ВСП «Заліщицький аграрний коледж ім.. Є.

Храпливого» НУБіП
України

Великий день - Великдень

(інформаційний матеріал до години духовності)

Підготувала : Гойман В.І., викладач

 2024

Читець 1. Великдень в Україні — це свято весняного воскресіння,

оновлення природи, що відзначалось у день весняного рівнодення ще за часів
язичництва. Це поєднання двох вір, двох світів — язичництва
й християнства — до сьогодні збереглось у віруваннях та великодній
обрядовості українців.

Читець 2. Вчора розпочалася Страсна седмиця - останній перед

Великоднем тиждень, який ще називають Страсним, на спомин святих
страстей Господніх. Кожен його день наближує нас до урочистої події -
Світлого Христового Воскресіння. Це тиждень найсуворішого посту. Не
можна не те що вживати скоромного, а й, навіть, співати, танцювати.
Щоправда, такі заборони стосуються будь-якого з постів, але найбільше їх
потрібно дотримуватись саме перед Великоднем. Розглянемо кожен з днів
цього тижня.

Читець 1. У понеділок треба до Великодня підготувати свою оселю -

пофарбувати, помити, почистити. У вівторок треба підготувати одяг,
випрасувати білизну. У середу завершуються всі господарські роботи. Треба
прибрати хату, винести все сміття. Треба також заготовити яйця для
крашанок та писанок, підготувати все необхідне для їх виготовлення
знаряддя.

Читець 2. Найбільше ж обрядів, дійств та прикмет припадає на Страсний,

або, так званий, Чистий четвер. Традиційно цього дня випікають паски.
Паска, то не просто ритуальний хліб, вона символізує тіло Христове і до її
виготовлення треба ставитись з особливим натхненням та трепетом. Перед
тим як випікати необхідно помолитись, аби очистити Ваші думи та помисли.
На Чистий четвер необхідно підготувати до Великодня своє тіло, тобто
ретельно вимитись, особливо це стосується дітей та хворих, адже вода на
Чистий четвер змиває усі хвороби та захищає від негараздів. Виготовлена на
Чистий четвер страсна свічка захищає оселю від пожеж, тих хто в ній мешкає
від хвороб. Саме ця свічка приносить живий вогонь, що його цього дня
запалюють у церквах. Необхідно будь-що, і ні в якому разі не загасивши,
донести тепло великоднього вогника до свого будинку. Існує повір'я, що на
Чистий четвер Бог відпускає на землю душі праведників, аби вони могли
відсвяткувати "Мертвецький Великдень". Отож, зайшовши пізно вночі до
церкви можна, за народною уявою, побачити, як покійники славлять
Воскресіння Христове, а церковну службу служать священники, що померли.
Тільки зустрічатися з ними не потрібно, бо вони в цей час набувають
особливої агресивності.

Читець 1. Найсумніший день тижня - п'ятниця, бо саме в цей день

Христос помер. Не можна взагалі нічого їсти, не співати, не слухати музику.
Ввечері треба йти до церкви, де виносять Плащаницю, що символізує тіло
померлого Христа. Не можна шити, прати, будь-що різати. Порушивши цю
заборону ви отримаєте дуже великий гріх.

Читець 2. У страсну суботу йдуть приготування до Великодньої святкової

трапези. Для господарок це найбільш клопітливий день, адже потрібно все
приготувати, зпекти, зварити. Цього дня красять яйця та виготовляють
писанки. Про красу української писанки відомо всім, їй навіть стоїть
пам'ятник у Канаді. Для крашанок переважно використовується червоний
колір, бо це символізує кров Христову. Лушпиння від яєць, які тріснули не
викидається а несеться до річки і пускається на воду. За легендою через 25
днів воно припливе у щасливі рахманські краї і повідомить душам
праведників, що там проживають про Світле Христове Воскресіння.

Читець 1. Дуже цікаво, що цей тиждень розпочинається і завершується

святом. Розпочинається святом Входу Господнього в Єрусалим або Вербною
неділею, а завершується святом світлого Воскресіння Христового. Це є
нагадування нам про те, якими б важкими не були випробування та
страждання, якщо ми пройдемо їх, то прийдемо до перемоги та радості.
Разом з тим, ми усвідомлюємо, що без страждань не можемо досягнути
спасіння, бо шлях християнина – це шлях хресний, коли людина має взяти
свій хрест та піти за Хрестом.

Читець 2. Завершується Страсна седмиця святкуванням світлого

Воскресіння Христового. У православній християнській традиції це є
найбільше свято, тому що позначає найважливішу подію духовної історії
людства, як ми її сприймаємо. Воскресіння Христове, через яке ми
звільняємося від влади гріха, рабства, смерті та відкриваємо для себе життя
вічне. Христос дає нам сили оновитися, оживитися, звільнитися від рабства
гріха та смерті і ми впевнюємося в тому, що нашою смертю наше буття не
закінчується. Ми маємо не тільки надію, але й впевненість у воскресінні,
коли прийде час воскресіння загального. Тому ми і вітаємо один одного
словами «Христос Воскрес» та відповідаємо «Воістину Воскрес». Це не
просто традиція, а сповідування нашої віри. Це є визнання того, що
Воскресіння Христове сталося по правді, воістину.

Читець 1. У давнину була поширена в Україні легенда, згідно з якою

Спаситель, воскреснувши посадив у підземелля під скелею, де він був
похований, головного сатану Вельзевула, наказавши йому гризти залізні
двері, замки, ланцюги: всіх по 12. Старається, гризе нечистий, знаючи,
що як вправиться до Великодня, — настане кінець світу. Ось лишився
останній ланцюг, ще мить — впаде й він, і тут... задзвонили в церкві дзвони,
заспівали люди «Христос воскрес!», і поновилися всі перепони, починає він
роботу спочатку. А як настане такий час на землі, що люди перестануть
співати й вітати одне одного словами "Христос воскрес!",— впаде останній
ланцюг, вирветься сатана на волю, й буде кінець світу. Так визначив для себе
наш народ важливість Великодня — свого найбільшого свята.
Читець 2. Великдень в Україні — це ще й свято весняного воскресіння,
оновлення природи, що відзначалось у день весняного рівнодення ще за часів
язичництва. Це поєднання двох вір, двох світів — язичництва
й християнства — до сьогодні збереглось у віруваннях та великодній
обрядовості українців. Згідно з давніми повір’ями, злі духи, як мешканці
підземного царства, живуть в могильній тиші й дуже бояться крику, шуму,
стрільби, брязкоту, дзвону. І коли на Великдень лунали постріли із рушниць,
«гармат», брязкотіли всілякі тріскачки, калатала, дзвонили в церковні дзвони,
то люди вірили, що все це відганяє злих духів і нечисту силу.

Читець 1. Первісні люди вважали, що дихання — це сутність душі.

І християни, цілуючи на Паску ікони, хрест тощо, вірили, що таким чином
на них переноситься чарівна сила цих предметів. Христосуючись, люди
намагалися таким чином обмінятися духом, таємничою силою, яка увійшла
в них під час Великоднього Богослужіння й цілування різноманітних
священних реліквій.

Читець 2. Обряд розговіння в різних регіонах України відбувається

неоднаково. Типовою формою цього обряду є те, що господар тричі обходить
навколо столу, з мискою, наповненою свяченим. Після цього, ставши
обличчям до ікон, розрізує на тарілці декілька свячених яєць і підносить
частину яйця до рота кожному члену родини, примовляючи: «Дай, Боже,
ще й на той рік дочекатися святого празника Воскресіння Христового в щасті
і здоров’ї!»

Читець 1. На Великдень кожен українець намагався бодай кілька разів

смикнути за мотузок і вдарити у дзвін, бо згідно з народними віруваннями
це приносило щастя. Побутував у давнину в Україні звичай на Великдень
гойдатись на гойдалці. Поруч із гойдалкою, як правило, і молодь і дорослі
грали в крашанки чи писанки. Жінки і дівчата в іграх участі не брали.
Найчастіше грали у «навбитки», «котка» .
Читець 2. Відомий великодній звичай катання яєць був пов’язаний з вірою
стародавніх слов’ян у демонів. Люди вірили, що, катаючи яйця, можна
заставити злих духів танцювати, падати, перекидатися, що спричиняло
їм жахливі страждання. Якщо ж яйця вдаряти одне об одне, то можна
заставити духів битися лобами. У давнину люди вірили, що таким чином
можна вести боротьбу із злими духами.

Читець 1. Як на Благовіщення, так і на Великдень, як випадали теплі

та сонячні дні дівчата ходили навколо села (а вслід за ними маленькі діти)
й співали веснянки. Зібравшись на вигоні чи біля церкви, виводили «кривого
танця» .

Великоднього понеділка хрещеники ходили в гості до хресних батьків,

онуки — до бабусь, несучи їм гостинця — пироги та крашанки. Такий самий
гостинець їм давали із собою. Цього дня хлопці водили своїх дівчат до річки
й обливали їх водою — на красу й здоров’я, отримуючи за це писанку. Від
цього звичаю, відомого у всіх регіонах України, понеділок здобув назву
«поливаний».

Читець 2. Третього дня Великодніх Свят селяни збиралися у корчмі

на музики — «проводити свята». Отже, три дні Великодня були щасливим
часом гостювань, молодіжних розваг і забав. Старші люди шукали в ці дні
квітів рясту, а знайшовши, топтали їх: «Щоб і на той рік діждать рясту
топтать». Великдень закінчувався, але ще стояли на столах паски, крашанки
й лунало всюди «Христос воскрес!» Так дозволялося вітати упродовж
40 днів — аж до дня Христового Вознесіння.

Читець 1. Мудрі люди кажуть: "У світі доти існуватиме любов, доки люди
писатимуть писанки". Кожна писанка - це ніби маленький світ. Тут і небо із
зорями, і вода з рибами, і дерево життя з оленями й птахами, і засіяне поле, і
трибанні церкви - усе це вималюване у певному порядку для того, аби
підтримати лад та рівновагу у нашому світі.
Читець 2. Писанка (галунка) — символ Сонця; життя, його безсмертя;
любові і краси; весняного відродження; добра, щастя, радості.

У міфах багатьох народів світу саме яйце є світотворчим початком. У

слов'ян-язичників писанки існували вже за часів антів — наших
прародичів /3 — 8 ст. н. е./ і були символом сонячного культу. Птахи — це
вісники весняного воскресіння, Сонця, а їх яєчка — емблема сонця — життя,
народження.

Читець 1. Дослідники вважають, що українська писанка має понад 100

символічних малюнків. Наприклад, кривулька знаменувала нитку життя,
вічність сонячного руху. Кривулька або безконечник — це символ початку і
кінця. Тригвер або триніг символізував, на думку одних, небо, землю і
повітря, на думку інших — повітря, вогонь і воду, треті вважали його
символом життя людини. Четверті трактували його як символ неба, землі і
пекла. Символічне навантаження мала і кольорова гама писанки. Червоний
колір усимволізовував радість життя, любов, жовтий — місяць і зорі, урожай;
зелений — багатство, буяння рослинного світу, його воскресіння;
блакитний — чисте небо, здоров'я; бронзовий — матінку-землю; чорний З.
білим — пошану до померлих родичів, їхніх душ та ін.

Читець 2. На Київщині малюнок крупний, такий самий на Тернопільщині,

Закарпатті. А на писанках Гуцульщини - дрібненький. Чому так -
достеменно не знає ніхто. Із запровадженням християнства змінюється
поступово і символіка писанки. Вона стала символом радості і віри
у Воскресіння Ісуса Христа як символу всепрощення. Для писанок були
характерні такі орнаменти: решетки, віконця, клинці, вітрячки, кошики,
грабельки, зірки, хрестики, павучки (символ працелюбства). Писанки
використовували як опредмечений символ кохання, даруючи їх юнці. У
народній медицині ними «викачували» хвороби. Свячені писанки закопували
у землю (на високий врожай), клали у домовину, у ясла для худоби.
Лушпиння із писанки кидали «на щастя» на дах оселі та ін.

Читець 1. З багатющого скарбу нашої релігійної й культурної традиції ми

згадали тільки дещо, але уже це свідчить про глибоку віру, любов до свого
обряду, традиції та про високу культуру духа нашого народу. “Багатство й
цінність наших обрядових звичаїв, нашого фольклору є велетенське. Нам
можуть позаздрити найкультурніші народи світу. Ці скарби високої культури
нашого минулого віддзеркалюють наше національне обличчя і є справжніми
свідками споконвічного прагнення нашого народу до волі, удосконалення,
краси й сонця” .