Сторони, предмет, форма договору зберігання.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобовʼязується зберігати річ, яка передана їй
другою стороною (поклажодавцем), і повернути ії поклажодавцеві у схоронності.
При цьому, договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на
засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений
обовʼязок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.
Сторони: зберігач, поклажодавець. Ними можуть бути фізичні та юридичні особи.
Зберігач - це особа, яка за договором прийняла на збереження певне чуже майно та (або)
зобовʼязалася його зберігати. Зберігач може бути професійним або непрофесійним.
Відповідно до ЦК професійним зберігачем є особа, яка здійснює зберігання на засадах
підприємницької діяльності. Для професійного зберігача передбачаються певні спеціальні
права, обовʼязки та особливості відповідальності в договірних відносинах зберігання.
Поклажодавцем може бути власник речі або особа, уповноважена ним на передану речі на
зберігання.
Предметом є послуга, що полягає в сукупності корисних дій, спрямованих на прийняття,
зберігання та подальше повернення зберігачем певного об’єкта. Об'єкт: як індивідуально
визначені речі, так і речі, визначені родовими ознаками.
Договір зберігання укладається у письмовій формі у таких випадках:
якщо його укладено між юридичними особами;
якщо його укладено між фізичною та юридичною особою;
якщо цей договір укладено між фізичними особами між собою на суму, що перевищує у
двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;
в інших випадках, коли законом встановлена письмова форма.
Договір зберігання, за яким зберігач зобовʼязується прийняти річ на зберігання в
майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде
передана на зберігання.
Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання
посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.
Прийняття речі на зберігання при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших
надзвичайних обставин може підтверджуватися свідченням свідків.
Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного
жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено
законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

Права та обовязки сторін за договором зберігання.

Обовʼязки зберігача:
1)зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк
зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його
умов, зберігач зобовʼязаний зберігати річ до пред 'явлення поклажодавцем вимоги про її
повернення;
прийняти річ на зберігання. При чому даний обовʼязок передбачається лише для
професійного зберігача. Так, професійний зберігач, який зберігає речі на складах (у камерах,
приміщеннях) загального користування, не має права відмовитися від укладення договору
зберігання за наявності у нього такої можливості. Зберігач звільняється від обовʼязку
прийняти річ на зберігання, якщо у звʼязку з обставинами, ті мають істотне значення, він не
може забезпечити її схоронності.
Якщо річ мала бути передана на зберігання в майбутньому, зберігач звільняється від
обовʼязку; 2)прийняти річ на зберігання, якщо у звʼязку з обставинами, які мають істотне
значення, він не може забезпечити її схоронності. Нагадаємо, що обовʼязок зберігача
зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому, може бути встановлений саме
договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах
підприємницької діяльності (професійний зберігач). Варто й вказати те, що зберігач, який
зобовʼязався прийняти в майбутньому річ на зберігання, не має права вимагати її передання
на зберігання;
3) вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного
законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється
безоплатно, зберігач зобовʼязаний піклуватися про річ, як про свою власну;
4) виконувати свої обовʼязки за договором зберігання особисто;
5)зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на
зберігання, а також передавати ії у користування іншій особі;
6)негайно повідомити поклажодаєця про необхідність зміни умов зберігання речі і
отримати його відповідь. У разі небезпеки втрати, нестачі або пошкодження речі зберігач
зобовʼязаний змінити спосіб, місце та інші умови її зберігання, не чекаючи відповіді
поклажодавця.
7)повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість
речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в
такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних
властивостей. Зберігач зобовʼязаний передати плоди та доходи, які були ним одержані від
речі. Тотожність речі, яка була прийнята на зберігання, і речі, яка була повернута
поклажодавцеві, може підтверджуватися свідченням свідків на першу вимогу поклажодавця
повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
До обов'язків поклажодавця відносять:
1. обов'язок попередити про властивості речі, переданої на зберігання, та особливості її
зберігання (ст. 952 ЦК України);
2. обов'язок оплатити витрати, пов'язані зі зберіганням, коли це обумовлено договором
чи законом (ч. 3 ст. 947 ЦК України);
3. обов'язок внести за зберігання плату при умові, що вона та строки її внесення
встановлені договором зберігання (ч. 1 ст. 946 ЦК України);
4. обов'язок відшкодувати надзвичайні витрати (ч. 2 ст. 947 ЦК України);
5. обов'язок забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання (ст. 948 ЦК
України).
Права сторін кореспондують відповідним обов’язкам контрагента за договором зберігання.

Правове регулювання зберігання на товарному складі.

Товарний склад — це організація, що здійснює зберігання товарів та надає пов'язані із
зберіганням послуги на засадах підприємницької діяльності. Отже, товарний склад є
суб'єктом господарювання, що надає послуги на засадах підприємницької діяльності.
Прикладом товарних складів, що здійснюють зберігання зерна (суб'єктами зберігання зерна),
є: зернові склади (елеватори, хлібні бази, хлібоприймальні, борошномельні і комбікормові
підприємства) та інші суб'єкти підприємницької діяльності, які беруть участь у процесі
зберігання зерна (ч. 1 ст. 7 Закону України від 4 липня 2002 р. «Про зерно та ринок зерна в
Україні»1).
Товарний склад визнається складом загального користування, якщо відповідно до закону,
інших нормативно-правових актів або виданого суб'єкту господарювання дозволу (ліцензії)
він зобов'язаний приймати на зберігання товари від будь-якої особи — товароволодільця.
Так, згідно зі ст. 25 «Про зерно та ринок зерна в Україні» зерновий склад є складом
загального користування і зобов'язаний приймати на зберігання зерно від будь-якої особи.
Як випливає з ч. З ст. 294 ГК, правовою підставою зберігання товарів у товарному складі є
договір складського зберігання.
Згідно зі ст. 957 ЦК за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за
плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.
Отже, сторонами договору складського зберігання є товарний склад і поклажодавець
(товароволоділець). Договір складського зберігання, укладений складом загального
користування, є публічним договором. Наприклад, публічним договором, типова форма
якого затверджується Кабінетом Міністрів України, є договір складського зберігання зерна
(ч. 1 ст. 26 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»).
Частина 3 ст. 957 ЦК вимагає, щоб договір складського зберігання укладався у письмовій
формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо
прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.
Згідно з ч. 1 ст. 961 ЦК товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із
таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне
складське свідоцтво.
Відповідно до ч. 5 ст. 37 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» форма бланків
складських документів на зерно, порядок їх випуску, передачі, продажу зерновим складам
встановлені Порядком випуску бланків складських документів на зерно, їх передачі та
продажу зерновим складам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11
квітня 2003 р. № 510 «Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність
послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських
документів на зерно»1. Цією ж постановою затверджено форму договору складського
зберігання.
До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського
зберігання, застосовуються положення статей 957—966 ЦК України.

Правове регулювання спеціальних видів зберігання (готелі, ломбарди тощо)

Зберігання речі у ломбарді.
Основним видом діяльності ломбарду, який згідно зі ст.1 Закону про фінансові послуги є
фінансовою установою, є видача фізичним особам відповідних грошових сум під заставу їх
певного майна (заставні операції ломбарду як фінансової установи). Ці відносини, хоча вони
і пов'язані з передачею фізичною особою відповідного майна у володіння ломбарду, як
предмета застави, регулюються не правилами про зберігання речей, а правилами, що
встановлені для застави у формі закладу (див. коментар до гл.49 ЦК). Додатковим, хоча І
окремим видом діяльності ломбарду, є зберігання ним майна фізичних осіб. Саме на
регулювання цих відносин і розраховані правила, закріплені в ст.ст.967—968 ЦК.
Субсидіарно до цих відносин можуть застосовуватися правила, що становлять загальні
положення про зберігання. Договір зберігання речі, прийнятої ломбардом, оформлюється
видачею зберігачем (ломбардом) фізичній особі (поклажодавцеві) іменної квитанції. Річ, що
здається до ломбарду на зберігання, підлягає оцінці за погодженням сторін. Цей вид
договору зберігання завжди є оплатним. Ломбард зобов'язаний страхувати на користь
поклажодавця за свій рахунок речі, прийняті на зберігання, виходячи з повної суми їх оцінки.
Строк договору визначається погодженням сторін. Поклажодавець зобов'язаний забрати річ
після закінчення строку зберігання. Відповідно до ст.968 ЦК річ, яку поклажодавець не
забрав із ломбарду, після спливу 3 місяців від дня закінчення строку договору зберігання,
може бути продана ломбардом у порядку, встановленому законом. Із суми виторгу,
одержаної від продажу речі, вираховуються плата за зберігання та інші платежі, що належать
ломбардові. Залишок суми повертається ломбардом поклажодавцеві.

Зберігання цінностей у банку.

Відповідно до ст.47 Закону про банки останні мають право надавати послуги з
відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та
документів. Відповідно до цього ЦК передбачає два види договорів, у яких зберігачем
виступає банк. Перший вид — це договір зберігання цінностей, передбачений ст.969 ЦК, а
другий — договір про надання поклажодавцеві індивідуального банківського сейфа (його
частини або приміщення), що охороняється банком, передбачений ст.970 ЦК. За договором
зберігання цінностей банк приймає на зберігання документи, цінні папери, дорогоцінні
метали, каміння, інші коштовності та цінності без надання поклажодавцеві особливих умов
зберігання. При цьому за уповноваженням поклажодавця банк за таким договором може
вчинювати і правочини з цінними паперами, прийнятими на зберігання. Укладення такого
договору засвідчується видачею банком поклажодавцеві іменного документа, пред'явлення
якого є підставою для повернення йому цінностей, шо зберігаються. За договором про
надання індивідуального банківського сейфа (його частини або приміщення), що
охороняється, банк надає поклажодавцеві особливі умови зберігання, які за змістом можуть
бути відмінними. По-перше, банк може сам приймати від поклажодавця цінності, що
становлять предмет зберігання, і контролювати їх поміщення в сейф та одержання їх із сейфа
поклажодавцем. По-друге, банк може надавати поклажодавцеві право особистого доступу до
сейфа (його частини або приміщення), що охороняється, тобто права на особисте розміщення
цінностей у сейфі та одержання цінностей з нього, для чого видає поклажодавцеві ключ від
сейфа, картку, що його ідентифікує, інший знак або документ, що посвідчує право його
пред'явника на доступ до сейфа та одержання з нього цінностей. При цьому банк не
контролює вміст сейфа, хоча й несе обов'язок з охорони приміщення, де знаходиться сейф.
Саме тому згідно зі ст.971 ЦК до такого договору повинні застосовуватися положення ЦК
про майновий найм (оренду).
Зберігання речей у камерах схову та інші договори зберігання.
Згідно зі ст.972 ЦК камери схову загального користування, що перебувають у віданні
транспортних організацій, зобов'язані брати на зберігання речі у будь-яких осіб, незалежно
від наявності у них проїзних документів.
Існує два способи зберігання, а саме: зберігання речей власне в камерах, де річ приймається
відповідальним за це працівником; зберігання речей в автоматичних камерах, при якому річ
в камері розміщується безпосередньо поклажодавцем без контролю з боку зберігача, хоча
останній зобов'язаний створювати такі умови, які б виключали можливість зламування
автоматичної камери. Саме тому відповідно до ч.б ст.972 ЦК до договору про зберігання речі
в автоматичних камерах підлягають застосуванню положення ЦК про майновий найм
(оренду). На підтвердження прийняття речі на зберігання до камери (крім автоматичних
камер) поклажодавцеві видається квитанція або жетон. При їх втраті здана до камери
зберігання річ видається поклажодавцеві із наданням доказів належності йому цієї речі. При
зберіганні речі у камері схову предмет зберігання підлягає оцінці в момент її передання на
зберігання, оскільки збитки, завдані поклажодавцеві внаслідок її втрати, нестачі або
пошкодження, відшкодовуються у розмірі суми, встановленої цією оцінкою. Зазначені
збитки підлягають відшкодуванню протягом доби з моменту пред'явлення вимоги про це.
Строк зберігання речей визначається правилами, що видаються відповідно до транспортних
кодексів (статутів), або погодженням сторін. Речі, що не були забрані у встановлений строк,
підлягають зберіганню камерою ще протягом 3 пільгових місяців. Зі спливом цього строку
річ може бути продана у порядку, встановленому законом. Гардеробом організації є
спеціально визначене місце в її приміщенні для зберігання верхнього одягу та головних
уборів її працівників та відвідувачів організації. Оскільки гардероб є частиною організації,
зберігачем речі, що була здана, є згідно зі ст.973 ЦК сама організація. Прийняття речі на
зберігання гардеробом організації посвідчується відповідно до ст.937 ЦК видачею
поклажодавцеві номерного жетона або іншого знака. Такий спосіб укладення договору є
звичайним для цього виду зберігання. Договір зберігання речей у гардеробах організацій
може бути як безоплатним, так і оплатним. Про о платний характер такого договору
поклажодавець повинен бути попереджений у будь-який спосіб, що є очевидним. Незалежно
від того, здійснюється цей вид зберігання оплатно чи безоплатно, зберігач речі зобов'язаний
вжити для забезпечення їїсхоронності усіх необхідних заходів. Ці правила застосовуються
також до зберігання верхнього одягу, головних уборів у місцях, спеціально відведених для
цього в закладах охорони здоров'я та інших закладах.
Згідно зі ст.974 ЦК перевізник зобов'язаний забезпечити схоронність валізи (сумки) та
особистих речей пасажира (крім дорогоцінностей та грошей), які пасажир перевозить у
відведеному місці. У цій статті йдеться про ручну поклажу пасажира, яку він має право
провозити із собою безоплатно. Це випливає Із змісту ст.911ЦК, яка серед інших прав
пасажира закріплює і його право перевозити безоплатно ручну поклажу у межах норм,
встановлених транспортними кодексами (статутами) (див. коментар до гл.64 ЦК).Якщо
раніше відповідальність перевізника за втрату, нестачу або пошкодження ручної поклажі
мала місце лише при морських і повітряних перевезеннях і за умови, що пасажир доведе
вину перевізника, нині ЦК поширює правило про відповідальність перевізника за
незабезпечення схоронності ручної поклажі незалежно від виду пасажирського перевезення.
Аналіз правил, вміщених у ст.975 ЦК щодо зберігання речей у готелях, дає підстави для
виокремлення двох принципових положень. По-перше, ЦК чітко розмежовує
відповідальність готелю як зберігача за схоронність майна, внесеного особою, що проживає в
ньому, та відповідальність за втрату грошей, інших валютних цінностей, цінних паперів та
інших коштовностей особи, що проживає в готелі. В першому випадку обов'язок готелю із
зберігання майна, внесеного до готелю, випливає із закону, і тому особа, що проживає у
готелі, лише зобов'язана негайно заявити готелю про виявлену нею втрату речі (порушення
цього правила звільняє готель від відповідальності) і довести, що ця річ була внесена нею до
готелю. Такою, що внесена до готелю, вважається річ, передана працівникам готелю, а так
само річ, що знаходиться у відведеному для особи приміщенні. У другому випадку готель
несе відповідальність за втрачені гроші, інші валютні цінності, цінні папери та коштовності
тільки у випадку, коли вони були окремо передані готелю на зберігання на підставі договору
особою, що проживає в готелі. По-друге, ЦК виходить з того, що зазначені правила
застосовуються до зберігання речей фізичних осіб у гуртожитках, мотелях, будинках
відпочинку, пансіонатах, санаторіях та Інших організаціях, у приміщеннях яких особа
тимчасово проживає.
Статтею 976 ЦК передбачені правила щодо зберігання речей, що є предметом спору
(секвестр). За договором секвестру дві або більше осіб, між якими виник спір про право на
річ, передають її на зберігання третій особі (зберігачеві речі), яка приймає на себе обов'язок
після вирішення спору повернути річ особі, визначеній за рішенням суду або за погодженням
усіх осіб, між якими є спір(договірний секвестр). Річ, що є предметом спору, може бути
передана на зберігання за рішенням суду (судовий секвестр). Зберігачем у такому випадку
може бути особа, призначена судом, або особа,визначена за домовленістю сторін, між якими
є спір. В обох випадках необхідна згода зберігача, якщо законом не передбачено інше. Як
виняток із загального правила про зберігання слід розглядати можливість передачі на
зберігання в порядку секвестру нерухомихречей. Зберігач, що здійснює зберігання речі в
порядку секвестру,має право на плату за рахунок сторін, між якими є спір.
Спеціальним видом зберігання згідно зі ст.977 ЦК є зберігання автотранспортних засобів. У
тих випадках, коли зберігачем за цим договором є суб'єкт підприємницької діяльності, такий
договір є публічним . За договором зберігання транспортного засобу в боксах, гаражах та
спеціальних стоянках зберігач зобов'язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб
і видавати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця. Прийняття
автотранспортного засобу на зберігання посвідчується квитанцією (номером чи жетоном).
Відповідальність зберігача за втрату або пошкодження автотранспортного засобу ст.977 ЦК
не регулюється, а тому вона має наставати за правилами, закріпленими в загальних
положеннях про зберігання. Договір зберігання транспортного засобу поширюється також на
відносини міжгаражнобудівельним чи гаражним кооперативом та їх членами. Це правило є
диспозитивним, а тому застосовується, якщо інше не встановлено законом або статутом
кооперативу.
Серед спеціальних видів зберігання ст.978 ЦК передбачає договір охорони, який слід
розглядати не як спеціальний вид зберігання, а як окремий вид договору про надання послуг.
За цим договором охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується
забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Вказівка на те, що
охоронцем у цьому договорі виступає суб'єкт підприємницької діяльності, свідчить що цей
договір є публічним. Предметом цього договору може бути нерухоме майно або фізична
особа. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов’язані виконувати
передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати
охоронцеві встановлену плату. Оскільки цей договір є різновидом договору про надання
послуг, на відносини, що виникають на його підставі, поширюються правила гл.63 ЦК.

Правове регулювання страхових відносин. Поняття та елементи страхових

правовідносин.
Основою регулювання страхової діяльності на національному рівні виступають: 1)
кодифіковані акти (Цивільний кодекс України, Господарський Кодекс України, Податковий
кодекс України); 2) закони (Закон України «Про страхування», Закон України «Про
фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»); 3) підзаконні акти
(постанови, розпорядження, накази). Кодифіковані акти визначають основні правила та
особливості регламентації страхової діяльності в Україні. Зокрема, правове регулювання
страхових відносин в частині фінансового забезпечення і управління передбачене у
Цивільному кодексі України. Господарський кодекс України регулює фінансову діяльність
суб’єктів господарювання та страхування у сфері господарювання. Управління фінансами в
частині особливостей оподаткування страхової діяльності здійснюється за допомогою
Податкового кодексу України. Основним законодавчим актом, який регулює відносини, що
виникають у сфері страхування, є Закон України «Про страхування». Відповідно
регламентація управлінсько-фінансових відносин здійснюється даним законодавчим актом у
розрізі: рейтингу фінансової надійності, умов забезпечення платоспроможності страховиків,
формування та використання страхових резервів, особливостей ведення бухгалтерського
обліку та звітності страховиків. Розпорядження, положення та методики, встановлені
Національною комісією, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг
(Нацкомфінпослуг), покликані деталізувати законодавство у сфері страхування.
Нацкомфінпослуг виступає уповноваженим органом виконавчої влади у системі
регламентації страхової діяльності, тому всі нормативно-правові акти затверджені ним є
обов’язковими до виконання. Постанови Кабінету Міністрів України у системі
нормативноправового регулювання страхування визначають основні умови та порядок
проведення окремих видів обов’язкового страхування тому можуть мати вплив на фінансове
управління страховими компаніями.
Розрізняють такі основні елементи страхових правовідносин.
Суб'єктний склад - представлений сторонами договору страхування (страховик і
страхувальник) та іншими учасниками (застрахована особа, вигодонабувач, страховими
посередниками та ін.).
Зміст - сукупність суб'єктивних прав та юридичних обов'язків учасників страхових
правовідносин.
Підставою виникнення цих правовідносин є юридичний факт. Залежно від виду
страхування розрізняють дві підстави виникнення страхових правовідносин: договір -
при добровільному страхуванні та в силу закону - при обов'язковому страхуванні.
Об'єкт - здебільшого під ним розуміється страховий інтерес. Страховий інтерес - це
майнова цінність, яку страхувальник може втратити у разі настання страхового випадку. Ця
теорія знайшла своє відображення у ст. 4 Закону України "Про страхування", яка
встановлює, що предметом договору страхування є майнові інтереси.
Інша позиція полягає в розгляді страхового ризику як об'єкта страхування. Так,
законодавцем тлумачення терміна "ризик" використано лише для правового регулювання
страхових відносин, що підкреслює особливу важливість цього елемента для страхових
правовідносин. Відповідно до ст. 8 Закону України "Про страхування", страховий ризик - це
певна подія, на випадок якої провадиться страхування і яка має ознаки ймовірності та
випадковості настання.
Таким чином, законодавець виділяє такі елементи страхового ризику, як: а) ймовірність
настання події (кількісний показник); б) випадковість (показник якісний); в) безпосередньо
сама подія, на випадок настання якої провадиться страхування.
Причинно-наслідковий зв'язок між передбаченою страхуванням небезпекою та фактом
настання страхового випадку є необхідним для отримання страхового відшкодування. При
укладанні договорів страхування обов'язково передбачати характер цього зв'язку.
Відповідно до цієї точки зору, страховий інтерес є юридичним фактом об'єктивно-
суб'єктивного характеру, сутністю якого є визначення змісту правового зв'язку між
страхувальником і об'єктом страхування, яким виступає страховий ризик.
При цьому страховий ризик - об'єктивно-суб'єктивна категорія страхового права, що має
характер ймовірності і випадковості, пов'язаних причинно-наслідковим зв'язком зі страховим
випадком і є безпосереднім об'єктом страхування.
Якщо страховий ризик характеризує лише ймовірність та випадковість настання певної події,
то страховий випадок є саме тією подією на випадок настання якої проводилося страхування.
Так, ст. 8 Закону України "Про страхування" визначає страховий випадок як подію,
передбачену договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої
виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування)
страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Таким чином, є два шляхи визначення страхового випадку. При добровільному виді
страхування вони визначаються за згодою сторін.
Здебільшого страхові випадки (як і винятки з них) містяться у Правилах страхування, а вже
окремі особливості (дія у часі, просторі, винятки зі страхових випадків, та ін.) вказуються у
договорі страхування.
Страхова сума - грошова сума, у межах якої страховик відповідно до умов страхування
зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Договір побутового підряду - це договір підряду, за яким одна сторона (підрядник), що

здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується виконати за завданням фізичної особи
(замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих
потреб, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Субпідрядник - підрядник, який в порядку, визначеному договором підряду, та на підставі

договору субпідряду, укладеному з генеральним підрядником, залучається до виконання
робіт.
Приблизний кошторис (динамічна договірна ціна) – кошторис, що підлягає уточненню у разі
змінення поточних цін на ресурси, що враховані у договірній ціні, а також з інших підстав,
визначених умовами договору.
Будівельний підряд - будівництво певного об’єкта або виконання інших будівельних робіт за
завданням замовника.
Договір перевезення вантажу це договір відповідно до якого одна сторона (перевізник)
зобов'язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту
призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а
відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

2. Висновок експерта. Висновок експерта у галузі права.

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у
результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові,
складений у порядку, визначеному законодавством.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета
доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.
Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі
ухвали суду про призначення експертизи.
Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.
Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для
надання усних пояснень щодо його висновку.
У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім’я, освіта, спеціальність, а
також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж
експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була
проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були
поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта
можуть бути встановлені законодавством.
У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про
відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи
судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання
покладених на нього обов’язків.
Якщо експерт під час підготовки висновку встановить обставини, що мають значення для
справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до
висновку свої міркування про ці обставини.
Учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо:
1) застосування аналогії закону чи аналогії права;
2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням,
практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі.
2. Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про
достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над
іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи.
Висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер
і не є обов’язковим для суду.
Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело
відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних
питань.

Забезпечення доказів.
Суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має
забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений
або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.
Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи,
витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти
певні дії щодо доказів та зобов’язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних
випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені
судом.
Заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної
заяви.
Забезпечення доказів до подання позовної заяви здійснюється судом першої інстанції за
місцезнаходженням засобу доказування або за місцем, де повинна бути вчинена відповідна
процесуальна дія. Забезпечення доказів після подання позовної заяви здійснюється судом,
який розглядає справу.
Забезпечення доказів у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в
дохід держави здійснюється Вищим антикорупційним судом за заявою прокурора
Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у випадках, передбачених законом, - також
за заявою прокурора Генеральної прокуратури України.
У разі подання заяви про забезпечення доказів до подання позовної заяви заявник повинен
подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення
доказів. У разі неподання позовної заяви у зазначений строк, повернення позовної заяви або
відмови у відкритті провадження суд скасовує ухвалу про вжиття заходів забезпечення
доказів не пізніше наступного дня після закінчення такого строку або постановлення судом
ухвали про повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження.
Якщо ухвала про забезпечення доказів на момент її скасування була виконана повністю або
частково - отримані судом докази (показання свідків, висновки експертів тощо) не можуть
бути використані в іншій справі.
Особа, яка подала заяву про забезпечення доказів, зобов’язана відшкодувати судові витрати,
а також збитки, спричинені у зв’язку із забезпеченням доказів, у разі неподання позовної
заяви у строк, зазначений в частині п’ятій цієї статті, а також у разі відмови у позові.
За заявою міжнародного комерційного арбітражу, третейського суду або заявою сторони у
справі, яка передана на розгляд міжнародного комерційного арбітражу, третейського суду,
суд може вжити заходів забезпечення доказів у порядку та з підстав, встановлених цим
Кодексом.
Заява про забезпечення доказів у справі, яка передана на розгляд міжнародного комерційного
арбітражу, третейського суду, подається до апеляційного суду за місцезнаходженням
боржника або доказів, щодо яких сторона просить вжити заходів забезпечення, або майна
боржника, або за місцем арбітражу, третейського розгляду.
Заява про забезпечення доказів розглядається в судовому засіданні в загальному порядку,
передбаченому цим Кодексом, з особливостями, встановленими цією статтею. Заява
розглядається не пізніше п’яти днів з дня її надходження до суду.
Оскарження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не
перешкоджає розгляду справи.