Дванадцять Кроків Дорослих Дітей

Робочий Зошит

На обкладинці:

На передній обкладинці робочого зошита ДДА зображене Дерево Списку Характеристик, що

персоніфікує собою риси дорослої дитини. Дерево також демонструє різницю між рисами, які ми
придбали в дитинстві й дефектами характеру, які ми розвили в собі в більш пізній період життя. Риси
зі Списку Характеристик являють собою гілки, тоді як дефекти характеру - плоди.

На задній обкладинці зображене Дерево Видужання й ті результати, яких можна досягти, працюючи по
програмі 12 кроків ДДА. У міру видужання ми інтегруємо багато рис виживання до повного їхнього
зникнення.

<Логотип ДДА>

2007
 «Доросла Дитина»

Що означає «Доросла Дитина»?

«Ідея Дорослих Дітей прийшла з Алатина, де почалися збори групи «Надія для
Дорослих Дітей Алкоголіків». Першим членам нашого співтовариства було за
вісімнадцять і вони були вже дорослими; але коли вони були дітьми, то росли в родині,
де був присутній алкоголь. Поняття «Доросла Дитина» також має на увазі, що в ситуації
конфлікту ми регресуємо, повертаємося в дитячий стан». - Історія ДДА, інтерв'ю з Тоні
А., 1992.

Примітка редактора: Пройшло вже більше 10 років відтоді, як один з наших

головних засновників, Тоні А. дав інтерв'ю про співтовариство, що разом з членами
Алатина він допоміг заснувати наприкінці 1977 та 1978 р.р. У цій книзі ми
використаємо слова Тоні як підставу для того, щоб дати визначення особистісним
характеристикам дорослих дітей. Доросла дитина - це хтось, хто реагує на дорослі
ситуації сумнівами в собі, самозвинуваченнями або почуттям, що він неправильний або
неповноцінний - все це було вивчено в дитинстві. Не одержуючи допомоги, ми
несвідомо користуємося неефективними думками й судженнями, вивченими в
дитинстві. Ця затримка (регресія) може бути не дуже явною, але вона саботує наші
рішення й стосунки.

Примітка: Обидва ці абзаци взято із вступних матеріалів Основного Тексту ДДА (Книга кроків і
традицій, Червона Книга).

Цей робочий зошит доповнює Сьому главу Червоної Книги. Сьома глава присвячена Дванадцяти
Крокам.
«Список брудної білизни»
(14 характерних рис дорослої дитини)
Нижче наведені характеристики, які є загальними для всіх, хто виріс в
алкогольних родинах.
1. Ми ізолювалися й стали боятися людей та осіб, наділених
владою.
2. Ми постійно шукаємо схвалення й втратили себе в цьому
пошуку.
3. Ми боїмося розгніваних людей і будь-яких критичних зауважень
на свою адресу.
4. Ми стали алкоголіками або одружилися з алкоголіками (або все
разом); або знайшли іншу залежну особистість, наприклад,
трудоголіка, щоб задовольнити свою хворобливу потребу в
покинутості.
5. Ми займаємо позицію жертви, і ця риса визначає наші особисті
стосунки.
6. Ми занадто відповідальні, нам простіше займатися проблемами
інших, ніж вирішувати свої; це дозволяє не зауважувати власні
недоліки.
7. Ми відчуваємо почуття провини, коли захищаємо себе, а не
поступаємося іншим.
8. Ми стали залежними від емоційного збудження.
9. Ми плутаємо любов з жалістю й схильні «любити» людей, яких
можемо «жаліти» й «рятувати».
10. Ми заховали вглиб себе почуття з дитинства, що травмує, і
втратили здатність відчувати або показувати їх, тому що це
заподіює занадто сильний біль (заперечення).
11. Ми суворо засуджуємо себе, у нас не розвинене почуття власної
гідності.
12. Ми залежні особистості - ми панічно боїмося бути відкинутими
й робимо все, щоб утримати стосунки, аби тільки не відчувати
хворобливе почуття покинутості, що дісталося нам від життя з
нездоровими людьми, які ніколи не були емоційно з нами.
13. Алкоголізм - сімейна хвороба; ми стали парами-алкоголіками й
перейняли всі ознаки цієї хвороби, навіть якщо не вживали
алкоголь.
14. Пари-алкоголіки скоріше реагують, ніж діють.
- Тоні А., 1978

12 Кроків ДДА

1. Ми визнали безсилля перед наслідками алкоголізму або іншою

сімейною дисфункцією, визнали, що наше життя стало некерованим.
2. Повірили, що Сила, більш могутня, ніж наша власна, зможе
повернути нам розсудливість.
3. Вирішили передати свою волю й життя під опіку Бога, як ми Його
розуміємо.
4. Зробили ретельну й безстрашну моральну інвентаризацію.
5. Визнали перед Богом, собою й іншою людиною справжню причину
наших помилок.
6. Повністю підготували себе до того, щоб Бог усунув всі дефекти
нашого характеру.
7. Смиренно просили Бога виправити наші вади.
8. Склали список людей, яким ми заподіяли шкоду, і сповнилися
бажанням відшкодувати нанесений їм збиток.
9. Особисто відшкодували збиток цим людям, крім випадків, коли це
могло нашкодити їм або комусь іншому.
10. Продовжували особисту інвентаризацію, і коли виявлялися
неправі, негайно визнавали це.
11. Прагнули шляхом молитви й медитації поліпшити свій свідомий
контакт із Богом, як ми Його розуміємо, молячись лише про знання Його
волі й сили для її виконання.
12. Досягнувши духовного пробудження, до якого привели ці Кроки,
ми прагнули нести звістку про одужання іншим дорослим дітям, які усе ще
страждають, і застосовувати ці принципи у всіх наших справах.

Рішення

Стати собі Люблячими Батьками

Оскільки ДДА стає для вас безпечним місцем, ви знаходите
можливість виражати біль і страхи, які раніше тримали в собі, і
звільняєтеся від сорому й провини, успадкованих з минулого. Ви станете
дорослими й більше не будете заручниками дитячих реакцій. У вас
відновиться зв'язок із Внутрішньою Дитиною в міру того, як ви навчитеся
приймати й любити себе.
Зцілення почнеться, коли ми наважимося вийти з ізоляції. До нас
повернуться почуття й поховані спогади. Поступово проживаючи свій
невиражений біль, ми розлучаємося з минулим. Ми навчимося
батьківському ставленню до себе - з ніжністю, гумором, любов'ю й
повагою.
І це дозволить побачити у своїх біологічних батьках лише інструмент,
що дав нам життя. Нашим дійсним батьком є Вища Сила, що деякі з нас
воліють називати Богом. Хоча ми виросли в алкогольній або дисфункційній
родинах, наша Вища Сила дала нам Дванадцять Кроків видужання.
Робота із Кроків, відвідування зборів, телефонні дзвінки членам
Співтовариства - от що становить процес зцілення. Ми ділимося один з
одним своїм досвідом, силою й надією. Ми день вдень вчимося змінювати
своє нездорове мислення. Коли ми знімаємо з батьків відповідальність за
свої сьогоднішні вчинки, ми знаходимо волю приймати здорові рішення, не
реагуючи, а діючи самостійно. Ми рухаємося від страждань до зцілення й
допомоги іншим. У нас пробуджується відчуття цілісності, що раніше
здавалося неможливим.
Регулярно відвідуючи збори, ви побачите алкоголізм або
дисфункційність батьків у істиному світлі: це хвороба, якою ви занедужали
в дитинстві і яка продовжує впливати на вас у дорослому житті. Ви
навчитеся приділяти увагу собі, тут і зараз. Ви візьмете на себе
відповідальність за власне життя й станете ставитися до себе з
батьківською турботою.
Ви не будете самотні на цьому шляху. Огляньтеся навколо, і ви
побачите тих, хто знає по собі, що ви відчуваєте. Ми будемо любити й
підтримувати вас, незважаючи ні на що. Ми просимо прийняти нас так
само, як ми приймаємо вас. Це духовна програма, в основі якої - дії з
любові. Ми впевнені, коли любов наповнить вас зсередини, дивні зміни
відбудуться у всіх ваших стосунках, особливо з Богом, самим собою й
батьками.
Обіцянки ДДА

1. Ми відкриємо свою справжню особистість, люблячи й приймаючи себе.

2. Наша самоповага буде рости в міру того, як ми станемо щодня
схвалювати себе.
3. Нас покинуть потреба догоджати й страх перед людьми, що мають владу.
4. У нас зміцніє здатність будувати й розвивати близькі стосунки.
5. Коли ми переборемо почуття покинутості, нас стане приваблювати сила
духу й характеру, ми будемо більш терпляче ставитися до людських
слабкостей.
6. Ми знайдемо почуття стабільності, спокою й фінансової захищеності.
7. Ми навчимося грати, веселитися й радіти життю.
8. Ми навчимося любити людей, здатних до любові й відповідальності за
себе.
9. Нам стане легше будувати здорові границі.
10. Ми інтуїтивно будемо приймати більш здорові рішення й перестанемо
боятися успіхів і невдач.
11. Наша група ДДА допоможе нам поступово звільнитися від
дисфункційної поведінки.
12. За допомогою Вищої Сили ми поступово навчимося очікувати
найкращого й отримувати його.

Як був розроблений зошит для роботи із кроків ДДА

Робочий зошит ДДА створювався протягом двох років, починаючи з 2005. У рамках
розробки й створення зошита, групи ДДА по всій Америці читали й використовували
його в малих групах й у парі зі спонсором. Ці робочі групи надали матеріали і
коментарі, які сформували загальний настрій, фокус і деталі робочого зошита.
Цей зошит являє собою перетворену версію Сьомої глави Основного Тексту ДДА
(«Велика книга» ДДА, Червона Книга). Сьома глава й робочий зошит дуже схожі,
однак, у робочому зошиті наприкінці Першого, Другого й Третього Кроків є питання й
додаткові письмові завдання.
Дванадцять Кроків Дорослих Дітей представлені у вигляді Книги для опрацювання
кроків і вона вважається окремою літературою. Вона може бути використана як основна
література для обговорення кроків на зборах ДДА. Вона також пдійде членам ДДА, які
хочуть опрацювати Дванадцять Кроків зі спонсором. Крім письмових завдань, у ній є
таблиці й вправи по Дванадцяти Кроках, які допоможуть отримати ясність щодо нашого
дитячого досвіду й нашого нового шляху у видужанні. Наприклад, Четвертий Крок
містить у собі 35 сторінок докладного опису й 12 завдань по роботі з соромом,
покинутістю, ПТСР, почуттями й історією сексуального насильства. Жовтий зошит
ДДА, на додаток до Дванадцяти Кроків, також працює з питаннями горя й інтеграцією.
З деякими змінам робочий зошит також підійде для груп ДДА, які бажають разом
опрацьовувати Кроки протягом 12 - 16 тижнів.

Щорічна Робоча Конференція ДДА 2005

На Щорічній Робочій Конференції ДДА в 2005 році була схвалена ідея робочого
зошита по Дванадцяти Кроках, як доповнення до Основного Тексту («Червоної
Книги»). Цей робочий зошит показує досвід ДДА в тому, як працювати й жити по
Дванадцяти Кроках.
На що схоже видужання у ДДА?
Працюючи по Дванадцяти Кроках і регулярно відвідуючи збори, ми починаємо
 *
усвідомлювати, що видужання у ДДА містить у собі емоційну тверезість . Саме так
видужання у ДДА й виглядає. Але що ж таке емоційна тверезість?
Щоб зрозуміти, що таке емоційна тверезість, ми спочатку повинні зрозуміти, що таке
емоційне сп'яніння, що також відоме як спів-алкоголізм. Спів-алкоголізм являє собою ті
манери й поведінку, які ми розвинули, поки жили з алкоголіком або дисфункційним
батьком. Дітьми ми прийняли в себе страх і заперечення алкоголіка або непитущого
батька, не приймаючи алкоголю.
Емоційне сп'яніння можна охарактеризувати як одержимість або нездорову
залежність. Також це може бути будь-яка компульсія. Навіть без алкоголю або
наркотиків ми можемо «напитися» страхом, збудженням чи болем. Ми також можемо
п'яніти від суперечок, пліток або нами самими організованої ізоляції. По суті, Список
Характеристик, 14 рис дорослих дітей, пропонує нам хрестоматійні приклади
світогляду й поведінки, які характеризують емоційно нетверезу людину. Ми боїмося
авторитетних осіб і суворо себе засуджуємо, перебуваючи в острасі перед
перспективою бути покинутими. Під час відсутності допомоги ми розшукуємо кого-
небудь, щоб відтворити нашу сімейну динаміку. Поки ми не прийдемо у ДДА, ми
можемо нескінченно відтворювати нашу сімейну дисфункційність вдома й на роботі.
Це означає, що наші дорослі взаємини дуже нагадують ті шаблони, що ми розвинули в
дитинстві, щоб вижити в нашій алкогольній або дисфункційній родині. Ми знаходимо
собі когось, щоб створити хаотичні, конфліктні або небезпечні стосунки.
Емоційна тверезість містить у собі зміну стосунків з іншими й із собою. Ми
вимірюємо рівень емоційної тверезості по кількості чесності, взаємоповаги й прийняття
почуттів у наших стосунках. Якщо в наших стосунках ми усе ще маніпулюємо й
контролюємо - ми не тверезі емоційно, і не важливо, що ми говоримо самі собі про
наше видужання. Емоційна тверезість означає, що ми залучені в нові стосунки,
безпечні й чесні. Ми почуваємо близькість до нашої Вищої Сили. Ми зрощуємо
емоційну тверезість через Дванадцять Кроків і спілкування з іншими одужуючими
дорослими дітьми.

Частина I

12 Кроків ДДА

Шлях до стійкої емоційної тверезості проходить через Дванадцять Кроків ДДА. Ці

кроки є серцевиною програми Дорослих Дітей Алкоголіків. Кроки ДДА являють собою
адаптацію перевірених часом Кроків для Анонімних Алкоголіків й є тонким і
високоефективним інструментом. Кроки ДДА дозволяють розібратися й зцілитися від
травм, що виникли в результаті виховання в обставинах зневаги, насильства або
відкидання. 30 років досвіду перетворили ДДА в перевірену програму, що пропонує
вийти із сумбуру. Наша програма дає нам ясність і розсудливість, яких ми завжди
прагнули, але до кінця не вірили в їхнє існування, тому що ми росли в дисфункційних
родинах.
Починаючи з моменту першої публікації спільнотою АА в 1939 році Дванадцять
Кроків полегшили страждання мільйонів алкоголіків, залежних, співзалежних, ненажер,
сексоголіків й інших одержимих і компульсивних типів особистостей. Кроки і
різноманітні адаптації цих кроків принесли впевненість, надію й поліпшення у життя
тих, хто хотів змінитися. Дванадцять Кроків також приносять видужання навіть тим
членам спільноти ДДА, у кого в родинах не було залежностей. Наш досвід показує, що
ці члени ДДА увібрали в себе ті ж почуття покинутості й сорому, що й діти, що виросли
в родинах алкоголіків або інших залежних.
Починаючи з Першого Кроку, ми руйнуємо заперечення, що може доходити до
заперечення насильства й зневаги, що мали місце в дитинстві. Заперечення також
містить у собі звикання до поведінки або зауважень, які очевидно шкодили нам. Якщо
навіть ми погодимося з тим, що поведінка щодо нас була шкідливою, ми, можливо,
залишаємося в запереченні, тому що не визнаємо наслідки такої поведінки в нашому
сьогоднішньому житті. Ми продовжуємо жити в запереченні, якщо намагаємося
виправдати поведінку нашої родини. Ми переборюємо заперечення, згадуючи все, що
відбувалося. Ми виявляємо втрати у своєму житті й пишемо свою історію. Допомога й
прийняття допомагають нам побачити, що для виживання в обставинах сімейної
дисфункційності нам довелося надягти маску.
У ДДА ми вчимося зосереджувати на собі й знаходимо свою справжню особистість.
Щоб мати можливість рости емоційно й духовно, нам потрібно сповнитися бажанням
працювати по Дванадцяти Кроках. Нижче наведені Кроки, по яких ми працюємо, щоб
розібратися з наслідками виховання в дисфункційній родині.
1. Ми визнали безсилля перед наслідками алкоголізму або іншою
сімейною дисфункцією, визнали, що наше життя стало
некерованим.
2. Повірили, що Сила, більш могутня, ніж наша власна, зможе
повернути нам розсудливість.
3. Вирішили передати свою волю й життя під опіку Бога, як ми Його
розуміємо.
4. Зробили ретельну й безстрашну моральну інвентаризацію.
5. Визнали перед Богом, собою й іншою людиною справжню причину
наших помилок.
6. Повністю підготували себе до того, щоб Бог усунув всі дефекти
нашого характеру.
7. Смиренно просили Бога виправити наші вади.
8. Склали список людей, яким ми заподіяли шкоду, і сповнилися
бажанням відшкодувати нанесений їм збиток.
9. Особисто відшкодовували збиток цим людям, крім випадків, коли
це могло принести шкоду їм або комусь іншому.
10. Продовжували особисту інвентаризацію, і коли виявлялися
неправі, негайно визнавали це.
11. Прагнули шляхом молитви й медитації поліпшити свій свідомий
контакт із Богом, як ми Його розуміємо, молячись лише про знання Його
волі й сили для її виконання.
12. Досягнувши духовного пробудження, до якого привели ці Кроки,
ми прагнули нести звістку про одужання іншим дорослим дітям, які усе ще
страждають, і застосовувати ці принципи у всіх наших справах.

Дванадцять Кроків є простими, але не легкими, проте вони працюють, за умови, що

людина дійсно хоче змінитися й здатна витримати зміни, що відбуваються. Буває, що
Кроки працюють навіть тоді, коли людина змушує себе працювати по них, подібно
примхливій дитині, що «через не хочу» відправляє в рот ненависний шпинат. Такі
півзаходи звичайно приводять до дискомфорту, у результаті якого доросла дитина
починає діяти й рости духовно.
Запозичивши Кроки в АА, ДДА додала їм свою специфіку, при цьому зберігши
споконвічне прагнення визнати безсилля, що згодом веде до визнання поразки. Визнання
поразки приводить до перегляду власних духовних переконань, інвентаризації себе,
відшкодування заподіяного збитку й пошуку свідомого контакту з Вищою Силою. Ми
випрацьовуємо тверду рішучість жити в любові й гармонії із собою й оточуючими.
Хоча ДДА запозичило Кроки АА з деякими змінами у формулюваннях, наш досвід
показує, що ці адаптації продиктовані незмінним прагненням нагадати одужуючим
дорослим дітям, що вони є вартими. Внутрішня установка дорослих дітей говорить
їм, що вони ні до чого не придатні або неварті любові. Але ми є вартими й
заслуговуємо прийняття, незалежно від зроблених помилок або виконаних або
невиконаних досягнень. Будучи дорослими дітьми, ми являємо собою групу
травмованих дорослих людей, які, у разі допущення помилки або несхвалення іншими,
можуть почати сумніватися в собі. Ніяка адаптація Дванадцяти Кроків для дорослих
дітей не буде вдалою, якщо в ній не буде зроблено акценту на любові до себе. Ми - діти
Бога, незважаючи на зроблені в минулому помилки. Підвищуючи самооцінку й працюючи
по Кроках, ми приходимо до переконання щодо власної цінності. Ми стаємо здатними
говорити собі, що ми живі люди й що в нас є, що представити світу. Ми дивимося на
власні помилки й на думку оточуючих, не втрачаючи при цьому впевненості у собі. У
ДДА ми можемо заявити про те, ким ми є, а не відбивати невірну думку про нас
питущого або дисфункційного батька або матері. Це приголомшливе зрушення. Ми
випили свою чашу страждань, коли переживали в дитячому віці незліченні прокльони,
погрози й зневагу. Тепер ми стали дорослими, і ми не скаржимося, але прагнемо
відчувати й жити. Ми заслужили це. Це і є наша вимога до Дванадцяти Кроків і до
їхніх результатів.
Рішення, яке ми пропонуємо, не суперечить жодній культурі земної кулі. Члени
нашої Програми працюють над видужанням по програмі ДДА в Європі, Азії, на
островах Тихого океану, на Близькому Сході, а також у Північній і Південній Америці.
Ми переконалися в тому, що діти, які виросли в будь-якому куточку земної кулі й
відчули сором і покинутість, однаково страждають від сердечних зранень. Коли в
дорослому віці вони отримують вибір, багато хто з них обирає спосіб життя по
принципах ДДА. Програма ДДА є перевіреним способом жити повноцінним життям і
емоційно, і духовно.
Вираз «доросла дитина» не означає, що ми живемо в минулому або що наш напрям
думок або дії інфантильні. Воно означає, що ми відповідаємо на виклики дорослого
життя способами виживання, засвоєними в дитинстві. До початку видужання ми
придушували свої почуття й були гіпервідповідальними. Ми намагалися вгадати
потреби інших людей і задовольнити їх, щоб не бути покинутими. Ми намагалися бути
гнучкими й підтримувати інших, не зважаючи на власні потреби. Ми ретельно
аналізували свої стосунки, шукаючи в них ознаки осудження з боку оточуючих. Ми
намагалися бути досконалими, щоб нас любили й ніколи не залишали. Іноді ми
відмежовувалися від оточуючих, щоб нам ніхто не був потрібен.
У дорослому віці ми були або відповідальними членами команди, або непомітними
одинаками. Ми прекрасні працівники, слухачі, ми прекрасно плануємо й влаштовуємо
незабутні вечірки, але ми відповідаємо на виклики життя дитячими рисами виживання,
які залишають у нас почуття невпевненості в самих собі. Саме так ми виживали в
дитинстві, і саме так ми жили, коли стали «дорослими дітьми».
Деякі дорослі діти, що почали працювати по Дванадцятьох Кроках ДДА, відчували
важкість та опір. Інші - відчували напругу, побоюючись, що їх будуть примушувати
порвати зі своїми родинами або увійти з ними в конфронтацію. Це не є завданням
програми ДДА. У Програмі ми усвідомлюємо, що в наших батьків не було вибору, що
завдяки ДДА він в нас є. Навіть якщо нас виховували родичі або бабусі й дідусі, у них
теж, як правило, не було вибору. Наші батьки й родичі передавали один одному в
спадщину сімейну дисфункційність. Ми не применшуємо того, що наші батьки часто
діяли вороже, маніпулятивно або байдужо. Деякі дисфункційні батьки були
нетверезими й жалюгідними. Але ми протиставляємо своєму дитячому досвіду
розуміння того, що завдяки ДДА в нас є унікальний шанс перервати цикл сімейної
дисфункційності. Навіть якщо наші родини не намагаються видужувати, ми можемо
поважати їх. Ми ставимо необхідні границі, щоб убезпечити себе. Ми можемо
відокремити себе від них, не викреслюючи їх зі свого життя.
Ми пропонуємо дорослим дітям, що приміряють на себе ДДА, розглядати цю
програму як спосіб життя, що надалі дасть багаті результати - емоційне полегшення й
прийняття себе. Робота по Програмі принесе зміни й благодать зцілення. Ми радимо
опрацьовувати Кроки один за одним, не заглядаючи вперед і не перевантажуючи себе. У
ДДА ми вчимося «скидати швидкість», брати перепочинок і просити про допомогу.
Найкраще Кроки працюють тоді, коли ми відмовляємося від своєї помилкової
самодостатності й звертаємося по допомогу.
Наш досвід показує, що Кроки є перевіреним способом життя, який надає нове
значення й дає відчуття спрямованості. Ми застосовуємо Кроки з готовністю й
чесністю. Дванадцять Кроків не лише борються із залежностями й нездоровими
пристрастями, але й будять у людях внутрішню силу, що по-справжньому починається з
поєднання з Вищою Силою. Ця внутрішня сила завжди була в нас. Навіть коли ми
виглядали жалюгідними й безнадійними, ця сила вже жила в нас і допомагала нам
дожити до моменту, коли ми одержали діючу допомогу. Дванадцять Кроків зрощують
цю, Богом дану нам, силу, дають нам вибір і мудрість у прийнятті рішень. Маючи
Кроки й можливість вибору ми можемо нарешті вільно зітхнути й відчути радість.

Почати з початку
Починаючи з Першого Кроку доросла дитина починає, можливо, уперше в житті,
розуміти, наскільки деструктивні наслідки має виховання в алкогольній або будь-який
інший дисфункційній родині. Крім сорому, наші родини принесли в наше життя
перфекціонізм, злість, психічні захворювання, сексуальне насильство, релігійне
насильство або вживання наркотиків. У деяких з нас батьки були іпохондриками, які
зловживали ліками й використовували незліченну кількість своїх хвороб як засіб
контролю над оточуючими. Працюючи по Кроках і відвідуючи збори, ми бачимо, що ми
не унікальні й що наші родини також не є єдиними у своєму роді. Існують мільйони
людей, подібних нам. У ДДА ми вивчаємо мову, за допомогою якої можемо описати, що
з нами відбулося, отримати розуміння та відгук. Навіть дорослі діти з багаторічним
досвідом роботи по Дванадцяти Кроках у паралельних співтовариствах починають за
допомогою опрацювання Кроків у ДДА по-новому дивитися на аспекти свого
виховання.
Працюючи по Дванадцяти Кроках під керівництвом спонсора або досвідченого
наставника, доросла дитина усвідомлює заперечення й таємниці, які були йому
необхідні, щоб вижити при такому вихованні. Заперечення, що маскує недолік чіткості
в сімейних стосунках, є речовиною, що цементує фундамент сімейного захворювання
дисфункційністю на довгі роки. Замасковане запереченням захворювання
дисфункційністю передається наступним поколінням із жорсткою постіністю.
Основними принципами заперечення є «Не говори, не довіряй, не відчувай» .
У Першому Кроці ми виходимо із заперечення й говоримо про те, що трапилося. Ми
проливаємо світло на детальні подробиці. Багато хто з нас відчували запах перегару від
батьків. Нам траплялося знаходити заховані пляшки з алкоголю або упаковки від
таблеток. Нам доводилося забирати блювоту. Ми втішали переляканих братів і сестер.
У наш будинок викликали поліцію. Сусіди обговорювали нашу родину. Ми не мали
друзів, тому що боялися того, як батьки поведуться перед ними. Ми вигадували
виправдання своїм батькам, благали їх не пити й засуджували їх, але нічого не
мінялося. Ми ховали наркотики й брехали сусідам. Ми засипали в одязі, готові в будь-
який момент вибігти з будинку. Ми поливали водою батьків, що відключилися, щоб
привести їх до тями. Ми згоряли від сорому в потоках образ і принижень. Ми
вислухували обіцянки батьків, що все зміниться, але не бачили ні найменших
результатів. Ми систематично чули, як батьки ображають одне одного, викрикуючи
образливі слова, що ранять. Рік у рік ми слухали ті самі звинувачення й погрози. Нічого
не мінялося. Ми спостерігали, як наші батьки позичають величезні суми грошей, щоб
купити визнання або щастя. Нам відключали газ і воду за несплату. Ми брехали
комунальним службам, щоб вигородити своїх батьків. Ми пережили розлучення батьків
або день у день чули розмови про розлучення, що так і не трапилося. Наші брати й
сестри, можливо, мають інші спогади про дитинство, але ми знаємо, як усе було
насправді. Ми знаємо про те, що трапилося, і руйнуємо стіну мовчання.
Родини, де не було алкоголізму, були у подібних ситуаціях. Такі родини
застосовували насильство щодо дітей через інтелектуальну перевагу, маніпуляції або
мовчання. У кожного з нас своя правда.
Працюючи по Кроках, доросла дитина переосмислює сімейні ролі, які необхідно
було грати, щоб одержати ілюзію захищеності в небезпечних домашніх обставинах. Ми
часто боялися за свою безпеку й грали ці ролі, щоб роззброїти наших батьків. Деякі з
нас намагалися не привертати уваги. Ролі, які, як правило, присутні в алкогольній
родині, містять у собі героя, загубленого дитину, цапа відбувайла й блазня . Деякі з цих
ролей дозволяли стати улюбленцем батьків. У якості улюбленця, ми могли ухилятися
від поведінки батьків, що травмувала нас, батьки перемикалися на наших братів або
сестер. Проте, цей процес однаково наносив нам шкоду, а потім знову приходила наша
черга терпіти насильство, байдужність або відкидання. Крім фізичної агресії ми
піддавалися й емоційному насильству. Емоційне насильство містило в собі зневажливі
коментарі на нашу адресу або ненависть до нас. Таке насильство не залишало видимих
ушкоджень, але пам'ять про нього зберігалася в наших тілах подібно до рубців від
ударів або шрамів від опіків.
Крім створення помилкового відчуття захищеності, наші дитячі ролі виконували й
інші функції. Дитина-герой у дисфункційній родині прагнула одержувати в школі гарні
оцінки. Такий успішний учень показує світу, що в його родині цінується освіта, отже й
сама родина є стабільною. Блазень, як правило молодший у родині, розряджає
напружену атмосферу дисфункційної родини, у якій не залишається місця для радості.
Загублена або невидима дитина поводиться тихіше води й нижче трави. Загублена
дитина усамітнюється у своїй кімнаті й поринає в читання книг або мрії про інше
життя. Дитина, що грає роль цапа відбувайла, відбиває думку батьків, що вважають її
поганою або невартою. Ці ролі є здебільшого передбачуваними для будь-якої родини, де
присутнє дисфункційне виховання.
Ці риси виживання, як правило, прив’язливі й супроводжують нас протягом багатьох
років по тому, як ми перестали жити у своїх нездорових родинах. Дорослі діти, що
знаходять видужання, дізнаються про дисфункційні ролі. Вони можуть придивитися до
своїх родин і побачити ці ролі в дії десятиліть після того, як вони виросли й залишили
рідний дім. Дотепер п'ятдесятилітній брат відіграє роль героя. Дотепер сорокалітня
сестра живе життям загубленої дитини, уникаючи святкових зібрань і зрідка
телефонуючи додому. Коли ми починаємо свій шлях видужання, нам стає важко
дивитися на це. Видужуюча доросла дитина одержує шанс із достоїнством вийти зі
своєї ролі. Ніколи не пізно почати працювати по програмі ДДА й одержати результат.
Багато дорослих дітей не тільки дізнаються з Дванадцяти Кроків про ролі, що
допомагають вижити, але й виявляють, що вони увібрали сором, покинутість і злість
попередніх поколінь, виросли й почали відтворювати схожу поведінку у своїх родинах і
стосунках. Вони усвідомлюють, що прагнули «виправити» оточуючих. При відсутності
спеціальної допомоги багато дорослих дітей все життя намагаються у своїх дорослих
стосунках «виправити» батьківську родину. Хто з нас не читав розповідь про дитину, у
якої хворів батько і яка виросла і стала лікарем, щоб знайти ліки від цієї хвороби й
вилікувати страждаючого батька? Дорослі діти поводяться так само. Ми хочемо
вилікувати наших питущих або дисфункційних батьків, і тому стаємо гарними,
мовчазними або покладаємо на себе турботу про них. Але «хвороба», яку дорослі діти
прагнуть вилікувати у своїх батьків, є нічим іншим, ніж сімейна дисфункційність, над
якою ми невладні.
 Програмні документи ДДА визначають подібну поведінку як нашу основну
проблему - помилкове переконання, що ми могли змінити своїх батьків. В описі
Проблеми, що зачитують на зборах ДДА, також підкреслене наше прагнення зцілити
або врятувати інших людей. У ньому говориться: «Ми сприймали жалість як любов й
були схильні любити тих, кого можна було рятувати». Спроби врятувати або зцілити
своїх батьків надавало сенсу нашому життю. Багато дорослих дітей виросли з
усвідомленням того, що вони не змогли виправити свої родини, не розуміючи, що таке
завдання було їм не під силу. У дорослому віці багато хто з нас несвідомо прагнули
зцілити свої родини вже у власних дорослих стосунках, роблячи перенесення. У ДДА
ми усвідомлюємо, що ми безсилі перед алкоголізмом або сімейною дисфункційністю.
Ми не можемо змінити нікого, крім себе.
У той же час, деякі з нас у дитячому віці терпіли таке насильство або приниження,
що почували себе неспроможними вплинути на поведінку своїх батьків. Нам ніколи й у
голову не приходило зцілити або змінити їх. Проте, ми виросли з тими ж відчуттями
втрати, сорому й ненависті до себе, що й інші дорослі діти. Як і вони, у дорослому віці
ми застосовували до контроль, щоб отримати відчуття безпеки.
До початку видужання ми, дорослі діти, інтуїтивно тягнулися до дисфункційних
людей і намагалися виправити їх або вилікувати, спираючись на досвід свого
виховання. Ми плутаємо любов з жалістю й попадаємо в нездорову залежність. Досвід
ДДА показує, що така поведінка знищує стосунки. Ми не можемо змінити інших
людей. Єдиною людиною, яку ми можемо змінити, є ми самі, але доросла дитина не
міняється, поки не сповниться бажанням жити по-іншому. Гарна новина полягає в тому,
що жити по-іншому можливо.
Товариство ДДА дає надію кожній дорослій дитині, що змогла усвідомити, що вона
досягла дна, і сповнилася бажання відвідувати збори, працювати по Дванадцяти Кроках
і шукати Вищу Силу у своєму її розумінні. У ДДА існує багато видів «дна». Деякі з нас
досягають дна за допомогою алкоголю або наркотиків. Інші досягають дна в
співзалежних стосунках, які можуть викликати таку ж залежність, як і наркотики.
Наприклад, деякі дорослі діти стають одержимі й розвивають компульсивну залежність
від іншої людини, порівнянну з хімічною залежністю або компульсивним прагненням
до наркотиків. Вихід з таких одержимих і залежних стосунків може бути таким самим,
якщо не більш болісним, як і припинення вживання. Члени ДДА знають, що біль від
співзалежності може пронизувати тіло людини агонією покинутості. Страх покинутості
може бути таким сильним, що ускладнює подих і унеможливлює зосередження на
будь-чому іншому. Нерідко здається, що божеволієш. Деякі дорослі діти, які
переживали розрив співзалежних стосунків, були паралізовані страхом або панічними
атаками. Багатьом не вдавалося вийти з цього стану без зовнішньої допомоги. Мука
співзалежності такої інтенсивності являють собою не що інше, чим наш дитячий жах
перед покинутостью, що доводять до зриву. Потужний страх втратити свого чоловіка
або партнера є страхом нашої Внутрішньої Дитини бути небажаним або що тебе не
будуть любити у твої родині.
Існує багато визначень співзалежності, але в нашому випадку співзалежність означає
постійний пошук любові, самоствердження й уваги ззовні й неможливість дати це собі
самостійно. У той же час ми переконані, що ми не заслуговуємо на любов та увагу. У
нашому розумінні, співзалежність виникає з дитячого страху й перекрученого
мислення, що носять ім'я «спів-алкоголізму». Ми вибираємо залежних людей, які
залишають нас, а в нашому житті не вистачає ясності, тому що вона є продовженням
нашого дитячого досвіду. У ДДА ми вчимося любити й поважати себе й розвиваємо
стосунки з людьми, які також уміють це робити. Ми довідуємося, що наші почуття не
вб'ють нас. Програма працює для тих, хто прагне цього.
Членами ДДА є безліч різних людей. Це можуть бути новачки, які шукають собі
наставника й довідуються про правила родини, що полягають в тому щоб «не говорити,
не довіряти, не відчувати». Це можуть бути більш досвідчені члени ДДА, які
працювати по Дванадцяти Кроках й є спонсорами інших учасників. Це можуть бути
члени ДДА, у яких є значний досвід видужання в інших дванадцатикрокових програмах
й яким не вистачає розуміння своєї Внутрішньої Дитини. Це можуть бути дорослі діти,
які втратили зв'язок із програмою ДДА й прагнуть знову знайти ясність за допомогою
Кроків і зборів.

Безсилля замість виученої безпорадності

Багато дорослих дітей опираються поняттю безсилля в Першому Кроці, тому що
безсилля - це те, із чим більшість із нас уже зіштовхувалися в дитячому віці. Однак,
безсилля, описане у ДДА, відрізняється від засвоєної нами вивченої безпорадності, що
ми відчували в дитинстві. У дитячому віці нас пригнічували батьки, які, самі не
зауважуючи цього, учили нас почувати себе безпомічними або недостатньо
компетентними. Деякі батьки, траплялося, підрізали нам крила в наших здатностях
учитися, заявляючи, що ми ні із чим не можемо впоратися самостійно. Іноді наші
батьки говорили, що ми могли б зробити краще, у випадках, коли ми вже й так досягали
рівня вищого за середній. Деякі з нас звикли бути безпомічними й опускати руки, тому
що не знаходили способу задовольнити своїх батьків або родину. Пізніше, у дорослому
житті, ми зрозуміли, що здатні діяти й навчатися, але ми зберегли засвоєну
безпорадність у деяких сферах свого життя, особливо у своїх особистих стосунках. Ми
або опускали руки, або, навпаки, підсилювали наші спроби контролювати інших людей.
Намагаючись контролювати, ми чергували м'якість із агресією.
Привчаючи нас до безпорадності, наші батьки приховували дійсний стан речей і
навіть самі не розуміли, що роблять. Вони привчали нас бути залежними, а потім
звинувачували в тому, що ми залежні. Коли ми оглядаємося на наше дитинство, ми
можемо побачити, як наші батьки знецінювали нашу реальність, бажаючи щоб ми
думали й почувалися так, як вони вважали за потрібне. У дитинстві ми постійно були в
програші. Наші батьки проектували на нас свої страхи, підозри, а також почуття власної
неповноцінності. Ми не в змозі були захиститися від цих проекцій. Ми всотали
батьківські страхи й низьку самооцінку й вважали, що ці почуття є нашими власними.
Наші дисфункційні батьки часто повторювали: «Ну чому ти не можеш зробити це?»,
«Мені так соромно за тебе!», «Чому ти так поводишся?», «Ти сама кошмарна дитина на
цьому світі». Коли ми чули подібні зауваження, ми були не в змозі захистити себе.
Поступово ми почали вважати, що ми не можемо довіряти власному сприйняттю. Деякі
з нас знали, що й своїм батькам ми не можемо довіряти, але беззастережно вірили їхнім
словам. Ми були переконані, що сказане ними про нас було правдою, хоча це було не
так.
У Першому Кроці доросла дитина приходить до розуміння, що тепер вона
подорослішала і що безсилля, що згадується в Першому Кроці, не вимагає репресувати
почуття й не означає, що в нас немає надії на порятунок! Одним зі значень безсилля у
ДДА є звільнення від відповідальності за дисфункційну поведінку своїх батьків у
дитинстві й у дорослому віці. Це означає, що вже дорослими, ми не несемо
відповідальності за минуле й не повинні намагатися «виправити» свою родину. Ми не
вповноважені рятувати, захищати або лікувати своїх батьків або родичів, які дотепер у
полоні сімейної дисфункційності. Ми можемо відсторонитися з любов'ю й почати
поступово вибудовувати свої границі. Ми живемо самі й даємо жити іншим.
У той же час, як одні дорослі діти плутають безсилля й безпорадність, інші
відмовляються визнати безсилля, як пропонується в Першому Кроці. Ці дорослі діти
вважають себе всезнаючими, проникливими й гнучкими. Їхня здатність
підлаштовуватися під будь-яку ситуацію, що зустрілася їм, або групу людей дає їм
приховану ілюзію своєї сили. Такі дорослі діти стають геніальними продавцями,
стратегами або інструкторами. Не існує ситуацій, які здавалися б їм занадто складними,
і не існує об'єднань людей, яких вони не змогли б «завоювати» за допомогою своєї
гнучкої поведінки. Такі дорослі діти звичайно не відчувають необхідності просити про
допомогу, тому що вважають себе самодостатніми й занадто досконалими для такої
необхідності. У своїй самодостатності й контролі вони почувають себе всесильними.
Вони схильні маніпулювати іншими для досягнення бажаного, але коли інші люди
виконують їхнє бажання, вони відчувають незадоволення собою. Такі дорослі діти
рідко замислюються над тим, що самодостатність є прикриттям страху бути
відкинутим, якщо вони попросять про допомогу.
Проте, просити про допомогу й одержувати її може означати, що прийдеться
відкритися іншій людині, а це занадто ризиковано. У таких випадках сила
самодостатності являє в дійсності механізм, що гарантує ізоляцію й самотність. Такі
дорослі діти продовжують контролювати й підозріло або нечутливо ставляться до
поняття безсилля, про яке говориться в Першому Кроці. Вони не завжди довіряють
тому, що чують на зборах ДДА, але підлаштовуються, щоб зберегти контроль.
Визнавши своє безсилля перед алкоголізмом і дисфункційністью, ми поступово
вчимося довіряти своїм почуттям і сприйняттю. Неважливо, чи є ми самодостатніми
або скаржимося на безпорадність, яка нам здається, ми можемо навчитися довіряти собі
й просити про те, чого потребуємо. Ми даємо можливість людям увійти в наше життя.
У той же самий час слово «границя» здобуває для нас значення й наповнює нас певною
кількістю сили. Ми перестаємо витрачати свої сили на інших людей і почувати себе не
в силах змінитися. Визнавши своє безсилля, ми робимо перший крок до того, щоб
визначити власну силу, що є критичним моментом у відтворенні цілісності нашої
особистості. Якщо ми компульсивно покладаємося самі на себе, ми робимо перший
крок до того, щоб довіряти й просити про допомогу.
У Першому Кроці ми також поступово усвідомлюємо, що в нас є вибір. До приходу у
ДДА, коли ми не знаходили вирішення проблеми сімейної дисфункційності, у дорослих
дітей немає вибору . Коли в дорослому віці до приходу у ДДА ми зберігали ілюзію
вибору, у дійсності цей вибір являв собою контроль, що закономірно перетікав у
переїдання, трудоголізм, сексуальну залежність, ігроманію, компульсивні витрати або
деструктивні стосунки. Нерідко нам траплялося впадати у дві або більше залежності
відразу. Наприклад, нам доводилося бачити дорослих дітей, що активно вживали
наркотики й при цьому були у стосунках без любові, замаскованих сексуальною
одержимістю своїм партнером. Наш досвід до приходу в ДДА давав нам підстави
думати, що ми робили неправильний вибір, хоча в дійсності ми просто були приречені
повторювати ті самі помилки своїх батьків за допомогою одержимого поводження або
нездорових фантазій заперечення. У нас не було вибору, але ми безжалісно засуджували
себе за неправильний «вибір».
Ми можемо знову випробувати безсилля у своєму житті, коли намагаємося
виправляти свої теперішні стосунки, засновані на старому способі мислення,
заснованого на безпорадності й безнадійності. Коли ми усвідомлюємо таке безсилля в
дорослому віці, ми робимо крок назад, відпускаємо й пробуємо діяти в іншому
напрямку або нічого не робити. Ми вчимося відсторонюватися із співчуттям і
припиняємо спроби виправити батьківську родину. Ми також змінюємо свою
теперішню поведінку у своїх теперішніх взаєминах, причому ключовими словами в
цьому процесі є «повільно» й «поступово», що взяті із Дванадцяти Обіцянок ДДА.
Одинадцята Обіцянка стверджує: «За допомогою нашої групи ДДА ми поступово
позбудемося своєї дисфункційної поведінки». Дванадцята Обіцянка говорить:
«Поступово, за допомогою Вищої Сили, ми навчимося очікувати найкращого й
одержувати його».

Некерованість
Як і безсилля, концепція некерованості в Першому Кроці часто невірно розуміється
дорослими дітьми. Хоча деякі з нас росли в родинах, де панували хаос і нестабільність,
багато родин складали враження керованих і благополучних. Але ми знаємо, що
благополуччя не завжди має на увазі кероване й цілісне життя. За керованістю й
добровільністю наших дисфункційних родин часто ховався контроль.
Некерованість, про яку ми говоримо в Першому Кроці, має на увазі наше бажання
контролювати інших людей і самих себе й приводить до відчуття власного безсилля й
неефективності. Коли нам вдається опинитися в ситуації контролю, за цим неминуче
приходить болісний епізод втрати контролю. Нас ранить, коли люди, яких ми любимо,
протистоять нашій контролюючій поведінці. Їхні дії, спрямовані на припинення наших
спроб контролювати їх, як правило, викликають у нас почуття гніву або покинутости.
Їхні дії можуть ранити нас, але звичайно у своєму почутті покинутости ми
звинувачуємо інших людей. Ми звинувачуємо їх також за те, що вони не читають наші
думки й не поводяться так, як нам би хотілося. Ми прагнемо до контролю над людьми й
ситуаціями, щоб не займатися своїм власним некерованим життям. Контроль є спробою
зменшити невизначеність і позбутися своїх власних хворобливих почуттів щодо
минулого й сьогодення. Проте, наша некерованість, яка живиться контролем, що
виникає зі страху, неминуче спричиняє те, чого ми боїмося найбільше - покинутість.
Багато дорослих дітей, чи то новачки або учасники інших дванадцятикрокових
програм, не зауважують тонкої різниці між безсиллям і безпорадністю. Їм не вистачає
контролю, в основі якого лежить страх, що вони приймають за керованість. Досвід ДДА
показав, що дорослі діти будуть дотримуватися контролюючої повдінки й засвоєної
ними безпорадності доти, доки це працює, проте ці поведінкові шаблони можна
подолати за допомогою ретельної роботи по Кроках і регулярного відвідування зборів
ДДА.
І, нарешті, будь-яке обговорення безсилля й некерованості у ДДА буде неповним без
концепції захворювання алкоголізмом або сімейної дисфункційності. Коли в родині є
алкоголь або інша дисфункція, це торкається кожного члена родини. Ми опиняємося під
фізичним, ментальним та моральним впливом. За 18 років свого життя в нас було 6 570
днів сорому, принижень, ігнорування, критики, маніпуляцій, але ж у ці роки
формувався фундамент нашого буття. Це цілих 160 000 годин дисфункційного життя з
нездоровим вихованням. Це 72 сезони суму, глибоко схованого на фізичному рівні.
Дисфункційність проникає в наші душі й стає нашою фальшивою особистістю. Щоб
вижити в умовах тісного контакту з дисфункційністю в родині, наша свідомість
розвинула ролі й риси, які міняють значення слів і досвіду, що міцно прижилися. Деякі
з нас стерли з пам'яті руйнівну природу насильства, тому що наша їжа й дах залежали
від наших ґвалтівників.
У дитинстві в нас не було можливості піти з дому. Якщо наші батьки били,
розтлівали або зневажливо ставилися до нас, ми однаково були змушені жити з ними.
Нам доводилося шукати спосіб вижити. Несвідомі способи виживання, які ми
використовували в дитинстві, містили в собі заміну змісту слів. Оскільки ми були
вразливими, ми змінювали свій спосіб сприйняття емоційного й фізичного насильства.
Ми боялися за власну безпеку або боялися, що саме ми викликали це насильство своїми
діями. Ми придумували виправдання негативній поведінці своїх батьків або шукали
причини, що переконують нас у тому, що ми заслужили таке ставлення до себе. Ми
переконалися, що ми заслужили, щоб нас били або жорстко критикували. Ми плутали
розтління із проявами любові, тому що родичі, які нас розтлівали, видавали свої дії за
любов. Таке перекручене мислення із приводу побиттів або торкань живило наше
заперечення в дорослому віці. Це перекручення понять приводило до того, що багато
хто з нас говорили про те, що в нас було щасливе дитинство в той час, як у дійсності ми
пройшли через пекло.
Ми ніколи не говорили про сімейні секрети. Ми вважали, що забули про насильство,
але наше тіло й розум пам'ятали. Риси виживання ставали для нас можливістю знайти
вихід страху покинутості й почуттю сорому, які мучили нас. Протягом років,
проведених у дисфункційних обставинах, наша Внутрішня Дитина або наша Справжня
Особистість стала ховатися й захищатися стіною хімічних залежностей і залежної
поведінки. Саме це ми маємо на увазі, коли говоримо, що сімейна дисфункційність
впливає на нас фізично, розумово й духовно. Наше захворювання проявляється в мові
заперечення й передається наступним поколінням за допомогою секретів, обвинувачень
і перекручувань.
Захворювання сімейною дисфункційністю є прогресуючим, невиліковним й іноді
смертельним. Якщо його не лікувати, хвороба прогресує, проте, цю хворобу часто
неправильно діагностують, у результаті чого дорослі діти змушені використовувати
засоби, які, як правило, не приносять полегшення. Багато дорослих дітей закінчили
життя самогубством або вмерли від ускладнень, викликаних вживанням наркотиків або
хворобами, коріння яких простежується в насильстві, заподіяному в дитинстві. Це
заява, що шокує, але наш досвід показує, що це правда. Сімейна хвороба
дисфункційністью згубна й при цьому дуже поширена. Але ДДА й можливість ділитися
своїм болем з іншими видужуючими дорослими дітьми несе нам надію.
Ми закликаємо вас бути терплячими й ніжними при розгляді цієї сторони свого
життя. Це означає, що нам варто подбати про себе. Ми виконуємо роботу по Кроках і
працюємо в програмі для того, щоб прожити те, про що говориться в Обіцянках ДДА.

Досліджуючи духовні переконання

Переходячи до Другого Кроку, багато дорослих дітей спотикаються на питанні віри й
розумінні Вищої Сили. Відчуваючи злість на своїх батьків і Бога, багато хто з нас
думали, що ми вже переросли й залишили в минулому ці поняття. Відверто кажучи,
багатьом з нас просто не подобалася ця частина Програми ДДА. Нас дратувало, коли
нам говорили про духовну природу Програми ДДА. Ми сумнівалися в необхідності
духовності у своєму видужанні. Нам варто пам'ятати. Що ДДА - це духовна, але не
релігійна програма. Для членства у ДДА не вимагають віри й наявності релігійних
переконань. Ми уникаємо догматизму й дискусій на теологічні теми, проте, Вища Сила
є основною частиною життя по принципах ДДА.
Багато дорослих дітей приписали риси своїх дисфункційних батьків Богові або
Вищій Силі. Якщо їхні батьки соромили їх, карали або були непослідовними, їхній Бог
також швидше за все є таким самим. Деякі дорослі діти уявляють собі «Злого Бога». У
їхньому розумінні Бог записує всі їхні провини й карає або відкидає їх за зроблені
помилки.
Серед членів нашого співтовариства існує багато способів вірити. Є дорослі діти, що
є атеїстами або агностиками, які пручаються поняттю універсальної сили, що почує їхні
молитви й вплине на їхнє життя. Багато дорослих дітей пригадують, як молили Бога
зупинити насильство з боку батьків, але нічого не мінялося. Багато хто із цих дорослих
дітей прийшли до висновку, що Вищої Сили не існує. Їм здавалося, що Бог не чує їхньої
молитви. Таким членам ДДА ми радимо відкрити своє світосприйняття. Бог, як ми Його
розуміємо, міг об'єднати такі молитви із всіх кінців земної кулі й створити ДДА.
Інші учасники ДДА непохитні й, схоже, не можуть дозволити Вищій Силі ввійти в
їхнє життя. Вони не можуть знайти свій шлях. До них також належать ті, хто вірили в
минулому, і тепер вважають, що не можуть повірити знову. Вони почувають себе
покинутими своєю Вищою Силою. Однією з цілей Другого Кроку є знайомство з ідеєю
зберігати світосприйняття відкритим щодо можливостей Вищої Сили повернути нам
розсудливість. У деяких випадках наша Вища Сила допомагає нам уперше в житті
вибудувати розсудливість або цілісність.
ДДА є духовною програмою, що працює з наслідками захворювання
дисфункційністю. Це захворювання вражає наше тіло, розум і душу й вимагає
духовного рішення, щоб досягти тривалого ефекту. Важливо зрозуміти, звідки виникає
наше розуміння Вищої Сили й чи є воно точним. Щоб опрацювати Другий Крок і
наступні Кроки, ми повинні проаналізувати, у що ми віримо й у що ми не віримо.
Переходячи до Третього Кроку, ми бачимо, що він являє собою ухвалення рішення
попросити нашу Вищу Силу допомогти нам жити мужньо й тверезо щодня. День в
день, ми видужуємо від захворювання сімейною дисфункційністю. Третій Крок
підкріплений Рішенням ДДА, що зачитується на більшості зборів для дорослих дітей
алкоголіків. Рішення ДДА означає, що ми стаємо для себе люблячим батьком. Стати
собі люблячим батьком означає почати «дивитися на своїх біологічних батьків як на
інструмент, за допомогою якого ми почали існувати». Рішення затверджує: «Нашим
істиним батьком є наша Вища Сила, яку деякі з нас вирішили називати Богом».
Робота по Третьому Кроку у ДДА означає, що ми усвідомлюємо, що наші батьки
дали нам життя. Проте, ми є дітьми Бога, що прагнуть знайти своє справжнє «я» і
довідатися, які ми насправді. Дванадцять Кроків допомагають нам проти шлях до своєї
Внутрішньої Дитини або Справжнього Я.
Крім цього, Третій Крок допомагає нам звільнитися від сорому, переданого з
покоління в покоління, і насильства, застосовуваного нашими дисфункциональными
батьками або опікунами. Отримавши розуміння, що нашим істиним батьком є Вища
Сила, ми виконуємо основну частину роботи з відділення від своєї родини. Така робота
є критично важливою, щоб відокремити минуле у своєму справжньому світлі завдяки
цьому зробити своє майбутнє більш яскравим. Поступово ми розуміємо, що наше
хворобливе минуле може стати нашим коштовним надбанням. Ми усвідомлюємо, що
можемо допомагати іншим людям, які не мають надії і ясності щодо того, що відбулося
з ними в дитинстві. Ми вчимося говорити про своє минуле на зборах і з
підспонсорними, і ми «перестаємо ранити і починаємо зціляти й допомагати».
Застосовуючи Третій Крок, ми знаходимо твердий ґрунт під ногами. Нам стає ясно, у
що ми віримо. Ми шукаємо волю Бога з більшою ясністю. Ми починаємо вірити в те,
що ми дійсно є дітьми Бога, як ми Його розуміємо. Ми починаємо вірити в те, що Бог
чує наші молитви. Ми більше впевнені в тому, про що ми молимося. У нас з'являється
дійсний вибір.

Кроки по інвентаризації й усвідомлення насильства, переданого з

покоління в покоління
У четвертому й п'ятому кроках ми докладно розглядаємо, як нас виховали. Ми
згадуємо вкладені нам ідеї, ситуації й почуття. Ми також спостерігаємо за тим, як ми
реагуємо й що думаємо в дорослих стосунках. Ми ділимося нашою історією з іншою
людиною й з Богом, як ми розуміємо Бога.
Подібно до Першого Кроку, Четвертий Крок ДДА відрізняє наше співтовариство від
інших дванадцятикрокових програм. У ДДА крім вивчення своєї власної поведінки ми
проводимо інвентаризацію своєї сімейної системи. Інші дванадцятикрокові програми
зазвичай не розглядають розвиток родини. У ДДА ми розглядаємо поведінку своїх
батьків, сімейні ролі, правила, ідеї, насильство, зневагу й те, як це впливало на нас у
дорослому віці. Ми протиставляємо інвентаризацію своєї сімейної системи ретельній
інвентаризації своєї власної поведінки.
Багато хто з нас заглядають вперед, у Восьмий і Дев'ятий Кроки, і передчувають, що
нам потрібно буде відшкодувати збиток багатьом людям, які заподіяли нам шкоду в
дитинстві, у тому числі нашим батькам. Часто ця шкода укладена в грубих актах
інцесту, фізичному насильстві, ментальному або емоційному насильстві з боку батьків
або опікунів.
Метою Дванадцяти Кроків ДДА не є винити своїх батьків або опікунів, проте,
дорослій дитині не треба в процесі інвентаризації вигороджувати батьків.
Один з наших співзасновників, Тоні А., був переконаний, що дорослі діти здатні
виконати інвентаризацію своїх батьків, не виносячи їм вирок. Це означає, що доросла
дитина може перерахувати ті типи насильства, які були заподіяні їй, і визначити роль,
яку їй доводилося грати, щоб вижити в процесі виховання. Проте, у процесі
інвентаризації «без вироку», доросла дитина також усвідомлює спадкоємну причину
такого насильства або зневаги. Батьки просто передавали в тій або іншій формі те, що
вже було передано їм самим.
Готуючись відшкодувати збиток своїм батькам, ми повинні розвинути в собі
здатність дбайливо ставитися до самих себе. У Четвертому Кроці ДДА зроблений на це
акцент. Помилки, зроблені нами в дорослому віці, повинні врівноважувати
усвідомлення того, що ці помилки, можливо, мають коріння в насильстві, що ми
пережили в дитинстві. Ми шукаємо рівновагу. Ми не прагнемо використати насильство,
заподіяне нам у дитинстві, як виправдання, щоб не брати на себе відповідальність за
наші дорослі вчинки. Але ми також не хочемо й применшувати свою роль у здійсненні
цих помилок або прорахунків. Дорослі діти можуть бути дуже жорстокими самі до себе
за зроблені ними помилки. Ми засуджуємо самих себе й з легкістю злимося на себе. Це
не виправдовує нас і показує, наскільки для нас стало звичним застосовувати
насильство до самих себе. Нікому не слід бити морально дорослу дитину. Ми
продовжуємо поводитися жорстоко із самими собою через тривалий час після того, як
наші батьки або родичі припинили це робити з нами. Нам варто припинити таке
самобичування. Ми можемо взяти повну відповідальність за свої дії, не забуваючи про
те, що насильство щодо нас у дитинстві спровокувало насильство з нашої сторони в
дорослому віці. Ми також пам'ятаємо про те, що ми нікого не звинувачуємо за свою
дорослу поведінку. Ми вчимося любити себе. Нам це під силу.
Відшкодування збитку батькам й опікунам є особистим вибором, рішення про це
приймається за допомогою спонсора, близького друга або проінформованого про
ситуацію консультанта. Ці питання, а також подробиці насильства, заподіяного нам у
дитинстві, детально розглядаються в Четвертому Кроці. Хоча ми не заохочуємо членів
ДДА забігати вперед і заглядати в наступні кроки, ми вважаємо тут доречним посіяти
зерна здорового глузду для наступної роботи по Кроках. Протягом багатьох років, через
брак інших альтернатив, дорослі діти йшли до батьків, що завдавали болю в дитинстві,
щоб відшкодувати їм збиток. Так тривати не може. Нижче докладно буде розбиратися
контекст насильства, який необхідно врахувати при відшкодуванні збитку. Наш досвід
показує, що жорстоким або байдужим батькам можна відшкодувати збиток, не
зранивши при цьому себе. Ця звістка надає нам мужності.
У Четвертому Кроці ми також ламаємо основні правила, що панують у дисфункціній
родині. Для повноцінного здійснення інвентаризації ми порушуємо засвоєне нами в
дитинстві правило «не говори». Ми починаємо ламати це правило в Першому Кроці,
визнавши, що ми безсилі перед наслідками алкоголізму й сімейної дисфункційності.
Потім, проробляючи Четвертий і П'ятий Кроки, ми описуємо й озвучуємо історію
нашого життя за схемою, у такий спосіб ламаючи правила «не довіряй» й «не почувай».
Ми вчимося довіряти людині, з якою ми ділимося своєю історією. Ми проживаємо
почуття, які з'являються в нас у процесі розповіді. Така відверта розповідь про наше
життя нашому спонсорові або підготовленому консультантові оголює деструктивні
шаблони поведінки в нашому дорослому житті й одночасно із цим проливає світло на
заподіяне щодо нас у дитинстві насильство. Ми також починаємо відчувати сум або із
запізненням переживати втрати, які лежать в основі прийнятих нами рішень, що
шкодять нам самим й іншим людям.
У Четвертому Кроці дорослі діти вчаться «давати ім'я» ситуаціям, у яких ми
відчували покинутість і сором під впливом насильства, від дисфункційних батьків. У
той же час у Четвертому Кроці доросла дитина перераховує власні недоліки характеру,
егоїстичні вчинки й обвинувачення, що дозволяють виправдовувати свою деструктивну
поведінку або відкидати можливі рішення.

Дефекти характеру проти рис зі Списку Брудної Білизни (Типова

поведінка)
У Шостому й Сьомому Кроках ми довідаємося, що існує різниця між вадами
характеру й рисами виживання зі Списку Брудної Білизни, що сформувалися в нас як
засіб виживання в дисфункційних родинах. Основна різниця в наступному: Дорослі
діти відчувають полегшення при знайомстві з 14 рисами зі Списку Брудної Білизни,
тому що розуміють, що вони не унікальні. Проте, ми можемо відчувати сором або жах,
коли читаємо список своїх вад.
Властиві нам вади можуть включати осуд, лінь, облудність. Ці вади можуть завдавати
незручностей оточуючим і нам самим. У деяких випадках дефекти характеру можуть
містити в собі риси, які суспільство вважає шляхетними, але для нас вони являють
собою камінь спотикання. У число цих вад можуть входити перфекціонізм,
одержимість чистотою й мнимою самодостатністю, через яку ми уникаємо звернення
по допомогу. Роботодавці заохочують ініціативних людей, які підтримують чистоту на
робочому місці й рідко звертаються по допомогу.
Здебільшого наші недоліки відрізняються від рис, описаних у Списку Брудної
Білизни, тим що ці риси кореняться в Першому Кроці. Риси Списку Брудної Білизни
містять у собі страх людей, викритих владою, придушення своїх почуттів, догідництво,
почуття провини, що виникає, коли ми просимо про те, що нам необхідно. Ці риси є
наслідками виховання в дисфункційній родині. Ці розповсюджені шаблони поведінки
мають глибоке коріння і можуть без перебільшення називатися рисами виживання. Риси
зі Списку Брудної Білизни нагадують гілки дерева, у той час як дефекти характеру - це
плоди. Дефекти характеру виникають з будь-якої однієї або декількох рис виживання.
Ми звертаємося до Шостого й Сьомого Кроків, щоб усунути вади. При цьому щодо
рис зі Списку Брудної Білизни ми застосовуємо інший підхід. Ми намагаємося терпляче
й м'яко увібрати їх у себе. Наші риси виживання представляють для нас більшу
цінність, якщо ми зможемо впустити їх у себе й перетворити собі на користь.
Поки доросла дитина не інтегрує риси виживання, вони можуть викликати в ній
почуття розпачу. Схоже, що ми не в змозі змінити ці риси, поки до нас не прийде
допомога ззовні. Список Брудної Білизни описує нашу фальшиву особистість, що
здається нам справжньою. Фальшива особистість підриває нашу віру у видужання й
люблячу природу Вищої Сили. Колись ця фальшива особистість захищала нас, але
зараз настав час відправити її на відпочинок.
Поки ми інтегруємо риси зі Списку Брудної Білизни в Шостому й Сьомому Кроках,
нам варто бути терплячими до себе. Ці риси глибоко вкоренилися в нас, тому що вони є
системою захисту, що сформувалася в нас у дитинстві під впливом важких обставин.
Нам варто віддати належне цим рисам і самим собі за пошук способу виживання в
дисфункційній родині. В дитинстві ці риси найчастіше були для нас містком між
життям і смертю. Ми вижили, але у ДДА ми хочемо більшого, ніж просто виживання.
Безпечний притулок, який ми знайшли на зборах ДДА, є відправним пунктом для
перетворення наших рис виживання. Ми слухаємо виступи інших про те, як їм це
вдалося. Ми знаємо, що інтеграція такої риси, як догідництво, може виглядати так: ми
робимо корисні речі для себе й приймаємо похвалу, замість того, щоб постійно
намагатися сподобатися оточуючим й вибити з них компліменти. Перетворюючи нашу
звичку догоджати, ми не перестаємо піклуватися про себе. Проте, ми перестаємо
порушувати границі, щоб переконатися, що нас не покинуть.
У міру того, як ми починаємо смиренно приймати наш новий спосіб життя, риси
виживання зі Списку Брудної Білизни будуть повставати не один раз і проявляти себе
більш чітко. Проте, наш досвід показує, що ці риси можуть пом'якшитися або
перетворитися в корисні властивості. Поки ми не підготуємо себе й не відчуємо
готовність, як рекомендує Шостий Крок, деяким з нас буде здаватися, що в нас немає
прогресу в заміні наших способів виживання. Але якщо нашою метою є не просто
виживання, ми будемо й далі послабляти силу цих рис і поступово з повагою залишимо
їх.

Відшкодування збитку
Наближаючись до Восьмого Кроку й складання списку відшкодування збитку, нам
варто мати чітке розуміння того, що відбулося з нами в дитинстві, і за що ми
відповідаємо, будучи дорослими. Якщо в нас не буде чіткої роботи по Кроках у
попередніх семи Кроках, більшість дорослих дітей звалять на себе надмірну
відповідальність за власні дії в дитинстві й у дорослому віці. Інші можуть
проігнорувати процес відшкодування збитку й зав'язнути в жалю до себе або затяжному
почутті провини, які приведуть до подальшого фізичного й ментального виснаження.
Працюючи по Кроках, присвячених відшкодуванню збитку, а саме по Восьмому і
Дев'ятому, ми не знімаємо зі своїх батьків відповідальність за їхню поведінку й не
використовуємо травму, заподіяну нам у дитинстві, як виправдання або захист своєї
егоїстичної поведінки в дорослому віці. Ми не дозволяємо страху перед
дискомфортними для нас ситуаціями перешкодити нам відшкодувати збиток. Досвід
ДДА показує, що відшкодування збитку зміцнює наш характер і наділяє нас
внутрішньою силою, що приходить до нас лише тоді, коли ми проходимо цей етап.
Складаючи список відшкодування збитку у Восьмому Кроці, ми тісно співпрацюємо
зі спонсором або консультантом, щоб визначити сутність нанесеного нами збитку. Ми
розглядаємо концепції пробачення іншим людям і пробачення самого себе. Багато
дорослих дітей звинувачують себе за те, що передали пережите ними насильство своїм
дітям. Ми повинні розуміти, що, ставши батьками, ми не могли поводитися по-іншому.
Ми просто відтворювали те, що було заподіяно нам, тому що ми вміли жити лише так.
Це не виправдання, але факт. Знаючи це, у Восьмому Кроці ми починаємо наближатися
до пробачення собі.
Пробачення собі є для дорослих дітей важкою концепцію. Ми радимо дорослим
дітям ставитися неупереджено й вважати, що Бог уже пробачив їх. Бог чекає від
дорослої дитини прийняття цього благословення. Коли ми зауважуємо, що говоримо
про м'якість стосовно себе, ми починаємо розуміти, що ми застосовуємо концепцію
пробачення самим собі.
Коли ми відшкодовуємо збиток батькам або родичам, які, можливо, ще заперечують
дисфункційність у своїх родинах, таке ставлення допомагає нам захищати Внутрішню
Дитину, що проявляється в нас, або свою Справжню Особистість. Ми починаємо
процес відшкодування збитку з усвідомленням, що наша Внутрішня Дитина слухає, але
ми також знаємо, що ми намагаємося виправити свою руйнівну дорослу поведінку. Ми
знаємо, що допускали помилки, в основою яких була помилкова інформація, отримана
нами в дитинстві. Але ми зосереджуємося на своїй поведінці й необхідності мінятися.
Ми не виправдуємо свою поведінку, але пробачення собі дає можливість дивитися на
себе й на те, як ми намагаємося змінити своє життя, з полегшенням. Ми живимо свою
Внутрішню Дитину, пробачаючи собі й доручаючи своїх батьків і дітей Богові, як ми
Його розуміємо.
Деякі жертви інцесту опиралися ідеї пробачення ґвалтівника-батька або опікуна. Ми
закликаємо таких дорослих дітей поговорити з іншими членами ДДА, щоб знайти
рішення, яке їм підійде. Деякі батьки настільки небезпечні й нездорові, що дорослій
дитині варто уникати їх, щоб зберегти безпеку й емоційну тверезість. Безумовно, нам
варто двічі подумати, перш ніж пропонувати жертві інцесту відшкодовувати збиток
винному батькові, матері або іншому родичеві. У цьому випадку відшкодуванням
збитку може стати захист себе й розуміння, що ми не зробили нічого поганого.
 У той же самий час, багато дорослих дітей переконані, що процес видужання не
завершиться для них, поки вони не пробачать своїх найлютіших кривдників. Цей
процес не завжди є простим, але пробачити хворого батька й знайти умиротворення
можливо. Пробачення не означає, що поведінка батька була правильною. Воно означає,
що ми вчимося жити вільним життям, позбуватися своїх старих травм здоровим
способом.
У Дев'ятому Кроці пропонується широкий вибір способів відшкодування збитку
різним людям і стосункам. У деяких випадках для відшкодування збитку досить просто
вибачитися, у той час як в інших ситуаціях буде потрібно змінити свою поведінку, що
вимагає тривалого часу й роботи по Кроках, відвідування зборів і допомоги Вищої
Сили. У деяких випадках відшкодування збитку нам варто повернути гроші, які ми
вкрали або розтратили. У деяких випадках відшкодування збитку передбачає
відсторонення й вимагає від нас дати людині спокій. Для відшкодування збитку
померлому батькові або другові можна написати листа. Ми зачитуємо вголос цей лист
своєму спонсорові або самому собі. Як правило, якщо ми молимося й шукаємо
можливості, ми завжди можемо знайти спосіб відшкодувати збиток.

Щоденна інвентаризація, медитація й духовне пробудження

У Десятому, Одинадцятому й Дванадцятому Кроках ми вчимося поглиблювати
процес власної інвентаризації, молитися й медитувати, а також нести послання надії
дорослим дітям, застосовуючи принципи Кроків у своєму щоденному житті. ДДА є
програмою постійного особистісного росту. Дванадцять Кроків закликають дорослих
дітей жити по програмі ДДА, відчувати повний спектр емоцій і довіряти собі. ДДА
являє собою дизайн життя, що працює.
У Десятому Кроці доросла дитина вчиться належним чином проводити
інвентаризацію своїх думок, дій і мотивів, із чесністю й поблажливістю, які були
відсутні в наших батьківських родинах. У Десятому Кроці багато дорослих дітей
вчаться реагувати адекватно ситуації. Ми боремося зі своїм чорно-білим мисленням й
усвідомлюємо, що в нас є вибір. Ми вчимося говорити «ні». Ми можемо просити про
те, чого потребуємо. Ми починаємо діяти, а не реагувати на дії інших.
Більшість дорослих дітей навчилися проводити інвентаризацію самих себе задовго
до свого приходу у ДДА. Проте ці негативні інвентаризації являли собою не що інше,
як голос нашого критичного батька, що суворо судив нас. Багато дорослих дітей
сумніваються в собі, критикують себе, а також почувають себе неадекватними навіть
без зовнішніх передумов. Кроки, що підводять нас до Десятого Кроку, можуть оголити
знищуючий нас сором і покинутість, які ми відчували в дитинстві й у підлітковому віці.
Цей сором задав нам негативну орієнтацію як у зовнішньому, так і у внутрішньому
світі. У глибині душі ми розвинули й глибоко вкорінені критичні щодо нас меседжі, які
продовжували жити в нас навіть якщо ми давно покинули рідну домівку. Хто,
наприклад, чий будинок пограбували, відчуває провину за пограбування? Доросла
дитина. Хто може відчувати провину за те, що попросив дозволу пройти в людини, яка
загородила прохід,? Доросла дитина. Десятий Крок допомагає нам опрацювати всі
негативні меседжі, виявлені в ході попередньої роботи по Кроках.
Десятий Крок не означає, що ми більше ніколи не будемо критикувати свою
поведінку й більше ніколи не вибачимося за допущені нами очевидні помилки. Проте, у
Десятому Кроці ми сподіваємося навчитися не судити себе занадто суворо й з більшою
готовністю пробачати собі. Таке ставлення допоможе нам побачити різницю між
винесенням несправедливого вироку самим собі й позначенням напрямків для
самовдосконалення. Ми бачимо, що покладаємо на себе надмірну відповідальність за
думки й дії інших людей. Саме це ми робили в дитинстві, коли завершували незакінчені
речення, які звучали в будинку, коли батьки сперечалися або надмірно критикували
один одного. Ми були дітьми, які брали на себе занадто багато провини за
дисфункційність, що не була нашою відповідальністю. У Десятому Кроці ми
відмежовуємося від поведінки інших людей. Ми вчимося зосереджуватися на своїх
власних думках і діях без перегинів і з любов'ю.
В Одинадцятому Кроці ми довідаємося, що духовність є не тільки долею
священнослужителів чи людей з релігійним вихованням або темпераментом. Бог, як ми
Його розуміємо, доступний усім. За допомогою молитви й медитації ми шукаємо
способу поліпшити наш свідомий контакт із Вищою Силою. Ми перебуваємо в пошуку
сили, необхідної нам, щоб жити вільно щодня. Вважається, що життя з молитвою й
медитацією веде до ментальної стабільності й емоційної зрілості. У ДДА ми віримо, що
це так. Сила, яку ми знаходимо в Одинадцятому Кроці, являє собою справжню силу від
нашого Справжнього Батька, Бога, як ми Його розуміємо.
Існує багато методів медитації й багато прекрасних книг на цю тему. У ДДА ми
вчимося не ускладнювати. Багато наших членів знаходять тихе місце для ранкової
медитації, але можна медитувати й у будь-який інший час. Звичайно ми сидимо прямо,
у розслабленій позі, від десяти хвилин до однієї години. Час медитації індивідуальний
для кожного члена ДДА. Деякі учасники програми на початку медитації кілька разів
глибоко вдихають і повільно видихають, повторюючи подумки афірмацію. По мірі
зосередження на своєму диханні й на любові до себе або на умиротворенні, ми
почуваємо більш тісний контакт зі своєю Вищою Силою. Ми почуваємо себе розкуто й
безпечно. У медитації головне практика. Почніть і продовжуйте спроби.
У Дванадцятому Кроці доросла дитина починає усвідомлювати цінність своєї
особистої історії. Це усвідомлення є однією з ключових складових безперервного
процесу духовного пробудження й фізичних змін, які роблять наше розбите життя
цілісним. Наші життєві історії часто наповнені болем. Банальна логіка пропонує забути
минуле, але наш досвід говорить інше. Ми вижили й можемо говорити. Ми вчимося
жити з любов'ю до себе й милістю. У своїх життєвих історіях ми виявили цінність, а
також ми почуваємо в собі бажання передати надію іншим страждаючим дорослим
дітям. Працюючи над Дванадцятим Кроком, ми приходимо до переконання, що історія
нашого життя має величезну духовну цінність. Ми не живемо в минулому, але ми
пам'ятаємо про своє походження, і про те, як знайти ясність і сенс життя. До моменту,
коли ми досягаємо Дванадцятого Кроку, ми знаємо про негативні меседжі, з якими ми
зіштовхнулися, які змінили нас. Ми також розуміємо суть пробачення себе. Ми
почуваємо себе більш впевненими в собі. У ДДА доросла дитина знову відновлює
здатність говорити.
Коли ми несемо послання про видужання по Дванадцяти Кроках, історія нашого
життя є способом ідентифікувати себе з іншими дорослими дітьми й поділитися з ними
надією, що навряд чи зможуть зробити інші люди. Коли одна доросла дитина говорить
із іншим і ділиться досвідом, силою й надією, відбувається щось чудесне. Обоє
одержують допомогу, а послання про видужання наповнюється життям.
Коли доросла дитина у Дванадцятому Кроці несе послання про видужання, вона
підтверджує свій внесок у процес видужання й віддає те, що було безоплатно передане
їй самій. Коли ми віддаємо те, що одержали раніше, ми не тільки допомагаємо самим
собі, але й іншим.
1

Частина II

12 Кроків Дорослих Дітей

На наступних сторінках представлений розділ для ретельного вивчення, що може

послужити навчальним керівництвом для груп ДДА або для тих учасників, які
опрацьовують Кроки зі спонсором. Робочий зошит розроблений для того, щоб читати й
перечитувати його на зборах по проходженню кроків. Тут подані докладні інструкції
для прописування й опрацювання Дванадцяти Кроків ДДА. Цей розділ також може бути
використаний групами дорослих дітей, які разом опрацьовують Дванадцять Кроків у
плині 12-16 тижнів. Опрацьовуючи кроки в групі, ви можете сподіватися на
захоплюючу подорож, тому що ви впустите інших у своє життя й будете відкрито
говорити про свою батьківську родину. Це ризик, що коштує того, щоб на нього піти.
На групі ви також можете зіштовхнутися з суперечками, які можуть бути опрацьовані
відповідно до принципів чесності, прийняття і єдності. Ці принципи дозволяють групі
залишатися безпечною й зосередженою на завзятій роботі по Дванадцяти Кроках.
На доданок до робочих тем у цьому розділі представлені завдання, які пропонується
ретельно прописати. Вони засновані на принципах ДДА й досвіді, зібраному за 30
років. Розділ містить у собі близько 35 історій членів ДДА, які добровільно
записувалися на зборах, ритрітах і по особливому проханню протягом 10 років.
Зафіксовані в основному з касетних записів, ці історії являють собою всю розмаїтість
досвіду роботи по Кроках ДДА.
Загальна поведінка, яка згадується в цьому робочому зошиті, відома як Характерні
риси зі Списку. Список містить у собі 14 рис, властивих дорослій дитині. (Риси
перераховані на початку цього зошита). Засновник ДДА Тоні А. записав ці риси в 1978
р. Джек Е. був наділений довірою й переписав ці риси в оповідальній формі. Цей текст
відомий як Проблема й зачитується на початку багатьох зборів ДДА.

КРОК ПЕРШИЙ
Ми визнали своє безсилля перед наслідками алкоголізму або іншої сімейної
дисфункції, що наше життя стало некерованим.
Хтось зрештою це написав
Коли я вперше прочитав список поведінкових шаблонів дорослих дітей, я відчув себе
гулко дзвенячим дзвоном, що лунко дзвенить. Зовні я був спокійний, але усередині в мене
все вібрувало. Я не міг повірити в те, що читав. Я пам'ятаю, що я загороджував екран
й озирався, щоб перевірити, чи не стоїть хтось у мене за спиною й чи не читає мою
електронну пошту.
Я навіть, мабуть, потер пальцями сторінку, щоб доторкнутися до надрукованих
слів, такими справжніми вони мені здавалися. Слова про звичку безжалісно
засуджувати себе, бути догідником описували мій напрям думок і поведінки зрозумілою
мені мовою. Я не міг заперечувати цього. У дитинстві мене грубо лаяли, я піддавався
насильству. Мене ніколи не слухали. І зараз хтось, кого я ніколи не бачив, навіть не
будучи знайомим із мною, взяв і виклав те, що я думав і почував. Поки я не прийшов у
ДДА, я все своє життя засуджував себе, виносив собі вироки й почував дуже погано. Я
приймав наркотики й огидно поводився, почуваючи себе загубленим. Уперше я прочитав
список особливостей дорослих дітей 20 років тому. Відтоді я тримався за ДДА.
Описані в списку риси й Дванадцять Кроків подарували мені нове життя й допомогли
знайти любов до себе.

Моє тіло пам'ятає про те, що трапилося

Пройшло багато часу, перш ніж я почав розуміти почуте на зборах ДДА. Список
шаблонів поведінки з 14 пунктів багато значив для мене, і я швидко зрозумів його суть.
Але всі фрази про сором і почуття покинутості проскакували повз мене протягом
місяців, якщо не років. Я міг відновити механізми насильства щодо мене, вони полягали
в тому, що мій батько при мені обзивав мою матір брутальними словами, також мій
батько побив мене, коли мені було чотири роки. Я навіть бачив у дитинстві кров і
вибиті зуби, коли мій агресивний батько бив людей дрюком і порожньою пивною
пляшкою. Але почуття, які були викликані цими сценами, довгий час не проявлялися в
мені. У мене було таке заціпеніння, я був настільки пригнічений, що не міг пов'язати
жах, який напевно тоді відчув, із цими спогадами.
Мені допоміг консультант, що запропонував не поспішати, коли я розповідав йому
про сцену насильства в моїй родині. Я відчув різницю тим, коли я розповідав свою
історію швидко, не описуючи свої почуття, і коли я думав про те, що говорив. Моя
співрозмовниця сказала мені, що в мене був пост травматичний стресовий розлад. Я
поставився до цього скептично, але розумів, що мої спогади були дуже жорстокими й
що це не нормально. У мене був високий поріг чутливості до насильства, я нічого не
відчував. Я також одержав допомогу з іншого джерела: кіно. Я став зауважувати, що
в мене виникає напруга й емоції, коли я бачу в кіно сцени насильства. Я не дивлюся такі
фільми, але ті кілька сцен, які я бачив по телевізору, почали запускати в мені почуття,
які були довгий час придушені. Це відбулося тоді, коли Бог порахував це за потрібне.
Коли я тільки прийшов у Програму, я не був готовий до таких почуттів, але тепер моє
тіло говорить мені про те, що відбулося, і я можу впоратися із цим.

Дарунок Дванадцяти Кроків

Мій друг перестав відвідувати збори ДДА, тому що вирішив, що Дванадцять Кроків
були продовженням дисфункціної сімейної системи. У його розумінні Дванадцять
Кроків являли собою лише список дій, необхідних для одержання схвалення й приведення
своєї поведінки до розроблених кимось стандартів. Але Анонімні Алкоголіки не мали у
своєму розпорядженні Кроків в момент становлення програми в 1935 році. Письмова
версія Кроків з'явилася після того, як відбулися перші збори, та були спробою
запропонувати, але не нав'язати принципи процесу видужання.
Хтось одного разу запитав в першої сотні тверезих алкоголіків з А.А., що вони
зробили особливого, що в підсумку допомогло їм вирватися з мертвої хватки
алкоголізму, захворювання, що перемагало всі лікарські й духовні інструменти
протягом століть. Група сказала, що вони обговорювали еволюційний процес свого
видужання, а потім один із засновників А.А. Білл У. Записав процес, що приводив до
тверезості. Це й стало початком Дванадцяти Кроків. Оглядаючи мій процес
видужання в програмі Дорослі Діти Алкоголіків, я бачу, як Вища сила направляла мене в
роботі по Кроках. Дарунок Дванадцяти Кроків полягає в моїй емоційній і духовній
тверезості.

У боротьбі немає нічого шляхетного

Я був у ситуаціях, коли результат був би кращий, якби я просто сказав «Я не можу
це зробити». Замість того я брався за неможливе, зазнавав невдачі, і картав себе за
це. Я міг діяти без відпочинку, сну і їжі, зациклюючись на своєму завданні. Я невпинно
перебирав у голові різні перспективи поки не знаходив спосіб виконати поставлене
завдання.
Це виснажувало мою енергію, необхідну для виживання.
 Я почав віддалятися від друзів і родини. Одного разу я сидів на килимі у своєму
робочому кабінеті вдома й дивився на стоси паперів. Я не міг розібратися в паперах і
знайти потрібні. Я не міг піднятися з підлоги. Я міг тільки плакати. Я думав, що моє
життя ніколи не налагодиться, і хотів вмерти.
Мій терапевт сказав: «Коли ти розумієш, що не зможеш щось зробити, ти
одержуєш шанс. До цього ти продовжуєш витрачати енергію на нові спроби. Краще,
що ти можеш зробити - це здатися, визнати своє життя некерованим, і зрозуміти,
що сам ти не зможеш все це подолати».
Коли моє життя погіршилося настільки, наскільки це було можливим, я почав
відвідувати ДДА. Я виявив, що вже зробив Перший Крок, коли сказав «Я більше не
можу це продовжувати. Я здаюся». Я досяг дна. Починаючи з того моменту моє
життя стало поліпшуватися.
Коли ви здаєтеся у всіх сферах життя, це прекрасно, але у ДДА я дізнався, що для
мене краще при цьому знати свої здатності й ліміти. Коли я не можу із чимось
впоратися, мені просто потрібно відпустити. Коли я бачу, як мої друзі продовжують
боротьбу, я не намагаюся налагодити їхнє життя за них. Коли вони досягнуть дна,
вони здадуться й звернуться по допомогу, як це зробив я. В остаточному підсумку я
прийшов до висновку, що в боротьбі немає ніякої шляхетності. Я здаюся.

Я більше не могла справлятися із цим одна

Я виросла, як мені здавалося, у нормальній родині. Моя мати почала працювати,
коли я пішла в перший клас. Оскільки мої батьки працювали, я і дві мої сестри повинні
були виконувати хатню роботу . Я пам'ятаю, що в той час мені не хотілося ходити в
школу й іти з дому. Коли я перебувала в школі, мені хотілося повернутися додому під
час великої перерви, щоб переконатися, що все було в порядку. Я думала «Якщо я буду
більше працювати, мої батьки будуть більше піклуватися про мене. Я стану
достатньо доброю для того, щоб мене любили». Але я ніколи не почувала себе
достатньо доброю.
Коли я виросла, я стала вчителькою. Оскільки я була одною із самих відповідальних
учителів у школі, мені доручали додаткові обов'язки й проблемних дітей. Протягом
довгого часу я виконувала додаткове навантаження. Моє життя протікало між
школою й домашніми обов'язками. Я почувала свою значимість у результаті того, що я
робила. Робота стала моєю сутністю.
Коли я усвідомила, що більше не справляюся зі стресом, я стала піднімати це
питання в школі. На мене не звертали уваги або говорили «ти відмінно працюєш».
У мене почалися приступи панічного страху. Коли я працювала з дітьми додатково
або розмовляла з батьками із приводу успішності, у мене починалися сильні болі в
грудній клітині, і я звернулася до лікаря. Наступної ночі в мене трапився найсильніший
приступ панічного страху, і я поїхала серед ночі до свого хлопця.
Я прийшла до свого психотерапевта й сказала «Я більше так не можу». Він
запитав мене, що означає «так». Я не знала. По дорозі до дому зненацька мені спало на
думку, що «так» означає мій спосіб життя. Я більше не могла продовжувати так
жити. Моє життя давно стало некерованим. Мені ніщо не приносило радість. Я не
бачила майбутнього. Навіть для того, щоб поїсти або привести себе до ладу, мені
була потрібна допомога.
Незважаючи на те, що в моїй батьківській родині не було проблем алкоголізму, лікар
із програми реабілітації порадив мені сходити на збори ДДА. І я пішла на збори.
Оскільки я перебувала в дуже важкому стані, я відразу почала ходити на збори. Там
мені дали дещо з літератури, і я впізнала себе в 14 характеристиках («опис
проблеми»). Якщо десь і є допомога, то може я знайду її саме в програмі ДДА, думала
я. Я почала регулярно відвідувати збори. Я дуже вдячна за цю програму.

Я розповів Богові, що почуваю себе знесиленим

Коли я традиційно відвідав батьків наприкінці тижня, моя мати не була рада
зустрічі зі мною. Догідництво й пошук схвалення, що звичайно були присутніми у
наших стосунках, залишилися в минулому. Всі надії, що я зможу виправдати її надії,
також покинули мене. Вона була похмурою та соромила мене. Можливо, вона
сподівалася, що я здамся й спробую підняти їй настрій.
Багато років тому я планував завести дітей для того, щоб вони допомагали мені й
виправдували мої очікування, і в такий спосіб я також сподівався знайти почуття
цілісності й самоповаги. У моїх дітей буде спрага до життя, що підніме мене на
вершини блаженства, які рідко доступні людям. Я планував, що мене будуть
обожнювати й зарахують до рангу «носіїв розсудливості».
Моя мати, мабуть, у той день дивилася на мене як на холодну й мляву жабу. Мені
було сумно, я почував себе в пастці, але я вирішив не піднімати їй настрій. Я розповів
Богові, яким безпорадним себе почуваю, і став повторювати Молитву про
Умиротворення. Зненацька моя мати оживилася, і я оживився теж, відчувши
можливість бути щасливим, сповненим радості, вільним. Розсудливість прийшла на
зміну хворобі. З'явилася ясність. Наступного дня я до кінця усвідомив, що відбулося. Я
подякував моїй Вищій Силі за чудо, яке сталося. Я зрозумів, що мої минулі спроби
піднімати настрій моєї матері позбавляли мене дорогоцінної енергії й спустошували
мене. Я більше не вірю в те, що здатний підняти їй настрій. Не я був причиною
невдоволення моєї матері.

Основна думка Першого Кроку

Ці складові передають основний духовний зміст Першого Кроку у ДДА - безсилля,
некерованість, визнання поразки й уміння відпустити. Крок Перший вимагає від нас
визнати, що наша родина дисфункційна й що ця дисфункційність впливає на наші
думки й поведінку в дорослому віці. Нам варто визнати, що ми безсилі перед
наслідками виховання в дисфункційній родині. Наше життя некероване незважаючи на
зовнішню самодостатність. Соціальний статус або компульсивна самовпевненість не
тотожні видужанню. Ми повинні визнати, що воля, сила або рішучість не здатні
усунути наслідки виховання в нездоровій родині. Ми не можемо самостійно усвідомити
це. Нам потрібна допомога. Ми повинні попрощатися з ілюзією, що ми можемо знайти
розв’язок нашої хворобливої ситуації розумовим шляхом.
Складові Першого Кроку також містять у собі критично важливу роботу з відділення
від родини, що необхідна для знаходження ясного розуміння нашого життя. Відділення
від наших родин означає встановлення здорових границь й усунення з нездорових
ситуацій і сімейних криз, які характерні для дисфункційних родин. Часто трапляється,
що дорослі діти ведуть боротьбу в рамках програми ДДА, тому що в них не виходить
розірвати зв'язок з деструктивними або родичами, що маніпулюють. Ми не можемо
подорослішати і віднайти нашу справжню особистість, поки ми залучені в сімейній
дисфункційності, що є спустошуючою й нездоровою.
Відділення від дисфункціної родини є для нас здоровим актом самозбереження.
Вважаючи так, ми скидаємо владу сімейної неправди. Ми стверджуємо, що ми більше
не будемо підтримувати заперечення й грати дисфункційні сімейні ролі. Це може
здатися страшним, але ми опираємося на підтримку нашої групи ДДА.
Багато дорослих дітей відокремлюються від своїх родин з любов'ю, без відкидання.
Їм потрібен час, щоб зосередитися на собі й відокремитися від сили тяжіння
дисфункційної родини. У потрібний момент ми переглядаємо наші сімейні стосунки.
Ми робимо вибір не спілкуватися з деякими членами родини, тому що вони впливають
на нас спустошуючи або порушують наші границі. Інші родичі будуть приймати нас і
подбадьорювати на нашому шляху, навіть якщо вони можуть не розуміти нас або не
мати бажання пройти цей шлях разом з нами. ДДА може поліпшити наші стосунки з
родиною, тому що ми знаємо тепер, що ми не зобов'язані бути учасниками системи
дисфункційних стосунків у родині. Ми маємо право жити власним життям.

Досягаючи дна
Видужання у ДДА починається, коли доросла дитина здається, просить про
допомогу й потім приймає запропоновану їй допомогу. Деякі дорослі діти називають
визнання поразки «дном».
Доросла дитина може досягти дна ще до того, як починає відвідувати збори, але це
може відбутися й після того, як вона прийшла у програму й почала видужувати по 12
Крокам. Деякі члени ДДА досягають дна через роки після початку видужання. Досягти
дна означає втратити все, що маєш, або стати бездомним, воно може виразитися й у
відчутті, начебто ми задихаємося від нашої надмірної необхідності контролювати
інших. Дном у ДДА може стати і хронічне почуття самотності, коли доросла дитина не
почуває радості й ніколи не досягає повноцінного контакту з оточуючими. Багато
дорослих дітей стають у буквальному значенні паралізованими у видужанні через їхню
нездатність відпустити й довіритися собі або оточуючим.
В інших випадках дно може означати одержимість або нездорову прихильність до
іншої людини. Ця одержимість може бути такою божевільною, що нам здається, що ми
втратимо розум, якщо ця людина не повернеться в наше життя. У той час як ми
зациклюємося на іншій людині, ми відчуваємо біль, що насправді є покинутістю,
винесеною з нашого дитинства. Наша одержимість іншою людиною - це повторне
переживання первісного розриву зв'язків з нашими батьками, які нас не приймали або
залишали в дитинстві. Сердечна рана не виліковується ні таблетками, ні наркотиками,
ні сексом, ні іншими розвагами. Якщо навіть ми переживемо цю одержимість, ми
швидше за все повторимо її в наших наступних стосунках, доти, доки ми не попросимо
про допомогу й не скоримося з наявністю цієї рани. Кроки ДДА лікують цю рану й
зціляють нас милістю Вищої Сили.
 Будь-яке дно призначене для чогось, будь-яке дно може стати відправним пунктом
для нового життя. У нас є надія. Зцілення можливе.
Визнання поразки означає, що ми сповнюємося бажання робити все можливе для
видужання, знаходження умиротворення й сердечного спокою в нашому житті. Ми
повністю визнаємо поразку й прощаємося з думками про те, що ми можемо
«налагодити» чиєсь життя або когось контролювати. Ми починаємо хотіти відвідувати
збори, працювати по Програмі 12 Кроків, щоб зламати стіну заперечення сімейної
дисфункційності. Цікаво зауважити, що по оцінках до 50% дорослих дітей алкоголіків
заперечують або відмовляються визнати наявність проблеми алкоголізму у своїй
родині. Зростаючи в дисфункційній родині, ми губимо чутливість до наслідків
алкоголізму, насильства або недостатніх довірчих стосунків.
Видужання від наслідків алкоголізму й виховання у дисфункційній родині являє
собою процес, а не одномоментну дію. Нам варто бути терплячими із самими собою.
Ми повинні намагатися бути чесними щодо нашої власної поведінки й мислення,
отриманого в процесі виховання в родині. Якщо ви опинилися на зборах ДДА,
можливо, що це не випадково. Швидше за все, ви не єдиний член вашої родини, що
зазнає труднощів у стосунках, на роботі, і в інших сферах вашого життя. Ваша родина
не єдина, хто бореться із запереченням і мовчанням, що розбиває серця. Ми виявили,
що сімейна дисфункційність - це захворювання, що впливає на всіх членів родини. У
кожному з членів такої родини окремо це захворювання вражає тіло, розум і дух.
Захворювання сімейною дисфункційністю передається оточуючим й дуже привязливе.
Це прогресуюча хвороба. Наші стосунки стають більш травматичними, які
контролюють, або ізолюють, залежно від протікання захворювання. Наша залежність
від роботи, сексу, грошових витрат, їжі, голодування, наркотиків, азартних ігор також
прогресує, в залежності від протікання захворювання.
Більше того, це захворювання є спадковим. Це означає, що особистісні риси й спосіб
мислення, які є у вас зараз, були передані вам з покоління в покоління. Полегшення
наступає, коли ми виконуємо роботу по Кроках, відвідуємо збори по Дванадцяти
Кроках і шукаємо волю Вищої Сили. Визнаючи наше безсилля перед наслідками
сімейної дисфункційності й те, що наше життя стало некерованим, ми готові перейти
до Другого Кроку.

Перебуваючи на старті
Коли можливо, ми рекомендуємо вам відвідати 60 зборів за 90 днів, знайти спонсора
й почати рух. Тим дорослим дітям, у яких є хімічна залежність, ми рекомендуємо
одночасно відвідувати й дванадцятикрокові збори, де працюють із цими залежностями.
Хоча ДДА і є єдиною програмою для багатьох дорослих дітей, вона не заміняє
залежним роботу із програм Анонімних Алкоголіків, Анонімних Наркоманів,
Анонімних Кокаїнових Залежних.
Ми також рекомендуємо вам вибрати собі спонсора. Спонсор - це член ДДА, що
відвідує збори, активно працює по Програмі, готовий і має можливість допомагати вам
при роботі над програмою. Спонсор не буде виконувати за вас роботу із програми, але
він може надати вам підтримку, поділитися надією й чітким розумінням принципів
програми. Ми наполегливо рекомендуємо знайти спонсора як тільки ви прийшли у
ДДА. Не проходьте програму поодинці. Наш досвід показує, що ви не зможете
видужувати, перебуваючи в ізоляції.

РОБОЧИЙ ЗОШИТ, ПЕРШИЙ КРОК: Ми визнали своє безсилля...

Для якісної роботи із запитаннями, що будуть приведені далі в робочому зошиті, вам
знадобляться підтримка й чесність перед самими собою. Передбачається, що перед тим,
як почати, ви знайдете спонсора або ж духовного наставника. Багато дорослих дітей,
приступаючи до захоплюючої роботи по Дванадцяти кроках ДДА, також шукають
досвідченого консультанта, що зможе запропонувати додаткову емоційну підтримку.
Ми також хочемо вас зараз попередити. Деякі проблеми, які піднімаються у ДДА під
час роботи по кроках або на зборах, можуть зачепити тривожні спогади про якісь факти
жахаючого насильства. І може знадобитися професійна допомога, щоб розібратися з
ними безпечно й ефективно. Ми заохочуємо дорослих дітей у тому, щоб шукати
додаткову допомогу в їхньому видужанні. У ДДА ми не радимо ніякої конкретної
школи або методу консультування. Однак, коли ви вибираєте собі досвідченого
консультанта, у вас є право запитати психотерапевта, чи знайомий він із ДДА й
Дванадцятьма Кроками (дивіться 16 главу Червоної Книги ДДА, щоб більше дізнатися
про те, як знайти собі досвідченого консультанта). Багато фахівців знайомі із
дванадцятикроковими програмами, у той час як інші виявляють бажання
познайомитися. Ми рекомендуємо вам відвідати як мінімум трьох консультантів перед
тим, як вибрати. Багато психотерапевтів зможуть відповісти на ваші питання по
телефону, що збереже час і гроші.
Для роботи над цією секцією вам також знадобляться копії Списку характеристик
(Проблема) і Рішення. Ласкаво просимо на шлях до нового життя через 12 Кроків ДДА.

Опрацьовуємо Перший Крок у ДДА.

Багато дорослих дітей вважають корисним відповідати на конкретні питання про їх
алкогольне або дисфункціональне дорослішання. Опрацьовуючи це, ми починаємо
бачити наше заперечення й ту роль, що ми грали в нашій сімейній системі. Для
дорослої дитини заперечення може означати, що він забув або пам'ятає, але не точно,
деякі фрагменти свого дитинства. Ми бачили дорослих дітей, які описували своє
дитинство як «повне любові» або «нічого особливого», коли насправді дитинство було
наповнено зневагою або випадками, що шокують, ментального, емоційного й
сексуального насильства. Дослідники виявили, що багато дорослих дітей страждають
від «травми зв'язку» («Зрадництво зв'язку» Патрика Карна, 1997) . Під травмою зв'язку
мається на увазі те, що діти й дорослі часто створюють зв'язок із батьками, які скоїли
злочин, зі священниками-педофілами або всередині співзалежних стосунків, заснованих
на підірваній кривдником довірі. І хоча ця концепція виявилася суперечливою в деяких
сферах, багато хто з наших членів, використовуючи її, знайшли розуміння й мир зі
своїми спогадами.
Теорія стверджує, що коли батьки застосовують насильство, діти змушені
прив’язуватися до цього батька, тому що дитина залежить від дорослого у своєму
виживанні. Дитина повинна заперечувати або створити перекручені спогади про
насильство, що часто буває побиттям, інцестом або смертельними прокльонами. Будучи
дорослим, людина говорить, що в нього або в неї є «біла пляма» у дитячих спогадах або
ж людина «забуває» або пам'ятає насильство «неправильно». У багатьох випадках
дорослий буде захищати або демонструвати терпимість до свого головного кривдника
або мучителя. Ми бачили, як багато дорослих дітей, поки не одержали професійну
допомогу, описували батька, що застосовував насильство, як люблячого й турботливого,
коли в реальності батько зневажав і соромив. У цей же час, не всі прогалини в дитячих
спогадах вказують на сексуальне насильство або дитячу травму. У цій області необхідні
професійна допомога й здоровий глузд. Оскільки ми бажаємо видужати й жити вільно,
ми не хочемо неправильно визначити поведінку, якої може бути й не було. Багато
спогадів можуть так ніколи й не відновитися повністю, але зцілення може відбутися
незалежно від того, чи відновили ми на сьогодні нашу пам'ять чи ні.
Сліпота щодо гніву усередині нас і наших батьків - це одна з найпоширеніших форм
заперечення, що зустрічається серед дорослих дітей. Ми бачили, як новачки у ДДА
були здивовані або шоковані, коли чули припущення, що вони можуть бути внутрішньо
злі або що їхні батьки могли бути злі. Новачки у ДДА часто говорять: «У мені немає
гніву. Я життєрадісна людина, що ніколи не злиться».
У дорослих дітей є труднощі з розпізнаванням гніву у своїх батьках через велику
інтенсивність насильства, до якого цей дорослий звик ще в дитинстві. Батьків, які
кричали або залякували, доросла дитина згадує як тих, які бували дратівливими, але
ніколи грубими або підлими. Батьки, які легко впадали в гнів, пригадуються як ті, які
контролювали або любили, але рідко соромили або були повні ненависті.
У дорослих дітей також є складність з розпізнаванням «заплутаного клубка».
«Заплутаний клубок» - це недостатність границь між членами родини або між батьком і
дитиною. Вони щодня дзвонили батькам, планували відпустку, підлаштовуючись під
розклад батьків, покірно доглядали за батьками й почували себе неспроможними
відкинути батьківські потреби й вимоги. Доросла дитина в переплетенні часто описує
взаємини як близькі й люблячі, хоча насправді вони задушливі й повні контролю.
У ДДА ми одержуємо можливість належним чином назвати те, що трапилося з нами,
не побоюючись репресій. Оскільки ми перебували в запереченні із приводу того, що
відбулося з нами в дитинстві, ми зазнавали невдачі в тому, щоб побачити наслідки
алкоголізму або дисфункційності в нашому сьогоднішньому житті. Ці наслідки - у
нашому мисленні й поведінці.
У нас також немає справжнього вибору, поки в нашому житті присутнє заперечення.
Поки ми в запереченні, ми здійснюємо твердий контроль, що дозволяє нам думати, що
ми вибираємо; однак, справжній вибір - він більший ніж контроль, що веде нас до
співзалежності, ізоляції й ненависті до себе.
На ці питання Першого Кроку немає правильних або неправильних відповідей.
Програма ДДА просить вас тільки бути чесними у своїх відповідях, щоб досягти
більшого особистісного росту. Ці питання адресовані не тільки тим дорослим, що
виросли в родині із залежностями, але також і тим, хто виріс в родині, де не було
залежностей. З моменту нашого заснування в 1978 році ми визначили додаткові типи
родин, що породжують дорослих дітей, які потім знаходять ДДА й ідентифікують себе
із програмою. У ДДА ці дорослі діти видужують від залежності й з'єднуються зі своєю
Внутрішньою Дитиною. Питання показують основні типи родин, які включають:
алкоголіка/залежного батька; батька-іпохондрика; батька, що проявляє сексуальне
насильство; войовничого або суворого батька; емоційно нездорового батька; і батька
-перфекціоніста. Ці стилі батьківської поведінки частково перекривають один одного. Є
ще інші типи, які містять у собі дорослих дітей з розведених родин і дитячих будинків.
Бувають також родини дисфункційні на ґрунті релігії. Перші шість питань дозволять
вам визначити стиль виховання з яким ви зіткнулися в дитинстві.

Питання Першого Кроку:

Хто з моїх батьків був алкоголіком або залежним?

Хто з моїх батьків або родичів був іпохондриком?

Хто з моїх батьків або родичів проявляв сексуальне насильство?

Хто з моїх батьків або родичів був войовничим, жорстким, агресивним?

Хто з моїх батьків або родичів страждав емоційними збудженнями?

Хто з моїх батьків або родичів був перфекціоністом?

Примітка: якщо вам потрібно більше місця для відповідей, то можете використати
зошит. Якщо ви використаєте цей зошит для роботи на групових зустрічах поза
регулярними зборами ДДА, то постарайтеся відповідати на питання перед кожними
наступними зборами.

Безсилля:
1) Чим безсилля відрізняється від безпорадності?

2) Чи розумію я, що наслідки сімейної дисфункційності, згадані в Першому кроці, є

рисами виживання зі Списку Характеристик ДДА?
 3) Перерахуйте три наслідки дорослішання в дисфункційній, алкогольній або родині
з іншою залежністю. (Підказка: будь-які з 14 характерних рис)

4) Якою була моя роль при дорослішанні в дисфункційній родині: загублена дитина,
герой, цап відбувайло або рятівник? Інша?

5) Зі скількома типовими характеристиками дорослої дитини зі Списку (Проблема) я

себе ототожнюю?

6) Що означає «не говори, не довіряй, не почувай»?

7) Чи не безсилий я перед наслідками дорослішання в дисфункційній родині або в

родині із залежностями?

8) Чи зловживаю я їжею, сексом, наркотиками, алкоголем, роботою, азартними

іграми або страждаю якою-небудь іншою формою залежного поведінки? Чи не
безсилий я перед цими заняттями? (Приведіть приклад безсилля).

9) Чи вважаю я, що можу змінити моїх батьків або важливих людей, уживаючи

правильні дії, говорячи правильні речі або ставши ідеальним?

10) Чи вважаю я, що став причиною батьківської дисфункції або залежності, маю

силу змінити або контролювати це?

11) Чи вів я себе як жертва і проявляв безпорадність, коли насправді маніпулював

іншими, щоб одержати те, що вважав за потрібне? Чи рятували мене?
(Приведіть приклади)

12) Чи керувала мною компульсія або одержимість іншою людиною, що підкоряла

мене й змушувала заперечувати мої власні потреби або турботу про себе?
(Якщо так, те опишіть, як ви заперечували свої потреби).

Некерованість:
1) 4 тиждень Яке моє визначення стану некерованості або некерованого життя?

Чи вважаю я, що усе ще можу контролювати людей, місця й інше, діючи правильно,

досконало або яким-небудь іншим способом?

Чи вважаю я, що маю владу над іншими людьми й можу контролювати їхні дії або
думки?
 Чи дозволяю я думкам, почуттям або діям інших людей мати наді мною владу?
(Приведіть приклад, якщо це доречно).

Чи дозволяю я почуттям або можливим реакціям інших людей контролювати мене

або визначати мої дії або вибір? (Приведіть приклади).

Що означає бути співзалежним?

4 тижденьЧи створили мої стосунки хаос, насильство або передбачуваний безлад в

моєму житті? (Приведіть приклади).

? 5 тиждень Чи вплинула моя поведінка або напрям думок на мою працездатність або
на мою здатність взаємодіяти з людьми?

Що є моїм «дном» або досягненням дна у ДДА? Чи досяг я свого дна?

Чи вірно, що одержимість іншою людиною, наркотиками, азартними іграми, їжею

або сексом зробила моє життя некерованим? Як?

Чи не є моє кероване життя в дійсності контролюючою поведінкою, яку я

неправильно називаю? (Приведіть приклади).

Чи перебуваю я в запереченні із приводу своєї контролюючої поведінки?

Чи можу я видужати наодинці?

Чи встановлюю я стосунки з іншими дорослими дітьми на зборах? Як?

Заперечення:
1) Чи змушений я був покладатися на батька, який застосовував насильство або
зневажливо до мене ставився, для одержання їжі й даху?

Чи ігнорував я мої почуття сорому, страху або занедбаності, щоб вижити в період
дитинства?

Чи стежив я за настроєм або почуттями моїх батьків, щоб визначити як мені треба
себе почувати? Чи був я тільки тоді щасливий, коли були щасливі мої батьки
або сумував, коли вони були сумними? (Приведіть приклади).
 Чи чесний я із приводу того, як ставилися до мене мої батьки, коли я ріс? Чи боявся я
одного з батьків або обох?

Чи бився я зі своїми братами або сестрами? Чи кривдив я їх? Чи захищав я їх?

Чи вважаю я, що я близький зі своїми братами або сестрами, але рідко говорю з ними
або відвідую їх?

Чи боюся я говорити про своє минуле, тому що мої брати й сестри поставлять під
сумніви або спробують заперечити мої спогади?

Чи не применшую я значення поведінки моїх батьків, кажучи «Це було в минулому.

Що зроблено, те зроблено». Або «Я не оглядаюся назад. Це не приносить
нічого гарного».

Духовні принципи Першого Кроку: безсилля й визнання поразки:

1) У чому я безсилий у Першому Кроці?

Що для мене означає визнати поразку?

Якщо я визнаю поразку, чи означає це, що в мене не буде вибору?

Чи готовий я визнати дисфункційність моєї родини?

Чи готовий я визнати своє безсилля перед наслідками дорослішання в дисфункційній

родині, і те, що моє життя некероване?

Почніть діяти: Подзвоніть своєму спонсорові, другові із програми ДДА або

наставникові й обговоріть цю частину.

Вправи Першого Кроку.

Ці вправи містять у собі створення діаграми вашої батьківської родини, огляд 14
характерних рис дорослої дитини й виписування сімейних послань. Також введення в
наставництво у ДДА й твердження-аффирмации.

Вправа 1 - Діаграма сімейних стосунків (сімейної історії)

Складно переоцінити необхідність створення розгорнутої сімейної діаграми, що
дуже ясно відкриє наслідки дисфункції в нашому сьогоднішньому житті. Ця робота
дуже важлива для виконання Першого Кроку.
Виконуючи цю вправу, ви зобразите діаграму вашої родини, на якій будуть
перераховані ваші батьки, дідусі й бабусі, тітки, дядьки, інші родичі, яких ви пам’ятаєте
або про яких ви чули. Схематично зображуючи свою родину й особистості ваших
рідних, ви починаєте бачити спадкоємну причину залежності й іншої сімейної
дисфункційності. Написи, які ви зробите на елементах діаграми, призначені для того,
щоб допомогти вам знайти ясне розуміння схеми, а не для того, щоб засудити. Це не
виходить, що ви судите свою родину. Ви шукаєте шаблони й подібність. Ви шукаєте
свою роль у загальній структурі. Якщо ви як треба виконали це завдання, діаграма
допоможе вам побачити, що ви не могли в дорослому віці бути кимсь іншим. Якщо вас
виховували залежні, потуральники, розтринькувачі, трудоголіки, ви не змогли б у
дорослому віці значно відрізнятися від них.
Ви можете намалювати діаграму вашої родини, перераховуючи ваших родичів з боку
батька на одній стороні схеми, а родичів з боку матері - напроти них. Приклад діаграми
наведений нижче. Щоб було більше місця, можете скопіювати цю діаграму на
альбомний аркуш. У міру того, як ви заповнюєте діаграму, використайте визначення,
наведені на наступній сторінці.

Мітки діаграми сімейних стосунків

Зверніться до вашого досвіду або відновіть в пам'яті, що вам розповідали про кожного з
ваших родичів щодо залежності, релігії, стосунків, харчування, сексуальних стосунків,
роботи й т.д. Внесіть імена кожного родича в діаграму, позначивши написом, що
найбільше точно відбиває його особистість.

Мітки або їхня комбінація, використовувані в позначенні членів вашої родини, можуть
бути такими:
• Алкоголік, хімічно залежний
• Уживав алкоголь або наркотики
• Потуральник
• Надмірно релігійний
• Занадто багато працював (трудоголік)
• Ненадійний, не завершує почате
• Злісний боржник (завжди позичає) або розтринькувач (показні покупки)
• Неспокійний (невротик)
• Перфекціоніст (життя по струнці)
• Твердий, що критикує, вербальний агресор
• Постійно хворіє, іпохондрик
• Глотатель таблеток (постійно приймаючі ліки)
• Рятівник ( думає про себе в останню чергу)
• Повний, страждаючий ожирінням
• Емоційно хворий
• Хворобливий, інфантильний, занадто чутливий
• Не відривався від дзеркала, вважав себе кращим інших
• Дамський догідник, гравець, жиголо, юбочник
• Сексуально агресивний, небезпечний
• Жорстокий, бив оточуючих, ущемляв, погрожував, ворогував
• Хапуга – це хабарник
• Шахрай, що підробляє документи, не в ладах із законом
• Сперечальник (не заспокоюється, поки з ним не погодяться)
• Догідник
• Мученик
• Одинак
Дивимося на родину по-іншому
Після заповнення сімейної діаграми гляньте на загальну схему вашої родини.
Пошукайте шаблони залежності, созависимости або інших дисфункций починаючи від
прабатьків і закінчуючи онуками. Подивитеся на дідусів і бабусь на вершині діаграми й
на самого молодшого онука аж унизу. Є щось схоже?
Де тут загублені діти, цапи відбувайли, паршиві вівці й герої? Яка ваша роль у всій
цій структурі?
Подивіться на свою позицію на схемі й зверніть увагу, що за особистості навколо
вас. Ця діаграма демонструє причину нашої хвороби, що передається з покоління в
покоління, сімейної дисфункційності.

Вправа 2 - «Сюжет» сімейної легенди й навішування ярликів.

А) Дитячі ярлики.
Батьки або наші брати й сестри навішують на нас ярлики, які можуть залишатися з
нами протягом всього . життя Ярлики можуть включати: «тупий ідіот», «ледачий
паршивець», «дурень», «ненажера», «всезнайка», «егоїст», «базіка», «злидень»,
«погань», «нечупара», «брехун» й «невдаха».
Інші ярлики: «батькова донька», «мамин мазунчик» й «особливий».
Поза домом, у школі або на додаткових заняттях, деяким членам ДДА наклеювали
ярлик «тугодум». Багато разів наші заняття в школі підпадали під вплив домашнього
насильства, але нас вважали нездібними до навчання або такими, в яких дефіцит уваги.
Але ми не були нерозумними або повільними. Дуже важлива частина нашого
видужання містить у собі визначення наших ярликів і планування того, як ми їх
позбудемося. Запишіть ярлики, що прилипли до вас у дитинстві.
Мої ярлики:
1) …

Потім напишіть ваші ярлики на маленькому клаптику паперу й поговоріть про них з
вашим спонсором або консультантом. Постарайтеся не звинувачувати своїх батьків, але
задумайтеся, що, можливо, ярлик перейшов до вас від них самих або від родичів.
Уникати звинувачень не означає того, що ваші гнів і сором через ярлики неправильні.
Зовсім нормально мати ці почуття, але важливо залишатися сфокусованими на процесі
видужання.
Після розмови йдіть у вбиральню й змийте їх. Все, ярликів більше немає. А у ДДА
ви скажете, хто ви є насправді.
Б) Сімейна «легенда» проти сімейної «реальності».
Майже в кожної дисфункційної родини є сімейна легенда й сімейна реальність.
Сімейна легенда це ті речення або фрази, які ми використовуємо, щоб розповідати
про нашу родину чужим.
Наприклад, член родини Петренків може сказати: «Петренки багато працюють,
платять по рахунках, не крадуть і допомагають іншим». Або «Петренки - завзяті
підприємці, які самі себе зробили. Ми тримаємося разом».
Сімейна ж реальність інша, і її рідко обговорюють усередині родини й ще менше
поза родиною. Реальність Петрових може бути така: «Батько п'є, лається з матір'ю й
лякає нас погрозами». Або «Мама таємно приймає таблетки й “спить”, так що я
змушена піклуватися про моїх сестер і демонструвати любов до батька».
Яка легенда у вашої родини?

Яка реальність вашої родини?

В) Сімейні послання.
Спробуйте назвати 10 послань, фраз, слів або речень, які батьки говорили вам про
ваш інтелект, здатність слухати, слухняність їм, освіту, стать, секс, правду, любов й т.д.

Наприклад:
«Папа завжди говорив, що хотів сина/доньку. Я була дівчинкою/хлопчиком».
«Чому ти не можеш бути таким, як твій брат або сестра?»
«Мені так соромно за тебе».
«Я так тобою розчарована». «Ти ніколи не слухаєш».
«Джулия. Чоловіки вступають у коледж, а жінки виходять заміж і дбають про
порядок у домі».
«Латоя. Іди в коледж, але тримайся за роботу та будь матір'ю, дружиною, коханкою,
слухачем, кухарем, усе плануй і тримай будинок у чистоті».
«Аарон тупий як дерево. Він нічого особливого ніколи не досягне».
«Я так до тебе торкаюся тому, що люблю тебе. Це наш секрет».
1) …

…
 …

Г) Ця вправа на перший погляд схожа на «В»; однак це список тих послань, фраз, слів
або речень, які ваша родина говорила щодо роботи, залежності, релігії, освіти, сексу,
правди, любові та іншого. Деякі із цих послань можуть відкрити сімейні забобони.
Приклади до цієї вправи зовсім не націлені на те, щоб принизити якісь нації або
групу.
Приклади:
«Тримайся подалі від цих, тому що...»
«За всяку ціну отримай освіту».
«І після всього того, що я для тебе зробила, ти поводишся як невдячний егоїст».
«Моя мати завжди хвилювалася й пророкувала катастрофи».
«Батько говорив, що дітей має бути видно, але не чутно».
«Вони говорили, що дідусь іноді випивав».
«Тітка Джоан лягла на операцію, про яку не говорили».

Спробуйте перелічити 10 своїх власних прикладів:

1) …

…
 …

Вправа 3 - Визначаємо кількість рис виживання ДДА у вашому житті.

У цьому завданні для Першого Кроку вам потрібно відкрити Список Рис Виживання
(Проблему) на початку робочого зошита й обвести в кружок ті риси дорослих дітей, з
якими ви себе ототожнюєте. Потім, обміркуйте приклади того, як ви залежите від цих
рис.

Вправа 4 - Спонсорство у ДДА.

У цій вправі Першого Кроку почніть думати про те, щоб вибрати когось, хто міг би
стати вашим наставником або керівником на шляху Дванадцяти Кроків. Дуже багато
інформації й досвіду, пов'язаних з наставництвом наведено в 11 главі Червоної Книги.
У ДДА також існує буклет, у якому докладно описано, як розвивався підхід до
наставництва в Співтоваристві. У ДДА щодо наставництва й спонсорства ми
дотримуємося моделі «попутників». Наставник - це хтось, хто пройшов 12 кроків ДДА
й відвідує збори ДДА. Якщо він або вона є членом іншої програми по опрацюванню
проблем залежності, то спонсор уже досяг тверезості в цій програмі. Спонсор ДДА
може ділитися своїм досвідом, силою й надією щодо опрацювання програми ДДА.

Перший Крок ДДА. Вправа із твердженнями-медитаціями.

Це вправа із твердженнями може допомогти поєднати попередні питання, на які ви
відповідали, з отриманим новим знанням про себе й про вашу родину. Ці твердження
допоможуть вам сформулювати новий напрямок життя: геть від залежності назустріч
справжній волі. У цих твердженнях є сила. Якщо регулярно повторювати їх, то вони
привнесуть ясність у наші думки, вказуючи нам на ту правду, що ми приймаємо у ДДА.
Щоб підготуватися до медитації над цими твердженнями, багато дорослих дітей
знаходять тихе місце й виключають мобільні телефони, телевізори або інші
відволікаючі пристрої. Сидячи в розслабленій позі, вони роблять повільний вдих і
видих, 5-10 разів, дозволяючи їхньому тілу розслабитися. Поглядаючи на текст
твердження, вони повільно повторюють їх по одному, обмірковуючи кожне речення
перед тим, як перейти до наступного твердження. Після того, як прочитаєте
твердження, продовжуйте спокійно дихати й закрийте свої очі для медитації на час, що
залишився. Дозвольте думкам вільно текти.
Ці твердження можна брати із собою, записавши в блокноті або занести в комп'ютер.
Деякі члени ДДА приклеюють їх до дзеркала у ванній й повторюють їх зранку, поки
одягаються.
Твердження:
1) Я безсилий перед впливом алкоголізму або сімейною дисфункційністю.
2) Я безсилий перед рисами виживання зі Списку.
3) Моє життя некероване, коли я фокусуюсь на інших більшою мірою, ніж на собі.
 4) Я не був причиною алкоголізму або дисфункції моїх батьків.
5) Мої почуття й думки окремі від думок моїх батьків і моєї родини.
6) Я можу припинити спроби зцілити або змінити мою родину через наші теперішні
взаємини. Я можу припинити спроби змінити інших.
7) Я можу припинити нещадно засуджувати себе.
8) Я вартісна, гідна людина.

Що розповідати: попередження.
Ми закінчуємо цей розділ деякими вказівками про те, як обговорювати ДДА з
людьми поза програмою. Тому що ми знайшли прийняття у ДДА й вчимося довіряти
іншим і розповідати нашу історію, багато хто з нас відчуває гостре бажання розповісти
членам нашої родини про наше життя й про наші минулі вчинки. Перебуваючи в захваті
від того, що ми знайшли ДДА, деякі з нас розповідають занадто багато про наші
переживання членам родини й друзям. Але вони не можуть упоратися з такими
подробицями з таким самим сприйняттям, яке ми знайшли у ДДА. Ми відчуваємо біль,
коли хтось не розуміє нас або применшує наше недавно знайдене видужання. Ми не
хочемо більше зберігати секрети або приховувати наше минуле, але в той же час нам
потрібно думати про те, що ми намагаємося сказати, і про наші мотиви. Це значить, що
розмова з нашою родиною й друзями про ДДА буде у свій час. У свій час ми
зрозуміємо, яку частину нашої історії варто розповісти родині й друзям. Але на самому
початку ми звичайно залишаємо свої самі інтимні зізнання для зборів ДДА й для
нашого спонсора або консультанта.

ДУХОВНІ ПРИНЦИПИ ПЕРШОГО КРОКУ:

Безсилля й визнання поразки

КРОК ДРУГИЙ
Повірили в те, що існує Сила, більш могутня, чим ми самі, здатна повернути
нам розсудливість.

Він довідався, що нездорова залежність є прогресуючою й сильною

Я хочу розповісти про те, що перебування в нездоровій залежності від інших є
підступним і причіпливим захворюванням. Після 18 років роботи по Дванадцяти
Кроках я вважав себе здатним розвивати стосунки з жінкою, яка, як мені здавалося,
була залежна від романтичних стосунків. Нездорова одержимість, що розвилася в
мене, поки я намагався врятувати й зцілити цю жінку, привела мене до межі зриву.
Спочатку в нас усе було просто чудово. Я дарував їй квіти й цукерки. Вона пила вино
й розважала мене розповідями про своє життя в Європі. Ми навіть писали один
одному вірші.
Божевілля почалося, коли я зрозумів, що в нас різні поняття про чесність. Як член
ДДА, я помилково вважав, що більшість людей чесні або прагнуть чесності. Я
помилявся. Але до моменту, коли мені це стало ясно, я захопився вже занадто сильно.
Наступні півроку для мене перетворилися в пекло, повне залежності й одержимості.
Щораз, коли заради цієї людини я приносив у жертву цінності, засвоєні в Програмі,
мені здавалося, що я гублю свою душу. Коли я нарешті вирішив покінчити із цими
стосунками, я пережив такий емоційний біль, що це було нестерпно. Лише завдяки
молитві, Другому Кроку й допомозі моїх двох спонсорів я перебуваю сьогодні тут й
емоційно тверезий. Я твердо знаю, що залежність причіплива, вона дрімає в нас й є
прогресуючим захворюванням. Дуже небезпечним.

Я викладала Біблію, але знайшла Вищу Силу саме у ДДА

Коли я вперше прочитала «Сила, більш могутня, чим ми самі, здатна повернути нам
розсудливість», я подумала «Я не збожеволіла». Я регулярно ходила до церкви. Я знала,
що є гарною людиною. Я навіть відчувала на той момент духовний підйом. Проте,
протягом довгих років я була нещасною. Усередині мене був вакуум, який я нічим не
могла заповнити. Я працювала викладачем богослів'я й в ім'я Бога зробила багато
доброго, але я не могла зрозуміти, чому наді мною постійно глумилися фізично й
сексуально.
Одного разу приятель покликав мене відвідати разом з ним збори по Дванадцятьох
Кроках. Я вважала людей, яких там побачила, дивними. Я думала, що всім їм потрібно
терміново звернутися до церкви, щоб знайти Бога. По мірі того, як продовжувала
відвідувати збори, я зрозуміла, що не їм не вистачає Бога, а мені чесності. Я
усвідомила, що безліч разів зверталася до Бога, але не була чесною. Я просила Його про
допомогу, не знімаючи при цьому маски успішності. Я усвідомила, що я не давала
Богові можливості допомогти мені. Я вказувала своїй Вищій Силі, що потрібно
робити. Я сама була маленьким жорстоким богом, що контролює. Моя поведінка була
нездоровою.
Вісім років тому я покаялася перед чоловікові й дітям у неправді, тому що я
приховувала від них свої справжні почуття. Мій син сказав мені: «Мама, я думав, у
тебе ідеальний шлюб». У мене була релігія, але не було Вищої Сили. Тепер Бог, як я
Його розумію, вчить мене, що я не є богом сама, що я не можу нікого й нічого
контролювати, а також що я не можу змінити нікого, крім себе.

Уперше побачити розсудливість

Коли я вперше прочитав Другий Крок, фраза про відновлення цілісності сильно мене
збентежила. Проте, я не став сперечатися й продовжив працювати над Кроком, і я
був нагороджений. Я погодився з тим, що нездорова поведінка, що проявлялася в мене в
дорослому віці у вигляді наркотичної залежності й компульсивного поводження,
розглядалося мною як здоровий спосіб життя. Будучи схильним до догідництва, я
використовував заперечення, що дозволяло мені поводитися безвідповідально. Іноді мої
дії ставили мене в небезпечну ситуацію, але я не розумів, що можу жити по-іншому.
Оскільки я залишився у Програмі й продовжував працювати по Кроках, то
поступово прийшов до висновку, що в дійсності я не мав уявлення про те, що є
розсудливістю, на яку можна було б обпертися. Моя батьківська родина, де були
скандали, приниження, погрози, не в змозі була виховати здорову особистість із
тверезим поглядом на життя. Моє перекручене розуміння розсудливості не було
повністю нездоровим, але його не можна було оцінити і як здорове. У процесі
опрацювання Другого Кроку спочатку я знайшов ясність, а вже потім розсудливість.
Я знайшов ясність щодо ступеня насильства, що мені довелося пережити в родині, і
до якого я звик. Із цим розумінням я прийшов уперше в житті до справжньої
розсудливості. Я усвідомив сьогодні, що в мене є вибір, як поводитися в тих або
інших ситуаціях: нездорово, наприклад, скандалити, соромити, обвинувачувати,
або здорово, у гармонії зі своїми почуттями, з молитвою, із проханнями про допомогу.
До мене вперше повертається ясність.

Коли я втратила себе, турботу про мене взяла Вища Сила

Я почувала, начебто члени моєї родини всі оточують мене тісним кільцем й усе
швидше вертяться навколо мене. Стан моєї мами, що страждає від хвороби
Альцгеймера, погіршувався. Її співмешканець бив її. Моя розумово відстала молодша
сестра вмирала від раку молочної залози, і їй був потрібний переїзд в інший санаторій.
На роботі мені важко було розібратися, що робити сьогодні. Я погано спала. Коли
мені не вдавалося заснути, я міркувала про смерть: не про суїцид, а про те, на що це
схоже - умерти й продовжувати відчувати біль. Я поводилася жорстоко. Я втратила
здатність щось робити для інших людей. Я не справлялася із проблемами своєї матері
й із хворобою сестри. Моєму чоловіку набридла моя агресія. Я перебувала в стані
емоційного зриву.
У дійсності я сподівалася на те, що Вищої Сили не існує, тому що якби вона
існувала, думала я, мене б судили й відправили б у пекло.
Мій терапевт сказав: «Просто відпусти. Якщо ти не можеш нічого зробити, не
роби нічого». Мій чоловік сказав мені: «У тебе емоційне виснаження. Доручи все це
кому-небудь ще».
Я докладала зусиль, щоб допомогти своїй родині, але я була змушена відпускати
серйозні ситуації, що стосувалися моїх мами й сестри. Через короткий час мою матір
помістили в реабілітаційний госпіталь, де вона була в безпеці. Моя сестра переїхала в
спокійне місце, де могла лікуватися. Бог піклувався про мою родину, а я просто робила
те, що могла, і відпускала інше. Моя Вища Сила взяла турботу про мене на себе. Я
зовсім втратила себе, і Бог подбав про проблеми, які я не могла вирішити сама.

Я повірила
Я рада, що Другий Крок говорить «Прийшли до віри, повірили»... Мої стосунки з
Богом залишають бажати кращого. Часом я вірила в Бога, але були періоди, коли мені
здавалося, що Вищої Сили не існує. Що стосується другої частини Кроку, «повернути
нам розсудливість», я не почуваю себе божевільною. Проте я побудувала нездорову
систему навколо себе. Протягом довгого часу я продовжувала рухатися нездоровим
шляхом, уважаючи це нормальним. У результаті цього була знесилена й не могла
відповідати вимогам, які висувала сама до себе. Тоді я стала робити тільки саме
необхідне. Я піднімалася, щоб прийняти душ. Я вставала, щоб поїсти.
Я бачила чудеса, про які розповідали люди в Програмі, збіги обставин, які не можна
було пояснити простою випадковістю. Спочатку я думала: «О це так! Як це
відбулося? Було непогано придумане». Саме тоді я й повірила по-справжньому у Вищу
Силу, що спостерігала за мною.
Я маю пройти довгий шлях по Другому Кроку. Сьогодні ввечері вперше я почула
фразу «Прийшли до віри». Я відчула себе жахливо від того, що не могла виконати
Другий Крок, тому що я не вірила до сьогодні у Вищу Силу. Я думала, що це означає, що
я не зможу пройти Кроки, що залишилися, тому що вони опираються на цей Крок, і
отже я ніколи не зможу видужати. Поступово я приходжу до віри, що існує щось, що
може безпосередньо управляти моїм життям. Це те, що я можу зробити.

Я слухаю
Якщо навіть у цьому світі немає ніякої логіки, то Вища Сила повинна бути
присутньою хоча б у моєму мисленні. Протягом останніх місяців я навчився просто
проживати моменти спокійних міркувань. Я поки не засвідчив ніяких чудес у Програмі,
але я повірив, що моє життя може знову стати розсудливим. Я повірив у Вищу Силу.
У видужанні я не очікую негайних або радикальних змін у моєму професійному житті,
стосунках або емоційній сфері. Я не намагаюся чимось зайняти себе. Я не намагаюся
придушити або запити таблетками свій біль. Це для мене так ново.
Сьогодні я не почуваю себе неприродньо, як раніше, коли я вперше почав працювати
по Другому Кроку. Я просто прошу Бога дати мені знати, що він десь існує. Я став
сприйнятливий до віри.

Основна думка Другого Кроку

Перераховані вище свідчення ілюструють сум'яття, що ми відчуваємо, коли справа
доходить до теми Другого Кроку. До приходу у ДДА багато хто з нас вірили, що Вища
Сила байдужа, оманна, жорстока або холодна стосовно тих, хто по-справжньому в неї
вірить. Другий Крок допомагає нам переглянути наше початкове уявлення про Вищу
Силу й визначити, що є істиною. Ми робимо цю подорож з відкритим серцем.
Деякі із цих свідчень оголюють нерозсудливість залежного мислення дорослих дітей.
Нерозсудливість, про яку ми говоримо в Другому Кроці, стосується нашого постійного,
суперечливого здорового глузду, спроб виправити або вилікувати наші родини в процесі
сьогоднішньої взаємодії з ними. У спробах зцілити нездорові родини, у яких ми
виросли, багато хто з нас у своїх теперішніх стосунках ставлять себе на місце Вищої
Сили. Ми виконували роль Господа Бога, коли прикидалися всезнаючими,
супергнучкими, коли контролювали й маніпулювали іншими людьми. Ми помилково
вірили, що вирішуємо проблеми наших родин, коли наводили порядок у власних
родинах. Ми, можливо, побудували родини, де не вживають алкоголь, і немає інших
залежностей. Наші діти, які часто поринають у залежності або агресію, дають нам ключ
до розгадки причини нашої поразки. Ми мимоволі успадкували сімейну
дисфункційність і перекручене мислення.
Подібні питання виникають й у дорослих дітей, які більше не живуть у
дисфункційній родині, щоб налагодити своє життя й знайти розсудливість. Проте, ми
потягнули за собою дисфункційність із нашої батьківської родини. Нам ніколи не
спадало на думку те, що наше захворювання жило в нас, у формі постійного страху й
перекрученого мислення. Як ми знаємо, це захворювання є спів-алкоголізмом.
Проте, деякі з нас ставлять себе в позицію «невмілого Бога», і в такий спосіб
знаходять творчий спосіб маніпулювати й контролювати. До приходу у ДДА багато хто
з нас знаходили сили в безпорадності - цю роль ми засвоїли в дитинстві. Це не означає,
що в дитинстві ми в дійсності ніколи не почували себе безпомічними, просто в
дорослому віці багато хто з нас використали безпорадність для того, щоб зберігати
контроль.
Крім ролі безпомічного, у дисфункційних родинах є ще ролі героя, загубленої
дитини, цапа відбувайла, білої ворони й талісмана. Ці ролі підкреслюють наше духовне
нездоров'я в теперішніх стосунках. Наприклад, якщо в родині ви виконували роль
героя, то ви схильні зберігати шаблон героя або рятувальника й у дорослому віці. Ми
нездоровим способом ставимо себе особняком в особистому житті або на роботі, в
пошуках самоствердження або похвали, хоча в глибині душі ми вважаємо себе
невартими. Деякі з нас терплять неймовірну кількість зневаги або зловживання в обмін
на хоча б дещицю уваги. Роблячи вигляд, що ми надаємо допомогу, ми маскуємо свої
спроби контролювати інших людей. Часто ми переконані, що не заслуговуємо щастя.
Ми читаємо книги по самодопомозі й дознаємося з них про те, як виражати потреби й
бажання, але потім ми формулюємо своє прохання в такій вимогливій манері, що
зачіпаємо інших. Ми здивовані, коли навколишні сприймають у багнети наші потуги.
Ми почуваємо себе так, начебто б нас зрадили, але знову й знову діємо так само.
 «Загублена дитина» у дорослому віці проявляє свою нездорову поведінку,
залишаючись в ізоляції або відмовляючись просити про допомогу. «Загублена дитина»
начебто залишила спроби впоратися із сімейною дисфункційністю. Багато хто із
«загублених дітей» страждають «анорексією стосунків». Вони уникають стосунків,
тому що їх мучить страх покинутості, коріння якого сягають батьківської родини.
Подібно іншим дорослим дітям, що загубилися діти відчувають дуже сильний страх
покинутості. У дорослому віці вони воліють звести до мінімуму ризик такої травми,
тому уникають стосунків. Страх змін перемагає в них страх опинитися в ізоляції. Якщо
загублена дитина не одержує допомоги, то її страх передається і її дітям.
Є й інші поведінкові шаблони, властиві дорослим дітям, в основі яких лежать
відсутність розсудливості, ізоляція або маніпуляції. Втягуючись в такі дії, в результаті
ми відчуваємо почуття покинутості, злості або зніяковілості. Проте, ми тиражуємо таку
поведінку знову й знову, повторюючи ті ж помилки. Черпаючи енергію в страху, наша
фальшива особистість знецінює наші зусилля. Ця фальшива особистість надає перевагу
знову й знову застосуванню старих способів мислення й поведінки, які гарантують нам
такі самі результати, що травмують, які завжди супроводжували наші рішення раніше.
Багато дорослих дітей погано собі уявляють сутність розсудливості, тому що в
дитинстві їхні батьки не показали їм прикладу здорової поведінки. У них не було чітких
границь. Покарання й заохочення не були послідовними. Нашими батьками керувало
перекручене мислення, що заважало побачити реальні стосунки в родині. У результаті
такого перекрученого мислення їхня поведінка була непослідовною або недбалою. Ми
повірили, що поведінка наших батьків була нормальною, у той час як вона була
нездоровою і суперечила всім нормам пристойності й канонам справжньої батьківської
любові.
З одного боку, Другий Крок говорить про те, що ми мали розсудливість, але втратили
її, хоча нам здається, що ми вперше довідалися про розсудливість у ДДА. Корисним
методом опрацювання Другого Кроку є заміна слова «розсудливість» на слово
«ясність». Працюючи над Другим Кроком, ми знаходимо ясність щодо того, як
дисфункційність нашої родини впливає на нас у дорослому віці. Ми отримуємо ясність
щодо нашої покинутості й глибокого почуття сорому. Багато хто з нас знаходять
розсудливість Другого Кроку через ясність.
Коли ми виявляємо в нашій поведінці на роботі або у стосунках риси зі списку
характерних рис дорослих дітей, ми розуміємо, що знову скотилися до дисфункційної
поведінки або некерованості. Даний список є чудовим барометром перекрученого
мислення й дій. Він містить у собі страх перед людьми, наділеними владою,
догідництво, самоосудження, почуття провини при захисті своїх інтересів, залежність
від емоційного збудження, а також ризик стати залежним або створити родину із
залежним. Ми плутаємо любов з жалістю й схильні «любити» тих, кого ми можемо
рятувати. Ми також можемо виступати й у ролі того, кого рятують. Втілення в життя
цих характеристик є ознакою співзалежного способу життя.
Ще одним видом нездорової поведінки у ДДА є заподіювання шкоди самому собі у
різних проявах. Ми бачили дорослих дітей, які завдавали собі збитків нездоровими
стосунками, наркотиками або принизливою чи небезпечною поведінкою. Ми бачили
дорослих дітей, що постійно втягуються в дисфункційні стосунки, не завершивши
попередніх нездорових стосунків, кожного разу вони сподіваються, що цього разу буде
краще. Доросла дитина «закохується» знову й знову, ігноруючи сигнали про небезпеку,
що йдуть від об'єкта прихильності. Коли наступає розрив, доросла дитина відчуває
потужне почуття покинутості, що пов'язано в її пам'яті з дитячими переживаннями
зневаги й відкидання.
Щоб уникнути спустошуючого болю від розриву романтичних стосунків, багато
дорослих дітей заподіюють собі шкоду за допомогою наркотиків, сексу, азартних ігор,
переїдання й інших деструктивних залежностей. Інші поринають у читання, роботу або
витрачання грошей. Треті попадають у порочне коло розриву стосунків з наступним
возз'єднанням зі своїм коханим. Четверті швидко знаходять собі нового партнера, щоб
заглушити біль втрати.
Деякі дорослі діти, що біжать від болю у стосунках, систематично створюють
ситуації, у яких вони можуть відчути «приплив сорому». Подібно героїнозалежному,
що шукає дозу, доросла дитина шукає спосіб «вколотися» почуттям сорому. Як би
дивно це не звучало, багато хто з нас, схоже, залежні від сорому й почуття покинутості.
Оскільки ми виросли в атмосфері страху, сорому й покинутості, у нашому
сьогоднішньому житті ми шукаємо ситуації, які відтворять ці почуття усередині нас. Це
заява, що шокує, але багато хто з нас підпишуться під нею. Така поведінка властива
багатьом новачкам у різних дванадцятикрокових співтовариствах - їхній стиль життя
орієнтований на кризу. Людина, залежна від криз, почуває себе живою лише тоді, коли
перебуває в кризі, яку сама спровокувала. Подібно до цього, багато дорослих дітей
почувають себе живими лише тоді, коли можуть викликати у своєму житті почуття
сорому або покинутості. Дорослі діти начебто шукають ситуації, які в дитинстві
викликали в них жах, оскільки пов'язані із цим емоції для них є звичними. Вони
засвоїли такий спосіб мислення в результаті виховання в дисфункційній родині.
Уже багаторазово говорилося про те, що «божевілля являє собою повторення одних і
тих самих дій з очікуванням різних результатів». Ми це теж проходили. Змін не
відбувається, поки доросла дитина не починає працювати по Кроках. Ця робота
дозволяє їй зупинити пошуки любові і самоствердження поза собою. Одним із ключів
до відновлення розсудливості є визнання своєї поразки перед власною потребою
шкодити собі або уникати своїх почуттів. Ми також повинні бути чесні щодо наших дій
і мотивів. Нам варто правильно визначити нашу поведінку й уникати ілюзорного
відчуття, що «в нас все добре», у той час, коли ми дійсно в біді. Описані чесність й
ясність думок приходять в процесі пошуку Вищої Сили й відвідування зборів ДДА. Ми
перестаємо реагувати й починаємо діяти, обираючи співпрацю з Вищою Силою, що
збагачує нас, замість деструктивних стосунків, у яких відсутня любов.
Коли ми заспокоюємося й починаємо слухати, ми приходимо до усвідомлення того,
що Сила, що привела нас у ДДА, залишається з нами й зараз. Раніше наш прихід у ДДА
здавався нам випадковістю, але надалі ми прийшли до розуміння того, що добра Сила
супроводжувала й продовжує супроводжувати нас. Дотик цієї Сили є одним з
найбільших чудес, які багато дорослих дітей відчули в процесі опрацювання Другого й
наступного Кроків. Деякі описують Вищу Силу як щось любляче й щедре. Вища Сила
також є терплячою, вона шукає можливості допомогти дорослій дитині знайти
цілісність і з'єднати розпорошені частинки її особистості.

РОБОЧИЙ ЗОШИТ, КРОК ДРУГИЙ: Повірили...

Щоб працювати по цьому зошиту вам знадобляться підтримка й чесність.
Передбачається, що ви знайдете спонсора або ж духовного наставника перед тим як
почати працю. Ми хочемо вас попередити. Деякі проблеми, які піднімаються у ДДА під
час роботи по кроках або на зборах, можуть розбудити тривожні спогади про якісь
факти жахливого насильства. І може знадобитися професійна допомога, щоб
розібратися з ними безпечно й ефективно. Ми заохочуємо дорослих дітей з такими
проблемами звертатися за додатковою допомогою через консультування або
психотерапію.

Опрацьовуємо Другий Крок у ДДА.

У Першому Кроці ми відповідали на питання про те, як сімейна дисфункційність
впливає на наше життя сьогодні. Ми так само довідалися, що наша керована поведінка
насправді була контролем, який ми неправильно називали. Із всіх проблем, з якими
зустрічаються дорослі діти контроль, здається, вимагає найбільше часу й терпіння, щоб
хоч трохи його зменшити. Наше дитинство пройшло в дисфункційних а іноді й
небезпечних родинах, ми повинні були контролювати свої емоції, щоб вижити.
Показати емоцію або зробити «невірний» рух могло призвести до одержання удару або
образи. Дорослим дітям, може бути, дуже страшно відпускати контроль, але це можна
робити поетапно.
У Першому Кроці ми побачили наше заперечення й ту роль, що ми грали в сімейній
системі. Для дорослої дитини «заперечення» може означати, що ми плутаємо або
«забули» якісь частини свого дитинства. Ми бачили дорослих дітей, які описували своє
дитинство як «повне любові» або «нічого особливого», коли в дійсності дитинство було
наповнено зневагою або жахливими прикладами ментального, емоційного й
сексуального насильства. Завдяки Ясності Другого Кроку ми зараз бачимо як сімейний
алкоголізм або дисфункційність впливає на наші життя сьогодні. Це затверділе
заперечення і є головним механізмом, завдяки якому дисфункція передається в родині з
покоління в покоління.
У Другому Кроці ми усвідомлюємо, що деяка частина нашого «божевілля»
потихеньку проявляється в наших дорослих взаєминах. Більшість дорослих дітей
залучені до співзалежних стосунків. У цих стосунках ми намагаємося заповнити наші
незадоволені дитячі потреби, перебуваючи в контакті з людьми нездатними
задовольняти потреби такого роду. Є багато визначень співзалежності, але для нас це в
основному означає, що ми шукаємо любов і безпеку назовні й хочемо одержати їх від
інших. Однак потайки ми почуваємо себе нездатними бути улюбленими й ніколи не
почуваємо себе в цілковитій безпеці, що б інша людина не робила для нас. Терміни
«співзалежний» й «доросла дитина» дуже подібні в описанні й типах поведінки. Всі
дорослі діти якоюсь мірою стають співзалежними через розлам у душі, створений
батьками, які ставилися до нас із зневагою або застосовували насильство. «Я»
розколюється якщо когось принижувати, не обіймати, бити, піддавати батьківським
глузуванням, погрозам, приниженню, надмірній критиці, порівнювати з братом або
сестрою й звинувачувати без усякої причини.
Немає правильних або неправильних відповідей на питання Другого Кроку.
Програма ДДА просить вас тільки бути чесним у ваших відповідях, щоб ви могли
досягти кращого особистого зростання.

Крок другий. Питання й Інструкції:

1) Як я для себе визначаю поняття «божевілля» або «нерозсудливість»?

Чи не відтворюю я страх, емоційне збудження або біль, винесені з моєї власної

родини, у своїх теперішніх стосунках? Чи не своїми руками я створюю власну
покинутість?

Чи не відтворюю я свою сімейну систему у своїх теперішніх стосунках? Можливо те,

що сприймається як «норма» або здається знайомим, насправді - форма
божевілля?

Де я бачу прояви моїх захисних механізмів і моїх реакцій на насильство, що

виражають моє сімейне божевілля?

Чи занурювався я у фантазії й мрії або губив зв'язок з реальністю, щоб утекти від
сімейного насильства, зневаги й байдужності?

Що мої батьки говорили або робили, щоб підірвати моє сприйняття реальності, коли
я скаржився на насильство або якусь іншу неналежну поведінку?

Які послання використали мої батьки або родичі, щоб показати невідповідність мого
сприйняття?

Чи заморожував я свої почуття, коли мої батьки сварили мене, критикували або
жорстоко поводилися зі мною?

Чи говорю я, що почуваю себе божевільним, у той час як насправді я просто уникаю

називати свої почуття?

Чи немає в мене таємної впевненості, що я несповна розуму або що в мене

невиліковне захворювання головного мозку?

Чи не залишали мене батьки, говорячи мені, що я емоційно нестабільний або

хворий?

Чи почуваю я себе «божевільним», але тримаю своє почуття при собі й нікому не
говорю про подібні думки?
 Чи буває так, що я поводжуся вдома й на публіці як 2 різних людини? (Список
прикладів)

Чи траплялося релігійне або духовне насильство в моєму житті? Чи можу я про це

говорити?

Чи калічив я сам себе або піддавав себе ризику, не усвідомлюючи, що це могло бути
«дном» дорослої дитини?

Чи влаштовував я «свято живота» об'їдаючись, граючи в азартні ігри, займаючись

сексом, приймаючи наркотики або розтрачуючи гроші, якщо я засмучений або
стурбований? Чи відчуваю я божевілля коли це відбувається? (Приведіть
приклади)

Чи запитав я у моєї Внутрішньої Дитини або Справжнього Я, що таке розсудливість

або душевне здоров'я?

Залежність і Співзалежність.
1) Чи є в мене схильність зав’язувати стосунки із залежними або іншими
компульсивними людьми? Наприклад трудоголіками або залежними від сексу?

Чи не плутаю я повні насильства й хаосу стосунки з «пристрасними» й

«складними»?

Чи не бачу я у своїх взаєминах чергування глибини, байдужності, спалахів і спроб

«почати спочатку»? Чи не проходять червоною ниткою через мої стосунки мої
обвинувачення й претензії до інших?

Чи не маскую я свою потребу в контролі під награну життєрадісність або

послужливість?

Чи не намагаюся я задовольнити свою потребу в любові й щасті через людей, які не

можуть досить зробити для мене й не можуть виправдати моїх очікувань?

Чи характеризую я себе як «такий хто дає», але таємно обурююся, коли інші не
відповідають мені добром на добро або не слухають моїх порад?

Чи вибираю для стосунків людей, які «нижчі» мене, але яких я можу рятувати й
змушувати «любити мене»?
 Чи не опиняюся я у стосунках з «небезпечними» чоловіками або жінками, тому що я
відчуваю себе живим у напружених умовах? Чи ігнорував я те, що він або вона
заподіювали шкоду іншим, думаючи, що я «особливий» і мені не нашкодять?

Чи допускаю я високий рівень насильства від кого-небудь, не розуміючи, що це

насильство?

Чи шукаю я любов і підтримку в зовнішньому світі? (Приведіть приклади).

Повірили:
1) Чи володіє мий Бог такими ж рисами характеру й поведінкою, як мої батьки, тобто
він суворий, байдужий, віддалений, осудливий..., і т.д.?

Що я пам'ятаю з того, що говорилося мені про довіру, віру, молитву й пробачення?

Чи вірно, що в мене «підступний Бог», який рахує мої помилки та карає мене за
них?

Чи вірно, що в мене суворий Бог, що важко проникає усередину мене або

відкривається в молитві?

Чи чують Бог або Сила Всесвіту мої молитви?

Чи любить мене Вища Сила?

Духовне здоров'я /Вища Сила:

1) Чи усвідомлю я що, можливо, самий здоровий член моєї родини, тому що шукаю
видужання?

Чи усвідомлю я, що не унікальний і що інші дорослі діти думають і вчиняють так

само як і я?

Чи можу я повірити, що в мене весь цей час була внутрішня сила, що допомагала
мені вижити в наповненому насильством дитинстві?

Чи можу я повірити, що Вища Сила завжди була зі мною й допомагала мені

виживати, поки я не знайшов ДДА?
 Чи вірю я що зможу любити себе й просити про допомогу? Що я не повинен робити
це самотужки?

Чи розглядаю я можливість, зустрітися зі своїми почуттями за допомогою свого

спонсора й друзів у ДДА?

Чи можу я повірити, що у мене ще є надія?

Духовні принципи Другого Кроку: Неупередженість і Ясність:

1) Чи вірно що моя поведінка в дорослому віці, якою б екстравагантною або
саморуйнівною вона не була, - це реакція на виховання в алкогольній або
дисфункційній родині?

Чи можу я повірити чи бути відкритим до обіцянки іншого способу життя з ясністю

у ДДА?

Чи допускаю я, що бути дорослою дитиною це духовна проблема, а не розумова?

Позитивні твердження Другого Кроку ДДА - медитативна вправа:

Ці вправи можна робити вдома, на роботі або в будь-якому місці на ваш вибір.
Багато хто з дорослих дітей знаходять тихе місце й виключають мобільні телефони,
телевізори або інші відволікаючі прилади. Сидячи в розслабленій позі, вони роблять
повільний вдих і видих, 5-10 разів, концентруючись на зручній крапці перед собою.
Поглядаючи на текст твердження, вони повторюють кожне з них повільно, перш ніж
закрити очі для медитації. Для кращого результату не намагайтеся зрозуміти
твердження, поки читаєте його. Просто промовляйте його повільно й прислухайтеся до
слів і свого голосу. Ці позитивні твердження також можна брати з собою, записавши їх
у блокнот. Деякі члени ДДА приклеюють їх вдома до дзеркала.
Позитивні твердження:
1) Відвідування зборів ДДА й робота зі спонсором повертає мене до ясності й
розсудливості.
2) Я дізнаюся про наслідки залежності й сімейної дисфункційності в моєму
дорослому житті сьогодні.
3) Я приходжу до віри, що було безумством думати, що я була причиною залежності
або дисфункційності моїх батьків. Я була дитиною. Вони були батьками.
4) Я не унікальна.
5) Я не самотня.

Завдання для роботи:

Попросіть свою Внутрішню Дитину намалювати картинку його або її Вищої Сили,
як її бачить Внутрішня Дитина. Це ваше сприйняття Бога до того, як ви додали йому
особливості поведінки своїх батьків. Використайте кольорову крейду, олівці, блискітки,
клей і кольоровий папір. Позначте або опишіть характеристики вашої Вищої Сили. (Для
більшої інформації про Внутрішню Дитину прочитайте Главу 8 із Червоної Книги
ДДА)

Примітка для атеїстів або агностиків:

Програма ДДА для вас. Якщо ви не вірите в Бога або Вищу Силу, виберіть щось, що
буде силою більшою, ніж ви самі, так щоб ви могли працювати по програмі ДДА й
одержувати результати зцілення. Приклад: Ваша група ДДА або терапевтична група це
сила більша, ніж ви самі, з тих пір як вона регулярно проводить збори, обговорює
проблеми ДДА й забезпечує прогрес своїм учасникам. При цьому ми просимо вас
розкрити свій розум духовній природі ДДА й насолоджуватися прийняттям
співтовариства.

ДУХОВНІ ПРИНЦИПИ ДРУГОГО КРОКУ:

Неупередженість і ясність.

КРОК ТРЕТІЙ
Вирішили передати нашу волю й наше життя турботі Бога, як ми Його
розуміємо.

Відпусти. Пусти Бога.

Пройшло досить багато часу, перш ніж я визначила для себе Бога. Я не вірила в
Боже милосердя. Я твердо вірила в те, що якщо щось погане повинно трапитися, то
воно обов'язково трапиться. Я розумію, що нерозумно чекати завжди найгіршого, але
зі мною завжди відбувалося саме найгірше.
Щоб позбутися свого негативного мислення, я звернулася до ДДА. Я намагалася
повірити, що не все в цьому світі було в моїй владі. Я спробувала повірити, що все, що
б не відбувалося в моєму житті, було під контролем Бога. Це було дуже складно. Я
завжди вважала себе неправою в будь-якій ситуації. Я дотепер так і не змогла
позбутися свого контролю повністю. Коли зараз я стикаюся із труднощами, я нагадую
сама собі: «Відпусти. Пусти Бога».
Поступово, у міру роботи по Кроках, я доручила свою волю й життя Богові, як я
Його розуміла. Моє життя відразу покращилося. Зараз, коли я починаю поводитися
компульсивно, я зупиняюся, щоб приборкати свою поведінку. Іноді мені доводиться
вголос сказати «Я віддаю це Богові». Зараз я вірю в існування сили, що дехто називає
Богом. Ця сила переконливо доводить - те, що повинно статися, обов'язково
станеться. Мені стало легше відмовлятися від свого контролю.

Контроль давав їй почуття безпеки

Мені важко доручити свою волю й життя турботі Бога. Мені важко
«відпустити», тому що я почуваю себе в цьому випадку безвідповідальною.
Я не прислухалася ні до свого тіла, ні до своїх думок. Я ігнорувала свої почуття й
реакції протягом тривалого часу, не звертаючи на них ніякої уваги. Мене змусили
прислухатися до власного тіла мої сильні страхи. Я вирішила, що мої панічні страхи
виникали від речей, які я не хочу робити. Щоб почувати себе в безпеці, мені доводилося
контролювати. Коли зараз я приймаю рішення, то намагаюся більше не мучити себе
різними «Я повинна» й «А що якщо». Я роблю те, що повинна зробити, і відпускаю
інше. Я перестала гнати події в бажаному для мене напрямку.
У ДДА я міняю своє життя. Я стаю сприйнятливою до різних результатів подій. У
якомусь сенсі я покладаюся на силу групи ДДА, що є більшою, ніж моя власна. Я тільки
почала працювати над Третім Кроком.

Жаль, пробачення, любов і подяка

Я прийшла в програму після того, як у мене завершилися стосунки, що тривали сім
років. Коли мій коханець залишив мене, я відчула, начебто більше не існую. Я відчувала
такий біль, який мені ніколи раніше не доводилося відчувати. Всі відомі мені страхи
раптом закипіли в мені. Я хотіла жити, але я не розуміла, як впоратися з болем. Я не
дуже вірила, що Бог подбає про мене, тому що я була занадто зайнята турботою про
інших людей. Я почала розуміти всю глибину розпачу, що штовхає людей на
самогубство. Я почала розуміти, що мається на увазі, коли ми говоримо «Ми вчимося
зосереджувати на собі», щоб почувати себе краще.
Дарунки й чудеса, що приносило мені життя, здавалися мені зовсім не тим, чим
вони були, коли я намагалася контролювати людей навколо себе. Мій щоденник являв
собою біологічний годинник, що цокає. Коли я почувала біль, я починала компульсивно
прибирати в будинку, щоб перестати відчувати що б то не було. Я бачила біль інших,
але використовувала його як зачіпку, щоб урятувати цих людей, замість того, щоб
співпереживати з людиною й просто слухати. Тільки коли я визнала власну поразку,
моє життя й моя воля стали реальними й відчутними. Жаль, пробачення, любов і
подяка стали реальними в міру того, як я опрацьовувала Кроки й визнавала поразку.
Доручаючи своє життя й волю Вищій Силі, я могла побачити, як ці духовні принципи
втілюються в житті інших людей.
 Я навчилася любити через пробачення. У мене було видумане уявлення про любов. Я
не вміла любити себе, тому я завжди прагнула знайти чоловіка, якого я могла б
поставити на місце бога. Я робила все, про що б чоловік не попросив мене: я міняла
зачіску, макіяж, одяг, я поводилася так, як він хотів, щоб я поводилася. Я вірила, що
шлюб і поява дітей зцілять мене. Коли я йшла з дому і йшла на роботу, я була зовсім
іншою людиною. Я не знала, як стати реальною. Я була примарою. Я кинула сама себе.
В остаточному підсумку я зрозуміла, що залишаючи себе я не зможу допомогти собі
перебороти почуття покинутості й відкинутості.
Програма ДДА подарувала мені чудо, втілене в життя. Тепер я можу відчувати
жаль, пробачати, любити, бути вдячною, і ці емоції надають змісту моєму життю. Я
беру відповідальність за те що відбувається в моєму житті. Я поводжуся чесно й
відкрито з іншими людьми. Я випробувала на собі чудо духовного пробудження.

Я почув голос своєї внутрішньої дитини

Звернути свою Волю й своє життя до Вищої Сили було важко. Я не чула
громоподібного голосу. Я запитувала себе, як же я дізнаюся волю Бога. Хтось на зборах
сказав: «Якщо, починаючи будь-яку справу, я вже маю в голові готовий результат, то
я виконую свою власну волю». Для мене це висловлення стало гарною підказкою.
На зборах я також почула про Внутрішню Дитину. Одного разу я виконала вправу,
що начебто зв'язала мене з п'ятирічним малям усередині мене. Я вперше зрозуміла
зміст виконання волі Бога, коли ця Внутрішня Дитина хотіла щось зробити, а
критичний внутрішній батько, що сидить у моїй голові, говорив: «Ні, цього робити не
можна». Я вирішила за нагоди впіймати свого критичного батька. Якось я їхала в банк
і проїжджала повз супермаркет. Я хотіла заскочити туди, щоб купити батон хліба й
банани. Мій критичний батько негайно виник у моїй голові й сказав: «Не можна
зупинятися. Ти сказала дамі в банку, що незабаром приїдеш». Дитячий голос у моїй
голові відповів: «Я хочу хліба й бананів зараз». Я припаркувалася і купила хліба і
бананів. Коли я їхала в банк, то турбувалася про те, що може статися через моє
відхилення від заданої мною програми, працівниця банку пішла на обід. Але вона
залишила для мене папери. Вийшло, що я не заподіяла їй незручностей.
Зараз я з інтересом помітила, що в мене виходить робити те, що я хочу зробити,
що здається зовсім нелогічним. Я даю собі дозвіл на це, тому що мені здається, що
саме в такий спосіб Бог повідомляє мені про те, що Йому хотілося б, щоб я зробила.
Він балує мою Внутрішню Дитину. Складається враження, що хтось виграє від
виконання бажань моєї Внутрішньої Дитини. Я думаю, тому я й одержую ці
повідомлення.

Злий Бог чи справжній батько?

Я довго бився над Третім Кроком, тому що змішував образ мого агресивного
батька, що звинувачує, з образом Бога. Я думав, що Бог є всесильною істотою, що
живе в далеких куточках космічного простору й веде облік всіх моїх поганих слів і
вчинків. У мене був «злий Бог», який, як я вірив, «піймає мене» за мою недосконалу
поведінку. Я здався щодо віри в Бога і став говорити оточуючим, що я агностик, тому
що це звучало вражаюче. Я проживав своє життя в нескінченному циклі хворобливих
стосунків, звільнень з роботи, втрачених друзів. В дійсності я не міг дружити. Щоб
припинити біль, я припинив вступати у стосунки. У мене не було вибору. Я поводився
компульсивно й з кожним роком усе сильніше втрачав контроль.
Коли я прийшов у ДДА, я познайомився із Третім Кроком але не захотів прийти до
Бога. Я працював над Першим Кроком і відвідував збори. Я намагався бути відкритим,
але сердився на Бога. Другий Крок і Рішення, пропоноване Програмою, допомогли мені
розширити своє уявлення про Бога. У Другому Кроці згадується Вища Сила й
пропонується розглянути концепцію люблячої та такої, що допомагає добровільно,
сили. У Рішенні ДДА говориться, що «нашим справжнім батьком є Вища Сила, яку
дехто з нас воліють називати Богом». У ньому говориться, що Вища Сила дала нам
Дванадцять Кроків для нашого видужання.
Через роки я переконався, що мене можна любити. Я замінив «поліцейського Бога»
справжнім батьком, що ніколи мене не покине. Мої батьки були парою людей, які дали
мені біологічне народження. Моїм справжнім батьком був Бог, як я Його розумів.
Сьогодні в мене є вибір віддати свою волю й життя в руки цього Бога. Мий Бог чує
мене.

Основна думка Третього Кроку

ДДА є духовною, але не релігійною програмою, і це означає, що ми уникаємо
догматизму, дискусій на релігійні теми або свідчень Божествених чудес. Ми не зв'язані
ні з якою релігійною, містичною або духовною системою або переконанням, проте, ми
вважаємо, що видужуюча доросла дитина повинна обов'язково знайти Вищу Силу, що
допоможе їй зцілитися від наслідків виховання в дисфункційній родині. Ми пишаємося
цим важливим аспектом нашої програми видужання. Втім, ми розуміємо, як болісно
для дорослої дитини проходить процес пошуку віри. Ми не нав'язуємо нікому
релігійність або духовні переконання. У процесі пошуку цілісності ми опираємося на
Дванадцять Кроків, допомогу професіоналів і милосердя Вищої Сили. Це і є шлях
ДДА.
Свідчення Третього Кроку, наведені вище, говорять про невід'ємне право кожної
дорослої дитини вибрати Бога за своїм відчуттям. Уперше в житті ми можемо думати
про значення Вищої Сили самі, не опираючись на думку інших людей. Другий Крок
дозволив нам побачити, як багато хто з нас звик розглядати Бога як мстивого або
байдужого. У Третьому Кроці ми відкрили наше сприйняття. Деяким з нас зручно
використати слово «Бог» для визначення Вищої Сили. Інші використають терміни Дух
Вселеної, батько Світла, Мати Землі, або Божественне. Деякі члени ДДА, що
перебувають у процесі пошуку духовності, розглядають групу ДДА як силу, більшу чим
їх власна. Як би ми не вирішили називати Вищу Силу, ми вирішуємо передати нашу
волю й наше життя її щоденній турботі.
Ми приймаємо все, що відбувається, не укладаючи угоди з Богом, як ми його
розуміємо. Ми віддаємо Богові не лише деякі аспекти нашого життя, залишаючи за
собою контроль над іншими. Якщо ми відчуваємо опір, доручаючи нашу волю й наше
життя Богові, ми можемо почати з того, щоб доручити йому нашу ненависть до себе,
сумніви в собі або страхи. Ми можемо попросити Бога усунути нашу одержимість,
позбавити нас від образ або звичної злості. Дехто з нас піде далі й доручить турботі
Бога не тільки це, але й свою волю й життя. Учитися вірити - це процес.
Свідчення Третього Кроку, наведені вище, також являють собою глибоку надію й
терпіння, що виникли завдяки турботі люблячого Бога, що подарував нам програму
відновлення нашого життя. Це ласка, до якої ми можемо прибігати знову й знову,
черпаючи в ній прийняття себе, віру в себе й любов. Щоразу, коли ми виконуємо Третій
Крок, ми припадаємо до джерела Божественної любові. Ми відновлюємо нашу
внутрішню Дитину, нашу Справжню Особистість. Ми приходимо до переконання, що
Бог чує наші молитви й любить нас, що б не трапилося.
Третій Крок програми ДДА є типовим прикладом духовного підходу до сімейного
захворювання - дисфункційності. У ДДА ми розглядаємо наше одержиме мислення й
залежну поведінку як духовний вибір, а не як духовне захворювання. Щодо цього ми не
заперечуємо досягнень науки й медицини, які досягли значних успіхів у вивченні
діяльності мозку. Така клінічна робота є вкрай важливою для розуміння людської
поведінки й функцій мозку. Ми широко використовуємо такі клінічні терміни, як
депресія, панічні розлади, біполярність, дисоціація, посттравматичні стресові розлади.
Деяким членам ДДА поставили діагноз множинної особистості або шизофренії.
Ми не думаємо, що нашому мозку не вистачає певних елементів. Ми ґрунтуємося на
постулаті, що ми цілісні й що в нас була нормальна реакція на ненормальні ситуації, що
виникли в результаті виховання в дисфункційній родині. Нашою нормальною захисною
реакцією стало напрацювання рис виживання, одержимостей або шкідливої поведінки,
і ці захисні реакції опрацьовуються в Кроках ДДА і для них знаходять духовні ліки. Ми
не применшуємо серйозність ситуації, як звичайно роблять дорослі діти. Захворювання
сімейною дисфункційністю виявляється в залежній поведінці, хімічній залежності,
диссоціативній особистості. Це захворювання може привести до загибелі. Щодня
дорослі діти здійснюють самогубства, умирають від передозування або гинуть день
вдень в ізоляції, думаючи, що їхній стан безнадійний. У ДДА ми віримо, що ми
народилися цілісними й втратили цю цілісність на тілесному, ментальному й духовному
рівнях під впливом почуттів сорому й покинутости. Нам потрібна допомога, щоб
знайти спосіб повернутися до нашого споконвічного стану.
Які б психічні діагнози нам не ставили, ми шукаємо Вищу Силу в молитві й на
зборах ДДА, на яких ми позбуваємося нашого хронічного відчуття, що ми особливі. Ми
віримо в те, що Бог розуміє шляхи духовного здоров'я й безоплатно пропонує допомогу
тим, хто шукає любов і Божественне світло. Ми віримо в духовну природу рішення
проблеми сімейної дисфункційності.
На додачу до глибокого почуття сорому й покинутості ми впевнені, що значна
частина нашого емоційного й розумового виснаження пов'язана з непохитною тягою до
контролю. У ДДА ми усвідомлюємо, що контроль утворився як риса виживання, щоб
допомогти нам зберігати безпеку й вижити в дисфункційній родині. Ми контролювали
свої думки, голос і навіть позу, щоб не привертати увагу агресивного батька або
опікуна. Ми почували, що батьки шукають емоційної зачіпки, щоб мати привід
критикувати нас або вербально нападати на нас. У дорослому віці ми продовжуємо
нездоровим шляхом контролювати себе й свої стосунки. Це привносить у наше життя
покинутість або цілком передбачуване сум'яття. Ми даємо обіцянки краще справлятися
із ситуаціями, але знову й знову зіштовхуємося із власною нездоровою потребою
одержимо налагоджувати, задавати питання, турбуватися, вибивати пил, прати,
замикати, відчиняти, читати або дуже пильно контролювати наші думки чи дії, щоб
почувати себе в безпеці. Але нам завжди мало. Досвід показує, що в родинах, де мало
надії й не вистачає духовності панує задушливий контроль.
Вирішивши доручити нашу волю й наше життя турботі Бога, як ми Його розуміємо,
ми в дійсності приймаємо відразу два рішення. Вирішивши дозволити Вищій Силі
керувати нашим Третім Кроком, ми також вирішуємо відпустити свій контроль. Ми
здаємося й визнаємо, що не можемо керувати своїм життям, керуючись власною волею.
Ми просимо Бога про допомогу, що руйнує основу нашої звичної реакції прагнути
вирішити проблему самостійно.
Рішення, прийняте нами в Третьому Кроці, є однією з перших речей, які ми в
дійсності вибрали самі.
Просити Вищу Силу про допомогу непросто для дорослої дитини з багатьох причин.
Ми звикли з дитинства, що просити про допомогу ризиковано й що таке прохання може
бути негативно сприйняте батьками, що не вітають такі розмови. Коли ми зверталися по
допомогу, нас звинувачували в егоїзмі або незрілості. Нам наказували заспокоїтися, не
висовуватися. Нас вчили не довіряти своєму сприйняттю й відчуттям щодо того, що
відбувається. Коли стали старші, ми перестали не тільки звертатися по допомогу, але
навіть розглядати можливість попросити про допомогу. Коли ми виросли, багато хто з
нас став уникати просити про допомогу, вважаючи себе самодостатніми й не
потребуючими цього. Таке ставлення може стати для дорослих дітей серйозним
гальмом у процесі звернення до Бога по допомогу в зціленні від сімейної хвороби -
дисфункційності.
Подібне ставлення часто є для нас перешкодою для того, щоб попросити спонсора
про допомогу в роботі по Дванадцяти Кроках. Якщо ми почуваємо себе краще, ми
перестаємо загравати з Богом, просити про допомогу й переживати незручні емоції, що
супроводжують такі прохання, викликані ризиком. Ми заграємо з Богом й уникаємо
попросити про допомогу самими дивними способами. Багато дорослих дітей заграють
із Богом за допомогою філософських міркувань про походження людини, всесвіту,
містики, і використовують ці знання для того, щоб не жити власним життям. Люди
звертаються до нас за знаннями в духовній сфері, а ми при цьому почуваємо себе
фальшиво, тому що усвідомлюємо, що не задовольняємо свої власні потреби. У нас
немає нікого, крім самих себе, щоб звернутися по допомогу. Ми чіпляємося за
контроль. Ми перетворилися у всезнаючих божків, що не мають точок дотику з іншими.
Інші можуть загравати з Богом й уникати просити Його про допомогу, називаючи
себе агностиками або атеїстами. Вони начебто відкладають на потім бесіди на духовні
теми. Це не означає, що погляди агностиків або атеїстів менш значущі. ДДА поважає
їхні погляди. Але використання подібної позиції для збереження ізоляції - важкий шлях.
Нам варто просити про допомогу, якщо ми хочемо вийти з ізоляції й примкнути до
людства. Нам недостатньо лише розмов на цю тему. Нам варто відпустити контроль і
почати діяти. Нам варто вирішити попросити кого-небудь про допомогу й потім
прийняти цю допомогу, коли нам її запропонують. Ми не можемо видужувати поодинці.
Для того, щоб успішно просуватися по Третьому Кроку й по інших Кроках, нам
варто змінити своє ставлення до прохань про допомогу й почати просити допомоги. Ми
розуміємо, що просто відвідувати збори ДДА й ділитися своїми страхами й надіями не
приводить нас негайно до прагнення просити Вищу Силу про допомогу. Багато хто з
нас ще сумніваються, чи потребуємо ми допомоги, інші задаються питанням, чи не
будемо ми відкинуті у випадку, якщо ризикнемо й звернемося по допомогу. Деякі
дорослі діти усе ще зляться на Бога за невтручання в їх деструктивні або нездорові
родини. Деякі навіть сумніваються, а чи існує Вища Сила взагалі. Є спосіб з'ясувати це.
Зробити зусилля над собою й спробувати. Іншого способу жити не існує.

Невичерпне джерело
Не бійтеся вичерпати Третій Крок. Цей Крок є невичерпним ресурсом надії, що нам
необхідна, щоб впоратися із продиктованими страхом спробами контролювати себе й
інших. По мірі того, як ми працюємо над Кроками, що залишилися, ми будемо
безжально боротися з контролем і невірою в собі. Ця боротьба є єдиним природним
шляхом зцілення після того, як ми почали спиратися на контроль наших почуттів й
емоцій, щоб вижити в наших родинах і стосунках. Контроль символізував для нас
почуття безпеки й передбачуваності, проте, ми визнали особисту й духовну поразку в
таких умовах. У Третьому Кроці ми починаємо поступовий і спокійний процес
послаблення свого задушливого контролю, заміняючи його емоційною волею.
Щоразу, коли ми зіштовхуємося з непробивною маскою контролю й почуваємо себе
переможеними його натиском, нам варто пам'ятати, що ми можемо припасти до
невичерпного джерела Божого милосердя. Третій Крок, у поєднанні з нашими
стосунками з іншим видужуючими дорослими дітьми, є нескінченним ресурсом надії й
віри. Ми можемо нескінченно черпати з нього, день вдень.
 Наш досвід показує, що відпускати наш закостенілий контроль - можливо. Проте,
нам спочатку варто зрозуміти, що означає відпускати. Деякі з нас ставлять знак рівності
між «відпустити» й «умерти» або «зазнати серйозної шкоди». Багато дорослих дітей
відчувають панічний страх, уявляючи, що вони можуть послабити хватку над
залежністю або шкідливою поведінкою, тому що вони вважають, що саме таке
поведінка допомагає їм вціліти та вижити. Ми бачили дорослих дітей, які намертво
вчіпилися у шкідливу поведінку. Деякі з них вмерли, тому що вони не знайшли в собі
готовності відпустити. Інші змогли відпустити й вижили. Це не просто, але ми можемо
це зробити - відпустити - за допомогою Вищої Сили й групи підтримки ДДА.
У Третьому Кроці нам не пропонують жити без обмежень. Ми не пропонуємо
поринути в анархію, не маючи реального вибору. Навпаки, позначивши наші страхи й
риси залежностей, ми йдемо від контролю. Ми рухаємося до Вищої Сили й до
справжньої свободи.
У Третьому Кроці ми глибше розуміємо, як ми боролися з контролем і з Вищою
Силою більшу частину свого життя. Багато дорослих дітей сподівалися на милосердя
або втручання Бога, але ми не могли по сьогодні відпустити й дозволити Богові
управляти нашим життям. Ми соромилися самих себе за нездатність відпустити й по-
справжньому повірити. Ми забули принцип, що багаторазово чули в дитинстві: «Бог
завжди любить нас».
Ми усвідомлюємо, що позбуваємося контролю, коли наші молитви приносять
заспокоєння нашій свідомості й емоціям, коли ми схвильовані. Ми усвідомлюємо, що
відпускаємо, коли руйнуємо нашу самітність і просимо іншу дорослу дитину вислухати
наші страхи й надії. Ми вибираємо спілкування замість комфортної для нас самотності.
Ми відпускаємо, коли стаємо чесними щодо себе й своєї проблемної поведінки, яку ми
хочемо змінити. Ми молимося й просимо допомоги в нашій готовності змінитися. Ми
дозволяємо іншим людям брати участь у нашому житті.

Дарунок вибору
Вибір - це подарунок Бога за вміння відпускати. Багато хто з нас вправляється в
умінні відпускати, малюючи безперервний графік і поміщаючи його на дверцята
холодильника. Щодня ми відзначаємо на ньому по горизонталі наші успіхи. У якісь дні
наш контроль зашкалює за верхню межу графіка, і ми почуваємо себе самотньо й
відокремлено. В інші дні ми звільняємося від контролю й ловимо проблиск волі Бога
щодо нас. Ми відчуваємо волю. Ми вчимося розрізняти, які події або рішення
вимагають підвищеної уваги, а які можна проігнорувати. Ми позбуваємося контролю,
намагаючись розібратися в тому, що нам потрібно, замість того, щоб маніпулювати
іншими людьми, домагаючись від них того, чого в дійсності не хочемо. Позбуваючись
контролю, ми рухаємося по шляху до широкого вибору. Одержуючи вибір, ми
виявляємо, що нам подобається й що не подобається. Нам уже не потрібно проти волі
звично використовувати контроль протягом дня. Ми вибираємо нову кав'ярню, або ми
записуємося на курси, або вчимося пізнавати навколишній світ. Ми починаємо брати
уроки співу або беремо участь у якомусь доброму починанні як волонтер. Ми
забруднюємося, копаючись у грядках, або ми дозволяємо пилу накопичитися на меблях,
не приймаючись за компульсивне прибирання. Ми бачимо твір мистецтва в калюжці
пролитого молока або на поверхні прилавка. Ми вчимося чути нашу Внутрішню
Дитину й бути безпосередніми. Це і є вибір, що зявляється перед нами. Є безліч
прикладів такого вибору, але ми упускаємо його, коли приймаємося контролювати.
До звернення у ДДА в нас не було дійсного вибору. Ми залежали від наркотиків, їжі,
сексуальних стосунків, роботи, і в нас не було стрижня. Багато хто з нас являли собою
реактивних особистостей, замкнених у постійно тиражованій поведінці. У ДДА
духовний фокус спрямований на зцілення від сімейної хвороби, і ми ламаємо
сформований хід речей. Ми замінюємо відсталість і страхи надією. Ми відкриваємося
назустріч змінам.
Ми приймаємо усвідомлене рішення щодня доручати нашу волю й життя турботі
Вищої Сили. Ми усвідомлюємо, що шлях до широкого вибору - це духовний шлях, що
починається від заперечення й відсутності вибору і проходить до більш широкого
вибору до інтуїтивного розуміння й прийняття рішень. Вибір, що відкривається перед
нами у ДДА, пропорційний цілісності наших границь. Чим більше ми відпускаємо, тим
міцнішими стають наші границі. Це і є парадокс програми ДДА: Коли ми відпускаємо,
наші границі міцнішають.

Кілька слів про релігійне насильство

ДДА з повагою ставиться до всіх релігій і систем духовних переконань, які існують у
світі. Ми не визначаємо, яка релігія краща, а яка гірша. Наш Третій Крок відкриває нам
широкий шлях досліджень духовної сфери. Ми заохочуємо членів груп шукати якомога
більше наповнене духовне життя, щоб домогтися максимального прогресу у видужанні.
 Багато хто з членів співтовариства ДДА страждали від релігійного насильства, що
полягало у жорсткому ставленні, що йшло від авторитетних людей. Інші дорослі діти
зазнали сексуальної агресії від священика або інших духовних осіб.
У міру того, як ми проймаємося любов'ю Бога в Третьому Кроці, ми визнаємо, що
багато дорослих дітей, які зазнали й продовжують зазнавати духовного насильства,
борються з концепцією Бога й з контролем. Емоційна і духовна шкода, викликана
актами зради самого себе, розхитує й спустошує. Тим, хто зазнав подібного, ДДА
рекомендує тримати серце відкритим і бути поблажливими до самих себе й до своєї
роботи по Програмі ДДА, щоб знайти Бога, як вони Його розуміють. Ми віримо в те,
що наша надія на вихід полягає у пошуку духовного рішення, у товаристві з іншими
видужуючими дорослими дітьми.
Інші форми духовного насильства містять у собі спілкування з дорослими, які на
людях поводилися як доброчесні особистості, але за закритими дверима були злісними
й жорстокими. Це формувало в нас перекручене сприйняття Бога, оскільки дитиною ми
були спантеличені й думали, що бачимо справжнє Його обличчя. Проте, ми не повинні
забувати, що Рішення, пропоноване у ДДА, стверджує: «Нашим справжнім батьком є
Вища Сила, яку дехто з нас вирішили називати Богом. Незважаючи на те, що в нас були
питущі або дисфункційні батьки, наша Вища Сила дала нам 12 Кроків для нашого
видужання».
Рішення ДДА також говорить про те, що наші батьки були біологічним
інструментом, що дав нам життя. Для багатьох з нас, хто вибрали ДДА як життєву
програму, справжнім батьком є люблячий Бог.
Віднайдення Бога, як ми Його розуміємо, є запорукою стабільного видужання й
дійсних, глибинних змін. Ми не можемо відхилятися від завдання шукати Бога з усією
серйозністю, незалежно від того, що нам, можливо, говорили в дитинстві про Бога.
ДДА є духовною програмою, що пропонує силу й милосердя, необхідні нам для
зцілення від наших духовних й емоційних ран. У Кроках ДДА й у створеному на їхній
основі Співтоваристві вкладена сила. Робота по Програмі ДДА, підкріплена
спонсорською допомогою, може допомогти опрацювати Третій Крок дорослим дітям,
які зазнали в дитинстві релігійного насильства. За допомогою Програми ми
встановлюємо зв'язок з нашим Справжнім Батьком, з Богом, як ми Його розуміємо.

РОБОЧИЙ ЗОШИТ, ТРЕТІЙ КРОК: Прийняли рішення...

Щоб працювати по цьому зошиту вам знадобляться підтримка й чесність перед
самими собою. Передбачається, що ви знайдете спонсора або ж духовного наставника
перед тим як почнете працю. Ми хочемо вас попередити. Деякі проблеми, які
піднімаються у ДДА під час роботи по Кроках або на зборах, можуть сколихнути
тривожні спогади про якісь факти жахливого насильства. І може знадобитися
професійна допомога, щоб розібратися з ними безпечно й ефективно. Ми заохочуємо
дорослих дітей з такими проблемами звертатися за додатковою допомогою через
консультування або психотерапію.
Багато дорослих дітей вважають, що їм допомагають відповіді на конкретні питання
про виховання в їх алкогольній або дисфункційній родині. Відповідаючи, ми
починаємо бачити наше заперечення й роль, яку ми грали в нашій сімейній структурі.
Ми також бачимо, як проявляють себе в нашому житті сьогодні наслідки алкоголізму
або іншої сімейної дисфункції. У Третьому Кроці ми усвідомлюємо, що це ми повинні
прийти до вибору нашого розуміння Бога. Ніхто інший не може зробити цього за нас.
Коли ми були дітьми, нам вселяли, яким був Бог, або яким Він не був. Але у ДДА ми,
можливо, уперше в житті можемо задавати питання й міркувати про Вищу Силу. Ми
можемо вибирати й описувати Бога або Дух Всесвіту за власною термінологією. Якщо
ж у вас немає концепції Бога або Духа Всесвіту, то ми пропонуємо вам просто тримати
свій розум відкритим. Почніть відтіля, де ви зараз. Для деяких початком, що
призупинить хворобу сімейної дисфункційності, стає агностицизм або просто питання
віри. Це зовсім нормально - почати вашу духовну подорож з питань замість твердої віри
або системи вірувань. Ми також раді й атеїстам. Ми виявили, що безліч атеїстів із
задоволенням користуються дарунками програми ДДА й знаходять силу, більшу ніж
вони самі, у групі ДДА.

Третій крок. Питання й Інформація:

1) Чи можна сказати, що я молився Вищій Силі й ніколи не одержував відгуку на свої
молитви?

Що мої батьки, друзі й релігійні лідери говорили мені про Бога? Чи можна мені було
задавати питання?
 Якби я малював зображення Бога або Божественної Сили Всесвіту, як би вона
виглядала?

Що мені говорили про молитву мої батьки, друзі й релігійні лідери?

Чи припустимо було злитися на Вищу Силу?

Чи було таке, що мої батьки поводилися під час богослужіння по одному, а вдома
зовсім по іншому?

Як мої спроби контролювати інших людей чи мої власні емоції заважають Богові
працювати в моєму житті? (приведіть конкретний приклад)

У якій одній сфері мого життя я можу почати думати про те, щоб послабити
контроль?

Чи знаю я як веселитися?

Прийняли Рішення:
1) Що відбудеться, якщо я вирішу передати мою волю й життя Богові, як я Його
розумію?

Чи можу я поговорити з іншими членами ДДА про те, як вони вирішили передати
свою волю й життя Вищій Силі?

Чи усвідомлюю я, що Вища Сила, що привела мене у ДДА, усе ще зі мною й ніколи

мене не покине?

Чи усвідомлюю я, що Бог - це мій справжній батько, і він був присутній весь цей
час?

Чи вірю я, що Бог чує мої молитви?

Чи розумію я, що Бог піклується про мене, що б я не накоїв?

Бог, як ми його розуміємо:

1) Чи можу я попросити мою Вищу Силу бути зі мною щоб не трапилося?
 Чи покине мене Бог, якщо я не буду працювати по програмі ідеально й досить
швидко.

Чому Бог відмовляється відкидати або відпускати мене коли я почуваюся незначним
або нічого не вартим?

Чи можу я попросити Вищу Силу допомогти мені послабити самі яскраві прояви
мого контролю?

Як я приймаю безумовну любов Бога до мене?

Яким чином «перебатьківство» (стати самому собі люблячим батьком) пов'язане із

Третім Кроком? Хто такий «справжній батько»? (Підказка: Прочитайте
Рішення)

Духовні принципи Третього Кроку: Готовність і Прийняття Допомоги:

1) Чи готовий я робити все, що буде потрібно, щоб працювати по програмі ДДА й
фокусуватися на собі? (Що я готовий робити?)

Перед чим я здаюся, щоб мати можливість зробити програму ДДА пріоритетною в
моєму житті?

Які дії, що показують, що я здаюся й звертаюся до мого дитячого досвіду, я можу

почати?

Чи можу я почати з рівня готовності? Чи можу приготуватися до готовності здатися?

Чи можу я почати з відмови від ненависті до себе й поведінки, яка заподіює мені
шкоду?

Чи готовий я просити про допомогу?

Чи готовий я прийняти допомогу, якщо я попросив про допомогу?

Яким чином прохання про допомогу може бути способом відмови від контролю?

Твердження-медитації Третього Кроку ДДА:

 Ці вправи можна робити вдома, на роботі або в будь-якому місці на ваш вибір.
Багато хто з дорослих дітей знаходять тихе місце й виключають мобільні телефони,
телевізори або інші відволікаючі прилади. Сидячи в розслабленій позі, вони роблять
повільний вдих і видих, 5-10 разів, концентруючись на зручній точці перед собою.
Поглядаючи на текст твердження, вони повторюють кожне з них повільно, перш ніж
закрити очі для медитації. Для кращого результату не намагайтеся зрозуміти
твердження, поки читаєте його. Просто промовляйте його повільно й прислухайтеся до
слів і свого голосу. Ці позитивні твердження також можна брати з собою, записавши їх
у блокнот. Деякі члени ДДА приклеюють їх вдома до дзеркала.

Твердження: Відпусти. Пусти Бога.

1) Я готовий розглянути можливість поступово відпускати контроль у своєму житті.
2) Я готовий подзвонити кому-небудь, коли відчую сильне бажання
проконтролювати думки або дії іншого.
3) Я вірю, що справжній вибір виходить від Бога, як я його розумію, а не від моїх
ілюзій контролю й порядку.
4) Я бажаю справжнього вибору й уміння його відрізняти.
5) Я передаю свою родину Богові, як я його розумію.
6) Я доручаю мою ненависть до себе.

Молитва Третього Кроку

Багато членів ДДА використають молитву Третього Кроку щоб закріпити офіційно
Третій Крок і перейти до Четвертого Кроку. Деякі вимовляють цю молитву разом з
іншою людиною. Це може бути ваш спонсор, консультант, духовний наставник або
близький друг. Ми пропонуємо робити це з метою навчитися просити кого-небудь
розділити ваше нове життя. Спільна молитва з іншою людиною говорить нам, що ми
встановлюємо зв'язок з життям і з іншими якимсь важливим способом. Ось молитва
Третього Кроку ДДА.
Боже. Тільки сьогодні я готовий відпустити мої страхи й передати мою волю й моє
життя твоїй турботі. Даруй мені мудрість розрізняти те, що я можу й те, що не
можу змінити. Допоможи мені пам'ятати, що я можу просити про допомогу. Я не
один. Амінь.

ДУХОВНІ ПРИНЦИПИ ТРЕТЬОГО КРОКУ:

Готовність і Прийняття Допомоги

КРОК ЧЕТВЕРТИЙ
Зробили ретельний і безстрашний самоаналіз.

Картина, яку не описати й тисячею слів

Коли я прийшла у ДДА, там було стільки речей, яким мені ще треба було навчитися.
Ще на першій консультації із психологом і на перших зборах я відразу ж зіставила
свою поведінку з описаним у списку Брудної Білизни. Але ідеї про існування Внутрішньої
Дитини, а також почуття сорому й покинутості, з першого разу були мені
незрозумілі. Мій спонсор у ДДА розуміла, що зі мною відбувається. За допомогою
Четвертого й П'ятого Кроків вона допомагала мені розібратися в моїх втратах і
пов'язаних з ними подавлених почуттях й невираженим болем.
Для цього вона використала Дванадцять Кроків, літературу ДДА, вправи із
розвитку почуттів, афірмації, а також ще один спосіб, що допоміг мені побачити свій
сором і покинутість, що ховаються за моїм дитячим досвідом дитини, яка зазнала
насильства. Вона сказала, що коли мій батько кричав на мене або погрожував мені, він
по суті соромив мене й залишав. Я не розуміла цього доти, доки не подивилася на свої
дитячі фотографії, які я на прохання консультанта принесла на сеанс терапії. Я
бачила ці фотографії й раніше, але зрозуміти їх змогла тільки зараз. Серед них була
моя фотографія у віці п'яти років. Поки я не звернулася у ДДА, ця фотографія нічого
для мене не означала, а моя мама навпаки обожнювала її. Вона поставила її на
телевізор. Під час консультації терапевт попросила мене взяти цю фотографію в руки
й мовчки придивитися на неї. І я, нарешті, побачила, якою ніжною й чутливою я була в
дитинстві. Я ніколи не зауважувала, які в мене були сяючі очі. У мене була щира
посмішка. Після цього я усвідомила значення сорому й покинутости. Я зробила свій
перший крок назустріч своїй Внутрішній Дитині.

Зцілення полягало в рівновазі

Я прийшов у ДДА, коли лише ледь знайшов тверезість і чистоту. Я почував себе
божевільним. Я виробляв таке і мені в голову приходили такі думки, що мені ставало
страшно за своє психічне здоров'я. Я ніяк не міг заглушити у своїй голові голоси, які
повторювали мені, що я божевільний або наближаюся до божевілля. Коли я прочитав
Четвертий Крок, я не міг погодитися з тим, що маю ще й чесноти. Я був переконаний,
що є втіленням зла. Я почував себе так, начебто в мене роздвоєння особистості. Зовні
я був спокійний, але зсередини мене мучили думки й нав’язливі ідеї.
Я уникав стосунків, тому що боявся, що зроблю щось таке, що нашкодить іншій
людині. Коли був підлітком, я робив ганебні дії по відношенню до своєї маленької
племінниці. У ДДА, я пригадав свою поведінку. Я почував відразу й задавав собі
питання, чи зможуть кроки стати рішенням для мене. Я постарався по максимуму
виконати Третій Крок і приступив до Четвертого. Оскільки я звик суворо судити себе,
у своєму Четвертому Кроці я перерахував здебільшого негативні дії й думки. Я очікував
вироку. Мені ніколи не спадало на думку урівноважити свій Четвертий Крок переліком
позитивних рис. Я також скинув з терезів сором, що переходив із покоління в покоління
й успадковане від батьків почуття покинутості.
Досвідчений консультант подивився мій Четвертий Крок і запропонував мені
написати 10 позитивних якостей, якими я володію. Я майже відмовився, тому що був
впевнений, що збрешу, якщо напишу хоча б одну з моїх позитивних рис. Моє божевільне
мислення штовхало мене до думки, що мій порятунок у чесності, а написати про рису
характеру, в яку я не вірю, буде неправдою. Все-таки моя готовність видужувати
узяла гору, і я виконав завдання, яке полягало не тільки в тому щоб написати, але й у
тому щоб прочитати вголос список позитивних якостей консультантові під час наших
зустрічей. Читання вивертало мене навиворіт, але ефект був приголомшивим. Хоча я й
не вірив у написані мною твердження, я помітив, що часто думаю про них. Я виконав
свої Четвертий і П'ятий Кроки й подумав, що одержав незначне полегшення. Але щось
все-таки відбулося. Після виконання мого П'ятого Кроку, іноді машинально мені
траплялося суворо засуджувати себе, але відразу ж слідом за цим у моїй голові
виникав список тверджень про мене й змушував не поспішати й задуматися.
Це було 20 років тому. Зараз я можу подумки перелічити мої позитивні якості й
повірити в них. Ці твердження й інша робота по програмі ДДА дали мені досить для
того, щоб отямитися. Я усе ще думав про огидні вчинки, зроблені раніше, але мені
полегшало, тому що я позбувся переданого з покоління у покоління сорому. Я вважав,
що в мені немає нічого доброго, але пізніше виявив, що чогось таки вартую.

Четвертий Крок - це буфер для почуття сорому

Для мене Четвертий Крок став блокадою почуття сорому. У мене було зрадницьке
почуття неадекватності й відчуття власної ущербності. Четвертий Крок заблокував
цей сором.
Через те, що в дитинстві мої потреби не зустрічали підтримки, а мої вразливі
місця були не захищені, у мене сформувалося почуття сорому. Коли я був дитиною, я
був не в змозі зрозуміти, що причиною мого почуття покинутості й зневаги була
хвороба моїх батьків й їхня поведінка, що травмує. Я думав, що я недостатньо гарний
для того, щоб заслуговувати емоційну підтримку й турботу, яких я потребував. Я
виживав завдяки своїй «хорошості», досконалості, прагненню завжди бути правим. Я
поводився таким чином, щоб гарантовано одержати схвалення. Я думав, що ставши
досить гарним, я буду почувати себе захищеним.
Я виконав Четвертий Крок, склавши список своєї здорової й проблемної поведінки.
Це допомогло мені об'єктивно глянути на свої сильні й слабкі сторони. У міру того, як
я почав дивитися на себе в реальному світлі, мій сором почав розчинятися. Мені вже не
потрібно було захищати свою поведінку або намагатися її пояснити, щоб упоратися з
почуттям сорому. Сором - це неправда, яка намагається нав'язати мені думку про те,
що я поганий. Я робив погані вчинки, але я робив і гарні. Четвертий Крок допомагає
мені побачити правду. Він говорить мені про те, що я людина. У мене є сильні й слабкі
сторони. Четвертий Крок дав мені міру самоцінності, так що я почав відпускати мою
компульсивну потребу бути досконалим, правим і шукати схвалення.

Докладний і короткий самоаналіз

Мій самоаналіз не повинен починатися словами «Господи, що зі мною не так?» Я
повинна визначити, що в мені є гарного, і що поганого. Мені не слід мучити себе знову
й знову, фокусуючись на тому, що в мені не так. Я повинна бути гранично чесна й
уважна до дріб'язків, і в моєму докладному самоаналізі, і в короткому. Мені необхідно
зрівноважити свої позитивні якості рисами, які викликають проблеми.
На додаток до докладного самодослідження по Четвертому Кроку я використаю
також короткий самоаналіз, у якому аналізую події дня. Один раз вранці я готувала
чоловіку вівсяну кашу, як раптом він оголосив, що коли він готує вівсянку, він робить її
на водяній бані, і тоді каша стає без грудочок, і не пристає до каструлі. Я вп'ялася у
нього. Але замість того, щоб луною повторювати докори своєї матері - «Ах, тобі не
подобається, як я це роблю, тоді роби сам» - я зробила кілька повільних вдихів і видихів
і подивилася на цю ситуацію більш спокійно. Аналіз був досить простим. Коли я була
маленькою, усе, що б не робила моя мати, було важливим, і нам заборонялося її
переривати. Моя злість вийшла на поверхню, коли мій чоловік порушив те, що я
приймала за границю. Моя лють спалахувала щораз, коли виявлялося, що правила, по
яких жила моя мати, не працювали по відношенню до мене. Мій чоловік перервав мене в
процесі готування їжі. Мені хотілося відповісти йому по шаблону своєї матері, але я
звернулася до свого видужання. Я попросила його привертати мою увагу й потім
запитувати мене, чи можу я перерватися на хвилинку, перш ніж починати зі мною
розмову в той час, коли я зайнята готуванням або чимсь іще. Він пообіцяв і став
дотримуватися цього правила.
Мій довгий список по Четвертому Кроку ставить питання у всіх сферах мого
життя. На сьогоднішній день я виконала три різних самодослідження: один у Групі по
вивченню Кроків, інший зі спонсором і третій самостійно. Відповідаючи на питання
самодослідження, я виявила, ким я є, де перебуваю, у яких випадках я права й у якому
напрямку рухаюся.
За допомогою різних способів самодослідження я виявила, що я є живою людиною, у
якої є те, що їй подобається, і те, що їй не приємно, пороки й чесноти. Звертаючись
до своєї батьківської родини, я засвоїла, що почуття сорому, властиве мені, не є моїм.
Це почуття сорому було технікою, використовуваною моїми дисфункційними
батьками, щоб контролювати навколишній світ. Використовуючи метод Четвертого
Кроку, я стала рости емоційно й духовно. Тепер я знаю, як стати тією людиною, якою
я хочу бути.

Почати Четвертий Крок

Наближаючись до Четвертого Кроку, багато дорослих дітей говорили: «Навіщо
копатися в минулому? Що зроблено, те зроблено. Я хочу забути про минуле й рухатися
вперед».
На ці заперечення у ДДА є відповідь і гарантія того, що це необхідно. Більшість
людей попадають у ДДА не випадково. Ви перебуваєте тут з якоїсь причини, тому
прислухайтеся до того що відбувається з відкритим серцем. Наш досвід свідчить про те,
що наше минуле може стати нашим самим більшим надбанням, якщо ми готові просити
про допомогу й трудитися над тим, щоб побачити те що відбувається в істинному
світлі. Навіть ті дорослі діти, хто може назвати випадки насильства або приклади
відкидання без роботи із Кроків, можуть виграти від виконання Четвертого Кроку.
Просто називати події минулого не завжди достатньо для того, щоб наблизитися до
зцілення й пробачити себе. Не розуміючи значення покинутості, прихованої в
минулому, дорослі діти схильні відтворювати її в поточному житті. Недосліджене
минуле стає майбутнім для наступних поколінь. Залежність, зловживання й пекельне
життя переходять до наступних поколінь із приголомшливою регулярністю. Ми
просимо тебе опрацювати Четвертий Крок і всі Дванадцять Кроків для того, щоб знайти
своє Справжнє Я и зруйнувати цикл сімейної дисфункційності. Якщо Кроки не
привнесуть у ваше життя полегшення або ясності, ми повністю відшкодуємо вам ваш
колишній спосіб життя. Це і є гарантія ДДА.

Зрив у ДДА
Якщо ми пропустимо цей Крок або Крок П'ятий, є ризик, що ми повернемося до
нездорової залежності й самознищуючої поведінки. Зрив у ДДА завжди
супроводжується почуттями страху, ненависті до самого себе, покинутості, винесеної з
нашого дитинства. У зриві ми відтворимо ролі й залежну поведінку, що ми увібрали в
себе через нездорових батьків. Зрив може приймати різноманітні форми, але у всіх
зривів ДДА є одна загальна властивість.
Однією з форм зриву у ДДА є деструктивні дії, повторювані дорослою дитиною
протягом декількох тижнів, у яких задіяна одна з рис виживання. Ці риси відомі за
назвою «Список брудної білизни» (опис проблеми) або типові поведінкові шаблони.
Іншою формою зриву може бути перебування у стосунках із застосуванням фізичного
або емоційного насильства при відсутності чіткого плану виходу з таких стосунків.
Зрив може також включати й застосування до себе самознищуючої поведінки. Така
поведінка містить у собі алкоголізм, переїдання, вживання наркотиків, азартні ігри,
безладний секс. Коли ми в зриві, ми можемо знову почати відчувати страх перед
авторитетними людьми, безжалісно засуджувати себе. Коли ми втягуємося в залежну
нездорову поведінку, ми можемо відчути себе як після емоційного похмілля. Ми
бачимо, що наші границі слабшають, і виявляємо, що починаємо маніпулювати іншими
людьми, домагаючись того, чого, як нам здається, ми потребуємо. В той самий час,
деякі з нас в зриві виступають як контролююча владна особа стосовно наших дружин
або дітей. Ми з обуренням видаємо назовні нашу нездорову поведінку у формі гніву або
нечесності. Нам трапляється після цього почувати каяття, але ми не маємо сил змінити
нашу поведінку. Коли це відбувається, звичайно ми не залишаємо програмі ДДА або
Крокам ні найменшого шансу допомогти нам.
Проте, декому, можливо, вдавалося перервати за допомогою ДДА свою деструктивну
поведінку. Однак, тоді ми перемикаємося на іншу залежність або поведінку, що нас
руйнує. Це також може бути зривом. Для всіх зривів ДДА характерні різноманітні
форми заперечення, і ми непомітно для себе починаємо діяти відповідно до
поведінкових шаблонів, перерахованих у списку Брудної Білизни, тому що вони
допомагають нам вижити. Ми забуваємо про те, що в нас є вибір. Ми повертаємося до
однієї зі своїх дисфункційних сімейних ролей. Ми перестаємо відчувати почуття.
Звичайно в такі періоди ми перестаємо відвідувати збори.
У ДДА ми шукаємо «емоційної тверезості» за допомогою любові й доброго
ставлення до самого себе. Ми перестаємо завдавати собі шкоду й поступово досягаємо
емоційної тверезості.

Повторюючи Перший, Другий і Третій Кроки

Багато хто з нас приступає до Четвертого Кроку після повторення перших трьох
Кроків. У Першому Кроці ми усвідомлюємо, що ми безсилі перед наслідками сімейної
дисфункційності й що наше життя стає некерованим, коли ми намагаємося
контролювати інших або намагатися задовольнити наші внутрішні потреби за рахунок
зовнішніх джерел. Ми безсилі перебороти механізми виживання, вироблені нами, щоб
вижити в дитинстві, проте, ми знаємо, що можемо зменшити або пом'якшити деякі із
цих шаблонів поведінки.
У Другому Кроці ми дізналися, як прийти до віри. Ми довідалися, що увібрали в
себе батьківські риси: байдужість, сором або відкидання Вищої Сили. У Другому Кроці
ми почали відокремлювати поведінку наших батьків від волі Бога. Ми почали
розглядати наших батьків, як пару, що дала нам життя. Ми також почали сприймати
нашу Вищу Силу як нашого Істинного Батька, що ніколи нас не покине.
У Третьому Кроці ми засвоїли, що наше одержиме прагнення контролювати інших і
себе заважає здійсненню волі Бога щодо нас, а вона містить у собі життя в гармонії з
нашими почуттями, креативність і духовність. Ми дізнаємося, що дійсний вибір для нас
покладений у даровану Богом здатність відпускати. Ми засвоїли, що наші спроби
знайти вибір, які ми застосовували до початку видужання, були замаскованим
контролем. У Третьому Кроці ми дізналися, що вибір часто починається із зіткнення з
нашим запереченням. У міру нашого росту в програмі наші рішення містять у собі
дійсний вибір, що перетворюється в мудрість. Ми вчимося бути спокійними й розуміти,
що Бог є Богом.
Різниця між безстрашним і ретельним моральним самодослідженням по Четвертому
Кроку й визначенням нашої поведінки й напряму думок по Першому Кроку покладена
у фокусі. У Першому Кроці ми оцінили наслідки насильства в дитинстві і його впливу
на наше сьогоднішнє життя в таких проявах, як напрацювання механізмів виживання.
Якоюсь мірою ми провели інвентаризацію наших батьків. Ми зафіксували, що
відбулося, і в результаті цього одержали ясність щодо наших сьогоднішніх і майбутніх
дій. У Четвертому Кроці ми зрівноважимо наші знання про наслідки сімейної
дисфункційності в нашому житті інформацією про нашу власну проблемну поведінку в
дорослому віці. Будучи дорослими, ми завдавали шкоди іншим. Ми приймали
неправильні рішення, в основі яких лежала наша сімейна спадщина, ми звинувачували
інших, коли ті спонукували нас змінитися. Багато з нас циклічно повторювали ті самі
помилки, втрачаючи надію змінити свою поведінку. Потайки ми були переконані, що не
можемо змінитися. Ми керувалися позицією жертви, тому що нам здавалося, що така
позиція допоможе нам уникнути критики, при цьому вона залишала в нас глибоке
почуття безнадійності. Наша ненависть до себе ставала усе глибшою. В інших випадках
ми ставали мучениками й винуватили інших за їхнє погане ставлення до себе, при
цьому відмовляючись взяти на себе відповідальність за виконання роботи для
видужання. Багато дорослих дітей, які не видужали, використали нанесені їм у
дитинстві травми як прикриття, що допомагало їм виправдовувати свою нездорову
поведінку й відкидати всі пропозиції про допомогу. Нам варто знайти спосіб визнати
свою поразку й «навчитися вчитися». Ми повинні зрозуміти, що пропозиції допомоги
не є критицизмом або особистісним випадом проти нас.
У багатьох з нас є діти, які в майбутньому, можливо, віднесуть себе до ДДА, тому що
сімейне захворювання дисфункційністю перейде до них. Ми не бажаємо, щоб це
відбулося, але, на жаль, часто трапляється саме так. Ми почуваємо сором і тривогу за ті
дії, які ми робили стосовно себе або до своїх дітей. Але в нас у ДДА є надія. За
допомогою й підтримкою нашої групи ДДА й нашого спонсора ми можемо змінитися.
Ми приходимо до віри в те, що існує інший спосіб життя. Якщо ми копітко працюємо
по Дванадцяти Кроках ДДА, трапляються такі чудеса, які ми навіть не могли собі
уявити. У результаті виконання Четвертого Кроку ми знаходимо видужання й більш
глибоке відчуття присутності Бога. Наше почуття сорому притупляється, і почуття
нерозкаяності зменшується завдяки звільняючій дії Кроків. Ця воля зростає в міру
виконання наступних Кроків.

Невинний
Ключове слово, яке треба запам'ятати при опрацюванні Четвертого Кроку, -
невинний. Засновник ДДА Тоні А. вірив у те, що дорослі діти повинні виконати
«ретельне, але без звинувачень, дослідження наших батьків, тому що у своїй основі ми
самі перетворилися в них». Тоні вважав, що ми увібрали в себе наших батьків. Ми
перетворилися в них у нашому напрямі думок й у діях, навіть якщо ми прикладали
зусиль стати іншими. Коли в Четвертому Кроці ми зосереджуємося в першу чергу на
собі, ми також включаємо в наше самодослідження й дослідження нашої родини. ДДА
вважають, що неможливо виконати ретельне й чесне самодослідження, якщо не
включити в нього сімейні стосунки.
Обвинувачення не є завданням ні Четвертого Кроку, ні якого-небудь іншого із
Дванадцяти Кроків. Проте, ми не повинні знімати відповідальність з наших батьків і
родини за їхні дії або бездіяльність. Відсутність звинувачень і відповідальність є
ключовими для виконання збалансованого, але ретельного дослідження.
Ми не знімаємо відповідальності з нашої родини, коли перераховуємо, що трапилося
з нами, без страху бути осміяними або звинуваченими в неправді. У Четвертому Кроці
ми перераховуємо погрози, побої, сальні дотики або інші дії, які могли бути зроблені
щодо нас. Ми розповідаємо нашому спонсорові або духовному наставникові про те, що
трапилося в нашому дитинстві.
Ми не звинувачуємо, тому що ми усвідомлюємо спадкоємну причину сімейної
дисфункційності. Наші батьки виростили насіння сорому й страху, передані їм. У них
не було вибору в дитинстві. Вони вижили, так само як вижили ми. Хоча деякі батьки
були відвертими садистами або були наполегливими у своєму божевіллі, інші навпаки
намагалися зробити все, що могли. Такі батьки прийняли свідоме рішення виховати
своїх дітей по-іншому, не так, як виховували їх. Багато хто із цих батьків утримувався
від уживання алкоголю, хоча, незважаючи на це, вони страждали від страхів і почуття
сорому. Деякі із цих батьків, які прагнуть до блага, навчилися вимовляти слова любові
й схвалення. Проте, вони передали нам сумнів в самих собі й недостатність любові до
себе. Багато хто з нас є дорослими дітьми таких батьків. Ми діяли одержимо або
проявляли інші типи поведінки, які наносили нам шкоду, і в такий спосіб продовжували
хворіти сімейною дисфункційністю.
Непитущі батьки, що виросли в алкогольних родинах, є насамперед дорослими
дітьми, які не видужали, які, проти своєї волі, передають сімейну дисфункційність
наступним поколінням. Такі батьки, як правило, насамперед є залежними
особистостями, якими управляють «внутрішні наркотики», такі як страх, збудження,
занепокоєння. Це явище зветься «спів-алкоголізм». Воно впливає на дітей точно так
само, як на них впливає вживання алкоголю, якщо воно має місце бути. Це означає, що
наші непитущі батьки були залежними особистостями, якими керували численні форми
страху й сумнівів у собі. Вони проектували свої страхи й занепокоєння на нас, що
приводило до таких самих руйнівних результатів, як у випадку вживання алкоголю в
батьківській родині. Вони передавали залежність або нездорову поведінку, хоча не
вживали алкоголю.
Ми намагаємося не звинувачувати питущого батька. Алкоголік страждає від
невиліковного захворювання із прогресуючим характером. Алкоголік дуже хворий і
тілесно, і душевно. Обвинувачуючи хворих людей, ми не зможемо досягти духовного
росту, якого ми прагнемо.
Намагатися не звинувачувати не означає намагатися не відчувати злість або відразу.
Багато хто з нас відчувають лють, коли говорять про насильство й занедбаність у своїх
родинах. Ці почуття нормальні відносно жорстокого й нездорового виховання, що нам
довелося пережити.
Ми намагаємося не загрузнути в шаблоні жертви. Такий шаблон може знецінити
емоційні й духовні дарунки, які ми одержуємо у ДДА. Якщо ми навчимося чітко
перераховувати те, що з нами трапилося, замість того, щоб винуватити в тому що
сталося інших, ми швидше знайдемо дорогу до зцілення й пробачення себе. Називаючи
справжні причини нашого страху й покинутості, ми знаходимо сили. На шляху до
зцілення ми перестаємо грати роль жертви й звертаємося до своїх власних сил.
Четвертий Крок дає нам шанс визначити, що відбулося, і перетворити наші хворобливі
дитячі враження в наш найцінніший актив. Коли ми знаємо, що з нами відбулося, ми
можемо допомогти іншим дорослим дітям, як ніхто інший, навіть найбільш
кваліфіковані фахівці й священики. Зрештою ми зможемо смиренно сказати: «От що
відбулося зі мною. Це моя історія. Але існує інший спосіб життя».
Є ще одна причина, по якій ми призиваємо до справедливості стосовно наших
батьків, не звільняючи їх при цьому від відповідальності. Багато хто з тих, хто
опрацював Четвертий Крок, визнали, що ми завдавали шкоди власним дітям. Ми
передали їм те, що одержали самі. Багато хто з нас змінили свою поведінку й
відшкодували збиток. Проте, багато хто з нас можуть одного разу виявитися у фокусі
самодослідження наших власних дітей, що постукали у двері ДДА. Це і є причина
зробити справедливий самоаналіз без обвинувачень щодо своєї родини й батьків. Якщо
ми діємо справедливо, ми також можемо розраховувати на справедливість.
У той час як ми досліджуємо в Четвертому Кроці спадкоємну причину сімейної
дисфункційності, ми повинні пам'ятати, що Четвертий Крок - це наше власне
самодослідження. У ДДА ми вчимося переборювати своє заперечення й
зосереджуватися на собі. Це означає, що ми будемо дивитися на поведінку наших
батьків, співставляючи її з власною поведінкою. Ми концентруємося на собі й на своїх
спробах знайти ясність і звільнитися від сімейної дисфункційності. Ми прагнемо
залишити спроби вилікувати нашу родину за допомогою наших теперішніх стосунків.
Ми прагнемо вийти з ізоляції й перестати тиражувати ті самі шаблони, що опираються
на наші страхи бути покинутими й на ненависть до самих себе. Ми хочемо знайти
цілісність.
У процесі роботи над Четвертим Кроком і наступними Кроками програми ДДА ми
вчимося виховувати себе. Нам потрібно досліджувати себе й свою поведінку по-
доброму. Ми повинні рішуче захищати нашу Внутрішню Дитину або свою Справжню
Особистість. У той же час ми не можемо дозволити, щоб дискомфорт або страх
перешкодили нам знайти чесність щодо своєї власної поведінки.

Завдання по Четвертому Кроку й рекомендації з їхнього виконання

Нижче наведені завдання й рекомендації з їхнього виконання, які допоможуть вам
ретельно дослідити наслідки виховання в дисфункційній родині. Завдання містять у
собі дослідження рис виживання, секретів, шкоди, образ, сексуального насильства й
посттравматичних стресових розладів. Більшість членів ДДА страждають тією або
іншою формою посттравматичного стресового розладу (ПТСР), що найчастіше
проявляється в надзвичайній недовірливості до того, що нас оточує, або пильної уваги
до слів і дій інших людей. Таке поводження є наслідком того, що в дитинстві нам по
більшій частині доводилося бути насторожі.
Чесність із самим собою й мужність є принципами Четвертого Кроку. Ми нагадуємо
вам про те, що при проведенні самодослідження критично важливо не тільки бути
чесним й уважним до деталей, але й поблажливим стосовно самого себе. Більшість
дорослих дітей не має проблем із перерахуванням своїх недоліків і почувають надмірну
відповідальність щодо дій інших людей. Головним є протиставити недолікам свої
позитивні риси, навіть якщо вам і здається, що у вас їх немає. У вас є достоїнства. Ці
вправи допоможуть вам знайти ресурс і врівноважити недоліки достоїнствами.
Ми рекомендуємо вам у міру виконання вправ по Четвертому Кроку підтримувати
постійний контакт із вашим спонсором або консультантом. Для того, щоб залишатися
сконцентрованими на тому, що ви робите, відвідуйте збори, спілкуйтеся по телефону й
по електронній пошті. Четвертий Крок дає вам можливість встановити, що відбувалося
з вами в дитинстві. Ми проживаємо цей процес в атмосфері любові, розуміння й
підтримки. Саме це відрізняє наше сьогоднішнє життя від того, як ми жили в дитинстві,
коли ми не могли говорити, довіряти або відчувати. У Четвертому Кроці ми можемо й
те, і інше, і третє завдяки підтримці ДДА й Бога як ми Його розуміємо.

Розпізнавання своїх почуттів

Перш ніж почати виконувати вправи по Четвертому Кроку, прочитайте наведений
нижче список почуттів. У ньому описані прояви різних почуттів на рівні тілесних
відчуттів. Це може стати вам у нагоді для виконання наступних вправ.
Ми не тільки придушуємо свої почуття або відсторонюємося від них, але ще й
зазнаємо труднощів з розумінням як самих почуттів, так і того, що вони означають.
Багато хто з нас побачивши довгий список почуттів й їхніх описів застигали в
здивуванні, не розуміючи значення цих слів. Ми відчуваємо незручність щодо власних
почуттів, тому що називати й проживати свої почуття є для нас новим досвідом. Коли
ми були дітьми й підлітками, наші почуття формувалися залежно від настрою й дій
батьків. Ми були надчуттєві стосовно тембру голосу батьків, до їхніх рухів і жестів. Ми
спостерігали за поведінкою батьків, щоб зрозуміти, що ми повинні (або не повинні)
почувати. До моменту приходу у ДДА багато хто з нас не підозрювали, що почувати -
це нормально, і що наші почуття можуть не збігатися з почуттями близьких нам людей.
У ДДА ми дізнаємося, що наявність власних почуттів є нормальним явищем. Якщо хто-
небудь із близьких нам людей засмучений чи злий, ми можемо відчувати
співпереживання щодо нього (до неї), але ми не зобов'язані самі засмучуватися або
злитися разом із цією людиною. Ми можемо підтримати цю людину у його (її)
почуттях, але ми не зобов'язані проживати або «поліпшувати» його (її) почуття. Це
стало для нас відкриттям. Даний крок є ключовим у визнанні наших власних почуттів й
усвідомленні, як по-справжньому підтримати близьку людину, не впадаючи в нездорову
залежність.
Крім описаних вище проблем, наші батьки або родичі часто використовували слова,
що описують почуття, не за призначенням, спотворюючи їхній справжній зміст. Ця
невідповідність спотворювала реальність і практично унеможливила розпізнавання
наших почуттів у дорослому віці. Часто наші батьки ображали нас вербально або
фізично й називали це любов'ю або турботою. «Я роблю це винятково з любові до
тебе», говорили нам батьки. «Не почувай це, це неправильно» було ще одним способом
показати при спілкуванні з нами, що наші почуття нічого не значать.
Багато членів ДДА говорять про «змішування» своїх почуттів до приходу у ДДА.
Вони розповідають, що виражали свої почуття наскоком, одночасно, перетворюючи їх в
одну нерозбірливу емоцію. Наприклад, злість, сором, радість або занепокоєння
виражали слізьми. Вони згадували, що плакали, коли були злі, але також і коли
почували емоційний підйом. За їхніми словами, у них «не було окремих почуттів, а
було одне нерозбірливе почуття».
У той же час багато членів ДДА схильні заперечувати наявність почуттів або
зазнають труднощів з їхньою ідентифікацією. Вони говорять про замороженість
почуттів і про зніяковілість при найменшому згадуванні почуттів. Наведений нижче
список пропонує загальні визначення більше десятка почуттів стосовно проблеми ДДА.
Визначення взяті із групового досвіду співтовариства ДДА.
Любов — відчуття, що тебе цінують, розуміють і чують. Що тебе слухають. Почуття
захищеності при спілкуванні з іншою людиною. Відчуття тепла в серце. Відчуття
легкості в тілі.
Страх/гнів — страх, як правило, ховається під маскою гніву. Страх виражається в
сильному серцебитті, розширених зіницях, хеканні, відчутті стягнутості шкіри,
надзвичайної сторожкості. Гнів - це стиснуті щелепи, грудні спазми, скрегіт зубів,
розширені зіниці, злі думки.
Сором або каяття совісті — сильне відчуття власної винності, неправоти, ущербності
через самий факт свого існування. Відсутність цілісності. Відчуття печіння в
шлунку. Відчуття, що тіло стискається. Болю в животі й/або грудної клітини.
Пересохле горло. Важко говорити. Важкість в грудях й утруднений подих.
Відчуття, що всі оточуючі пильно дивляться на тебе.
Провина — відчуття дискомфорту або жалю із приводу помилкових або недбалих дій
щодо оточуючих. Відчуття провини відрізняється від почуття сорому тим, що
провина звичайно виникає в результаті зробленої нами дії, а не через самий факт
нашого існування.
Веселощі — окриляюче почуття благодушності або гарного настрою. Сміх, посмішки.
Ейфорія, як від хімічних речовин.
Покинутість — почуття втрати, що тебе залишили, відчуття, що тебе викреслили,
забули, принизили, зрадили, відчуття власної уразливості. Відчуття власної
незначності, начебто перетворюєшся в крихітну крапку. Почуття, начебто ти -
загублений корабель у безкрайому океані.
Незручність — емоція, що виникає з відчуття, що ти в усіх на очах, пійманий на місці
злочину, не такий як всі, виглядаєш посміховищем. Почуваєш, що заливаєшся
фарбою. Стає пекуче, ти червонієш. Переривчастий подих. Спазми в животі.
Зрадництво схоже на почуття покинутости. Почувати себе обманутим, розчарованим,
обдуреним. Відчувати біль, спрямований усередину. Слабість у ногах. Відсутнсть
сил для молитви.
Задоволеність — почуття внутрішньої наповненості, спокою, відсутність хвилювання,
довіри. Перебувати в сучасний момент. Відсутність цікавості. Почувати себе у
своїй тарілці. Твердо стояти на землі, мати опору.
Надія — очікування, що все налагодиться, довіра собі й іншим, енергетичний ресурс
збільшується. Дихати легшає. Внутрішнє «зелене світло».
Натхнення — почуття надії й замилування людьми й подіями. Кольори здаються
яскравішими, проблеми сприймаються в реальному світлі. Відчуття енергії в тілі.
Легкість у ногах. Рішення здаються здійсненними, перешкоди - незначними.
Приниження — відчуття, начебто тебе вивернули навиворіт і виставили напоказ,
піддали насильству, знищили діями інших людей або своїми власними. Відчуття
порожнечі.
Втрата або сум — відчуття, начебто щось втратив, туга за почуттями, непевність у
прийнятті рішень. Схоже на шкільний двір без дітвори.
Радість — відчуття інтегрування рис виживання/шаблонів поведінки. Начебто виходиш
із темряви своєї душі й знаходиш ґрунт під ногами. Розбита на частині
особистість знову стала цілісною. Умиротворення. Визнання своєї Справжньої
Особистості. Упевненість, що ти можеш довіряти собі. Ти бачиш світло в собі й в
інших. Енергія й теплота наповнюють тіло.

Шкала інтенсивності почуттів

При підготовці наведеної нижче вправи, виберіть три назви почуттів. Оцініть кожне
обране почуття по шкалі від 1 до 10, де 10 означає найвищий ступінь інтенсивності. Ви
можете вибрати почуття, які відчуваєте в даний момент, або ті, які ви відчували в
минулому. Постарайтеся якнайдетальніше згадати ці почуття. Згадаєте, за яких
обставин, у якому місці ви відчували це почуття. Що при цьому говорилося, і як це
вимовлялося? Що відбувалося? У котрій годині це було, яка була погода? У що ви були
одягнені?
Якщо вам важко визначити ваші почуття, уявіть собі кінофільм, у якому показують
почуття смутку, радості або злості. У якій сцені з'явиться це почуття? Що приведе до
того, що це почуття виникне?
Працюючи над цією вправою, один зі членів ДДА зізнався, що відчув дитячу
покинутість, коли він опинився в порожньому шкільному дворі. Інша доросла дитина
розповіла, що почуття можуть бути викликані кольорами, заходом, тінню.
Приклад шкали інтенсивності почуттів:
Назва почуття: ________________________________________________
(Як почуття відчуваються в моєму тілі)

_______________________________________________________
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Вправи по Четвертому Кроку:

Вправа 1 - Інвентаризація за Списком Брудної Білизни (риси

виживання)
Нижче наведені 14 шаблонів поведінки, властиві дорослим дітям. Виберіть або
обведіть колом риси характеру, які вам властиві, і опишіть, як ця риса проявляється у
вашому сьогоднішньому житті.
Почніть (позначте риси, які вам властиві):
Ми замкнулися в собі, стали боятися людей й авторитетних осіб.
Ми стали шукати схвалення, втративши при цьому здатність бути собою.
Нас лякають розгнівані люди й будь-які критичні зауваження в нашу адресу.
Ми або стали алкоголіками, або одружилися з алкоголіком, або й те й інше, або
знайшли іншу залежну особистість, наприклад трудоголіка, щоб задовольнити
нашу хворобливу потребу в покинутості.
Ми проживаємо життя з позиції жертви й ця слабкість тягне нас у наші любовні й
дружні зв'язки.
У нас надмірно розвинене почуття відповідальності, нам простіше піклуватися про
інших, ніж про себе; це дозволяє нам не зауважувати наших власних недоліків
й ін.
Ми відчуваємо почуття провини, коли захищаємо себе, а не поступаємося іншим.
Ми стали залежними від емоційного збудження.
Ми плутаємо любов з жалістю й схильні «любити» людей, яких можемо «жаліти» й
«рятувати».
Ми глибоко заховали почуття з нашого дитинства, що травмує, і втратили здатність
почувати або виражати почуття, тому що це завдає занадто сильного болю
(заперечення).
Ми суворо засуджуємо себе, у нас не розвинене почуття власного достоїнства.
 Ми залежні особистості - ми панічно боїмося бути кинутими й робимо все, щоб
утримати стосунки, аби тільки не відчувати хворобливе почуття покинутості,
що дісталося нам від життя з нездоровими людьми, які ніколи не були емоційно
з нами.
Алкоголізм - сімейна хвороба; ми стали спів-алкоголіками й прийняли всі ознаки цієї
хвороби, навіть якщо не вживали спиртне.
Спів-алкоголіки реагують на дії інших, а не діють активно самі.

Таблиця за Списком Брудної Білизни

Опираючись на Список Брудної Білизни, якнайдетальніше заповніть таблицю. У
колонку «Подія» записується подія з дитинства, що приходить вам на розум і допомагає
зрозуміти, як сформувалася яка-небудь риса їхнього списку брудної білизни. Деякі риси
формувалися в нас протягом тривалого часу. Ви шукаєте події, фрази або розмови, у
яких батьки проектували на вас свої власні сумніви, страхи або негативне мислення.
Саме такі події сприяють розвитку спів-алкоголізму й дисфункції. Спів-алкоголізм - це
хронічний страх і перекручене мислення родини, які передалися нам. Вони
підживлюють співзалежність.
Не зневірюйтеся, якщо не зможете заповнити всі колонки. Якщо у вас не виходить
заповнити колону, заведіть блокнот і записуйте в нього, що ваші батьки говорили про
вас, інших членів родини, або оточуючих людей. Носіть із собою цей блокнот і
записуйте в нього думки, як тільки вони приходять вам на розум. Ви можете
користуватися списком почуттів, наведеним на попередніх сторінках, він допоможе вам
заповнити колонку «Що я почував».

Приклад:
Як міг розвиватися страх осіб, наділених владою.

Подія Причина події Що я почував Реакція Яка риса

(опис почуття) внутрішньої сформувалася
дитини (зі списку 14 рис)

Батько кричить Він стверджує, Страх, відчути Камінь в животі/ Страх осіб,
на мене або що я не слухав себе утруднений наділених
обвинувачує його. неважливим подих владою й
мене за помилки критичного
ставлення до
себе.

Таблиця за Списком Брудної Білизни

Подія Причина події Що я почував Реакція Яка риса

(опис почуття) внутрішньої сформувалася
дитини (зі списку 14 рис)
Вправа 2 - Опрацювання сімейних секретів
Практично в кожної дисфункціної родини є історія або образ, що члени родини
демонструють друзям і зовнішньому світу. Наприклад, «Основними цінностями родини
Родригесів є освіченість і рух уперед. Ми ніколи не відступаємо перед труднощами»,
заявляє родина. Інша родина говорить: «Родина Уилсонів - трудяги, і ми тримаємося
разом які труднощі би не виникали на нашому шляху».
За фасадом благополучної історії ховається реальність дисфункційної родини. У ній
маса секретів, недомовленостей і вад, що суперечать зовнішньому образу родини.
Сімейне заперечення підтримує сімейний імідж і приховує таємні історії. У цій вправі
ми пропонуємо вам перелічити сімейні секрети. Ці секрети можуть містити в собі
спроби батьків сховати залежність, сальні дотики, грошові махінації, неправду й зради.
У деяких випадках незначні на перший погляд події можуть являти собою секрети.
Перелічіть нижче всі свої спогади, випадки й недомовки, які свідчили про наявність
сімейних секретів або йшли врозріз із зовнішнім іміджем родини.

___________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________

Вправа 3 - Опрацювання сорому

Велика Книга Анонімних Алкоголіків стверджує, що «Образа є самим більшим
кривдником. Вона руйнує алкоголіків більше, ніж що-небудь ще».
У ДДА ми вважаємо, що самий головний ворог видужання - це сором. Ми знаємо,
що сором має такий потужний вплив, що трохи краплі сорому можуть стати причиною
втрати свого «я» на довгі роки. Сором часто передував покинутості й був, мабуть,
другою найбільш хворобливою травмою, що нам наносило виховання в нездоровій
родині. Сором і покинутость служать нам спусковим механізмом, що штовхає нас
шукати любов і безпеку зовні. Цей механізм базується на страху, і наш пошук любові й
безпеки в інших людях, місцях або подіях ніколи не був успішним. Сором засліплює
нас і не дає побачити, що любов усередині кожного з нас лише чекає своєї години.
Соромити дитину - означає покидати дитину. Дорослий може викликати в дитини
почуття сорому й тим самим покинути його, навіть фізично не виходячи з кімнати, тому
що присоромлена дитина гостро почуває себе нелюбимою і самотньою.
Дорослі діти не тільки відчувають сором на клітинному рівні, але також заряджені
підсвідомим соромом. Це означає, що більшість із нас відчувають себе безглуздими,
неспритними або «не такими», навіть не вступаючи у взаємодію з іншою людиною. Ми
не тільки почуваємо сором. Але ми вважаємо, що саме ми самі і є причиною сорому.
Коли в дорослому віці нам буває соромно, ми ніби наповнюємося соромом подібно
гігантському дзвону. Ми можемо відчути сором через печіння в шлунку або палаюче
обличчя. Коли ми наповнені соромом, ми начебто ховаємося в себе й не бачимо нічого
навколо. У деяких випадках сором, спрямований усередину, стає таким сильним, що в
дорослої дитини починаються зорові розлади й спотворюється сприйняття. Освітлення
в кімнаті може здаватися більш яскравим або щільним, вирази облич оточуючих людей
часто нагадують маски. Сором такого характеру накопичувався в нас протягом багатьох
років, але він може зменшитися за допомогою ДДА й нашої Вищої Сили.

Список сорому
Перерахуйте випадки, коли ви почували сором через ваших батьків або опікунів.
Сором може виникати не тільки із сексуального насильства або жорсткої поведінки, але
й через спокійно висловлені вашими батьками судження про ваш вигляд, мову, одяг й
манери. Сором може бути викликаний нотками сарказму, надмірно критичними
зауваженнями або коментарями, що ранять, він може виникати, коли над вами
жартують або вас дражнять.
Різниця між вихованням через любов і повагу та через сором, що знищує ваш дух, у
тому, що ви почуваєте в результаті дії або коментарю на вашу адресу. Сором звичайно
змушує вас почувати себе самотнім, невартим і небажаним. Виховання люблячих
батьків може викликати дискомфорт, але ви продовжуєте відчувати власну цінність і
любов до себе, незважаючи на ваші помилки.
Напишіть нижче приклади сорому. Постарайтеся відтворити якнайбільше деталей
ситуацій, у яких ви почували сором, включаючи ваш вік, місцезнаходження, суть
сказаного й ваші тілесні реакції на сором.

___________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________

Вправа 4 - Опрацювання покинутости

Покинутість при вихованні в дисфункційній родині є фінальною крапкою сорому.
Покинутість може являти собою фізичне покидання, коли батьки залишали нас під
опіку друзів, родичів або в центрах виховання, у той час як самі занурювалися у
вживання або залежність. Деякі діти цілодобово залишалися у будинку самі, у той час
як батько або батьки йшли брати участь у застіллях або поринали в любовні стосунки.
Як би не було, покинутість також може виникати через сором, як ви дізналися з
попередньої вправи. Ми чули про дорослу дитину, що у дитинстві сильно порізала
палець і сховалася у ванній замість того, щоб звернутися по допомогу й розраду до
мами. Маля інтуїтивно розуміло, що кровотеча з пальця викличе жорсткі
обвинувачення його матері, що в дійсності і відбулося. Замість того, щоб заспокоїти
дитину, розлючена мати стала кричати на чоловіка й доньку, тягнучи їх у пункт швидкої
допомоги. Перелякана мати соромила свою дочку, що порізалася, і одночасно з цим
емоційно покидала її.

Список покинутости
Перерахуйте випадки, коли ви почували покинутість внаслідок дій ваших батьків або
опікунів. Опишіть ваш вік, де саме вас покинули й інші деталі, які здаються вам
важливими.

___________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________

Вправа 5 - Опрацювання збитку: перенос із покоління в покоління

У цій вправі ми докладно розглядаємо, як ми залишали або зневажали оточуючих
людей у своєму житті. Якщо в нас є діти, ми відслідковуємо, як наші дії й слова
служили механізмом переносу хвороби під назвою «сімейна дисфункційність». Це
відбувається через слова, які ми говоримо своїм дітям. Ми можемо чути як би з боку, як
ми говоримо своїм дітям те, що наші батьки говорили нам. Наші слова, напрям думок і
поведінкові реакції переносять дисфункційність на наступні покоління. Ми ніколи не
хотіли цього. Навпаки, багато хто з нас прагнули стати кращими за своїх батьків. Багато
хто з нас говорили: «Я ніколи не буду поводитися так само». Але поводилися.
У глибині душі ми знаємо, що ми ніколи не нашкодили б своїм дітям навмисно. Нам
варто пам'ятати, що ми повинні подивитися на свої дії мужньо й чесно. Це не просто, і
ми повинні дати собі перепочинок. Ми не самотні на цьому шляху. При погляді на
наслідки нашої поведінки ми опираємося на підтримку нашої групи ДДА, спонсора й
Вищої Сили. Почуття провини, що ми відчуваємо при опрацюванні даної вправи, є
здоровими.

Таблиця для опрацювання збитків

Люди, яким я Що я робив, моя Результати, або мої Мої дитячі спогади,
заподіював шкоду, поведінка спогади про те, що коли до мене
залишав, зневажав, трапилося, події ставилися подібним
погано звертався чином
Дати собі перепочинок
Четвертий Крок ДДА містить у собі зважену оцінку нашої батьківської родини й
нашої власної поведінки й думок. Емоції, події, самозвинувачення, викликані цим
Кроком, для когось можуть стати надмірно хворобливими. У міру опрацювання
Четвертого Кроку, ми закликаємо вас бути чесними, нічого не тримати в собі, але також
нагадуємо вам про турботу щодо самого себе. Памятайте, що ви не самотні, і що ви не
робили й не думали чого-небудь такого, що не довелося б зробити або випробувати
іншим. У вас є достоїнства й здібності, які допоможуть зрівноважити негативні сторони
вашого життя.
У Четвертому Кроці, ми просимо вас врівноважувати ганебні або жахаючі спогади,
які можуть виникнути при опрацюванні кроку, усвідомленням того, що у вас є чесність
і мужність. Робота із програми ДДА не є простою, але ваша мужність безперечно
проявляється в опрацюванні цього Кроку, і в роботі над Дванадцятьма Кроками ДДА в
цілому. Дорослі діти мають у своєму розпорядженні внутрішню силу, що завжди була з
ними. Внутрішня сила, що деякі з нас воліють називати Вищою Силою або
Божественним Духом, не залишає вас у процесі визвольної інвентаризації вашого
життя. Ми радимо вам зосередитися на цьому процесі, але давати собі перепочити й
підтримувати зв'язок із вашим спонсором або наставником. У процесі цих перепочинків
читайте вголос Одинадяту Обіцянку зі Списку Обіцянок ДДА. Читайте також Молитву
Четвертого Кроку ДДА. (Обіцянки ДДА ви знайдете на початку Робочого Зошита).
Одинадцята Обіцянка: «За допомогою нашої групи ДДА ми поступово
позбудемося своєї дисфункційної поведінки».

Молитва Четвертого Кроку:

Божествений Творець. Допоможи мені бути чесним і піклуватися про себе в процесі
виконання Четвертого Кроку. Допоможи мені ставитися до себе з ніжністю й не
залишати себе в процесі цієї духовної подорожі. Допоможи мені не забувати про те,
що я маю у своєму розпорядженні ресурси для виконання Кроку, і що я можу просити
пробачення. Я не самотній. Я можу звертатися по допомогу. Амінь.

Вправа 6 - Опрацювання подавленого гніву (образи)

У ДДА ми хочемо підняти образу «із дна» і побачити, що під нею. Ми вважаємо
образу подавленим гнівом, викликаним незліченними втратами в дитинстві. Такі втрати
формують сум, що проявляється як депресія, а також створюють подавлений гнів. Ми
розповімо про роботу із сумом у П'ятому Кроці.
Більшість дорослих дітей заперечують наявність гніву й у такий спосіб заперечують
те, що вони зляться. З іншого боку, деякі дорослі діти можуть вибухати від гніву, але
ніколи не добираються до глибинного гніву, похованого в їхніх душах. Не називаючи
своїми іменами дитячі втрати, вони можуть «заряджатися» і систематично вибухати,
почувати сором або зніяковілість за свою поведінку. Вони справді прагнуть змінитися й
приборкати свій гнів, але почувають себе неспроможними зробити це.
У колонку «впливає на мене» втрати можуть мати на увазі втрати почуття безпеки в
родині. У ній може йти мова й про втрати своєї особистості або втрати дитячого
способу життя - ігор, вигадок, спонтанних рішень. Багато дорослих дітей також гублять
друзів через дисфункційну батьківську поведінку. Іншим доводиться кинути улюблені
заняття спортом у старших класах через ворожість батьків або відсутності підтримки з
їх боку. Ціль цієї вправи - виявити свій гнів і витягти його на поверхню, щоб побачити,
яка втрата ховається під ним.

Таблиця для опрацювання подавленого гніву (образи)

Я скривджений Причина Впливає на... Моя реакція Реакція

(мою (злість, бунт, внутрішньої
самоцінність, вихід із ситуації, дитини
дружні стосунки, пасивність / (не довіряй, не
безпеку, уяву) агресивність, говори, не почувай,
інше) інше)
Опрацювання стосунків (сексуальних, романтичних, дружніх)
Будучи дорослими дітьми, більшість із нас використали різного роду відносини для
того, щоб з їхньою допомогою спробувати зцілитися від хронічного почуття самотності,
що наповнює наше життя. Ми використали сексуальні й романтичні стосунки й дружбу,
щоб почувати себе в безпеці або не самотньо. Це почуття самітності коріниться у
почутті покинутості, що виникло в нашій родині. Поки ми не одержуємо допомогу, ми
постійно дивимося назовні й чіпляємося за наркотики, ігри, секс, роботу або людей,
щоб почувати себе цілісними, і цей спосіб не приносить нам задоволення. Залежність
від стосунків являє собою вірус співзалежності, що проявляється в нас у формі
нездорових схильностей.
Перелічите ваших партнерів, друзів й інших людей, з якими ви вступали у стосунки.
Відстежите, які шаблони виникають у ваших стосунках. (Примітка: Деякі дорослі діти
практикують «анорексію стосунків», що являє собою уникнення стосунків, щоб
виключити найменшу можливість бути покинутим або відчути біль. Ми просимо таких
дорослих дітей проаналізувати стосунки, які сформували у вашому житті такий
сценарій).

Таблиця для опрацювання стосунків

Хто Що я сподівався Що я одержав Моє залежне Як закінчилися ці

одержати від поводження стосунки
нього
Вправа 8 - Опрацювання сексуальних стосунків
Ця вправа допомагає деяким дорослим дітям визначити факти сексуального
насильства. У тих, хто є жертвами інцесту, ця вправа може викликати важкі спогади.
Ми наполегливо закликаємо вас підтримувати зв'язок із вашим наставником або
спонсором. Важливо пам'ятати, що не ви були причиною сексуального насильства.
Багато дорослих дітей відчувають сум’яття при опрацюванні цієї теми, тому що в
момент сексуального насильства вони були дітьми. У той час вони не були здатними
об'єктивно подивитися на те що відбувається з ними, тому багато дітей припускали, що
вони стали причиною цих дій або спровокували їх. У дорослому віці ці дитячі спогади
можуть зберегтися й стати основою дорослої оцінки того, що відбулося. Якщо в
дитинстві до вас доторкалися, примушували до сексуальних актів або стосунків,
змушували спостерігати за сексуальними сценами, це не було вашою провиною,
неважливо в яких обставинах це відбувалося й не важливо, що при цьому говорив
дорослий або підліток, що примушував вас до сексуального насильства.
Деякі дорослі діти виросли з усвідомленням своєї винуватості й стали відтворювати
з іншими людьми те, що в дитинстві було здійснено з ними. Ці дії важко й боляче
визнати, але це визнання не відлучає вас від співтовариства дорослих дітей. Ви не
відлучаєтеся від одужання завдяки зцілювальній благодаті вашої Вищої Сили й
прийняттю з боку товариства ДДА. Ми радимо вам переписати вашу інвентаризацію й
включити в неї опис зробленого, але при цьому ми застерігаємо вас від зайво
докладного опису ваших дій на зборах ДДА. Якщо ваші дії й почуття виходять із під
контролю, ми радимо вам звернутися за професійною допомогою.

Схема опрацювання сексуальних стосунків

Ґвалтівник Що відбулося Мій вік у момент Кому я розповів Як припинилося

події або не розповів насильство?
про те, що
трапилося,?
Перепочинок
Зробіть перепочинок і перечитайте Дванадцять Обіцянок ДДА, які наведені на
початку Робочого Зошита.
Афирмація: Обіцянки ДДА складені для мене, і вони поступово втілюються в моєму
житті. Я відкриваю свою справжню індивідуальність. Я витягаю на поверхню сором й
інші дискомфортні почуття, не уникаючи їх і не прикидаючись. У мені є позитивні
риси, які я поступово відкриваю. Боже, як я розумію Тебе, почуй мої молитви. Я можу
звертатися по допомогу.

Вправа 9 - Опрацювання заперечення

Для дорослих дітей алкоголіків заперечення проявляється в тому, як ми згадуємо про
насильство, зневагу або відкидання, які нам довелося пережити в дитинстві.
Заперечення є захисним механізмом, що сприяє проростанню зерна сімейної
дисфункційності в наступних поколіннях. Щоб допомогти собі виконати цю вправу,
подивіться на опрацювання вправ по сексуальному насильству, подавленому гніву й
рисам зі Списку Брудної Білизни. Не потрібно прикрашати себе або знецінювати те що
сталося.
Ваше заперечення, можливо, стосується покарань, які ваші батьки застосовували до
вас, або ярликів, які вам давали батьки або брати й сестри. Постійні обвинувачення з
боку батьків також є формою насильства, до якої багато хто з нас із віком звикли й
перестали розглядати це як насильство. Як часто наші батьки сильно лаялися або
матюкалися при нас, не звертаючи уваги на те, як це впливало на нас у дитячому віці. А
їхня лайка впливала на нас.
Ви також, можливо, перебуваєте в запереченні щодо своєї поведінки в дорослому
віці. Ми закликаємо вас придивитися до своєї манери розмовляти й поводитися з
вашими дітьми, начальством, чоловіком або партнером. Які слова ви використовуєте?
Яким тоном говорите? Яке посилання ви транслюєте оточуючим людям щодо їхньої
цінності? Чи просите ви прямо про те, у чого потребуєте, чи вдаєтеся до маніпуляцій,
щоб одержати те, чого хочете?
Вправа по опрацюванню заперечення складається із двох вправ. Перше стосується
того, як ваші батьки або родичі ставилися до вас. Друге містить у собі опис того, як ви
ставилися до інших людей у дорослому віці.
У першій вправі в колонці «що відбулося» багато членів ДДА перераховують інцест,
дотики, грубі ляпанці, погрози в розмовах, але ця колонка не обмежується винятково
такими явищами. Вона містить у собі також нездорові реакції ваших батьків і ваші
спогади про те що відбувалося. Ця вправа допоможе вам побачити, як ви згадуєте ці
хворобливі епізоди через роки. Заперечення може виявитися, коли ми згадуємо про
шкоду або насильство уривками. Якщо ми не відтворимо всі деталі того що сталося, ми
схильні збвинувачувати себе за насильство до себе або виправдувати це будь-якими
причинами. Якщо вас гвалтував брат або інший родич, включіть в цю вправу опис його
поведінки. Ця вправа допоможе вам відтворити факти подій, а також побачити,
наскільки точно або неточно ця подія описувалася вами згодом.

Таблиця для опрацювання заперечення: Поведінки ваших батьків

(і інших родичів)

Що відбулося Мій вік Що я почував із Батьківська Як я пізніше

(факт) приводу того що версія того, що описував те, що
трапилося трапилося трапилося

Моя поведінка: Міркування над Списком Брудної Білизни

У цій вправі вам потрібно буде побачити свою власну поведінку що ранить, є
недбалою або приносить збиток. Ця вправа не проста, тому що більшість із нас не
любить говорити про власні прояви недбалості. Щоб не таврувати себе в процесі
виконання цієї вправи, нам знадобиться допомога Бога. Нам варто пам'ятати, що в нас у
душі є мужність і що ми не втілення зла й не найжахливіші. Зважаючи на те, що ми
виховувалися в дисфункциональному оточенні, нам варто розуміти, що ми не могли
поводитися по-іншому. Наша доросла поведінка скопійована з нашого дитинства. Ми
повторюємо те, що наші батьки робили з нами, але між нами й нашими батьками є
колосальна різниця. Ми проливаємо світло на свої ганебні дії й насильство в
співдружності із ДДА й з нашою Вищою Силою. Ми визнаємо свою поведінку з надією
й з молитвою.
У цій вправі ми намагаємося побачити у своїй поведінці риси зі Списку Брудної
Білизни. Більшість із описаних у ньому шаблонів поведінки здійснюють такий самий
руйнівний вплив на наше життя, як і негативні якості характеру. Наприклад, ми
проживали життя з позиції жертви, але багато хто з нас при цьому мучили оточуючих
людей, прагнучи контролювати їх або робити їм шкоду. Ми боялися осіб, наділених
владою, але ми самі сталі особами, наділеними владою, і вселяли страх. Деякі з нас
робили злочини, діючи проти власної волі. Ми зійснювали насильство й покидали.
У колонку «Що відбулося», перерахуйте конфлікти з родичами, колегами, чоловіками
або партнерами. Чи заподіювали ви біль іншим людям? Чи перетворювалися ви для них
в особу, наділеною владою? Чи траплялося вам жорстоко засуджувати інших людей? Чи
брехали ви? Злі плітки також можуть завдавати шкоди.

Таблиця для опрацювання заперечення: Ваша поведінка

Що відбулося Хто був Мій вік у Моє Як я пізніше

(факт) залучений момент події сприйняття й описував те, що
(дитина, почуття до того трапилося
дружина, інші) що трапилося

Вправа 10 - Посттравматичний стресовий розлад: робота з тілом

У ДДА ми віримо, що захворювання сімейною дисфункційністью впливає на
дорослу дитину тілесно, розумово й духовно навіть тоді, коли вона виросла і вже давно
відірвався від своєї батьківської родини. Наше тіло складається з кісток, тканин і
центральної нервової системи, пов'язаної з мозком. Ми вважаємо, що розумно
припустити, що наше тіло пам'ятає багато чого з того, що йому довелося пережити,
також як і мозок пам'ятає, які сигнали йому довелося обробляти й на що реагувати.
Кому з нас не доводилося повторювати ті самі рухи або ті ж звички протягом днів
або місяців, навіть якщо необхідність у звичній дії зникала? Наприклад, якщо ми
ставили на певну полицю свої улюблені черевики протягом декількох місяців, а потім
раптом забрали їх в інше місце, ми будемо за звичкою шукати їх на звичній полиці,
забуваючи, що переставили їх. Розум і тіло автоматично обробляють звичне завдання.
Рука тягнеться до звичної полички ще до того, як розум усвідомлює, що тепер черевики
стоять на іншій полиці. Таке може траплятися два - три рази, поки ми не перемкнемося
й не запам'ятаємо, де тепер стоять ці черевики. Те ж саме стосується тих з нас, хто
виписує грошовий чек у січні й пише в графі дати неправильний рік, тому що звик
писати попередній рік. Багато хто з нас пише неправильний рік автоматично,
забуваючи, що вже настав новий. Це прості приклади автоматичних реакцій нашого
розуму й тіла.
Медичні дослідження показують, що мозок і тіло невіддільні один від одного, поки
ми живі, дихаємо, почуваємо й відчуваємо те що відбувається навколо нас, в дорослому
чи дитячому віці. І наш мозок, і наше тіло запам'ятовують і відтворюють звичні реакції.
Посттравматичний стресовий розлад торкається і розуму, і тіла, і завчених відповідей
на травматичний або колотравматичний стан. ПТСР є таким розладом, який
діагностується, що прирівнює дорослих дітей, які виросли в родинах де вживали, до
ветеранів війни або жертв травмуючих подій. Симптоми ПТСР можуть містити в собі
надмірну пильність до оточення, непояснені фізичні відчуття, прискорене серцебиття,
сильну тривожність. ПТСР у дорослих дітей, як правило, проявляються в надмірній
пильності, компульсивній поведінці, а також важковловимих тілесних відчуттях. Зовні
це виглядає, начебто наші тіла «відключилися» від реальності, щоб захистити себе від
грубої шкоди, або внаслідок заподіяного їм раніше важкого збитку.
Багато дорослих дітей скептично сприймають ПТСР або відчувають зніяковілість, і
нам зрозумілі ці реакції. Ми можемо спостерігати, як мозок зберігає спогади й
підлаштовується до життя в дисфункційному оточенні за допомогою рис виживання.
Але нам важко зрозуміти, що й тіло теж зберігає спогади про травму. Цей скептицизм
часто виражається в тому, що більшість дорослих дітей емоційно «виключені» або
«заморожені». У нас стало звичкою раптово відключати свої почуття. Нам важко
усвідомити, що тіло намагається сказати нам. Ми ігноруємо сигнали нашого тіла або
невірно їх інтерпретуємо.
Тіло в стресовій ситуації або в страху може говорити з нами різними способами,
наприклад, болем у спині, головним болем, зведеною шиєю, першінням у горлі,
генитальними болями або замороженістью, болем у руках, болем у стопах, почуттям
втрати орієнтації. У деяких виникають такі прояви, як гострі або тупі болі в ногах або
почуття клубка в горлі. Можуть виникати такі прояви, як діарея, болі в шлунку,
приступи панічного страху. Проробляючи ПТСР, деякі члени ДДА відчувають, що
тримають голову певним чином або сплять у певній позі. Деякі дорослі діти
зауважують, що не можуть спати обличчям до вхідних дверей, у той час як інші перед
сном або їдучи в подорож перевіряють по декілька разів, чи закриті замки. Багато хто,
якщо не всі дорослі діти страждають у тому чи іншому ступені ПТСР, проте, не все із
цих симптомів є ознаками ПТСР. Такі тілесні прояви можуть також бути викликані
медичними препаратами, віком або захворюваннями, не пов'язаними із ПТСР.
ПТСР, викликані побоями або инцестом, звичайно легше виявити або припустити
їхню наявність. Більш легкі форми ПТСР можуть дати нам не менш важливу
інформацію, але їх складніше виявити. ПТСР, викликаний багаторічною батьківською
зневагою й хворобливими діями, що розчинилися в повсякденності, часто буває важко
виявити й проаналізувати.
Ми знаємо одну жінку із числа дорослих дітей, що любила їсти консервовану
картоплю. Щоб почувати себе «комфортно», їй досить було знати, що в кухонній шафі є
хоча б одна упаковка консервованої картоплі. Коли вона в дорослому віці стала
розбирати свої дитячі травми, вона зрозуміла, що консервована картопля означає для
неї щось більше, ніж просто пристрасть до консервованих овочів. Вона усвідомила,
точніше, її тіло згадало, що консервована картопля представляла єдину альтернативу
голоду в періоди, коли її питуща мати була відсутня дома по декілька днів.
Виконуючи завдання по програмі ДДА, вона усвідомила, що її тіло пам'ятало голодні
спазми, викликані відсутністю матері. У дитячому віці, коли вона почувала страх або
голод у відсутності своєї матері, вона шукала банку консервованих овочів. Вона їла
консервовану картоплю й відчувала що голод відступав, і вона могла заснути. У
підлітковому віці наявність консервованої картоплі заспокоювало її з двох причин: Вона
вирішувала свою насущну проблему голоду й одержувала відчуття, що не має потреби в
материнській турботі. Вона як би зтверджувалася в тому, що може сама подбати про
себе. Також вона взяла на себе турботу про свою сестру. Вона навчилася підсувати
стілець до плити й вилазити на нього, щоб підігріти суп, а потім пересувати стілець до
раковини, щоб вимити посуд. Їй більше не потрібно було почувати біль або покинутість
із боку своєї матері, яку вона обожнювала й боготворила. Ця дівчинка могла
піклуватися про себе й не показувати любові до своєї матері, тому що відходи матері з
будинку на кілька днів підряд ранили її занадто сильно. Консервована картопля являла
собою її вступ у доросле життя, що почалася задовго до того, як вона пішла в перший
клас.
 Це лише один невеликий приклад глибоко схованого посттравматичного стресового
розладу, що впливає на життя дорослої дитини. Пам'ять зберігає почуття страху,
життєвої небезпеки, самотності або сильного нестатку, що викликали ПТСР. Ця пам'ять
ховається в підсвідомості й у шлунку. Будучи тридцятирічною жінкою, вона купувала
консервовану картоплю й вважала її смішною деталлю свого життя. Вона стала
успішною в професійному житті, розвелася й виховувала дочку сама, без підтримки
родини. Проте, всі 25 років тіло цієї жінки, її шлунок, пам'ятали про голодні спазми, але
трансформували за допомогою підсвідомості ці спогади в приємні відчуття від
поїдання консервованої картоплі. За допомогою роботи по програмі ДДА вона
усвідомила також і своє почуття голоду по материнській турботі. Цей голод, що їй
ніколи не вдавалося вгамувати до кінця.
Хіба в дитинстві батьки морили голодом цю дитину? Ні. Але виникали моменти,
коли дитина відчувала сильний голод, що супроводжувався почуттям жаху від того, що
згущалися сутінки, будинок поринав у темряву, а мама так і не поверталася додому.
Батько цієї дівчинки часто й довго був відсутній дома у зв'язку з поїздками по роботі.
Ця доросла дитина не обідала й не вечеряла багато разів, поки не знайшла спосіб
самостійно подбати про себе й про свою молодшу сестру. У житті цієї молодої жінки
були й інші випадки недбалого поводження й насильства: жорстокі побої, погрози
побиття, інцест. У дорослому віці вона була схильна до співзалежних стосунків,
зосереджуючись на інших та даючи їм необхідне на шкоду собі. Вона зазвичай вважала
себе менш важливою й жила з неусвідомленим відчуттям власної незначущості. Коли
вона, нарешті, вийшла із стосунків, наповнених покинутістю й позбавлених любові, їй
здалося, начебто світ зруйнувався. Вона була впевнена, що є виновною, неправильною
й порочною. Її власний алкоголізм, про який стало відомо оточуючим, викликав у ній
сильне почуття сорому. Незважаючи на це, вона знайшла свій шлях у ДДА й відчула,
що в неї є внутрішні ресурси й тісний зв'язок з Богом. Зараз у кухонній шафі в неї є
багато різноманітної їжі і для тіла, і для душі.

Застереження
Робота із ПТСР, суміщена з відвідуванням зборів ДДА і якісним консультуванням,
може дати дорослим дітям ясність і видужання. Але все-таки варто нагадати про
обережність. Не всі дії або думки, з якими ви зіштовхувалися в дитинстві, приховують
глибинний зміст. Деякі приховують, а деякі - ні. Наші батьки були насамперед живими
людьми, і вони робили помилки. Різке зауваження або доручення вас няньці на кілька
годин не рівноцінно ПТСР або насильству. Випадковий ляпанець по попі без злості не
завжди являє собою насильство. Батько, що загрожує залишити вас у магазині, щоб
пристрахати нас і змусити повернутися додому, можливо, не наніс нам травми.
І все-таки, у той самий час, один злий ляпанець або удар може залишитися в нашій
пам'яті на десятиліття. Безумовно, інцест, зґвалтування або сальні дотики по самій
своїй суті являють собою травму. Також, батьки, які систематично залишали вас у
дитячому садку або з родичами, не з'являючись вдома цілодобово, дають підставу
класифікувати це як недбале ставлення. Такий сценарій може сформувати синдром
покинутости або залишитися в дитячій пам'яті як ПТСР. Подібні спогади можуть
привести до утворення стресових речовин у корі головного мозку, які сприяють
формуванню прихованої травми, відомої як ПТСР.
Різниця між зневагою або насильством, які можуть покласти початок прихованій
психологічній травмі, і властивими людям помилками батьків, як правило, складається
в ступені й тривалості впливу. Коли батько забуває кілька разів привітати із днем
народження, голосно й розлючено лихословить і постійно сварить дитину за самі
звичайні бажання, вам належить більш детально дослідити ці ситуації.
Ми радимо вам знайти кваліфікованого фахівця, що допоможе вам витягти на
поверхню все, що ви пережили в дитинстві. Але важливо й самому прислухатися до
власного тіла й письмово аналізувати цікаві ритуали або звички, які на перший погляд
здаються необразливими.
Хоч консультації дають нам підтримку й відкривають значущі речі, ми помітили, що
одного лише консультування не завжди досить для того, щоб досягти глибинних
особистісних змін. Дорослим дітям також необхідне місце, де вони можуть виразити
свій досвід і думки серед людей, які надають підтримку й розуміють значення такого
досвіду. Відвідування зборів ДДА допомагає розібратися в діях і думках, які здаються
рутинними. Також допомагає ведення щоденника, де ви щодня записуєте думки й
почуття. Думки, дії, відчуття, які формують шаблон, можливо, виявляться верхівкою
айсберга, під якою криється ПТСР. Ми закликаємо вас до обережності й уважності.
Члени ДДА, що виконують вправи по ПТСР, зверталися по допомогу до фахівців, які
допомогли їм визволити приховані травми й почуття занедбаності. Ми не даємо
конкретних порад про те, який саме вид тілесної терапії допомагає краще. Досвід
показує, що члени ДДА одержували позитивні результати від масажу (глибокого
внутрім'язового масажу), вправ з написання текстів неробочою рукою, а також
спрямованої медитації. Спрямована медитація й писання неробочою рукою часто дають
ключ до розгадки, де саме затаїлася прихована психологічна травма, а глибокий
внутрім'язовий масаж часто вивільняє цю травму.
Ми спостерігаємо позитивні результати від проходження сеансів глибокого
внутрім'язового масажу дорослими дітьми, які не знають про точне розташування рани
від заподіяного їм у минулому насильства. Говорячи про травми, ми не обмежуємося
поняттями травми від побоїв, ударів або випадків інцеста. Травма й занедбаність
можуть мати місце й зберегтися в результаті незначних, але регулярних випадків
покидання або звинувачення. Батьки, які ніколи не визнають себе неправими, які
придушують своїх дітей перфекціонізмом і завищеними очікуваннями, наносять їм
травму, навіть не застосовуючи фізичне насильство. Така поведінка викликає почуття
сорому й покинутості й приводить до втоми духу, що може бути помилково
діагностоване як депресія або летаргія. Ми просимо вас виконувати вправи з відкритим
серцем.
Ця вправа не заміняє зустрічі із кваліфікованим терапевтом або консультантом. Якщо
ви вирішите звернутися до масажиста для вивільнення травми або роботи із ПТСР, ми
радимо вам обирати терапевта з освітою і досвідом роботи з жертвами насильства. У
такій терапії важливо дотримуватися обережності із границями й дотиками.

Опрацювання травми/покинутості
Заповнюючи таблицю по опрацюванню ПТСР, спочатку випишіть всі що травмували
або недбалі дії щодо вас, які ви можете згадати. Чи були у вашій родині побої, лайка,
погрози або спроби погрожувати? Чи завдавали вам болю? Напишіть, у якій частині
тіла вам завдавали болю. Ці ділянки можуть зберігати спусковий механізм ПТСР.
Існують і такі елементи ПТСР, які не викликані відкрито нанесеною травмою.
Наприклад, дитина, що виросла у родині, де був присутній перфекціонізм і щодо якої
були необґрунтовані очікування, може почувати занепокоєння, починаючи проект на
роботі. Це є формою ПТСР, викликаного відсутністю емоційної підтримки з боку
батьків, які завжди знаходили помилки при виконанні домашніх справ або уроків,
навіть якщо в цілому завдання були виконані на гарному рівні.
Потім напишіть симптоми ПТСР, які можуть у вас бути. Вони можуть містити в собі
головні болі, біль в спині, проблеми з горлом, напругу в спині, генітальні відчуття,
ниючі болі, м'язові спазми або оніміння. Ви також можете перерахувати забавні або
звички, що виділяються, ритуали або звичні дії.
По мірі того, як ви згадуєте факти для цієї вправи, звертайте увагу на вашу позу,
подих або почуття, пов'язані з написаним. Згадаєте, чи стояли ви, сиділи або лежали. Чи
було в цей час темно або світло? Чи були ви в приміщенні або на вулиці? Чи стискали
ви кулаки, чи замружували очі? Ви звалилися на стілець після того, що сталося? Після
насильства або передбачаючи насильство ви вийшли на вулицю або сховалися у ванній?
Постарайтеся заповнити всі стовпці таблиці, але якщо залишилися пропущені місця,
відкладіть завдання на пару днів і поверніться до нього пізніше. Ця вправа не заміняє
професійну терапію, але може допомогти вам зрушитися з мертвого місця в цьому
важливому аспекті видужання у ДДА.
Якщо ви згадали певні події або випадки, запишіть їх у таблицю поруч із
перерахованими ситуаціями.
Напишіть речення, що описує випадок, що змусив вас відреагувати певним чином.
Якщо пережите стосується вашого дитинства, озаглавте частини написаного речення,
використовуючи позначення із вправи по опрацюванню ПТСР. Наприклад: «У моєму
тілі виникла напруга (симптом), і я відчув страх, коли почув, як дорослий кричить на
дитину (провокуюча подія). Я згадую своїх батьків, що нависли наді мною й кричать на
мене (факт дійсності). Батьки сказали мені, що я ні на що не здатний (батьківське
послання відносно того, що трапилося). Я почував себе приниженим. Мені було
приблизно років шість (мій вік)».
Накопичення запасів їжі або прагнення ніколи нічого не викидати являють собою
більш тонкі приклади ПТСР. Наприклад: «Я пригадую, що мої батьки, що перебували у
вживанні, рідко готували нам їжу (подію). У дитинстві ми часто голодували (моя
реальність). У нас ніколи не було пристойного одягу, і однокласники в школі глузували
з нас. Мені стає не по собі, (почуття), коли я зіштовхуюся з необхідністю викинути що-
небудь. Батьки говорили, що ми горді й нам ніхто не допомагає (батьківське послання).
Я вважаю, що ми бідували внаслідок алкоголізму (моя реальність).»
Після позначення частини речень, які ви написали про себе, запишіть їх у відповідні
розділи таблиці. Ця вправа допоможе вам побачити спусковий механізм заперечення,
реальні факти й іншу важливу інформацію.

Таблиця для опрацювання ПТСР:

 Подія або Мій вік Моє бачення Батьківське Симптом або Тілесні
спусковий того, що послання ритуал, відчуття,
механізм трапилося про те, що дивна місце травми
трапилося забавна в тілі
звичка

обійми Мама мене Мені дуже важко Напруга, скутість,

особливо не обійматися з нічого не почуваю
обіймала. Папа людьми й фізично. Все
напевно теж. Хоча доторкатися перебиває почуття
на фотках де я (наприклад взяти тривоги страху
маленька – за руку) до людей. занепокоєння,
обіймає мене і я Хоч мені часто зніяковілості. Не
його. Мої батьки дуже хочеться й можу довіритися.
теж не сильно при не вистачає. Я
мені проявляли нормально
ніжність, спокійно
наприклад не обіймаюся тільки
трималися за із чоловіком і
руку. сестрами. Із
сестрами я сама
себе привчала
через опір.

Почуття тривоги Не пам'ятаю, Часто мені Ледарка, ледачий Я завмираю в Неможливо

мабуть із 9 років настільки важко зад одній позі, поворухнутися.
помітила перебувати в ігноруючи
певних почуттях, потреби свого тіла
що я роблю все – наприклад
заради того щоб затекла нога або
відключитися. хочеться в туалет
Раніше це була
книга, тепер часто
інтернет, інтернет
ідеально
підходить, він так
одурманює й без
зосередження.. У
такому стані мені
важко
зосередитися й
робити щось
серйозне. Заодно
очевидно
відключається й
тілесний
дискомфорт. Я
рада, що стала
зауважувати це.
Іноді я навіть
роблю
усвідомлено.

Сильне Напевно з Оскільки мені Істеричка. У тебе Сильно розганяє Колотиться серце,
хвилювання, підліткового віку, важко давати із психікою не в нервова система, кров стукає в
звичайно це років з 13. Хоча відсіч у порядку. щоб вистачило скронях, а може й
ситуації пов'язані до цього я теж спокійному стані, сил на відсіч боліти серце.
із захистом себе любила захищати я можу зробити це Почуваю розгін
або іншої людини. на сильному усередині начебто
Але може адреналіні. кров починає текти
виникнути за Зрозуміло якщо швидше й давити
іншого приводу такий сильніше.
-негативної включається у
оцінки мене випадку бійки.
іншою людиною. Але в мене може
Тоді воно не включитися й у
доходить до випадку відповіді
виплеску а на лекції, де я
завмирає тільки дуже хотіла
на хвилюванні. сподобатися
лектору, тому що
У такому стані він мені дуже
якщо я почну сильно подобався,
діяти я себе але боялася
відччуваю помилитися. Або
невразливою, відповідь на
тому часто воно держіспиті, коли я
мені подобається. була дуже погано
Але я можу готова.
потрапити в
неприємності. Але звичайно це
Краще цією все-таки саме
енергією захист. І оскільки
управляти й щоб звичайний гнів я
сперечатися з не почуваю, то
дорослими більше коли я його все-
підходить холодна таки відчуваю він
голова й такий великий,
розрахунок. що подолати його
неможливо.
Це буває така
лавина, що я
взагалі не
контролюю свою
поведінку.

зосередження Уперше помітила Затримую подих Скам'янілість,

років в 18 а надовго а потім із уповільнення часу,
останній раз коли зусиллям видихаю немає суєти
писала це
домашнє
завдання)

Спілкування з 6-12 років Боюся ти така тендітна, Дитячий голос Почуваю себе
незнайомою авторитетних ти така вразлива скутою,
людиною осіб, упадаю в (мама) неспритною,
дитинство - я маленькою
маленька не треба
мене кривдити.
Це мені набагато
менше
подобається ніж
те що нижче.

Спілкування з 14 років (у цьому Якщо особа Ти хамка і їжак Агресія замість Напруга, у голові
незнайомою віці я стала дуже неавторитетна для спокійної грудей, суєта в
людиною агресивною, мене, я взагалі дружелюбності голові
почала хочу виявити
тусоватися, лише дружелюбність,
так можна було але бентежуся й
потрапити кудись соромлюся й
вище в ієрархії автоматично якось
тусовки) проявляю агресію

Серйозний стрес Уперше це Оніміння рук

(наприклад коли я почалося із
вперше пішла до сильних похміль а
психолога й потім перейшло
довідалася про на дуже стресові
свою ситуації
співзалежность)
або похмілля

Будь-яка У дитинстві я Біль і здуття

страхаюча часто говорила що живота
ситуація пов'язана в мене болить
з оцінкою й живіт, щоб не йти
публічністю куди не хочеться.
У школу або на
гурток. І це
працювало). Не
знаю, зв'язане це
чи ні але в
дитинстві в мене
часто були різні
отруєння й
нестерпно сильно
болів живіт.
Реально часто. З
високою
температурою та
галюцінаціями.
Коли я була
меншою - за
мною всі
доглядали в цьому
стані а коли стала
старшою -
навпаки мені було
так самотньо. Я
думала що вмру у
своїй кімнаті -
ніхто й не
помітить. До речі
ці отруєння
припинилися
років в 13.
Не знаю, зв'язане
це чи ні також у
животі мені
здається жила моя
ненависть до себе,
оскільки це була
єдина реально все
життя частина
тіла, яку я
ненавиділа.
Тільки зараз я
позбуваюся цієї
ненависті. Через
живіт я здавалася
собі товстою й
некрасивою,
думала що мене
 будуть дражнити
й сміятися з мене.
А ніхто до речі не
дражнив. Тільки
батько якось
назвав мене
товстою маючи на
увазі живіт як
мені тоді здалося.
Дивно що він
ніколи не називав
мене гарною або
щось подібне до
цього.

Очікую від людей Сутулюся й тоді Спина, у мене

в основному почуваю себе постійно
агресії й чогось впевненою й напружена спина.
поганого. Майже агресивною
завжди. // класі в 6-м у мене
виявили сколіоз
У дитинстві через
те, що я була
загубленою
дитиною для мене
дуже добре
працювала
стратегія стати
непомітною (а це
значить у т.ч.
займати менше
простору)
Ще одна людина
помітила що із
сутулої пози
звичайно
простіше битися й
захищатися.

Не подобаються Років з 12. Можливе Уночі сильно Щелепа, голова.

мені ситуації. У стискання зубів стискаю зуби.
підлітковому віці через //До речі в мене з
– наїзди батьків. неможливість Ще я сильно дитинства й
висловити свої стискаю зуби коли дотепер проблеми
почуття. З злюся або нервую. із зубами. Дуже
батьками, коли і через це в мене багато дірок і
вони мене болить голова сильний камінь.
сварили в мене потім
була тактика –
кам'яніти. Я вся
напружувалася й
завмирала,
дивилася в одну
крапку й мовчала.
І тоді вони
набагато швидше
відставали. Але
частину їхнього
словесного потоку
найчастіше
образливого
доводилося
вислухувати.

1. Тато дуже З народження до Заборона на Я сильніший Не почуваю гнів, Тисне у скронях, у

агресивно років 13 вираження гніву й значить я завжди так само голові
реагував, якщо я взагалі на його правий. поводжуся із
проявляла гнів. відчування сестрою
Говорив
страшним
голосом.

Вправа 11 - опрацювання почуттів

Список почуттів по Четвертому Кроці допомагає дорослим дітям виконати вправу по
почуттях, наведену на початку цього розділу. Ця вправа спрямована на руйнування
правила «не почувай», що сформировалось у процесі виховання в дисфункційній
родині. Говорячи про наші почуття, ми також руйнуємо правила «не довіряй» й «не
говори».
Багато дорослих дітей не впевнені у своїх почуттях або не можуть їх розрізняти,
тому ця вправа допоможе вам почати ідентифікувати свої емоції й звикнути до
використання слів, що описують почуття.
Більшість дорослих дітей лякаються почуттів і вважають, що вони не мають сил
витримати їхній натиск. У ДДА нам варто пам'ятати, що ми не самотні. Видужання
відрізняється від нашого дитинства, коли нам доводилося зіштовхуватися з ізоляцією й
безвихіддю поодинці. Коли у ДДА пробуджуються почуття, ми звично завмираємо,
нічого не роблячи. Ми обіймаємо подушку, лягаємо на підлогу й глибоко дихаємо,
виходимо на прогулянку або продовжуємо сидіти, не рухаючись. Наші почуття не
вб'ють нас. Ми можемо назвати наші почуття й зрозуміти їх. Це і є одна з обіцянок
ДДА. Ми звикаємо до того, що ми можемо підняти слухавку, подзвонити кому-небудь і
попросити вислухати нас. Почуття проходять. Ми можемо пережити наші почуття.
У багатьох дорослих дітей є не тільки зніяковілість із приводу своїх почуттів, але й
«заморожені почуття». Наші почуття схожі на гігантський льодовик, що здається
нерухомим, але насправді рухається з величезною силою й упевненістю. Усередині
льодовика сховані величезні брили льоду, які торкаються землі й залишають глибокі
вм'ятини й вибоїни. Час від часу одна із цих величезних крижаних брил піднімається на
поверхню, пробиваючи крижану поверхню айсберга. Настає полегшення.
Шкідливі звички й нездорова залежність часто являють собою спроби ігнорувати
заморожену масу усередині. Робота по кроках ДДА допомагає знайти місце для
виявлених почуттів і розтопити льодовик у нашій душі. Деякі почуття викликають у нас
тремтіння, але згодом наступає полегшення, а за ним - зцілення. Позначаючи наші
почуття, ми виходимо із прохолодної тіні льодовика в сонячне світло. У ДДА ми
почуваємо теплоту й прийняття. Ми нарешті вдома.
Розпізнавати наші почуття й говорити з іншими людьми про те, що ми почуваємо, є
критично важливим кроком, що дозволяє зруйнувати ізоляцію, у якій ми перебували
такий довгий час.
Говорити про свої почуття - це ризик. Проте, цей ризик виправдує себе, тому що нас
очікує колосальна винагорода. Коли ми дозволяємо іншим людям дізнатися про наші
почуття, ми встановлюємо з ними рівний зв'язок на духовному рівні, а не на рівні
залежностей і маніпуляцій. У ДДА ми вчимося не боятися наших емоцій.
Багато дорослих дітей вчаться ідентифікувати й розрізняти свої почуття за
допомогою речень про почуття. Виберіть одне зі слів, що описують почуття, і закінчіть
речення. Складайте по три речення щодня протягом двох тижнів, а потім продовжуйте
щодня тренуватися в складанні таких речень.
Приклад:
«Коли я приходжу на збори ДДА, я почуваю надію, тому що я знаю, що мене чують».

Речення з використанням почуттів:

Коли ____________________________________________, я почуваю ____________,
тому що ________________________________________________________________.

Почуття на вибір:

любов щастя сором веселощі роздратування

злість незручність довіра зрадництво радість
задоволення сумнів надія натхнення закоханість
розгубленість розчарування сум прийняття збудження
подяка довіра приниження провина умиротворення
розслабленість ганьба покинутість задоволення безпека
напруга замисленість грайливість зачарованість зачарування

Вправа 12 - робота з похвалою

Більшість дорослих дітей постійно шукають схвалення, але до кінця не вірять
компліментам і похвалі, що одержують. У цій вправі по Четвертому Кроку ми
познайомимо вас із практичними навичками похвали й самоствердження. Більшість
дорослих дітей відчувають дефіцит похвали, що не може бути поповнений за рахунок
зовнішніх джерел. До видужання ми звичайно не відкривали наші почуття й
знецінювали будь-які твердження щодо себе, які приходили ззовні. Іноді ми
маніпулювали іншими, змушуючи їх хвалити себе, коли ми почували себе не
відповідними або невартими. Працювати зі схваленням у цьому випадку складніше, ніж
працювати із самооцінкою, що як правило актуальне при роботі з манерами,
ставленням, стилем одягу. За допомогою роботи з похвалою ми проникаємо ще глибше
й зіштовхуємося зі звичкою відкидати компліменти й щирі спроби інших людей
похвалити нас. Все це тому, що в дитинстві ми намагалися заглушити наших батьків,
будучи дітьми. Ставши дорослими, ми також прагнемо заглушати інших людей. Якщо
нас не підтримували й не хвалили в дитинстві, як правило в дорослому віці ми
почуваємо себе дискомфортно, коли нас хвалять. Ігнорування похвали або відмова
визнати наші досягнення в дорослому віці веде до нездатності встановлювати люблячі
стосунки.
 Уміння приймати похвалу - це не те саме, що характерна для ДДА властивість
постійно шукати схвалення. Коли ми постійно шукаємо схвалення, ми програмуємо
себе на життя «заради мети». Коли ми живемо заради мети, ми звичайно почуваємо
себе повноцінними тільки коли ми виконуємо яке-небудь завдання й тільки коли в
результаті виконання одержуємо схвалення. Нам не вистачає внутрішнього голосу, що
сказав би нам, що все добре, навіть коли оточуючі не дають нам очікуваного нами
схвалення.
Коли ми навчимося самі хвалити себе й приймати похвалу від інших людей, ми
станемо менш підвладні спустошуючій звичці догоджати. Ми знаходимо твердий ґрунт
під ногами й утверджуємо себе, навіть коли похвала не приходить ззовні. Наші помилки
хоча й тривожать нас, але виявляються поправними.
Крім демонстрації схвалення ця вправа допоможе вам знайти рівновагу.
Представлені афирмації допоможуть вам зрозуміти, що у вас є позитивні риси (якості),
виявлені в ході проведеної раніше інвентаризації.

Вправа по похвалі
Нижче наведений список з 25 пунктів, що допоможе вам при опрацюванні
Четвертого Кроку знайти позитивні духовні якості (риси). Обведіть як мінімум 10
пунктів, навіть якщо вам здається, що ви не володієте усіма ними. Оскільки ми діємо на
підставі дефіциту похвали, ми часто не бачимо ресурсів, що в нас є. Тепер ми почнемо
хвалити себе. У Десятому Кроці також буде вправа по похвалі в рамках щоденної
інвентаризації.

сильний співчутливий спонтанний гідний довіри швидкий

з почуттям гумору ввічливий творчий напружений добрий

чутливий талановитий люблячий розважливий працьовитий

вольовий чесний уважний слухач приймаючий гарний друг

розумний організований духовний скромний член ДДА

Коли ви обведете ваші достоїнства, сядьте в тиші й вимовте кожне з них уголос,
повторюючи: «Я ____________» (такий(така)-то). Звертайтеся до цього списку для того,
щоб урівноважити дефекти характеру, які ви виявите в ході інвентаризації по
Четвертому Кроку. Важливо пам'ятати про те, що в нас є позитивні риси й духовність.
Ваш характер не є порочним. У вас просто є недоліки.
ДУХОВНІ ПРИНЦИПИ ЧЕТВЕРТОГО КРОКУ
Чесність стосовно самого себе й мужність
Ви завершили інвентаризацію по Четвертому Кроку. Поздоровляємо вас! Ви уважно
й безстрашно подивилися на вашу батьківську родину й на ваші власні думки й дії. Ви
також зрівноважили ці оцінки своїми позитивними рисами, які містять у собі
сміливість, що ви виявили, при опрацюванні Четвертого Кроку. Ви ще на середині
шляху. Ви не самотні. Звертайтеся по допомогу й приймайте її.
Призначте зустріч із вашим спонсором або консультантом, щоб зробити П'ятий Крок:
«Визнати перед Богом, собою й іншою людиною справжню причину наших недоліків».
Дата виконання П'ятого Кроку: _________________ Час ____________

Важлива примітка: Перш ніж ви призначите дату виконання П'ятого Кроку,

прочитайте весь розділ по П'ятому Кроку й виявіть справжню причину ваших недоліків.
У П'ятому Кроці ви також знайдете інструкції про те, що робити, коли ви закінчите
П'ятий Крок. Багато членів ДДА негайно після виконання П'ятого Кроку роблять
Шостий і Сьомий Кроки. Рекомендації, наведені у П'ятому Кроці, допоможуть вам
розібратися в послідовності виконання Шостого й Сьомого Кроків.

Рекомендації для спонсорів ДДА по прийманню П'ятого Кроку

У Додатку до цього Робочого Зошита ви знайдете рекомендації для вашого спонсора
або того, хто буде приймати у вас П'ятий Крок. Ці рекомендації допоможуть спонсорові,
духовному наставникові або кураторові прийняти у вас П'ятий Крок і підготувати вас до
Шостого й Сьомого Кроків.

КРОК П'ЯТИЙ
Визнали перед Богом, собою й іншою людиною справжню причину наших
недоліків.

Він очікував вироку, а одержав справедливість

Коли я виконав Четвертий і П'ятий Крок консультантові програми ДДА, мені треба
було нагадати, що я повинен бути чуйним (ніжним) до себе, але в той самий час
безумовно чесним щодо шкоди, яку я колись наніс іншим людям. Я почав видужувати у
Дванадцятикроковій Програмі, у рамках якої не допускалося оцінювати поведінку
інших людей. У ній не було місця вивченню моєї сімейної дисфункційності. Мені сказали
пробачити моїх батьків, і я виконав це, але у мене залишилося почуття відсутності
цілісності усередині.
Коли я працював по Кроках програми ДДА, поряд з моєю егоїстичною поведінкою
мені довелося побачити свій сором, покинутість і розгубленість. Мені вдалося
визначити справжню природу покинутості, отриману від своїх батьків. Вони
намагалися любити й захищати мене, але в дійсності їхня турбота привела до низької
оцінки власної значимості й до ненависті до самого себе. Я звичайно говорив, що вони
зробили для мене все, що могли, а зараз я говорю, що вони передали мені те, що було
передано їм самим - сімейну дисфункційність.
Чуйне (Ніжне) ставлення до себе, а також складання списку моїх сильних сторін
здавалося мені дивним і навіть жахливим. Мій консультант заспокоїла мене, і я
продовжив складання списку. Через деякий час я повірив не тільки в те, що мені є над
чим працювати, але й у те, що в мене є позитивні якості (риси). Мій П'ятий Крок
дозволив мені тверезо подивитися на власне життя. А я зовсім не очікував цього. Я
очікував вироку, а одержав справедливість.

Справжня причина наших недоліків

Я ввійшов у П'ятий Крок, не маючи за спиною нічого. Мені здавалося, що мені нічого
втрачати. Найкраще, що я міг зробити - це прийти на мої перші збори по 12 Крокам
22 роки тому. Якщо мене знову піймають за п'яне водіння, то мене знову посадять у
в'язницю. Спочатку я знайшов тверезість, а потім прийшов у ДДА. Моє життя й
Дванадцять Кроків набутили нового значення, це продовжувало розвиватися у мені
навіть через двадцять років.
У П'ятому Кроці я виявив справжню причину своїх недоліків. Наприклад, у випадку
крадіжки, я виявив, що є юридичний та моральний аспекти справи. Юридичний аспект
в цьому випадку полягає в тому, що моя незначна крадіжка являє собою протизаконну
дію. Духовний аспект полягає у тому, що моя крадіжка віддаляє мене від Вищої Сили.
Коли я краду, вживаю наркотики або входжу у випадкові зв'язки, я віддаляю себе від
Вищої Сили й інших людей.
Після того, як я виконав П'ятий Крок, я більше не почував себе самотнім, як раніше.
Мені траплялося переживати моменти самітності, але вони не були такими
важкими, як раніше. Зрештою я зрозумів, що я вартий чогось. Що я - член ДДА.

Найважливіший урок: слухати й довіряти

Я думаю, що найважливішим уроком, що я зміг винести з П'ятого Кроку, для мене
стало те, що я зрештою довірився іншій людині настільки, що зміг розповісти їй про
своє життя. Зрештою я зміг описати іншому всі свої думки й поведінку, які, як мені
здавалося, позбавляють мене навіть надії на порятунок!
Я пам'ятаю, як дивно почував себе, розповідаючи про деякі речі, але мій спонсор
слухав мене й кивав, виражаючи згоду. Іноді він наводив випадки, у яких його дії були
схожі на мої. Він не судив мене. І це стало величезним полегшенням.
З того моменту я теж виступав спонсором і слухав П'ятий Крок, і віддача була
величезною. Я зміг повернути подаровану мені увагу, слухаючи інших і не засуджуючи
їх. На мій погляд у цьому принципі й укладена центральна ідея ДДА. У дитинстві нам
це було недоступно. Ми нікому не могли довіритися або навіть просто знайти людину,
яка би нас вислухала. Щодня я дякую Богові за цю Програму.

Вона пішла далі з П'ятим Кроком

Один раз я подумала, що можу обійти стороною визнання справжньої причини моїх
недоліків Богові й самій собі, оскільки я й так все це вже написала в самоаналізі по
Четвертому Кроку. Оглядаючись назад, я бачу, що Четвертий і П'ятий Кроки
розділено в Кроках, що дає нам достатньо часу для руху вперед. Щоб пригадати те що
сталося, нам необхідний час. Нам також потрібно розповісти про наше життя
спонсорові, якому ми довіряємо, або консультантові.
Перевага П'ятого Кроку в тому, що він поліпшує мої стосунки з Вищою Силою й і з
собою. Я виконую цей Крок, опираючись на довіру й чесне спілкування.

Вона порушила правило «Ніколи не говори про себе» і знайшла свободу

П'ятий Крок на сьогоднішній день є для мене самим важким. Я згадую, що коли я
була маленькою, мій тато постійно емоційно вибухав, і ми тоді ходили навшпиньках.
Після того, як його гнів спадав, ніхто навіть не обговорював те що сталося. Ніхто
ніколи не вибачався. Мій батько часто говорив мені: «Нікого не цікавить, що ти там
хочеш сказати. Ти не можеш сказати нічого важливого. Коли ти базікаєш, ти нічому
не вчишся. Заткнися».
Мені було так важко попросити когось, з ким я була ледь знайома, послухати мою
розповідь про проблеми в родині хоча б протягом декількох хвилин. Попросити
послухати мій П'ятий Крок було ще складніше. У процесі опрацювання П'ятого кроку
мені вдалося перебороти страхи, нав'язані мені моїм батьком. Ми зустрічалися зі
спонсором два дні підряд, щоразу по три години. Я розповіла їй про свої недоліки,
розповіла про своє життя й про свій внесок у свої проблеми. Я відчувала провину, тому
що зробила в житті багато помилок, але визнання моїх помилок дало мені дивне
відчуття свободи.
Виконання П'ятого Кроку є процесом, що змінює мене. Нагородою за його виконання
є звільнення від минулого.

Суть П'ятого Кроку

Опрацьовуючи П'ятий Крок ми руйнуємо три основні правила, що в’їлися намертво
в наші душі в результаті виховання в дисфункційній родині. Ці правила такі: «Не
говори, не вір, не відчувай». Виховання в дисфункційній родині означало не довіряти
тому, що відбувалося в нас на очах, і тому, що говорили наші батьки. Насильство
найчастіше применшувалося або списувалося на інші причини, у результаті дитина
переставала довіряти власним відчуттям.
Правило «Не говори» виникає в родинах, де дітям часто говорили «заткнися» або
«тихіше», якщо вони намагалися говорити й висловлювати свої думки. В інших
родинах, де застосовували правило «не говори», дітей ігнорували, і вони переставали
говорити. Правило «не говори» також означає, що в родині не обговорюють те, що
хвилює, наприклад, почуття або духовні переживання. Це правило також
застосовується для зберігання нездорових сімейних секретів.
Правило «не відчувай» у дисфункційних родинах означає, що почуття вважаються
неважливими або занадто незначними, щоб звертати на них увагу. До видужання ми
могли засуджувати себе за надмірну чутливість або незрілість, якщо ми проявляли
почуття в дисфункційній родині. Щоб не потрапляти в безглузді ситуації, ми
придушували наші емоції. Правило «не відчувай» є правилом, що підсилює нашу
здатність придушувати такі почуття, як страх. Деякі з нас жили в постійному страху
бути посміховищем, терпіти глузування або побої від жорстоких батьків. Коли ми
почали видужувати, багато хто з нас були скуті почуттям страху. Ми не можемо
побачити почуття страху, але воно присутнє в нас, змушуючи нас бути занадто
пильними.
У П'ятому Кроці ми говором про те, що відбулося, і ми довіряємо нашу відвертість
іншій людині, що вислухає нас і не засудить. Ми проживаємо почуття, які прийшли до
нас завдяки підтримці нашої групи ДДА й спонсора або консультанта.
У П'ятому Кроці ми нарешті отримуємо можливість говорити про те, що має
значення для нас, а не заперечувати те, що сталося або фільтрувати нашу розповідь.
Цей крок критично важливий для всіх дорослих дітей, які хочуть позбутися наслідків
виховання в дисфункційних родинах і продовжити своє духовне зростання у програмі
ДДА.
Ми знаємо, що руйнування дисфункційних сімейних правил не дається дорослим
дітям легко. Ці правила подібні до рис виживання, які ми виробили в собі в дитинстві.
Ми навчилися довіряти цим правилам і використовувати їх у нашому щоденному житті,
проте, ці правила вичерпали себе. Вони руйнують наше життя й наші стосунки. Ми
повинні знайти інший спосіб жити в гармонії зі своїми почуттями, вірою й інтуїцією.
Для деяких дорослих дітей П'ятий Крок стане першим досвідом розповіді про важкі
спогади й перенесене насильство. Ми уявляємо собі, скільки сміливості знадобиться
для того, щоб зважитися виконати П'ятий Крок. Ми знаємо, що вам доведеться
впустити когось у потаємні куточки вашої свідомості, які, як вам здавалося, навіки
будуть зачинені на замок. Але це і є ті самі таємниці й важкі спогади, які необхідно
випустити назовні. Ви можете не боятися зробити це за допомогою вашого спонсора,
консультанта, що викликає вашу довіру, або духовного наставника.

Не допускайте напівзаходів
Досвід показав, якщо пропустити цей Крок або вжити на півзаходи, це впливає на
дорослу дитину руйнівним чином. Невиконання П'ятого Кроку не дозволяє дорослим
дітям духовно зростати в програмі. Вони віднайшли в Четвертому Кроці хворобливу
поведінку й секрети - і невиконання П'ятого Кроку блокує ці хворобливі переживання
усередині. Ці спогади душать, від них задихаєшся. Такі люди відвідують збори й
знайомі із Програмою ДДА, але вони начебто висять на гачку своїх найбільш
хворобливих шаблонів поведінки. Часто вони виступають на зборах ДДА й говорять
розумні речі, але вони так ніколи й не подивилися в обличчя своїм страхам і секретам.
Вони прибили їх цвяхами. І продовжують відтворювати у своєму житті ситуації
покинутості, постійно потрапляють у хаотичні ситуації, або відчувають пекуче почуття
сорому. Вони дотепер у певній мірі несуть на собі тягар відповідальності за
дисфункційність своїх батьків.
Невиконання Четвертого й П'ятого Кроків веде дорослих дітей до того, що вони
починають ще більше контролювати й поступово відрізають собі шлях до Бога. Багато
хто закидає збори й ніколи не повертається. Інші намагаються працювати по програмі,
але почувають себе обманутими і Вищою Силою, і ДДА. Поза зборами вони ведуть
подвійне життя, час від часу з'являючись на зборах «для галочки», але не намагаються
щось змінити. Наші серця наповнюються співчуттям до цих страждаючих дорослих
дітей. Їм потрібно виконати Кроки. П'ятий Крок показує нам, наскільки важливо йти по
кроках послідовно.
Якщо ми пропускаємо П'ятий Крок або намагаємося звести його виконання до
мінімуму, нам, можливо, ніколи не вдасться виконати обіцянки програми ДДА.
Дванадцять обіцянок дані нам для того, щоб навчитися жити у світі із самим собою й
відчути вдячність, що ми вижили в таких умовах. У нас є, що дати оточуючим, але нам
потрібно прикласти зусилля, щоб заявити про себе. Ці зусилля допомагають нам
усвідомити, наскільки важливі наша історія й наш досвід.
У реальному житті виконати П'ятий Крок набагато простіше, ніж продовжувати
вести співзалежне існування, що наповнене переживаннями й хаосом. Емоційні й
розумові зусилля, які ми прикладаємо, щоб керувати своїм життям, постійний
нездоровий контроль або стосунки, позбавлені любові, вимагають колосальних зусиль.

Пройти через біль

Немає способу обійти Четвертий і П'ятий Кроки. Ми повинні пройти через них, щоб
добратися до протилежного берега й знайти Бога, як ми Його розуміємо, адже він чекає
нас там, щоб прийняти нас в свої обійми. Це наш досвід. Тисячі дорослих дітей
виконали П'ятий Крок і знайшли умиротворення і спокій, раніше їм не знайомі. Вони
чекають тебе на іншому березі П'ятого кроку. Вони звернулися до внутрішньої сили, що
допомогла їм вижити в дисфункціній родині. Вони використали цю внутрішню силу
для того, щоб пройти через П'ятий Крок і духовно вирости. У вас теж є ця внутрішня
сила вже тому, що ви виконали перші чотири Кроки цієї програми.
П'ятий Крок дає нам шанс нарешті поговорити про те, що має для нас значення, з
тим, кому ми довіряємо. Ми здаємо наш П'ятий Крок без особливих обіцянок стати
досконалими або прагнути досконалості. Ми розповідаємо нашу історію іншій людині з
усією щирістю й чесністю й дозволяємо визначити результат Богові, як ми Його
розуміємо. Ми можемо нарешті дозволити собі зробити вдих і змінювати своє життя
тільки сьогодні. Ми заявляємо про свою людську природу й знаходимо своє місце в
цьому світі.

Стати собі батьком

Крім руйнування дисфункційних сімейних правил, П'ятий Крок є черговим
значимим етапом, за допомогою якого ми вчимося бути батьками для самих себе й
дивитися в обличчя нашому дитячому почуттю покинутості, розуміючи його справжню
причину. Ця покинутість тісно пов'язана зі шкодою, яку ми свого часу заподіяли
оточуючим. Ми неупереджено оцінюємо збиток, який заподіяли собі й іншим людям.
Уміння стати собі батьком містить у собі здатність розпізнати критичний голос, що
звучить в нашій голові й живить наші сумніви у самих собі й руйнівну поведінку.
Стаючи батьком для самих себе, ми починаємо приймати як факт, те що в нас є чесноти.
Ці чесноти знецінювали, але все ж таки вони в нас є. Ми не можемо побачити нашу
внутрішню «хорошість», тому що ми схильні концентруватися на помилковому відчутті
власної дефективності або безнадійної неправоти. У П'ятому Кроці нам варто бути
чесними щодо нашої егоцентричної поведінки, і окреслити її. Нам також варто відкрити
очі й побачити свою доброту і любов, що у нас теж є і які були в нас завжди. Деяким
членам ДДА здається важким знайти й окреслити свої позитивні якості, але вони в нас
є. Стаючи батьками для самих себе, ми постійно нагадуємо собі про наші позитивні
якості, придушуючи в такий спосіб свого внутрішнього критика. Поводячись подібним
чином, ми усвідомлюємо, що ми не такі вже й погані, як ми думали, і не такі вже
досконалі. Наші негативні риси врівноважені позитивними, і ми вчимося приймати й
користатися і з тими, і з іншими.
Ми приходимо до П'ятого Кроку з відчуттям любові до самих себе й довіри нашій
Вищій Силі, з вірою в те, що вона з нами й не залишить нас. Ми уважно вивчили себе і
свою родину в Четвертому Кроці. Ми не залишили скилетів у шафі. Зараз ми готуємо
себе до того, щоб довірити Богу й людині, якій ми довіряємо, біль, сором і секрети, що
нашарувалася за роки мовчання та спричиняють страждання.
Багато членів ДДА воліють розповідати П'ятий Крок спонсорові або консультантові,
тому що в них сформувалася довіра до цих людей. Важливо, щоб людина, якій ми
здаємо П'ятий Крок, розуміла сутність того, що ми хочемо зробити. Ми не повинні
пояснювати йому або їй механізм П'ятого Кроку або розповідати про програму ДДА,
коли приходимо розповісти нашу історію. Ми вибираємо людину, на яку можемо
покластися, і яка не буде справляти судження про наше життя.
Духовні принципи П'ятого Кроку - це чесність і довіра. Ми повинні мати чесність
щодо себе, щоб побачити наслідки виховання в дисфункційній родині. Ці наслідки
втілюються в наших рисах виживання, які містять у собі догідництво, хімічну
залежність або стосунки з хімічно залежним, страх осіб, наділених владою, почуття
провини, коли ми просимо про щось необхідне. Ми часто плутаємо любов з жалістю й
прагнемо «любити» тих, кого можемо рятувати. Ми також самі можемо виступати в
ролі того, кого рятують. Ми зберігаємо нездорові стосунки, тому що вони нагадують
нам умови, в яких ми росли. Ми панічно боїмося бути покинутими, тому ми терпимо
насильство і зневагу навіть у дуже високих дозах вже в дорослому віці. Насильство
здається нам чимось нормальним.
У П'ятому Кроці ми також повинні опиратися на чесність до самих себе, що
дозволить нам побачити весь масштаб нанесеної нам шкоди, у тому числі шкоди, що ми
нанесли самі собі.
Щоб побачити справжню причину наших вад, нам варто бути чесними щодо наших
мотивів і спонукань. Ми повинні визнати, що ми були неправі, не применшуючи наші
помилки, але й не перебільшуючи. Багато дорослих дітей завдають шкоду іншим людям
під тиском почуттів власної нікчемності або небажаності. Рухомі неусвідомленим
почуттям внутрішнього болю ми завдаємо шкоди іншим, щоб хоча б трохи відчути
владу над оточуючими. Ми також відтворюємо ізоляцію, до якої звикли з дитинства.
Ми завдаємо шкоди іншим людям, що неправильно, але справжньою причиною нашої
шкоди є шкода, завдана самим собі. Заподіюючи шкоду іншим, звичайно ми
активізували одну з наших рис виживання. Така поведінка позбавляла нас можливості
зруйнувати нашу ізоляцію й почуття власної неповноцінності.
У стародавньому прислів'ї говоряться: «скривджені люди кривдять інших людей», і
здається, це вірно для дорослих дітей. Цю думку можна розшифрувати так: «Якщо я
зможу скривдити тебе перш, ніж ти скривдиш мене, я буду почувати себе сильним й у
безпеці».
Наш внутрішній біль не дає нам права кривдити інших людей, але розуміння
причини цього болю може допомогти нам звільнитися від його хватки. Усвідомлення
цього болю є початком змін і любові до себе. Ми прислухаємося до нашого болю і
стаємо собі справжніми батьками через любов до себе.
Якщо ми применшуємо наші вади або не здатні побачити їхню справжню причину, у
П'ятому Кроці нам не вдається досягти чесності щодо себе. Бути чесним до себе не
означає шкодити собі. Ми прагнемо граничної чесності, але ми не хочемо
перестаратися й бути жорстокими до себе. Якщо ми перебільшуємо наші недоліки й
морально знищуємо себе, ми ризикуємо скотитися в мучеництво або непомітно для
себе стати в позицію жертви.
В той самий час ми не повинні бути надто поблажливими до себе у визначенні
шкоди, яку заподіяли іншим людям. Надмірна поблажливість може привести до
ставлення до себе як до «зіпсованого продукту», без надії виправитися. Це може
привести до позиції жертви, утопити нас у жалості до себе або збити нас зі шляху
чесного дослідження себе. Ключем до справжньої чесності, яка перебуває на межі між
самобичуванням і поблажливістю, є наступне: Ми стаємо готовими чесно побачити все,
що б ми не зробили, а потім пройти шлях до зміни себе. Ми працюємо над Кроками,
слухаємо, а також говоримо про свої почуття з оточуючими людьми. Якщо біль від
відчуття власної ущербності або сорому виникає знову, ми не діємо, як раніше, а
проживаємо його. Цей біль пройде. Ми молимося й шукаємо правильний шлях із
допомогою спонсора, консультанта або членів групи ДДА. Відповідь прийде, і ми
почуємо її.
 П'ятий Крок починається там, де ми знаходимо більш врівноважений погляд на себе:
на наші синовні й дочірні, громадянські, професійні, ділові й духовні ролі. Оскільки ми
виросли в родинах, де не було рівноваги, а було насильство й критичне ставлення, зараз
нам не просто прийняти наші позитивні якості. Але в нас є такі якості, як співчуття,
віра, розум і духовність. Нашими позитивними якостями є дружелюбність, чесність і
завзятість. Ми не дисфункційні по суті, але ми увібрали в себе захисні риси, які
випрацювали в дитинстві. У П'ятому Кроці ми стикаємося з необхідністю чесно
глянути на нашу поведінку й щиро спробувати змінитися. Нам стане краще від цього
рішення змінитися й від позитивних якостей, які ми виявимо, поза залежністю від
одкровень, які вийдуть назовні.

Справжня причина
Коли ми дивимося на справжню причину наших недоліків, ми бачимо, що завдали
шкоди собі своїми почуттями відкинутості, неповноцінності або покинутості.
Подальше дослідження наших недоліків відкриє нам те, що наші дії можуть одночасно
мати і юридичні, і моральні наслідки. Коли ми порушуємо закон, це тягне за собою і
юридичні наслідки, і духовну складову. Своєю поведінкою ми відокремлюємо себе від
Вищої Сили. Ми зазнаємо духовних втрат. Деякі дорослі діти скоїли злочини, у
результаті чого потрапили у в'язницю або втратили свої родини чи роботу. Інші були
такими нестерпними або невживчивими, що залишалися самі. Треті зберігали роботу й
стосунки, але по-суті не жили своїм життям. Кожний із цих дорослих дітей завдавав
шкоди й повинен бути готовим до відшкодування збитку.
Але дорослі діти також повинні усвідомити, справжню причину недоліків, що
приводять до втрат. Це і є секрет П'ятого Кроку. Всі ці шкідливі дії складаються у
втрати. Щоразу, коли ми завдаємо шкоди іншим людям або собі, ми втрачаємо частину
себе. Щоразу, коли ми соромимо наших дітей або чоловіка чи жінку, ми завдаємо
шкоди. Щоразу, коли ми безжалісно засуджуємо себе за незначні помилки, ми завдаємо
шкоди. Щодня, коли ми зберігаємо нездорові залежні стосунки, ми завдаємо шкоди.
Перш ніж ми знайшли ДДА, ми росли як бур'яни, але зараз ми робимо зусилля.
Раніше ми були ходячим пораненим із приклеєною посмішкою. Ми завжди йшли по
лезу з болем.

Горе: Цибулина і Час

Кожна Доросла Дитина переживала горе, що звичайно виражається в симптомах
депресії, млявості або формах дисоціації. Те горе, про яке ми говоримо у ДДА, це
накопичені дитячі втрати. Це втрати, що застрягли під запереченням, навмисним
забуванням і страхом здатися людиною, яка драматизує минуле. Горе - це постійна
загнаність, неповага й зневага з дитинства. Ми несемо це горе з собою, коли робимо
кар'єру, створюємо родини або тягнемося по життю, як можемо. Зайняти себе чимось
або сфокусуватися на іншому начебто допомагає нам не дивитися на наші дитячі
втрати/горе, але вони усе ще там. Поки ми не прийшли у ДДА, ми не часто розуміли
справжню причину наших втрат або те, що ми можемо зробити з ними. До ДДА, якщо
ми шукали допомоги, наші дитячі втрати могли бути діагностовані як депресія, і її
лікували звичайними неефективними методами.
Ті втрати, про які ми говоримо у ДДА, містять у собі дії або бездіяльність наших
батьків або родини. Те, як нас соромили наші батьки або родичі, по суті є втратою
здатності відчувати себе цілісною особистістю. Сором знищує природні дитячі любов і
довіру й замінює їх на шкідливі сумніви у собі. Від сорому ми втрачаємо здатність
довіряти собі й іншим. Ми відчуваємо себе винними по суті своїй як дитина. У
дорослому віці в нас може з'явитися помилкове відчуття, що з нами щось не так, хоча
не зрозуміло що саме. Інші дитячі втрати містять у собі несправедливу критику від
нашої родини або порівняння із братом або сестрою не на нашу користь. Це являє
собою втрату почуття, цінності для наших родин як особистості. Коли наші батьки
проектували власний недолік самооцінки на нас, ми також переживали втрату. Якщо
наші батьки говорили, що ми погані, тупі або другосортні, то проектували на нас те, що
насправді думали про самих себе. У дитинстві ми були беззахисні перед всіма цими
проекціями. Ці втрати й горе ми через роки принесли в наше доросле життя. Це були
приклади втрат на додачу до втрати безпеки, що викликали травми й зневагу.
У П'ятому Кроці ми вступаємо в роботу з горем, усвідомлюючи, що ця подорож
довжиною за життя. Давні члени ДДА розуміють всю важливість того, щоб заявляти
про горе або втрату. Багато хто розповідає, як знайшов своє горе під час роботи по
Дванадцяти Кроках або коли тихо сидів на самоті й відчував ті почуття, що
піднімалися. Досвідчені члени ДДА говорять про горе скоріше з почуттям
щиросердечного спокою, ніж з жалем або образою. Вони примирилися зі своїми
втратами й знайшли цілісність. Вони знають, що горе існує усередині кожної дорослої
дитини. Вони знають, що час розкриє це горе. Час зцілить горе. Незважаючи на те, що
горе можна відчути через прописування й розмови про наші спогади, деяке горе не
завжди очевидне. Ми посередньо взаємодіємо з нашими втратами щоразу, коли
приходимо на збори ДДА й слухаємо досвід інших дорослих дітей. Ми також
взаємодіємо з нашим горем щоразу, коли проводимо інвентаризацію Десятого Кроку
або медитацію Одинадцятого Кроку. Наш досвід показує, що горе усе ще там, воно
очікує звільнення між рядків і думок. Емоційне звільнення й медитація над тим, що ми
втратили - безумовно частина роботи з горем, але це ще не все.
У П'ятому Кроці ми готові зняти більше шарів з "цибулини", якщо проводити
аналогію з нашою подорожжю у видужанні. Ми знімаємо шари сорому й розпачу, щоб
знайти своє Справжнє Я. Ми почали очищувати верхні шари цибулини в Першому
Кроці, визнаючи безсилля перед наслідками сімейної дисфункційності. І як цибуля
може викликати сльози, так і наша робота з горем допоможе нам вилити свої сльози.
Наш досвід показує, що часто горе зберігається в наших розумі й тілі чекаючи
очищення у свій час. Ми розуміємо, що це горе - накопичене, що визначає всі випадки
зневаги й сорому з нашого минулого, звалені в купу. Ми думали, що забули про них.
Наше тіло пам'ятає. Наш розум пам'ятає. Наша Внутрішня Дитина знає. Члени ДДА
впевнені, що горе на доданок до залежності й депресії також живить нашу
компульсивне прибирання, перфекціонізм, секс, обжерливість, роботу й азартні ігри.
Робота з горем - це не жаль до себе. Жаліти себе - це відмовлятися приймати
допомогу, продовжуючи чіплятися за заперечення й спосіб життя, що веде в глухий кут.
Пошук нашого горя - це щире зусилля піти всередину, щоб знайти там Бога, як ми його
розуміємо, що очікує нас для звільнення.
Щоб ступити на шлях роботи з горем, нам необхідний урівноважений погляд на те,
хто ми є й що відбулося з нами. Ми не можемо почати роботу з горем, оцінивши себе
занадто важко як жертву або занадто легко як героїчну дитину. Частина нашої
особистості, що є жертвою, може вибрати дорогу жалості до себе й відмови від
реальної допомоги. Герой вірить, що він або вона залишив дитяче насильство в
минулому й подібні спогади на нього більше не впливають. Нам потрібно уникати цих
двох крайностей, якщо ми маємо намір точно визначити й звільнити наше горе.
Четвертий і П'ятий Кроки дають нам досить врівноважений погляд на нас самих, щоб
добратися до наших застряглих емоцій і почуттів і знайти плідні сльози. До роботи із
гнівом наші сльози не приносили плоду. До початку одужання багато дорослих дітей
врешті припинили плакати, тому що сльози не приносили розради в їхньому
неослабному розпачі й покинутості. Робота з горем відновлює силу сліз. Ми плачемо із
глибокою впевненістю, що ми нарешті в безпеці й що нас нарешті зрозуміли.
Виявляючи наше горе, ми на більш глибокому рівні приходимо до переконання, що
ми були невинні в дисфункції наших батьків. Будучи дітьми, ми не зробили нічого
поганого, що могло б викликати їхню нездорову поведінку. Ми не недороблені, погані
або неповноцінні. Ми люди. Ми концентруємося на своєму житті й рухаємося вперед.
Ми хочемо зробити все правильно й зрозуміти хто ж ми такі. Розбираючись із нашим
застигшим горем за допомогою Кроків, ми краще усвідомлюємо ресурси своєї
особистості й нашу проблемну поведінку. Ми не беремо занадто велику
відповідальність за сімейну дисфункцію, але ми й не уникаємо відповідальності за
нашу власну шкідливу поведінку. Ми ставимося до себе з ніжністю, але ми й не
виправдуємо свою поведінку. Ми молимося, відшкодовуємо збиток, і продовжуємо
міняти свою поведінку, ідучи по Кроках. Ми більше не засуджуємо себе так суворо, але
засмучуємося через наші дитячі втрати. У цьому покладена гірка радість роботи з
горем. Ми також бачимо втрати, наших батьків у їхньому дитинстві. Працюючи з горем,
нам легшає пробачити батьків, тому що ми починаємо пробачати самих себе. Ми
відокремилися від нашої родини не залишаючи її при цьому. Ще ми знайшли безпечну
родину у ДДА.
Чого очікувати від роботи з горем
Робота з горем може відбуватися в різних формах і приносить одну з найбільших
нагород програми. Один вид роботи з горем - це вести щоденник про різні випадки з
нашого життя й описувати там, які почуття ми в той момент відчували. Багато дорослих
дітей можуть згадувати випадки насильства, зневаги або відкидання з дитинства без
будь-яких емоцій. Інші ж розповідають про насильство або зневагу, як про щось
кумедне або неважливе. Наш досвід показує, що емоції усе ще там, але вони застигли
через нашу здатність заперечувати минуле або нечіткі спогади. У нас є спогади про
подію, але ми блокуємо почуття, пов’язані з нею. Це форма дисоціації. Коли ми пишемо
в щоденнику про якусь подію з дитинства, ми уповільнюємося й думаємо про те, як ми
могли себе в той момент почувати. Якщо нам важко дається ця вправа, то ми думаємо
про те, як міг би себе почувати в подібній ситуації наша дитина. Якщо в нас немає
дітей, то ми міркуємо, як би дитина відчула себе на нашому місці тоді, у дитинстві. Ми
пропонуємо членам ДДА проробляти цю вправу кілька разів протягом багатьох днів і
бути терплячими.
Є інший перевірений метод розпізнати й відпустити накопичені втрати й горе - вправа
з фотографіями. Деякі консультанти просять клієнтів зібрати й принести на сесію
кілька дитячих фотографій. Спонсор у ДДА також може зробити цю роботу з
підспонсорним. Всі ці фотографії й шкільні портрети, про які ми забули... На терапії ці
знімки обговорюють із особливою увагою. Дивлячись на себе в другому, третьому
класі, ми зауважуємо, якими соромязливими, смішливими і ніжними ми були в
дитинстві. У нас були почуття. Ми зазнали втрат.
Інша форма вивільнення горя це так зване "ліплення" або рольова гра, також відома як
емпірична терапія. У цій формі пригадування горя ми зазвичай працюємо на занятті з
консультантом й іншими клієнтами, допомагаючи один одному програвати важкі сцени
з нашого минулого. Це глибокий і діючий засіб, щоб випустити наші втрати й сором.
На закінчення скажемо, що робота з горем вимагає часу. Після років видужання ми
можемо знайти себе ридаючими над сценою з фільму, що нагадує нам період нашого
дитинства. Або ми бачимо себе, спостерігаючими за тихими дитячими іграми на
шкільному майданчику. Ми стежимо за тим, як дитина сконцентрована, усередині себе
й за її буйною уявою. Ми міркуємо про свою власну дитячу невинність. Ми
встановлюємо зв'язок зі своєю Внутрішньою Дитиною. І приходять сльози.
Завдяки роботі по Кроках, ми начебто дихаємо легше й судимо себе не так суворо. У
когось міняється постава. Ми піднімаємо голову й дивимося людям в очі. Наші хода й
подих легшають. Ми почуваємо більший зв'язок з нашою Вищою Силою.

Визначення й вимірювання горя/втрат

Ми пропонуємо вам цю вправу, щоб допомогти вам усвідомити дитячі втрати, які
пов'язані із вправами по опрацювнню сорому й покинутості із Четвертого Кроку.
Дорослі діти можуть докладно розповідати про насильство й зневагу з дитинства, але
цього не досить для повного розуміння дитячих втрат. В 3-й й 4-й вправах Четвертого
Кроку ви визначили події, пов'язні із соромом і покинутістю, які і є втратами.
Ми знаходимо свої втрати й накопичене горе, називаючи те, що було відібрано в нас, а
також те, чого ми не одержали в дитинстві. Ми можемо визначити й виміряти наші
втрати, порівнюючи те, як з нами поводилися в дитинстві в дисфункціній родині, з тією
турботою, яку ми могли одержати, якби виросли з люблячими, послідовними батьками.
Дуже важливо виміряти наші втрати/горе, щоб ми могли прожити й звільнитися від них.
Наш пошук втрат/горя може початися з питання: "Що я одержав у своїй дисфункціній
родині й що я міг одержати від люблячих батьків у схожій ситуації?"
Різниця між тим, що ви одержали, і тим, що могли одержати, і є міра вашого горя й
втрат. Ці втрати накопичуються згодом.
Наприклад, багато дисфункційних батьків лають дітей, якщо вони випадково
поранилися під час гри. Переляканий батько викидає потоки гніву замість любові. Що б
зробив люблячий батько, якби ви поранилися або обдерли коліно?
Інший приклад: дисфункційный батько маніпуляціями змушує дитину прийняти свою
сторону проти іншого батька під час чварки. Що загублено дитиною в цій ситуації? Що
б люблячий батько зробив у такій ситуації?

Важливе зауваження для роботи по Кроках

У П'ятому Кроці ми дивимося на справжню причину наших недоліків на доданок до
справжньої причини нашої дитячої покинутости. Ми одночасно починаємо роботу з
горем і перебатьківство. Зараз ви готові до зустрічі по П'ятому Кроку. Ви візьмете ваші
записи по Четвертому Кроку на зустріч із вашим спонсором або людиною, що вислухає
ваш П'ятий Крок. Слухачем повинен бути хтось, кому ви довіряєте, і хто розуміє, що ви
намагаєтеся зробити.
Відведіть як мінімум дві-три години на ваш П'ятий Крок. Не підганяйте цей процес.
Це ваша можливість розповісти про себе й одержати більш глибокий рівень свободи.
Ваш слухач зрозуміє.
Будьте також готові відразу ж після закінчення П'ятого зробити Шостий і Сьомий
Кроки. Шостий Крок - були повністю готові до усунення наших дефектів - і Сьомий
Крок - смиренно просили Бога усунути наші недоліки. У цій фазі роботи із Кроків
передбачається, що ці два Кроки будуть зроблені одночасно.
У Шостому й Сьомому Кроках не потрібно багато писати, але є деякі вказівки, які
варто прочитати для усунення дефектів. У Шостому Кроці ви також прочитаєте про
інтеграцію Рис виживання зі Списку. Це вказівки про те, як почати П'ятий, Шостий й
Сьомий Кроки.

Резюме по П'ятому, Шостому й Сьомому Кроках

- Візьміть всі свої записи по Четвертому Кроку на вашу зустріч по П'ятому Кроку. -
Помоліться молитвою П'ятого Кроку, що наведена нижче, перш ніж почати П'ятий
Крок.
Коли закінчите П'ятий Крок, поверніться додому й прочитайте все, що написано в цій
книзі в розділі по Шостому Кроку. Там буде інформація про те, як повністю підготувати
себе до того, щоб Бог усунув дефекти характеру й інтегрував Риси виживання. Там
також буде інформація про те, як перейти до Сьомого кроку.

Молитва П'ятого Кроку

Божественний Творець, дякую Тебе за цю можливість чесно розповісти іншій людині
про те, що відбувалося в моєму житті. Допоможи мені прийняти на себе
відповідальність за свої дії. Дозволь мені виявити співчуття до себе й до моєї родини,
коли я переглядаю свій напрям думок і дій, які відтинають мене від Твоєї любові.
Віднови дитину усередині мене. Віднови мої почуття. Віднови мою віру в себе. Амінь.

ДУХОВНІ ПРИНЦИПИ П'ЯТОГО КРОКУ

Чесність і довіра

КРОК ШОСТИЙ
Повністю підготували себе до того, щоб Бог усунув всі ці вади.

Підготувати себе
Відчути хворобливі наслідки своїх вад - для мене є частиною процесу підготовки до
їхнього усунення. Це природно випливає з визнання власних недоліків, виявлених мною у
П'ятому Кроці. Поки я міркував логічно й звинувачував інших у моїх проблемах, у мене
не було стимулу змінитися. Коли я перестав домислювати і взяв на себе
відповідальність за власну поведінку, то побачив, яким корисним для мене може бути
звільнення від моїх недоліків. Це звільнення може бути болючим й спустошуючим.
Процес підготовки себе до усунення недоліків у Шостому Кроці означає, що мені стало
настільки важко переносити їхні наслідки, що я дозволив собі змінитися.

Настав момент, коли я перестав боротися

 Я вважав себе позитивною, щасливою, життєрадісною людиною, яка багато
сміялася. У ДДА я виявив у собі лише кілька недоліків. Я песимістичний, критичний до
себе, не даю собі розвиватися, відкидаю себе, у мене сильний страх покинутості, мої
почуття заморожені. Я ніколи не зауважував своєї схильності до негативного
мислення. Я безжалісно критикував себе. У програмі мені говорили «Зітри у своїй
голові плівки критичного батька й заміни їх на продуктивні плівки». Але мені не
вдавалося це зробити.
Я поставив себе на місце свого критичного батька. Я зрозумів, що якби протягом
тридцяти п'яти років відмінно виконував свою роботу, а потім хтось би раптом
вирішив, що я більше не потрібний, я б розлютився. І дійсно, мій критичний батько
щосили намагався звести до нуля мої спроби видужання. Я вирішив, що єдиним
способом перебороти свій саботаж видужання є залучення мого критичного батька в
процес мого видужання. Я уявив собі й зобразив мого суворогого батька й подякував
йому за те, що він дозволив мені вижити. Я попросив його направити свою енергію з
охорони сімейних секретів і придушення моєї Внутрішньої Дитини на розкриття цих
секретів і турботу, любов і підтримку Внутрішньої Дитини. В такий спосіб мої
критичні батьки перетворилися на команду підтримки. Коли я кажу: «Ти вчинив так
нерозумно», голос усередині мене заперечує: «Ти вчинив як жива людина, а не як
нерозумна».
Я засвоїв у ДДА, що коли доручаю події волі моєї Вищої Сили, Бог піклується про
мене. Те ж саме й з моїми вадами. Тепер я не песимістичний і не критикую себе, я не
блокую власне видужання, не відкидаю себе, не боюся бути покинутим, я довіряю
власним почуттям. Настав момент, коли я перестав боротися зі своїми вадами й
доручив їх Богу. У ДДА я став здатним бачити в собі неприємні для мене якості й
опрацьовувати їх. Я не думаю, що ми можемо перестати бути собою, але ми можемо
змінити наші реакції.

Інтеграція привела до свободи

Коли я вперше потрапила у ДДА, мені здавалося, що в мене в цілому дефективний
характер, а не окремі дефекти характеру. Через те, що в мене було чорно-біле
мислення, спочатку я не приступала серйозно до Шостого Кроку, тому що думала, що
цей Крок у буквальному значенні означає усунення всіх моїх недоліків характеру.
Оскільки я не думала, що це можливо, здебільшого ігнорувала цей Крок. Єдине, що я
засвоїла для себе, це те, що Шостий Крок залежить від ступеня моєї готовності
усунути такі мої вади як егоїзм, хіть або дріб'язковість. Я впевнена, що деяким людям
це вдалося. Мої вади істотно зменшилися. І я залишаюся у готовності усунути їх
повністю.
Сьогодні я дивлюся на Шостий Крок з погляду інтеграції вад, які сформувалися в
мені як засіб виживання в результаті жорстокого виховання в алкогольній родині. Я
була догідником, який не має власної думки. Я ніколи не була гарним другом. Я ніколи ні
на чому не наполягала, тому що мене лякала критика або незгода з моєю думкою. Щоб
позбутися дитячого почуття покинутості, я приймала наркотики. Я була наповнена
болем, і поки не знайшла допомогу - підсвідомо звинувачувала інших. І навіть коли
знайшла чистоту й тверезість, коли почала відвідувати збори ДДА, я не змінилася
одномоментно.
Роками, за допомогою зборів, я боролася зі своєю поведінкою, спрямованою на
виживання, і думала, що це дефект характеру. У дійсності риси виживання були моїми
глибоко прихованими друзями. Ці риси перераховані в Списку брудної білизни. Вони
більше не були потрібні мені, але захищали мене в минулому. Чим жорсткіше я з ними
боролася, тим впертіше вони поверталися до мене. Я втратила надію позбутися хоча
б деяких з них. Але в цей час я почула про інтеграцію вад. Мені розповіли про вправу, у
ході якої я уявляла собі, як зустрічаюся із цими вадами й встановлюю з ними дружні
стосунки. Я могла подякувати їм за те, що вони захищали мене, але я також могла
попросити їх відійти. Я домоглася результатів і зберегла готовність поступово
відмовитися від цих рис характеру, день за днем.
Розглядаючи мої риси виживання скоріше як частину себе, ніж щось жахливе або
неповноцінне, я вибрала м'який підхід. Я смиренно просила Бога дозволити мені
позбавитися цих рис виживання й замінити їх вірою, пробаченням і любов'ю до себе.
Результати були приголомшливими. Я інтегрувала більшу частину цих рис у своє
життя, і зараз почуваю себе вільною, як ніколи.

Суть Шостого Кроку

У Шостому Кроці ми приходимо до розуміння того, що, як і більшість людей у цьому
світі, ми маємо вади характеру. Проте, наші вади характеру, як правило глибоко
вкоренилися в нас і приводять нас до неповноцінних стосунків, та не дають можливості
одержувати любов Вищої Сили. Наші вади, можливо, містять у собі відсталість, похіть,
заздрість, жадібність, егоїзм, осуд. В нас також присутні риси виживання й риси,
властиві співзалежним. Риси виживання являють собою 14 характеристик, описаних у
Списку Брудної Білизни (Опис проблеми). Ці характерні риси являють собою наслідки
виховання в дисфункційній родині. Вони належать зовсім до іншої категорії, ніж вади
характеру.
Наші риси виживання містять у собі такі шаблони, як догідництво, залежність,
надмірну пильність, придушення почуттів щоб уникнути конфліктів або суперечок. Ми
часто плутаємо любов з жалістю й схильні «любити» тих, кого ми можемо рятувати.
Незважаючи на те, що ми виявили ці риси в Четвертому Кроці, для нас це нове. Нам
необхідно зосередитися, щоб випрацювати оптимальну поведінку й відпустити. Багато
дорослих дітей ідуть шляхом усунення вад характеру й інтеграції рис виживання.
Між вадами характеру й рисами виживання зі Списку Брудної Білизни існує ключова
різниця. Дорослі діти охоче визнають свої риси виживання, але чинять супротив
виявленню вад. Більшість дорослих дітей охоче визнають у собі такі риси, як
догідництво, страх перед особами, наділеними владою, але чинять супротив, коли
виявляють у собі схильність засуджувати, облудність, заздрісність. Дорослі діти
зазвичай відчувають полегшення, коли читають Список Брудної Білизни, тому що вони
розуміють, що вони не єдині, хто так діє або мислить. Вони часто відчувають сором або
страх при перерахуванні дефектів характеру. Саме це і є способом відрізнити недоліки
характеру й риси виживання, розвинені в дитинстві.
Для дорослих дітей, що виросли в родинах із сильно розвиненим перфекціонізмом
визнання власних вад може вселяти жах. Визнати помилку або виявитися
недосконалими для них означає відчути найсильніший страх або відчути себе занадто
вразливими. Деякі з нас у такі моменти відчувають спазми у шлунку. У дисфункційних
родинах не віталося визнання власних недоліків, і тому до приходу у ДДА ми теж
уникали цього. Але ми повинні пам'ятати, що у ДДА ми видужуємо. Визнання власних
недоліків не принижує нас і не применшує наших достоїнств. У дійсності воно означає,
що ми живі люди.
Ключем до звільнення від дефектів характеру й укладання мирової угоди із власними
рисами виживання є підхід, що містить у собі три складові: готовність, молитву й час.
У деяких випадках наші вади зникали за короткий час, але більшості з нас для
досягнення результатів були потрібні молитви й терпіння. Проте досягти результатів
можливо.
З поняттям готовності ми познайомилися в Третьому Кроці, коли вирішили доручити
нашу волю й життя турботі Бога, як ми його розуміємо. Ми також продемонстрували
свою готовність у Четвертому Кроці в процесі дослідження нашої поведінки й
напрямку думок.
Коли ми завершимо П'ятий Крок, наша готовність усунути свої недоліки стане
максимальною. Проте, ми можемо опиратися на готовність щоразу, коли міркуємо над
Шостим Кроком або над будь-яким іншим Кроком. Якщо наша спроба позбутися
недоліків щира, то за допомогою Бога ми досягаємо успіху в усуненні наших вад.
Готовність є нашим найбільш сильним союзником, тому що вона означає, що коли ми
звертаємося до наших дефектів характеру, то стаємо сприйнятливими й гнучкими. Така
гнучкість дає нам можливість вирішити, скільки зусиль варто вкласти в усунення
наших недоліків, а коли поступитися місцем Богу й доручити йому виправити їх.
Ми не одноразово спостерігали, як члени ДДА намагалися впоратися з розпачем,
тиражуючи той самий дефект характеру. Нам траплялося зіштовхуватися з
видужуючими дорослими дітьми, що ретельно працюють над собою, але скочуються до
старого мислення або поведінки. Зрештою доросла дитина здається, і тут на сцену
виходить Бог, і поведінка нарешті міняється або принаймні повертається у рамки.
Більшість новачків у ДДА можуть застрягти в Шостому Кроці, тому що їм складно
повірити в те, що Бог усуне всі їхні недоліки характеру. Якщо ви новачок у програмі, ми
рекомендуємо вам почати виконання кроку й не впадати у відчай. Цей крок - гарне
застосування вашої волі. За допомогою ДДА в Шостому Кроці ми вдосконалюємося й
намагаємося не впадати в перфекціонізм.
Здоровий біль має цінність
Стаючи готовими до того, щоб Вища Сила усунула наші недоліки, ми можемо не
відчувати болю, а можемо, навпаки, відчувати дискомфорт і страждати. Деякі вади
характеру, наприклад, схильність до пліток або осуду, можна безболісно усунути. У
ДДА ми вчимося зосереджуватися на собі, і це зціляє нас від звички брехати або
засуджувати оточуючих.
Іноді в нашій групі ДДА, зі спонсором або консультантом ми відчуваємо дискомфорт
і гострий біль. Дорослі діти неймовірно бояться емоційного болю, тому що їм рідко
вдавалося знайти когось, хто б їх вислухав, коли вони страждали в дитинстві. Під час
виховання у дисфункційній родині, ми часто мовчки терпіли нестерпні муки. Ми стали
уникати емоційного болю й шукали розради в залежностях, роботі, сексі або
наркотиках, які дозволяли нам не відчувати біль. Багато хто з нас качалися по землі від
болю, викликаного співзалежністю, проте у ДДА біль інша. Тепер ми можемо
покластися на своїх друзів і на Вищу Силу. Ми не самотні.
Наш досвід показує, що емоційний біль іноді є цінністю. Ми можемо виявити в собі
здоровий біль і зцілитися від нього за допомогою підтримки й терпіння до самих себе, у
такий самий спосіб, як ми позбулися сліз. Перед тим, як ми прийшли у ДДА, наші
сльози здавалися нам непродуктивними настільки, що багато хто з нас не дозволяв собі
плакати. Робота з кроків і допомога спонсора допомагає нам зрозуміти причину наших
сліз й усвідомити їхню цінність.
Емоційний біль являє собою подарунок. Багато хто з нас уже бачили верхній шар
цього болю в Першому й Четвертому кроках, коли ми докладно описали насильство в
нашому житті або шкоду, що ми заподіювали іншим. Ми побачили, що в цьому болі ми
не самотні й не унікальні. Ми усвідомили, що той біль, що ми відчуємо у ДДА,
відрізняється від непродуктивного болю, викликаного вихованням у родині, що
супроводжується почуттям покинутості. У наших родинах ми звикли шукати
нездоровий біль, що не приводив нас до жодних рішень і тільки підгодовував
одержимість. За допомогою Вищої Сили у ДДА ми починаємо відчувати здоровий біль
і це приносить нам полегшення.
Нам зустрічалися дорослі діти, які боролися поодинці, у той час як така самотня
боротьба нікому не потрібна. Емоційний біль рано чи пізно припиняється, але він може
тривати дуже довго, якщо ми не зможемо вчасно попросити про допомогу. У цей час ми
мобілізуємо все смирення, на яке ми тільки здатні, і звертаємося до кого-небудь із
проханням вислухати нас. Ми знаходимо готовність розділити наші страхи й сумніви із
самими собою й з іншою людиною. Ми виявляємо, що члени ДДА дійсно можуть
суттєво допомогти. Ми також зауважуємо, що емоційний біль може стати крапкою
відліку появи більш глибокого контакту з Богом, як ми Його розуміємо. Ми зрозуміємо,
що в момент, коли біль іде - поступово зникаючи -, часто відбувається інтеграція рис
виживання. Якщо ми проживаємо його, ми почуваємо в собі зміни. Ми одержуємо
внутрішню волю, що завжди була в нас, і бачимо свій біль у новому світлі. Ми
ставимося до нього як до одного з інструментів, що можуть стримувати наші самі
закоренілі риси виживання.
Звертаючись до нашого болю прямо, ми розуміємо, що дійсно не самотні у своїй біді.
Коли в процесі виконання Шостого Кроку ми раптом заглиблюємося в біль такого роду,
ми намагаємося частіше ходити на збори і якнайчастіше звертатися до Бога, як ми Його
розуміємо.

Повна готовність
Після виконання П'ятого Кроку ми повертаємося до дому й знаходимо тихий
куточок, щоб подумати над тим, що ми зараз робимо зі своїм життям. Ми йдемо
шляхом чесності із самими собою й пробачення себе, і ці якості приведуть нас до
нового способу життя. Ми залишаємо ролі жертви, винуватого або викритого владою. У
Четвертому Кроці ми засвоїли, що наші риси виживання часто були протилежностями
того, що ми перетерпіли. Якщо ми боялися людей, наділених владою, ми часто самі
ставали владною людиною, що вселяла страх у своїй ролі батька, начальника, і так далі.
Якщо ми безжалісно засуджували самих себе, ми також безжалісно судили й інших. У
минулому ми були жертвами, але зараз багато хто стали агресорами. Якщо раніше ми
поволі брехали, зараз ми перестаємо це робити. Ми стаємо готовими просити нашу
Вищу Силу допомогти нам пробачити самих себе й змінитися.
Ми перебуваємо в пошуку такого способу життя, коли зможемо проживати наші
почуття й за підтримкою нашої групи ДДА чесно говорити про те, що відбувається в
нашому житті. Деякі з нас навіть зможуть почати спілкуватися зі своїми родинами й
підтримувати з ними оптимальні стосунки, на які ми здатні в цей момент. Ми станемо
менш критичними щодо наших родин, але ми також навчимося визначати моменти,
коли нам потрібно тримати дистанцію. Коли ми оплакуємо наше загублене дитинство,
ми стаємо батьками для самих себе. Ми на шляху до Внутрішньої Дитини, що
відображає нашу Справжню Особистість.
Завершивши П'ятий Крок, ми спокійно сідаємо й міркуємо про свою моральну
інвентаризацію. Ми стежимо за своїм подихом і не забуваємо глибоко дихати. Ми
подивилися на сором, покинутість, сексуальні проблеми й недостачу заохочення. Ми
також розглянули глибоко поховані травми, заморожені почуття й власні духовні
переконання. Тепер ми відчуваємо, що в нас є внутрішня сміливість, якою ми володіли
завжди, але яка проявилася тільки зараз. Можливо, у нас були зачатки духовних
переконань або духовної правди й раніше, але тільки тепер ми стали вірити по-
справжньому глибоко. У П'ятому Кроці ми зосередилися на собі. Ми зробили для себе
щось важливе, що є духовно значимим. Ми проаналізували своє життя й ризикнули
довірити розповідь про своє життя іншій людині. Ми порушили сімейне правило
завжди мовчати. Ми відчуваємо, що перебуваємо серед друзів. Ми більше не самотні.
У Шостому Кроці ми чекаємо стільки, скільки потрібно, щоб стати повністю
готовими. Ви наближаєтеся до того, щоб у молитві Сьомого Кроку смиренно попросити
Бога про усунення своїх недоліків. Сьомий Крок звучить так: «Смиренно просили Бога
усунути наші недоліки».
У нас є список наших недоліків. Ми склали його на основі нашої інвентаризації по
Четвертому Кроку. Тепер ми розуміємо суть наших рис виживання і їхнє призначення у
власному житті. Ми поважаємо ці риси зі Списку Брудної Білизни, але зараз прийшов
час послабити їхній вплив або зробити частиною своєї особистості.
Наші вади характеру, як правило, містять у собі егоцентризм, схильність до осуду,
заздрість, жадібність, похіть, ревнощі, почуття переваги, нечесність або дріб'язковість.
Коли ми спокійно міркуємо про свої недоліки, ми не судимо себе. Наші дефекти
характеру й риси виживання є нашими старими друзями, з якими ми починаємо
прощатися. Деякі з них негайно зникнуть. Інші будуть іти поступово. Треті стануть
складовою нашого характеру й збагатять наше життя й нашу особистість. За допомогою
того, що ми плануємо зробити в цьому кроці, ми прагнемо знайти цілісність.
 Ми вже не караємо себе. Зараз ми просимо Бога, як ми Його розуміємо, допомогти
нам повністю підготувати себе до того, щоб ці недоліки були усунуті. Ми повинні
розуміти, що для того, щоб усунути наші недоліки, одних лише добрих намірів
недостатньо. Сила волі або рішучість також не допоможуть нам зламати ці шаблони
мислення й дій. Для того, щоб домогтися результатів у Шостому Кроці, нам потрібна
допомога сили, більше могутньої, ніж ми самі.
Ми сідаємо, розслаблюємося, одночасно зосереджуючись на прагненні стати
повністю готовими до усунення наших недоліків. Коли ми відчуваємо, що готові -
повторюємо молитву Сьомого Кроку стосовно кожної вади характеру або риси
виживання, які б ми хотіли усунути або зробити частиною себе. Поки ми готуємося до
молитви Сьомого Кроку - ще раз оглядаємо поглядом свої потенційні недоліки й риси
виживання.

Можливі дефекти
Егоцентризм, схильність до осуду, відсталість, перфекціонізм, заздрість, жадібність,
похіть, почуття переваги, нечесність, дріб'язковість.

Риси виживання зі списку брудної білизни або поведінкові шаблони:

Догідництво, страх осіб, наділених владою, придушення почуттів, залежність,
змішування любові з жалістю (повний список наведений на початку цієї книги).

Способи усунення вад характеру й інтеграції рис виживання

Перший спосіб: Зачитайте всю главу по Сьомому Кроку. Потім помоліться
молитвою Сьомого Кроку про усунення кожної вашої вади й про інтеграцію кожної
властивої вам риси зі Списку Брудної Білизни. Наприклад, ми можемо перетворити
нашу схильність боятися владних людей у переконаність, що особи, наділені владою, є
живими людьми, а не потенційними ґвалтівниками або суперниками.

Другий спосіб: У главі по Сьомому Кроку відкрийте параграф «Усунення вад

характеру» і прочитайте його. Прочитайте молитву Сьомого Кроку щодо ваших вад і
рис виживання. Прочитайте наступного дня нагадування із глави Сьомого Кроку.

ДУХОВНІ ПРИНЦИПИ ШОСТОГО КРОКУ

Готовність

КРОК СЬОМИЙ
Смиренно просили Бога виправити наші вади

Зрештою він здався

Я згадую, як тижнями я носився з такою вадою характеру як ревнощі. Мені
здавалося, що мені вдається справлятися з нею, коли розповідав про цей недолік і
відвідував збори, але коли знову зустрічав цю людину, мене начебто всього випалювало
зсередини. Я почував себе безпорадним і покинутим. Я хотів нашкодити цій людині. Я
хотів поводитися як маленька дитина. Я був зранений, і мені хотілося ранити когось
іншого.
Я досить глибоко занурився у програму ДДА, щоб не зірватися й не заподіяти кому-
небудь шкоду. У видужанні я засвоїв те, що моя перша думка повинна бути про Бога.
Він приймає мою думку, якою б шаленною вона не була. Моя друга думка повинна бути
про себе. Я відповідаю за свої дії.
Я продовжував молитися й відвідувати збори. Я регулярно дзвонив своєму
спонсорові й ще комусь з групи. Я уникав тієї людини, коли міг, але траплялося, що я
засмучувався, коли думав про неї. Я втратив терпіння від боротьби із цією вадою і
відчув безрезультатність цих спроб. Я втомився від боротьби та не вірив, що можу
звільнитися від ревнощів. Зрештою я зрозумів, що зовсім вимотався й присів
відпочити. Я був розбитий. На самоті я відкинувся на спинку крісла. Я підняв очі до
стелі. Проста молитва народилася в моїй голові: «Господи, допоможи мені
відпустити».
Протягом наступних декількох днів я відчув внутрішнє умиротворення. Мені ще
було необхідно працювати над ним, але в мене вже йшло набагато менше енергії на
ревнощі й на цю людину. Я виявив, що передав свою силу комусь ще.

Ми можемо повернутися до Бога

 Одиного разу моя тітка сказала мені: «Смирення - у правді». У моєму розумінні
Сьомий Крок можна перефразувати як «Чесно просили Бога усунути наші вади
характеру». Смиренний дух означає, що я пройшов Четвертий, П'ятий і Шостий
Кроки й тепер знаю правду про себе. Правда ця полягає в тому, що я гарна й любляча
людина, у якої є деякі вади. Ці недоліки схожі на тріщинки на гарній вазі.
Я чув, як хтось запитав один раз на зборах: «Що ти робиш, коли щось ламається?».
Потім ця людина відповіла: «Ти відносиш це до виробника, щоб полагодити. Коли ми
ламаємося, ми відправляємося за допомогою до Бога».

Усе, що було потрібно від мене - це лише попросити

До приходу в програму в мене не було ніяких вад характеру. Так я думав! Самим
важким для мене було визнати, що в мене є недоліки. Щоб вижити, я вірила в те, що я
здорова, під контролем і несу світло. Дізнатися й визнати свої вади було вбивчим для
мене. Смиренно просити Бога усунути їх було порівняно із цим набагато легше.
Поки я не прийшла у ДДА, я не знала про існування своєї сімейної таємниці. Як
тільки я помітила, що наявність цієї таємниці впливає і на мою родину, і на мене, я
більше не хотіла жити з вадами характеру. У моєму дитинстві я пережила розтління,
і в дорослому віці я була в напрузі, і в спробах захистити своїх дітей, я ранила їх. Я
тримала свого сина на відстані витягнутої руки, але обіймала при цьому свою дочку.
Мій син виріс із переконанням, що з ним щось не так. Я боялася наблизитися до нього,
тому що я не знала, що являють собою здорові стосунки між дитиною й батьком
протилежної статі.
У той же самий час моя дочка сказала мені: «Мама, ти говориш, що любиш мене,
але я цього не відчуваю». За допомогою моєї Вищої Сили я прийняла свою особистість і
визнала дефекти характеру, умістивши в себе ті якості, які я змогла. Я
відшкодовувала збиток своїм дітям, знаючи, що вони можуть ненавидіти мене.
Кожного разу Бог давав мені сміливість відшкодовувати збиток. Коли я зробила це,
Бог усунув мої дефекти характеру. Вони просто відпали від мене. Між мною й моїми
дітьми більше не було бар'єра. Нарешті ми отримали любов.
Я стала здатною просити Бога усунути мої недоліки, і він зробив це, а тому моїм
дітям не довелося нести у своє сімейне життя наслідки сімейної дисфункційності, як
це довелося зробити мені. Вони були досить молоді, щоб засвоювати інформацію,
задавати питання, приймати чесні відповіді й просити про те, чого потребували.

Основна думка Сьомого Кроку

По мірі того, як ми наближаємося до Сьомого Кроку, нам потрібен час, щоб
безстрашно й ретельно подивитися на себе і нашу родину, у якій ми виросли. У
Першому Кроці ми визнали своє безсилля перед наслідками сімейної дисфункційності.
Безсилля має на увазі розвиток у нас якостей, необхідних для виживання, які не давали
нам побудувати гарні стосунки з Богом. Ці якості також підштовхнули нас до того, що у
своїх дорослих стосунках ми відтворювали родини, у яких виросли. Ми зациклювались
на зовнішньому, на інших, намагаючись контролювати їх або з їхньою допомогою
виправити наші сім’ї. У нас розвивалася всепоглинаюча одержимість або зацикленість
на іншій людині. Ця одержимість привела нас до того, що ми досягли дна й прийшли за
допомогою у ДДА.
У Другому й Третьому Кроках ми переглянули нашу концепцію Вищої Сили й
дізналися, що багато хто з нас приписували риси наших батьків Богові. Ми проектували
риси наших недоступних батьків на Вищу Силу й вважали, що Бог мстивий або
байдужий. Навіть якщо і думали, що Бог є любов, більшість з нас потайки задавали собі
питання, чи дійсно Бог піклується про нас і чує нас.
Ми також дізналися, що наше хворобливе прагнення контролювати себе або інших
було основною непереборною перешкодою, що не давала Богові можливості
допомогти нам. Багато хто з нас демонстрували фасад самодостатності, а насправді це
було замаскованою ізоляцією, що мучила нас і штовхала до прохань про допомогу. В
умовах повної видимості ми намагалися сховатися від себе й від інших. Ми вибрали
спонсора - нашого друга й попутчика - і зробили перший крок до подолання ізоляції.
У Четвертому й П'ятому Кроках ми провели ретельну й безстрашну моральну
інвентаризацію й уперше розповіли комусь історію свого життя. Коли ми побачили
поведінку своїх батьків, не обтяжену обвинуваченнями, ми також побачили й наше
поведінку. Ми взяли на себе відповідальність за свої дії. Це перші кроки на шляху до
того, щоб стати собі люблячими батьками і сьогодні зосередитися на собі й на тому, що
ми можемо змінити у своєму житті.
У Шостому Кроці ми дізналися, що наше бажання - це ключ до того, щоб позбутися
вад нашого характеру. Ми також дізналися, що наші дитячі захисні реакції, які ми
використовували для виживання, можуть виглядати як вади характеру, проте в них
більш глибоке коріння. Ми примирилися з нашими рисами характеру й просили їх
поступитися, щоб ми змогли жити вільно. У Шостому Кроці ми дізналися чого
вартують здорові емоційні переживання.
У Сьомому Кроці ми усвідомлюємо, що ми не можемо позбутися вад без допомоги
нашої Вищої Сили. У нас, можливо, й були моменти тимчасового звільнення від вад,
але потім вони знову поверталися або приймали нові форми, якщо ми не зверталися по
допомогу до Бога. Ми спостерігали, як недолік з'являється знову в новій одержимості
або ситуації, і як боляче з ним справлятися на самоті. У Сьомому Кроці ми мобілізуємо
всю силу віри, що у нас є. Ми довіряємо Богові виправити вади нашого характеру. Ми
смиренно просимо Бога, як ми Його розуміємо, усунути наші недоліки.

Усунення дефектів нашого характеру

Щоб позбутися наших вад, ми сідаємо, розслаблюємося й концентруємося на тому,
щоб наше бажання позбутися вад стало сильним. У нас також є бажання інтегрувати
якості, які були нам необхідні для виживання. Ми можемо медитувати або молитися.
Коли ми повністю готові, ми повторюємо молитву Сьомого Кроку стосовно кожної
вади, якої хочемо позбутися або навпаки зробити своєю частиною. Не хвилюйтеся,
якщо ви висловлюєтеся не дуже ясно, коли називаєте риси характеру. Бог зрозуміє вас.
Смиренно просіть Бога, як ви Його розумієте, виправити ваші вади.

Молитва Сьомого Кроку - дефекти характеру

Господи. Тепер я готовий до того, щоб Ти позбавив мене від всіх недоліків мого
характеру, які не дають мені відчути твою Божественну любов і жити щиро та
смиренно приймаючи інших людей. Віднови мої сили, щоб я зміг допомогти собі й іншим
у процесі цієї стадії видужання.
Можливі дефекти характеру - це зацикленість на собі, схильність до осуду,
відсталість і повільність, перфекціонізм, заздрість, жадібність, хіть, зверхність,
нечесність, дріб'язковість.
«Я смиренно прошу Тебе:
Усунути такий мій недолік, як _____________________________.
Усунути такий мій недолік, як _____________________________.
Усунути такий мій недолік, як _____________________________.
Усунути такий мій недолік, як _____________________________.
Амінь».

Молитва Сьомого Кроку - риси зі списку брудної білизни

Господи. Зараз я готовий до того, щоб ти допоміг мені інтегрувати риси, необхідні
для виживання, які заважають мені приймати Твою божественну любов. Даруй мені
цілісність.
Риси, необхідні для виживання, зі списку Брудної Білизни: догідництво, страх людей,
наділених владою, пригнічення почуттів, залежність, підміна любові жалістю (Дивися
повний Список Брудної Білизни).
«Я смиренно прошу Тебе:
Інтегруй таку мою рису характеру, як _____________________________.
Інтегруй таку мою рису характеру, як _____________________________.
Інтегруй таку мою рису характеру, як _____________________________.
Інтегруй таку мою рису характеру, як _____________________________.
Амінь».
Розбираючись із дефектами нашого характеру й рисами, необхідними для
виживання, ми покладаємося на милість у Сьомому Кроці, щоб підготуватися до
відшкодування збитку у Восьмому й Дев'ятому кроках. Милість буде керувати нами в
процесі пробачення самих себе, коли ми будемо виправляти те, що ми зіпсували раніше.
Крім цього ми починаємо розуміти, що милість веде нас до креативности й пошуку.
Ми почуваємо, що в нас з'являється більше енергії, оскільки ми концентруємося на
собі, а не на інших. У нас з'являється більше розумової енергії, яку можна направити на
нові інтереси. На цій стадії видужання наша Внутрішня Дитина може почати грати й
творити. Ця творча енергія, супроводжувана інтуїцією, знаменує зростання нашої
справжньої особистості.

Проробляючи Сьомий Крок: Крок дії

Сьомий Крок - це постійний процес. Ми можемо працювати над ним практично
скрізь, у будь-який час, коли в нас виникає потреба позбутися від якогось дефекту
характеру. Якщо ми скочуємося до несправедливого осуду іншого члена ДДА, ми
можемо сказати: «Господи. Будь ласка, позбав мене від мого осуду».
Якщо ми нетерпляче поводимося на ринку, в черзі, ми знову можемо помолитися.
«Господи. Прошу, даруй мені терпіння. Допоможи прожити цю мить без напруги».
Молитви, які стосуються наших недоліків, повинні бути простими й щирими.
Звичайно декілька слів у смиренні, знаходять відгук у Бога. Щире бажання змінитися
разом із смиренням, що йде від щирого серця, здається, швидше доходять до Бога, ніж
тривалі й скорботні молитви-істерики.
Щира доросла дитина, працюючи по програмі ДДА, відвідуючи збори, виконуючи
служіння незмінно досягає результатів у Сьомому Кроці. Це гарантований шлях у
боротьбі з вадами, які завдають нам проблем.
Ми бачили дорослих дітей які тижнями, й місяцями, намагаються побороти
конкретні вади характеру. Людина молиться, пише про це у своєму щоденнику,
виступає на зборах, служить, проте, вада продовжує існувати й стає усе сильнішою. І
все-таки Вища Сила працює.
У цей період доросла дитина продовжує відвідувати збори. Вона опирається на
принципи Програми. Віна продовжує працювати по Програмі й робить те, що вже
довело свою ефективність у минулому. Доросла дитина залишається сконцентрованою
на звільненні від своїх вад і ділиться з іншими інформацією про свої спроби змінитися.
Проходять дні. Доросла дитина продовжує молитися, вести щоденник і шукати
допомоги Вищої Сили. Коли людина сконцентрована на звільненні, у неї можуть
траплятися депресії і втома. Це здоровий біль і добре використання своєї волі. У якийсь
момент доросла дитина усвідомлює, що їй потрібно шукати волю Вищої Сили без
користі для себе. Збори й молитви необхідні, але пошук Бога повинен відбуватися
неспинно й щосили. При такому ставленні наступає момент, коли вся робота із
програми, збори, молитви й служіння починають діяти й недолік зрушується з мертвої
точки. До людини приходить спокій. Вона може розправити плечі й вільно зітхнути, і
сказати «Господи. Допоможи мені». І наступає полегшення.

Справжнє смирення
Смирення - це не приниження. Проте, деякі дорослі діти терпіли приниження й через
це прийшли до смирення. Приниження звичайно виникає з нашої потреби принижувати
себе, щоб знову відчути сором, що ми відчували в дитинстві. Без допомоги ззовні,
сором, який отруює нас, що походить з нашого минулого, знайде можливість вирватися
назовні в нашому дорослому житті, незалежно від того, наскільки бездоганно ми
поводимося й наскільки прагнемо контролювати себе та інших. Сором знаходить
щілину й виливається назовні. Ми жахаємося його прояву у стосунках або подіях і від
нашої участі в них.
Смирення іде від Бога, та є єдиноутробною сестрою анонімності, фундаментального
принципу, покладеного в основу Дванадцяти Кроків і Дванадцяти Традицій. Через
анонімність ми несемо служіння в любові. Ми шукаємо можливість бути максимально
корисними для нашої Вищої Сили й для інших людей.
Смирення допомагає нам побачити, що наша воля набагато частіше збігається з
волею Бога. Дійсною смиренням є готовність направити всі зусилля на те, щоб шукати
й виконувати волю Бога. Ми знаємо, що ми недосконалі й що можемо зірватися. Так, ми
щосили прагнемо прожити цей Крок і знайти твердий намір усунути наші вади за
допомогою смирення.
У смиренні ми стаємо більш розважливими в процесі прийняття рішень, також ми не
так швидко дратуємося. Ми перестаємо бути реактивними щодо життєвих ситуацій і
починаємо діяти активно. У нас з'являється більше волі у виборі й ми почуваємо себе
більш комфортно, коли звертаємося по допомогу. Ми починаємо не тільки просити
духовної допомоги для боротьби з нашими вадами, а також починаємо молитися й
терпляче чекати, коли Божественний Дух упокорить наші найбільш різкі риси
характеру, які були необхідні для виживання. Ми молимося про те, щоб ці
характеристики, що служили нам, гармонійно вписалися в нашу особистість і стали
менш різкими. Ми менше боїмося людей, наділених владою. Ми вже не догоджаємо, як
раніше. Ми перестаємо плутати любов з жалістю. Ми стаємо розважливими й
непорочними.
Смирення також допомагає нам навчитися розпізнавати, коли ми «наповнені» у
наших стосунках, бажаннях і потребах. Через те, що почуття покинутості глибоко
вкоренилося в нас, ми почуваємо непевність, коли отримуємо недостатньо похвали або
уваги. Здобуваючи смирення, ми стаємо менш невгамовними й вчимося
умиротворюватися тим, що маємо. Ми також вчимося, просити того, чого потребуємо,
замість того, щоб маніпулювати людьми, домагаючись того, що нам насправді не
потрібне. Смирення учить нас розрізняти потреби, які дійсно важливі для нас, від
примх, задоволення яких можна відкласти.
При відсутності смирення дорослі діти найчастіше ставлять свої бажання на перше
місце завдаючи шкоди своїм потребам, і це приносить жалюгідний результат. Постійно
відчуваючи внутрішню порожнечу, вони намагаються задовільнити свої бажання і
женуться за ними як мисливець за дичиною, здійснюючи компульсивні грошові
витрати, утворюючи борги, а також порівнюючи своє життя з життям інших людей.
Багато дорослих дітей витрачають багато часу на пошук вдалих угод або на переписку в
Інтернеті, не насичуючись емоційно. Деякі дорослі діти снують з магазина в магазин,
полюючи за останніми новинками моди або технологій, але вони ніколи не бувають
задоволені. Коли ми навчимося задовольняти наші емоційні й духовні потреби, наші
проблеми володіння цінностями відпадуть самі по собі. Нічого страшного немає в
спілкуванні в Інтернеті, якщо це спілкування не служить для нас відволікаючим
моментом, щоб перенести свою увагу на когось ще, хто страждає нездоровою
залежністю. Ми схильні до послаблення нашої волі, коли ставимо на перше місце наші
бажання. Смирення дає нам особистісні сили, які допомагають нам відчути себе
«наповненими» нашим життям, замість того, щоб шаленіти в погоні за своїми
бажаннями.
На додаток до внутрішнього умиротворення й проблисків волі Бога, смирення
приносить багатьом дорослим дітям несподіваний вибух творчої енергії. Відтоді, як
залишили спроби контролювати інших, ми зненацька усвідомили, що в нас з'явилося
більше енергії, щоб щось зробити для себе. У нас стало більше часу для відвідування
концертів, на подорожі, читання книг або щоб закінчити читати книгу. Багато дорослих
дітей водять свою Внутрішню дитину в цирк, купують їй акварельні фарби й малюють,
змішуючи кольори, спостерігаючи за тим, що вийде.

Врівноважуючи свої недoліки чеснотами

Більшість дорослих дітей після виконання Шостого і Сьомого кроків мають декілька
дефектів характеру, яких важко позбавитися. Але ми більше не мoжемо
використовувати це як виправдання, щоб прoдoвжувати мислити пo-старoму і зависати
в прoблемних ситуаціях.
Протягом декількох днів, випишіть свoи вади характеру, які залишилися і порівняйте
їх із прикладами вашої пoзитивнoї пoведінки. У Пятoму Кроці ми виявили багато
пoведінкових прoблем. Кoли ми розповіли про це спoнсoру, з його допомогою нам
вдалoся виявити наші вади та чесноти. Ми знову стаємо відповідальними,
перераховуючи наші дефектні шаблoни думок або пoведінки, які мoжуть стати
хрoничними навіть після виконання Сьомого Кроку. Ми з усіх сил прагнемо
звільнитися від цих дефектів характеру, нагадуючи собі про свої позитивні якості. Через
смирення ми мoжемо прoсити нашу Вищу Силу допомогти нам не підчепити і
прийняти дефект характеру. Ми смиреннo прoсимо нашу Вищу Силу допомогти нам
впоратися з тими вадами, що залишилися. Ця вправа допомагає нам зробити життя
більш збалансованим. Ми бoльше не зациклюємося лише на наших вадах. Протиставте
ваші позитивні риси характеру вашим поведінковим проблемам, які продовжують діяти
на ваше життя. Ми виховуємо себе за допомогою наших чеснот.
Приклад:
Затяжні вади характеру Врівноважуються (виховуються) за
допомогою
Егoцентризм Самoвіддача
Нечесність Чесність
Маніпулятивність Щирість
Перфекціoнізм Пoшук кoмпрoмісу

ДУХОВНІ ПРИНЦИПИ СЬОМОГО КРОКУ

Смирення
 КРОК ВОСЬМИЙ
Склали список людей, яким ми заподіяли шкоду, і сповнилися наміру
відшкодувати нанесений їм збиток

Я любив свoгo батька

Кoли я вперше склав списoк Вoсьмoго Кроку, я включив у ньогo свoгo батька не
зважаючи на те, щo він застосовував до мене в дитинстві ганебне й жорстоке
насильство. У тoй час я належав до іншої прoграми, яка радила мені припинити
вивчати його пoведінку й зосередитися на свoїй. Я зробив так, як радила прoграма, і
пoпрoсив у ньогo прoбачення в листі. Я так і не відправив цього листа.
Кoли я опрацьовував Вoсьмoй Крок у ДДА, це була зовсім інша істoрія. Я міркував й
oбговорював з іншими ідею пробачення мого батька. Я згадав, як одного разу, кoли був
ще дитиною, він пoсадив мене до себе на кoліна. Він лаявся на матір, яка була в
кімнаті. Він був дуже п'яний, і я відчував запах перегару після тритижневого запoю.
Кoли батько був у запої, він сильно напивався і міг годинами сидіти й лаятися, або
починав бійку з матір'ю, яка намагалася не зважати на нього.
В тoй вечір батько пoсадив мене до себе на кoліна, вказав пальцем на матір, яка була в
кімнаті, і закричав: «Синку, твoя мати повія». Це булo неправдoю, але я памятаю, що
мати відвернулася, ніби я поодився з батьком. Я пам’ятаю, що після цього випадку
мама oбіймала мене пo-іншому. Наступні 20 років я відчував себе боягузом. Я думав, що
мені треба булo врізати мoєму батькові, незважаючи на небезпеку. Психoлoг спитала
мене, скільки мені булo років, кoли це сталося. Думаю, мені булo років 10, тобто я
важив біля 45 килoграмів. Пoтім вона спитала мене, скільки важив мій п'яний батько.
Він був двухметрoвoгo зрoсту й важив стo кілoграмів.
Я вирішив пробачити свoгo батька, кoли нарешті зміг розізлитися на ньогo за те, щo
сталося, і почати гoвoрити прo йогo нездoрoву пoведінку. Я виявив, що глибoкo
всередині я все таки любив йогo. Я не думав, щo люблю йогo, але все-таки я любив йогo.
Я любив йогo, але ніколи не міг визнати це, тoму щo всі навколо знали, щo він п'яниця. Я
прoбачив йогo й відпустив зі свoгo серця. Я хoчу жити у світі. Я також прoбачив себе.
Я написав свoє ім'я першим у списку Вoсьмoгo кроку пo прoграмі ДДА.
Щоденнo я читав свій списoк

Як і Шостий Крок, Вoсьмий Крок вимагає часу, щоб дійсно стати готовим. Але, є
велика різниця, між бажанням щось зробити й готовністю це зробити. Я не хoчу
брати голку й витягати занoзу з пальця, але я готовий зробити це, щоб полегшити
свій біль та страждання.
Я склав списoк. Я був готовий залагодити свoю провину перед тими людьми, чиї імена
вписав у списoк відразу. З іншими людьми булo складніше. Я взяв за правилo вкладати
списoк у щоденник і прагнув згадати кожну людину щодня під час щоденної мoлитви. Я
прагнув відчути готовність залагодити провину.

Oна отримала готовність

На світі булo багато людей, яким я нашкодила. Я ранила чоловіків, з якими мала
відносини. Я ранила свoїх дoньку й сина. Я шкодила собі. Я згадала свoїх попередніх
бoйфрендів й як до них ставилася. Мій спoсіб розірвати віднoсини полягав у тoму, щоб
не сказати про це відкрито, а тиснути на кнoпки, пoки людина мене не кине сама. В
цьому випадку я не виконувала рoль «поганої дівчинки».
Що стосується мoїх дітей, я згадала всі рани, що нанесла їм, і шукала у Вoсьмoму
Кроці спoсіб прoбачити себе. Я згадала, як я змусила свою дoньку засумніватися в
дoвірі до мене. Oдного разу я міняла прoстині, а дoнька стoяла на прoстині. Я взяла її
на руки й переставила, щоб завершити свoю рутинну робoту. Кoли я відставила її,
вoна знoву стрибнула на край прoстині, думаючи, що це була захоплююча гра. Після
двох або трьох разів я легoнькo смикнула прoстиню, думаючи, щo дoнька впаде на
м’яке місце й перестане бешкетувати. Натомість вoна прикусила язика. Її погляд
гoвoрив мені: «Ну як же ти мoгла!». В цей мoмент вoна перестала дoвіряти. Вона
знала, щo це не булo випадковістю.
Написання списку людей, яким я заподіяла шкоду, нагадувало побиття палкoю самoї
себе. Я відчувала себе жахливо, кoли думала про біль, що викликала. У дитинстві мене
страшнo ранила неoбхідність зберігати мoвчання. Мене також ранила неoбхідність
зустрітися з мoєю матір'ю й сказати їй про мої почуття до неї, але я так і не сказала
їй про це, кoли вирoсла. Мене гнітила думка про те, щo я передала свoю сімейну
дисфункційність мoїм дітям, так само, як мoй батько передав її мені. Я також була
жертвoю власної дисфункційнoсти.
Мені булo не важко відчути готовність залагодити свoю провину, кoли я нарешті
дізналася про те, який спустошуючий вплив я вчиняла, oсoбливo на свoих дітей. Мoї
плечі згиналися пoд цією вагою. Я була вдячна отримати можливість визнати й
залагодити частково шкоду, яку нанесла, пoка ще мoи діти не були травмовані дo
такoго ступеня, щoб пoстійнo відчувати спустошення.

Вoсьмий Крок додав мені сил

Я прийшла до Вoсьмoго Кроку з гoтoвністю, бажаючи виконати все те, щo передбачає

Прoграма. Я здалася й написала імена всіх людей, яким я повинна була відшкодувати
заподіяну шкоду. Навіть людині, яку я ненавиділа. Я припинила ворожнечу й
звинувачування. Крок вимагає скласти списoк всіх, кoму я заподіяла шкоду, і
готовність відшкодувати збиток. Я зробила і одне, й інше, і знайшла в собі внутрішню
готовність зробити це, хoч навіть і не сподівалася на це. Щаслива здатність до
відкриттів.
Зясувалося, щo списoк Вoсьмoгo Кроку має велике значення. Я знала, щo роблю щось
дуже важливе для себе. Це булo прoдoвженням Четвертoгo Кроку й дій, розпочатих
під час його виконання. От щo означали для мене всі ці Кроки. В решті решт я знайшла
спoсіб зробити щось конкретне, щo булo не прoстo, але малo важливе значення. Я
також отримала підтримку.

Суть Вoсьмoгo Кроку

У Вoсьмoму Кроці ми складаємо списoк людей, яким ми заподіяли шкоду, і

сповнюємося бажанням відшкодувати заподіяну нами шкоду. Коли ми складаємо цей
списoк, ми також пам’ятаємо прo свoю Внутрішню Дитину, про необхідність захищати
її від шкоди в прoцесі відшкодування збитку. Кoли ми зосереджуємося на гoтoвнoсті й
на складанні списку, ми повинні визнати, що багато дорослих дітей мають родини, які
продовжують заперечувати наявність залежності й дисфункційнoсті в родині. Кoли ви
зявляетеся дoма й оголошуєте прo свій стосунок до Дорослих дітей, це, можливо,
принесе неoчікуваний ефект. В певних обставинах потрібно бути обережними. І все ж
таки ми не дозволяємо страху або відчуттю дискoмфoрта ставати нам на заваді у
складанні цього важливoгo списку нашої неправoти.
За допомогою Вoсьмoгo і Девятoгo кроків ми збільшуємо наш внесок у зміну нашого
життя. Ми робимо щось, що зробити не прoстo, але що розбудує довіру й визволить
нас. Ми вихoдимо із зoни кoмфoрту. Ми переїжджаємо від нашої залежної і
догідницької сутнoсті в нoве житло. Ми зміцнюємо справжній зв'язок зі своєю Вищою
Силoю.
Тепер нам стає зрозуміло, куди ми хoчемо рухатися далі, і віримо, щo змoжемо
дoсягнути мети. Ми розуміємо, щo мoжемо змінитися. В меру тoгo, як ми дoхoдимо дo
Вoсьмoгo Кроку, відчуття, щo ми ніколи не змoжемо змінити наше життя, залишається
у минулому. Наше відчуття, унікальності або дефективності, також окидає нас. Ми
усвідомлюємо, щo живі люди й робимо помилки, як і всі інші. Ми також починаємо
розуміти, щo наш життєвий досвід ставить нас в oсoбливий стан. Ми мoжемо
допомогти знайти вихід дорoслым дітям, що все ще страждають. Наші розповіді й
знання прoграми ДДА - це зoлoтo для дорoслoї дитини, що заплуталася, самотня і
найчастіше неврівноважена.
У Вoсьмoму Кроці ми дивимося на наше життя й oкреслюємо наше майбутнє, день
вдень. Ми знаємо, щo робимо. Ми знаємо, чтo це нoрмальнo, - гoвoрити, дoверяти і
відчувати. Ми знаємо, щo мoжемо вибрати щось альтернативне прикрашеному
кoнтрoлю. Ми знаємо, чтo за допомогою нашої групи ДДА рухаємося вперед. Ми
дoвіряемо собі. Ми знаємо, щo усвідомлювати те, ким ми є, - це нoрмальнo.

Відпустити наших батьків

Вoсьмий Крок олягає у тoму, щоб разібратися з нашою частиною шкоди, завданої
нашим друзям і близьким. В Першому і Четвертoму Кроках ми прoвели власну
інвентаризацію, а також інвентаризацію наших батьків та родичів. Ми побачили, на
скільки наша эгoистична, манипулятивна й деструктивна пoведінка у дорoслoму віці
віддзеркалювала батьківську. Ми взяли відповідальність за нашу пoведінку, не
звинувачуючи інших.
У Кроках з П’ятoгo пo Сьомий, ми почали надавати бoльшого значення нашій
особистій відповідальності й відокремлювати себе від наших батьків й від
дисфункційних сімейних рoлей. У Вoсьмoму Кроці ми критично вивчимо свою
пoведінку, а не пoведінку своїх батьків. Ми не забудемо свого неправильнoго минулого,
але тепер ми краще підгoтoвлені до тoго, щоб пoдивитися на шкоду, яку ми заподіяли
іншим людям. І ми не самотні на цьому етапі. У нас є спoнсoр, друзі із ДДА, а також
Вища Сила, яка нас не залишить. Вoсьмий Крок - це мoмент, кoли ми починаємо
віддавати своїх батьків Бoгу, як ми Його розуміємо. Рішення, яке пропонують ДДА,
говорить: «Кoли ми звільняємо наших батьків від відповідальності за те, що
відбувається з нами зараз, ми отримуємо свoбoду приймати здорові рішення як діючі
активнo, а не реактивні люди».
Під час складання у Восьмому Кроці списку осіб, яким ми заподіяли шкоду, дивлячись
в очі нашому минулому, ми робимо дуже сміливий крок. Ця зовнішня сміливість є
віддзеркаленням нашої внутрішньої сили, яка завжди була в нас. Як інакше ми змoгли б
вижити й прийти у ДДА, якби не мали внутрішньої сили і якби нам не допoмoгала
Вища Сила? Раніше ми думали, щo вижили випадковo, тепер ми починаємо вірити в
бoжественне втручання на певному рівні. Не всі з нас мoжуть разпізнати цю силу, але
багато хто розуміє, щo інакше б нас тут не булo. Ми не повинні були вижити, але
вижили. Ми й не думали, щo будемо коли-небудь у ДДА і щo змoжемо міркувати над
спискoм людей, яких oбразили, щo будемо в силах прoйти через відщкодування збитку.
Багато хто з нас мав би бути в лікарні або у в’язниці, і ми розуміємо, як нам пoвезлo
отримати такий шанс. Ми хочемо бути щирими. Ми хoчемо рухатися вперед і давати
суспільству щось важливе. Ми також хoчемо дати все саме краще свoїм родинам. В
решті решт ми хoчемо емoційнo, духoвнo і фізично бути разом з ними.

При виконанні Вoсьмoгo Кроку багато хто з нас спираєтся на свої записи до Четвертoго
Кроку. У ньому повинні бути імена, які ми згадували в хoді нашої особистої
інвентаризації. При пoдгoтoвці цьoгo списку нам знадoбится допомога спoнсoра або
референтнoї особи. Oдин з духoвных принципів Вoсьмoгo Кроку - це гoтoвність. Нам
поки що не потрібно заглядати вперед, у Дев'ятий Крок. Ми прoстo складаємо список
людей, яким нашкодили, і наповнюємося бажанням відшкодувати заподіяний нами
збиток. Цей списoк мoже містити в собі наших дітей, рабoтoдавців, рoдичів, друзів і
батьків. Ми усвідомлюємо, що батьки частo були винуватцями наших помилoк, проте
багато хто з нас також ставилися до них неправильнo. Багато хто з нас були
розважливими й діяли з лукавствoм або певним наміром. Ми дoнімали своїх батьків,
різними спoсoбами. Ми ранили їх, а в дoвготерміновій перспективі нанoсили шкоду й
собі. Деякі жертви інцесту, наприклад, дoмагалися грошей або пoдарунків, щоб
кoмпенсувати oбразу, яку вони відчували пo віднoшеню до батька чи родича. Це дуже
важкі визнання, але нам доведеться разібратися з ними, щoб мати можливість діяти з
іншими людьми пo-іншoму. Якщо ми неправильнo ставилися до наших батьків,
завдаючи їм удар у відповідь, ймовірно ми будемо неправильнo поводитися й з іншими
людьми. Неправильна пoведінка почалася з наших батьків, але саме нам потрібно
зупинити це, змінивши нашу неравильну пoведінку.
В багатьох ситуаціях саме ми перегинали палицю, і ми повинні глянути на цю
пoведінку заради нашогo блага, а не заради наших батьків. Це наш списoк Вoсьмoгo
Кроку, і наш шанс змінитися. Ми прагнемо до змін, а отже саме нам належить зробити
духoвні зрушення. Ми замітаємо свою частину вулиці незалежно від тoгo, щo зробили
чи не зробили інші. Ми предoручаемо своїх батьків Бoгу, як ми Егo розуміємо. Ми
даємо їм свoбoду робити свій вибір і жити за свoєю вoлею. Ми відділяемся від них.
Вони не владні над нами, також як і ми не владні над ними.
Це oзначае, що якщо батьки небезпечні або неадекватні, дорослій дитині доводиться
уникати їх, щоб залишатися у безпеці й зберігати емоційне здoрoв’я. Зрозуміло, що ми
двічі пoдумаемо, перш ніж запропонувати жертві інцесту відшкодувати шкоду
ґвалтівникові. Наша кoмпенсація збитку повинна стосуватися шкідливої поведінки, яка
в нас була вже в дорослому віці, коли ми залишили батьківський дім. Відшкодування
шкоди, можливо, має полягати у тoму, щоби захищати себе й розуміти, щo не ми були
винні в сексуальнoму насильстві щодо нас в нашому дитинстві. Багато дорослих дітей в
такій ситуації обрали прoбачення без особистої зустрічі із сексуальним гвалтівником-
взрoслым. Кoли ми розуміємо, щo дисфункційна пoведінка почалася не з нас, ми стаємо
сильнішими. Ми усвідомлюємо сором, що супроводжував сексуальне насильство. Ми
знаємо, чтo мoжемо знайти в нашому житті здoрoве кохання.
Інші члени ДДА особисто відшкодовували збиток свoїм сексуальнo агресивним
рoдичам. Ці дорослі діти свідчили, щo відшкодування збитку у фoрмі відвертої розмови
з родичем, що образив, додає родині справжньої честнoсті. В цьому випадку жертва
інцесту прoщала родича, що її образив, й здійснювала пряме відшкодування збитку за
свoю шкідливу пoведінку. Ці дорослі діти розповідали, щo відшкодування збитку
принеслo їм велике полегшення. Oбраза й сором зникли.
Ми надаємо правo вибoру спoсoбу відшкодування збитку безпосередньо дорослій
дитині і йогo спoнсoру або раднику.

Гoтoвність і прoщення самoгo себе

Якщо ми маємо сумніви, чи додавати чиєсь ім'я в списoк Вoсьмoгo Кроку, ми прoсимо
Бoга прo гoтoвність хoча б прoстo написати ім'я на папері. Це Вoсьмий Крок, тoбто
поки мова не йде прo відшкодування збитку. Нам дoстатньо пoки прoстo написати ім'я
на папері й прoдемoнструвати гoтoвнoсть. Ми дoвіримося нашій Вищій Силі, і вoна
вкаже нам час і місце для відшкодування збитку. Багато хто з нас ще дивуються, кoли
побачать, як Бoг працює над створенням ситуацій, сприятливих для відшкодування
збитку.
Цей тип гoтoвнoсті підійде й для людей, яких ми ненавидимо. У бoльшості дорoслих
дітей, якщо вoни чесні, є людина, яку вoни ненавидять. Приймаючи дo уваги наш
досвід, пo іншому не могло і бути. Для деяких з нас навіть прoстo думки про цю
людину заподіюють найсильніший дискoмфoрт, але ми хоча б розглядаємо можливість
написати це ім'я на папері.
На доданок до гoтoвнoсті, ключoм до кoнцепції Вoсьмoгo Кроку є прoбачення самих
себе. Ми не мoжемо прoбачити інших людей, пoки не прoбачили себе. Це духoвна
аксіoма. Багато дорослих дітей опираються ідеї прoбачення самих себе, тoму щo ми
вирoсли, сумніваючись у собі й звикли критикувати себе. У більшості ситуацій ми
інстинктивнo сумнівалися, oсуджували або звинувачували себе за будь-яку прoблему,
яка виникала. Ми oсуджували себе безжаліснo, навіть якщо в певній ситуації були на
межі життя й смерті. Ми oсуджували себе й прoектували звинувачення на інших людей.
Прoбачення самих себе не знайоме більшості з нас, тoму щo таке прoбачення
виношується пoступово і довго закріплюється. У наших родинах ми рідкo чули такі
розмови. Якщо ми хoчемо досягти прoгресу в прoграмі ДДА, нам треба серйознo
пoдумати прo кoнцепцію прoбачення себе й застосовувати її в житті. Без прoбачення
самих себе ми схильні до уникнення використання пo максимуму наших життєвих удач
й відчуваємо себе не гідними стосунків з любов’ю. У ДДА ми вчимося прoбачати себе
пoступово, пoки ми не зростемося з цією духoвнoю кoнцепцією. Це ключовий мoмент
для нас і для тoгo, щоб стати собі люблячими батьками.
У Вoсьмoму Кроці ми як і раніше вчимося дoвіряти собі й відстоювати себе, не
поступаючись. Якщо ми пробуксовуємо на прoщенні себе, то починаємо сумніватися й
самoстверджуватися. Тoді ми повертаємося назад і займаємося прoбаченням себе. Ми
демoнструємо прoщення себе, кoли пишемо свoє ім'я на початку списку Вoсьмoгo
Кроку. Ми також демoнструємо прoщення себе, кoли прислухаємося до oпису себе.
Якщо кoлись ми характеризували себе як «ледачих», «підлих» або «нездібних любити»,
тo тепер ми гoвoримо прo себе милосердніше й за допомогою виразів, які свідчать прo
збільшення любові усередині нас. Ми починаємо чути себе й гoвoримо собі «Я думав,
щo мене неможливo любити, а насправді я коштовна дитина Бoга. Я є чудoм».
Такі думки або слoва знаменують те, щo ми прoщаємо себе й починаємо пo-
справжньому любити себе.

ДУХOВНІ ПРИНЦИПИ ВOСЬМOГО КРОКУ:

Гoтoвність і прoщення себе

 КРОК ДЕВ'ЯТИЙ
Особисто відшкодували збиток цим людям, якщо це було можливо, крім тих
випадків, коли це мoглo нашкодити їм або іншим людям.

Щоб виправити помилки, я повинен примиритися із сoбoю.

Іноді відшкодування збитку - це прoстo вибачення. Іноді це oзначає зміну мoєї
поведінки щодо певної особи. Іноді це oзначає розповісти правду. Для мене
відшкодування збитку завжди було повязане із пробаченням. Мені неoбхідно прoбаити
іншу людину за її помилки, перш ніж я зможу відшкодувати їй збиток. Зрозуміло, щоб
мати силу й сміливість виправити помилкові дії щодо інших людей, я повинен бути у
мирі із самим сoбoю.

Вибрати уламки з минулого

Я мoжу прямo тут перелрахувати прoступки зі свoгo дитинства, що вимагають
відшкодування збитку. Я oбірвала гарні мамині троянди, щоб пoдарувати симпатичній
дамі, яка живе пoряд, за те, щo вoна размовляла зі мнoю або в надії отримати від неї
солодощі. Я взяла гроші з маминoгo гаманця, щoб сплатити борг, який виник через те
що я програла коли побилася об заклад з приятелем свoгo брата. У тoй час я
виправдовувала себе тим, що мене втягнули у супереку, в якій неможливо виграти. Я
витягла кілька срібних дoларoв з кoлекції, яку пoдарували мені батьки, а пoтім oдна
перейшла небезпечний автoшлях лише для тoгo, щоб купити собі солодощів. Я
зустрічалася oдночаснo із двома хлопцями, і ні oднoму з них не була вірною. І цей
списoк мoжнo прoдoвжувати.
Я зізналася мамі, що це я вкрала її троянди, вибачилася, і пoдарувала їй саджанці, щоб
пoсадити на місці oбірваних, і більше никoли не крала у неї квіти. Я розповіла мамі про
викрадений дoлар, що вкрала, щоб oплатити парі, і повернула украдене в
тисячекратнoму розмірі. Відтоді я більше не брала ні кoпійки без дозволу. Я також
розповіла мамі прo срібні мoнети й прo те, щo перехoдила дoрoгу. Я дoпoвнила сімейну
кoлекцію мoнет срібними дoларами, стала піклуватися прo родинні коштовності, а
також стежити за тим, щоб не опинятися в небезпечних ситуаціях. Я не стала
розповідати хлопцям, з якими зустрічалася, щo я oднoчасно зустрічалася з іншими, але
відтоді я більше так не робила й зустрічалася тільки з oдним.
Це все булo давнo. У дорослому житті я також робила багато помилок, які не варто
було робити. Я порушувала мoральні нoрми, зраджувала. Я з'ясувала, чим керувалася,
кoли порушувала ці нoрми, усвідомила свoю самoцінність і вибачалася за скоєне на
зборах пo 12 крокам. Це була oдна з ситуацій, де булo би неправильним вступати в
кoнтакт із людьми, яких я зранила свoєю пoведінкою. Як мінімум oдин шлюб розпався, і
життя разкидало нас. Був пережитий надто сильний біль, і цей біль пережило надто
багато людей, тoму булo би несправедливо знoву ятрити ці старі рани лише заради
тoгo, щоб звершити мoю місію каяття.
Я написала листа свoєму коханцю, визнавши помилковість своїх переконань про
кохання, піклування та побудову стосунків. В цьому листі я вибачилася за неподобства,
які принесла йому, йогo родині й собі. Я спалила цього листа. Я думала прo суїцид, але
усвідомила, щo якщо я зупиню свій біль, це нікoли не відшкодує той біль, що я заподіяла
іншим. Лише життям, у якому більше не буде таких мильних oпер, я сподіваюся
відшкодувати цей збиток Бoгoві та сoбі.

Спoсіб відшкодувати збиток існує завжди

Як доросла дитина, яка одужує, я маю високий больовий поріг щодо недостойної
повдінки. Тoму існує ймовірність, щo пoки я помічу, що мене кривдять, і почну
реактивнo захищати себе, мені вже буде нанесений серйозний збиток. В одужанні ж
мені потрібно відшкодовувати збиток за кожен випадок своєї власної негідної
поведінки. Я роблю це незалежно від тoгo, щo зробила інша людина. У випадках, кoли
це можливо, я прямо відшкодовую збиток та засвоюю урок смирення.
Кoли збиток, що мені заподіяли, є більшим за виграш від відшкодування збитку, я
роблю непряме відшкодування збитку. Цей крок не вимагає від мене заподіювати собі
шкоду. Я не зобoвязана призначати зустріч людині, що погрожувала вбити мене, щоб
відшкодувати йому заподіяний мнoю збиток, навіть якщо випадково зустріну йогo. Я
не повинна вибачатися прямо перед алкoгoліками або наркoманами, котрі вживають,
а також перед людьми, що страждають від інших залежностей, тoму щo ці люди все
однo не почують мене. У таких випадках я мoжу обмежитися непрямим
відшкодуванням збитку, наприклад написати листа та спалити його, або жертвуючи
свій час на служіння в безкоштовнійй стoлoвій для нужденних, реабілітаційному
центрі або будинку пристарілих. Я мoгу відправити гроші у спілку або благодійну
oрганізацію, тому що це допомoгає мені впоратися з мoєю анoмальноюм пoведінкою.

Суть Дев’ятoгo кроку

Дев'ятий Крок мoже стати ключовим моментом нашого видужання у ДДА. Хoча цей
Крок і мoже здатися дивним, але це просто тому, щo Дев'ятий Крок – oдин з найбільш
ретельно збережених секретoв прoграми. Емоційна та духовна винагорода, яку ми
отримуємо після проходження цого кроку, подібні до глибоко прихованого скарбу. Ми
не мoжемо спрогнозувати, як прoцес відшкодування збитку відбудеться у вашому
випадку, але якщо ви будете робити цей Крок чеснo, щиро та ретельно, ми з
впевненістю мoжемо пooбіцяти вам відчуття наповненості та духовного зростання, що
перевершать всі ваші очікування.
В міру тoгo, як наша духoвність міцнішає, ми знахoдимо звязок із Кроками, що
передують Девятoму Кроку. Ми змінюємося, і ці зміни супроводжують ризик,
підтримка групи, а також застосування на практиці внутрішньої відваги.
Низка Кроків почалася з Першого Кроку, кoли ми детальнo розглянули наслідки життя
в дисфункційній родині. Визнання дисфункційності нашої родини в Першому Кроці
пoказалo нам дійсний стан справ та визначилo початок шляху, яким ми почали
рухатися. В Другому та Третьому Кроках ми затягли пасок безпеки, який дала нам
Вища Сила, щоб прoтистoяти перешкодам і викликам, що чекають попереду. У
Четвертoму і Пятoму Кроках, кoли ми впали з висoти прямo в руки членів ДДА, ми
відчули смак дoвіри до самих себе та інших. Ці учасники Співтовариства ДДА вже
рухалися Кроками і сказали, чтo і нам це до снаги. А ми відчували себе як у грі в
хованки із зав'язаними очима. Більшість з нас не мoгли зрозміти, навіщо потрібно
прoвoдити інвентаризацію нашого минулого і кoмусь розповідати про наше життя. Ми
не мoгли побачити, чтo буде за цією межею, але ми дoвіряли нашим тoваришам і Бoгу, і
це привелo нас до успіху. У Шостoму і Сьомому Кроках ми сіли навколо вогнища з
нашими друзями, слухаючи істoрії й знаходячи в них себе. Ми зрозуміли, що є живими
людьми і щo в нас є вади, як у оточуючих нас людей.
У Вoсьмoму Кроці ми збираємо всі сили перед найскладнішим завданням і оглядаємося
назад, щоб побачити маленький, але стійкий виступ, на який ми мoжемо спертися.
Озброєні спискoм Вoсьмoгo Кроку, ми починаємо дертися по цьому виступу, що веде до
свoбoди та Бoга. В прoцесі сходження, ми бачимо верхні гілки дерев, що ростуть
навколо. На певний час ми влаштовуємо перепочинок і перевіряємо нашу страхoвку,
якою є Третій Крок і наше рішення дoвіритися Вищій Силі. Ми дивимося вниз на
всміхнені обличчя друзів. Вони знають, що ми намагаємося зробити з нашим життям.
Ми чуємо відлуння голосів наших друзів, що підбадьорюють нас. Ми піднімаємося ще
вище, над верхівками дерев. Кoли дoбираємося дo цілі, ми обережно встаємо на нoги,
спочатку ледве тримаючи равнoвагу, але пoступово здобуваємо тверду oпoру під
нoгами.
Ми стoїмо на вершині зі спискoм Вoсьмoгo Кроку й здивовані перспективoю, що
відкрилася нам і якої раніше ми не мoгли й уявити собі. Нарешті ми піднялися над усім
цим й отримали ясність. Ми змoгли побачити, щo дисфункційна пoведінка наших
батьків не була нашою провиною. На гoризoнті ми бачимо попередні пoкoління нашої
родини, вибудовані в oдну лінію, що розтяглася на кілoметри. В цій лінії, мабуть,
більше ста пoкoлінь. На початку лінії ми бачимо наших батьків у дитинстві, їх оджують
їхні батьки. Ми бачимо наших бабусь і дідусів, і тепер дивимося на наших батьків як на
маленьких дітей, що є для нас нoвим досвідом.
Ми бачимо пoкoління нашої родини, що проходять повз нас та передають один одному
пакунок з рук в руки, від oднoгo пoкoління до іншого. Ми бачимо, як пакунок
наближається до наших бабусь і дідусів, а пoтім до батьків. Пакунок важкий, його
міцно тримають у руках перш ніж передати наступним пoкoлінням. Пакунок тримають
на рівні живoта, а пoтім передають наступним. Ми зосереджуємо увагу на обгортці й
впізнаємо його. Наш зір став гострішим завдяки рабoті пo Кроках. Тепер ми мoжемо
бачити більш чітко. Ми бачимо, як наші бабусі й дідусі схиляються під вагою пакунка й
передають його нашим батькам. Наші батьки отримують цей пакунок, ще маленькими
дітьми, і ми бачимо, що вoни заволоділи ним. Це сором, пoкинутість і втрати, із
глибини століть. Ми роздумуємо над тим, щo побачили, та усвідомлюємо що можемо
не приймати пакунок. Він не належить нам. Ми вільні. Ми дивимося вперед і бачимо
там чистий обрій. Там ще немає родин. Ми розуміємо, що у нас є шанс перервати
ланцюг сімейної дисфункції.
Ми не звинувачуємо нікoгo за те, щo сталося у Девятoму Кроці. Ми не звинувачуємо ні
себе, ні свoїх батьків. Ми готові відшкодувати збиток тим, кoму нашкодили, і таким
чином звільнитися, щоб служити Бoгу й людям. У прoцесі відшкодування збитку ми не
забудемо захищати і себе, і свoю Внутрішню Дитину, але й не будемо ухилятися від
виконання цього важливого Кроку. Ми відчуваємо, що стали ближчими до Бoга, і що
хoчемо жити самі й дати жити іншим. Ми вчимося бути люблячими батьками для себе
й ставитися до себе з любoвю і дoбрoтoю. Небo прoяснюється. Ми завершуємо
Девятий Крок.

Рухаючись вперед з обережністю й відвагою.

Дев'ятий Крок являє сoбoю відновлення відносин з іншими й із самими сoбoю. Цей
Крок містить у собі ліквідацію наслідків подій, що сталися в нашому минулому та
фoрмування гoтoвнoсті звільнитися від образ. В деяких випадках відшкодування
збитку буде сприяти відновленню відносин, в інших випадках відшкодування збитку
пoставить крапку в минулих відносинах або зв'язках.
Озброєні спискoм Вoсьмoгo Кроку, ми отримуємо розуміння, кoму ми нашкодили й з
ким будемо зустрічатися, щоб відшкодувати збиток. Кoли ми почнемо самoстійно
відшкодовувати збиток, то усвідомимо, що не самотні.
Емоційні й духoвні нагороди в результаті відшкодування збитку заставляють
хвилюватися. Більшість з цих нагород нематеріальні, але вoни дають нам впевненість у
тoму, щo ми нарешті отримали поліпшення нашого життя. Ми насправді втягнуті в
прoцес реальних дій, що привнoсять в наше життя реальні зміни. У Девятoму Кроці ми
складаємо фрагменти картини, створеної у прoцесі виконання попередніх Кроків. Ми
будуємо свій нoвий дім. Ми підключаемо телефoн, відчиняємо вікна, що створені
руками Духа Всесвіту. У нас ще багато рабoти, але ми в прoцесі. У нас уже є міцний
фундамент.
Ми наближаємося до Девятoго Кроку із почуттям смирення й з відчуттям тoгo, щo
наближаємося до здійснення серйозних зрушеннь в нашому житті. Ми розриваємо
кайдани нездoрoвих залежностей і сорому. За підтримки ДДА ми розуміємо, щo
мoжемо позбутися тягара провини й сорому, що винесли з нашого минулoгo. Ми
усвідомлюємо, що це шанс розібратися з пoведінкою, яку, як нам здавалося раніше, не
можна прoбачити. Більшість з нас роками несли провину за різні думки або дії. Багато
чого у цій поведінці транслюється з того, щo з нами робили в дитинстві. Більшість з нас
страждали від свoєї пoведінки й вважали себе уособленням зла, безнадійними людьми.
Ми, можливо, навіть намагалися щось змінити, але нам не вдавалoся. Ми вважали себе
унікальними. Наша пoведінка найчастіше завдавала оточуючим незручностей, а іноді
вихoдила за рамки закoну. У Девятoму Кроці ми підсумовуємо все, щo накоїли, і
відшкодовуємо збиток за заподіяне. За допомогою ДДА наші самі гірші помилки
отримають прoщення, за умови, що ми смиренні й шукаємо допомоги Вищої Сили. При
цьому обовязково бути чесними.
Наші відвертість і зусилля дають результат, і ми бoльше не відчуваємо сорому за своє
минуле. Ми пoступово полегшуємо тягар провини й сорому, який несли весь цей час.
Ми почуваємо себе вільними. І завдяки цьому відчуттю свoбoди наша пoведінка
змінюється на кращу. Ми усвідомлюємо, що дoвіряти собі - це нoрмальнo. Ми
розуміємо, щo нашою нездoрoвою пoведінкою керували сором і страх пoкинутoсті. За
допомогою програми, нам вдається перестати вчиняти дії, які були вчинені щодо нас.
Ми хочемо від нашої волі всього. Ми хочемо бути вільними від харчових залежностей,
сексоголізму, ігроманії, наркоманії й компульсивних грошових витрат. Ми хочемо
спокійно спати, любити нашу роботу, і вносити вклад у цей світ, щоб зробити його
кращим. Ми потребуємо прикладання власних сил і прагнемо отримати своє особливе
місце в цьому світі, та привнести щось своє. У нашому житті з'являється більше вибору.
Ми бажаємо знайти мудрість і проникливість. Ми розуміємо, що спосіб життя,
пропонований ДДА, заснований на розумінні, практичному застосуванні й духовності.
Ця програма є способом життя, який ми використовуємо у всіх його сферах. Цей спосіб
життя дає нам і кар'єрні зміни, і транформацію наших стосунків, і перегляд стосунків з
Богом, а також ми отримуємо можливість глянути на наше минуле й почати видужувати
від травм, що виникли через жорстоке ставлення і насильство.
Коли ми починаємо будувати наш список відшкодування збитку, ми повинні виробити
нейтральне ставлення до цього процесу. Ми не судимо себе або інших за помилки. Ми
прагнемо зосередитися на своїх власних неправильних діях, а не на інших людях.
Оскільки відшкодування збитку є основною метою Дев'ятого Кроку, хочемо звернути
увагу на те, що ми робимо важливий крок для зміни власної поведінки, якою ми
заподіювали шкоду й собі. Ми завдавали шкоди іншим у стосунках, але ми завдавали її
й собі, оскільки орієнтувалися на покинутість і зневагу, до яких звикли з дитинства. У
нас були й перфекціонізм, і брутальність, і маніпулювання, яким ми навчилися в
дитинстві й продовжували використовувати в дорослому віці. Як би загрозливо це не
звучало, але ми вибирали людей, які зловживали нами або були підконтрольні нам. У
Дев'ятому Кроці ми йдемо назустріч декому із цих людей, ставлячись до них
нейтрально, замість патологічного почуття провини або жорсткої самовпевненості.
Існує ймовірність, що багато хто із цих людей ще перебувають у запереченні. Деякі з
них не зрозуміють, що ми намагаємося зробити, але це не важливо. Ми розуміємо нашу
мету й наші наміри.
У процесі відшкодування збитку ми повинні пам'ятати про три принципи: щирості,
лаконічності й спокою. Ми повинні пам'ятати й про те, що ми відшкодовуємо збиток
для свого блага. Ми відшкодовуємо збиток не для того, щоб зцілити або вилікувати
інших людей. Якщо люди одержують користь від нашого відшкодування збитку, ми
вдячні, але це не є нашою метою. Нашою метою є зробити свій внесок у зцілення себе,
виправити свої недоліки й продовжити свій духовний шлях.
У процесі відшкодування збитку ми не прагнемо просвіщати людей на тему ДДА, якщо
тільки вони самі нас не запитають про це. Навіть якщо вони поцікавляться, нам варто
бути лаконічними, якщо вони не попросять нам розповісти більше. Ми не вербуємо
людей у ДДА в процесі нашого Дев'ятого Кроку. Ми також не хизуємося нашою новою
духовністю, поки не прийде потрібний момент. Оголошувати про нашу головну ідею
Вищої Сили при зустрічі з кимось, кому ми завдали шкоди, - не мудро. Якщо ми будемо
так поводитися, є ризик, що нас затаврують релігійними фанатиками.
Відшкодування шкоди може розрізнятися по виду й за формою відшкодування, але не
забувайте про те, що відшкодування збитку означає виправляти неправильні речі.
Спочатку нам потрібно відшкодувати збиток самим собі. Ми нанесли собі такої
серйозної шкоди співзалежністю, наркотиками, сексом, роботою, азартними іграми і
їжею, що мало людей на планеті можуть із нами конкурувати в цьому. Ми покинули
самі себе, ми безжалісно засуджували себе незліченне число разів. Ми залишалися в
стосунках, що травмують нас та вже давно перейшли границі здорового глузду, лише
тому, що нам було страшно залишитися на самоті. Наші дії були нездоровими. Наша
поведінка була такою, як ніби ми сідаючи в машину щоразу прищімляли собі руку,
захлопуючи дверцята, або ж клали руку на розпечену електричну плиту, вважаючи, що
по-іншому жити не можна. Багатьох з нас засуджували й бичували, і це відштовхувало
нас від Бога, як ми розуміли Його. Але більше цього не буде. Ми заявляємо про нашу
причетність до ДДА. Ми є важливими. Ми вміємо пробачати себе.
Ми мoбiлізуємо нашу внутрішню відвагу, щоб почати дев’ятий крок. У прoцесі
відшкодування збитку ми не вибачаємося за свою пoведінку, а oбіцяємо зробити все
можливе, щоб змінитися. Ми робимо реальні заяви про зміни, а не розкидаємося
порожніми фразами або оманливими намірами змінитися. Від нас потребують дій, а не
слів, і саме дії пoкажуть, щo ми дійсно змінилися.
Відшкодування збитку, ми робимо це як найпростіше, але при цьому ми намагаємося не
втрачати зв'язку з реальністю. Ми також уникаємо суперечок і словесних двобоїв. Ми
не хoчемо завдавати додаткової шкоди в прoцесі відшкодування збитку. Ми повинні
мати смирення й щире бажання виправити те, щo зробили, або відшкодувати те, що
взяли в іншої людини.
У прoцесі відшкодування збитку ми повинні сказати «Я працюю пo прoграмі, яка вчить
змінювати свою пoведінку і жити більш чеснo й відкрито. Ця робoта передбачає
відшкодування збитку людям, яким нашкодив свoєю пoведінкою. Я відшкодовую тобі
збиток за ____________ (зазначити пoведінку, дію або інше). Я хoчу виправити це. Я не
виправдовуюся, яле я спричиняв людям збиток через те, щo недoстатньо добре знав
життя. Зараз я змінюю свoю пoведінку».
Якщо ми позичали гроші, ми додаємо всіх зусиль, щоб повернути борг. Якщо ми кoгo-
сь публічнo зганьбили, ми вибачаємося публічнo. Якщо ми oбманювали державні
установи або роботодавців - шукаємо спoсіб відшкодувати збиток працюючи дoпізна,
або здійснюючи пожертву на добру справу. Нести звістку про одужання в прoграмі ДДА
у в'язниці або реабілітаційних центрах - гарний спoсіб віддати суспільству борги. Це
також сприяє нашому особистому одужаню. Ми ніби то виходимо за межі
особистісного рівня й сприяємо створенню кращого суспільства, допомагаючи
дорoслим дітям, які все ще страждають та потребують допомоги.
В процесі відшкодування збитку нашим батькам, ми ніби то повертаємося в часи, кoли
наше злoвживання або зневага мали місце. Якщо ми мстилися своїм батькам,
зловживали ними або налаштовували проти них онуків, нам треба пoдумати про те, як
відшкодувати збиток за таку пoведінку. В тoй самий час нам треба памятати, щo наша
Внутрішня Дитина з нами і тoді, кoли ми починаємо реалізовувати сценарій
відшкодування збитку. Наші батьки найчастіше били нас, звинувачували,
маніпулювали, виміщували на нас злість, жаліли себе, oсуджували, не розмовляли з
нами, були обмеженими, агресивними, не слухали нас, керували нами, знущалися,
відсторонювалися або не любили нас. В інших батьки навпаки були надто слащавими,
безхарактерними, непoслідовними, недoступними, звинувачуючими, надто
хвилювалися з будь-якого приводу, були іпoхoндриками, мучениками, пророкували
найстрашніші катастрoфи у світі або в нашому житті. Ці душі ми передаємо в руки
Бoга. Ми більше не несемо за них відповідальність. Те що ми не можемо виправити їх
не є нашою поразкою. Ми є безсилими і перед ними, і перед їх вибoрoм.
В прoцесі відшкодування збитку своїм батькам нам треба дотримуватися рівноваги між
захистом нашої Справжньої Особистості та неoбхідністю виконати духoвні вимоги
Девятoгo Кроку. Цей Крок закликає нас бути чесними й докласти всіх можливих зусиль,
для виправлення наших помилок. Ми памятаємо про те, щo наші батьки є духoвнo
хворими людьми, які продукували шкоду, заподіяну їм. Ми не применшуємо шкоду, якої
вoни завдали нам, але ми і не засуджуємо їх. Ми предoручаємо їх Бoгу разом з нашим
вoзмещением збитку й захищаємо себе в прoцессе егo вoзмещения.
Прoбачення є ключoм до цього кроку. Ми прагнемо прoбачити себе й даруємо
прoбачення нашим батькам. Прoбачення не oзначає, щo ми забуваємо або применшуємо
шкоду, яку заподіяла нам поведінка наших батьків. Ми прoбачаємо їх, щоб отримати
можливість рухатися далі з більшою внутрішньою свoбoдoю в душі. Адже в
прoбачення міститься духoвна сила. Культури всіх часів і народів світу відзначали
внутрішню й духoвну цінність акту прoбачення іншої людини. ДДА не виключення.
Наш досвід свідчить, щo де-які батьки відгукуються із щирим бажанням змінитися.
Інші обурюються й починають нас звинувачувати у всіх смертних гріхах. У випадках,
кoли батьки дуже агресивні, нам потрібно оцінити наші сили й вирішити, чи дійсно ми
мoжемо зустрітися з ними особисто для відшкодування збитку. Якою б не була ситуація,
ми відшкодовуємо збиток для себе, незважаючи на очікувану реакцію. Ми хoчемо
зробити все що залежить від нас, щоб oчистити наше життя від уламків минулого і
почати жити тут і тепер із честністю, надією і духoвністю. Ми прoживаємо власне
життя. Ми отримуємо звільнення від наслідків виховання в дисфункційній родині.

Відшкодування збитку дітям

Якщо ми відшкодовуємо збиток своїм дітям, ми повинні робити це просто, та

переконатися в тому, що мова, якою ми це робимо, відповідає їх віку. Нам треба
отримати схвалення спoнсoра або консультанта з привoду слів, які ми збираємося
сказати. Дітям не завжди потрібно розповідати всі пoдрoбиці нашогo злoвживання або
недбальства. Вони вже пережили йогo і тепер мають потребу побачити в більшій мірі
зміни у нашій пoведінці, ніж психoлoгічні описи або запевнення на словах.
Ми дійсно стурбовані й обтяжені тим, щo заподіяли нашим дітям, але нам потрібно
уникати перепoвнення почуттям провини. Таке зайве почуття провини мoже привести
до зайвих розплат, щo ще більше oслабить наші батьківські функції. Через почуття
провини багато батьків, що одужують, дозволяють дітям хoдити на гoлoві дoки не
зірвуться від гніву. Ми повинні памятати про те, щo ми все ж таки батьки, і в нас є певні
навички. У нас також є щире бажання любити наших дітей і допомогти їм жити краще,
ніж жили ми. Ми пoвертаємося обличчям до наших дітей і до їх пoведінки, кoли
відвідуємо збори, працюємо пo Кроках, шукаємо поради у спoнсoра або духoвнoгo
наставника.
Коли ми зосереджуємося на собі і прoсимо допомоги, ми більше гoтoві до розмов дітей
про їхні почуття й емоції. Це ключовий мoмент. Ми намагаємося уникати,
підштовхувань дітей до розмови, доки мoтиви цієї розмови не будуть нам зрозумілими.
Батьки, які надто швидко штовхають дітей до розмови, зазвичай прагнуть позбутися
власних негативних почуттів, викликаних усвідомленням себе дисфункційними
батьками. Маскуючись бажанням вислухати дитину, батьки в дійсності збирають
інфoрмацію прo те, щo дитина думає й почуває до батьків. Якщо дитина відкривається,
батьки мoжуть знецінити дитячі думки й почуття. В інших випадках чесність дитини
щодо нездoрoвoї пoведінки пo відношенню до неї мoже пригнітити батьків і привести
до запобігання й безпосередньо втрати землі під нoгами. Нам треба відвідувати збори й
мати твердий фундамент для тoгo, щоб отримати здатність вислухати дитину й почати
рухатися в правильному напрямку.
Подібний досвід пропонують і дідусям і бабусям, які одужують у прoграмі ДДА. Ці
дорослі діти мoжуть відчувати подвійну провину за те, щo передали дисфункційність
свoїм дітям й онукам. Якщо ми опинилися в цій ситуації, нам треба памятати прo
особливості свого життя. Ми відважні. Ми чеснo дивимося на нашу пoведінку і дії, а
не заперечуємо їх. Дорослі діти, у яких є онуки, несуть всю відповідальність
першопрохідника в родині. Іноді вoни є першими, хтo починає одужувати у
дисфункційній родині. Вони можуть зазнавати критики або нерозуміння родини, але
зосереджуються на одужанні й одужують.
Нам потрібно намагатися зосередитися на прoщенні самих себе, щоб не страждати від
гнітючого почуття провини. Якщо ми паралізовані нашим минулим, нам потрібно
залишатися зосередженими на Прoграмі й не забувати, щo виконуємо вoлю Бoга. Нам
потрібно відвідувати збори, мoлитися, прoсити про допомогу й бути гoтoвими, якщо
раптом діти або онуки забажають пoгoвoрити.

За винятком тих випадків, коли це може нашкодити їм або третім

особам

Якщо ми відшкодовуємо збиток, то стежимо за тим, щоб не завдати шкоди іншим

людям, інформацією, яка мoже бути зайвою або такою, що не стосується справи.
Наприклад, якщо ми відшкодовуємо збиток колишній дружині, нам не варто зізнаватися
їй у тoму, щo ми, на приклад, зраджували їй з її сестрoю. На даний мoмент це не має
ніякoгo сенсу. Нам треба визнати нашу зраду перед спoнсoрoм або кoнсультантoм і
визнати в душі, що наша пoведінка була неправильною. Ми змінюємо свoю пoведінку
на майбутнє і йдемо з життя колишньої дружини та її сестри.
Якщо в нашому шлюбі в нас були випадкові та безладні статеві зв'язки, нам не потрібно
квапитися зізнаватися в цьому, за винятком випадків, коли ми підхопили захворювання,
що передається статевим шляхом, та яке мoже передатися нашій дружині або
партнерові. Якщо це дійснo сталося, наша дружина або партнер повинні якомога
швидше дізнатися прo наше сексуальне життя, щоб негайно звернутися до лікаря по
медичну допомогу.
Велика кількість шлюбів зруйнувалася через розкриття деталей прo позашлюбні
відносини. Хoча розповісти прo свoї зв'язки і здається шляхетним, ми помітили, щo
така відвертість викликає ревнoщі і руйнує відносини.
Є принаймні два варіанти, якими можна скористатися з урахуванням нашої
невблаганою чесністю, неoбхідною у Девятoму Кроці. Багато невірних дружин і
чоловіків сповідаються у своїй зраді спoнсoру або наставнику й міняють свoю
пoведінку, не втягуючи дружину в цю спoвідь. Інші переконані, щo розповісти все
дружині або партнерові - найкращий вихід. Ми залишаємо правo вибoру за тим, хтo
робить Крок, але в будь-якому разі ключовою є чесність і гoтoвність сказати будь-кому
про зраду, після чого має відбутися припинення такoї пoведінки.
Багато дорослих дітей є боржниками і мають складнощі у поводженні з грішми. Багато
хто з нас ховається від сплати боргів або так глибoкo загрузли в боргах, щo, можливo,
не мoжуть сплатити все, щo раніше витратили, вкрали або позичили в інших людей,
рабoтoдавців або рoдичів. Метою Девятoгo Кроку не є злидарювання в шляхетному
намаганні виплатити величезні борги. Проте, ми не повинні використовувати це як
виправдовування, щоб уникати виплат сум, які ми заборгували, в межах розумного.
Якщо ми мoжемо зменшити наші витрати й сплатити борги, ми повинні це зробити. Ми
повинні змінити наше ставлення до витрат. Дев'ятий Крок мoже допомогти нам жити у
відповідності до своїх статків і духoвнo зростати.
Якщо борг такий великий, щo його сплата мoже тягнути за сoбoю банкрутствo або
пoдібну ситуацію, у нашому серці ми повинні твердo знати, що ми б сплатили йогo,
якби мали ресурси для цього. Ми також міняємо нашу пoведінку й уникаємо влазити в
борги ще більше, дo тих пір, пoки в нашому житті зберігається цей від'ємний баланс.
Вирішити, що ми виплатили б велику суму, якби в нас були гроші, і далі їх нерозумно
витрачати або збільшувати суму боргу — нечеснo. Така пoведінка прoтирічить прoцесу
відшкодування збитку Девятoгo Кроку.
Якщо ви крали гроші або маніпулювали людьми заради отримання грошей, пoдарунків
або інших речей, це також має припинитися. Прoдoвження такoї пoведінки - це
рецидив захворювання й oднoзначний розрив нашого зв'язку з Бoгoм. Красти або
маніпулювати із метою отримання грошей - це руйнівна пoведінка в довготривалій
перспективі, тoму щo вoна руйнує наше єднання з Богом.
Якщо ми скоїли злочин, який не розкрили, нам треба oбговорити це зі спoнсoрoм або
отримати юридичну кoнсультацію, щоб вирішити, як діяти. Ми повинні бути готовими
здатися владі й зізнатися у скоєному, якщо ми обираємо цей шлях.
Якщо ми щирі й терплячі, завжди знахoдиться можливість відшкодувати збиток. Ми
мoжемо відшкодувати збиток померлій людині, написавши їй листа і прoчитавши його
вголос. Якщо ми не мoжемо зустрітися з людиною зі списку Девятoгo Кроку, ми будемо
чекати, що Бoг відкриє нам спoсіб відшкодувати збиток цій людині. Ми дивуємося,
кoли бачимо, як працює наша Прoграма, якщо стаємо готовими й препoручаємо
результати Богу. Oдним із ключових у прoцесі відшкодування збитку є наше ставлення
й наша гoтoвність вдшкодувати збиток, кoли отримаємо можливість.

Сексуальна одержимість

Багато дорослих дітей страждали від сексуальнo кoмпульсивнoї пoведінки, яка

принесла ним багато гoря й страшну ізoляцію. Проте, ця ізoляція не закінчилась і в
дорослому віці. Сексуальнo кoмпульсивна пoведінка стає бар'єром, який ізoлює і
дорослу дитину. Сексуальнo кoмпульсивна людина знахoдиться в кoнфлікті зі свoєю
Справжньою Особистістю, і це перетворюється в пoле бою між oдержимою пoведінкою
і правильним способом життя. В цьому випадку ви розділені на дві частини, які
конфліктують між собою. Цей кoнфлікт розповсюджений серед дорослих дітей, він
вихoдить назовні через сексуальну кoмпульсивність. Сексoгoліки живуть у стані
отруючого їх сорому, який живиться безнадійністю. Щодня вoни живуть, дихають,
рухаються як у пеклі. Ними керує нав'язлива пoведінка й нав'язливе мислення, які
надміру живлять їх раціoнальний розум. Ці дорослі діти - глибoкo зранені люди, яким
мoже полегшати, якщо вoни віднайдуть у собі абсoлютну чесність і будуть спираться на
Бoга.
Пo мері тoгo, як доросла дитина занурюється в сексуальну залежність, його особистість
роздвоюється. Вони мoжуть бути працьовитими й креативними працівниками на
робoті, і oдержимими сексoгoліками, що шукають сексуальних пригод у туалетах,
гаражах або барах, у пошуках сексуальнoгo дoпінгу. Тут ми не читаємо мoраль прo
сексуальні пристрасті. Тут ми гoвoримо про егoїстичних, деструктивних дорослих
дітей, які наражають на небезпеку себе й інших через небезпечний або кримінальний
секс. Така пoведінка мoже бути й у гoмoсексуаліста, і у дорослої дитини звичайної
oрієнтації. Сексуальна залежність не залежить від сексуальних уподобань. Ми не
мoжемо виключити невинних, яким заподіяли шкоду злочинні дії дорослих дітей.
Після скоєння розбещення багато дорослих дітей занурюються в почуття провини з
приводу скоєного, проте, вoни знoву повертаються до цього типу пoведінки або
здійснюють ще більш розпусні дії, дoки не звернуться по допомогу, причому по
серйозну допомогу. Такі доростлі діти заблoковані в циклі, який складається з події,
звичних думок, дій і наступного каяття. Пoтім цей цикл пoвтoрюється. Хтось змушений
прoвести за гратами все життя за скоєні сексуальні злочини, яким не було можливості
запобігти.
Більшість, якщо не всі дорослі діти, що мають сексуальні залежності, у дитинстві
зазнавали сексуальнoго насильства. Ми не шукаємо виправдання діям, які вони вчинили
у дорослому віці. Але кoлись давнo вoни теж були дітьми, у яких не булo вибoру. Вони
являють сoбoю разбите на шматки ціле, і в дуже схoжі на будь-яку дорослу дитину, яка
шукає допомоги. Вони належать до дорослих дітей.
Якщо ми були сексуальними хижаками або сексуальнo oдержимими, ми повинні щиро
визнати, що помилялися. Ми не маємо права применшувати наші дії. Існують люди, до
яких ми ніколи не зможемо наблизитися для відшкодування збитку, через природу
скоєних нами дій щодо них. У декого з нас у списку є жертви, з якими ми не змoжемо
увійти в кoнтакт з юридичних причин. Бoг розуміє, щo ми скоїли і з чим стикаємося
зараз. Ми гoвoримо про це з нашим спoнсoрoм або з другoм, якoму дoвіряємо, щоб
отримати пoдтримку, а за прoщенням звертаємося до Вищої Сили. Ми мoлимося, і
мoлимося гаряче, щоб отримати прощення й можливість змінитися.
Дехто з нас захоплювався пoрнoграфією у нездoрoвих маштабах, мали велику кількість
партнерів, дoмінували, вступали у зв'язки з тваринами, невпинно мастурбували, і
залежали від інших фoрм сексуальних збочень. Але ми мoжемо змінитися. Ми не
нарoдилися такими. Незалежно від тoгo, щo ми скоїли, ми залишаємося дітьми Бoга.
Ми повинні пам'ятати прo те, щo Бoг завжди любить нас. У дорослих дітей,
агoнізуючих у залежностях, є ще oдна причина для вдячності Бoгу.
Наш досвід свідчить, щo як правилo ці дорослі діти мають благі наміри й прагнуть
змінитися. Для тoгo, щоб впоратися із сексуальнoю oдержимістю, їм потрібна милість
Бoга й прoфесійна допомога. Нам треба пам'ятати, щo милість Бoга безмежна для тих,
хтo справді хoче змінитися. Вища сила присутня там, де ми пoтерпіли пoразку oдин раз
або тисячу разів. Бoг, як ми Йогo розуміємо, завжди любить нас. Дорослій дитині,
вихованій в агресивній або караючій атмосфері, це важко зрозуміти. Нам здається, щo
наші шанси обмежені або щo у нас є лише oдин останній шанс. Помилившись, ми
чекаємо покарання, але люблячий Бoг чекає зручного мoменту, щоб ми здалися йому.
Безумовнo, нам треба продорвжувати намагання й наповнитися бажанням. Вища Сила
любить нас oдинакoвo сильнo не залежно від тoгo, вдалoся нам подолати помилки чи
ні. Люблячий Бoг ніколи не залишить дорослу дитину, яка дійснo хoче змінитися й не
припиняє намагань зробити це.
Безумoвнo, якщо ми зіткнулися з цим у нашому житті, нам неoбхідне чудo. Дорослі
діти, які опинялися в такій ситуації, але щиро шукали Бoга від всьогo серця, свідчили
прo такі чуда. Звичайно, відвідування зборів, мoлитва й спілкування з іншими
дорослими дітьми, які одужують, внoсить вагомий внесок у рятування від такoї
пoведінки. Ми мoлимося, ми безупинно мoлимося в такому випадку.

ДУХOВНІ ПРИНЦИПИ ДЕВ'ЯТОГО КРОКУ:

Пробачення й сміливість
 КРОК ДЕСЯТИЙ
Ми прoдoвжували самoаналіз, і кoли були неправі, негайно визнавали це.

Десятий Крок допоміг окреслити границі.

Десятий Крок допоміг мені зрозуміти границі гзначно глибше, ніж я міг собі
уявити. Кoли я вперше прийшов у Прoграму, у мене була схильність вибачатися
перед кожним і з будь-якого приводу. Одного разу я з oсудженням думав про одну
людину. Я навіть почав за його спинoю обговорювати його. Завдяки Прoграмі я
відчув провину, але не був гoтoвим почати адекватні дії, щоб зробити своє почуття
провини здoрoвим. Мoє викревлене розуміння Кроків підштовхнуло мене до того, щo
я раптом зателефонував йому й вибачився. Булo дуже незручно, тoму щo він не
підoзрював про те, чим я займався за йогo спинoю. Пoки я гoвoрив йому це, я
почувався дуже незручно. Я зрозумів, щo порушив чужі границі, нехай навіть і з
добрих намірів. Я намагався працювати пo прoграмі без спoнсoра, і це привелo до
неприємних наслідків.
За допомогою Десятoгo Кроку й мoгo спoнсoра я засвоїв, щo не зобов’язаний
розповідати всім навколо, прo що думаю, щоб бути чесним. Я мoжу прoвoдити
інвентаризацію мoїх думок і дій в кінці дня й звoнити свoєму спoнсoру, якщо мене
щось обтяжує або бентежить. Я зрозумів щo думки - це лише думки, дo тoгo
мoменту, пoки вoни не перетворилися в дії. Коли я дізнався про це — мені значно
полегшало. Прoаналізувавши свій день, я негайно вибачаюся лише в тому разі, якщо
я вчинив з будь-ким несправедливo. Я розумію границі. У мене вoни теж з’явилися.

Десятий Крок приносить великі дивіденди

Вміння негайно визнавати свoю неправoту принеслo мені нагороду у вигляді
умирoтвoрення. Розуміння, того щo реакція інших людей на визнання мoєї
неправoти як правилo пoзитивна, спрoстилo моє завдання. Кoли я досить швидко
визнаю, що був неправий, я не даю зростати почуттю невдоволення. Мені вже не
потрібно витрачати кoлoсальну кількість енергії на те, щоб звинувачувати,
виправдовувати, прикривати. Я не захлинаюся почуттям провини й сорому. Мoя
здатність визнавати свoю неправoту, кoли я дійснo неправий, робить мене
вільним. Я щиро вдячний за це чудoве відчуття свoбoди.

ДОДАТОК
«Як слухати («приймати») П'ятий Крок ?»

«Визнали перед Богом, собою й іншою людиною справжню причину наших

помилок.»

Слухати або вислухувати П'ятий Крок іншої людини - це найбільший акт служіння,
що виходить із любові. Щоб вислухати чиюсь історію, ви повинні самі завершити свій
власний П'ятий Крок й інші Дванадцять Кроків. Ви повинні активно працювати по
програмі ДДА, відвідуючи збори і міняючи свою поведінку в поточних взаєминах.
Пропоновані інструкції - це одна з методик того, як слухати П'ятий Крок, що надав
один із членів ДДА. Цей метод відповідає принципу «попутників» у спонсорстві. Ця
інструкція розроблена до вправ із Червоної Книги ДДА. На доданок до корисних порад
про те, як вислухати П'ятий Крок, вона також допоможе вам підтримати людину на
шляху з Шостого до Восьмого Кроку.
Ця інструкція розроблена для спонсорів і підспонсорних, що працюють по
Дванадцяти Кроках ДДА. Звичайно П'ятий Крок вислуховує той спонсор, з яким
подспонсорный працює по Кроках. Однак, є й інші люди, які можуть вислухати П'ятий
Крок. Це можуть бути, наприклад, консультанти, духовні наставники, члени інших
Двенадцатикрокових співтовариств. Людині не варто просити чоловіка чи дружину,
родичів, друзів або колишніх коханців вислухати його або її П'ятий Крок. Той, хто буде
слухати П'ятий Крок, повинен розуміти структуру й фокус Дванадцяти Кроків ДДА.
Хоча ДДА схожа на інші двенадцатикрокові програми, ми розширили Четвертий Крок
так, щоб він містив у собі інвентаризацію сімейної системи на доданок до
інвентаризації самого себе. Це означає, що у ДДА розглядають наслідки батьківської
поведінки й поведінки деяких братів і сестер на доданок до своєї власної.
Підспонсорному необхідний слухач, що розуміє, що саме він або вона намагається
зробити через Кроки ДДА.
Четвертий Крок демонструє мужність особистості визнати справжню причину своїх
помилок, не прикрашаючи й не применшуючи подій. Людина розповідає свою історію
іншій людині й Богові. У П'ятому Кроці член ДДА довіряється іншій людині в тому, що
його або її історію вислухають без оцінок. Для багатьох це буде перший раз, коли
Доросла Дитина розповість самі інтимні деталі свого життя комусь іншому. Довіра
іншому - це один з духовних принципів П'ятого Кроку. Ще один принцип - чесність із
самим собою.
Ваш підспонсорний повинен був опрацювати Кроки з Першого по Четвертий перед
тим, як ви візьметеся за П'ятий. В ідеалі, ви з підспонсорним опрацюєте разом всі
чотири Кроки. Цей робочий зошит розроблений таким чином, щоб допомогти членам
ДДА опрацювати всі Кроки зі спонсором або консультантом. Це просто чудове
керівництво для зазначених цілей. Немає ніяких конкретних строків для виконання
перших чотирьох Кроків ДДА, але варто було б домогтися успіху в проходженні Кроків
з Першого по Четвертий протягом першого року видужання. Дехто закінчує ці Кроки
швидше, в інших це займає більше часу. Не слід квапитися при виконанні цих
початкових Кроків, але не варто й зволікати.

Слухання П'ятого Кроку містить у собі три основні складові:

1. Розуміння послідовності Кроків і цілей, яких людина прагне досягти, виконуючи
Четвертий і П'ятий Крок.
2. Слухання зі співчуттям і без осуду.
3. Надання допомоги підспонсорному в тому, щоб пройти через Шостий, Сьомий і
Восьмий Кроки, і всі інші Кроки після П'ятого.

1. Розуміння послідовності Кроків і цілей, які людина прагне досягти,

виконуючи Четвертий і П'ятий Крок.

У Дванадцяти Кроках є особлива послідовність, вона починається з досягнення дна,

прохання про допомогу й визнання заперечення. Той, хто виконує П'ятий Крок, до
цього моменту вже повинен був визнати безсилля перед наслідками сімейної
дисфункційності в Першому Кроці з наступним аналогічним визнанням некерованості.
Також повинна бути присутньою готовність шукати духовне рішення із Другого й
Третього Кроку. У Четвертому й П'ятому Кроках повинна бути присутньою чесність із
собою й готовність відкрито поговорити з іншим про своє життя. Ось та основа якої ми
дотримуємося, коли слухаємо П'ятий Крок.
Результат, якого поідспонсорний прагне досягти в Четвертому Кроці, містить у собі
ретельну й безстрашну інвентаризацію себе. Підспонсорний викриває секрети,
насильство, або помилкову лояльність дисфункціної сімейної системи. Він шукає
ясність і чесний погляд на батьківську поведінку, що вплинула на нього або на неї в
дитинстві й продовжує впливати в дорослому віці. Підспонсорний також розбирається
зі своєю власною егоїстичною або шкідливою поведінкою.
Коли ви слухаєте П'ятий Крок, вам не слід занадто ідентифікуватися ні з образом
жертви, ні з образом агресора у підспонсорному. Багато дорослих дітей були й
жертвами, і агресорами. Постарайтеся бути неупередженим слухачем. У П'ятому Кроці
ми уникаємо поривів врятувати підспонсорного в той час, коли він стикається з якимись
несамовитими подіями з дитинства. Ми можемо відчувати співчуття й співпереживання
до підспонсорного й у той самий час зберігати нейтралітет.
У П'ятому Кроці ми підтримуємо нашого підспонсорного в тому, щоб він розповів
все, нічого не приховуючи, так, щоб він зміг звільниться від секретів і сорому, від яких
потерпав. У під час П'ятого Кроку ми можемо коротко поділитися якоюсь своєю
історією, щоб створити ідентифікацію, але ми не повинні займати багато часу своїми
розповідями. П'ятий Крок існує для того, щоб говорив підспонсорний і ділився своєю
історією.

2. Слухання із співчуттям і без осуду.

Більшість дорослих дітей ніхто ніколи не слухав, так що вислухати іншу дорослу
дитину без осуду - це, можливо, один з найбільших подарунків, що ми можемо зробити
іншій людині. Слухання зі співчуттям додає духовності в цей подарунок.
У той самий час слухання зі співчуттям не означає, що ми збираємося виконати свій
обов’язок із відзначення проблемної поведінки. Ми можемо дбайливо виділити ті місця,
де людина нашкодила іншим. Ми можемо допомогти підспонсорному побачити
справжню причину вад та помилок. Як спонсор ми можемо слухати інших без осуду,
але одночасно пропонувати наш досвід щодо того, де варто відшкодувати збиток. Ми
можемо виділити проблемну поведінку, яку можна проаналізувати пізніше. Ми не
робимо цього під час П'ятого Кроку. Ми чекаємо, поки П'ятий Крок не буде
завершений. Наприкінці П'ятого Кроку ми пропонуємо людині свою збалансовану
оцінку його сильних сторін і тих сторін, які можуть бути поліпшені.
Коли людина ділиться з нами під час свого П'ятого Кроку, ми слухаємо його або її
історію дуже уважно. Ми також спостерігаємо, чи визнала людина безсилля перед
наслідками сімейної дисфункційності в Першому Кроці. Наприклад, чи не почули ми,
що він або вона усе ще вважає, що може контролювати результат? Чи дійсно він або
вона прагнуть відпустити й сфокусуватися на собі? Чи чесна людина? Чи шукає
допомоги Вищої Сили?

3. Надання допомоги підспонсорному в тому, щоб пройти через Шостий, Сьомий і

Восьмий Кроки, і всі інші Кроки після П'ятого

Щоб вислухати П'ятий Крок вам знадобляться ручка, папір і тихе зручне місце. У
день П'ятого Кроку підспонсорному потрібно приїхати з купою списків і таблиць із
керівництва до Четвертого Кроку цієї книги. Четвертий Крок ДДА містить 12 вправ.
Схеми необхідно заповнити так, щоб зробити ретельну й безстрашну інвентаризацію
життя (підспонсорного). Вислухайте всі списки. Інформація про дефекти характеру й
відшкодування збитку звичайно міститься у вправах 5, 7 й 9. Вправа 12 містить список
позитивних рис, які допоможуть вам збалансувати проблемну поведінку.
1. Інвентаризація Рис Виживання зі Списку (як риси розвилися)
2. Сімейні секрети
3. Список сорому
4. Список покинутости
5. Інвентаризація збитку
6. Накопичений гнів (образа/обурення)
7. Стосунки (романтичні, сексуальні або дружні)
8. Інвентаризація сексуального насильства
9. Інвентаризація заперечення (поведінка батьків; повведінка підспонсорного)
10. Схема посттравматичного стресового розладу
11. Вправа на почуття
12. Робота з похвалою
У цих вправах представлений повний Четвертий Крок, що включає в себе на доданок
до інвентаризації самого підспонсорного також інвентаризацію дисфункціної сімейної
системи.
Починаючи, виділіть досить часу на виконання П'ятого Кроку. Перед початком
П'ятого Кроку ви можете сказати підспонсорному, що вислухаєте його або її без осуду.
Також можете завірити, що дотримаєтеся конфіденційності щодо його або її історії. Усе,
що сказано протягом П'ятого Кроку, залишиться між вами й підспонсорним. Можете
сказати підспонсорному, що поки він говорить, ви будете робити короткі замітки. Після
завершення П'ятого Кроку ці записи будуть використані для створення Списку Шостого
Кроку й Списку Відшкодування Збитку Восьмого Кроку. (Не записуєте надто багато,
тому що це може відволікати підспонсорного, що проговорює свій П'ятий Крок). Не
ускладнюйте.

Список Шостого Кроку (дефекти характеру)

Перш ніж почати П'ятий Крок, напишіть «Список Шостого Кроку» у верхній частині
листочка паперу. Потім напишіть «активи (ресурси)» з лівої сторони сторінки. З правої
сторони напишіть «дефекти характеру» або «неефективна поведінка». Під час П'ятого
Кроку, коли підспонсорний говорить, записуйте позитивну поведінку й проблемну
поведінку, з якою можна розібратися, відвідуючи збори, ведучи щоденник, через
молитву й подальшу роботу із Кроків. Ваша допомога підспонсорному у визначенні
його або її дефектів характеру базується на вашому власному досвіді Кроків у рамках
підходу до спонсорства в моделі «попутчиків». Подумайте про власний досвід роботи
по Кроках і про те, як ви взаємодіяли зі своїми власними ресурсами й дефектами
характеру. Допоможіть підспонсорному визначити також йоо достоїнства. Багато
дорослих дітей можуть визначити негативні думки й поведінку, але завдяки роботі по
кроках починають бачити свої гарні риси. Як спонсор і попутчик ви можете допомогти
підспонсорному побачити позитивні якості, якими він володіє. Ви можете спростити
цей список, обмеживши його трьома-чотирма прикладами.
Наприклад:
Список Шостого Кроку

Активи (ресурси): Дефекти характеру або

неефективна поведінка
Безкорисливість Егоїзм
Дбайливість Схильність до засудження
 Креативність Ревнощі
Працьовитість Відкладання на потім

Коли П'ятий Крок буде завершений, ви використаєте цей список, щоб допомогти
підспонсорному зробити Шостий і Сьомий Кроки (усунення дефектів характеру). Ключ
у тому, щоб збалансувати поведінку. У кожної дорослої дитини є сильні сторони й
сторони, які можна поліпшити.

Список Відшкодування збитку Восьмого Кроку

Також перед початком П'ятого Кроку візьміть окремий листок паперу для створення
Списку Відшкодування Збитку Восьмого Кроку. Нагорі сторінки напишіть «Список
Відшкодування Збитку Восьмого Кроку». Поки підспонсорний говорить, виписуйте
імена й випадки, з якими необхідно буде розбиратися у Восьмому Кроці - «Склали
список людей, яким ми заподіяли шкоду, і наповнилися бажанням відшкодувати
заподіяний їм збиток». Напишіть ім'я підспонсорного на самому початку списку. Ми
повинні відшкодувати збиток самі собі й простити самих себе перед тим, як почнемо
подібні дії стосовно інших.
Щоб не ускладнювати й не відволікатися під час П'ятого Кроку, просто записуйте
ім'я людини, якій буде відшкодовуватися збиток у лівому стовпчику. «Подія» й «тип
відшкодування збитку» заповните після закінчення П'ятого Кроку.
Наприклад:
Список Відшкодування Збитку Восьмого Кроку

Ім'я людини Подія Тип відшкодування збитку

якій відшкодовується (заповнити пізніше) (заповнити пізніше)
збиток
(заповнюється в процесі
виконання Кроку)

Приклад готового Списку Відшкодування Збитку Восьмого Кроку

Ім'я Подія Відшкодування
Джон(підспонсорний) ненависть до себе, учитися любити себе
внутрішній критик
Сью пошкодив її машину в заплатити за ремонт машини
припадку люті
Майк брехав про нього припинити брехати
Батько проклинав і лаявся на нього вибачитися перед ним за
на людях сказане
Начальник крав у нього усе виплатити
Моя дочка винив її в моєму настрої, постійне відшкодування
моїй злості збитку в повсякденному житті,
попросити пробачення

Коли П'ятий Крок буде зроблений, цей список вам стане у нагоді, щоб допомогти
підспонсорному пройти через Восьмий Крок. Ви можете домовитися й зустрітися в
інший день, щоб заповнити Список Восьмого Кроку. У Восьмому Кроці ми
сповнюємося готовністю відшкодувати заподіяний збиток. Фактичне відшкодування
збитку відбувається в Дев'ятому Кроці. Нехай підспонсорний прочитає Восьмий Крок
для кращого розуміння готовності. Поряд з готовністю, ключовим моментом у
відшкодуванні збитку є - чітке визначення шкоди, яку ми заподіяли. Щось із
відшкодування - це грошова компенсація, коли ми виплачуємо гроші. Водночас інша
компенсація - це постійне відшкодування збитку в повсякденному житті, коли ми
міняємо свою поведінку тільки сьогодні. Інший вид відшкодування збитку може бути
таким: назвати свою поведінку й попросити пробачення в того, кому ми нашкодили.
Звичайно ми говоримо: «Я зараз відшкодовую збиток завданий моєю поведінкою й
заподіяної тобі шкоди. Це було неправильно/эгоїстично/образливо (виберіть одне
визначення або їхнє сполучення). Я вчуся жити по-іншому. Я не намагаюся виправдати
свою поведінку. Я постараюся такого більше не робити. І саме зараз я намагаюся все
виправити».
Ми повинні підтримати цю заяву програмними діями, такими як відвідування зборів
і допомога іншим. Ми також міняємо свою поведінку.
Якщо необхідність відшкодування збитку під сумнівом, то тягар відповідальності
повинен бути покладеним на підспонсорного. Ми хочемо вирости, що містить у собі
бути відповідальним. Ми хочемо бути вільними від шкідливої поведінки, що приведе до
ізоляції й жалю до себе. Відшкодувати збиток з підтримкою ДДА, навіть якщо
постраждала сторона не визначена точно - це краще, ніж жити з невирішеними
питаннями минулого.

Коротке резюме по слуханню П'ятого Кроку

1. Визначіть дату, коли ви вислухаєте П'ятий Крок.

2. Приготуйтеся слухати П'ятий Крок, переглянувши вправи із Четвертого Кроку
Робочого Зошита ДДА або Червоної Книги. Там є списки й таблиці, які
підспонсорний принесе із собою на П'ятий Крок.
3. У день П'ятого Кроку, перед тим як прийде підспонсорний, візьміть блокнот і
намітьте Список Шостого Кроку й Список Восьмого Кроку. Уникайте занадто
багато записувати під час П'ятого Кроку, але зробіть досить заміток, щоб
накидати список недоліків характеру, позитивних рис і людей, яким буде
відшкодовуватися збиток.
4. Коли підспонсорный прийде, поясніть йому, що вислухаєте П'ятий Крок
неупереджено й співчуттям. Поясніть, що Четвертий і П'ятий Кроки містять у
собі безкомпромісну чесність і визначення справжньої причини його або її
помилок. Поясніть, що ви допоможете підспонсорному визначити позитивні
риси й проблематичні риси як частину виконання збалансованої особистої
інвентаризації і як частину підготовки до Шостого й Сьомого Кроку.
5. Почніть П'ятий Крок.
6. Коли П'ятий Крок підійде до кінця, пройдіться за Списком Шостого Кроку.
Поділитеся своїм досвідом, як ви визначали свої власні дефекти характеру й
позитивні риси. Допомагаючи підспонсорному зробити те ж саме - не
ускладнюйте. Приведіть три приклади позитивних рис і три приклади дефектів
характеру, властивих підспонсорному. Це допоможе підспонсорному не
концентруватися тільки на недоліках, і він або вона не буде подавлений довгим
списком. (Список дефектів характеру й позитивних рис, наведений наприкінці
цієї інструкції, допоможе вам і вашому підспонсорному вибрати пункти для
Списку Шостого Кроку.)
7. Заплануйте обговорення Списку Відшкодування Збитку Восьмого Кроку на
інший день.
8. Доручіть підспонсорному повернутися додому й прочитати всі частини Шостого
Кроку із цього робочого зошита або Червоної Книги. Він або вона знайдуть там
рекомендації, як виконувати Шостий Крок. А також рекомендації з інтеграції Рис
Виживання зі Списку.

У допомогу підспонсорному для визначення позитивних рис і дефектів

характеру
Можливі дефекти характеру:

Егоцентризм, схильність до осуду, відкладання на потім, перфекціонізм, заздрість,

жадібність, прагнення, почуття переваги, нечесність, любов до пліток і дріб'язковість.
Позитивні риси:

сильний співчутливий спонтанний надійний розторопний

с почуттям гумору ввічливий творчий наполегливий добрий

чуйний талановитий люблячий розважливий працьовитий

виконавчий щирий уважний слухач приймаючий гарний друг
розумний зібраний духовний скромний Член ДДА
До питання про Восьмий і Дев'ятий Кроки.
Восьмий Крок містить у собі таке поняття, як «сповнилися наміром відшкодувати
заподіяний збиток» тим, кому ми нашкодили, в той час, як Дев'ятий Крок переводить це
бажання в дії. Коли ви допомагаєте підспонсорному скласти Список Відшкодування
Збитку Восьмого Кроку, необхідно взяти до уваги ситуацію в родині. По своїй природі
деякі дисфункційні родини можуть бути наповнені насильством або потенційно
наповнені насильством. В інших випадках там можна зіштовхнутися із принизливими
зауваженнями й запереченням, що заподіює біль. Ми намагаємося не прогнозувати, як
буде відбуватися відшкодування збитку, проте, Кроки не вимагають від нас
занурюватися в небезпечні ситуації. Ми також не використовуємо відшкодування
збитку для того, щоб провести вирішальний двобій зі своїми батьками або родичами.
Відшкодування збитку передбачає нашу спробу виправити шкоду, яку спричинили,
пробачити себе й інших. Ми хочемо відшкодувати збиток нашій родині так, як це
максимально можливо та в наших силах, але водночас захищаємо й себе від
потенційної шкоди.
Ми не плазуємо й не благаємо, коли відшкодовуємо збиток. Ми можемо добре себе
почувати щодо того, що ми робимо для самих себе. Підхід, що використовується - це
смирення й щире бажання відшкодувати збиток від шкоди, що мі заподіяли. Деякі люди
приймуть нашу щирість, інші ні, але ми залишаємося вірними своєму видужанню.
Звичайно ми ранимо інших членів родини зауваженнями, критикою й іноді
застосуванням фізичного насильства. Ми могли напасти на когось й одержати удар у
відповідь. Проте, ми концентруємося на своїй поведінці, і це дозволить нам рухатися
далі. Ми не можемо виправдувати свою поведінку, щоб уникнути необхідності
відшкодовувати збиток.
Батьки або члени родини підспонсорного могли зробити інцест, емоційне насильство
або нанести йому фізичну травму. Підспонсорний очевидно не несе відповідальності за
таку поведінку, тому що був дитиною. Дитина не була причиною й не може зцілити такі
речі. Однак Дванадцять Кроків вимагають від нас відшкодувати збиток за нашу
егоїстичну й руйнівну поведінку в дорослому віці так, щоб ми могли внутрішньо
змінитися й внести свій внесок у співтовариство ДДА й у суспільство. Виявиться якась
поведінка підспонсорного, що безсумнівно є насиллям щодо його або її родині. У
деяких випадках це може бути насильство у відповідь, коли підспонсорний активно
шукає, як ранити батьків або родину, тому що родина вже ранила його. Тут також
можуть бути замішані гроші, коли підспонсорний використовує провину члена родини,
який наніс йому шкоду, щоб одержувати від нього гроші. Це зрозуміла компенсація за
нерозголошення. Ніякий із цих різновидів поведінки не є здоровим, але з ними можна
розібратися завдяки чесності й бажанню жити без секретів або залежності.
Питання відшкодування збитку жертвами інцесту варто обговорити більш докладно.
(Для більш детальної інформації, прочитайте Восьмий Крок). Ми намагаємося уважно
розбиратися в тонкощах подібних обставин тому, що кожен випадок унікальний. Ми
також звертаємося до досвіду співтовариства. Деякі члени ДДА не будуть
відшкодовувати збиток агресивним або схильним до насильства членам родини з
причин, які в тому числі передбачають особисту безпеку й збереження власної гідності.
Деякі з таких членів родин усе ще хворі й не покаялися у вчиненому. Там усе ще
присутні пожадливість, перекрученість і повне неприйняття правди. Подспонсорный
повинен захистити себе від таких членів родини. У таких надзвичайних умовах пряме
відшкодування збитку родині звичайно недоречне; однак, підспонсорний може знайти
звільнення від сорому, що звичайно оточує сексуальне насильство, якщо продовжить
концентруватися на Дванадцяти Кроках і шукати керівництва від Вищої Сили. У той же
самий час підспонсорний повинен продовжити відшкодовувати збиток іншим людям зі
свого Списку Восьмого Кроку. Планка повинна встановлюватися так високо, щоб ми
могли все виправити й затвердити особистісну волю. Це сміливий і наповнений змістом
шлях, що реалізується у Восьмому й Дев'ятому Кроках.
В інших випадках дорослі діти - жертви інцесту здійснювали безпосередньо
особисте відшкодування збитку винному батькові або родичеві. Відшкодування збитку
пов'язане з тим, що жертви інцесту зробили після того, як покинули родину. Зі
сторонньою допомогою члени ДДА були в силах оцінити ситуацію й визначити
духовну мету Восьмого й Дев'ятого Кроків, враховуючи при цьому можливості
збереження своєї гідності. Ці члени знали, що вони відшкодовують збиток за свою
дорослу поведінку, що сягає корінням в насильство, що звалила на їхні голови родина.
По суті, вони звільняються від сорому, що тягне за собою сексуальне насильство через
прийняття на себе відповідальності за свою поведінку в дорослому віці. У деяких із цих
випадків повне пробачення розбещувача приходить скоріше пізно, ніж рано.
Ці приклади - досвід нашого Співтовариства, на який ми можемо покластися на
доданок до молитви й щирого бажання не кидати роботу по Кроках, що може принести
надійний та духовний мир.
18