Лекція 4

Тема: Пухлини травної системи: стравоходу, шлунка, кишок.

План
1. Рак стравоходу. Сприятливі фактори виникнення, клінічний перебіг, діагностика, методи
лікування.
2. Рак шлунка. Сприятливі фактори виникнення, клінічні ознаки, діагностика, метастазування,
методи лікування.
3. Рак ободової та прямої кишки (колоректальний рак).Клінічна картина, діагностика, тактика
фельдшера, принципи лікування.
4. Роль фельдшера у виявленні ранніх ознак злоякісних пухлин органів черевної порожнини.

Самостійна робота
1. Пухлини травної системи: печінки та підшлункової залози с. 31-40

Література:
1. В.В. Севідов, Н.М. Касевич «Онкологія», с. 12-31, 31-40.
2. В.І. Дрижак, М.І. Домбрович «Медсестринство в онкології», с. 94-124.

1. Рак стравоходу. Сприятливі фактори виникнення, клінічний перебіг, діагностика,

методи лікування.

Епідеміологія
 захворюваність на рак стравоходу складає 4,3-4,5 випадків на 100 тис. населення
 чоловіки хворіють у 5-6 разів частіше (78%), ніж жінки
 більша частина хворих віком понад 50 років, середній вік – 60-70 років

Етіологія
 тривале споживання надто гарячої або холодної, грубої їжі
 споживання міцних алкогольних напоїв
 зловживання курінням
 передпухлинні зміни стравоходу (лейкоплакія, хронічний езофагіт, хронічний виразковий
езофагіт)
 доброякісні пухлини (поліпи, аденоми, лейоміоми стравоходу)
 грижі стравохідного отвору діафрагми
 рубцеві стриктури стравоходу
 спадковість (вроджений короткий стравохід (стравохід Баррета), особливо у поєднанні його
з сімейним гіперкератозом ступей і долонь (тилоз)
 синдром Пламера- Вінсона (гіпохромна анемія, знижений вміст заліза у плазмі)

Передракові зміни стравоходу

1. Лейкоплакія - збільшення шарів епітеліальних клітин до 50-60, клітини великих розмірів.
Ознаки:
 поодинокі або множинні вогнищеві і гіперпластичні розростання
 підвищуються над поверхнею слизової у вигляді білястих мозолястих потовщень діаметром до
1 см
 2. Хронічний езофагіт
Причини:
 хронічний гіперацидний гастрит
 шлунково-стравохідний рефлекс
 кардіоспазм
Симптоми
 часто відсутні
 іноді печія, біль при проходженні їжі по стравоходу
3. Хронічний виразковий езофагіт
Причини - хронічний езофагіт
Симптоми:
 біль при проходженні їжі по стравоходу
 симптоми стенозу стравоходу
 можливі сильні кровотечі

А також такі передракові зміни як

Ахалазія - дилятация нижнегрудного відділу стравоходу внаслідок порушення моторики і
дисфункції кардіального жому - в 16 - 20 разів підвищує ризик розвитку раку, пухлина виникає,
в середньому, через 15-17 років від початку захворювання.
Папіломавірусна інфекція є однією з основних причин раку стравоходу в Азії і Південній
Африці.
Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба призводить до розвитку стравоходу Барретта
(Ціліндроклеточную метаплазії слизової стравоходу) - однієї з найбільш частих причин
аденокарциноми нижньої третини стравоходу.
Лейкоплакія стравоходу.
Виразки і поліпи (аденоми) стравоходу.
Анатомічна локалізація пухлин стравоходу
І. Пухлини шийного відділу
Шийний відділ розташований від лінії сполучення глотки зі стравоходом до входу у грудну
порожнину, приблизно 18 см від лінії передніх різців.
ІІ. Пухлини внутрішньогрудного відділу
а) верхня частина розміщена від входу у грудну порожнину до нижнього краю VI грудного
хребця, приблизно 26 см від передніх різців;
б) середня грудна частина розміщена від нижнього краю VI грудного хребця до нижнього краю
VIII грудного хребця, приблизно 31 см від передніх різців;
в) нижня частина стравоходу довжиною 10 см починається від нижнього краю VIII грудного
хребця і закінчується кардіальним отвором, приблизно 40 см від передніх різців
 Найчастіше рак уражує середню і нижню третину стравоходу (до 85 %).
Патологічна анатомія
Форми росту
 екзофітний (поліпоподібний, блюдцеподібний)
 ендофітний (виразково-інфільтративний, стенозуючий)
 склерозуюча
 рак кардії.
1. Екзофітний, або вузловий (60% усіх випадків)
У початкових стадіях розвитку
 пухлина пальпується у слизовій оболонці та підслизовому шарі
 поверхня пухлини зерниста, іноді з крапчастими крововиливами
 слизова оболонка ригідна, погано зміщується
 вузли нагадують «кольорову капусту»
 іноді поверхня пухлини виразкується і кровоточить.
У занедбаних випадках
 вузол набуває форми блюдця
 розпад і виразка у центрі
 валикоподібне підвищенням країв виразки.
2. Ендофітний, або виразковий (30% усіх випадків)
 вигляд плоского вузла білястого кольору
 розташований у товщі слизового і підслизового шарів
 вузол швидко виразковується
 краї виразки роз’їдені, горбкуваті
 дно її нерівне, легко кровоточить
 рано настає дисфагія ( пухлина швидко поширюється циркулярно і приєднується спазм
стравоходу.)
3. Склерозуюча (циркулярна) форма (10% випадків)
 розвивається на слизовій оболонці
 повільно росте у циркулярному напрямку
 спостерігається інфільтрація слизової і м’язової оболонок стравоходу пізнє утворення виразки
внаслідок вторинного езофагіту
 пізнє проростання і метастазування.
4. Рак кардії
 переважно аденокарцинома
 росте знизу вгору
 поширюється у підслизовому шарі
Клініка
Раннє настання дисфагії (утрудненого просування їжі по стравоходу):
 неприємні відчуття тиснення і біль за грудниною під час їжі
 утруднення під час ковтання грубої їжі необхідність запивання їжі водою
 згодом утруднення проходження рідкої їжі
 повна непрохідність стравоходу
 зригування, стравохідна блювота
 запах із рота (застій їжі в стравоході)

У разі значного поширення процесу, віддалених метастазах (у печінці):

 швидке схуднення
 загальна слабість
 виснаження
 анемія
 адинамія
 кволість
 стомлюваність
 апатія
 безпричинний субфебрілітет.

Ускладнення раку стравоходу

 кровотеча
 перфорацію стінки стравоходу
 медіастиніт
 стравохідно-трахеальна нориця (сильний кашель під час їжі)
 аспіраційна пневмонія

Класифікація раку стравоходу за системою ТNM

Т0 – первинна пухлина не визначається
Тis - преінвазивний рак (tumor in situ)
Т1 - пухлина інфільтрує базальну мембрану або підслизовий шар
Т2 - пухлина інфільтрує м’язовий шар
Т3 - пухлина інфільтрує адвентицію
Т4 - пухлина поширюється на суміжні структури
NX - недостатньо даних для оцінки стану регіонарних лімфатчних вузлів
N0 - немає ознак ураження регіонарних лімфатичних вузлів
N1 - наявні метастази у регіонарні лімфатичні вузли
М0 - віддалені метастази не визначаються
М1 - навні віддалені метастази

Групування за стадіями
Стадія 0 Тіs N0 M0
Стадія I T1 N0 M0
Стадія II A T2 N0 M0
T3 N0 M0
Стадія IIB T1 N1 M0
T2 N1 M0
Стадія III T3 N1 M0
T4 будь-яке N M0
Стадія IV будь-яке T будь-яке N M1
Стадія IVA будь-яке T будь-яке N M1a
Стадія IVB будь-яке T будь-яке N M1b

Діагностика
І. Рентгенологічне дослідження
а. екзофітна форма
 дефект наповнення з нерівними, зазубреними контурами
 відсутність перистальтики на рівні пухлини
б. інфільтруюча форма
 ригідність стінки стравоходу
 звуження просвіту
 відсутність перистальтики
 згладженість складок слизової оболонки
 розширення стравоходу вище від місця звуження
ІІ. Езофагоскопія
 пухлина ціанотичного кольору
 кровоточивість
 виразка зі щільними, ригідними краями і сірим дном
ІІІ. Біопсія
 гістологічне дослідження біоптатів
ІV. Оглядова рентгенографія органів грудної клітки
V. УЗД печінки

Лікування
І. Хірургічний метод (основний)
а) радикальні операції
 одномоментна резекція стравоходу і кардії з накладанням внутрішньогрудного анастомозу між
стравоходом і шлунком
( ураження абдомінального і нижньогрудного відділа стравохода)
 екстирпація стравоходу за Тореком (ураження середньо- і верхньогрудного відділів
стравоходу)
1-й етап операції – екстирпація стравохода
2-й етап операції – пластика стравохода кишкою, шлунком або шкірним клаптем через 3-6
місяців
б) симптоматична операція
 гастростомія ( при поширеному процесі й дисфагії)
ІІ. Променева терапія
 дистанційна гамма-терапія (при раку шийного відділу стравоходу)
ІІІ. Комбінований метод
 передопераційна променева терапія
 радикальна операція
 хіміотерапія + променева терапія.

Диспансерний нагляд
1. Огляд онколога після радикальної операції:
 протягом перших двох років – кожні з місяці.
 надалі – кожні півроку.
2. Обстеження (за потребою):
 езофагогастроскопія
 контраснта езофагографія
 рентгенографія ОГК
 УЗД печінки, позаочеревинних лімфовузлів
 Загальний аналіз крові.
Прогноз
Виживання більше 5 років хворих після радикального лікування складає: на І стадії – 90%, на ІІ
стадії – 50%,на ІІІ стадії – 10% хворих.
 2. Рак шлунка. Сприятливі фактори виникнення, клінічні ознаки, діагностика,
метастазування, методи лікування.
Епідеміологія
 посідає 2-3-є місце яка в структурі онкологічної захворюваності
 частота її коливається у межах 30,3-32,3 випадків на 100 тис. населення
 у чоловіків рак шлунка спостерігається в 2 рази частіше
 після 40 років захворюваність різко зростає.
Етіологія
Особливості харчування
 вживання надто гарячої їжі
 нерегулярне харчування
 хронічне подразнення слизової оболонки шлунка гострими приправами і спеціями
 вживання харчових продуктів з підвищеним вмістом бензпірену (копчені, смажені страви)
Побутові звички людини
 зловживання алкоголем
 куріння
 мешкання у регіонах з високим вмістом нітратів у грунті, воді, їжі.
Передракові стани
 перніціозна анемія
 атрофічний гастрит
 виразка шлунка (інфікування НеІісоbасtеr руlоrі)
 стан після резекції шлунка (особливо через 10-20 років після резекції за Більротом-ІІ)
 аденоматозні поліпи шлунка (частота малігнізації складає 40 %)
 варіабельний некласифікований імунодефіцит (ризик карциноми - 33 %).
Патологічна анатомія
Форми росту раку шлунка
 екзофітна (поліпо-, грибо-, блюдце-, бляшкоподібна)
 ендофітна (виразково-інфільтративна, дифузна)
 змішана
Екзофітній формі раку властивий сприятливіший перебіг: пухлина росте повільно, пізніше
метастазує, діагностується в більш ранніх стадіях.
Локалізація
 проксимальний рак(кардіальний відділ, дно) шлунка
 рак тіла шлунка
 дистальний рак (пілороантральний відділ).
Рак дистального відділу шлунка
проявляється ознаками пілоростенозу:
 відчуття повноти в епігастрії
 відрижка
 блювання
 біль в животі
 блювання наприкінці дня постійного характеру
 швидке зменшення маса тіла хворого
 зневоднення
 сухість шкіри
 ламкість волосся, нігтів.
Рак кардіального відділу шлунка
 проявляється дисфагією:
 затримка їжі в місці переходу її із стравоходу в шлунок
 відчуття тиснення і біль за грудниною
 слинотеча
 зригування
Рак тіла шлунка
 порівняно довго не проявляється шлунковими симптомами
 слабість
 схуднення
 анемія
 втрата апетиту
 депресія
 біль (проростання пухлини в навколишні органи)
Ускладнення раку шлунка
 пілоростеноз
 кровотеча
 перфорація
Характерні віддалені метастази раку шлунка
 метастаз Вірхова (в лівій надключичній ділянці між ніжками кивального м'яза)
 метастази Крукенберга (в яєчники)
 метастаз Шніцлера (вузли по очеревині прямокишково-міхурової складки)
 метастаз сестри Джозеф (у пупок)
 метастаз Ірландський (в під пахвову ділянку)
Класифікація раку шлунка за системою ТNM
Т0 – первинна пухлина не визначаєтьчя
Тis - преінвазивний рак (tumor in situ)
Т1 - пухлина інфільтрує базальну мембрану або підслизовий шар
Т2 - пухлина інфільтрує м/язовий шар
Т3 - пухлина інфільтрує адвентицію
Т4 - пухлина поширюється на суміжні структури
NX - недостатньо даних для оцінки стану регіонарних лімфатчних вузлів
N0 - немає ознак ураження регіонарних лімфатичних вузлів
N1 - наявні метастази у регіонарні лімфатичні вузли
М0 - віддалені метастази не визначаються
М1 - навні віддалені метастази
Групування за стадіями
Стадія 0 Тіs N0 M0
Стадія IА T1 N0 M0
Стадія IБ T1 N1 M0
T2 N0 M0
Стадія II T1 N2 M0
T2 N1 M0
T3 N0 M0
Стадія III А T2 N2 M0
T3 N1 M0
T4 N0 M0
Стадія ІІІ Б T3 N2 M0
Стадія ІV T4 N1 – N3 M0
 T1 - T3 N3 M0
Будь-яке Т Будь-яке N M1

Діагностика раку шлунка

 скарги хворого
 аналіз анамнезу
 об'єктивне обстеження (огляд, пальпація)
 лабораторне
 рентгенологічне дослідження
 ендоскопічне дослідження
 морфологічне дослідження
 радіонуклідне дослідження
 УЗД
 МРТ
 лапароскопія
Лабораторні показники раку шлунка
 ахілія
 домішки крові в шлунковому вмісті
 виявлення ракових клітин у промивних водах шлунка
 гіпохромна анемія
Рентгенологічна картина раку шлунка
а. екзофітні форми:
 «дефект наповнення»
 симптом «ніші» при розпаді пухлини і появі виразки на тлі дефекту наповнення
б. ендофітні форми:
 згладженість рельєфу слизового шару
 ригідність стінки
 відсутність перистальтики
 деформація і малорухомість шлунка
 симптом «ніші» при розпаді пухлини і появі виразки
Ендоскопічне дослідження (езофагогастродуоденофіброскопія) дає змогу:
 визначити характер росту пухлини
 анатомічну форму
 локалізацію
 ступінь поширення по органу
 провести біопсію
Лікування
Хірургічний (основний метод)
а) радикальні операції:
 субтотальна резекція шлунка
 гастректомія
б) симптоматичні операції
 накладання обхідного гастроентероанастомозу
 накладання гастростоми
в) паліативні операції:
 паліативна резекція шлунка при ускладненнях з боку пухлини (перфорація, кровотеча)
Променева терапія:
 пухлини кардіального відділа шлунка
 значне її поширення пухлини
 наявность протипоказів до операції
Хіміотерапія (післяопераційна):
 5-фторурацил
 Фторафур.
Диспансерний нагляд
1. Обов’язковий огляд онколога після радикальної операції:
 протягом перших двох років – кожні з місяці.
 надалі – кожні півроку.
2. Обстеження (за потребою:)
 ендоскопія рентгенографія ШКТ:
 рентгенографія ОГК
 УЗД органів черевної порожнини
 КТ, сканування кісток
 Дослідження прямої кишки та яєчників
 Загальний аналіз крові, виявлення раково-ембріонального антигену (РЕА).
Прогноз
Виживання більше 5 років хворих після радикального лікування складає: на І стадії – 80 –
100%, ІІ стадії – 40 - 65%, ІІІ стадії – 15 - 35%, ІV- 0% хворих.

3. Рак ободової та прямої кишки (колоректальний рак). Клінічна картина, діагностика,

тактика фельдшера, принципи лікування.
Епідеміологія
 становить 16,4-17,0 випадків на 100 тис. населення в Україні
 посідає 3-4-е місце серед злоякісних пухлин травного каналу
Етіологія
а) особливості харчування
 переважання тваринних білків і жирів у раціоні
 нестача вітамінів
б) адинамія
в) передракові стани
 поліпи
 поліпоз кишки
 неспецифічний виразковий коліт
 хвороба Крона
 спадковість
Локалізація
 Сліпа кишка (35 %)
 Сигмоподібна кишка (34 %).
Патоморфологія
а) екзофітна форма росту:
 пухлина частіше розвивається в правій половині ободової кишки і попереково-ободовій кишці
 вигляд поліпоподібної, вузлуватої або блюдцеподібної пухлини
 повільний ріст в напрямку просвіту кишки
 нерідко розпадається
 перифокальне запалення.
б) ендофітна форма росту :
 пухлина частіше локалізується в лівій половині ободової кишки (низхідна, сигмоподібна)
 інфільтруючий ріст у підслизовому шарі
 поширення на всі шари стінки кишки
 звуження просвіту кишк.
Клініка

Клінічні прояви раку правої половини ободової кишки:

 ниючий біль у правій здухвинній ділянці і (або) правому підребер'ї
 наявність пухлини під час пальпації живота
 прогресуюча анемія, зумовлена хронічною крововтратою
 інтоксикація продуктами розпаду пухлини і запаленням
Клінічні прояви раку лівої половини ободової кишки:
 домішки слизу і крові в калі
 ознаки кишкової непрохідності:
- переймистий біль у животі
- здуття живота
- затримка випорожнень і газів
- проноси
Клінічні форми раку ободової кишки:
 токсико-анемічноа
 пухлинна (єдиним проявом є наявність пухлини)
 ентероколітична
 диспепсична
 псевдозапальна (нагадує хронічний апендицит, аднексит)
 обтураційна.
Класифікація раку ободової кишки за системою ТNM
Т0 – первинна пухлина не визначаєтьчя
Тis - преінвазивний рак (tumor in situ)
Т1 - пухлина інфільтрує базальну мембрану або підслизовий шар
Т2 - пухлина інфільтрує м/язовий шар
Т3 - пухлина інфілтрує адвентицію
Т4 - пухлина поширюється на суміжні структури
NX - недостатньо даних для оцінки стану регіонарних лімфатчних вузлів
N0 - немає ознак ураження регіонарних лімфатичних вузлів
N1 - наявні метастази у регіонарні лімфатичні вузли
М0 - віддалені метастази не визначаються
М1 - навні віддалені метастази
Групування за стадіями
Стадія 0 Тіs N0 M0
Стадія I T1, T2 N0 M0
Стадія II T3, T4 N0 M0
Стадія III будь-яке T N1, N2 M0
Стадія IV будь-яке T будь-яке N M1

Діагностика
 анамнестичні дані
 клінічні прояви хвороби
 дослідження калу на приховану кров (гемокульт-тест)
 колоноскопія
 біопсія
 іригоскопія
 комп'ютерна томографія
  визначення карцино-ембріонального антигену (СЕА) в сироватці крові за допомогою
радіоімунологічного аналізу.
Проби для визначення прихованої крові в калі
 Грегерсена (бензидинова)
 Вебера ван Деєна (з гваяковою смолою).
Правила підготовки хворого до проведення гемокульт-теста
а) за 3 дні до обстеження вилучити з дієти м'ясо, рибу і зелені овочі
б) протягом 2-3 днів не чистити зуби і не травмувати ясна грубою їжею
Лікування
І. Хірургічне (основний метод)
Радикальні операції
а) правобічна геміколектомія
 пухлини сліпої кишки
 пухлини висхідної ободової кишки
б) лівобічу геміколектомія
 пухлини селезінковоого кута ободової кишки
 пухлини низхідної ободової кишки
в) резекція
 попереково-ободової кишки
 сигмоподібн кишки
Симптоматичні операції
 накладання обхідихі кишкових анастомозів
 накладання колостом
ІІ. Хіміотерапія (післяопераційна)
 антиметаболіти (5 – фторурацил, фторатур, метротрекса, гемцитабін)
 антибіотики (мітоміцин-С, докорубіцин, епірубіцин)
 похідні платини (цисплатин,карбоплатин).

Догляд за колостомованими хворими.

Колостомія— виведення кінцевого відрізка чи петлі ободової кишки в рану передньої черевної
стінки з формуванням постійної чи тимчасової товстокишкової нориці.
Види колостом
 Ілеостома розміщується в правій здухвинній ділянці, на передню черевну стінку виводиться
здухвинна кишка
 Цекостома також локалізується в правій здухвинній ділянці, на передню черевну стінку
виводиться сліпа кишка
 Трансверзостома може розміщуватися в правому або лівому підребер'ї чи по середній лінії над
пупком, формується з попереково-ободової кишки
 Сигмостома розташована в лівій здухвинній ділянці формується з сигмоподібної кишки.
Негативні ефекти, спричинені колостомою:
 втрата можливості природного випорожнення
 порушення звичного режиму життя
 втручання в трудову діяльність
 усвідомлення своєї приреченості, каліцтва
 труднощі в регулюванні дефекації
Правила догляду за колостомованими хворими:
 пов'язка повинна бути м'якою (не тиснути на ніжну слизову оболонку кишки)
 марля повинна бути просякнута рідким вазеліном, гліцерином або індиферентною маззю
 запобігання потраплянню калових мас на лапаротомну рану
 туалет колостоми і зміну пов'язок слід проводити за необхідністю
 використання калоприймачів на клейовій основі забезпечує повну герметичність і виключає
потрапляння калових мас на пов'язку
 при запаленні шкіри навкруги колостоми (гіперемія, припухлість, болючість) - змазування
уражених ділянок цинковою пастою або пастою Лассара.
Основні принципи раціонального харчування стомованих людей
 стомовані люди не потребують спеціальної дієти
 варіюючи свій раціон, пацієнт може відрегулювати частоту актів дефекації до одного-двох разів
на добу
 вживати звичну їжу необхідно повільно і ретельно
 уникати стрибкоподібних вживань їжі
 не слід пропускати прийоми їжі чи зменшувати їх кількість.
Диспансерний нагляд
1. Огляд онколога після радикальної операції:
 протягом перших двох років – кожні з місяці.
 надалі – кожні півроку.
2. Обстеження (за потребою):
 ендоскопія рентгенографія ШКТ:
 рентгенографія ОГК
 УЗД органів черевної порожнини
 КТ, сканування кісток
 Дослідження прямої кишки та яєчників
 Загальний аналіз крові, виявлення раково-ембріонального антигену (РЕА).
Прогноз
Виживання більше 5 років хворих після радикального лікування складає: на І стадії – 80 –
100%, ІІ стадії – 40 - 65%, ІІІ стадії – 15 - 35%, ІV- 0% хворих.

Рак прямої кишки

Епідеміологія. В структурі онкологічної захворюваності чоловічого населення посідає 6-те
рангове місце, жіночого – 9-те, а серед пухлин травного каналу – 3-тє місце.
Етіологія. Етіологічні чинники і передракові стани – ті ж , що і для раку товстої кишки.
Первинна профілактика раку прямої кишки полягає в раціональному харчуванні з
вживанням переважно рослинної їжі і достатньої кількості вітамінів, дотриманні здорового
способу життя; вторинна – у своєчасній діагностиці і адекватному лікуванні передракових
захворювань прямої кишки.
Відповідно до локалізації раку прямої кишки виділяють такі його різновиди: аноректальний ( 5-
7 % ), ампулярний ( 80 % ) і надампулярний ( 13-15 % ).
Клініка. В ранніх стадіях раку прямої кишки (уражений слизовий шар) патогномонічних ознак
немає. При цілеспрямованому зборі анамнезу вдається виявити низку так званих ― малих ―
ознак, які об’єднуються терміном ― кишковий дискомфорт : закреп або пронос, здуття живота,
патологічні виділення. До розвинутих форм раку прямої кишки характерна тріада
клінічних ознак: 1)Патологічні виділення з прямої кишки ( слиз, кров, гній );
2)Порушення просунення калових мас по кишці ( закреп, що змінюється проносом,
наподоподібний біль у животі, здуття живота);
3)Больовий синдром.
Патологічні виділення характерні для екзофітної форми росту і ампулярної локалізації пухлини.
Порушення функції прямої кишки частіше спостерігається при ендофітному рості і
надампулярної локалізації пухлини. Больовий синдром, особливо під час акту дефекації, турбує
хворих при локалізації пухлини в аноректальній частині кишки. Ускладнення: перфорація,
кровотеча і кишкова непрохідність.
Діагностика. Ґрунтується на комплексному обстеженні, яке включає збір анамнезу, пальцеве,
ендоскопічне, рентгенологічне і морфологічне дослідження. Лікування. Основним методом
лікування раку прямої кишки є хірургічний. Вибір характеру операції залежить від стадії,
локалізації пухлини і стану хворого. Радикальні операції поділяють на сфінктерозберігаючі і
без збереження сфінктера. До перших належать резекції прямої кишки, До других –
черевнопромежна екстирпація й ампутація прямої кишки. В ослаблених хворих за наявності
кишкової непрохідності проводять резекцію кишки за Гарманом. До симптоматичних операцій
належить накладання протиприродного заднього проходу. Передопераційна променева
терапія поліпшує відділені результати лікування на 10-15 %. Променеву терапію як
самостійний метод проводять неоперабельним хворим або в разі відмови хворого від операції
та наявності протипоказань. Останніми роками широко застосовують хіміотерапію, яку
проводять переважно в післяопераційний період.
Особливості догляду за хворими на колоректальний рак.
До ускладнень раку ободової кишки належать перфорація, кровотеча і кишкова непрохідність.
Деякі операції з приводу колоректального раку завершуються виведенням на передню черевну
стінку різних колостом. Свою назву стома отримує залежно від того, який відділ кишки
виводиться. Розрізняють ілеостому, цекостому, трансверзостому і сигмостому.
Ілеостома розміщується в правій здухвинній ділянці, і при цьому на передню черевну стінку
виводиться здухвинна кишка. Слід пом’ятати, що з ілеостоми постійно виділяється рідкий кал,
який містить велику кількість кишкових ферментів. Вони швидко призводять до мацерації
прилеглих ділянок шкіри. Цекостома також локалізується в правій здухвинній ділянці і,
оскільки вона знаходиться в безпосередній близькості від тонкої кишки, то з неї виділяється
рідкий кал, який подразнює шкіру.
Трансверзостома може розміщуватись в правому або лівому підребір’ї, а також по середній
лінії над пупком. Цей вид стоми формується з попереково-ободової кишки.
Сигмостома розташована в лівій здухвинній ділянці і формується з сигмоподібної кишки. Як
правило, відбувається одно або дворазове виділення оформленого калу.
Хворі з колостомою – важка категорія пацієнтів після операцій на товстій кишці. Для
зменшення негативного впливу на емоційний стан хворого першого самовільного
випорожнення в ранньому післяопераційному періоді доцільно використати коло приймач на
клейовій основі. При запаленні шкіри навкруги колостоми, яке проявляється гіперемією,
припухлістю, болючістю, слід змазувати уражені ділянки цинковою пастою або пастою
Лассара.
У пізніші строки для кращого пристосування хворого до нових умов життя і формування
керованого акту дефекації необхідно дотримуватись індивідуального режиму харчування ( 3-4
рази на добу, виключаючи вживання будь-яких продуктів у проміжках між прийомами їжі ).
При необхідності вживають продукти, які мають послаблю вальну дію ( червоний буряк,
чернослив, курага, кефір тощо ). Велике значення має також підбір зручного калоприймача. З
метою контролю за актом дефекації використовують систему механічного очищення ( іригації )
товстої кишки за допомогою клізми.
Черевно-промежинна екстирпація прямої кишки є для хворого складною і травматичною
операцією. Тому важливе значення надається догляду за промежиною раною, яка в силу своєї
локалізації частіше нагноюється. Медична сестра повинна регулярно змінювати забруднену
пов’язку, проводити туалет рани антисептиками, слідкувати за станом дренажів.

Рак печінки
Рак печінки – злоякісна пухлина епітеліального походження. Серед усіх злоякісних хвороб рак
печінки становить 1-2 %. Хворіють частіше чоловіки. Етіологія. Велике значення у виникненні
раку печінки мають цироз і паразитарні захворювання печінки: амебіаз, опісторхоз. Останнім
часом до причин розвитку раку печінки відносять вірусний гепатит (тип В).
Розрізняють первинний і вторинний рак печінки. Первинний рак розвивається з елементів
печінкової тканини, вторинний – метастатичний.
Клініка. Початкові ознаки первинного раку печінки невиразні, нерідко завуальовані клінікою
цирозу. В пізніших стадіях клінічна картина хвороби складається із загальних симптомів,
зумовлених пухлинною інтоксикацією (слабість, втрата апетиту, зменшення маси тіла, анемія,
підвищення температури тіла) і локальних, до яких належать відчуття тяжкості, тиснення і біль
у правій підреберній ділянці та надчерев’ї. Збільшення печінки і наявність пухлини –
найчастіші діагностичні ознаки раку печінки. Крім того, низка клінічних симптомів
спричиняється явищами портальної гіпертензії ( асцит, набряк нижніх кінцівок, кровотеча з вен
стравоходу ). Жовтяниця спостерігається не завжди і виникає внаслідок стиснення пухлиною
жовчних шляхів. У результаті порушення функції печінки може з’явитись патологічна
кровоточивість. При прогресуючому заміщенні печінкової паренхими пухлиною може
розвинутись печінкова кома. Діагностика. В ранніх стадіях хвороби діагностика дуже складна.
Позитивну реакцію на ембріональний білок у крові вважають специфічною для
гепатоцелюлярного раку. Діагностичними методами вважають: оглядова рентгенографія,
черезшкірна пункція печінки для цитологічного дослідження, лапароскопія, УЗД, сканування
печінки із застосуванням радиактивних ізотопів. Лікування. Хірургічне лікування
первинного раку печінки полягає в резекції правої або лівої частки печінки. В останні роки
поширення набуває гепатектомія з алотрансплантацією печінки. Хірургічний метод
доповнюється проведенням хіміотерапії.
Особливості догляду
Хворих на рак печінки госпіталізують у клініку, як правило, з вираженим інтоксикаційним
синдромом.
1)Обов’язкове дотримання ліжкового режиму (попереджує зайві енергетичні затрати організму
і зменшує навантаження на печінку).
2)Рівномірне зігрівання тіла в ліжку посилює кровообіг у печінці.
3)Дотримання дієти. Слід обмежити вживання тваринних жирів. З раціону вилучають: прянощі,
спеції, копчену і смажену їжу, м’ясні і рибні консерви, сало, яєчні жовтки.
4)Хворим з асцитом обмежують вживання рідини, а добова доза кухонної солі знижується до 4-
5 г.

Рак підшлункової залози

Епідеміологія. Показник захворюваності на рак підшлункової залози становить 7-10 на 100 тис
населення. Хворіють переважно чоловіки віком понад 50 років. Етіологія. Серед причинних
факторів виникнення РПЗ слід виділити характер харчування (їжа з підвищеним вмістом жирів,
білків, канцерогенів), нестача вітамінів, шкідливі звички.
До передракових захворювань належать хронічний панкреатит, кіста і аденома підшлункової
залози.
За локалізацією розрізняють рак голівки, тіла і хвоста. Раковий процес може уражати весь
орган.
Клініка. Симптоматика хвороби залежить від стадії і локалізації пухлини.
Рак голівки в початкових стадіях проявляється загальними ознаками захворювання. Хворі
скаржаться на загальну слабкість, зменшення маси тіла, тяжкість у надчеревній ділянці після
споживання їжі, відрижку і метеоризм, спостерігають біль ниючого характеру в надчерев’ї і
правій підреберній ділянках. Другий період перебігу захворювання починається з появи
жовтяниці, що свідчить про стиснення пухлиною загальної жовчної протоки. Важливим для
діагностики є збільшення жовчного міхура. Відсутність жовчі і панкреатичного соку в
кишечнику призводить до диспепсичних розладів: втрата апетиту, відраза до м’ясної їжі,
нудота, відрижка, блювання, здуття живота, пронос. Кал жирний, ахолічний. Сеча темна і
нагадує колір пива.
Клінічна симптоматика раку тіла і хвоста підшлункової залози, на відміну від раку її
голівки, бідніша. Основною ознакою є біль, який на жаль, з’являється згодом, коли пухлина
досягне значних розмірів. Локалізується біль в надчеревній і пупковій ділянках, може віддавати
в спину, поперек, ліве плече, інколи має оперізувальний характер. Сильний біль пояснюється
стисканням або інфільтрацією пухлиною сонячного сплетіння.
Діагностика. Основними сучасними методами діагностики РПЗ є УЗД та комп’ютерна
томографія. Цінним є метод гіпотонічної контрастної дуоденографії. З метою уточнення
діагнозу застосовують черезшкірну холангіографію, дуоденофіброскопію, сканування
підшлункової залози, селективну ангіографію. Остаточний діагноз можливий після лапаротомії
та біопсії пухлини.
Лікування. Основний метод лікування хірургічний. У зв’язку з пізньою діагностикою та
високою післяопераційною летальністю (40-60 % ) радикальні операції застосовують рідко.
Частіше виконують симптоматичні операції (різні варіанти анастомозів). Як паліативний метод
застосовують променеву терапію.
Особливості догляду
1)Харчування повинно бути дрібним (6 разів на день). З раціону вилучають алкоголь, маринади,
смажену, жирну і гостру їжу, міцні бульйони, яйця, сало.
2)У випадку нападів сильного болю призначають спочатку ненаркотичні, а згодом і наркотичні
аналгетики.