Любов та належність.

Бажання любити, отримувати любов – один з важливих

елементів сучасного суспільства. Людина давно переступила крайню необхідність у
заведенні родини виключно через потребу у продовженні роду. Це дозволяє шукати,
знаходити та будувати стосунки з людьми, що задовільнять цю ефемерне бажання бути
потрібними. Крім цього, почуття любові дає людині бути впевненість у своєму партнері, у
майбутньому, та, як похідна від цих двох речей, – у собі. Любов до партнера та від нього
також створює «синергетичний» стосунок – дві особистості доповнюють одна одну,
мінімізують вплив негативних чинників на кожну окрему з них, надають мотивацію
працювати та розвиватись, що, по-суті, і є стимулом для існування людини.
Самоповага. Наявність в особистості самоповаги підтримує її бажання бути
активним учасником суспільства, дає розуміння власної цінності, можливостей та
можливості зростати. Людина, що себе поважає, матиме чіткий та ґрунтовний погляд на
світ, не матиме необхідності у вивітренні негативних емоцій у аморальному чи
кримінальному виглядах, та в цілому матиме менше негативних емоцій. Адже
врівноважений розум може оцінити та зрозуміти чинники, що мають на нього вплив, та
відпрацювати на покращення свого стану, що призведе до позитивної петлі зворотнього
зв’язку і викорінить негативні фактори.
Самореалізація. Необхідність людини у досягненні своїх цілей є надзвичайно
важливим елементом розвитку особистості. У бажанні покращити себе, навчитись чомусь
новому людина має стимул існувати, жити, працювати та розвиватись, що, в свою чергу,
відкриває нові горизонти та ще більше бажання для розвитку.
В свою чергу, матеріальні потреби лежать в основі існування будь-якої живої
істоти. Людське суспільство трохи розширило та розділило такі потреба по декількох
категоріях, але ультимативно людина не може існувати без їжі, води, даху над головою
тощо. Сучасне капіталістичне суспільство має до окремого індивіда високі очікування –
життя, як виявляється, дороге. Потреби більш високі, інтелектуальні, базуються на
задовільненні базових, фізичних потреб людського організму. Якщо людина не має у собі
стимулу для підтримки матеріальних вимог свого організму, то вона не отримає
можливості, по задовільненню вищезнаданих вимог, розвиватися вище, отримувати та
розвиватися за стимулами нематеріальними.