Доля роману “451о за Фаренгейтом” у ХХІ столітті

Це есе-роздум спрямоване детальніше розглянути

суперечливу тему актуальності роману “451о за Фаренгейтом” у
двадцять першому столітті. Більшість фантастики втратила
свій хист через плин часу і безжальні перегони за
спонсорування. Чи стосується це культових книжок Рея
Бредбері? Чи не втратять свій шарм неповторні історії? І чи не
зможуть наступні покоління оцінити такий літературний
спадок? Зараз ми спробуємо в цьому розібратись.
Всі ж ми згодні з тим, що “трендові” твори після своєї
піковою слави йдуть на спад? Цунамі популярності вщухає, і
часто автор залишаєтся ні з чим. Гарним прикладом буде
Джоан Роулінг, письменниця всім відома завдяки своїй серії
книжок про Гаррі Поттера. А чи знали ви, що вона досі пише
романи? Мабуть, здогадувалися. А чи чули, що вона писала
казки? А детективи? Як виявилося, ми майже забули про нашу
письменницю дитинства. Ба більше: діти тепер віддають
перевагу новітнішим і неорденарднішим письменникам! І це не
дивно–покоління змінюються, і з ними стандарти також
потерпають метаморфозів. А тепер подумайте, що ж станеться
із відносно старими книжками? (Якщо рахувати Гаррі Поттера і
філософський камінь 1997 р. новим). Чи не забудуть свого
кумира мільйони шанувальників? Чи не приречений роман
“451о за Фаренгейтом” на довічне забуття? Можу вас
заспокоїти: на щастя, ні. З теперішніми технологіями і
розвитком суспільства це просто неможливо. Але сама
популярність відчутно падає, що не може не турбувати. Така
класика має бути закарбована в історії, і саме школа нам
допомагає не забути наших видатних мислителів. До чого ж я
веду: романи Рея Бредбері ніколи не будуть остаточно забуті,
але й їх не можна буде назвати популярними. Але я дещо
замовчала, падає не тільки популярність, а й актуальність.
Незважаючи на “безсмертя” історії і вічні думки, в один момент
вони всі втратять сенс. Про це я і розповім зараз.
Не дивлячись на культовість розповіді, на її “пророчі
моменти”, я вважаю її не актуальною для сьогодення. Це лише
моя суб’єктивна думка, але поки що я не можу сказати, що наше
суспільство катится у “прірву”. Заборона читання мені
здається примарною, а “пророчі моменти” не пророцтвом, а
причиною. Черепашки–бджілки у вухах міг взяти за основу
проекту якийсь науковець (тим паче, багато дослідників самі
зізнавалися про вподобу творів Рея Бредбері). І хоба! Це вже
ніяке не пророцтво, а ідея. А атомну війну можна вважати не
пророцтвом, а передбаченням. Коли люди створювали нову
зброю, вони думали про вбивство, а не розваги як тир. Досить
очевидно, чи не так? Склавши два плюс два, магічна завіса
спадає, а шарм зникає.
А ось на останнє питання пропоную відповісти вам самим.
Особисто я це оцінила твору письменника. Не дивлячись на
неймовірні порівняння, стиль письма, і неповторну
індивідуальність–сама історія і кінець мені не сподобалися.
Щось таки було незавершене. Відчуття не закінченості і жалю
охопили мене. Тому, на жаль, мені важко об’єктивно
критикувати. Звичайно що я раджу ознайомитися з
літературною спадщиною наукової фантастики, але для мене
це здалося не таким вже і шедевром.