Періоди творчості Є.

Маланюка

Спільне:

 ідея української державності

 звернення до сучасників (до М. Рильського, П. Тичини, М. Зерова)
 використання символів (стилет є симвoлом грoмадського життя,
збрoї; стилос є симвoлом письма, письменницької діяльнoсті; трагічні
терези є симвoлом роздвoєності, відсутності однoго рішення; береги
краси є симвoлом краси життя й прирoди; веселий галас бою є
симвoлом зануренoсті в життя та ін.)
 філософічність (образ Риму осмислюється як світова гармонія
(«Знов зустріну тебе»); картини приходу осені означуються як
перехід до пори підведення підсумків, як символічна категорія між
«ще» і «вже» («Похід осені») і т.д.)
 багатство метафор («перша весна», «гасне неповторна весна»,
«остання весна» відповідають етапам поетового життя, а не порам
року)
 майстерне використання антитези («Стилет і стилос», «Земля й
залізо», збірка «Остання весна» має розділ «Перша весна»)
 залучення образів світової історії
Знаю — медом сонця, ой, Ладо, Щось у Вас є від Джоконди Леонарда,
В твоїм древнім тілі — весна. Щось від феї,
О, моя Степова Елладо, Від видив казково-безсонних.
Ти й тепер антично-ясна. А ще щось від моєї Земної Мадонни.
(1925) (1947)

 лаконізм вислову, поєднаний з потужною емоційністю

Несамовитим криком крови
Роздерлися Твої уста:
Сурмиш у рупор пурпуровий.
Вагітна бурями повстань!
(1923)
…З’явися, Господи! Зійди на мертву
землю,
Діткни десницею застиглого мерця!
Дихни вогнем пречистим!
(«Молитва», 1958)

 алітерація
Скорше — бунт буйних майбутніх рас,
Полум'я, на котрім тьма розтала.
Вибух крови, що зарокотала
Карою за довгу ніч образ.
(«Шевченко», 1925)
Щаслива путь. Ні. не прощайте: знаю.
Що там, де світлість радісна панує,
Там, на високім березі затоки —
Мене зустрінуть очі, повні сині,…
(1953)
  туга за Батьківщиною
А я на полум'ї розлуки
Назавше спалюю роки,
І сниться степ Твій, сняться луки
І на узгір'ях — вітряки.
(«Під чужим небом», 1924)
Відмінне:
 поет-державник
А я згораю і борюсь,
Щоб над ланами України
Засяла Ханааном — Русь.
 войовничій характер
... Даремно, вороже, радій, —
Не паралітик, і не лірник
Народ мій — в гураґан подій
Жбурне тобою ще, невірний!
(Уривок з поеми, 1924)
 увага на важливих для нації
проблемах
Герой доби встає в цій аврі
Космічних бур, космічних гроз,
Як спраглий містечкових лаврів
Здрібнілий мікромалорос.
Народе мій, оцей непотріб
Ти за які гріхи придбав?
Чи недівоча пристрасть Мотрі?
Мазепи спізнена доба?
 категоричність висловлювань
О, люте стерво! Твій посмертний дух
Ще мстить — смердящий,
безнадійний Лазар,
Але намарне: навіть гній потух
І тільки низом стелиться зараза.
(«Прозріння», 1927)
Ти залишилася за обріями миль
І ось тепер Ти — привид і примара,
І марнота зусиль, і суму вічний біль,
І спомину непроминуча кара.
(«Ісход ІІ», 1944)
 поет-лірик
І треба ж було все життя тремтіти
І сліпнути у нестерпучім сяйві,
Щоб ось тепер зненацька зрозуміти,
Що вірші були зовсім зайві.
Натомість потрібні: кожна билина.
Подмух вітру, плюскіт ріки,
Ось така, хай осіння, днина
І дотик твоєї руки...
(1966)
 трагедійність світовідчуття
І цілий світ біліє як шпиталь
Для вояка, що зацілів по битві,
Що відчува життя посмертний жаль
І віддає свій видих у молитві.
(«Зима», 1955)
 увага на внутрішньому світі
особистості
Я від твого відходжу дому
Смутний, щасливий і тривожний.
На вулиці ударом грому
Лиш я – самотній подорожній.
(«Антивірш», 1965)
 розважливі інтонації
Лани й чужі жнива. І краєвиди,
Мов з шкільного підручника, чужі...
Ти пам'ятаєш образ тьмянновидий
 тема історично-географічного
«прокляття степом» України
Будь проклята ж ще раз, полужива,
Елладо Скитськая, Елладо Степова,
Сарматських Афродіт, кирпатих
Аполлонів!
(«З «поліття»», 1925)
 історизм поезій
І крізь папери, крізь перо,
Крізь дні буденні — богоданно
Рокоче запорозька кров
Міцних поплечників Богдана.
(«Уривок з поеми», 1924)
Марії: серце й навкруги ножі?
(«З вагону», 1948)
 прокляття літератури, яка не
виправдала сподівань
Будь проклята, літературо.
Що виссала із серця кров!
Це — через тебе — не буйтуром,
Не блискавицею — мертвим муром
Закам'янів і спить Дніпро.
 увага на сучасність
Вогні Нью-Йорку виключивши знову,
Пітьмою наближалась без дороги,
І океану кишенькову хустку
Комусь недбало кинула під ноги.
(«Тут близько океан», 1965)
 образи природи
Чи вдарить буря, чи лише проллється
Весела злива, й спеку прожене?
І спраглий грунт вологою нап’ється
І літо – ще одне – не промине, -
А йтиме тріумфальною ходою
Дубровних колонад на форум площ.
(«День», 1961)