МИСТЕЦТВО АРГУМЕНТАЦІЇ.

МОВНІ ЗАСОБИ ПЕРЕКОНУВАННЯ

Гаврилець Влада/Мемех Дмитро
 Переконання
- це головний метод дії. Під ним розуміється, з одного боку, різносторонній вплив
на особу з метою формування в неї одних якостей і позбавлення інших, а з
іншого - спонукання до певної дії..
1 Ефект переконуючого впливу залежить, насамперед, від:
- власної справжньої переконаності суб'єкта впливу у тому, в чому він хоче
2
переконати інших;
3 - наявності у нього мотиву «переконати», а не якогось іншого (наприклад,
досягти мети у будь-який спосіб);
4
- внутрішньої психологічної готовності суб'єкта до застосування переконуючого
5 впливу;
- зовнішніх умов, необхідних для здійснення переконування (достатній час,
сприятливе оточення, відсутність факторів, що відвертають увагу тощо);
- визнання суб'єктом впливу права об'єкта впливу на власні переконання, на
критичну позицію і опір;
- врахування суб'єктом впливу загального рівня підготовленості і готовності
об'єкта до сприйняття переконуючого впливу;
- прояву належного рівня зацікавленості, уважності і критичності з боку об'єкта
впливу до інформації, яка йому пропонується;
- здатності об'єкта впливу перетворити матеріал переконування у власні
переконання, а останні - в готовність до відповідної поведінкової активності.
 Основним етапом і змістом переконання є
аргументація. У найбільш широкому розумінні термін
1 «аргументація» можна визначити як процес
обґрунтування людиною певного положення
(твердження, гіпотези, концепції) з метою
2
переконання в його істинності, слушності.
Аргументація складає найбільш важливу,
3 фундаментальну компоненту переконання, так як
вона спирається, по-перше, на раціональні основи
4
переконання, на розум, а не емоції, які важко
5
контролювати і тим більше аналізувати.
По-друге, в самій суті раціонального переконання
лежить міркування, тобто процес перетворення
одних думок до інших, який піддається контролю з
боку суб'єкта.
По-третє, аргументація прагне розкрити реальний
механізм раціонального переконання так, як він
відбувається в ході діалогу, полеміки, суперечки або
дискусії, а також при прийнятті практичних рішень.
По-четверте, завдяки своїй логічній структурі,
аргументація набуває упорядкований,
цілеспрямований і організований характер.
 На першій, початковій стадії формулюється
основна мета аргументації, ті завдання або
1 проблема, які належить обґрунтувати і тим
самим переконати аудиторію в їх істинності,
2
доцільності, корисності тощо.
Друга стадія аргументації пов'язана з
3 пошуком, оцінкою і аналізом тих фактів,
свідчень, спостережень, експериментів, даних.
4 Третя, заключна фаза аргументації пов'язана з
встановленням і обґрунтуванням логічного
5
зв'язку між даними і отриманим на їх основі
результатом. Такий результат може
представляти безспірний висновок, виведений
з посилок як аргументів. Здебільшого ж
укладення аргументації є результатами,
отриманими за допомогою недедуктивних
міркувань, які з тим або іншим ступенем
підтверджують висновок і можуть тому
оцінюватися з тим або іншим ступенем
ймовірності.
 Аргументація може здійснюватися різними способами.
1 По-перше, положення можуть бути обґрунтовані шляхом
безпосереднього звернення до дійсності (експеримент,
2 спостереження тощо). Така аргументація називається
емпіричною. Саме такий спосіб обґрунтування дуже часто
3
застосовується у природничих науках.
По-друге, обґрунтування може здійснюватися за допомогою
4 вже відомих положень (аргументів) шляхом побудови певних
міркувань (доказів). У цьому випадку людина також певним
5 чином звертається до дійсності, але вже не безпосередньо, а
опосередковано. Така аргументація називається теоретичною.
Саме такий спосіб обґрунтування переважно притаманний
гуманітарним наукам.
Різниця між емпіричною та теоретичною аргументацією є
відносною. Досить часто в реальних процесах комунікації
зустрічаються аргументації, в яких поєднується і звернення до
досвіду, певних емпіричних даних, і теоретичні міркування.
1

3
Дякуємо
4
за увагу
5