіцію щодо земельних ділянок
сільськогосподарського призначення державної, комунальної власності, які
оголошені і не завершені до набрання чинності цим підпунктом, вважаються
скасованими.
Оголошення нових земельних торгів щодо набуття права оренди,
емфітевзису, суперфіцію щодо земельних ділянок сільськогосподарського
призначення державної, комунальної власності забороняється.
Землекористувачі, які використовують земельні ділянки
сільськогосподарського призначення державної, комунальної власності на праві
постійного користування (крім державних, комунальних підприємств, установ,
організацій), емфітевзису, можуть передавати такі земельні ділянки в оренду
строком до одного року для ведення товарного сільськогосподарського
виробництва.

3. На підставі аналізу рішень судів (з Єдиного державного реєстру судових рішень),

практики застосування та інших джерел визначити найбільш типові порушення правил
добросусідства та види відповідальності за такі порушення, підготувати аналітичну
довідку (2 бали).

Землевласники вільні у виборі способу використання своєїземлі. Однак, не

обходиться без того, що їх спосіб використання землі має негативний вплив на
сусідні (суміжні) земельні ділянки. Тому, Земельний кодекс України чітко
анотація

встановлює обов'язок підтримувати добросусідські відносини.

Основні правила добросусідства визначені в статті 103 Земельного кодексу України.

Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи
використання земельних ділянок, при яких власникам, землекористувачам сусідніх
земельних ділянок завдається найменше незручностей.
ступ
Власники та користувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати
земельну ділянку таким чином, щоб заважати сусідам використовувати її за
первісним призначенням. Це називається неприпустимим впливом.

Наприклад, сусіди, які використовують передові технології вирощування

сільськогосподарських культур, зобов'язані суворо дотримуватися Закону про
охорону земель. Власники земельних ділянок, що межують між собою, повинні
співпрацювати в питаннях розумної організації своїх територій, сівозміни, а також
встановлення та утримання межових знаків.

Найтиповіші випадки порушення правил добросусідства включають будівництво

занадто високих або розташованих надто близько до меж суміжних об’єктів
споруд перешкоджає доступу сонячного світла і, як наслідок, пригнічується ріст
овочів, фруктів і ягід, що ростуть на суміжних об’єктах. Неприємні запахи,
пов’язані з тваринництвом і птахівництвом, які проникають у сусідні об’єкти.
Спалювання листя та сміття призводить до забруднення повітря в прилеглих
районах.

Також, можна віднести до цього списку типовий приклад порушення правила

добросусідства є використання технічних засобів (магнітофонів, пилорами,
верстатів тощо), які своєю гучністю викликають шумове забруднення.

«Часто трапляються ситуації, коли власники чи землекористувачі самовільно

знищують зелені насадження (відрізають корені дерев, кущів), які проникають на
їхню земельну ділянку із сусідньої, не думаючи про правомірність та законність
таких дій. Тут варто зважати, що так чинити можна лише тоді, якщо таке
«проникнення до вас рослинності» заважає використовувати вам свою
земельну ділянку за цільовим призначенням. В усіх інших випадках – це
незаконно! Порушнику доведеться понести цивільну та адміністративну
відповідальність: відшкодувати в повному обсязі шкоду, завдану майну іншої
особи, та ще й сплатити штраф».

Отже, під час використання земельних ділянок, сусідам необхідно пам’ятати: в

першу чергу – ви не повинні зазіхати на чужу землю, по-друге – ви не повинні
перетинати межі між вашою власністю та сусідньою землею без дозволу, а, по-
третє – підтримувати в належному стані встановлені межові знаки.

Варто пам’ятати, що порушники несуть цивільно-правову та адміністративну

відповідальність та зобов’язані повністю відшкодувати шкоду, завдану майну інших
осіб, а також сплатити штрафи», – йдеться у повідомленні.
Відповідальність за порушення правил добросусідства передбачена Земельним
кодексом України. Зокрема, власник земельної ділянки, який порушує правила
добросусідства, зобов’язаний відшкодувати завдані збитки.
 Земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та
центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері
земельних відносин (частина перша статті 158 ЗК України).

Відповідно до частин другої та третьої статті 158 ЗК України виключно судом

вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження
земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а
також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті
6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)
зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як
вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку
можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати
до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в
суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення
законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання
обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у
світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти
України» від 18 липня 2006 року).

4. На підставі норм чинного законодавства скласти схему щодо плат за землю, їхні
види, ставки та пільги (2 бали).
Хто платить?
Платниками податку за землю є власники землі, а також землекористувачі (як фізичні, так і
юридичні особи) п.п. 14.1.72 ПК України, п. 269.1 ПК України

За що платиться?
Об'єктами оподаткування є: 1) земельні ділянки, які
перебувають у власності або користуванні платників; 2)

Розмір податку
Визначається виходячи або з нормативної грошової оцінки земельної ділянки
або з площі ділянки, якщо його нормативна грошова оцінка не була
проведена.

Ставки земельного
податку
Ставка земельного податку за земельні ділянки,
нормативну грошову оцінку яких проведено
(незалежно від місцезнаходження)
Ставка податку за земельні ділянки, нормативну
грошову оцінку яких проведено, встановлюється у
розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної
грошової оцінки, для земель загального користування -
не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової
оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше
0,3 відсотка і не більше 1 відсотка від їх нормативної
грошової оцінки.
Ставки земельного податку за земельні
ділянки, розташовані за межами населених
пунктів, нормативну грошову оцінку яких не
проведено
Ставка податку за земельні ділянки,
розташовані за межами населених пунктів,
встановлюється в розмірі не більше 5
відсотків від нормативної грошової оцінки
одиниці площі ріллі по Автономній Республіці
Крим або по області, а для
сільськогосподарських угідь - не менше 0,3
 Пільги по податку на землю

Звільняються від плати за землю такі фізичні особи:
• інваліди 1 та 2 групи;
• особи, які виховують 3 і більше дітей віком до 18 р.;
• пенсіонери за віком;
• ветерани війни;
• постраждалі внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Юридичні особи, які звільняються від сплати податку:
• санаторно-курортні та оздоровчі заклади громадських
організацій інвалідів, реабілітаційні установи
громадських організацій інвалідів;
• громадські організації інвалідів України, підприємства
та організації, які засновані громадськими організаціями
інвалідів та спілками громадських організацій інвалідів і є
їх повною власністю, де протягом попереднього
календарного місяця кількість інвалідів, які мають там
основне місце роботи, становила не менше 50 відсотків
середньооблікової чисельності штатних працівників
облікового складу за умови, що фонд оплати праці таких
інвалідів становить протягом звітного періоду не менше
25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці.

Терміни та порядок оплати земельного податку

Податок фізичними особами сплачується протягом Платники плати за землю - юридичні особи
60 днів з дня вручення податкового повідомлення- самостійно обчислюють суму податку щороку
рішення. станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого
Фізичними особами у сільській та селищній поточного року подають відповідному
місцевості земельний податок може сплачуватися контролюючому органу за місцезнаходженням
через каси сільських рад або рад ОТГ, створених земельної ділянки податкову декларацію.
відповідно до закону, за квитанцією про приймання Подання такої декларації звільняє від обов'язку
подання щомісячних декларацій.
податкових платежів.
При подачі першої декларації (фактичного початку
У разі якщо контролюючий орган не направив (не
діяльності як платника плати за землю) разом з нею
вручив) податкове повідомлення-рішення в термін, подається довідка (витяг) про розмір нормативної
фізичні особи звільняються від відповідальності, грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така
передбаченої за несвоєчасну сплату податкового довідка подається у разі затвердження нової
зобов'язання. Податкове зобов'язання з цього податку нормативної грошової оцінки землі.
може бути нараховано за податкові (звітні) періоди
(роки) в межах строків позовної давності.

Плата за землю у 2023 році

Через повномасштабне вторгнення Росії Верховна Рада внесла зміни в
Податковий кодекс, які вступили в силу з 17 березня 2022 року.
Згідно з ними, на період з 1 березня 2022 року по 31 грудня року, наступного за
роком, в якому припинено або скасовано воєнний, надзвичайний стан, не
нараховується і не сплачується плата за земельні ділянки (земельні частки (паї),
розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях,
тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської федерації, і
перебувають у власності чи користуванні, або юридичних осіб, а також за земельні
 ділянки (земельні частки (паї), визначені обласними військовими адміністраціями
як забруднені вибухонебезпечними предметами та/або на яких є фортифікаційні
споруди.
Список територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окуповані
Російською федерацією, затверджує Міністерство з питань реінтеграції тимчасово
окупованих територій.
КМУ було прийнято постанову №1364 від 06.12.2022 року Деякі питання
формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово
окупованих російською федерацією, яка набрала чинності 25 грудня 2022 року.
Відповідно до п. 1 вказаної Постанов перелік територій, затверджується
Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. На
виконання положень ПКМУ №1364 Міністерством з питань реінтеграції тимчасово
окупованих територій України прийнято Наказ №309 від 22.12.2022 року «Про
затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або
тимчасово окупованих російською федерацією» (набрав чинності 27.12.2022), яким
затверджено перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово
окупованих російською федерацією.
Таким чином, не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний
податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності)
за:
 земельні ділянки, що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися)
бойові дії,
 земельні ділянки, що розташовані на територіях, тимчасово окупованих
збройними формуваннями Російської Федерації.
 земельні ділянки, визначені обласними військовими адміністраціями як
засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні
фортифікаційні споруди.
На сьогодні пеня та штрафи за несплату або несвоєчасну сплату податку не
нараховуються з огляду на положення підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 роздіу
ХХ «Перехідні положення» ПКУ та зміни, внесені до пункту 129.9 статті 129 ПКУ, а
саме згідно з новою редакцією підпункту 129.9.7, пеня не нараховується, а
нарахована пеня підлягає анулюванню у випадку вчинення діяння (дії або
бездіяльності) особою внаслідок введення воєнного, надзвичайного стану.

5. Підготувати аналітичну довідку щодо причин виникнення, видів та правових засад

вирішення земельних спорів (2 бали).

Земельні спори можуть виникати з різних причин. Найбільш

розповсюдженими з них є: неврегульованість або неповнота урегульованості
відповідних відносин чинним законодавством; внутрішня суперечливість самих
анотація

норм земельного законодавства, що регулюють однотипні відносини; протиріччя

між нормами земельного законодавства та нормами інших природноресурсових
галузей законодавства, що регулюють близькі за своїм змістом положення; не
узгодженість між нормами-принципами правового регулювання земельних
 відносин та нормами-правилами земельного законодавства; недостатня юридична
кваліфікація посадових осіб, що застосовують земельно-правові норми;
розбіжності у право розумінні та недостатня правова поінформованість учасників
земельно-правових спорів.

В статті 158 ЗК України визначений перелік органів, яким надано право

розглядати та вирішувати земельні спори. Ними є: суди, органи місцевого
самоврядування та органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Інші, не
зазначені в цій статті органи, не мають права на вирішення земельних спорів.
Підставами виникнення земельних спорів є претензії одного або більшої
вступ

кількості суб'єктів земельних правовідносин відносно набуття або припинення

права власності на землю, права землекористування, оренди земельних ділянок,
порушення земельних сервітутів та правил добросусідства, зобов'язань, що
виникають внаслідок заподіяння шкоди власникам землі та землекористувачам і
деякі інші.
Об'єктом земельних спорів є суб'єктивне право на землю. Суб'єктами
земельних спорів є сторони — юридичні або фізичні особи, чи держава.

У чинному ЗК змінено не тільки розташування норм про земельні спори, а й

підстави їх поділу на певні види. Його зміст дозволяє розподіляти 4 види таких
спорів: 1) спори з приводу володіння, користування та розпорядження земельними
ділянками, що становлять власне земельні спори; 2) спори щодо розмежування
територій сіл, селищ, міст, районів та областей, що по суті є адміністративно-
територіальними спорами; 3) спори з правил добросусідства, встановлення
обмежень щодо використання земель та земельних сервітутів; 4) спори, що
пов'язані із земельними відносинами.
До останніх можна віднести майнові спори, пов'язані із землеволодінням або
землекористуванням, спори щодо відшкодування збитків та втрат власників землі
та землекористувачів, спори, пов'язані з платою за землю та деякі інші спори. На
відміну від попереднього ЗК, чинний земельний закон не виділяє такі спори в
окремі види. Однак це не означає, що вони зникли чи втратили своє значення.
Навпаки, зазначені спори залишаються поширеними на практиці і їх вирішення
викликає значні труднощі.
Щодо вирішення земельних спорів, то, як на всже відомо земельні спори
підлягають вирішенню:

Органами місцевого  додержання громадянами правил

самоврядування у межах населених добросусідства;
пунктів щодо:  спори щодо розмежування меж
районів у містах.
 меж земельних ділянок, що Держгеокадастром та його
перебувають у власності і територіальними органами щодо:
користуванні громадян;
  меж земельних ділянок за  розташування обмежень у
межами населених пунктів; використанні земель та
земельних сервітутів.

Для вирішення земельного спору заінтересована особа або її представник

може подати заяву в письмовій формі, яка має містити:
- найменування органу, до якого вона подається;
- імена сторін, які беруть участь у земельному спорі, телефон заявника або
ім'я та телефон представника заявника, якщо заява подається
представником, їх місце проживання або місцезнаходження;
- зміст вимог і виклад обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги;
- зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину;
- перелік документів, що додаються до заяви.

Земельний спір має бути розглянутий у тижневий строк з дня надходження

заяви.
Ще 3 дні законодавець залишає для передачі сторонам земельного спору
рішення органу позасудової юрисдикції (органу місцевого самоврядування або
центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері
земельних відносин), у якому визначається порядок його виконання.
Проблемним питанням залишається розмежування підвідомчості земельних
справ. Згідно з рішенням КСУ від 01.04.2010 № 10-рп/2010 спори фізичних і
юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних
повноважень щодо оскарження його рішень і дій належать до публічно-правових.
Тим не менш, практика вищих судів показує неоднозначність у даному питанні.
Багато спорів розглядаються господарськими судами і загальними судами в
порядку цивільного судочинства. У цілому, можна відзначити зайву ускладненість і
довготривалість розгляду майже всіх категорій «земельний спорів», що свідчить
про необхідність внесення змін до актів процесуального законодавства.

6. Схематично або у формі таблиці відобразити класифікацію способів захисту прав

на земельні ділянки та порядок їхнього застосування (2 бали).
класифікація способів порядок їхнього застосування
захисту прав на
земельні ділянки
Речово-правові способи захисту прав на землю
спрямовані на захист суб'єктивного права власності на землю чи права
землекористування осіб, які на момент порушення права не перебувають у
зобов'язальних відносинах з порушником.
Необхідність у використанні такого способу захисту виникає
визнання прав на земельну тоді, коли право на землю (власності, користування)
ділянку оспорюється, заперечується іншими особами або створюється
неможливість реалізації особою свого права власності на
землю або землекористування у зв’язку з наявністю сумнівів у
інших осіб або втратоюналежних правовстановлюючих
документів на земельну ділянку

відновлення стану земельної
ділянки, який існував до
порушення прав, і таким способом забезпечується відновлення становища, яке
запобігання вчиненню дій,
що порушують права або
створюють небезпеку
порушення прав;
витребування земельної
ділянки з чужого незаконного
володіння (віндикаційний
позов)
згідно з Цивільним кодексом України власник земельної
ділянки, який незаконно позбавлений володіння нею, має
право витребувати її з чужого незаконного володіння, тобто
існувало до порушеного права.
у випадках самовільного зайняття земельних ділянок,
псування земель, що належать власникам або перебувають у
користуванні, засмічення промисловими або іншими
відходами, проведення на землях розвідувальних робіт та в
інших випадках виникає необхідність відновлення стану таких
земель до того, який існував до порушення прав
землевласників та землекористувачів. Одним із поширених
способів відновлення стану земельної ділянки є рекультивація
порушених земель, умови здійснення якої визначені ст. 166 ЗК
України. Крім того, на практиці досить поширеним способом
відновлення стану земельної ділянки при її самовільному
зайнятті є вимога знесення самовільно побудованих будівель
та споруд, які були збудовані за час незаконного використання
земельних ділянок
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не
є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна,
до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про
повернення його з чужого незаконного володіння.
Положення статті 388 ЦК України застосовуються як підстава
позову до суду про витребування майна від
добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння
власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі
іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між
власником та володільцем майна не існує жодних
правовідносин.

вимога власника земельної Частинами 2, 3 ст. 152 ЗК України визначено, що власник

ділянки або земельної ділянки або землекористувач може вимагати
землекористувача усунути усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо
порушення у здійсненні їхніх ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння
прав, які не пов'язані з земельною ділянкою, і відшкодуваннязавданих збитків.
позбавленням володіння Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки
земельною ділянкою здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки,
(негаторний позов) який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій,
що порушують права або створюють небезпеку порушення
прав.
Предметом негаторного позову є вимога позивача про
усунення з боку відповідача будь-яких перешкод у здійсненні
ним права користування та розпорядження своїм майном.
Отже, землекористувач повинен звернувтися до суду з
позовом до суміжного землекористувача про усунення
перешкод у користуванні

Зобов'язально-правові способи захисту

мають на меті захист прав суб'єкта як учасника зобов'язальних відносин

відшкодування збитків,
заподіяних невиконанням
або неналежним виконанням
умов договорів (відчуження,
придбання, оренди (суборенди)
земельної ділянки та ін.)
повернення власникові
земельної ділянки, наданої у
користування за договором
оренди
Спеціальні способи захисту
стосуються особливих випадків порушення прав власників земельних ділянок і
землекористувачів, зумовлені особливим колом уповноважених чи зобов'язаних осіб і
надзвичайними обставинами
Так, згідно зі ст. 31 ЗУ "Про оренду землі" у разі виявлення
недоліків орендарем земельної ділянки, що не були
обумовлені орендодавцем у договорі оренди, але які істотно
перешкоджають передбаченому договором використанню
земельної ділянки, орендар має право:
 вимагати зменшення орендної плати або відшкодування
витрат на усунення недоліків земельної ділянки;
 - отримувати певну суму понесених ним витрат на
усунення таких недоліків із орендної плати, попередньо
повідомивши про це орендодавця
порядок відшкодування заподіяних збитків встановлений ст.ст.
611, 1166 ЦК України, ст. 157 ЗК України, постановою Кабінету
Міністрів України від 19.04.1993 № 284 «Про Порядок
визначення та відшкодування збитків власникам землі та
землекористувачам». Визначення розміру шкоди здійснюється
також на підставі Методики визначення розмірів шкоди,
зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів
через порушення природоохоронного законодавства,
затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від
27.10.1997 № 171
Згідно зі ст. 31 ЗУ "Про оренду землі" у разі виявлення
недоліків орендарем земельної ділянки, що не були
обумовлені орендодавцем у договорі оренди, але які істотно
перешкоджають передбаченому договором використанню
земельної ділянки, орендар має право:
 вимагати дострокового розірвання договору. (Крім того, цей
спосіб захисту може бути пов'заний з поверненням
незаконно чи самовільно зайнятих земельних ділянок, щодо
яких землевласники або землекористувачі фактично
позбавлені володіння ними).

визнання угоди недійсною
визнання недійсними рішень
органів виконавчої влади або
органів місцевого
самоврядування
Цивільно-правових способів захисту прав іншими способами захисту
прав на землю
- захист права спільної
(спільної часткової чи
спільної сумісної)
власності на землю;
стаття 210 ЗК України встановлює, що угоди, укладені з
порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу,
дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються
недійсними за рішенням суду. Укладання таких угод має
здійснюватись відповідно до Цивільного кодексу України з
урахуванням вимог ЗК України, проте не можуть забезпечити
правомірний перехід земельної ділянки від однієї особи до
іншої ті угоди, які визнаються недійсними, оскільки не
відповідають вимогам закону.
За загальними вимогами, правовим наслідком визнання угод
недійсними виступає обов'язок сторін повернути одна одній
все одержане за угодою, а при неможливості повернути все
одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошовій
формі, якщо інші наслідки недійсності угод не передбачені
законом (п.2 ст.48 Цивільного кодексу України).
відповідно до вимог ст.ст. 203-207, 215-236 ЦК України
недійсними є ті угоди, які не відповідають вимогам закону. За
загальним правилом, правовими наслідками визнання угод
недійсними є настання реституції, тобто обов’язок сторін
повернути одна одній все, що було одержане за угодою, а у
разі неможливості повернути одержане в натурі –
відшкодувати його вартість у грошовій формі, якщо інші
наслідки недійсності угод не передбачені законом (ст.ст. 203,
215, 228 Цивільного кодексу України.
особливістю цього способу захисту прав на землю є те, що
відповідачами виступають органи, наділені владними
повноваженнями (органи місцевого самоврядування, органи
виконавчої влади
Відповідно до частини 3 статті 89 ЗК України володіння,
користування та розпорядження земельною ділянкою спільної
сумісної власності здійснюються за договором або законом.
Статтею 369 Цивільного кодексу України визначено, що
володіння та користування здійснюється співвласниками
спільно (ч. 1), а розпорядження - за спільною згодою (ч. 2).
Співвласники мають право уповноважити одного з них на
вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.
Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений
одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним
за позовом іншого співвласника у разі відсутності у
співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній
сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з
неї окремої частки. У спільній частковій власності на земельну
ділянку володіння, користування та розпорядження
земельною ділянкою здійснюються за згодою всіх
співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення
згоди - у судовому порядку.
 - захист інтересів
власників землі і
землекористувачів у
надзвичайних ситуаціях;
- захист права власності
чи користування землею
осіб, оголошених безвісно
відсутніми або
померлими, тощо.
. Це може включати захист від примусового вилучення землі,
знищення майна, що знаходиться на землі, або заборони на
використання землі .
Якщо виникає надзвичайна ситуація, яка може пошкодити
землю або майно, що знаходиться на землі, власники землі та
землекористувачі можуть звернутися до місцевих органів
влади, щоб отримати допомогу . Це може включати допомогу
з евакуації, захисту майна та забезпечення безпеки.
Вживання заходів з охорони майна безвісно відсутнього,
здійснює суд шляхом захисту його прав, допускаючи
можливість його з'явлення.
У разі визнання громадянина безвісно відсутнім над його
майном встановлюється опіка. За заявою заінтересованих осіб
орган опіки і піклування може призначити опікуна для охорони
та управління майном відсутнього громадянина до закінчення
одного року з дня одержання останніх відомостей про місце
його перебування.

З майна особи, визнаної безвісно відсутньою видається

утримання громадянам, яких ця особа зобов'язана була за
законом утримувати, погашається заборгованість за іншими
зобов'язаннями.

Отже, вживаючи заходів з охорони майна безвісно

відсутнього, суд здійснює захист його прав, допускаючи
можливість його з'явлення.

Рішення суду про оголошення громадянина померлим

приймається відповідно до вимог закону. У разі з'явленням
громадянина, оголошеного померли суд скасовує своє
попереднє рішення, а громадянин набуває право вимагати:
повернення майна, що збереглося і безоплатно перейшло до
особи після оголошення громадянина померлим та ін.

Зокрема, в ч. 2 ст. 47 нового ЦК зазначається, що спадкоємці

фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права
відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що
перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини

7. Здійснити аналіз законодавства та судової практики щодо особливостей набуття,

використання та припинення прав на земельні ділянки різних категорій (водного фонду,
лісогосподарського призначення, природно-заповідного фонду, історико-культурного
призначення, оздоровчого та рекреаційного призначення тощо) (4 бали).

Аналіз законодавства та судової практики щодо особливостей набуття

використання та припинення прав на земельні ділянки водного фонду

Стаття 13 Конституції України закріплює положення про те, що земля, її надра, атмосферне
повітря,водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні
ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права
власності Українського народу. Кожний громадянин має право користуватися природними
об’єктами права власності народу відповідно до закону. Відповідно до ст. 6 Водного кодексу
України, води (водні об’єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у
користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об’єкти) через
Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим.
Щодо питання реалізації права на отримання у власність земельної ділянки, на якій уже
створено водний об’єкт, виникає низка питань, оскільки поняття безоплатної передачі є тотожним
безоплатній приватизації, яка може бути здійснена шляхом приватизації земельних ділянок, які
перебувають у користуванні; отримання у власність земельних ділянок шляхом приватизації
державних і комунальних сільськогосподарських організацій; одержання земельних ділянок із
земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації (ч. 3 ст. 116
Земельного кодексу України). Зокрема, у ст. 118 Земельного кодексу України закріплено порядок
приватизації земельних ділянок громадянами на безоплатній основі. Таким чином, у
взаємозв’язку з іншими нормативно-правовими актами доходимо висновку, що порядок
приватизації земельних ділянок, на яких розташовані водні об’єкти, буде відповідним. Проте
необхідно враховувати, що зазначена стаття Земельного кодексу України регулює безоплатну
передачу у власність саме земельних ділянок, а не водного об’єкта. Щодо отримання у власність
уже наявного природного водного об’єкта, то, хоча законодавством України (а саме Земельним
кодексом України) закріплено таку можливість, на практиці вона є нереалізованою. Чинним
законодавством України не передбачено правового механізму набуття права приватної
власності на приватні водні об’єкти.
Таким чином, виходячи з норм Земельного кодексу України, Водного кодексу України та
Закону України «Про фермерське господарство», доходимо висновку, що зареєструвати право
власності на штучно створений водний об’єкт є порівняно легшим та цілком реальним
завданням, аніж отримання у власність природної водойми.

Аналіз законодавства та судової практики щодо особливостей набуття

використання та припинення прав на земельні ділянки лісогосподарського
призначення

Велика Палата Верховного Суду України у справі № 359/3373/16-ц відступила від правового
висновку Касаційного господарського суду щодо заволодіння земельними ділянками
лісогосподарського призначення, визначивши, що заволодіння земельними ділянками є
неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки за жодних умов не може виникнути право
власності. Приватні особи можуть мати земельні ділянки лісогосподарського призначення на
праві власності.
Законодавство України “Про землеустій” визначає порядок набуття прав на земельні ділянки
різних категорій, включаючи лісогосподарського призначення. Згідно з цим законодавством,
право власності на земельну ділянку може бути набуте шляхом купівлі-продажу, дарування,
спадщини, тощо .
Вирішуючи питання про відступлення від висновків щодо застосування норм права у
подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів
Касаційного господарського суду у постановах від 04 лютого 2020 року у справах № 911/3311/17,
№ 911/3574/17, № 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17, Велика
Палата Верховного Суду виходить з такого.
У цих постановах Верховний Суд, переглядаючи справу про витребування з незаконного
володіння земельних ділянок лісогосподарського призначення, зробив висновок, що заволодіння
громадянами та юридичними особами землями, на які поширюється чітка заборона на
передання їх у приватну власність з метою будівництва й обслуговування індивідуального
житлового будинку та господарських споруд всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права
володіння цими землями), є неможливим.
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та
нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх
фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної
реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння
нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на
це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).
Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у
справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18, пункти 43, 89) і в подальшому системно
впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу ВСУ у складі колегії суддів Третьої судової
палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 372/1684/14-ц).
Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його
володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким
майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження)
насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з
незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.
Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на
нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування
та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави,
позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це
майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа
внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним
володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме
майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права
власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи,
яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.
З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною
реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або
незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним
(незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно
завжди належить власникові майна.
Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна,
але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді
належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права
власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння)
на таку ділянку чи ні.

Аналіз законодавства та судової практики щодо особливостей набуття

використання та припинення прав на земельні ділянки природно-заповідного фонду

Землі природно-заповідного фонду є землями з особливим режимом охорони і повністю

або частково вилучені з господарського обороту.
Стаття 45 ЗК України передбачає, що землі природно-заповідного фонду можуть перебувати
у державній, комунальній та приватній власності.
Згідно з ч. 3 ст. 83 та ч. 4 статті 84 ЗК України до земель державної та комунальної власності,
які не можуть передаватись у приватну власність, належать зокрема, землі під об'єктами
природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають
особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не
передбачено законом.
Відповідно до частини 2 статті 45 ЗК України порядок використання земель природно-
заповідного фонду визначається законом. Таким законом є ЗУ “Про природно-заповідний фонд
України”. Із змісту ч. 1 ст. 4 ЗУ цього закону території природних заповідників, заповідні зони
біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним
паркам, є власністю Українського народу та можуть перебувати лише у державній власності, що
фактично і передбачено статтею 84 ЗК України.
Землі, на яких знаходяться регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних
ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі, включені до
складу, але не надані національним природним паркам, землі, на яких знаходяться заказники,
пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та
парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності Українського
народу (державній власності), так і в інших формах власності, передбачених законодавством
України (комунальній чи приватній).
Землі, на яких знаходяться ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки, створені
до прийняття ЗУ “Про природно-заповідний фонд України”, не підлягають приватизації, тобто
можуть перебувати або у державній, або у комунальній власності.
Землі, на яких знаходяться штучно створені об‘єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки,
зоологічні парки, парки-пам‘ятки садово-паркового мистецтва) можуть перебувати у приватній
власності, якщо ці об‘єкти були створені на приватизованих у встановленому порядку землях.
Отже, чинне земельне законодавство не передбачає можливості і не встановлює порядку
безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок, які відносяться до земель
природно-заповідного фонду. Положення статті 45 ЗК України, яка передбачає, що землі
природно-заповідного фонду можуть перебувати, зокрема, у приватній власності, ми розуміємо
таким чином, що громадяни у встановленому законодавством порядку можуть створити на
належних їм на праві власності земельних ділянках ряд об‘єктів природно-заповідного фонду
відповідно до Закону України “Про природно-заповідний фонд України”, і тоді земельні ділянки,
на яких вони розміщені, перебуватимуть у приватній власності (при цьому зміниться і цільове
призначення земельної ділянки (чи її частини) і вона буде відноситись до земель природно-
заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення).
Крім того, законодавство допускає додаткові види використання земель природно-
заповідного фонду: для заготівлі деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна,
випасання худоби, мисливства, рибальства та інші види використання, однак усі види
використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому
призначенню територій та об‘єктів природно-заповідного фонду та встановленому для них
правовому режиму. Цим, відповідно, і визначено межі права власності та права користування
такими земельними ділянками.

Аналіз законодавства та судової практики щодо особливостей набуття використання

та припинення прав на земельні ділянки історико-культурного призначення

Одним із основних видів захисту і охорони земель в першу чергу виступає заборона
відчуження та передача в приватну власність, земель історико- культурного призначення що
перебувають в державній та комунальній власності про що чітко закріплено в
положеннях Земельного Кодексу України .Схожий за своєю сутністю із попереднім видом захисту
охорони земель виступає створення переліку об’єктів культурної спадщини, які не підлягають
приватизації, що автоматично перешкоджає і приватизації земельних ділянок під ними. Про що
чітко зазначено в Законі України «Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають
приватизації». Здійснюється зонування прилеглих територій навколо окремих об’єктів з метою їх
захисту та збереження традиційного середовища розташування. Встановлюються «зони охорони
пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони
охорони археологічного культурного шару, про що прямо зазначається в положеннях статті 32
Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Аналіз законодавства та судової практики щодо особливостей набуття

використання та припинення прав на земельні ділянки оздоровчого призначення

Землі оздоровчого призначення можуть перебувати у державній, комунальній та

приватній власності.

Судова практика:

Правова позиція Рішення суду

Державний акт на право приватної

власності на землю видається на підставі
рішення органу місцевого
самоврядування або органу виконавчої
влади, а тому вирішення питання про
Постанова Харківського апеляційного
правомірність видачі державного акту
господарського суду від 21 лютого 2017 року у
безпосередньо залежить від законності
справі № 922/3652/15
рішення, на підставі якого такий акт
виданий, і дотримання вимог,
передбачених земельним
законодавством, зокрема статтями 116,
118 ЗК України.

Рішення про затвердження проектів

землеустрою щодо організації і
встановлення меж територій
природно-заповідного фонду та іншого
природоохоронного призначення, ПОСТАНОВА Верховного Суду від 16 березня
оздоровчого, рекреаційного, історико- 2020 року у справі № 823/1793/17
культурного, лісогосподарського
призначення, земель водного фонду та https://reyestr.court.gov.ua/Review/88277669
водоохоронних зон одночасно є
рішенням про встановлення меж таких
територій.
Згідно з Українським класифікатором
форм власності на землю (УКФВЗ) та
цільового використання землі (УКЦВЗ),
затвердженого листом Держкомзему від
24.04.1998 року N 14-1-7/1205, до розділу
ПОСТАНОВА Верховного Суду від 12 грудня
4 належать землі природоохоронного,
березня 2019 року у справі № 823/1440/16
оздоровчого, рекреаційного та
історико-культурного призначення, а
до підрозділу 4.2 належать землі
оздоровчого (для організації
профілактики та лікування).
Проекти землеустрою щодо організації і
встановлення меж територій природно-
заповідного фонду та іншого
природоохоронного призначення,
оздоровчого, рекреаційного, історико- Постанова П’ятого апеляційного
культурного, лісогосподарського адміністративного суду від 18.10.2023 року у
призначення, земель водного фонду та справі № 420/18750/22
водоохоронних зон, обмежень у
https://reyestr.court.gov.ua/Review/114268411
використанні земель та їх
режимоутворюючих об`єктів
розробляються на підставі укладених
договорів між замовниками документації із
землеустрою та її розробниками.
.