1. Визначення, структура і функції ГІС.

Визначення ГІС:
- Інтерактивні системи, що реалізовують процес збирання, систематизації,
зберігання, оброблення, опрацювання, відображення та поширення геоданих і
виступають як засіб отримання на їхній основі нової інформації та знань про
просторово-часові явища;
- Науково-технічні комплекси автоматизованого збирання, систематизації,
перероблення та представлення геоінформації, що розрахована на приріст знань
про досліджувані просторові системи.
ГІС складається з наступних структурних елементів:
 Апаратна платформа (hardware), яка в свою чергу складається з наступних
частин:
o комп'ютери (робочі станції, ноутбуки, кишенькові ПК тощо),
o засоби зберігання даних (вінчестери, компакт-диски, флеш-пам'ять тощо);
 Пристрої введення інформації (сканери, цифрові камери і фотоапарати,
клавіатури, комп'ютерні миші), пристрої виведення інформації (принтери,
плоттери, проектори, дисплеї).
 Програмне забезпечення (software) – це інструменти та функції, необхідні для
управління, аналізу та візуалізації просторової інформації, а також управління
ГІС в цілому.
Функції ГІС:
- Внесення та оновлення даних
- Зберігання та маніпулювання даними
- Аналіз даних
- Виведення та представлення даних і результатів
2. Загальна схема функціонування ГІС.

3. Структурні одиниці ГІС.

  Кваліфікований персонал
 Дані
 Програмний комплекс
 Аналіз
 Апаратний комплекс
4. Етапи створення земельних інформаційних систем. (думаю те що і
5)
5. Етапи розвитку та основні організаційні аспекти ГІС.
Перший, так званий «піонерний» період (кінець 50-х рр. – початок 70-х
рр. 20 ст.) характеризується головно вивченням принципових
можливостей суміжних областей знань і технологій, отриманням
емпіричного досвіду, створенням перших великих проектів і публікацією
теоретичних робіт.
Запропоновані технології опрацювання геопросторової інформації довели
на практиці ефективність, що не могло не викликати інтерес до ГІС з боку
державних служб США. Так розпочався другий період (70-х – 80-х рр. 20
ст.), якому притаманна поява великих геоінформаційних проектів
державних установ у галузі ГІС, зменшення впливу окремих дослідників й
невеликих груп. Варто згадати про електронний перепис населення США
чи інвентаризаційні роботи в окремих штатах США. У цей історичний
період створено формат географічних даних GBF-DIME. У ньому
реалізовано схему визначення просторових зв’язків між об’єктами, з
допомогою якої описують поєднання лінійних і площинних об’єктів на
карті між собою.
Третій період – комерційного розвитку ГІС-технології – фактично триває
й сьогодні. Для цього періоду притаманне розширення ринку
різноманітних програмних засобів, розвиток настільних ГІС, розширення
сфер їх застосування унаслідок інтеграції з базами даних, поява
мережевих технологій і програмних продуктів, значна кількість
непрофесійних користувачів та систем, що підтримують індивідуальні
набори даних на персональних комп’ютерах.
Аспекти:
 Усвідомлення необхідності використання ГІС для вирішення
поставленої задачі
 Підтримка та зацікавленість у реалізації проекту з боку керуючих
органів та суміжних організацій
 Розробка базового проекту, який включає в себе визначення набору
даних та їх параметрів, визначення потенціалу розвитку, визначення
необхідності в технічних засобах
 Оцінка системи: вибір та тестування апаратних та програмних засобів,
аналіз видатків та прибутків
 Реалізація системи: завершення технічного планування, створення
прототипу системи та формування бази даних
6. Карта як носій інформації про навколишній світ.
Карта є свого роду зв’язковим елементом між географічними даними та
нашим сприйняттям цих даних. Карта використовує притаманну людині
здатність ідентифікувати просторові форми та забезпечує просторову
інформацію про географічні об’єкти та їхнє місце розташування.
Іншими словами, карта – це своєрідна абстракція географічних даних.
Тобто, з допомогою карти можна виокремлювати певну інформацію для
певного рівня користувачів. Карта також може спрощувати певні типи
інформації, приховувати складні комплекси чи просторові структури.
Карта додає більшої наочності відтворюваним даним – різноманітні
позначки та підписи даних, категорії, типи та інша інформація.
7. Способи формалізації просторової інформації в ГІС.
У наш час використовуються два основних способи формалізації
просторових даних — растровий і векторний, відповідні двом принципово
різним способам опису (моделям) просторових даних. У першому способі
просторова інформація співвідноситься з комірками регулярної сітки як з
елементами території (растрове подання), у другому — використовується
система елементарних графічних об'єктів, положення яких у просторі
визначається за допомогою координат (векторне подання).
8. Растрове представлення даних.
Растровий спосіб формалізації геоданих має два різновиди – регулярних
мереж (GRID) і власне растровий (Raster), що принципово не
відрізняються один від одного, оскільки вони засновані на формалізації
просторової інформації у комірках регулярної мережі, що суцільно
покриває територію. У кожній комірці цієї мережі інформація
відображається одним значенням. Растровий спосіб формалізації
просторових даних, або растрова модель просторових даних, у
найпростішому випадку зводиться до зображення просторових об’єктів у
вигляді мозаїки, що суцільно покриває територію, яку і називають
растром. Кожен елемент растра називають коміркою растра або пікселем.
Найчастіше використовують комірки квадратної форми, хоча доволі
широко в ГІС-технології застосовують комірки трикутної та шестикутної
форми. У растровій моделі просторова інформація кодується у вигляді
прямокутної матриці, розмір якої у стовпцях і рядках відповідає розміру
вихідного растру. Унаслідок цього розташування у просторі кожного
елементу растра визначається номерами стовпців та рядків, у яких
розміщений цей елемент.
9. Векторне представлення даних.
В основу векторного методу формалізації просторових даних покладено
точку (point) – первинний графічний елемент з координатами (х, у).
Розташування цієї точки відоме з певною точністю. Дві точки з
координатами (х1,у1) та (х2,у2) утворюють лінію (line) – відрізок прямої,
яка з’єднує дві точки, а замкнута послідовність ліній – полігон (polygon).
Сукупність цих елементів цілком достатня для опису форми як лінійних,
так і площинних картографічних об’єктів, які кодують як сукупність
координат точок та містять інформацію про взаємне розташування
об’єктів. Отже, майже всі географічні об’єкти можна зобразити як точки,
лінії та полігони. Основними перевагами векторних даних є компактність
їхнього зберігання (інколи в десятки разів вища, ніж для растра),
необмежена точність позиціювання об’єктів. Проте векторні структури
мають значно складнішу систему опису топологічної структури даних,
унаслідок чого їхнє опрацювання вимагає вирішення складних
геометричних алгоритмів для визначення положення вузлових точок,
стикування сегментів, закриття полігонів тощо.
10.Основні складові якості цифрової карти в ГІС.
Забезпечення якості створюваних цифрових карт можливо лише за умови
високого рівня організації виробництва, що відповідає кваліфікації
персоналу, який володіє спеціальними знаннями і навичками.
Однією з найважливіших складових виробництва цифрових карт, що
забезпечує їхню якість, є контроль якості. Виділяють такі види контролю:
- суцільний, при якому контролюються всі одиниці продукції;
- вибірковий — контролюється порівняно невелика кількість одиниць
продукції із сукупності, до якої вона належить;
- статистично-вибірковий контроль, правила якого базуються на законах
теорії ймовірностей і математичної статистики.
11. Представлення в ГІС атрибутивної інформації.
Для внесення, зберігання, маніпулювання та виведення атрибутивної
(непросторової) інформації у ГІС використовують стандартизовані
системи управління базами даних – комплекси програм та мов
програмування, які забезпечують створення, підтримку та використання
баз даних. При цьому до атрибутів, здебільшого, не зачислюють
геометричні властивості, що описують топологічні характеристики
географічних об’єктів. Останні впорядковують та організують з
використанням особливих властивостей ГІС. Необхідний зв’язок між
геометричним описом об’єктів та їхніми змістовними атрибутами у
такому випадку встановлюють через ідентифікатори – унікальні номери
(коди) географічних об’єктів. Атрибутивну базу даних користувач може
створювати автономно у будь-якій доступній йому СУБД, а потім за
допомогою заповнення ідентифікаційних полів атрибутивної таблиці
кодами об’єктів, завдяки використанню програмних засобів обміну
даними, користувач може зв’язати її з уже створеною географічною базою
даних. “Золоте правило” для розробника міститься у точному дотриманні
відповідності номерів об’єктів у географічній та атрибутивній базах
даних. Існує декілька типів атрибутивних полів: Континуальні числові
значення, Дискретні числові значення, Кодовані значення у вигляді
коротких цілих чисел і тексту, Описовий текст, Часові атрибути,
Ідентифікатори об’єктів та Мультимедійні атрибути.
12. СУБД та типів атрибутивних полів.
Системи управління базами даних (СУБД) – комплекси програм та мов
програмування, які забезпечують створення, підтримку та використання
баз даних. Існує декілька типів атрибутивних полів: Континуальні числові
значення, Дискретні числові значення, Кодовані значення у вигляді
коротких цілих чисел і тексту, Описовий текст, Часові атрибути,
Ідентифікатори об’єктів та Мультимедійні атрибути.
13.СУБД та супровід баз даних.
Системи управління базами даних (СУБД) – комплекси програм та мов
програмування, які забезпечують створення, підтримку та використання
баз даних.
Можна надавати контрольований доступ до БД за допомогою:
Системи забезпечення захисту, яка запобігає несанкціонованому доступу
до БД;
Системи керування паралельною роботою прикладних програм, яка
контролює процеси спільного доступу до БД;
Система відновлення — дозволяє відновлювати БД до попереднього
несуперечливого стану, що був порушений в результаті збою апаратного
або програмного забезпечення
14.СУБД та типи баз даних.
Системи управління базами даних (СУБД) – комплекси програм та мов
програмування, які забезпечують створення, підтримку та використання
баз даних.
Типи БД: ієрархічні, мереживі, реляційні (залежно від характеру зв’язків
між елементами БД – полями і записами). Ієрархічна модель БД
представляє собою сукупність об’єктів різного рівня, причому об’єкти
нижнього рівня є підлеглими по відношенню до об’єктів вищого рівня.
Мережива модель БД також представляє собою сукупність об’єктів
різного рівня, але схема зв’язків між об’єктами може бути будь-якою.
Найпоширеніші – реляційні бази даних (від англ. relation – відношення) –
представлені у вигляді таблиць, які в комп’ютері являються файлами
даних. В кожній таблиці є одне поле – ключове, яке забезпечує
унікальність кожного запису.