15 лютого –

День виведення
Радянських
військ з
Афганістану
Війна в Афганістані
Повномасштабний збройний
конфлікт-агресія Радянського
Союзу в Афганістані під
приводом допомоги правлячому
урядові країни у боротьбі проти
повстанських груп моджахедів.
Розпочалась у грудні 1979 року
нападом спецпідрозділів КДБ
СРСР на президентський палац
у Кабулі, і вбивством президента
країни Хафізулли Аміна і його
оточення та введенням у країну
«обмеженого контингенту»
Радянської Армії
Політичне становище на початок війни
Афганістан завжди був однією з
найбідніших країн світу.
Це було зумовлено насамперед
географічним положенням країни,
рельєфом місцевості (80% території
- гори та безводні пустелі), а також
особливостями релігійної
свідомості афганських племен.
Афганці здавна сповідують
ісламханіфістський напрямок,
особливістю якого є аскетизм і
консерватизм повсякденного
життя.
Традиційно панівною елітою в
афганському суспільстві були вожді
пуштунських племен, верхівка
духовенства, багаті землевласники,
купці та нечисленний офіцерський
корпус.
Значна роль військових в
Афганістані була звичною для
азіатської країни.
 1950-ті

Король Захір-Шах наприкінці

50-х років дозволив великій групі
офіцерів афганської армії
навчатись у радянських академіях.
Саме офіцери, які повернулись із
СРСР, були першими марксистами,
що прагнули захопити владу і
здійснити соціальні перетворення.
Поряд із військовиками на
політичну арену вийшла
університетська молодь, яка щиро
прагнула вирвати країну з лабет
відсталості та бідності.
 1960-ті
На початку 60-х років у Кабулі навчалися Бабрак Кармаль, Наджибулла, Ґульбуддін
Хекматіар, Ахмад Шах Масуд, Бургануддін Раббані.
Всі вони дійшли до висновку, що в умовах наявного режиму еволюційним шляхом
перетворень не здійснити. Корумпований апарат посадовців був категорично проти
будь-яких, навіть косметичних змін у державному врядуванні.

Бургануддін Раббані

Бабрак Кармаль

Ахмад
Шах Масуд
Наджибулла
Ґульбуддін Хекматіар
Релігійний фанатизм
Утворилося два угруповання —
комуністів та ісламістів, кожне
з яких поставило собі за мету
збройним шляхом захопити
владу.
Комуністам із допомогою
радянських спецслужб вдалося
в 1978 році здійснити
військовий переворот.
Відразу спроба їхніх
радикальних перетворень
зіткнулась із запеклим опором
афганського селянства, що не
бажало коритися кабульським
«реформаторам».
Особливе невдоволення
викликали нововведення в
галузі землеволодіння,
звичаєвого права і примусової
ліквідації неписьменності.
Скориставшись непродуманими й
різкими заходами комуністичного
уряду, ісламісти оголосили себе
істинними захисниками
мусульманських цінностей.
Саме іслам об'єднав різні племена
та народності в боротьбі проти
кабульського режиму.
Народно-демократична партія
Афганістану розпочала репресії
проти власного населення.
Жертвами служби безпеки стали
тисячі селян, купців, вождів
племен і релігійних об'єднань.
У самій партії комуністів
точилися гострі суперечки щодо
обраної стратегії і тактики
побудови суспільства нового типу
Війна (1979—1989)

Хафізулла
Амін

У вересні 1979 року до влади в

результаті палацового заколоту
прийшов жорстокий тиран
Хафізулла Амін, репресивна
політика котрого не влаштовувала
основну масу афганців.
У країні фактично спалахнула
громадянська війна, яка
загрожувала самому існуванню
комуністичного уряду, -
і вторгнення радянських військ в
Афганістан ставало неминучим.
 Рішення ввести радянські
війська до Афганістану ухвалено
12 грудня1979 року на засіданні
Політбюро ЦК КПРС і
оформлено секретною ухвалою
ЦК КПРС.
Офіційна мета введення була -
запобігти загрозі іноземного
військового втручання. Як
формальну підставу Політбюро
ЦК КПРС використовувало
неодноразові прохання
керівництва Афганістану.
 Радянські джерела стверджують, що від уряду
Афганістану їм було вислано близько 20
поводжень з проханням ввести війська. Факти
стверджують зворотне - президент Амін був
противником введення радянського контингенту.
Резидент в Кабулі слав дані про спроби США
втягнути СРСР в регіональний конфлікт.
Андропов і Громико і слухати нічого не хотіли. У
перших числах грудня до Кабула вилетів генерал
КГБ Папутін із завданням умовити Аміна
призвати війська СРСР.
Новий президент був невблаганний.
 Тоді 22 грудня в Кабулі трапився
інцидент. Озброєні «націоналісти»
увірвалися в будинок, де проживали
громадяни СРСР, і повідрізували
голови декільком десяткам чоловік.
Насадивши їх на списи, озброєний
"ісламізм" проніс їх по центральних
вулицях Кабула. Міліція, прибула на
місце події, відкрила вогонь,
але злочинці сховалися.
 23 грудня уряд СРСР вислав уряду
Афганістану документ, який повідомив
президента, що радянські війська скоро
будуть в Афганістані з метою захистити
громадян своєї країни. Поки Амін
обдумував, як відрадити війська
«друзів» від вторгнення, вони вже
висадилися на одному з аеродромів
країни 24 грудня.
Фатальне рішення ввести радянські
війська в Афганістан ухвалили на
підмосковній дачі неповним складом
Політбюро: Брежнєв (73 р.) Суслов (77
р.), Андропов (65 р.), Устинов (71 р.),
Громико (70 р.)
Початок війни
Військове угруповання, яке
офіційна радянська пропаганда
називала винятково Обмеженим
контингентом радянських
військ, опинилося безпосередньо
втягнутим у громадянську
війну, що розгорялася в
Афганістані, і стало її активним
учасником та головним
збудником.
 У конфлікті брали участь з одного
боку - збройні сили уряду
Демократичної Республіки
Афганістан (ДРА), Радянська армія,
і озброєна опозиція (моджахеди, або
«душмани») - з іншого. Боротьба
велася за повний політичний
контроль над територією
Афганістану. Моджахедам в ході
конфлікту підтримку надавали
військові фахівці США, ряд
європейських країн-членів НАТО, а
також пакистанські спецслужби.
 25 грудня 1979 року почалося введення радянських військ в ДРА
по трьох напрямах:
Кушка-Шинданд-Кандагар, Термез-Кундуз-Кабул, Хорог-Файзабад.
Десант висаджувався на аеродромах Кабул, Баграм, Кандагар.
 До складу радянського
контингенту входили:
управління 40-ї армії з
частинами забезпечення і
обслуговування,
чотири дивізії, п'ять окремих
бригад, чотири окремі полки,
чотири полки бойової авіації,
три вертолітні полки,
одна трубопровідна бригада,
одна бригада матеріального
забезпечення й деякі інші
частини й установи.

Дата початку війни в

Афганістані 1979–1989 рр. -
відкриє одну з найтрагічніших
сторінок в історії СРСР.

Афганська війна тривала

з 25 грудня 1979 року
до 15 лютого 1989 року,
тобто 3340 днів.
Втрати За уточненими даними,
всього у війні Радянська
Армія втратила близько
15 тис. чоловік.
Поранення і контузії
отримали більше
53 тис. чоловік.
За оцінками незалежних
дослідників втрати
радянської армії склали до
140 тис. убитими
та до 350 тис. пораненими.
 Політичне врегулювання
14 квітня 1988 року за
посередництва ООН в Швейцарії
міністрами закордонних справ
Афганістану і Пакистану підписані
Женевські угоди про політичне
врегулювання ситуації в ДРА.
Радянський Союз зобов'язався
вивести свій контингент
в 9-ти місячний термін, починаючи
з 15 травня;
США і Пакистан, зі свого боку,
повинні були припинити
підтримувати моджахедів.
 15 лютого1989 року з
Афганістану повністю
виведені радянські
війська. Виведенням
військ 40-ї армії керував
останній командувач
контингентом генерал-
лейтенант Борис Громов
 Участь
українців

Через афганську війну

пройшло понад 160 тис. осіб,
призваних до лав Радянської
армії з України.
Не повернулося
з війни 3360 осіб.
Із них: загинуло - 3280,
пропало безвісті - 80.
Поранено понад 8 тис.
Стали інвалідами 3560 осіб.

Із 72 осіб, удостоєних за роки

«афганської» війни звання
Героя Радянського Союзу,
є 11 українців
Презентацію підготувала Ружанська Т.В., провідний бібліотекар Помічнянської ЗШ №3