Рябчик шаховий

Українська видова назва шаховий вказує на специфічне забарвлення пелюсток, на яких

темно-пурпурові цятки чергуються з білими у строгому порядку, наче на шахівниці. Схоже
значення має і латинська назва meleagris (в перекладі «цесарка»), яка порівнює строкатість
квіток з цятками на пір'ї цього птаха.
Опис
Трав'яниста рослина 15-40 см заввишки, цибулинний геофіт.
Бульбоцибулина куляста, притиснута, завширшки 7-15 мм, зовні вкрита бурою плівчастою
оболонкою, складається з двох лусок, в пазухах яких міститься по одній дочірній цибулинці.
Стебло пряме з дугоподібно зігнутою верхівкою, гладке, голе. Листки сіро-зелені,
широколінійні, чергові, жолобчасті, середні завдовжки 8-13 см, завширшки 3-10 мм, верхні
— дрібніші.
Квітки зібрані по 2-3 штуки на верхівці квітконоса, пониклі, дзвоникуваті, без запаху.
Листочки оцвітини видовжено-еліптичні, заокруглені, завдовжки 3-4 см, завширшки 1-1,5 см,
зовнішні трохи вужчі за внутрішні. Пелюстки темно-пурпурові з білими цятками, що
утворюють добре помітний шаховий малюнок, зрідка — білі з невиразною зеленкуватою
плямистістю. Біля основи листочків є медова ямка, де міститься нектар, уздовж середньої
лінії пелюстки пролягає нектароносний жолобок. Тичинки вдвічі коротші за пелюстки, в
верхній частині слабкоопушені. Тичинкові нитки білі, пиляки жовті, видовжені. Маточка
трохи довша за тичинки, стовпчик трироздільний. Зав'язь завдовжки 5 мм.
Плід — тригранна коробочка з тупою верхівкою. Насіння коричневе.
Число хромосом 2n = 24.
Рослина світлолюбна, морозостійка, помірно вологолюбна, віддає перевагу багатим на азот
нейтральним ґрунтам. Типовими місцями зростання є заплави річок, вологі та заболочені
луки, заплавні вільшані, ясеневі, ясенево-вільшані, дубові ліси. На Правобережжі деякі
популяції зростають навіть на луках з виходами гранітів в оточенні лісів з вільхи чорної. В
горах підіймається до висоти 800—1800 м.
Розмножується насінням та вегетативно (відокремленням дочірніх цибулинок). Цвітіння
триває у різних частинах ареалу з березня по травень, плодоношення відбувається у червні-
липні. Під час цвітіння кожна квітка залишається відкритою 6-7 днів. В цей період вона
виробляє багато нектару, що на половину складається з суміші глюкози, фруктози і сахарози.
Запилюють квіти джмелі, оси, мухи, також можливе самозапилення. Рябчик шаховий
пошкоджують жуки Lilioceris lilii.
Поширення
Рябчик шаховий розповсюджений по всій Європі за винятком полярних і південних
посушливих районів. В Бельгії винищений у XIX столітті. За межами Європи трапляється в
Західному Сибіру, на Алтаї та півночі Казахстану.
Вважається, що у скандинавських країнах вид натуралізований, хоча в Швеції його популяції
вельми чисельні. Не встановлений статус цієї рослини і на теренах Англії. В цій країні рябчик
шаховий вперше описав Джон Джерард в 1736 році — виявлені особини належали до садової
колекції. Багато дослідників вважають, що саме з садків ця квітка поширилася на прилеглі
території. Втім в Англії рябчик шаховий зростає лише на луках та старих сіножатях і досить
погано засвоює змінені ценози, що дає підставу вважати його представником аборигенної
флори.
В Україні поширений переважно у Закарпатті, Передкарпатті, Поліссі, на Буковині, заході
Лісостепу.
Українська видова назва шаховий вказує на специфічне забарвлення пелюсток, на яких
темно-пурпурові цятки чергуються з білими у строгому порядку, наче на шахівниці. Схоже
значення має і латинська назва meleagris (в перекладі «цесарка»), яка порівнює строкатість
квіток з цятками на пір'ї цього птаха.
Статус виду
Незважаючи на широке розповсюдження, рослина знаходиться під загрозою зникнення
майже по всій Європі. Охоронні заходи щодо цього виду запроваджені у Швеції, Польщі,
Англії, Росії, Нідерландах, Франції, Німеччині, Австрії. В цих країнах заборонено змінювати
екотопи, викопувати цибулини, збирати квіти. Для того, щоб привернути увагу суспільства
до проблем охорони квітки, Німеччині її оголошували «Рослиною року» в 1993 році.
В Україні вид охороняється в Національному природному парку «Синевир» та на території
пам'ятки природи «Білка»
Застосування
Рябчик шаховий здавна вирощують як декоративні рослині, оскільки красою він
поступається лише ефектному рябчику імператорському. В Західній Європі цей вид відомий
у культурі з 1519 року, де майже одразу набув широкої популярності. В 1600—1603 роках
художник Якоб де Гейн молодший зобразив рябчик шаховий на одному зі своїх натюрмортів.
Втім, у XIX столітті ця рослина дещо поступилася в популярності екзотам, привезеним з
колоніальних країн.
В сучасному квітникарстві цей вид використовують для оформлення клумб, альпінаріїв,
аранжування букетів. Виведено декілька сортів і форм, в тому числі з білими, рожевими,
яскраво-пурпуровими, повними квітками.
В минулому бульбоцибулини рябчика шахового застосовували в народній медицині для
лікування кашлю, лихоманки, абсцесу легень, як жарознижуюче тощо. З рослини
виготовляли спиртову настойку, є свідоцтва, що в їжу вживали навіть сирі бульбоцибулини.
Проте, такі способи застосування викликають сумніви, оскільки біохіміками в підземних
органах рябчика виявлено отруйний алкалоїд імперіалін. При вживанні необроблених
бульбоцибулин можливі порушення кровообігу, судоми, блювота, а маленьким дітям
загрожує навіть зупинка серця. У випадку отруєння необхідно вводити спазмолітики
Цікаві факти
Квіти рябчика шахового зображені на гербах німецьких громад Зеестермює і Гетлінген,
норвезького фюльке Опплан, словенських громад Брезовиця, Добровник, Іг, Трновська Вас,
Трзин. У 2002 році цю рослину було обрано емблемою англійського графства Оксфордшир.