МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ”

Юридичний фаховий коледж
Реєстраційний номер________
Дата______________________
Кафедра кримінального права

КУРСОВА РОБОТА
на тему:

«Інститути кримінального права: поняття та види»

Студента __3__ курсу, ___33___ групи

Дехтярьова Володимира Михайловича
(Прізвище, ім’я, по-батькові)

Науковий керівник __доц. Берш А.Я____

Національна шкала__________________
Кількість балів_____Оцінка ECTS______

Члени комісії:
___________________________________
(підпис)

___________________________________
(підпис)

___________________________________
(підпис)

Одеса – 2021
 Зміст
Вступ........................................................................................................................3

Розділ 1. Правовий інститут кримінально-виконавчого права: зміст та

поняття....................................................................................................................5

1.1 Сутність і класифікація правових інститутів........................................5

1.2 Виокремлення правових інститутів у науці кримінально-

виконавчого права.............................................................................................9

1.3 Поняття «субінститут» і «міжгалузевий субінститут» кримінально-

виконавчого права...........................................................................................12

Розділ 2 Кримінально правовий інститут: характеристика.......................15

2.1 Структура (внутрішня побудова) КПІ...................................................15

2.2 Спеціалізація кримінально правового матеріалу................................18

2.3 Функції КПІ.................................................................................................21

Розділ 3. Загальнотеоретичні підходи та концептуальні засади

дослідження співучасті у кримінальному правопорушенні як інституту
кримінального права..........................................................................................22

3.1 Інститут кримінального права................................................................22

3.2 Інституційна норма як елемент структури інституту кримінального

права...................................................................................................................28

Висновок...............................................................................................................30

Список використаної літератури.....................................................................31

 Вступ
Про актуальність підходів до пізнання кримінально-правових
інститутів (далі – КПІ) не має сенсу багато писати, оскільки зазначена сфера
кримінально-правової теорії залишається нерозробленою в Україні
Без належного дослідження взаємодії правових норм, їхньої ролі в
регулюванні суспільних відносин неможливе й вироблення ефективних
правових заходів впливу на різні сфери суспільного життя. На жаль,
належної уваги цьому питанню в Україні ще не приділяється. По суті
вивчається певна сукупність пов’язаних між собою норм права, але при
цьому кожна з них, складаючи цю сукупність, досліджується окремо, без
необхідного зв’язку з іншими нормами права
Важливістю моєї курсової роботи є її актуальність, оскільки питання
щодо специфіки функціонування правового інституту, субінституту та
міжгалузевого субінституту кримінально-виконавчого права більше того,
«субінститут» як юридичний термін до цього часу залишається
недослідженим, а термін «міжгалузевий субінститут» узагалі не знайшов
свого виокремлення науковцями. Тому першочерговим завданням цієї
курсової роботи є правове обґрунтування цих понять
Актуальність теми курсової роботи полягає в тому щоб розкрити
сутність питання щодо специфіки функціонування правового інституту,
субінституту та міжгалузевого субінституту кримінально-виконавчого права
Метою курсової роботи стало вивчення щодо стану та розвитку
кримінально правових інститутів
Основними завданнями при написанні роботи стали:
 Аналіз розвитку правових інститутів в Кримінальному праві;
 Узагальнення отриманих даних;
 Визначити вчинення правового правопорушення в інститутах
кримінального права;
 Охарактеризувати загальні положення про кримінально правові
інститути.
  Розкрити поняття, ознаки, зміст та обсяг інституту права та
інституту кримінального права;
 Сформувати методологічний інструментарій дослідження норм
кримінально правового інституту у кримінальному правопорушенні, їх
змісту, внутрішніх та зовнішніх зв’язків;
 Встановити функціональне призначення інституту кримінального
права у кримінальному правопорушенні та з’ясувати його вплив на структуру
відповідного інституту;
 Визначити межі правового регулювання інституту кримінального
права та з’ясувати обсяг питань, вирішенню яких присвячені або мають бути
присвячені норми, що його становлять; виявити значення поняття співучасті
у кримінальному правопорушенні для формування меж відповідного
інституту;
 Встановити та продемонструвати співвідношення між нормами
інституту кримінального права та нормами інституту співучасті, які
передбачають відповідальність за створення окремих видів кримінальних
правопорушень об’єднань та участь у них;

Предметом дослідження виступають основні принципи та поняття

інститутів кримінального права, об'єктом дослідження є кримінально правові
інститути.

Курсову роботу виконано з використанням загальнонаукових методів

пізнання та спеціальних методів юридичної науки.

Методи функціонального та системного аналізу стали основними

методами дослідження
 Розділ 1. Правовий інститут кримінально-виконавчого права: зміст та
поняття
1.1 Сутність і класифікація правових інститутів
Без належного дослідження взаємодії правових норм, їхньої ролі в
регулюванні суспільних відносин неможливе й вироблення ефективних
правових заходів впливу на різні сфери суспільного життя. На жаль,
належної уваги цьому питанню в Україні ще не приділяється. По суті
вивчається певна сукупність пов’язаних між собою норм права, але при
цьому кожна з них, складаючи цю сукупність, досліджується окремо, без
необхідного зв’язку з іншими нормами права.

Інститути права не можуть виникати відразу. Їх формування

відбувається протягом тривалого часу, що є наслідком і умовою адаптації
галузі права до умов соціального середовища. Кожен інститут, наприклад,
кримінально-виконавчого права, в своєму розвитку проходить кілька етапів:
вияв самостійної групи правових норм; її розвиток через формування
спеціальних, уточнюючих, виняткових приписів; укорінення узагальнюючих
для цієї групи правових норм положень; виклад цих норм у тексті
нормативно-правового акта;

Важливим чинником юридичної науки є вивчення закономірностей

функціонування правових інститутів. Поки що правові інститути
кримінально-виконавчого права та кримінального права у вітчизняній науці
залишаються всебічно недослідженими. Більше того, визначення поняття
«правовий інститут», «система правових інститутів», «критерії класифікації
правових інститутів», їх структура, перспективи розвитку тощо
зустрічаються лише в наукових працях російських авторів, а саме в їхніх
докторських дисертаціях, та в двух монографіях М. С. Жука та в монографії
В.Д. Філімонової та О.В. Філімонова. Зокрема, В.Д. Філімонов та О.В.
Філімонов вважають, що інститут кримінально-виконавчого права — це
сукупність правових норм, яка в цілях виправлення засуджених, їх соціальної
адаптації, а також попередження вчинення нових кримінальних
правопорушень, здійснює комплексне регулювання тотожних, однорідних,
похідних від них та іншим чином пов’язаних між собою суспільних відносин
у сфері виконання покарань або заходів кримінально-правового характеру.
Таке визначення інституту кримінально-виконавчого права, на нашу думку,
розкриває його соціальне та юридичне призначення.

Крім того, як зазначають вказані автори, основною причиною

формування інститутів кримінально-виконавчого права є саме вияв
суперечностей між інтересами засуджених й інтересами інших осіб,
суспільства або держави. Ці суперечності мають свої особливості. Вони
зумовлені іншими суперечностями – суперечностями, що існують у
свідомості осіб, які вчинили кримінальне правопорушення. Притаманні цим
особам анти-суспільні властивості створюють небезпеку вчинення ними
нових діянь і за цією причиною потребують вироблення правових заходів
щодо їх попередження.

Інститути кримінально-виконавчого права, як й інститути інших

галузей права, формуються в законодавстві для задоволення соціальних
потреб у розв’язанні суперечностей, що мають місце в суспільному житті.
Соціальна необхідність в існуванні інститутів кримінально-виконавчого
права і є підставою їх виникнення. Цю роль вона відіграє тому, що, по-
перше, породжується відповідними соціальними суперечностями, по-друге,
тому, що висловлює прагнення законодавця в установленні певних правових
інститутів і, по-третє, тому, що виражає зміст цих інститутів.

Мета інституту кримінально-виконавчого права формується на основі

завдань, поставлених перед діяльністю органів, які виконують призначене
судом покарання. Здебільшого вона визначається також потребою
забезпечення такої поведінки засуджених, яка є необхідною для їх
виправлення. Спочатку виникає потреба у конкретній поведінці суб’єктів
суспільних відносин, а потім уже необхідність у правовому інституті, який
регулює цю поведінку.
 М.С. Жук вважає, що логіка теоретичного аналізу інститутів повинна
йти не по лінії «від кодексу до права», а навпаки, «від права до кодексу» з
тим, щоб оцінити ступінь доцільності змісту та структури правового
інституту.

У юридичній науці вченими по-різному трактується зміст поняття

правового інституту. Так, М.В. Цвік визначає його як стійкий комплекс
юридичних норм спрямованих на врегулювання відповідної уособленої
сукупності суспільних відносин, а Н.О. Левицька описує правовий інститут
як комплекс нормативно-правових приписів, що регулює за допомогою
специфічних правових прийомів та засобів, певний вид чи сторону
однорідних суспільних відносин.

Незважаючи на відмінності у визначеннях, запропонованих ученими,

для більш чіткого розуміння змісту правового інституту надамо дефініцію
цього поняття. Правовий інститут – це відносно відокремлена група
взаємопов’язаних між собою юридичних норм, які регулюють конкретний
різновид однорідних суспільних відносин.

Прикладом таких інститутів у кримінально-виконавчому праві є,

зокрема, інститут виконання покарання у виді позбавлення волі (розділ III
Особливої частини КВК України), інститут звільнення від відбування
покарання (розділ V Особливої частини КВК України).

Крім того, в юридичній науці присутня відповідна класифікація

правових інститутів, яка їх поділяє за:

1) сферою поширення (або складом):

 галузеві (виконання покарання у виді позбавлення волі);

 міжгалузеві (звільнення від відбування покарання);

2) функціональною роллю:
  регулятивні (виконання покарання у виді довічного
позбавлення волі);
 охоронні (інститут кримінальної відповідальності);

3) субординацією у правовому регулюванні:

 матеріальні (інститут підряду);

 процесуальні (звільнення від покарання та його

відбування).
1.2 Виокремлення правових інститутів у науці кримінально-виконавчого
права
На мою думку, такими правовими інститутами у кримінально-
виконавчому праві можна вважати виконання покарання у виді позбавлення
волі; виконання покарання у виді довічного позбавлення волі; виконання
покарань, не пов’язаних з позбавленням волі; звільнення від відбування
покарання, що врегульовані кримінально-виконавчим законодавством.

Вказані перші три інститути – виконання покарання у виді позбавлення

волі, виконання покарання у виді довічного позбавлення волі та виконання
покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, відносимо до галузевих
правових інститутів кримінально-виконавчого права, а інститут звільнення
від відбування покарання – до міжгалузевих, оскільки він регулюється
нормами законодавства кримінального блоку (кримінального, кримінально-
виконавчого, кримінального процесуального).

Виникає логічне запитання: чому ми відносимо виконання покарання у

виді позбавлення волі, виконання покарання у виді довічного позбавлення
волі та виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, саме до
інститутів кримінально-виконавчого права водночас, коли КК України також
передбачає ці види покарань Дійсно, КК України містить норми, в яких
закріплені види покарань (позбавлення волі, блок покарань, не пов’язаних з
позбавленням волі, довічне позбавлення волі тощо), проте порядок і умови їх
виконання передбачено лише КВК України. Отже, ці види покарань
створюють окремі галузеві правові інститути саме кримінально-виконавчого
права.

Спробуємо надати визначення інституту виконання покарання у виді

позбавлення волі крізь призму кримінально-виконавчого права. Інститут
виконання покарання у виді позбавлення волі – це оформлений відповідним
чином структурний елемент галузі кримінально-виконавчого права, що
становить систему кримінально-виконавчих норм, які підпорядковані
принципам і завданням цієї галузі права, покликаних цілісно й ефективно
регулювати кримінально-виконавчі відносини у сфері виконання покарання у
виді позбавлення волі на певний строк.

Ознаками зазначеного правового інституту є:

 ідейно-нормативний зміст; множинність норм;

 відособлений предмет правового регулювання в рамках галузі
права;
 взаємозв’язок ідей і норм для виконання завдань цілісного та
ефективного регулювання правовідносин;
 спрямованість на виконання деталізованих внутрішньогалузевих
завдань;
 зовнішнє оформлення норм у структурі актів, що становлять
джерела кримінально-виконавчого права. На підставі виділених ознак
важливе місце посідає також структура цього інституту, що виглядає у
формі певних ідей (принципів), в яких концентрується і утворюється
змістовна сторона правового інституту;
 сукупності нормативних приписів, які відображають його
нормативний характер;
 заснованих на цих ідеях і нормах суспільних відносин, що
становлять собою реалізацію нормативних приписів та забезпечують
відповідну функцію права.

Принципи правового інституту, виконання покарання у виді

позбавлення волі – це основні ідеї та вимоги, які лежать в основі його
створення та застосування. Вважаємо, що принципи кримінально-виконавчих
інститутів мають дві основні форми вираження.

По-перше, вони можуть бути безпосередньо відображені в тексті

нормативного правового акта і в цьому випадку набути статусу нормативних
приписів, по-друге, ідеї та принципи можуть виражатися у формі
доктринальних установок і положень та впливати на зміст і застосування
інститутів кримінального-виконавчого права через правосвідомість суб’єктів
правозастосування.

Окрім запропонованої нами дефініції поняття правового інституту

виконання покарання у виді позбавлення волі та його характеристики,
надаємо також визначення інституту звільнення від відбування покарання.
Інститут звільнення від відбування покарання – це сукупність правових норм
законодавства кримінального блоку (кримінального, кримінально-
виконавчого, кримінального процесуального), підпорядкованих відповідним
принципам і завданням права у цих галузях та покликаних цілісно й
ефективно регулювати кримінально-правові відносини у сфері звільнення від
відбування покарання.

Із наведеного визначення стає зрозумілим, що правовий інститут

звільнення від відбування покарання є міжгалузевим, оскільки містить норми
різних галузей права.

 Інститут звільнення від відбування покарання характеризується

специфічністю правових норм законодавства;
 нормативністю змісту;
 наявністю взаємозв’язку відповідних норм права для
забезпечення регулювання правовідносин у цій сфері;
 зовнішнім оформленням правових норм у структурі законодавчих
актів тощо.
 1.3 Поняття «субінститут» і «міжгалузевий субінститут» кримінально-
виконавчого права
У загальній теорії держави і права, крім юридичного терміну
«правовий інститут», присутній також юридичний термін «субінститут»,
який тлумачать як «самостійний підрозділ окремої частини великого
правового інституту» або як «сукупність норм права, що відображає деякі
особливості регулювання конкретного виду суспільних відносин, які
перебувають у межах складного інституту».

Необхідно зазначити, що згадані вже автори В.Д. Філімонов і О.В.

Філімонов також виділяють поняття «субінституту», визначаючи його як
«складову частину правового інституту».

У вітчизняній юридичній літературі питання щодо виокремлення

субінституту як елемента кримінально-правового інституту було
актуалізовано, зокрема, А. А. Музикою. У відгуку на відповідну дисертацію
цей науковець обґрунтовує доцільність застосування в аналізованих випадках
поняття «субінститут судимості» (в межах правового інституту кримінальної
відповідальності) замість поняття вищого рівня – «правовий інститут
судимості».

Таким чином, ми визначаємо поняття «субінститут» і «міжгалузевий

субінститут», які до цього, по суті, не досліджувалися в кримінально-
виконавчому праві.

Отже, субінститут кримінально-виконавчого права – це впорядкована

сукупність правових норм, яка регулює конкретний вид суспільних відносин,
що виникають під час відбування призначеного судом покарання та належать
до конкретного правового інституту відповідної галузі права. До
субінституту кримінально-виконавчого права відносимо переведення
засудженого в межах однієї виправної колонії та переведення засудженого з
однієї виправної колонії до іншої. Вважаю, що зазначені субінститути є
структурними одиницями галузевого інституту виконання покарання у виді
позбавлення волі, який закріплено КВК України.

У свою чергу, М. С. Пузирьов зазначає, що інститут зміни умов

тримання засуджених до позбавлення волі на певний строк у межах однієї
виправної колонії дозволяє реалізовувати один з основних принципів
інституту виконання покарання у виді позбавлення волі – відбування
засудженими всього строку покарання в одній колонії.

Таким чином, науковець вживає термін «інститут» зміни умов

тримання засуджених у межах однієї виправної колонії замість терміну
«субінститут», що є складовою інституту виконання покарання у виді
позбавлення волі.

Гель А.П. також стверджує, що доцільніше та коректніше вести мову

про зміну умов тримання засуджених як про окремий інститут, що є не
зовсім переконливим. Міжгалузевий субінститут кримінально-виконавчого
права – це впорядкована сукупність відособлених правових норм кількох
галузей права, що регулюють однорідні за своїм змістом суспільні відносини.

До міжгалузевих субінститутів кримінально-виконавчого права

відносимо заміну невідбутої частини покарання більш м’яким та умовно-
дострокове звільнення засуджених від відбування покарання. Згадані
міжгалузеві субінститути кримінально-виконавчого права є складовими
міжгалузевого інституту звільнення від відбування покарання, який
регулюється нормами законодавства кримінального блоку (кримінального,
кримінальновиконавчого, кримінального процесуального).

Отже, в статті приведено перелік властивих правовому інституту ознак,

визначено його структуру та принципи, а також розкрито сутність інституту
виконання покарання у виді позбавлення волі, інституту звільнення від
відбування покарання, субінституту та міжгалузевого субінституту
кримінальновиконавчого права.
 Справедливими видаються думки А.А. Музики з приводу кримінально-
правової матерії: «Питання про кримінально-правовий субінститут пов’язане
з необхідністю логічного впорядкування відповідних норм, тобто маємо
вихід на їх систематизацію – наукову і законодавчу. Відповідно, йдеться про
науково обґрунтований відбір критеріїв, за якими буде виконана така робота.
Все це спрямовано на усунення прогалин і суперечностей у законодавстві, на
досягнення правової визначеності закону».Поза всяким сумнівом, зазначене
повною мірою стосується і кримінально-виконавчих інститутів та
субінститутів.
 Розділ 2 Кримінально правовий інститут: характеристика
2.1 Структура (внутрішня побудова) КПІ
Структура (внутрішня побудова) КПІ (Кримінально правовий
інститут).У науковій літературі пропонується виокремлювати поняття
«інститути права» на різних рівнях узагальнення:
 генеральні інститути;
 основні інститути;
 субінститути;
 міжгалузеві інститути.
Генеральні інститути - це інститути, які охоплюють значне за обсягом
коло суспільних відносин і включають до свого складу більш дрібні
структурні елементи (наприклад, інститут основ конституційного ладу
України, інститут конституційно-правового статусу особи і громадянина,
інститут державної влади тощо)
Основні інститути - це інститути, які, на відміну від генеральних,
об'єднуються за більш однорідними правовими ознаками та мають вужчу і
конкретизованішу предметно-функціональну спеціалізацію правового
регулювання, не використовують увесь арсенал прийомів і засобів
конституційно-правового регулювання тощо;
Субінститути – це ті юнститути що мають усі ознаки, притаманні
класичним інститутам права, але ці ознаки перебувають у більш усіченому
вигляді. До субінститутів можна віднести інститут притягнення депутата до
юридичної відповідальності, інститут депутатського запиту тощо;
Міжгалузеві інститути утворюються на межі взаємодії
конституційного права з іншими галузями права (інститут фінансування
виборів та референдумів, інститут інформаційного забезпечення виборчої
кампанії тощо)
Не втручаючись до дискусії про генеральні КПІ, розподіляються між
категоріями «кримінальний закон», «кримінальне правопорушення»,
«кримінальна відповідальність» та «покарання»
 Зазначаю, що залежно від обсягу суспільних відносин, які регулює або
охороняє певний кримінально-правовий інститут, усі інститути
кримінального права можна поділити на прості та складні. Прості КПІ – це ті,
що не поділяються на змістовні одиниці та становлять єдине упорядковане
утворення кримінально-правових норм. Складні КПІ – це ті, що мають у
своїй структурі підінститути, які регулюють або охороняють певну групу
суспільних відносин та утворюють єдине та неподільне ціле з нормами
всього інституту.
Аналіз структури КПІ є доволі розповсюдженим у дослідженнях,
присвячених
проблемам кримінально-правового регулювання складної системи
суспільних відносин. Письменський у межах інституту звільнення від
покарання та його відбування виокремлює чотири субінститути:
1) звільнення від покарання, за якого особа засуджується за вчинення
кримінального правопорушення обвинувальним вироком суду, їй
призначається конкретна міра покарання, яку вона умовно або безумовно не
відбуває;
2) звільнення від відбування частини покарання, за якого особа починає
відбувати призначене покарання та звільняється від
частини покарання, що залишилася;
3) заміна покарання, за якої особа звільняється від покарання,
призначеного при її засудженні, та їй призначається новий вид покарання;
4) відстрочка виконання покарання, яка передбачає звільнення від
покарання або відбування його частини з відкладенням його виконання на
певний строк у
зв’язку з неможливістю або недоцільністю виконання покарання на
певному етапі реалізації кримінальної відповідальності.
Однак, і до цього часу тривають дискусії навколо питання про критерій
поділу інститутів на прості та складні. Маю відмітити, існує точка зору, що
інститути права взагалі поділяються на прості або складні за ознакою
взаємозв’язку з нормами інших галузей права. Наприклад, саме російські
вчені зазначають, що простий інститут включає в себе юридичні норми однієї
галузі права. Складний, або комплексний, інститут права є сукупністю норм,
що входять до складу різних галузей права, але регулюють взаємопов’язані
родинні відносини. Зазначаю, що такий критерій поділу КПІ не дозволяє
розкрити специфіку їхньої структури. У зв’язку із цим, нам імпонує та точка
зору, за якою критерієм поділу КПІ на прості та складні є «існування
відношень субординації та підпорядкування». Як вже давно визначено у
юридичній науці, між інститутами всередині галузі можуть існувати
відносини субординації, підпорядкування . Певні частини великого інституту
утворюють нерідко самостійні підрозділи, які називаються cубінститутами.
Здавалося б, що за цією ознакою з характеристикою КПІ все зрозуміло.
Однак, слід звернути увагу на доволі складну проблему поділу складних
інститутів. Мова йде про одиницю їх поділу - підінститути чи субінститути.
Переконані, що підінститут – це окремий КПІ, який є елементом більш
складного. В ієрархії КПІ підінститути певного КПІ (наприклад заходів
кримінально-правового характеру) можуть поділятись на ще одні
підінститути (наприклад, інститут звільнення від відбування покарання з
випробуванням на інститут звільнення від відбування покарання з
випробуванням вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до семи
років). Тут мова може йти про підінститути першого, другого, третього та
інших рівнів.
У свою чергу, під субінститутом вважаємо такий КПІ, який є
особливим, наділеним додатковими ознаками, відносно іншого – більш
загального КПІ, але не є його елементом (наприклад, інститут звільнення
неповнолітніх від покарання та його відбування є субінститтом відносно
загального інституту звільнення від покарання та його відбування).
Субінститути можуть поділятись на підінститути, однак вони не є одиницею
поділу КПІ. Цією одиницею виступають підінститути
 2.2 Спеціалізація кримінально правового матеріалу
Зрозуміло, що з розвитком, ускладненням та поглибленням суспільних
відносин відбувається подальша спеціалізація законодавства про
кримінальну відповідальність, оскільки воно має доволі швидко реагувати на
динаміку розвитку життя в країні, забезпечувати охорону фундаментальних
людських цінностей від найнебезпечніших посягань.
Зазначена спеціалізація кримінально-правового матеріалу відбувається
у двох напрямах:
 Диференціації;
 Інтеграції.
У зв’язку із цим можна виокремити диференційовані та інтегровані
КПІ.
Диференційований КПІ є результатом поглибленого кримінально-
правового регулювання певної групи суспільних відносин.
Диференціація КПІ відбувається, наприклад, за такими критеріями, як
суб’єкт кримінального правопорушення (особа, що підлягає кримінальній
відповідальності) – загальний та спеціальний суб’єкт кримінального
правопорушення; заходи кримінально-правого впливу – каральні та
некаральні.
Диференційований КПІ утворюється нормами, які деталізують умови
відповідальності певних категорій осіб, за певні види кримінального
правопорушення діяльності та іншими ознаками. Слід погодитись з А.М.
Ященком з приводу того, що особливістю самостійних КПІ, завдяки яким
відбувається диференційоване правове регулювання певної групи суспільних
відносин, є їх або виключно предметна, або інша, зокрема, функціональна
спрямованість.
Останніми прикладами появи диференційованих КПІ у кримінальному
праві (хоча, за великим рахунком, у законодавстві) України є інститути
інших заходів кримінальноправового характеру, заходів
кримінальноправового характеру щодо юридичних осіб тощо.
 Інтегровані КПІ є результатом узагальненого підходу до кримінально-
правового регулювання певних суспільних відносин, які мають ознаки
спільності, а норми, що їх регулюють, у певних випадках можуть
розглядатись як окремі самостійні КПІ. Інтеграція КПІ відбувається на
підставі загальних для них ознак та обумовлюється потребами практики. Так,
можна казати про інститут незаконного заволодіння майном як інтегрований
інститут, який знаходить прояв в інститутах діянь проти власності,
кримінальних правопорушень у сфері обігу наркотичних засобів,
психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, військових кримінальних
правопорушення тощо. Свого часу С.С. Алексєєв зазначав, що у
кримінальному праві відбулася диференціація інституту відповідальності за
майнові правопорушення, адже сформувалося два самостійних комплекси
норм – інститут відповідальності за кримінальні правопорушення проти
соціалістичної власності а інститут відповідальності за кримінальне
правопорушення проти особистої власності громадян.
Доволі ілюстративно (за змістом, а не за формою) інтегровані КПІ
охарактеризовано Ю.І. Ляпуновим, який зазначає, що Загальну частину
кримінального права складають чотири основних («інтегрованих») інститути:
інститут кримінального правопорушення, інститут покарання, інститут
кримінальної відповідальності, інститут примусових заходів кримінально-
правового характеру. У ці інститути входять більш обмежені за обсягом
правової регламентації і сфери впливу конкретні інститути – співучасті,
незакінченого кримінального правопорушення, обставин, що виключають
протиправного діяння, видів покарання [31, c. 13]. Вважаємо, що інститути
кримінального правопорушення та кримінальної відповідальності є
генеральними КПІ, однак сам підхід до аналізу інтегрованих КПІ надає
можливість зрозуміти специфіку їх виокремлення.
Належне упорядкування диференційованих та інтегрованих КПІ має
велике як законодавче, так і практичне значення, оскільки дозволяє
дотримуватися принципу економії кримінально-правового матеріалу та
системно застосовувати нормативні приписи КК. Як зазначає М.С. Жук,
дослідження системи диференційованих та інтегрованих інститутів у
кримінальному праві представляється сьогодні одним із перспективних
напрямів. Чітке визначення цього різновиду інститутів та наскрізний аналіз
кримінально-правових приписів на предмет виявлення загальних конструкцій
дозволить вдосконалювати систему кримінального законодавства, перш за
все, з точки зору наповнення її такими узагальненими приписами, послідовне
дотримання яких під час конструювання спеціальних норм (та
диференційованих інститутів) забезпечить системність та несуперечливість
кримінально-правового регулювання
 2.3 Функції КПІ
У теорії кримінального права вже усталеною є точка зору про
існування специфічних функцій, властивих правовим інститутам і нормам
(групам норм) права. Функції інститутів безпосередньо пов’язані з тими
функціями, які виконує кримінальне право як галузь права. Однак, у науці
кримінального права не вщухають дискусії про те, які функції виконує
кримінальне право. Окремі вчені зазначають, що кримінальне право виконує
виключно охоронну функцію, інші – охоронну та регулятивну функції, треті
– охоронну, регулятивну та запобіжну (виховну, превентивну тощо). Мені
імпонує точка зору тих авторів, які відстоюють бінарну систему функцій
кримінального права – охоронну та регулятивну (з визначенням
пріоритетності однієї з них) .
У більшості існуючих концепцій, охоронна функція кримінального
права визначається основною, а регулятивна – другорядною. І хоча в межах
галузі кримінального права такий підхід є певним чином обумовленим, то в
межах аналізу КПІ – недоречним, оскільки основною, визначальною
функцією окремих з них є саме регулювання, а не охорона суспільних
відносин, у першу чергу, це стосується функціональних КПІ) .
Визначення функції або функцій КПІ має дуже важливе значення:
завдяки визначенню конкретних функцій КПІ може бути встановлено
значення інституту для кримінального законодавства та практики його
застосування; у разі ж встановлення функціональної невідповідності КПІ
(або норм, які якого утворюють) – має ставитись питання про штучність та
зайвість КПІ, наслідком чого є його виключення з кримінально-правової
матерії та механізму кримінально-правового регулювання
 Розділ 3. Загальнотеоретичні підходи та концептуальні засади
дослідження співучасті у кримінальному правопорушенні як інституту
кримінального права
3.1 Інститут кримінального права
Здійснено аналіз поняття інституту права (його ознак), інституту
кримінального права, проведено їх класифікації, досліджено соціально-
правову природу, ознаки, структуру, функції та значення інституту співучасті
в системі кримінального права. Доведено, що під інститутом права слід
розуміти відносно самостійну (автономну) систему правових норм,
ненормативних та квазінормативних утворень, які забезпечують цілісне й
безпрогальне регулювання групи (виду) або сторони якісно однорідних
суспільних відносин у межах галузі кримінального права, чи виконання
певної внутрішньогалузевої операції, і є зовнішньо структурно оформленими
у статті, групи статей чи розділи закону про кримінальну відповідальність.
Обґрунтовано, що кримінально-правовий інститут є підсистемою нижчого
рівня у системі кримінального права і має спільні з нею характеристики –
об’єктивну відокремленість і органічну єдність компонентів, специфічність
методу, відносну самостійність, стійкість та автономність функціонування.
Водночас підпорядкований характер інституту права щодо галузі
обумовлений значно вужчим обсягом правового регулювання інституту.
Єдність кримінально-правового інституту та галузі кримінального права
забезпечується через внутрішньогалузеві принципи, що є наскрізною ниткою
(стрижнем, базою) та забезпечують несуперечність і координацію правового
регулювання. Доведено, що інститути кримінального права можуть бути
класифіковані за різними критеріями: за сферою (предметом) правового
регулювання, за способом (особливостями застосування загальногалузевого
методу) регулювання суспільних відносин, функціональною роллю,
структурою, елементним складом та формою законодавчого закріплення.
Встановлено, що, не зважаючи на майже аксіоматичне використання
вченими категорії «інститут співучасті у кримінальному правопорушенні»,
будь-які реальні обґрунтування того факту, що співучасть у кримінальному
правопорушенні є самостійним інститутом кримінального права, у
кримінально-правовій науці відсутні. Доведено, що система кримінально-
правових норм, ідей та квазінормативних утворень, які структурно об’єднані
між собою та покликані регулювати одну спільну сторону
кримінальноправових відносин: випадки умисного і спільного вчинення
умисного діяння декількома суб’єктами кримінального правопорушення,
становить самостійний кримінально-правовий інститут – інститут співучасті
у кримінальному правопорушенні.
Інститут співучасті виник задля обґрунтування, визначення меж і
особливостей кримінальної відповідальності суб’єктів, які умисно та
узгоджено вчиняють певні діяння, що ставлять об’єкт кримінально-правової
охорони у небезпеку заподіяння шкоди, але самостійно спричинити таку
шкоду не здатні (оскільки не виконують об’єктивну сторону складу
кримінального правопорушення), та для вираження об’єктивно вищого рівня
суспільної небезпечності злодіяння, у вчиненні якого беруть участь декілька
суб’єктів. Процес розвитку цього інституту визначається домінуванням двох
протилежних тенденцій: а) встановлення чітких критеріїв визнання особи
співучасником, закріплення меж відповідальності співучасників за спільно
вчинений правочин як наслідок цього – звуження обсягу правового
регулювання інституту співучасті; б) поступове поглиблення кримінально-
правового регулювання через диференціацію відповідальності співучасників
залежно від характеру і ступеня їх участі у спільно вчиненому
кримінальному правопорушенні, форми співучасті тощо.
З’ясовано, що інститут співучасті є функціональним інститутом
Загальної частини кримінального права, який за своєю внутрішньою
структурою може бути віднесений до складних. У його межах можна
виокремити як загальні положення, що стосуються співучасті у
кримінальному правопорушенні взагалі, так і субінститути видів
співучасників, форм співучасті та особливостей кримінальної
відповідальності співучасників.
 Взаємозв’язок КПІ з нормами кримінального та інших галузей права.
Як зазначає Ю.В. Баулін, «дослідження основних напрямів розвитку
кримінального права та питань удосконалення законодавства України про
кримінальну відповідальність мало б більшу ефективність, якщо б ці питання
розглядалися в більш широкому контексті, а саме взаємодії та узгодженості з
усіма складовими елементами кримінально-правової системи, що існує в
Україні, яка, у свою чергу, знаходиться під впливом зовнішнього середовища
а саме:
1. Політичних;
2. Економічних;
3. Соціальних;
4. Культурологічних;
5. Ментальних;
6. Релігійних;
7. Міжнародних.
Виходячи з цього висловлювання вченого, кримінально-правову
систему та КПІ, як її елементи, слід досліджувати системно, ураховуючи як
внутрішні, так і зовнішні чинники.
Зрозуміло, що кримінально-правову систему можна розглядати як
елемент у системі національного права, так і як об’єднуючу, інтегруючу
систему – систему кримінально-правових підсистем, що відрізняється
складністю, наявністю в ній підсистем, різних елементів, що утворюють
кримінально-правову систему як ціле. З одного боку, кримінально-правову
систему можна розглядати як строго організовану систему, що відрізняється
непроникністю, закритістю, з іншого боку, ця система – рухома, відкрита
система, що відображає дійсність.
Із зазначеного можна зробити висновок, що кримінально-правова
система є відкритою, тобто на її формування, розвиток та функціонування
впливають зовнішні відносно неї чинники. На підтвердження цієї тези
наведемо твердження В.О. Тулякова, який зазначає, що кримінальне право
повинно розглядатися як відкрита складна система, що знаходиться у
постійному динамічному розвитку, взаємодії із суспільством, відтворюючись
у процесі права реалізації.
У зв’язку із цим, відкритими залишаються й елементи кримінально-
правової системи для взаємодії, взаєпроникнення та взаємодоповнення для
зовнішніх факторів, що принципово – для норм інших галузей права. Як
зазначають фахівці, «функціональність системи кримінального права
забезпечується наявними між інститутами зв’язками. Поряд із цим системний
характер інститутів передбачає також ситуацію, за якої між окремими
кримінально-правовими інститутами є безпосередній зв’язок, а між іншими –
опосередкований» [1, c. 269]. За характером цього взаємозв’язку можна вести
мову про характеристику дисциплінарності або про відкритість чи закритість
КПІ.
Зрозуміло, що система кримінальноправових норм, яка утворює КПІ,
знаходиться у взаємодії з нормами кримінального та інших галузей права.
Окремі інституту включають у себе норми конституційного (наприклад,
стадії вчинення кримінального правопорушення, необхідна оборона, амністія
та помилування), кримінального процесуального (наприклад, звільнення від
кримінальної відповідальності), кримінально-виконавчого (наприклад,
звільнення від покарання та його відбування) тощо та не можуть без цих
норм «повноцінно» функціонувати. Інші ж інститути не включають, а
знаходяться у взаємозв’язку з нормами кримінального (наприклад, інститут
призначення покарання повнолітнім) та інших окремих галузей права
(наприклад, судимість).
За цією ознакою слід розрізняти три види КПІ:
- дисциплінарні (складаються виключно з норм кримінального
права. Для охорони/ регулювання суспільних відносин вистачає власного
кримінально-правового інструментарію);
- багатодисциплінарні (включають норми не тільки кримінального,
але й кримінально-виконавчого, кримінального процесуального права. Для
охорони/регулювання суспільних відносин залучається інструментарій
дисциплін кримінально-правового циклу з урахуванням специфіки кожної.
Відбувається інтегрування близьких за методологією та парадигмами
дисциплін);
- міждисциплінарні (включають норми не тільки дисциплін
кримінально-правового циклу, але й інших галузей права. Для
охорони/регулювання суспільних відносин залучається інструментарій
«некаральних» галузей права, які іноді мають субординаційні зв’язки по
відношенню до КПІ. Відбувається інтегрування методів, концепцій, теорій,
наук із невеликою сумісністю).
Спрощено за цією ознакою можна також вести мову про відкритість та
закритість КПІ (у нормативному контексті). Зрозуміло, що відкритими є
багатодисциплінарні та міждисциплінарні інститути. Закритими –
дисциплінарні. Однак, зазначена «відкритість» характеризує лише
нормативні взаємозв’язки КПІ, оскільки по відношенню до ненормативних
факторів (мораль, політика, економіка, культура тощо) кожна кримінально-
правова норма залишається відкритою.
Таким чином, можемо зробити певні висновки.
У кожному КПІ метод імперативності або метод диспозитивності має
певні переваги та більшу відносно іншого роль. Тому під час характеристики
КПІ за цією ознакою необхідно вказувати, які саме ознаки методу
кримінально-правового регулювання властиві або домінують.
Виходячи зі структури (внутрішньої побудови) з урахуванням
відношень субординації та підпорядкування необхідно виокремлювати
прості (ті, що не поділяються на змістовні одиниці та становлять єдине
упорядковане утворення кримінально-правових норм) та складні (ті, що
мають у своїй структурі підінститути, які регулюють або охороняють певну
групу суспільних відносин та утворюють єдине та неподільне ціле з нормами
усього інституту) КПІ.
 Підінститут – це окремий КПІ, який є елементом більш складного.
Субінститут – це такий КПІ, який є особливим, наділеним додатковими
ознаками, відносно іншого – більш загального КПІ, але не є його елементом.
За ознакою спеціалізації кримінальноправового матеріалу існують
диференційовані (які є результатом поглибленого кримінально-правового
регулювання певної групи суспільних відносин) та інтегровані (які є
результатом узагальненого підходу до кримінально-правового регулювання
певних суспільних відносин) КПІ.
КПІ виконують специфічні, індивідуалізовані функції, які
обумовлюють їх особливість та значення у механізмі кримінальноправового
регулювання. Завдяки визначенню конкретних функцій КПІ може бути
встановлено значення інституту для кримінального законодавства та
практики його застосування; у разі ж встановлення функціональної
невідповідності КПІ (або норм, які якого утворюють) – має ставитись
питання про штучність та зайвість КПІ, наслідком чого є його виключення з
кримінально-правової матерії та механізму кримінально-правового
регулювання.
За ознакою взаємозв’язку КПІ з нормами кримінального та інших
галузей права слід розрізняти три види КПІ: дисциплінарні;
багатодисциплінарні та міждисциплінарні
 3.2 Інституційна норма як елемент структури інституту кримінального
права
Окремо розглянуто існуючі в науці кримінального права підходи до
поняття кримінально-правової норми, її структури та співвідношення з
нормою кримінального закону як змісту і форми. Сформульовано авторську
позицію про необхідність виокремлення кримінально-правової норми у
широкому та вузькому розуміннях. Установлено, що правові норми, які
входять до інституту співучасті, об’єднані в його межах не механічно та
штучно, а об’єктивно й історично пов’язані між собою. Вказаним нормам
притаманні всі ознаки правових та, зокрема, кримінально-правових норм:
загальнообов’язковість, формальна визначеність, узагальнений характер
формулювання правил, забезпеченість державним примусом. Вони беруть
безпосередню участь у формулюванні диспозиції та санкції логічної
кримінально-правової норми.
Доведено, що, будучи об’єднаними в межах одного інституту права,
норми набувають специфічних, обумовлених особливостями конкретного
інституту, ознак, до яких належать:
1) системність;
2) структурність;
3) несамостійність;
4) взаємоузгодженість та несуперечливість;
5) функціональна пов’язаність.
Системність інституційних норм визначається їх глибокою
інтегрованістю як у систему самої галузі права, так і в матерію конкретного
інституту. Структурність інституційних норм характеризує їх місце у
внутрішній будові інституту, яке визначається наявністю логічних зв’язків
між нормами. Несамостійність інституційних норм виявляється у тому, що,
будучи включеними до структури інституту, вони фактично втрачають
реальну можливість самостійного впливу на суспільні відносини.
Взаємоузгодженість та несуперечливість інституційної норми полягає в низці
семантичних і лінгвістичних вимог до текстуального її вираження,
дотримання яких має забезпечувати точність, доступність та зрозумілість
нормативних приписів.
 Висновок
В результаті моєї курсової роботи було розв’язано важливу наукову
проблему, що має значення для теорії кримінального права та практики
застосування кримінального закону– була складена характеристика інститута
кримінального права, а також було сформовано цілісне, уявлення про його
зміст, структуру та місце в системі кримінально-правового регулювання.
Також мною було запропоновано удосконалення існуючої моделі
законодавчої регламентації інституту кримінального права.
Вирішення поставлених у межах курсової роботи завдань, дозволило
сформулювати низку висновків, пропозицій та рекомендацій. Також я
виділив для себе низку інститутів Конституційного права які не є
однорідними за своїм структурно-функціональним спрямуванням, пропоную
відокремити " інститути права " на різних рівнях узагальнення:
1. Генеральні інститути;
2. Основні інститути;
3. Субінститути;
4. Міжгалузеві інститути.
Також суспільна спеціалізація кримінально-правового матеріалу
відбувається лише у двох напрямках:
 Диференціація;
 Інтеграція
Щодо функцій кримінального права, то кримінальне право виконує:
1. охоронну функцію;
2. регулятивну функції;
3. запобіжну (виховну, превентивну)
Список використаної літератури