Обставини, що виключають

кримінальну протиправність діяння

Лекція 1
План лекцій

• 1. Поняття і ознаки обставин, що виключають кримінальну протиправність

діяння.
• 2. Необхідна оборона та уявна оборона (оборона від уявного посягання).
• 3. Затримання особи, що вчинила кримінальне правопорушення.
• 4. Крайня необхідність.
• 5. Фізичний або психічний примус.
• 6. Виконання законного наказу або розпорядження.
• 7. Діяння, пов’язане з виправданим ризиком.
• 8. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття
кримінально-протиправної діяльності організованої групи чи злочинної
організації.
• 9. Виконання обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та
територіальної цілісності України
1. Поняття і ознаки обставин, що виключають
кримінальну протиправність діяння
Види обставин…

• 1) необхідна оборона;
• 2) затримання особи, яка вчинила к.пр.;
• 3) крайня необхідність;
• 4) фізичний і психічний примус;
• 5) виконання наказу або розпорядження;
• 6) діяння, пов’язане з ризиком;
• 7) виконання спеціального завдання з запобігання чи розкриття
протиправної діяльності організованої групи чи злочинної організації;
• 8) виконання обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та
територіальної цілісності України
Юридична «природа» обставин…

• За своїми зовнішніми ознаками ці діяння, будучи заподіянням шкоди

(як правило, фізичної або майнової), нагадують к.пр., але такими не
є. Наприклад, позбавлення життя того, хто вчиняє посягання, при
необхідній обороні нагадує умисне вбивство, а результативне
застосування працівником поліції вогнепальної зброї – перевищення
влади із застосуванням зброї.
• Вважається, що діяння, вчинені із дотриманням вимог кримінального
закону щодо обставин, які виключають кримінальну протиправність
діяння, не лише кримінально непротиправні, а і соціально корисні,
адже вони спрямовані на захист охоронюваних КК відносин. Водночас
можливими є діяння, однозначна оцінка яких як суспільно корисної
поведінки виключається – якщо взяти до уваги ті наслідки, що
настають у результаті вчинення відповідних діянь.
Юридична «природа» обставин…

Це обставини, що полягають у:
• 1) здійсненні права (необхідна оборона, крайня необхідність,
затримання особи, яка вчинила к.пр., опір владі як реалізація
права на громадянську непокору, здійснення батьками заходів
домашнього нагляду стосовно дітей тощо). Від самого суб’єкта
– носія того чи іншого права – залежить, чи реалізує він
належне йому право; бездіяльність особи не вважаться
протиправною (у т.ч. кримінально протиправною) поведінкою;
Юридична «природа» обставин…

• 2) виконанні юридичного обов’язку (це, наприклад, виконання наказу

і здійснення професійних обов’язків). Його суб’єкт не вправі
відмовитись від виконання обов’язку, а якщо це станеться, така
відмова (бездіяльність) визнаватиметься правопорушенням (у т.ч. за
наявності підстав – кримінальним). Так, лікар не має права
відмовлятись від здійснення хірургічного втручання, якщо для цього
є необхідні передумови, пожежник – від гасіння пожежі, хоч це може
і пошкодити чуже майно, а працівник міліції – від застосування зброї,
якщо для цього існують визначені законом підстави. До цього також
можна віднести положення Закону України «Про оборону України»
визначено поняття «бойовий імунітет»;
Юридична «природа» обставин…

• 3) здійсненні владного (службового) повноваження. Це означає

поєднання певних прав та обов’язків і стосується, скажімо,
передбаченого ст. 43 КК спеціального завдання з запобігання
чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи
злочинної організації, а також застосування агентом держави
вогнепальної зброї, спеціальних засобів чи фізичної сили, що в
Україні регламентується, зокрема, законами «Про Національну
поліцію», «Про Службу безпеки України» тощо.
Інші класифікації

• Щодо інших класифікацій, то залежно від галузевої

регламентації обставини, що виключають кримінальну
протиправність діяння, можуть бути поділені на обставини, які
передбачені: а) кримінальним законодавством (ст.ст. 36–43 КК)
та б) іншим законодавством – цивільним, адміністративним,
сімейним, військовим тощо (скажімо, згода особи на
заподіяння їй шкоди, зайняття спортом, здійснення свого
права).
Визначення

• обставини, що виключають кримінальну протиправність

діяння, – це передбачені різними галузями законодавства і з
зовнішнього боку схожі на к.пр. вчинки (соціально корисні або
принаймні допустимі), які виключають кримінальну
відповідальність особи за заподіяну нею шкоду фізичній або
юридичній особі, суспільству або державі.
2. Необхідна оборона та уявна оборона
Поняття необхідної оборони

• Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту

охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої
особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно
небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди,
необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи
припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж
необхідної оборони (ч.1 ст. 36 КК України)
• Необхідна оборона – це кримінально непротиправне (правомірне)
заподіяння шкоди тому, хто вчиняє посягання на особу, яка захищається,
або на інших осіб.
• Відповідно до ч. 2 ст. 36 КК кожна особа має право на необхідну оборону
незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання
(наприклад, шляхом втечі) або звернутися за допомогою до інших осіб чи
органів влади.
Правова природо необхідної оборони

• Основоположні засади необхідної оборони закріплені у

Конституції України. У ч. 3 ст. 27 Основного Закону
проголошується, що кожен має право захищати своє життя і
здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних
посягань. А у ч. 5 ст. 55 Конституції конкретизується, що кожен
має право будь-якими не забороненими законом засобами
захищати свої права і свободи від порушень і протиправних
посягань, звідки випливає, що відповідне право НЕ Є
БЕЗМЕЖНИМ.
Умови правомірності необхідної оборони

• Необхідна оборона, як це випливає зі змісту положень ст. 36 КК

України, виключає кримінальну протиправність діяння за наявності
ряду умов. У випадку порушення хоча б однієї з них особа, яка
захищається від суспільно небезпечного посягання, сама може стати
порушником кримінального закону. Теорія кримінального права
традиційно поділяє зазначені умови на дві групи. Це умови
правомірності необхідної оборони, що стосуються:
• 1) посягання (суспільна небезпека, наявність і реальність);
• 2) захисту від суспільно небезпечного посягання (це об’єкти захисту,
особи, яким заподіюється шкода, і відповідність захисту характеру і
небезпеці посягання).
Умови щодо ПОСЯГАННЯ

•Суспільна
небезпека
•Наявність
•Реальність
Суспільна небезпека посягання

• Оскільки відповідне посягання має бути суспільно

небезпечним, воно не може охоплюватись положенням ч. 2 ст.
11 КК про малозначність.
• Частина 1 ст. 36 КК дозволяє віднести до кола діянь, вчинення
яких зумовлює виникнення права на необхідну оборону, не
лише к.пр., а й інші посягання, суспільна небезпека яких є
очевидною (посягання осіб, які мають психічні захворювання
або не досягли віку, з якого може наставати кримінальна
відповідальність, посягання осіб, які діють під впливом
помилки, тощо).
Наявність посягання

• ПОСЯГАННЯ ВЖЕ РОЗПОЧАЛОСЬ, АЛЕ ПОКИ ЩО НЕ ЗАКІНЧИЛОСЬ. Не може

вважатись закінченим посягання, зокрема, у випадку, коли нападника
поранено, але він продовжує вчиняти посягання. У судовій практиці
визнається, що перехід використовуваних при нападі знарядь або інших
предметів від нападника до особи, яка захищається, не завжди свідчить про
закінчення посягання. Посягання вважається наявним і тоді, коли воно
призупинене, однак може відновитися у будь-який момент.
• Право на необхідну оборону втрачається після того, як посягання було
закінчено, і потреба у застосуванні заходів захисту відпала. У такому разі
кримінальна відповідальність за заподіяння шкоди настає на загальних
підставах.
• Поняттям наявного посягання охоплюється також безпосередньо очікуване
посягання, що може негайно розпочатись. Це випливає зі ст. 36 КК, в якій
говориться не лише про припинення, а і про негайне відвернення посягання.
Наприклад, якщо особа погрожує застосувати зброю, що знаходиться в її
руках, немає сенсу ще чогось очікувати: демонстрація зброї надає право на
необхідну оборону
 Передчасна - Запізніла
• превентивна оборона – не завжди «ПЕРЕДЧАСНА» оборона. З цього приводу в абз. 2 п.
2 постанови ПВС (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0001700-02#Text )
роз’яснюється, що стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення
суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння
шкоди. При з’ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку
нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що
дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.
• Не виключені випадки, коли посягання фактично завершено, але той, хто
захищається, перебуваючи під враженням від вчиненого щодо нього посягання,
сумлінно помиляється і не усвідомлює цю обставину. Така «ЗАПІЗНІЛА» оборона за
своїми кримінально-правовими наслідками прирівнюється до уявної оборони. Якщо
для особи, яка обороняється, очевидним є те, що необхідність у застосуванні заходів
захисту відпала, то заподіяння шкоди тому, хто раніше вчиняв посягання, залежно від
конкретних обставин може оцінюватись як умисне к.пр., вчинене з помсти або у стані
фізіологічного афекту, або як правомірне затримання особи, яка вчинила к.пр.
Реальність посягання

• суспільно небезпечне посягання повинне існувати в об’єктивній

реальності, а не в уяві того, хто захищається. При цьому
можливі випадки, коли особа, застосовуючи заходи захисту,
заподіює шкоду іншій особі за відсутності об’єктивно існуючої
небезпеки. Помилка щодо наявності суспільно небезпечного
посягання є ознакою, що відмежовує УЯВНУ ОБОРОНУ від
необхідної. Можна сказати і так: за ознакою реальності
посягання оборона поділяється на необхідну та уявну.
Уявна оборона

• Згідно з ч. 1 ст. 37 уявною обороною визнаються дії, пов’язані із

заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно
небезпечного посягання не було, а особа, неправильно оцінюючи дії
потерпілого, помилково допускала наявність такого посягання.
• Точніше вести мову не про уявну оборону, як вважає, зокрема,
український законодавець, а про оборону від уявного посягання. Така
оборона є результатом фактичної помилки особи, яка захищається,
стосовно наявності суспільно небезпечного посягання. Кримінально-
правова оцінка заподіяння шкоди у стані уявної оборони залежить від
психічного ставлення особи до своїх дій, від того, як ця особа оцінює
поведінку інших осіб та оточуючу обстановку. У кожній ситуації
необхідно визначати, чи була допущена фактична помилка
вибачальною.
Кримінально-правова оцінка уявної
оборони
Стаття 37 КК передбачає три варіанти кримінально-правової оцінки
заподіяння шкоди у стані уявної оборони:
• 1) якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості
свого припущення, оскільки обстановка, що склалася, давала особі
достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, –
кримінальна відповідальність виключається;
• 2) якщо за тих самих обставин особа перевищила межі захисту, що
дозволяється в умовах відповідного реального посягання, – вона підлягає
кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони;
• 3) якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла
усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, –
вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через
необережність.
Умови щодо ЗАХИСТУ

• Коло
правоохоронюваних
інтересів
• Шкода виключно
тому, хто посягає
• Співрозмірність
шкоди
Коло правоохоронюваних інтересів

• Особа, яка перебуває у стані необхідної оборони. До цих інтересів передусім

треба відносити життя, здоров’я, особисту і статеву свободу, честь і гідність,
майно, інші права і свободи людини. Необхідна оборона має місце тоді, коли
особа захищає як себе і своїх близьких, так і сторонніх їй осіб
• З точки зору застосування ч. 1 ст. 36 КК до суспільних інтересів належать
громадські безпека і порядок, порядок збереження майна, належного
територіальній громаді, тощо, а до інтересів держави – зокрема, охорона
державної чи військової таємниці України, забезпечення зовнішньої та
внутрішньої безпеки, територіальної цілісності та недоторканності,
збереження конституційного ладу. Але не всі із названих об’єктів можуть
бути захищені шляхом реалізації права на необхідну оборону. Так,
малоймовірним видається можливість виникнення стану необхідної оборони
під час вчинення окремих к.пр. проти правосуддя, безпеки виробництва, у
сфері господарської діяльності.
Шкода виключно тому, хто посягає

• Шкода, що завдається, може бути різною за своїм характером і змістом і

полягати, зокрема, у позбавленні життя, нанесенні тілесного ушкодження
будь-якої тяжкості, позбавленні волі, знищенні чи пошкодженні чужого
майна. При цьому заподіяна шкода може дорівнювати або навіть бути
більшою порівняно з відверненою шкодою, тобто шкодою, яка могла бути
заподіяна особі, яка перебуває у стані необхідної оборони, або іншим особам.
Наприклад, правомірним може бути визнане заподіяння смерті особі, яка
намагалась вчинити зґвалтування. Головне – щоб не були перевищені межі
необхідної оборони.
• Захист, який полягав лише у відхиленні від удару, його парируванні, не
визнається необхідною обороною. Якщо при необхідній обороні випадково
заподіяно шкоду непричетній до посягання особі, кримінальна
відповідальність може настати залежно від наслідків за заподіяння шкоди
через необережність.
Співрозмірність шкоди

• Необхідна оборона виключає кримінальну протиправність вчиненого

діяння, якщо вона є співрозмірною, тобто не перевищує законодавчо
визначених меж. Вирішуючи питання, чи мала місце надмірна
оборона, слід враховувати положення ч. 3 ст. 36 КК: перевищенням
меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто
посягає, тяжкої шкоди, яка ЯВНО не відповідає небезпечності
посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної
оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, прямо
названих у законі (це ст. 118 і ст. 124 КК)
• Отже, не є к.пр. перевищення меж необхідної оборони, що
супроводжується: а) вбивством через необережність; б) необережним
заподіянням тяжкого тілесного ушкодження; в) заподіянням умисного
легкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження.
Співрозмірність шкоди

• У судовій практиці визнається, що при встановленні наявності перевищення

меж необхідної оборони слід враховувати не лише відповідність чи
невідповідність знарядь захисту і нападу, а і характер небезпеки, що
загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на
реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість,
неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні
фізичні дані (вік, стать, стан здоров’я), інші обставини (п. 5 постанови ПВС).
• Висновок суду про надмірність оборони, якщо остання мала місце, повинен
належним чином аргументуватись у вироку суду. Варто звернути увагу на те,
що законодавець акцентує увагу на явну (оціночне поняття) невідповідність
тяжкої шкоди небезпечності посягання або обстановці захисту, а це означає,
що від того, хто перебуває у стані необхідної оборони, навряд чи варто
очікувати, так би мовити, холоднокровної, виваженої оцінки обстановки, що
склалася, обрання адекватних засобів захисту.
У частинах 4 і 5 ст. 36 КК описані ситуації, в яких, на думку
законодавця, незважаючи на тяжкість заподіяних наслідків,
перевищення меж необхідної оборони як таке відсутнє

• Особа не підлягає кримінальній • Не є перевищенням меж необхідної

відповідальності, якщо через
сильне душевне хвилювання,
викликане суспільно
небезпечним посяганням, вона
не могла оцінити відповідність
заподіяної нею шкоди
небезпечності посягання чи
обстановці захисту
оборони і не має наслідком
кримінальну відповідальність
застосування зброї або будь-яких інших
засобів чи предметів для захисту від
нападу озброєної особи або нападу
групи осіб, а також для відвернення
протиправного насильницького
вторгнення у житло чи інше
приміщення, незалежно від тяжкості
шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає
Проаналізуйте
 Використання захисних засобів, які
спрацьовують автоматично
Має визнаватись необхідною обороною за умови, що:
• – ці засоби використовуються для захисту як суспільних і державних інтересів, так і
законних прав та інтересів окремих осіб;
• – вони установлені у місцях, недоступних для сторонніх осіб;
• – особа, яка приводить у готовність захисний засіб, повинна вжити всіх можливих
заходів для недопущення шкоди тим, хто не здійснює суспільно небезпечне посягання,
та запобігти перевищенню меж заподіяння шкоди особі, яка вчинює суспільно
небезпечне посягання;
• – про наявність захисних засобів у порівняно доступних для сторонніх місцях (двори,
коридори тощо) слід попереджати за допомогою написів, піктограм чи в інший спосіб;
• – захисні засоби, що заподіюють тяжку шкоду, які використовуються для захисту
особливо важливих інтересів, можуть установлюватися за умови, що попередньо
приводяться в дію засоби захисту, призначені для заподіяння меншої шкоди;
• – захисні засоби заподіюють шкоду лише особі, що здійснює суспільно небезпечне
посягання;
• – дія захисних засобів не поширюється за межі охоронюваного об’єкта
3. Затримання особи, що вчинила
кримінальне правопорушення
Поняття «Затримання злочинця»

• Не визнаються кримінально
протиправними дії потерпілого
та інших осіб безпосередньо
після вчинення посягання,
спрямовані на затримання
особи, яка вчинила кримінальне
правопорушення, і доставлення
її відповідним органам влади,
якщо при цьому не було
допущено перевищення заходів,
необхідних для затримання
такої особи.
Умови правомірності «Затримання
злочинця»

• Час вчинення – безпосередньо після вчинення

посягання;
• Напрям – спрямованість саме на затримання особи;
• Затримана особа вчинила саме кримінальне
правопорушення;
• Мета – доставлення особи відповідним органам влади;
• Відсутність перевищення
Перевищення заходів…

• Перевищенням заходів, необхідних для затримання особи, яка

вчинила кримінальне правопорушення, визнається умисне
заподіяння особі, що вчинила кримінальне правопорушення,
тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання
або обстановці затримання особи, яка вчинила кримінальне
правопорушення. Перевищення заходів, необхідних для
затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення,
має наслідком відповідальність лише у випадках, спеціально
передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.
Судова практика

• Про судову практику у справах про необхідну

оборону. Постанова пленуму Верховного Суду
України №1 від 26.04.2002 року //
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0001700-
02#Text