ЗМІСТ

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Загальні засади адміністративної відповідальності за інформаційні
правопорушення
1.1. Сутність поняття та ознаки адміністративної відповідальності за
інформаційні правопорушення
1.2. Види адміністративної відповідальності за інформаційні правопорушення
1.3. Принципи та функції адміністративної відповідальності в інформаційній
сфері
1.4. Інформаційне правопорушення як підстава адміністративної
відповідальності, його склад та види
Висновки до розділу 1.
РОЗДІЛ 2. Механізм реалізації адміністративної відповідальності за
інформаційні правопорушення
2.1. Нормативно-правове забезпечення реалізації адміністративної
відповідальності за інформаційні правопорушення
2.2. Суб’єкти реалізації адміністративної відповідальності за інформаційні
правопорушення: види та особливості компетенції
2.3. Процедури реалізації заходів адміністративної відповідальності за
інформаційні правопорушення
Висновки до розділу 2.
РОЗДІЛ 3. Особливості адміністративної відповідальності окремих категорій
учасників інформаційних відносин
3.1. Адміністративна відповідальність фізичної особи без спеціального статусу
як учасника інформаційних відносин
3.2. Адміністративна відповідальність органів публічної адміністрації та їх
посадових осіб як учасників інформаційних відносин
3.3. Особливості адміністративної відповідальності суб’єктів підприємницької
діяльності – учасників інформаційних відносин
Висновки до розділу 3. Список використаних джерел
 РОЗДІЛ 1. Загальні засади адміністративної відповідальності за
інформаційні правопорушення

1.1. Сутність поняття та ознаки адміністративної відповідальності за

інформаційні правопорушення
Чинне законодавство України не містить положень щодо визначення
категорії «інформаційно-правова відповідальність». Не дивлячись на це,
інформаційно-правова відповідальність все таки існує об’єктивно. Про
існування такої відповідальності свідчить наявність Закону України «Про
інформацію», Закону України «Про телебачення і радіомовлення», Закону
України «Про захист персональних даних», Закону України «Про доступ до
публічної інформації» та ряду інших, у яких не передбачаються санкції за
правопорушення в інформаційній сфері, однак містяться переліки
правопорушень [1].
Варто також підкреслити, що порушення норм інформаційного права
спричиняє не тільки інформаційно-правову відповідальність, а й
відповідальність, передбачену іншими галузями права.
Адміністративна відповідальність – це встановлений чинним
законодавством обов’язок громадян і посадових осіб щодо звітування про свої
винні, неправомірні дії і в належних випадках обов’язок нести певні обмеження
(морального, матеріального, особистого характеру) у вигляді конкретного
законодавчо передбаченого стягнення.
Адміністративній відповідальності належить особливе місце у системі
адміністративно-правових заходів протидії правопорушенням в інформаційній
сфері. На відміну від заходів адміністративного запобігання і припинення
порушень цієї сфери, застосування відповідальності може мати місце тільки по
завершенні протиправної поведінки, після проведення всестороннього й
повного розслідування обставин учинення конкретного інформаційного
правопорушення, а також виключно до винних у ньому дієздатних осіб. Вона є
свого роду реакцією держави на факт адміністративно- правового делікту в
інформаційній сфері, на негативне становлення правопорушника до
встановлених у загальних інтересах суспільства інформаційних правових
регуляторів.
На сьогоднішній день законодавством України не передбачено чіткого
визначення терміну як «адміністративна відповідальність» в цілому, так і
«адміністративна відповідальність за інформаційні правопорушення» зокрема.
Однак ці поняття досліджуються науковцями як соціально-правові явища за
допомогою об’єктивного та суб’єктивного підходів. Об’єктивний підхід
формується через відповідну негативну реакцію держави на протиправну
поведінку шляхом встановлення відповідних правил та належних санкцій
(заходів покарання) стосовно порушників цих правил. Суб’єктивний підхід
полягає в особистому обов’язку порушника надати відповідь уповноваженим
державним органам (їх посадовими особами) за вчинене адміністративне
правопорушення та понести відповідне покарання (адміністративне стягнення)
в установленому законом порядку.
Отже, враховуючи зазначене вище, доцільно зазначити, що
адміністративна відповідальність – вид юридичної відповідальності, який є
специфічною формою реагування держави (в особі уповноважених та
компетентних органів) на адміністративні правопорушення та застосовується
до правопорушника у вигляді адміністративного стягнення що передбачений
нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також
застосування відповідних заходів впливу.
Щодо адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері
застосовування інформації (так звана «інформаційна відповідальність») , то слід
зазначити, що чинним законодавством України поведінку осіб, які порушують
норми в галузі інформації, визначено як протиправну, винну, утворюючу
певний склад правопорушень (злочинів в інформаційній царині). Лише така
протиправна поведінка (проступок, злочин) є підставою відповідальності в
інформаційному просторі, зміст якої передбачено в законодавстві. Ця
відповідальність є різновидом державного примусу, і як вбачається, одним із
самостійних засобів підтримання правопорядку й законності в державі, а також
регулювання інформаційних відносин, що виникають при вчиненні окремо
визначених законодавством правопорушень досліджуваній сфері.
Інформаційні відносини будь-якого виду набувають юридичних
характеристик (ознак) лише за умови законодавчого гарантування того факту,
що обов’язки кожного із сторін будуть реалізовуватися належним чином, а у
випадку їх невиконання (цих обов’язків) буде наступати юридична
відповідальність за їх невиконання або неналежне виконання.
Правовою підставою для настання адміністративної відповідальності є 1)
вчинення суб'єктом (учасником) інформаційних правовідносин
адміністративного правопорушення (проступку) в інформаційній сфері, тобто,
згідно статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
вчинення протиправної винної (умисної чи необережної) дії чи бездіяльності,
здійснюючи тим самим посягання на громадський порядок, власність, права та
свободи громадян, на установлений порядок управління та за яку (поведінку)
законодавчо встановлено адмінвідповідальність [2] та 2) наявність складу
адміністративного правопорушення з усіма необхідними ознаками.
Разом з тим, законодавчо передбачено обставини, які виключають
адміністративну відповідальність, зокрема, - крайня необхідність, необхідна
оборона, неосудність, та встановлено можливість звільнення правопорушника
від адміністративної відповідальності на розсуд особи, що уповноважена
вирішувати справу, - це передача матеріалів справи на розгляд громадської
організації, трудового колективу і звільнення від адміністративної
відповідальності за малозначності правопорушення.
Враховуючи що адміністративна відповідальність є одним із підвидів
юридичної відповідальності, то слід зазначити, що їй властиві всі загальні
ознаки юридичної відповідальності, зокрема, те що адміністративна
відповідальність:
1) встановлена на законодавчому рівні як засіб охорони громадського та
державного порядку;
 2) закріплена нормами чинного законодавства;
3) є результатом вчиненого правопорушення;
4) учинене діяння та сама особа правопорушника осуджується
громадською думкою та державою;
5) має тісний зв'язок з державно – правовим примусом та призводить до
настання негативних моральних або матеріальних наслідків для
правопорушника;
6) адміністративна відповідальність використовується уповноваженим
органом в межах компетенції цього органу та в передбаченому законом
випадках та процесуальному порядку.
Окрім того, адміністративна відповідальність та, зокрема,
відповідальність за скоєння правопорушення і інформаційній галузі, має свої
особливі, специфічні ознаки, які зумовлені юридично природою такої
відповідальності, а саме:
1. Юридична відповідальність включає, окрім інших підвидів, також і
адміністративну відповідальність, яка наступає за адміністративне
правопорушення в різних сферах суспільного життя та державного управління,
тобто використання адміністративної відповідальності передбачене для
охорони нормативних приписів інших галузей права загалом й інформаційного
законодавства України зокрема.
Відповідно до статті 23 КУпАП адміністративна відповідальність
«застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне
правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил
співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим
правопорушником, так і іншими особами».[2]
2. Адміністративна відповідальність регулюється статтями Кодексу
України про адміністративні правопорушення та іншими законодавчими
актами, які містять вказівку на адміністративні правопорушення, перелік
адміністративних стягнень та органів, уповноважених їх застосовувати.
Основною, але не єдиною підставою адміністративної відповідальності є
вчинення адміністративного правопорушення (проступку), передбаченого
нормами КУпАП або іншим законами, ще не включеними до цього Кодексу (ст.
2 КУпАП). Слід враховувати, що правопорушення в інформаційній сфері не
завжди знаходить своє закріплення в нормах КУпАП, проте вчинення такого
правопорушення не виключає можливості настання адміністративної
відповідальності.
3. За вчинення адміністративного проступка на правопорушників
накладаються відповідні адміністративні стягнення, що мають для особи
негативні наслідки морального або матеріального характеру (попередження;
штраф; оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або
безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; конфіскація:
а) предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом
адміністративного правопорушення;
б) грошей, одержаних унаслідок вчинення адміністративного
правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого громадянинові
(права керування транспортними засобами, права полювання); громадські
роботи; виправні роботи; адміністративний арешт тощо); заходи впливу
(зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;
попередження; догана або сувора догана; передача неповнолітнього під нагляд
батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або
трудовому колективу за їхньою згодою, а також окремим громадянам на їхнє
прохання); адміністративне видворення за межі України іноземних громадян і
осіб без громадянства (ст. 24-32 КУпАП).
При характеристиці вказаної специфічної ознаки адміністративної
відповідальності також слід наголосити на тому, що перелік заходів
адміністративної відповідальності, що застосовується до особи, яка вчинила
адміністративне правопорушення в інформаційній сфері, є дещо ширшим і не
завжди знаходить своє закріплення в нормах КУпАП. Проте за своєю
юридичною природою такий захід є нічим іншим, як адміністративним
стягненням, і не виключає можливості настання адміністративної
відповідальності (наприклад, анулювання ліцензії на мовлення Національною
радою України з питань телебачення і радіомовлення в разі порушення
ліцензіатом чинного законодавства та умов ліцензії – ст. 37 Закону України
«Про телебачення і радіомовлення» від 21.12.1993 р.).[3]
4. Адміністративна відповідальність є одним із видів державного
примусу, що реалізовується, як правило, у позасудовому порядку, в умовах
неслужбової підлеглості через застосування встановлених законодавством
адміністративних стягнень спеціально уповноваженими органами в межах
їхньої компетенції.
До кола таких органів КУпАП включає: адміністративні комісії,
виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад, районні, районні у місті,
міські чи міськрайонні суди (судді), місцеві господарські та адміністративні
суди, апеляційні суди, вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України,
органи внутрішніх справ (поліція), Національний банк України, військові
комісаріати, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, органи
державної статистики, національну комісію, що здійснює державне
регулювання у сфері зв’язку та інформатизації тощо (ст. 218-24419 глави 17
КУпАП).
5. Адміністративним законодавством України встановлений особливий
порядок (процедура) притягнення правопорушника до адміністративної
відповідальності. Нормами КУпАП визначено завдання провадження у справах
про адміністративні правопорушення, означено коло суб’єктів, уповноважених
їх розглядати, окреслено коло обставин, що виключають провадження у справі
про адміністративне правопорушення, сформульовано поняття доказів та
способів їх збирання та оцінювання (складання протоколу, відібрання пояснень,
показання технічних приладів та технічних засобів тощо), а також визначено
систему заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні
правопорушення (адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд
речей і вилучення речей та документів тощо).
 Інститут адміністративної відповідальності в інформаційній сфері є
частиною системи інформаційного правопорядку, який закладає правові
підвалини для нормального функціонування та розвитку інформаційної
держави, та має свої особливості та ознаки:
1. За допомогою цього інституту здійснюється захист не тільки
адміністративно-правових відносин, а й відносин, урегульованих нормами
інших галузей права, зокрема інформаційного, банківського, фінансового,
медіа-права тощо.
2. Підставою адміністративної відповідальності є вчинення
правопорушення (проступку), передбаченого нормами КУпАП та іншим
законами, що регулюють порядок створення, збирання, одержання, зберігання,
використання, поширення, охорони та захисту інформації.
3. Перелік заходів адміністративної відповідальності, що застосовуються
до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення в інформаційній сфері,
є дещо ширшим і не завжди знаходить своє закріплення в нормах КУпАП,
проте, за своєю юридичною природою, такі заходи є адміністративним
стягненням і не виключають можливості настання адміністративної
відповідальності.
4. Повноваження органів, які в межах своєї компетенції наділені правом
застосовувати адміністративні стягнення за адміністративні правопорушення в
інформаційній сфері, визначаються в нормативних приписах КУпАП та інших
нормативно-правових актах, якими врегульовано порядок створення, збирання,
одержання, зберігання, використання, поширення, охорони та захисту
інформації в Україні.
Вирішення питання щодо притягнення особи до адміністративної
відповідальності стає можливим за умови встановлення відповідних підстав.
Щодо цього , то деякі вчені вважають, що адміністративна відповідальність має
наступати тільки за вчинення адміністративного проступку – протиправного,
винного діяння, передбаченого виключно нормами КУпАП; інші ж
розширюють підстави адміністративного правопорушення до протиправного,
винного діяння, закріпленого як нормами КУпАП, так і нормами інших
нормативно-правових актів.
Отже, адміністративна відповідальність є специфічним реагуванням
держави на адміністративне правопорушення, що складається із застосування
уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом
стягнення до суб’єкта правопорушення та обов’язку цього суб’єкта нести
відповідальність за своє протиправне діяння і зазнати відповідного стягнення в
межах, установлених законом. Натомість, надзвичайна важливість інституту
адміністративної відповідальності зумовлюється тим, що проступки є найпоши-
ренішим видом деліктів, отже, становлять комплексне негативне соціальне
явище.

1.2. Види адміністративної відповідальності за інформаційні

правопорушення
Відповідно до статті 8 Кодексу України про адміністративні
правопорушення «особа, яка вчинила адміністративне правопорушення,
підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем
вчинення правопорушення». Як зазначалося вище, адміністративним
правопорушенням визнається протиправна, винна дія (бездіяльність) фізичної
або юридичної особи, за яке Кодексом України про адміністративні
правопорушення або чинним законодавством України встановлена
адміністративна відповідальність. Даний вид юридичної відповідальності
носить публічний характер, оскільки адміністративна відповідальність є
встановлена державою міра відповідальності за вчинене правопорушення і
застосовується з метою попередження вчинення нових правопорушень, як
самим правопорушником, так і іншими особами.
Основною мірою адміністративної відповідальності є адміністративне
стягнення. Подібне покарання здійснюється за допомогою застосування
каральних санкцій, які необхідно реалізувати щодо порушника.
 Порядок застосування заходів адміністративної відповідальності носить
позасудовий характер призначення та застосування каральних санкцій.
Види заходів адміністративної відповідальності можна розділити на
декілька груп:
- адміністративно-запобіжні заходи. Попередження в письмовій формі як
міра адміністративної відповідальності виражається в офіційному осудженні
фізичної чи юридичної особи;
- запобіжного заходу;
- заходи стягнення;
- правовідновлювальні заходи.
До заходів адміністративної відповідальності посадових осіб належать: 1)
матеріальна відповідальність (передбачає плату за матеріальний збиток); 2)
дисциплінарна відповідальність (до будь-якої посадової особи може бути
застосоване дисциплінарне стягнення).
Покарання за правопорушення здійснюється в рамках, передбачених
нормативним актом, що встановлює відповідальність за діяння.
За вчинення адміністративних правопорушень в інформаційній сфері
встановлені і застосовуються, як правило, такі види адміністративної
відповідальності як попередження, адміністративний штраф, конфіскація
знаряддя вчинення або предмета адміністративного правопорушення.
Так, у статті 23 Кодексу України про адміністративні правопорушення
зазначено, що заходом відповідальності, застосовуваним з метою виховання
особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання
законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню
нових правопорушень і самим правопорушником, і іншими особами, є
адміністративне стягнення.
Натомість, заходи адміністративної відповідальності (адміністративні
стягнення) є різновидом заходів адміністративно-правового примусу, що
застосовуються до осіб, які вчиняють адміністративні правопорушення. Такі
заходи необхідно відрізняти від адміністративно-попереджувальних заходів,
заходів адміністративно-процесуального забезпечення та адміністративно-
відновлювальних заходів.
Заходи адміністративної відповідальності, відповідно до КУпАП, можна
класифікувати за різними підставами, що розкривають їхні особливості.
По-перше, адміністративні стягнення можна розподілити за видами
санкцій, що застосовуються:
1) попередження;
2) штраф;
3) штрафні бали;
4) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або
безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення;
5) конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або
безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; грошей,
одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;
6) позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права
керування транспортними засобами, права полювання);
7) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною
діяльністю;
8) громадські роботи;
9) виправні роботи;
10) адміністративний арешт;
11) арешт з утриманням на гауптвахті;
12) адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без
громадянства.
По-друге, можна виокремити адміністративне стягнення залежно від
характеру позбавлення, якого зазнає особа, притягнута до адміністративної
відповідальності:
– адміністративні стягнення особистісного характеру: попередження;
штраф; штрафні бали; позбавлення спеціального права, наданого
громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);
позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;
громадські роботи; виправні роботи; адміністративний арешт; арешт з
утриманням на гауптвахті; адміністративне видворення за межі України
іноземців і осіб без громадянства;
– адміністративні стягнення майнового характеру: оплатне вилучення
предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом
адміністративного правопорушення; конфіскація: предмета, який став
знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного
правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного
правопорушення.
По-третє, адміністративні стягнення можна поділити залежно від виду
суб’єкта, до якого їх застосовують, з урахуванням їхньої специфіки:
– адміністративні стягнення, що застосовуються і до фізичних, і до
юридичних осіб: попередження; штраф; оплатне вилучення предмета, який став
знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного
правопорушення; конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або
безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; грошей,
одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;
– адміністративні стягнення, що внаслідок їхньої специфіки
застосовуються лише до фізичних осіб: штрафні бали; позбавлення
спеціального права, наданого громадянинові (права керування транспортними
засобами, права полювання); позбавлення права обіймати певні посади або
займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи;
адміністративний арешт; арешт з утриманням на гауптвахті; адміністративне
видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства.
По-четверте, адміністративні стягнення поділяються за порядком
призначення на основні та додаткові.
Так, ст. 25 КУпАП визначає, що оплатне вилучення, конфіскація
предметів та позбавлення права керування транспортними засобами можуть
застосовуватися і як основні, і як додаткові адміністративні стягнення;
позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю –
тільки як додаткове; інші адміністративні стягнення, зазначені в ч. 1 ст. 24
цього Кодексу, можуть застосовуватися тільки як основні.
За одне адміністративне правопорушення може бути накладено основне
або основне і додаткове стягнення [2].
По-п’яте, адміністративні стягнення можна поділяти за колом осіб,
уповноважених їх призначати.
Погоджуючись з тим, що для адміністративних стягнень характерне
видове розмежування, доволі спірною слід вважати позицію деяких науковців
щодо їх системної єдності та внутрішньосистемної взаємодії [4, c. 18].
Адміністративні стягнення не можна назвати елементами системи,
оскільки вони існують незалежно одне від одного. Їх поєднують засади
виникнення, мета та підстави застосування, характерні риси, за якими вони
вирізняються серед інших адміністративно-правових санкцій. Одночасно вони
не утворюють усталеного зв’язку, єдиного цілого, в якому кожен з елементів
має власне смислове навантаження й відповідає за забезпечення певної функції,
що позначається на існуванні всієї системи. Так, відмова держави від
застосування до осіб, винних у вчиненні адміністративного проступку,
наприклад, виправних робіт, ніяк не впливає на інші види стягнень, порядок їх
застосування.
Отже, може йтися не стільки про систему адміністративних стягнень,
скільки про видову сукупність різних карних санкцій, коло яких може
розширюватись чи звужуватись без впливу на інші види адміністративних
стягнень. Враховуючи викладене, питання класифікації адміністративних
стягнень слід сприймати як групування за певними критеріями.
Водночас, необхідно наголосити на тому, що розвиток правовідносин
потребує певних змін і в заходах їх забезпечення, вимагає динаміки правового
інституту адміністративної відповідальності. Виникнення нових правовідносин
потребує їх відповідного забезпечення та захисту, зокрема й за допомогою
адміністративних стягнень, перелік яких сьогодні визначений у законодавстві.
 Враховуючи спрямованість раніше закріплених адміністративних
стягнень на забезпечення дотримання правових норм фізичними особами,
сфера правовідносин за участю юридичних осіб потребувала коригування,
закріплення нових адміністративно-примусових санкцій, що можуть
застосовуватись до юридичних осіб.
Тож, беручи до уваги динамічність розвитку правовідносин, говорити про
остаточність адміністративних стягнень, як й інших видів адміністративно-
правових санкцій, передчасно.
Слід підкреслити, що доволі розширено подає адміністративні стягнення
Д. М. Бахрах. Він виділяє такі адміністративні покарання: попередження,
штраф, позбавлення окремих прав, адміністративний арешт, конфіскація
певного майна, заслання, вислання, виправні роботи, позбавлення волі,
відсторонення від посади, заборона робіт, підвищення розміру податку,
особливий режим кредитування тощо [5, с. 258].
Підсумовуючи викладене вище, можемо констатувати, за вчинення
адміністративних правопорушень в інформаційній сфері встановлені та
застосовуються, такі види адміністративної відповідальності як попередження,
адміністративний штраф, конфіскація знаряддя вчинення або предмета
адміністративного правопорушення. Накладення адміністративного стягнення є
завершальним заходом (формою) серед інших заходів адміністративного
примусу, оскільки воно матеріалізує правову оцінку, надану правопорушенню
та особі правопорушника в процесі розгляду справи і винесення щодо неї
відповідної постанови.
У результаті застосування адміністративного стягнення винний суб’єкт
зазнає обтяжливих матеріальних чи моральних наслідків.

1.3. Принципи та функції адміністративної відповідальності в

інформаційній сфері
У загальному розумінні принципи визначають особливості й тенденції
формування та функціонування адміністративного законодавства України ф
його норм, а існування стабільних і чітко сформованих принципів – одна із
характеристик ефективності права. Кожна галузь права характеризується
загальними для всіх галузей основними принципами права, міжгалузевими
принципами, які властиві двом і більше галузям та безпосередньо галузевими
принципами, які стосуються лише однієї галузі права.
Вітчизнчний дослідник, професор Д.М. Лук’янець зазначає, що пізнання
принципів адміністративної відповідальності дає змогу правильно застосувати
норми, якими врегульовані відповідні відносини, вирішувати справи за
наявності прогалин у правовому регулювання, забезпечувати ефективність
державно-правового примусу. [8]
Незважаючи на те, що адміністративна відповідальність є самостійним
видом юридичної відповідальності, вона ґрунтується на загальних принципах
юридичної відповідальності, що становлять єдиний комплекс взаємопов’язаних
та взаємообумовлених положень. Дотримання одного принципу сприяє
ефективній діяльності інших, і навпаки, порушення будь-якого пинципу
негативно впливає на застосування інших. Лише у взаємодії принципи можуть
виконувати свої функції і мету, адекватно відображати інститут
відповідальності. [9]
Професор В.К. Колпаков до принципів, на яких грунтується
адміністративний процес, відносить, зокрема принцип законності, принцип
охорони інтересів держави і особи, принцип публічності (офіційності), принцип
гласності, принцип поєднання диспозитивності та імперативності, принцип
рівності учасників процесу перед законом, принцип встановлення об’єктивної
(матеріальної) істини, принцип права на захист. [10]
На думку професора Р.С. Мельника, закріплення принципів в положеннях
нормативно-правових актів обумовлено важливістю їх значення: для приватних
осіб це встановлення чітких правил спілкування з публічними адміністраціями
(звертаючись до органу публічної адміністрації або відчуваючи на собі
несприятливий вплив його рішення (дії), приватна особа може не знати
відповідного законодавства, проте знаючи спеціальні принципи
адміністративного права, вона може відповідним чином як корегувати власну
поведінку, так і вимагати гідної поведінки (рішень) від свого контрагента); для
публічної адміністрації принципи відіграють як роль основного регулятора їх
поведінки (дій та рішень), та і додаткового критерію перевірки законності
(правомірності) їх дій чи рішень; для адміністративних судів принципи є
основними критеріями для превірки законності рішень та дій субєктів публічної
адміністрації. [11]
Відповідно до норм міжнародно-правових актів принципами юридичної
відповідальності, у тому числі відповідальності зі інформаційні
правопорушення, є принцип рівності кожної людини перед Законом (стаття 7
Загальної декларації прав людини та стаття 26 Міжнародного пакту про
громадські і політичні права), принцип поваги до особи (статті 3, 5, Загальної
декларації, статті 7, 9 Міжнародного пакту і статті 3, 8 Конвенції про захист
прав людини і основоположних свобод), а також спаведливості юридичної
відповідальності (статті 9, 10 Загальної декларації, статті 14, 15 Міжнародного
пакту і статті 6, 7 Конвенції).
Окрім того статтею 12 Загальної декларації прав людини зазначено, що
«нiхто не може зазнавати безпiдставного втручання у його особисте i сiмейне
життя, безпiдставного посягання на недоторканнiсть його житла, тайну його
кореспонденцiї або на його честь i репутацiю. Кожна людина має право на
захист закону вiд такого втручання або таких посягань».[12]
Слід зазначити, що ключовий принцип адміністративної відповідальності
– принцип законності, суть якого полягає у суворому і точному слідуванні
правовим приписам. Ця вимога,
по-перше, передбачає, що притягнення до адміністративної
відповідальності повинно здійснюватися лише на підставі закону за
правопорушення (на момент скоєння заборонене законом), що вступив у силу і
був доведений до загального відома;
 по-друге, єдиною фактичною підставою адміністративної
відповідальності є правопорушення, тобто винне протиправне діяння, скоєне
деліктоздатною особою;
по-третє, притягувати до адміністративної відповідальності можуть лише
уповноважені законом органи і тільки в установленому законом порядку;
по-четверте, міра покарання за скоєне правопорушення чітко
обмежується санкцією правової норми і при реалізації адміністративної
відповідальності може бути пом’якшена, але в жодному разі не повинна
перевищувати верхньої межі санкції;
по-п’яте, реалізація адміністративної відповідальності здійснюється у
встановленій законом процесуальній формі.
З принципом законності тісно пов’язаний принцип справедливості, суть
якого полягає у відповідності між діянням і його соціальним наслідком.
Справедливість адміністративної відповідальності виявляється у тому, що вид і
міра покарання або стягнення залежить від тяжкості скоєного правопорушення,
ступеня його суспільної небезпеки і характеру завданої шкоди. Справедливість
адміністративної відповідальності характеризується неможливістю
призначення кримінального покарання за провину.
Наступним принципом є принцип гуманізму, заснований на визнанні
пріоритету загальнолюдських цінностей, серед яких провідне місце посідають
права і свободи особи, що носять природний і невід’ємний характер і
визнаються найвищою соціальною цінністю. Особи, притягнені до
відповідальності, користуються правами і свободами людини і громадянина за
винятком встановлених законом обмежень.
Доцільність функціонування інституту адміністративної відповідальності
передбачає відповідність обраних щодо правопорушника заходів покарання
загальним цілям юридичної відповідальності – відновленню порушених прав і
свобод, покаранню і перевихованню правопорушника, запобіганню скоєння
правопорушень у майбутньому.
 Принцип невідворотності посідає серед інших принципів
адміністративної відповідальності важливе місце, адже встановлення покарання
за порушення норм права має значення тільки тоді, коли правопорушник
неодмінно притягується до відповідальності. Впровадження у суспільну
свідомість уявлення про неминучість покарання за порушення норм права є
важливим виховним і попереджуючим правопорушення фактором.
Суть принципу індивідуалізації покарання полягає в тому, що
відповідальність за скоєне правопорушник повинен нести сам за себе.
Неприпустимим є перекладання відповідальності на інших осіб лише за
наявності будь-якого зв’язку з правопорушником.
Принцип неприпустимості подвоєння відповідальності означає, що ніхто
не повинен двічі притягуватись до відповідальності за одне і те саме
правопорушення.
Принцип обґрунтованості адміністративної відповідальності передбачає,
по-перше, об’єктивне вивчення обставин справи, збір і всебічну оцінку доказів,
аргументованість висновку про те, чи було скоєно правопорушення, чи винна
особа, яка притягується до відповідальності, чи підлягає застосуванню
передбачена в законі санкція; і по-друге, визначення конкретної міри
покарання, стягнення, відшкодування збитків у точній відповідності з
критеріями, встановленими законом.
До принципів адміністративної відповідальності можна також віднести
загальні принципи правосуддя: змагальність процесу як засіб досягнення
об’єктивної істини; право на захист особи, яка притягується до
відповідальності; презумпція невинності; неприпустимість погіршення
правового становища особи, яка оскаржує прийняте рішення, тощо.
Щодо функцій адміністративної відповідальності в інформаційній сфері,
то слід зазначити, що всі види функцій що притаманні юридичній
відповідальності притаманні й адміністративній відповідальності. За ступенем
прояву карної (штрафної) і відновлювальної (компенсаційної) функцій
адміністративна відповідальність відрізняється від інших видів юридичної
відповідальності (кримінальної, цивільно-правової і дисциплінарної). Тому слід
розглянути більш детальніше специфіку прояву функцій адміністративної
відповідальності.
1. Виховання (виправлення) особи, яка вчинила адміністративний
проступок, є головною функцією адміністративної відповідальності.
«Виховати» означає привити, впливаючи на волю і свідомість особи, повагу до
загальнообов’язкових правил, що встановлені державою, показати, що
порушення цих правил є негативним явищем, яке відображається на
суспільному житті, успішній діяльності тієї чи іншої організації і, нарешті, на
благах самої винної особи. Такий вплив реалізується всім інститутом
адміністративної відповідальності [13, с. 205]. Істотний вплив виховної функції
починає виявлятися вже на першій стадії провадження у справах про
адміністративні правопорушення, коли оформляються матеріали справи,
вживаються процесуально-забезпечувальні заходи, які обмежують права і
свободи порушника. Такий вплив здійснюється і на другій стадії провадження у
справах про адміністративні правопорушення, коли виноситься постанова у
справі, в якій осуджуються дії правопорушника та назначається певний вид
адміністративного стягнення. Але основний виховний вплив адміністративної
відповідальності виявляється на стадії виконання постанови про накладення
адміністративного стягнення.
2. Превентивна функція спрямована на запобігання адміністративним
проступкам у майбутньому як з боку правопорушника, так і інших громадян.
Ця функція включає в себе дві складові: загальне і спеціальне запобігання.
3. Регулятивна функція адміністративної відповідальності виявляється
типовим і характерним для інших видів юридичної відповідальності способом –
встановлення заборон чинити певні дії. Продумана законодавцем система
заборон розрахована передусім на те, що б суб’єкт діяв правомірно. Ця система
вказує на необхідну програму дій, яка оцінюється державою як прийнятна.
4. Карна функція спрямована на покарання правопорушника за вчинений
ним адміністративний проступок із вжиттям до нього відповідних заходів
адміністративної відповідальності. У даному разі правопорушник відчуває на
собі силу державного примусу за недотримання охоронюваних
адміністративним законодавством норм.
5. Відновлювальна (компенсаційна) функція полягає у відновленні
незаконно порушених прав та майнових благ потерпілої особи. Більш детально
це питання досліджувалось у працях Д. М. Бахраха [14, с. 258-260], М. Я.
Масленнікова [15, с. 150-154] і О. І. Миколенко [16, с. 101-105]. Всі вони
сходяться в думці, що відновлювальна (компенсаційна) функція притаманна й
адміністративній відповідальності, хоча в меншому ступені, ніж це
відбувається в межах цивільно-правової відповідальності.
Беручи до уваги зазначену вище класифікацію функцій адміністративної
відповідальності, доцільно зробити висновок, що, по-перше, функції юридичної
відповідальності слід визначати як цілеспрямований вплив юридичної
відповідальності за допомогою встановлених у чинному законодавстві засобів
на суспільні відносини, поведінку людей, мораль, правосвідомість, культуру
для досягнення певного результату; по-друге, функції юридичної
відповідальності слід поділяти на три види: 1) основні, 2) загальні, 3)
додатково-класифікуючі; по-третє, виходячи з цього, до функцій
адміністративної відповідальності відносити такі функції: 1) виховну, 2)
регулятивну, 3) превентивну, 4) карну і 5) відновлювальну.

1.4. Інформаційне правопорушення як підстава адміністративної

відповідальності, його склад та види
Інформаційне правопорушення (проступок) - це протиправна, винна
(умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на врегульовані
законами суспільні відносини, які виникають та існують при здійсненні
інформаційної діяльності, а саме: при одержанні, використанні, поширенні та
зберіганні учасниками інформаційних правовідносин інформації і за яку
законом передбачено інформаційну відповідальність.
Ознаки інформаційного правопорушення:
 - діяння. Йдеться про те, що лише усвідомлювані особою акти поведінки,
виражені як у діях, так і в бездіяльності, можуть вважатися інформаційним
правопорушенням. Як приклади дій, що є інформаційним правопорушеннями.
можна привести ненадання інформації на запит, нездійснення реєстрації
документів, необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим
доступом (ст. 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Прояви психічної діяльності, такі як думки, бажання, уподобання (навіть якщо
вони мають протиправний характер) не можуть вважатися інформаційним
правопорушенням;
- протиправність - інформаційне правопорушення полягає в порушенні
правил поведінки, встановленої відповідними правовими нормами. Важливо
підкреслити недопустимість використання компетентними органами
(посадовими особами) уповноваженими розглядати справи про інформаційні
правопорушення, аналогії закону. Порушення правил поведінки лише тоді
вважається інформаційним правопорушенням, коли воно визначене як таке
чинним інформаційним законодавством;
- суспільна небезпека - інформаційне правопорушення посягає на
врегульовані законами суспільні відносини, які виникають та існують при
здійсненні інформаційної діяльності, а саме: при одержанні, використанні,
поширенні та зберіганні учасниками інформаційних правовідносин інформації.
- винність - інформаційне правопорушення особи є лише тоді, коли має
місце вина у формі умислу чи необережності. Лише усвідомлювані діяння
можуть бути інформаційним правопорушенням. Коли вини правопорушника в
діянні немає, то відповідно воно не вважається інформаційним
правопорушенням;
- караність - інформаційне правопорушення вважається таким за умови,
що за нього законодавством передбачено інформаційну відповідальність.
Іншими словами, лише те правопорушення вважається інформаційним,
відповідальність за яке передбачено інформаційним законодавством.
Склад інформаційного правопорушення.
 Склад інформаційного правопорушення - це сукупність установлених
законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, наявність яких характеризує діяння
як інформаційне правопорушення (проступок). За допомоги такої
характеристики, як склад інформаційного правопорушення, є можливість
отримати його загальну характеристику.
Вказаними ознаками інформаційного правопорушення є:
1. Об’єкт.
2. Об’єктивна сторона.
3. Суб’єкт.
4. Суб’єктивна сторона.
Об’єкт інформаційного правопорушення - це суспільні відносини,
врегульовані нормами інформаційного права, яким завдано шкоди
інформаційним правопорушенням. Іншими словами, це те, на що спрямовано
інформаційне правопорушення.
Види об’єктів:
- загальний - усі суспільні відносини, врегульовані нормами
інформаційного права. Виходячи з визначення інформаційного
правопорушення загальним об’єктом інформаційного правопорушення є
суспільні відносини у інформаційній сфері;
- родовий - група однорідних суспільних відносин, урегульованих
нормами інформаційного права;
- безпосередній - конкретні суспільні відносини, врегульовані нормами
інформаційного права;
Об’єкт інформаційного правопорушення слід відрізняти від предмета
правопорушення, під яким розуміють конкретні об’єкти матеріального світу
(речі), щодо яких учинено правопорушення.
Об’єктивна сторона інформаційного правопорушення - це зовнішні
ознаки та обставини, які характеризують інформаційне правопорушення.
Ознаки об’єктивної сторони інформаційного правопорушення:
1. Обов’язкові:
 а) діяння (дія чи бездіяльність). Ця ознака, описана у висвітленні
загальних ознак інформаційного правопорушення, зводиться до вчинення
певних дій чи констатації бездіяльності.
б) шкідливі наслідки - негативні зміни, що мають місце в результаті
вчинення правопорушення. Зазвичай вказані зміни торкаються передусім
об’єкта інформаційного правопорушення. Виходячи з наявності чи відсутності
матеріальних шкідливих наслідків розрізняють два види інформаційних
правопорушень: з матеріальним складом і з формальним складом. До першого
виду відносять такі, для яких обов’язковим елементом є настання матеріальних
шкідливих наслідків. Своєю чергою, до другого виду відносять
правопорушення, для яких факт настання матеріальних шкідливих наслідків не
є обов’язковим; для них сам факт учинення правопорушення свідчить про
настання шкідливих наслідків;
в) причинний зв’язок між діянням і шкідливими наслідками. Насамперед
стосується до інформаційних правопорушень із матеріальним складом, де
необхідно чітко встановити, що діяння передувало настанню шкідливих
наслідків і між ними є причинний зв’язок.
2. Необов’язкові (факультативні):
а) місце вчинення правопорушення;
б) час учинення правопорушення;
в) засоби вчинення адміністративного правопорушення;
г) обстанова вчинення правопорушення.
Суб’єкт адміністративного правопорушення - це особа, яка вчинила
інформаційне правопорушення. Суб’єктом адміністративного правопорушення
може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку, та юридична особа
незалежно від форми власності.
Види суб’єктів адміністративного правопорушення: загальні та
спеціальні.
 Суб’єктивна сторона адміністративного правопорушення - внутрішнє
(психічне) ставлення суб’єкта правопорушення до скоєного діяння та його
шкідливих наслідків.
Ознаки суб’єктивної сторони: 1. Вина - психічне ставлення особи до
скоєного діяння та його шкідливих наслідків. Це - обов’язкова ознака
суб’єктивної сторони, що проявляється у формі умислу чи необережності.
Умисел має місце у правопорушенні тоді, коли особа, яка його вчинила,
усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала
її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Необережність має місце у правопорушенні тоді, коли особа, яка його
вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи
бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не
передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла
їх передбачити.
Мотив - це усвідомлювана причина, яка спонукає особу до скоєння
правопорушення.
2. Мета- це очікуваний результат, бажані наслідки, яких прагне досягти
особа вчиненням правопорушення.
У практичній діяльності нерідко виникають ситуації, що змушують
здійснювати кваліфікацію того чи іншого правопорушення. При цьому
особливої значущості набуває відокремлення інформаційних правопорушень
від адміністративних, злочинів, дисциплінарних правопорушень. Керуючись
необхідністю визначення чітких відмінностей між інформаційними,
адміністративними, дисциплінарними правопорушеннями та злочинами, слід
навести основні ознаки, що характеризують вказані відмінності: законодавство
про правопорушення, мета стягнення(покарання), суб’єкти, орган юрисдикції,
ступінь суспільної небезпеки, юридичні наслідки притягнення до
відповідальності.
По-перше, законодавством про інформаційне, адміністративне,
дисциплінарне правопорушення є визначені кодекси, закони, підзаконні
нормативно правові акти. Джерелом злочину є лише Кримінальний кодекс
України.
По-друге, майже співпадає мета стягнення за усі правопорушення -
виховання особи, яка вчинила інформаційне, дисциплінарне, адміністративне
правопорушення щодо додержання законодавства України, поваги до правил
співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим
правопорушником, так і іншими особами. Мета покарання за злочин -
обмеження прав і свобод засудженого, виправлення засуджених, а також
запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
По-третє, суб’єкт інформаційного, адміністративного правопорушення не
перебуває у службовій залежності від органу (посадової особи), яка здійснює
притягнення до відповідальності, а у випадку дисциплінарного
правопорушення така залежність існує, оскільки справу розглядає, зазвичай,
керівник правопорушника.
По-четверте, органом юрисдикції за злочин є виключно суд, зі
інформаційні правопорушення крім адміністративного суду, інші органи,
органами адміністративної юрисдикції є органи виконавчої влади, органи
місцевого самоврядування, суди тощо.
По-п’яте, ступінь усіх правопорушень нижча, а у злочинів вища.
По-шосте, інформаційні правопорушення посягають на врегульовані
законами суспільні відносини, які виникають та існують при здійсненні
інформаційної діяльності, а саме: при одержанні, використанні, поширенні та
зберіганні учасниками інформаційних правовідносин інформації,
адміністративні правопорушення посягають на громадський порядок,
власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, а
дисциплінарні на правила трудової (службової) дисципліни.
Одним із елементів поняття відповідальності за інформаційні
правопорушення є санкція за невиконання припису інформаційно-правової
норми. Поява в юридичній літературі нового терміна «інформаційні санкції», не
розтлумаченого законодавством, призвела до виникнення дискусії з приводу
його правової природи. У теорії держави і права закріплений і обґрунтований
поділ юридичної відповідальності на чотири види (кримінальна, цивільна,
дисциплінарна, адміністративна). Але на сьогодні все більше вчених
схиляються до думки, що даний поділ не вiдповiдає сучасним політико-
правовим реаліям і за порушення інформаційного законодавства поряд із
адміністративною відповідальністю застосовуються також спеціальні санкції -
інформаційні.
Інформаційна санкція - це вплив спеціально уповноваженого державою
органу на фізичну чи юридичну особу, що вчинила інформаційне
правопорушення, в порядку, встановленому інформаційно-правовими нормами
з метою забезпечення інформаційних інтересів держави, додержання
інформаційної дисципліни та профілактики вчинення таких правопорушень у
майбутньому.
З приводу правової природи інформаційних санкцій у юридичній
літературі існують дві точки зору. Перша полягає в тому, що інформаційні
санкції є засобами нового виду відповідальності, який ще не знайшов
належного відображення в юридичній науці, а саме - інформаційній
відповідальності. Прихильники іншої думки стверджують, що інформаційні
санкції є нічим іншим як засобами адміністративної відповідальності. Немає
єдності в розумінні юридичної природи і в судовій практиці. Зокрема,
адміністративні суди різних рівнів у справах при порушенні Закону України
«Про доступ до публічної інформації» не можуть застосувати адміністративні
стягнення, тому обмежуються заходами передбаченими в Кодексі
адміністративного судочинства України.
У разі застосування інформаційних санкцій будуть виникати відносини
публічно-правового характеру, оскільки однією з сторін є відповідний
контролюючий державний орган, а також адміністративний суд який від імені
держави уповноважений застосовувати певні заходи примусу. При цьому
санкції накладаються в адміністративному, і в судовому порядку, а суми
стягнутих штрафів спрямовуються до державного бюджету України. Отже,
відносини, що виникають у даному випадку, за своїм характером є
інформаційно-правовими. Тобто, можна дійти висновку про те, що за своїм
змістом інформаційні санкції є специфічними заходами інформаційної
відповідальності.
У процесі дослідження питання інформаційної відповідальності
найважливішим є момент відмежування її від адміністративної. Спільними для
них є такі ознаки, як нерівність сторін, спрощена процедура накладання
стягнення та ін. Та все ж між ними є досить багато відмінностей. Основні з них
такі: інформаційна відповідальність настає тільки за порушення інформаційно-
правових норм, що встановлюють правила поведінки суб’єктів інформаційних
правовідносин, захищають інформаційні інтереси держави. Сутність
інформаційної відповідальності проявляється в застосуванні інформаційних
санкцій, якими на суб’єкта інформаційного правопорушення покладається
обов’язок відшкодувати заподіяну державі матеріальну шкоду, при цьому, для
цього немає потреби використовувати цивільно-правові засоби) та зазнати кару
за вчинене правопорушення.
КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення права
на окремі види інформації, відмову в наданні інформації, надання неповної
або недостовірної інформації, втрату інформації.
До таких правопорушень, зокрема, належать: ст.41-3 (ненадання
інформації для ведення колективних переговорів та здійснення контролю за
виконанням колективних переговорів, угод); ст.46 (навмисне приховування
джерела зараження венеричною хворобою); ст.53-2 (приховування або
викривлення даних Державного земельного кадастру); ст.57 (порушення вимог
щодо охорони надр); ст.58 (порушення правил та вимог проведення робіт щодо
геологічного вивченню надр); ст.59- 1 (порушення вимог щодо охорони
територіальних та внутрішніх морських вод від забруднення та засмічення);
ст.60 (порушення правил водокористування); ст.62 (невиконання обов’язків
щодо реєстрації у суднових документах операцій із шкідливими речовинами та
сумішами); ст.82-1 (порушення правил ведення первинного обліку та
здійснення контролю над операціями поводження з відходами або ненадання чи
надання звітності щодо утворення, використання, знешкодження та знищення
відходів); ст.82-3 (приховування, викривлення або відмова від надання повної
та достовірної інформації за запитами посадових осіб та зверненнями громадян
та їх об’єднань щодо безпеки утворення відходів та поводження з ними); ст.83-
1 (порушення законодавства про захист рослин); ст.91-4 (відмова від надання
або несвоєчасне надання екологічної інформації); ст.92-1 (порушення
законодавства про Національний архівний фонд та архівні установи); ст.96
(недодержання державних стандартів, норм та правил при проектуванні та
будівництві); ст.96-1 (порушення законодавства при плануванні та забудові
територій); ст.116-3 (порушення правил реєстрації торгівельних суден); ст. 148-
5 (порушення правил про взаємоз’єднання телекомунікаційних мереж
загального користування); ст. 156-1 (порушення законодавства про захист прав
споживачів); ст. 163-1 (порушення порядку ведення податкового обліку,
надання аудиторських висновків); ст. 164-1 (порушення порядку подання
декларації про доходи та ведення обліку доходів та витрат); ст. 164-2
(порушення законодавства з фінансових питань); ст. 164-4 (демонстрація та роз-
повсюдження фільмів без державного свідоцтва на право розповсюдження та
демонстрації фільмів); ст. 164-9 (незаконне розповсюдження екземплярів
аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз
даних); ст.164-14 (порушення законодавства про здійснення закупівель товарів,
робіт та послуг за державні кошти); ст. 165-1 (порушення законодавства в сфері
загальнообов’язкового державного пенсійного страхування); ст. 165-4
(порушення законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страху-
вання від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,
які призвели до втрати працездатності); ст. 165-5(ухилення від реєстрації в
якості платника страхових внесків до Фонду соціального страхування із
тимчасової втрати працездатності, несвоєчасна або неповна плата страхових
внесків, а також порушення порядку використання страхових коштів); ст. 166-4
(порушення порядку надання інформації та виконання рішень
Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень) та ін.
 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Коваленко Л.П. Деякі питання щодо правопорушень в інформаційній

сфері / Л.П. Коваленко // Форум права. –2013. – № 4. – С. 158–167.
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Закон України
від 07.12.1984 № 8073-X :[Електронний ресурс ] - [Режим доступу] -
http://zakon0.rada.gov.ua/laws/80731-10
3. Закон України «Про телебачення і радіомовлення» від 21.12.1993 р. :
[Електронний ресурс ] - [Режим доступу]
-http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3759-12
4. Административная ответственность: [учеб. пособ. для студентов вузов,
обучающихся по специальности «Юриспруденция»] / [Н. В. Румянцев и др.];
под. ред. Н. В. Румянцева, А. И. Стахова. – 5-е изд., перераб. и доп. – М.:
ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2010. – 223 с.
5. Бахрах Д. Н. Административное право: [учеб. для вузов] / Д. Н. Бахрах,
Б. В. Россинский, Ю. Н. Старилов. – [3-е изд., пересмотр. и доп.]. – М.: Норма,
2008. – 816 с.
6. Колпаков В. К. Адміністративно-деліктний правовий феномен :
монографія / В. К. Колпаков. – Київ : Юрінком Інтер, 2004. – 528 с.
7. Юридична енциклопедія : в 6 т. / [редкол.: Ю. С. Шемшученко (відп.
ред.) та ін]. – Київ : Укр. енцикл., 1998. – Т. 1 : А–Г. – 672 с.
8. Лук’янець Д.М. Інститут адміністративної відповідальності: проблеми
розвитку: [монографія]/Д.М. Лукянець.-К.: Ін-т держави і права ім. Корецького
НАН України, 2001.- 220 с.
9. Тарахонич Т.І. Принципи юридичної відповідальності в системі
принципів права // Право України. - № 9. - 2002. - с. 284
10. Колпаков В.К. Адмінстративна відповідальність (адміністративно-
деліктне право): [навч. посіб.]/В.К. Колпаков.-К.: Юрінком Інтер, 2008.-256 с.
 11. Мельник Р.С. Інститут принципів адміністративного права у системі
Загального адміністративного права України. – [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://www.yourfuture.org.ua/ua/pb/2012/7/Melnyk.pdf.
12. Загальна декларація прав людини (рос/укр):ООН; Декларація,
Міжнародний документ від 10.12.1948 - [Електронний ресурс] - [Режим доступу
] : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_015
13. Крамник А.Н. Административно-деликтное право. Общая часть:
Пособие для студ. вузов. – Минск: Тесей, 2004. – 288 с.
14. Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник для вузов. – М.: БЕК,
1996. – 368 с.
15. Масленников М.Я. Административно-юрисдикционный процесс. –
Воронеж, 1990. – 208 с
16. Миколенко А.И. Административный процесс и административная
ответственность в Украине: Учеб. пособие. – Х.: Одиссей, 2004. – 272 с.