Поезія хайку (хокку) (Мацуо Басьо)

Хайку - це жанр японської ліричної поезії, що вирізняється

лаконічністю, глибиною та зв'язком з природою. Ці короткі вірші, що
складаються з 17 складів, розділених на три рядки (5-7-5), захоплюють уяву
читачів вже понад тисячу років.

Хайку еволюціонували з танка, більш довгого японського вірша, який

складається з 31 складу. Перша частина танка, відома як хокку, часто містила
вражаючі образи природи, що й стало основою для хайку.

З часом хокку здобули самостійність, а завдяки майстерності таких поетів, як

Мацуо Басьо, вони перетворилися на вишукану форму мистецтва, здатної
передавати широкий спектр емоцій та ідей.

У хайку немає рими, а їхня структура ґрунтується на ритмі та

контрасті. Важливу роль відіграє сезонність (кіго), яка натякає на пору року,
зображену в хайку.

Мова хайку проста, але глибока. Кожне слово має вагу, а образи часто мають
символічне значення.

Мацуо Басьо (Мунефуса), найвідоміший творець хайку народився 1644

р. у місті Уено в родині самурая Мацуо Йодзаємона. Завдяки батькові та
старшому братові, які чудово знали японську й китайську класичну
літературу, він спромігся отримати дуже добру на той час освіту. У 1672 р.
Басьо, який уже тоді був досить відомим поетом, назавжди покидає сім’ю й
перебирається спочатку до Кіото, а потім до Едо (Токіо), де примикає до
однієї з найвідоміших у ті часи поетичних шкіл «Данрін». Згодом він обирає
собі псевдонім Тосей і створює власну школу хайкай. До її складу поступово
увійшли його численні учні й послідовники: Дзьосо, Кьорай, Кікаку,
Рансецу,Сампу, Сіко та ін.
 Після того, як узимку 1682 р. пожежа повністю знищила його
«бананову хатинку» — «басьо-ан» (саме таку назву поет дав своїй хатці на
околиці столиці, придбаній на кошти Сампу, — одного з його учнів, і саме
звідси походить його останній літературний псевдонім — «Басьо» /досл. з
япон.: «банан», «бананове деревце»/), поет вирушає в багаторічну подорож
по країні. Лише іноді з новими віршами та дорожніми щоденниками
повертається він до Едо, щоб через деякий час знову вирушити в дорогу.

Вірші, написані пензлем Басьо, — це не лірика природи в

європейському розумінні цього терміна, а «лірика самої природи», тобто
залишає поетові роль медіума, інформацію якому постачають не духи, а
цілком реальні предмети і явища природи. От до якої «непослідовності»,
«містики» примушує вдаватися дослідників цей складний матеріал — поезія
Басьо! А що ж говорити про пересічного читача! Для нього, незважаючи на
велику кількість перекладів, ця поезія й досі залишається багато в чому
загадкою. Доробок Басьо складається приблизно з тисячі тривіршів, кількох
подорожніх щоденників, коментарів до поетичних антологій, листів до друзів
і учнів, а також кількох сотень строф, написаних під час складання так
званих «ренку» — колективних поем. Найбільш відомі і в Японії, і за її
межами — поетові тривірші «хайку». Тривірш — поетична форма, що
виділилась з іншої, найбільш поширеної, форми японської поезії —
п’ятивірша. Японці не вживають числівникових коренів у назвах цих форм.
П’ятивірш вони називають «танка» (досл.: «коротка пісня»). Записується
танка, як правило, в один рядок, а п’ятивіршем у європейських мовах вона
називається тому, що складається з п’яти ритмічних відрізків (колонів), які
розташовані в такому порядку: 5-7-5-7-7 складів (всього 31 склад) Перша
частина «короткої пісні» (5-7-5) по-японськи називається «хокку» (досл.:
«початкова фраза»), а друга частина (7-7) — «аґеку» (досл.: «завершальна
фраза»). Вже в поетичній антології VIII ст. «Манйосю» можна побачити
«коротку пісню», початкову фразу якої склала одна людина, а завершальну
— інша. Такий спосіб створення п’ятивіршів згодом набув широкої
популярності, і поступово тривірш-хокку став самостійною поетичною
формою. Але відтінок незавершеності так і лишився притаманним цій формі,
особливо в жанрі «хайку». Хайку — один з двох літературних жанрів, що
існують у формі хокку. В його становленні, в набутті ним тих рис, які в
основному характеризують цей жанр і сьогодні, головна заслуга належить
Мацуо Басьо та його учням. 1644 р. в місті Уено провінції Іґа (нині
префектура Міе) в родині вчителя каліграфії Мацуо Йодзаемона народився
син, котрого назвали Кінсаку.

Ось декілька прикладів хайку Мацуо Басьо

Ніч шляхи мела:

скільки снігу там зосталось
після помела!

Сакура стара —
невже справді зацвіла?
Спогад, ніби дим...

Червень на порі.
Хмари-тучі залягли
на Бурли-горі.

Тяжка година!
До нічлігу ледь добрів —
цвіте гордина