Cognitive – пізнавальний

Когнітивна лінгвістика є мовознавчим напрямом, який розглядає

функціонування мови як процес пізнання світу. Вона досліджує, як
пов'язані мовні форми зі структурами людських знань, а також те, як вони
представлені в голові людини.
Предметом когнітивної лінгвістики є проблема ролі мови у процесах
пізнання світу, процесах його оформлення у вигляді понять, які закріплено
мовними знаками, проблема співвідношення концептів з мовними
картинами світу.
Когнітивні лінгвісти вивчають, як люди формують значення в своєму
мозку, використовуючи мову. Вони аналізують, як мовні структури
відображають концептуальні схеми, які люди використовують для
розуміння світу.
Когнітивна лінгвістика також вивчає, наскільки мовні структури та
процеси є універсальними серед різних мов та культур, а також досліджує
їх різноманітність.
Когнітивна лінгвістика розглядає, як мовні структури, такі як граматика та
синтаксис, відображають когнітивні процеси. Це включає аналіз того, як
ми організовуємо знання в мові.

Концептосфера (своїми словами) – множина концептів, які

репрезентують певну предметну галузь.
Концептосфера є одним з основних понять когнітивної лінгвістики. Цей
термін вперше застосував Дмитро Лихачов (1997) за аналогією до
ноосфери та біосфери Володимира Вернадського. Під концептосферою
вчений розуміє «сукупність потенцій, які відкриваються у словниковому
запасі окремої людини, як і всієї людської спільноти».
Концептосфера – це сукупність концептів, які знаходяться між собою у
відносинах перетину, об’єднання, ієрархії, що складають опозиції та
кластери.
У сучасному мовознавстві термін «концептосфера» має два значення:
1. Згідно з першим, концептосферу називають також концептуальною
картиною світу або концептуальною моделлю світу. І у такому
розумінні «одна концептосфера може сполучатись з іншою. Скажімо,
є концептосфера мови загалом, але в ній – концептосфера інженера-
 практика, а в ній – концептосфера родини, а в ній – індивідуальна
концептосфера».
Цієї думки дотримуються дослідники, які розподіляють концептосфери на
національні, етнічні, групові та індивідуальні. Вони також вважають, що
концептосфера є сукупністю концептів, які існують у свідомості носіїв
мови. Чим багатша культура, фольклор, література, наука, образотворче
мистецтво, історичний досвід, та релігія нації, тим багатше концептосфера
мови.
І також деякі вчені називають концептосферою «суто розумову сферу, яка
складається з концептів у вигляді розумових картинок, схем, понять,
фреймів, сценаріїв, гештальтів»
Тобто, у цьому підході, термін «концептосфера» розглядається як синонім
концептуальної картини світу.
2. Згідно другого підходу, у межах концептуальної системи
представники когнітивної семантики виокремлюють концептуальні
сфери (conceptual domains - концептуальне поле), або домени. Вони
відповідають фрагментам концептуальної системи, які
репрезентують певну предметну галузь (наприклад, рослин, тварин,
політики, музики тощо)», тобто концептуальні сфери тотожні
тематичним полям.
Концептосфера може розподілятись на певні фрагменти, що мають назву
мікроконцептосфери. Мікроконцептосфера – це складник концептосфери,
який репрезентує сукупність одиниць пам’яті (концептів), що групуються
за тематичною ознакою. Наприклад, мікроконцептосфера "тварини" або
"птахи" включає в себе всі концепти, пов'язані з цими темами.
Вся сукупність значень, що передається мовними знаками певної мови
утворює семантичний простір цієї мови. Семантичний простір мови та
концептосфера однорідні за своєю природою, вони є ментальними
сутностями.
*Мовна картина світу – це та частина концептосфери, яка одержала
вираження за допомогою мовних знаків, сукупність значень, переданих
мовними знаками цієї мови.

Концепт (своїми словами) – це ідея або поняття в нашому розумі, яке

формується з нашого досвіду і знань. Це те, як ми розуміємо різні речі та
явища навколо нас, а також наше ставлення до них. Це базовий елемент
нашого мислення, що допомагає нам організувати інформацію про світ.
Концепт – ментальне утворення, що є базовою одиницею розумового коду
людини, що володіє відносно впорядкованою внутрішньою структурою та
представляє собою результат пізнавальної діяльності особистості і
суспільства та несе комплексну інформацію про відображуваний предмет
або явище і відношенню суспільної свідомості до цього явища чи
предмета.
Концепти «виникають унаслідок взаємодії різних факторів, таких як
національна традиція, фольклор, релігія, ідеологія, життєвий досвід, зразки
мистецтва, відчуття і система цінностей», із значенням слова, і є
результатом зіткнення словникового значення слова з особистим і
народним досвідом людини.
Людина, набуваючи досвід, трансформує його в певні концепти, які логічно
пов’язуючись між собою, формують концептуальну систему; вона
конструюється, модифікується і уточнюється людиною безперервно.
Концепт у свідомості людини виникає в результаті діяльності, досвідного
пізнання світу, соціалізації та має свої складові:
 чуттєвий досвід;
 розумові операції з уже існуючими в його свідомості концептами;
 предметна діяльність людини;
 мовленнєве знання;
 свідоме пізнання мовленнєвих одиниць.
Концепти існують двох типів:
1. лінгвокультурні, які фіксують своєрідність певної культури;
2. лінгвокогнітивні, які структурують та інтерпретують оточуючу
дійсність;
Структура концепту включає в себе:
 образний компонент;
 інформаційний зміст;
 інтерпретаційне поле.
Образний компонент у структурі концепту двоскладовий: перцептивний
образ – зорові, тактильні, смакові, звукові і нюхові образи; когнітивний
(метафоричний) образ – когнітивний чуттєво-наочний образ, який
наповнює абстрактний концепт конкретним образним змістом.
Інформаційний зміст концепту включає мінімум когнітивних ознак, що
визначають основні, найбільш важливі відмінні риси концептуалізуючого
предмета чи явища.
Інтерпретаційне поле концепту включає когнітивні ознаки, які в тому чи
іншому аспекті інтерпретують основний інформаційний зміст концепту,
випливають із нього, представляючи собою деяке підсумкове знання, або
оцінюючи його. Виділяють такі зони інтерпретаційного поля:
1) оціночна зона – об’єднує когнітивні ознаки, які виражають загальну
оцінку, естетичну, емоційну, інтелектуальну, тощо;
2) енциклопедична зона – об’єднує когнітивні ознаки, що характеризують
ознаки концепту, потребують знайомства з ним на базі досвіду, навчання;
3) утилітарна зона – об’єднує когнітивні ознаки, що виражають
прагматичне ставлення людей до концепту, знання, пов’язані з можливістю
його використання для практичних цілей;
4) регулятивна зона – об’єднує когнітивні ознаки, які приписують, що
треба, а що не треба робити у сфері, що покривається концептом;
5) соціально-культурна зона – об’єднує когнітивні ознаки, що
відображають зв’язок концепту з побутом і культурою народу: традиціями,
звичаями, конкретними діячами літератури і мистецтва;
6) пареміологічна зона – сукупність когнітивних ознак концепту,
об’єктивованих прислів’ями, приказками та афоризмами.
Концепт, як елемент концептосфери не пов'язаний із певними мовним
знаком. Він може бути виражений багатьма мовними знаками чи їх
сукупністю, а може і не бути представленим у системі мови, а існувати на
основі альтернативних знакових систем, а саме жести, міміка, музика чи
живопис, скульптура чи танок, та ін.

Еколінгвістика – це нова, міждисциплінарна галузь сучасної науки, що

розвивається на перетині соціолінгвістики, психолінгвістики, лінгвістичної
філософії.
Предметом її дослідження є мова як компонент складної тріадної системи
“людина – природа – суспільство”. Вважається, що як будь-яка жива істота,
мова має свій життєвий цикл – зароджується, розвивається, змінюється,
утворює зовнішні зв’язки із середовищем, у якому функціонує, зазнає
розквіту чи занепадає. Таким чином, мова як система підпорядковується
природним законам так само, як і живі системи.
Еколінгвістику можна розглядати як новий напрям мовознавства (світового
і українського), проте ідеї еколінгвістичного характеру висловлювались в
українському мовознавстві ще у ХІХ ст. Так, засновник харківської
лінгвістичної школи Олександр Опанасович Потебня розглядав
етнокультурний простір як важливу складову національної мовної
свідомості, визначав типові національні образи та їхнє відображення у
культурному контексті і мовленнєвому оточенні. Він першим у той час
“заговорив про етнозахисні функції мови”, які сьогодні розглядаються
філологами як еколінгвістичні.
Нинішній етап становлення еколінгвістики окреслює два основних
напрями дослідження, для позначення яких вживаються наступні терміни:
1) “екологія мови” або “екологічна лінгвістика”, – тут мова розглядається
як засіб сприйняття світу та інструмент взаємодії з ним; при цьому
екологічні поняття переносяться на мову, на забезпечення її гармонійного і
сталого розвитку в межах певного суспільства в умовах дво- і
багатомовності (за Ейнаром Гаугеном);
2) “мовна екологія” або “лінгвістична екологія”, – це біологічний підхід до
мови, що реалізується через вивчення взаємозв’язку між мовою і
екологічними питаннями, ролі мови у вирішенні проблем навколишнього
середовища, дослідження текстів і мови на предмет їхньої екологічності та
подальше спрямування результатів таких досліджень на розвиток і
збереження не лише культури мови і мовлення, але й цілісності
національної ідентифікації суспільства (за Майклом Холлідеєм).
В українському мовознавстві найбільш уживаними є терміни
“еколінгвістика” та “лінгвоекологія”.