Professional Documents
Culture Documents
Класична японська література, конспект лекцій
Класична японська література, конспект лекцій
笑い話
お化け話
塞ぎ話
Особливості казок:
Поетичність, ліризм
Почуття єдності з природою
Тісний зв’язок із національними обрядами, святами, господарською діяльністю людини
Жорстокість окремих вчинків героїв
Жіноча активність
Класифікація за В. М. Мендріним:
1. Міфічні казки
2. Легендарно-історичні казки
3. Релігійно-етичні казки
4. Побутові казки
Мандрівні сюжети:
1. Основа казки не змінюється (або дуже подібна) в залежності від країни світу та культурологічних особливостей
2. Стійкий сюжет
a. Боротьба із чудовиськами
b. Помічник, чарівні предмети
c. Фантастична сила
d. Подолання труднощів
3. Однаковий ряд подій у казках різних країн
Тенденції західної літератури уже були присутні в японській літературі в час її зародження (?)
Поетика японських віршів була оригінальною та не зазнавала впливу зовні
Автори тверджень про Японію-запозичальницю(!) не розуміли що задовго до буддизму японці сповідували
синтоїзм, від якого ніколи так і не відмовились
За легендою, японська поезія виникла як забава для синтоїстських богів. Наслідуючи їх, люди навчились складати
вірші, бо спілкування з богами мало відбуватись їх мовою. Тому найдавнішим жанром вважається «моріто» – синтоїстські
молитви / обрядна поезія. Синтоїстські уявлення, що дійшли до нас у письмовій формі містили в собі експресію
колективних, а не індивідуальних переживань.
Повна відчуженість від життєвих негараздів була підґрунтям для культивації уваги до найтонших нюансів
переживань у людських стосунках.
Lafcadio Hearn – перший дослідник історії японського міфу, автор «The things Japanese»
Японська міфологія відрізняється поетичністю та грубим реалізмом
Норіто – заклинання, моління. Синтоїстська культова поезія, яка декламувалась під час церемоніальних містерій у
синтоїстських храмах. Зародився приблизно у 3-4 ст., розквіт жанру припав на 7-8 ст. Для норіто характерно одушевляння
різноманітних природніх утворів, явищ природи, а також культ предків та елементи шаманства.
Семмьо – форма проголошення слів імператора:
1. ШьоШьо – письмові імператорські укази, які складалися колективом відповідних чиновників і лише
затверджувалась імператором
2. Чьокуші – повеління, написані імператором власноруч, які спалювались після виголошення їхнього змісту
Ступені розвитку японської мови:
1. Старояпонська (~3 ст. н.е. – 794 н.е.)
2. Пізно-японська (794 – 1185 рр.)
3. Середньовічна японська (кін. 12ст. – 15 ст.)
4. Сучасна японська (16ст. – сер. 19ст.). Японська література втрачає багато архаїчних рис та наближається до стану
сучасної літератури
5. Contemporary Japanese (
«Коджікі» – збірка міфів Японії (?)
720 р. – «Ніхонґі. Аннали Японії». Написана веньяном
Фудокі –
Ман’юшьу – найстаріша антологія Японії написана в період Нара. Більша частина творів антології – з 600 по 760
роки. Написана переважно китайською, та старояпонською мовою. Поділена на 20 частин.