Людовіко Ейнауді

Ейнауді народився у Турині. Його дід Луїджі Ейнауді – президент Італії у період з 1948 по 1955 роки; його батько
Джуліо Ейнауді - видавець, який працював з такими авторами як Італо Кальвіно та Прімо Леві. Мати Людовіко
Ейнауді вміла грати на фортепіано та часто грала синові в дитинстві. Він почав писати музику ще юнаків, перші
роботи були для акустичної гітари.

Освіта свою розпочав у Консерваторії ім. Верді в Мілані, отримавши у 1982 році диплом. Цього ж року він почав
навчатися у композитора Лучано Беріо і брав участь у Тенглвудському музичному фестивалі.

Після навчання в консерваторії в Мілані і Беріо, він провів кілька років, пишучи в традиційних формах, склав у
тому числі кілька камерних композицій. Незабаром він отримав міжнародну увагу, і його музика звучала в таких
престижних місцях, як театр Ла Скала, Тенглвудський фестиваль, Лінкольн-центр, а також у Центрі виконавських
видів мистецтва UCLA.

У середині 1980-х він знаходився у пошуку свого обличчя в музиці, що виявилося у серії танцювальних та
мультимедійних робіт, а потім і робіт для фортепіано.

У середині 1990-х років Ейнауді використав свій унікальний стиль для створення музики для фільмів. Він розпочав
із двох фільмів Мікеле Сорділло (італ. Michele Sordillo): Da qualche parte in città (1994) та Acquario (1996), за
саундтрек до останнього отримав премію Grolla d’Oro. У 1998 році написав саундтрек до Treno di Panna, і того ж
року партитуру до Giorni dispari Домініка Тамбаско (італ. Dominick Tambasco).У 2000 році Ейнауді співпрацював з
Антонелло Грімальді[en] у роботі над фільмом Un delitto impossibile[it], він також написав саундтрек для фільму
Fuori dal mondo[en], який був номінований на премію «Оскар» і за який він отримав премію Echo Klassik[en] у
Німеччині 2002 року. Після виходу дебютного альбому Ейнауді деякі його фрагменти були включені у фільм Aprile
(італ. Aprile) Нанні Моретті. У 2002 році його саундтрек до Світло моїх очей (італ. Luce dei miei occhi) був названий
найкращим саундтреком року на врученні премії Italian Music Awards.

У тому ж 2002 він отримав італійську нагороду за кращу партитуру (Best Film Score) до фільму Світло моїх очей
(італ. Luce dei miei occhi). А журнал Allmusic високо оцінив партитуру до міні-серіалу "Доктор Живаго", давши
яскраву рецензію та оцінку в 4,5 з 5 зірок, порівнюючи Ейнауді з Морісом Жарром - автором партитури
попередньої екранізації роману.

2004 року його саундтрек до фільму «Дивний злочин» отримав приз за найкращу музику до фільму на фестивалі
Avignon Film Festival.

2010 року Ейнауді написав музику для трейлера фільму «Чорний лебідь». З того часу він не тільки сам складав
саундтреки до фільмів, але і його музика використовувалася як саундтрек. Його музика Due Tramonti була
використана у фільмі «Я все ще тут» (2010) режисера Кейсі Аффлека; твір Nuvole Bianche використано у фільмі
«Астрал» (2010) режисера Джеймса Вана, у британській ТВ-драмі «Це Англія 86» та в серіалі «Дерек» (2012)
режисера та виконавця головної ролі Ріккі Джервейса. Для "1+1" (2011), найкасовішого фільму в історії Франції,
використовувалися такі треки Ейнауді як "Fly", "Writing Poems", "L'origine nascosta", "Cache-cache", "Una Mattina"
та " Primavera». У фільмі "Це Англія" використані такі твори, як "Fuori Dal Mondo", "Ritornare" та "Dietro casa".
Британський телевізійний серіал "Це Англія 88" також включав треки "Fuori Dalla Notte", "Solo" (бонус-трек з
альбому Nightbook), "Berlin Song" та "Distacco". У 2020 році його музика була використана у фільмах «Nomadland»
та «The Father»