I чатина (пухлини)

1.1 Атероми: клініка, диференці на діагностика, лікування. Акддл

Атерома – це ретенці на кіста сально залози шкіри, яка утворюється після

закупорки (загуслим салом) вивідно протоки залози.

Утворюється: при травматичному пошкодженні шкіри (під час гоління,

видавлювання вугрів).

Атероми частіше поодинокі але можуть бути і множинні (атероматоз).

Локалізація: спостерігаються в будь-які ділянці шкіри обличчя та голови.

Об’ективно:
• ростуть повільно та безболісно;
• має кулеподібну форму, шкіра над нею не змінена в кольорі, рухома,
гладка, має чіткі межі;
• безболісна при пальпаці ;
• має щільно - еластичну консистенцію;
• тільки в одному місці шкіра зрощена з оболонкою кісти, а саме в ділянці
гирла вивідно протоки сально залози;
• симптом «лимонно кірки» (при збиранні шкіри в складку);
• розмір від декількох міліметрів до декількох сантиметрів в діаметрі.
• При наноєнні втрачає рухомість, виникає набряк оточуючих тканин, шкіра
червоніє та стоншується формується абсцес.

Гістологія: стінка атероми складається з плоского епітелію і сполучно тканини.

Вміст - краплі жиру, кристали холестерину, клітини епітелію, що ороговіли,
детрит.
Скарги:

Скарги на пухлиноподібне утворення, поверхнево розташоване, щільно-

еластичне, звичайно добре рухоме (частково зміщується при натисканні
пальцем), безболісне.

Лікування: Видалення атероми.

• нагноєна атерома - розкриваємо її,

• видалити вміст,
ї
ї
й
ї
ї
й
ї
ї
й
ї
 • вишкрібти стінки кісти,
• змазати порожнину, що утворюється, спиртовим розчином оду,
• ввести одоформни тампон
• дати рані зажити вторинним натягом.
Якщо операція проведена радикально, наступає загоєння первинним натягом. У
разі залишення в рані хоч би невелико частинки стінки атероми вона
розвивається знову.

Якщо операція не проведена, розвинувшись до великих розмірів, нагноюється,

вміст проривається через норицеви хід назовні.

1) широко розкрити атерому,

2) між краями рани ввести гумову смужку, щоб створити пості ни відтік
гною.

Диференційований діагноз проводять з пухлинами м’яких тканин (фіброми,

ліпоми, дермоїдні кісти, остеоми).

1.2 Ліпома: клініка, диференці на діагностика, лікування. Лкддл

Ліпома – доброякісна пухлина, що розвивається із зріло жирово тканини.

Локалізація: в щічні , привушно-жувальні , піднижньощелепні і

підпідборідні областях, а також в області бічного трикутника ши .

Патоморфологія: на розрізі ліпома жовтого кольору, часточково будови.

Мікроскопічно виділяють два варіанти пухлин (залежно від співвідношення
жирово і фіброзно тканини): щільна ліпома (фіброліпома) і м'яка ліпома.
Гіберноми- ліпоми із бурого жира.

Ліпома має ТОНКУ КАПСУЛУ.

Клінічна картина:

• може бути м’якою (тістоподібної) або щільноеластичної або щільної

консенстенції в залежності від співвідношення жирово та фіброзно тканини;

• ліпома виглядає як вузол з досить чіткими межами, або як дифузне

потовщення без чітких меж;
ї
ї
й
ї
й
ї
й
й
й
й
ї
й
ї
ї
й
й
й
й
ї
ї
ї
ї
• можуть виглядати у вигляді кулясто , овально , плоско , багатовузлово інших
форм пухлини;

• шкіра над нею незміненя, але дещо розтягнута;

• поверхня пухлини гладка або дольчаста при пальпації;

• пухлина рухома (залежить від глибини залягання), безболісна, росте повільно

(роками);

• ліпоми, які розташовані поверхнево, можуть давати симптоми

псевдофлюктуаці ;

Лікування: хірургічне. Пухлину видаляють разом з капсулою.

Переростають у злоякістні дуже рідко.

Невеликі ліпоми можуть самі розсмоктуватись під дію тепла (наприклад у сауні)

Диф. діагностика: проводять з атеромою, гігромою та лімфаденітом.

1.3 Гемангіома: клініка, диференці на діагностика, лікування. Гкддл

Гемангіома – на розповсюдженіша судинна пухлина, яка виникає внаслідок
вади розвитку кров’яних судин.

Локалізація:

• шкіра (ніс, лоб, підборіддя, привушно-жувальна ділянка);

• м’які тканини;
• слизова (язик, дно порожнни рота, м’яке/тверде піднебіння альвеолярного
відростка) та підслизова оболонки;
• кістки.
Класифікація:

1. По типу судин: артеріальні; венозні;

2. По будові судинної мережі:

• Капілярна (плоска, сенільна) - капіляри, які оточені слабо розвинутою

сполучною тканиною;
й
ї
ї
й
ї
ї
ї
й
 • Гільчаста (рацемозна) - скупчення звивистих судин (артері і вен) з
атиповою будовою х стінок, стовщенням інтими;
• Змішана - пухлинні клітини з судинної системи і інших тканин;
• Кавернозні гемангіоми - пухлини, які складаються з ряду порожнин,
наповнених кров’ю, вистелених ендотелієм і розділених
сполучнотканинними перегородками;
3. По переважанню судин, що оточуює судини:
o гемангіофіброми - значна кількість фіброзної тканини;
o гемлімфангіоми - значна кількість лімфоїдної тканини;
o нейроангіофіброми - значна кількість нервових і фіброзних волокон;

4. Залежно від етіології: вроджені; набуті;

5. Залежно від поширеності:
обмежені, дифузні;
одиночні, множинні;
6. Залежно від глибини залягання:
o поверхневі - розташовуються в товщі шкіри або слизової оболонки та
підлеглої клітковини;
o глибокі - проростають у товщу м'язів і кісткову тканину.

Клініка:
1. Капілярна
• Проявляється тістоватою припухлістю або плямою;
• Яскраво - червоного кольору (артеріальні), синюшного (венозні);
• При надавлюванні різко блідніє або зникає;
• Безболісні при пальпації;
• Збільшується у розмірах при нахилі голови або фізичному навантаженні;
• Неравномірна консистенці (десь - м’яка, десь більш щільна);

2. Гільчаста
• Багато вузлових випирань синьо-багряного кольору;
• Артеріальна гемангіома може пульсувати;
• При нахилі голови пухлина збільшується;
• В області артеріо-венозних анастомозів може бути чути шум;
• Ріст дуже повільний
ї
й
 3. Кавернозні
• У вигляді солітарних пухлинних вузлів;
• М’яке, легко стискаюче пухлинне новоутворення (нагадує губку);
• Колір може бути сине-багровим або звичайний;
• Можуть складатися із декількох заповнених кров’ю площин; окремі
порожнини з’єднані одина з одною;
• Симптом «стиснення»;
4. Змішана
• Наявне капілярне, гільчасте та кавернозна будова

• Дуже швидко розвивається у дітей першого року життя

ДЛЯ ВСІХ ВИДІВ - симптом спустошення – наповнення (при натискуванні на

них– зникає колір, блідне, з часом, особливо при нахиленні голови вперед –
при має попередню форму, розміри, забарвлення)

Лікування:
1 Прості гемангіоми:
Видалення (часткове або повне в залежності від розмірів)
Електрокоагуляція
Склерозування преднізолоном, дипроспаном
Рентгенотерапія (для гемангіом типу винних плям)
Лазеротерапія
2. Кавернозні гемангіоми:
Методика лікування вибирається в залежності від розмірів, локалізаці ,
інтенсивності росту гемангіоми, а також соматичного стану дитини:
Склерозування каверноми 70° розчином спирту по Бернадському
Склерозування частин пухлини преднізолоном
Перев’язка прихідних судин і х емболізація
Хірургічне (часткове або поетапне видалення після склерозування або
перев’язки судин)
Електрокоагуляція
Електроліз
Променева терапія
й
ї
ї
3. Гілчасті гемангіоми:
Склерозування каверноми 70° розчином спирту по Бернадському
Склерозування частин пухлини преднізолоном
Перев’язка прихідних судин і х емболізація
Хірургічне (часткове або поетапне видалення після склерозування або
перев’язки судин)
Променева терапія
4. Змішані гемангіоми:
Поетапне або повне видалення пухлини
Емболізація прихідних судин, після чого на 2-3 добу – видалення змішано
гемангіоми
Рентгенотерапія
Склерозування з наступним видаленням
Електрокоагуляція елементів капілярно гемангіоми

1.4 Ретенці на кіста: клініка, діагностика, лікування. Рккдл

Ретенційна кіста (істинна) - кіста малих слинних залоз. Немає кістозної
оболонки, її ф-ю виконую капсула малої слинної залози.

Локалізація:
• слизова оболонка губ;
• верхня губа та щока (на лінії змикання зубів);
• м’яке піднебіння;
Клініка:
• Скарги на пухлиноподібне новоутворення, яке заважає при прийомі їжі;
• Як правило не болюча;
• Рухома; щільна або м’якоеластична консистенція; напівпрозора;
напівшаровидне утворення (0,5 - 2 см)
• При розриванні (при травмі) виділяється тягуча, жовтувата рідина;
• При кістах великих розмірів слизова оболонка над нею потоншується і набуває
голубуватий відтінок.
Діагностика:
- візуальний огляд;
- пальпація;
- КТ, УЗД, рентгенографія;
й
ї
ї
ї
 - гістлогічне дослідження;
Гістологія:
кістозна оболонка тонка;
немає епітеліального вистилання;
внутрішня поверхня стінки кісти вистелена багатою клітинами сполучною
тканиною чи грануляційною тканиною, яка переходить по периферії в щільну
фіброзну;
в збережених ділянках залози, що прилягають до кістозної оболонки,
спостерігаються розширення протоків і різного ступеню атрофічні зміни
паренхіми;

Лікування: хірургічне.
Інфільтраційне знеболення.
Два напівовальних разріза, які сходяться слизової оболонки над проекцією
кісти на всю довжину.
Тупим шляхом відокремлюють від навколишніх м’яких тканин.
Гіпертрофовані залози - видаляють з рани.
Рану пошарово ушивають кетгутом без залишення дренажу.

1.5 Дермо дна кіста: клінічни перебіг, диференці на діагностика,

лікування. Дккпддл
Дермо дна (епідермо дна) кіста - вроджена кіста.

Локалізація: (місця злиття і заростання ембріональних борозен і порожнин):

• периорбітальна,
• приносова ділянки,
• біля основи крил носа,
• рідше – підщелепна і ділянка дна порожнини рота
Гістологія: Стінки складаються зі сполучно тканини, яка покрита багатошаровим
плоским епітелієм – як епітелі шкіри зі салоподібним вмістом, яки містить
волосся, нігтеві пластинки (у випадку епідермо дно кісти порожнина вкрита
лише епідермісом, вміст більш рідко консистенці , яки включає луски
кератину, кристали холестерину).

Клініка:
ї
ї
ї
й
й
ї
ї
ї
ї
й
ї
й
й
• Новоутвір округло /овальної форми (1-4см);
• М’якоеластично консистенці з чіткими межами, гладкою поверхнею, рухома
• Шкіра над ним в кольорі не змінена, легко береться в складку.
• Ріст повільний та безболісний
• При нагноєнні (біль, почервоніння, підвищ температура, набряк)
Диференці на діагностика:
• з атеромою;
• з серединною та боковою кістою ши ;
• мозковими грижами ціє локалізаці , пухлинами привушно слинно залози;
• лімфаденітом;
Лікування: хірургічне, видалення кісти в межах здорових тканин.

1.6 Клініка та лікування радикулярно кісти нижньо щелепи. Ктлркнщ

1. Скарги: можуть бути відсутні та кісти виявляють випадково

Скарги: на деформацію щелепи (кісти у фронтальній ділянці) або нориці на

альвеолярному відростку

- Симптом інтоксикації

- Ознаки запалення (біль, почервоніння)

- Симптом Венсана (парастезія нижньої губи) - сдавлення нервово -

судинного пучка

2. При огляді ротової порожнини:

- Сгладженість або вибухання округлої форми передньої стінки щелепи в

області перехідної складки;

- Пальпація безболісна, межі вибухання чіткі, консистенція щільна; слизова не

змінена;

- Розсмоктування піднебінної пластинки/ стоншення (кістах від верхніх бічних

різців);
й
ї
ї
ї
ї
ї
ї
ї
ї
ї
ї
- Симптом Дюпюітрена (кісткова тканина над кістою прогибається і потріскує)
- при проростанні кісти в верхньощелепно лицеву пазуху;

- Причинний зуб з каріозною порожниною і мертвою пульпою;

- Конвергенція (зближення) коронок зубів, які поруч;

3. Рентгенограма:
- гомогенна деструкція кістки кулястої форми з чіткими межами;
- в осередок звернуті корені “причинного” зуба;
- корінь причинного зуба не має ознак резорбції;
- при проростанні кісти у верхньощелепну порожнину – тінь “купола” із чіткими
межами в останній;
- при резидуальній кісті – гомогенна деструкція кістки з чіткими межами в
ділянці відсутнього зуба;
- при радикулярній зубовмісній кісті від тимчасового зуба на осередок
деструкції накладається тінь фолікула постійного зуба;
4. Пункція – прозора, жовтого кольору рідина, яка містить кристали
холестерину.
Лікування: хірургічне.
Цистотомія - радикулярні зубовмісні кісти від тимчасових зубів, радикулярні
кісти верхньої щелепи з порушенням неперервності кісткового дна носової
порожнини або піднебінної пластинки, великі радикулярні кісти зі значним
стоншенням нижнього краю щелепи.
Гістологія: оболонка із сполучної тканини, яка прилягає до навколишньої кістки,
зсередини вистелена епітеліем. В стінках наявний холестерин

1.7 Фолікулярні кісти щелеп: клініка, диференціальна діагностика,

лікування. Фкщкддл
Коронкові (фолікулярні) кісти - пов’язують з порушенням розвитку зубного
фолікула (пошкодження зубного фолікула; інфікування з запального вогнища
біля верхівок коренів молочних зубів).

Кістоподібне перетворення зубного фолікула може відбутися на будь-якій стадії

розвитку зуба, чим пояснюється присутність у фолікулярній кісті рудиментарних
і нормально розвинутих зубів.
 Фолікулярна кіста завжди оточує коронкову частину ретинованого або
надкомплектного зуба.
Іноді зустрічаються двохкамерні фолікулярні кісти, розділені перегородкою на
дві порожнини, в кожній може знаходитися сформований або рудиментарний
зуб.
Клінічні прояви: така ж, як і у кореневих кіст. Можна відзначити лише більш
повільний ріст фолікулярних кіст. Ріст - безболісний.
Фолікулярні кісти нагноюються значно рідше, ніж кореневі. Фолікулярні кісти
частіше локалізуються на нижній щелепі.
Огляд: можна виявити молочний зуб та відсутність постійного
Діагностика: рентгенограма - виявляється ретинований зуб, повернений
коронкою в порожнину кісти.
Диференційна діагностика: адамантинома - гістологічне дослідження.
Лікування: хірургічне і зводиться до повного вилущування оболонки кісти
(цистектомія) або до її розкриття з утворенням широкого сполучення з
порожниною рота (цистостомія).

1.8 Резидуальна кіста щелеп: етіологія, патогенез, диференці на

діагностика, лікування. Ркщепддл
Резидуальна кіста виникає як наслідок неправильного хірургічного видалення
коренево кісти (кісту не помітили або кістозна оболонка не видалена
повністю).

Скарги: можуть бути відсутні та кісти виявляють випадково;

Поступово збільшуються в розмірах, деформують щелепу, та нагноюються;

При проростанні у верхньощелепну пазуху/пазуху носа:

- У нижньому носовому ході буде вип’ячування (валик Гербера);

- Відчуття тяжкості в відповідній ділянці;

- Закладеність носа, зниження нюху, затруднення носового дихання;

Рентгенологічно: ця кіста виглядає як чітко відмежоване округле просвітлення

кістково тканини, що локалізується в безпосередні близькості до лунки
видаленого зуба.
ї
ї
й
й
Лікування: хірургічне

1.9 Парадентальна кіста щелеп: етіологія, патогенез, диференці на

діагностика, лікування. Пкщепддл
Парадентальна кіста - є запальною кістою, яка розвивається на бічні поверхні
кореня зуба.

Локалізація: кут нижньо щелепи, відразу ж позаду нижнього зуба мудрості.

Етіологія: зв'язують з хронічним запальним процесом в навколозубних

тканинах, яки виникає у зв'язку з ускладненим прорізуванням 8х зубів. Це
призводить до кістозного перетворення запальних розростань покривного
епітелію під "капюшоном" м'яких тканин над зубом, що прорізується.
Клініка: не має характерних ознак.
• Розвивається в ділянці нижнього зуба мудрості, яки ще повністю чи частково
не прорізався.
• Кіста росте безсимптомно, і виявити в початкові стаді розвитку складно.
• У міру зростання вона проявляється у вигляді невелико , обмежено і
безболісно припухлості в ділянці зуба мудрості.
Діагноз ставиться на основі рентген дослідження; визначається ділянка
розрідження напівовально форми, яка розташована дистальніше зуба
мудрості, яки не прорізався повністю.
Лікування: видалення ретенованого зуба, цистектомія.
Диференційна діагностика: з іншими кістами щелеп і кістозними формами
пухлин.
Гістологія: оболонка вистелена багатошаровим плоским епітелієм. У стінці кісти
є ознаки запалення. Оболонка кісти фіброзними тяжами з’єднана з періодонтом
непрорізаного зуба.
1.10 Одонтома щелеп: класифікація, диференціальна діагностика, лікування.
Ощкддл

Одонтома – це доброякісна пухлина із епітеліального і мезенхімального

компонентів зубоутворюючих тканин, яка є результатом х диференціювання із
утворенням структур, подібних складовим компонентам зубів на різних стадіях
розвитку.
Класифікація:
1. Прості (тканини одного зуба, змішані в різних поєднаннях);
ї
й
й
ї
ї
ї
ї
й
й
ї
ї
ї
й
ї
й
 • Повні (зубоподібна або округла форма)
• Неповні (коронкові, кореневі, парадонтоми)
2. Складні (складається із декількох зародків зубів або багаточисленних
рудементальних зубів)
• Змішані (невпорядковано перемішаних зубних тканин декількох зубів)
• Складові (правильно сформовані і (не)спаяні між собою деормованих
зубів)
Одонтоми оточені сполучно-тканинною капсулою
Локалізація: частіш за все нижня щелепа в ділянці молярів. Частіше виникає у
жінок, та людей молодого віку.
Етимологія: одонтома пов'язана з аномаліями розвитку твердих зубних тканин.
Вражає кістковий матеріал премолярів і молярів.
- генетична схильність;
- специфічні інфекції;
- травми щелепних тканин.
Клініка:
• Ріст дуже повільний, безболісний (може проростати в кістку)
• Коли вони сформувалися їх ріст припиняється
• Постійний зуб може бути відсутній
• Може виникати біль, якщо одонтома росте в місті проходження нерва
• Твердого типу одонтоми характерний експансивний ріст, розвиток патології
залишається безболісним
- поява припухлості,
- поверхня якої нерівна і горбиста,
- на дотик тверда.
У більш пізніх стадіях одонтома супроводжується сильними запальними
ускладненнями, зміною розміру щелеп, зрушенням і пошкодженням зубного
ряду.

Діагностика:
- гістологічне дослідження;
- рентгенологічна - гомогенна тканина певної форми з чіткими та нерівними
краями. По контуру пухлини є вузька полоска просвітлення шириною біля 1
мм. Кістка на кордоні з пухлиною може буту склерозованою.
 Лікування: видалення одонтоми разом з капсулою.
Для заповнення обширного післяопераційного дефекта щелепи можна
використовувати біоінертну або біоактивну кераміку - це стимулює
ренгераторні процеси в кістковій тканині.

1.11 Одонтогенні пухлиноподібні утворення: остеодисплазія, паратирео дна

остедистрофія хвороба Педжета, еозинофільна гранульома. Опуопохпег

Остеодисплазія - вада розвитку кісткової тканини, порушення нормального

процесу кісткоутворення пря якому мезенхіма деференціюється не в кісткову, а
у фіброзну.
Клініка:
• Протікає довго та безсимптомно (рідко зустрічаються больові відчуття)
• У діте спостерігаються випадки бурхливого, а також циклічного перебігу.
• Перші симптоми біль в зубах і вздуття кісток, які викликають деформацію
обличчя;
• При пальпації вздуття кістки безболісне, щільне, бугристе;
• Відкривання рота не затруднене, жування безболісне;
• При нагноєнні вогнищ виникає набряк та гіперемія слизової оболочки
альвеолярного відростка, збільшення регіональних лімфатичних вузлів;
• Якщо «пухлина» локалізується біля краю орбіти, з’являється симптом
випинання очного яблука з деформовано і звужено очно ямки.
Патоморфологія: патологічне вогнище блідо-жовтої тканиною з кістковими
включеннями
Рентгенограма: декілька вогнищ деструкції (розрідження) кісткової тканини
округлої форми без чітких контурів
Лікування: хірургічне. Патологічне вогнище ураження кісткової тканини
підлягають вишкрібанню в межах здорової тканини. Субпереостальна резекція -
проводиться коли неможливо виявити контури ураження. Дефект поступово
заміщуєьбся кістковою тканиною.
Діагностика: проводять з
- (не)остеогенними доброякісними/злоякісними пухлинами та
пухлиноподібними захворюваннями щелепи;
- хронічний періостит;
- хронічний остеомієліт;
й
ї
ї
ї
ї
Хвороба Енгеля-Реклінгаузена (паратиреоїдна остеодистрофія) - ендокринне
захворювання, яке розвивається в результаті пухлинного збільшення і
гіперфункці паращитовидно залози, під впливом надмірного вироблення
паратирео дину відбувається бурхлива перебудова в кістках скелету.
Клініка.
• Спочатку осередки ураження кісткової тканини нічим себе не проявляють.
• Ураження щелепної кістки багато в чому зовні нагадують прояви
остеобластокластоми (але, через відсутність активного і вираженого
бластоматозного процесу кістка мало збільшується в об'ємі або навіть зовсім
не збільшується);
• Розм'якшення і деформація кісток без істотнього збільшення їх об’єму;
• Особливо незначне місце мають зовні помітні зміни за наявності мало
активної пухлини паращитовидної залози;
• Постійний симптом
- гіперкальціємія (підвищення вмісту кальцію в плазмі крові до 3,49-4,99
ммоль/л (у нормі 2,25-2,74 ммоль/л)
- зниження вмісту неорганічного фосфору до 0,48 ммоль/л (при нормі
0,97-1,13 ммоль/л)
Діагностика:
• Пункція - можна одержати кров, а якщо в кістці вже сформувалася серозна
кіста - рідину без кристалів холестерину.
• Рентгенограма визначається розрідження і стоншення щелеп та інших кісток.

Лікування: патогенетичне
• оперативне видалення збільшеної паращитовидної залози;
• полівітаміни (A, B1, В12, С, D);
• загальне кварцеве опромінювання, іонофорезом кальцію хлориду в ділянці
ураженої щелепи.

Хвороба Паджета - характерезується деформацією кісток (стегнових і

великогомілкових кісток, хребета та черепа) з вираженим гіперостозом,
потовщенням та викревлинням кісток.
Частіше спостерігається у чоловіків у віці понад 40 років, може виникати і в
дитячому або юнацькому віці.
Клініка: монооссальна та поліоссальна форми
поліоссальна форма - ніколи не вражаються всі кістки, порушення
обмежуються кістками, які несуть значне механічне навантаження (стегнова,
великоберцева, хребет, кістки мозкового і лицевого черепа);
• уражені кістки піддаються різкій деформації;
• потовщення виличних кісток та підборіддя, западання перенісся;
ї
ї
ї
• обличчя подібне до лвинної морди;
• можливий розвиток невралгії гілок трійчастого нерва;
• при локалізації процесу в мозковому черепі відмічається головний біль,
збільшення кола черепа;
• поступово мозковий череп нависає над лицевим;
• обличчя здається маленьким;
• іноді виникає порушення психіки, сплутання свідомості.

Рентгенограма: безладне чергування порівняно щільних і розпушених ділянок,

що нагадує мозаїку з пластівцевих ділянок, схожих з грудками вати.
У інших випадках можна бачити дрібнікістозні порожнини, потовщення кістки.

Лікування: деформуючої остеодистрофії є симптоматичним і паліативним:

• для зменшення головного болю, болю при невралгії трійчастого нерва можна
застосувати променеве лікування;
• вітамінотерапію;
• гідротерапію;
• спокій, посилене харчування;
• хірургічні втручання у вигляді видалення різко виступаючих частин лицевих
кісток носять суто косметичний характер.

Еозинофільна гранульома - розростання в кістковому мозку

ретикулогранулематозної тканини, яка багата на еозинофільні лейкоцити.
Етіологія: причина виникнення не з’ясована.
Клінічні форми:
• Вогнищева (один/декілька обмежених вогнищ в тілі або гільці нижньої
щелепи)
• Дифузна (розлите вогнище - дифузне ураження кістки)
• Генералізована (ураження інших кісток скелета людини)

Локалізація:
• найчастіше у нижній щелепі;
• може виявлятися також в кістках черепа, лімфовузлах, шкірі, паренхіматозних
органах;
• хворіють люди молого віку, можуть діти.
Патоморфологія:
- м’яка маса сіро-червоного кольору з крововиливами,іяка легко розпадається
(кришиться);
- зовнішні відділи складаються із грануляційної тканини;
- основна маса представлена гістіоцитарними клітинами, на фоні яких є
вогнища некрозу та скупчення еозинофілів, гігантських багатоядерних клітин,
лімфоїдних і плазматичних клітин.
Клініка: скарги на біль в ділянці пухлини
Дифузна ф.:
• кровоточивість ясен, розхитування інтактних зубів - початкова стадія;
• атрофія зубоясенних сосочків і оголюються корені зубів;
• ясенні краї запалені;
• з’являються ерозії і виразкування на слизовій об. альвеолярного відростка;
• оголення коренів і випадіння зубів;
• із порожніх лунок вип’ячується сіро-жовта або сіро-червона грануляційна
тканини;
Рентгенограма:
• обмежені або розлиті вогнища деструкції кісткової тканини;
• чіткі або розмиті межі вогнища;
• на переферії вогнища остеосклероз відсутній;
• остеолізис у вогнищі ураж. має неоднорідний характер;
Лікування: хірургічне.
Повне видалення вогнища шляхом вискрібання (екскохлеація).
При дифузній формі ще додаються курс променевої терапії.

1.12 Периферична форма остеобластокластоми: особливості клінічного

перебігу, діагностика, лікування. Пфоокпдл
Остеобластокластома — пухлина, що походить із кістково тканини. (гігантома,
бура, або гігантоклітинна пухлина).

Патоморфологія:

- складається з одиночної або багаточисленних маленьких порожнин, які

містять буру (гемосидерин) рідину, може не мати порожнин;
ї
- по переферії є зона осифікації;
- пухлинна тканина масивно кроточить;
- складається із зон бурого кольору з зонвми червоно-сірого або жовтого
кольору;

Морфологічно між перифері ною і центральною формами різниці немає:

• Якщо локалізується на яснах - перифері на форма;
• Якщо містиця у кістці - центральна форма;
• Центральна (бура пухлина) відрізняється від переферійної наявністю багатьох
геморагічних вогнищ;
Скарги:
- на початку скарги на рухомість зубів та асиметрію (веретеноподібна)
обличчя;
- інколи може рано з'явитися біль у зубах, які знаходяться у зоні ураження;
- виявляється порушення прорізування пості них зубів;
- з ростом пухлини (яки відбувається повільно) з'являється біль під час
жування;
- біль під час жування;

Клініка:
• обмежене випинання на альвеолярному відростку щелепи;
• основа на якій розташована пухлина - широка;
• слизова оболонка синюшна, можуть бути нориці;
• при травмі кровоточить потім інфікується з утворенням виразок, регіональних
лімфадентів (біль, підвищ. температура, слабкість);
• зуби у вогнищі ураження рухомі;
• відкривання рота вільне, але може ускладнюватися з ростом пухлини (якщо
вона локалізується у ділянці гілки нижньо щелепи);
Клініко-рентгенологічнчі форми центральної та периферійної остеобластоми:
• кістозна форма – характеризується обмеженим розрідженням кісткової
тканини з більш-менш чіткими межами, що нагадують кісту; Рентгенологічно
й
й
й
ї
й
 виявляється вогнище розрідження кістки із зоною склерозу навколо, що
чітко відокремлює пухлину від здорово тканини.
• коміркова форма - має вигляд дрібних порожнин (вогнищ), розділених
кістковими перегородками. Рентгенологічно характеризується маленькими
порожнинами, що розділені між собою перетинками (малюнок "мильних
пухирів") і чітко відокремлені від здорово тканини .
• солідна форма - має вигляд нерівномірного інтенсивного затемнення з
нерівними межами;
• літична форма (остеосаркома) - характеризується деструкцією кістки,
характерний швидкий експансивний ріст. Спостерігаються біль у щелепі,
зміщення та рухомість зубів. Можливе розсмоктування коренів зубів у зоні
пухлини. Частіше розвивається у дітей і осіб молодого віку. Характеризується
агресивним перебігом.
Диференці на діагностика:
• З доброякісними пухлинами щелепи:
- Остеоїд- остеома
- Остеохондрома
- Осифікуюча фіброма
- Амелобластична фіброма
- Амелобластома
- Цементобластома
• Фіброзна остеодисплазія
• Остеогенна саркома
• Хронічний/ гострий остеомієліт (при нагноєнні)
Лікування остеобластокластоми хірургічне.
Екскохлеацію невеликих за розмірами кістозно форми пухлин доповнюють
кюретажем прилегло кістки.
Літичну форму лікують методом резекці ділянки щелепи у межах здорових
тканин. За умови великих розмірів остеобластокластоми, особливо літично ,
проводять підокісну резекцію нижньо щелепи разом із пухлиною та
збереженням нижньощелепного краю.
й
ї
ї
ї
ї
ї
ї
ї
1.13 Центральна форма остеобластокластоми: клініка, рентгенологічна
картина. Цфокрк
Остеобластокластома — пухлина, що походить із кістково тканини. (гігантома,
бура, або гігантоклітинна пухлина).

Патоморфологія:

- складається з одиночної або багаточисленних маленьких порожнин, які

містять буру (гемосидерин) рідину, може не мати порожнин;

- по переферії є зона осифікації;

- пухлинна тканина масивно кроточить;
- складається із зон бурого кольору з зонвми червоно-сірого або жовтого
кольору;

Морфологічно між перифері ною і центральною формами різниці немає:

• Якщо локалізується на яснах - перифері на форма;
• Якщо містиця у кістці - центральна форма;
• Центральна (бура пухлина) відрізняється від переферійної наявністю багатьох
геморагічних вогнищ;
Скарги:
- на початку скарги на рухомість зубів та асиметрію (веретеноподібна)
обличчя;
- інколи може рано з'явитися біль у зубах, які знаходяться у зоні ураження;
- виявляється порушення прорізування пості них зубів;
- з ростом пухлини (яки відбувається повільно) з'являється біль під час
жування;

Клініка:
• Відкривання рота вільне, але може затруднюватися з ростом (лок. У ділянці
гілки нижньої щелепи);
• При пальпації: щільне, гладке/бугристе без/мало-болісне утворення;
• Зуби в межах пухлини рухомі та зміщуються, корені зубів розсмоктуються;
• Слизова оболонка гіперемована, синюшна;
й
й
й
й
ї
• Наявні нориці з гнійними виділеннями (при загостренні запального процесу);
• Пухлина може досягати велетенських розмірів з появою виразок на шкірі;

Клініко-рентгенологічнчі форми центральної та периферійної остеобластоми:

• кістозна форма – характеризується обмеженим розрідженням кісткової
тканини з більш-менш чіткими межами, що нагадують кісту; Рентгенологічно
виявляється вогнище розрідження кістки із зоною склерозу навколо, що
чітко відокремлює пухлину від здорово тканини.
• коміркова форма - має вигляд дрібних порожнин (вогнищ), розділених
кістковими перегородками. Рентгенологічно характеризується маленькими
порожнинами, що розділені між собою перетинками (малюнок "мильних
пухирів") і чітко відокремлені від здорово тканини .
• солідна форма - має вигляд нерівномірного інтенсивного затемнення з
нерівними межами;
• літична форма (остеосаркома) - характеризується деструкцією кістки,
характерний швидкий експансивний ріст. Спостерігаються біль у щелепі,
зміщення та рухомість зубів. Можливе розсмоктування коренів зубів у зоні
пухлини. Частіше розвивається у дітей і осіб молодого віку. Характеризується
агресивним перебігом.

Диференці на діагностика:
• З доброякісними пухлинами щелепи:
- Остеоїд- остеома
- Остеохондрома
- Осифікуюча фіброма
- Амелобластична фіброма
- Амелобластома
- Цементобластома
• Фіброзна остеодисплазія
• Остеогенна саркома
• Хронічний/ гострий остеомієліт (при нагноєнні)
Лікування: хірургічне.
й
ї
ї
Повне видалення пухлини, яке можна виконати лише шляхом резекції ділянки
щелепи із збереженням або без збереження її безперервності.
При неповному видаленні можливі рецедиви та перехід у злоякісні пухлини.
За умови великих розмірів остеобластокластоми, особливо літично , проводять
підокісну резекцію нижньо щелепи разом із пухлиною та збереженням
нижньощелепного краю.

1.14 Пухлини слинних залоз: класифікація, клініка, діагностика, лікування.

Псзккдл
• Доброякісні: аденолімфома, аденома, папілярна цістаденолімфома,
поліморфна аденома (змішана пухлина привушної слинної залози).

o Епітеліальні (плеоморфна і мономорфна аденома)

o не епітеліальні (гемангіома, лімфангіома, невринома, фіброма,

ліпома та ін..).

• Проміжні: мукоепідермоідні пухлини, циліндрома (аденокістозная

карцинома).

• Злоякісні: раки, саркоми.

Скарги:
• Доброякісна пухлина:

o наявність безболісного новоутворення у привушній,

піднижньощелепній або під`язиковій ділянках, що повільно (роками)
росте;

o іноді зникає, а потім знову збільшується.

o Загальний стан не змінюється.

• Злоякісна пухлина:

o біль в ділянці новоутворення,

o можлива поява неприємних відчуттів, а інколи і досить інтенсивного

болю з іррадіацією в вухо або скроню;
ї
ї
Клініка:
• Доброякісна пухлина: місцеві ознаки

- пухлина щільно-еластичної консистенції з гладенькою поверхнею у разі

аденолімфоми та мономорфної аденоми

- горбистою поверхнею у разі плеоморфної аденоми.

• Злоякісна пухлина:

• швидкий ріст;

• множинні метастази;

• біль в області новоутворення,

• гіперемія шкіри,

• збільшення регіонарних лімфовузлів,

• контрактури жувальних м'язів, парез та параліч лицьового нерва (в наслідок

порушення гілок нерву)

• Можуть розвинутися самостійно або стати результатом переродження

доброякісних і проміжних пухлин.

Допоміжні методи діагностики:

- ультразвукового дослідження - гіперехогенна ділянка у разі аденолімфоми,
плеоморфної та мономорфної аденоми;
- виявлення дефекту наповнення на сіалограмі – у разі кіст або доброякісних
пухлин (аденолімфома, аденома),
- наявність клітин, характерних для аденолімфоми та плеоморфної чи
мономорфної аденоми при пункційній біопсії.
Самим достовірним критерієм злоякісності пухлини слинної залози є
морфологічна верифікація процесу. Перевага надається цитологічному
дослідженню пунктату пухлини і секрету ураженої залози
Лікування: хірургічне - видалення новоутворення у межах здорових тканин із
збереженням гілок лицевого нерва чи разом з частиною слинної залози
(резекція залози) – у разі мономорфної, плеоморфної аденоми чи
аденолімфоми.
Медикаментозне лікування включає:
антибактеріальні засоби загально,
антигістамінні,
вітаміни груп С, В,
знеболюючі засоби загально;
антисептики для обробки порожнини рота місцево.
Лікування злоякісних пухлин с.з. - комбіноване.
І етап: передопераційний курсу дистанційної гама-терапії сумарною
вогнищевою дозою 45-50 Гр, при наявності реґіонарних метастазів в поля
опромінювання включаються і зони метастазування.
ІІ етап (через 3-4 тижні) оперативне втручання.
Рак привушної слинної залози - проведення паротидектомії (без збереження
гілок лицевого нерву) з фасціально-футлярним висіченням клітковини шиї з
боку ураження в одному блоці із слинною залозою.
У разі наявності множинних або незміщуванних шийних метастазів виконується
операція Крайля.
При локалізації пухлини в піднижньощелепній слинній залозі виконують
фасціально-футлярне висічення клітковини шиї разом з ураженою залозою або
операцію Крайля за показаннями.
При занедбаних формах злоякісних пухлин слинних залоз показана паліативна
променева терапія (до 70 Гр на курс), цитостатична хіміотерапія (в окремих
випадках внутрішньоартеріальна) малоефективна
—————————————————
ПЛЕОМОРФНА АДЕНОМА - найбільш розповсюджена епітеліальна пухлина слинних залоз, складає
біля 50% пухлин цієї локалізації. Частіше виникає в привушної залозі (90%), росте повільно і являє
собою безболісне утворення, яке може сягати значних розмірів, якщо не проводити лікування;
пухлинні вузли залежно від морфологічної будови можуть бути дуже щільними або, навпаки, м'якої
консистенції з наявністю безлічі кіст і вогнищ крововиливів;
МОНОМОРФНА АДЕНОМА - доброякісна пухлина слинних залоз; локалізується переважно в
привушній залозі. Росте пухлина повільно, являє собою вузол, оточений капсулою, круглої форми, на
розтині білувато-рожева або коричнева. Гістологічно виділяють аденоми тубулярної, трабекулярної
будови; базальноклітинний і дрібноклітинний типи, папілярну цистаденому.
Оксифільна аденома (онкоцитома) побудована із великих еозинофільних клітин з дрібними зернами
в цитоплазмі.
МУКОЕПІДЕРМОЇДНА ПУХЛИНА - новоутворення, якому властиве подвійне диференціювання клітин -
в епідермоїдні і слизоутворюючі. На розтині пухлина сірувато-біла або сірувато-рожева, ущільненої
консистенції, з множинними кістами, заповненими слизоподібними масами.
АЦИНОКЛІТИННА ПУХЛИНА (АЦИНОЗНО-КЛІТИННА) - досить рідка пухлина, яка може розвиватися у
людей будь-якого віку з різноманітною локалізацією. Клітини пухлини нагадують серозні (ацинарні)
клітини слинних залоз. Особливістю цієї пухлини є здатність до метастазування при відсутності
морфологічних ознак злоякісності.
КАРЦИНОМА (РАК) слинних залоз за своїми властивостями, в тому числі морфологічними,
різноманітна. Перше місце серед злоякісних епітеліальних пухлин слинних залоз належить
АДЕНОКІСТОЗНІЙ КАРЦИНОМІ. Пухлина являє собою щільний вузол невеликих розмірів, без чітких
меж, сірого кольору на розтині.

1.15 Фіброма: клініка, диференці на діагностика, лікування. Фкддл

Фіброма - доброякісна пухлина, що складається із зрілої сполучної тканини
(фібробластів або фіброцитів та колагеновх волокон)

Локалізація:

1. На яснах;

2. На м’якому та твердому піднебінні;

3. На слизовій оболонці губ, щік;

4. Дно порожнини рота;

5. На поверхні язика та його товщі м’яких тканин;

Гістологія: складається з фібозної грубоволокнистої сполучної тканини

• Тверді фіброми (фіброзна тканина багата колагеном)

• Фіброліпоми, м’які фіброми (фіброзна та жирова тканина)
• Агніофіброми ( фіброзна та судинна тканина)
Мають щільну сполучнотканнину капсулу

• Десмоїдні фіброми (десмоїди)

В залежності від гістології:
- Осифікуючі
- Петрфікуючі (мілковогнищеві відкладення солей кальція);
й
 - Одонтогенні (залишки зубоутворювального епітелію);
- Міксоматозні (слизоподібна речовина);
- Хондроміксоїдні (хрящеподібна проміжна речовина);
- Прості (лише фіброзна тканина)
Клініка: скарги на безболісний утвір, що призводить до дискомфорту: пухлина
може травмуватися, утруднювати пережовування їжі і носіння протезів.

1. Ріст дуже повільний.

2. Пальпаторно – щільноеластична (тверда фіброма) або еластична (м’яка

фіброма) консистенція.
3. Поверхня гладка, межі чіткі, безболісні.
4. При розростанні до великих розмірів вкликає деформацію лиця.

• В порожнигі рота: мають округлу форму щільної та безболісної пухлини на

широкій ніжці, покриту слизовою оболонкою.

Травмування зубами приводить до розвитку запалення;

• На яснах: невеликі фіброми менш щільні, ніж великі;

• На альвеолярному відростку: витягнута або округла. Безболісна з чіткими

контурами, малорухома;

При травмі зубами антагоністами фіброма запалюється і може вразкуватися

• На язиковій поверхні н.щ. або на піднебінній поверхні в.щ. в області

молярів утоврюються симетричні фіброми: сливоподібні або
веретеноподібні симетричні пухлини щільної консистенції.
- Поверхня гладка
- Колір аналогічний слизової оболонки
- Можуть розростатися та покривати значну частину коронки зубів (зуби
нерухомі)

• В товщі м’яких тканин (ЩЛД та шиї) фіброма має вигляд обмеженого і

щільного утворення (2-3 мм, 5-10 см)
Фіброма не спаяна з навколишніми тканинами, рухома

Діагностика: рентгеногрфія
Гомогенне розрідження кісткової тканини круглої форми з відносно чіткими
межами;
У цетрі вогнища можуть бути ознаки патрефікації (відкладення солів кальція);

Диференціальну діагностика фіброми

• ліпома,
• папілома,
• епулісами різної будови,
• невринома
• при локалізації фіброми порожнини рота мовою проводять її диференціацію з
інших доброякісних пухлин язика.

Лікування: хірургічне. Видалення пухлини в межах здорової тканини.

При локалізації фіброми в зоні рухомої слизової оболонки: проводять 2

півмісяцеві збіжні розрізи, що облямовують пухлину, відступаючи на 1-2 мм від
її країв. Новоутворення відокремлюють від м’яких тканин. Роблять гемостаз,
краї рані зближують і пошарово ушивають.
При локалізації пухлин у ділянці нерухомої слизової оболонки: пухлину
видаляють разом з окістям.
Якщо після видалення симетричних фібром/фіброматозаясен є ранева
поверхня не покрита яснами то її закривають йодоформною марлею, яку
фіксують лігатурною проволокою, алюмінеєвою шиною або захисною
пластинкою.

1.16 Папілома: клініка, диференці на діагностика, лікування. Пкддл

ПАПІЛОМА - пухлина з плоского або перехідного епітелію.

Зустрічається у жінок та чоловіків переважного похилого віку.
Патоморфологія: високодеференційований багатошаровий плоский епітелій
Локалізація:
й
 • на шкірі обличчя;
• слизові оболонці губ, щік, язика і піднебіння;
Клініка:
• росте дуже повільно (роками), безболісно;
• на вигляд нагадує цвітну капусту;
• поверхня нерівна, дрібно/грубозерниста, сірувато-коричневого кольору, іноді
з бурим відтінком;
• волосяни покрив відсутні ;
• на дотик папілома м'яка, безболісна, легко зміщується;
• одиночне бородавчасте розростання кулясто /сплощено форми (декілька мм
до 1-2 см);
• розташовується на ніжці (широкій чи вузькій), яка чітко відмежована від
навколишньо тканини (шкіри);
• Епітелі у ряді випадків роговіє, і відторгається у вигляді лусочок.
• при запаленні збільшується в розмірах, ущільнюється, стає болючою, іноді
кровоточить, покривається виразками.
На слизовій (губи, щоки, язик, піднебіння):
- Одиночні вирости круглої форми на ніжці;
- Блідно-рожевого кольору;
- При ороговінні ерітелію стає білуватого, сірого відтінку (може бути чорного
кольору, через крововлив);
- При травмі під час їжі - кровоточить
Множинний папіломатоз (частіше на піднебінні) -піднебіння вкрито
папіломами, які прилягають один до одного. Між ними накопичюється
ороговілий епітелій, що спричинює гнилісний запах.
Форми папілом:
• Істинні - (екзо-) ендофітні розростання епітелію над сполучнотканинною
стромою;
• Несправжні папіломи - всі інші сосочкові розростання, лише зовні схожі на
папіллому, а в гістологічні основі сво представляють іншу пухлину або ваду
розвитку;
Диференціальна діагностика: з
- Папіломатозна вада розвитку епідерміса;
- Вульгарна/себорейна бородавка;
й
й
й
ї
й
й
ї
й
ї
ї
- Реактивні папіломатозні розростання;
Лікування папілом хірургічне.
Електрокоагуляція,
кріохірургія
склерозуюча терапія
видалення папіломи в межах здорових тканин з подальшим гістологічним
дослідженням видаленого матеріалу, що незді сненно після перших трьох
методів лікування.
1.17 Остеома: клініка, диференці на діагностика, лікування. Окддл

Остеома - доброякісна остеогенна пухлина.

Локалізація:
- верхня і нижнящелепа (часто);
- в носових, виличних і лобових кістках (рідко);
- частіше у дорослих, ніж у дітей;
Утворюються частіше у дорослих, ніж у дітей. Новоутворення однаково часто
виявляють як у чоловіків, так і жінок.
Класифікація:
• Центральна остеома (в товщі кістки);
• Переферійна остеома (по боках щелепи - екзостози);
Компактна (відсутні типові остеогенні структури, кісткові канальці вузькі/
немає)
Губчаста (кісткові балки розташовані безладно, ступінь зрілості різний,
міжбалкові простори містять фіброретикулярну тканину)
Клініка:
• Ростуть повільно та безболісно;
• Виявляють випадково;
• Первий симптом - деформація щелепи;
• Гладенька/ горбисті випинання щільної конс-ції, нерухома, із чіткими
межами;
й
й
• Слизова оболонка нормального кольору, рухома
• Не нагноюється

На виростковому відростку - затруднені рухи нижньої щелепи;

На верхній щелепі - утруднене носове дихання, через відповідну половину
носа;
В області орбіти - порушення (обмеження) руху очного яблука і розладу зору;
Тверде піднебіння і альвеолярний відросток - проблеми із протезуванням;
По периферії щелепних кісток (екзостози):

- периферійні остеоми малих розмірів, які локаліз. в ділянці альвеолярних

відростків

- кісткові деформації щелеп, які виникають після видалення зубів

- поодинокі та симетричні
Діагностика: рентгенограма
Центральна - гомогенне вогнище інтенсивного затемнення округлої або
овальної форми з чіткими межами; Не пов’язана із зубами, але може
проектуватися на корін зуба;
Переферійна - обмежений виступ, що виходить за межі щелепи з чіткими
рівними контурам;
Губчаста - неоднорідна, ділянуи розрідження змінюються ділянками
ушкодження;
Диференціальна діагностика:

• Одонтома - інтенсивніше затемнення з чіткими і рівними контурами. По

переферії - вузька смужка прояснення (1мм) (відповідає капсулі
одонтоми);

• Остеоїд-остеома - має вигляд вогница деструкції кістки з нечіткими

межами, оточеною склерозованою тканиною;

• Гіперостози - контури нерівні і не такі чіткі;

 • Слинний камінь - округле (овальне) вогнище ущільнення на фоні м'яких
тканин дна порожнини рота в проекції тіла або протоки
піднижньощелепної залози.

• Хондрома та фіброзна остеодисплазія - гістологічне дослідження;

Лікування: хірургічне.
Операція показана у випадках, коли пухлина провокує які-небудь порушення
(больові або функціональні), зумовлює косметичний дефект або утруднення під
час зубного протезування (остеома або кістковий виступ заважає встановленню
знімного або незнімного протеза).
Остеому видаляють у межах здорових тканин. При непухлинних екзостозах
проводять нівеляцію (згладжування) деформованої ділянки щелепи до рівня
нормальної кістки.

1.18 Амелобластома: клініка, диференці на діагностика, лікування. Акддл

Амелобластома (адамантінома) - доброякісна пухлина, що походить з

клітинних елементів емалевого органу.
Для цієї пухлини характерна здатність до інвазивного (деструктивному,
інфільтративному) росту.
Локалізація: частіше нижня щелепа;
- На нижній щелепі - проростая кісту пухлина росте у товщу м’яких тканин;
- На верхній щелепі - проростає у верхньощелепну пазуху;
- Люди 17 - 45 років;
Гістологія: новоутворення являє собою сірувато-рожеву дрібнозернисту тканину
з множинними кістами, яка не має вогнищ звапніння
• Фолікулярний тип (епітеліальний комплекс різного розміру, який нагадує
емалевий орган, що розвивається)
• Плексиформний (тяжі епітелію з неправильними контурами)
• Аконтоматозний (полігональні клітини)
• Базально-клітинний (нагадує елементи базілом шкіри; великі клітини з
зернистою цтоплазмою)
й
• Амелобластична фіброма (м’яка одонтома) (острівки та тяжі одонтогенного
епітелію
• Аденоамелобластома (залозистоподібні структури, утворені кубічним
шояхом);
• Одонтоамелобластома (із амелобластів, що поєднуються із відкладеннями
дентину та емалі)
Скарги: довго не звертаються через те, що ріст безболісний
• На асиметрію обличчя;
• На ниючий біль у щелепі та зубах;
• Хворі прохають видалити інтактні зуби в яких локалізується біль;
• Лунки після видалення довго не загоюються;
• Періодичні припухання ураженого ділянка щелепи (тобто ріст пухлини
супроводжували запальні явища (періостит, абсцеси, флегмони);
• Періодично відкривались нориці на слизовій з гнійними або кров’яними
виділеннями;
• Якщо пухлина велика то можливе порушене жування та мова;
Клініка:
• Асиметрія обличчя (за рахунок веретеноподібного потовщення щелепи);
• Шкіра в кольорі не змінена, збирається в складку;
• Регіональні лімфовузли можутьбути збільшені;
• При пальпації безболісна, щільна, бугриста;
• Відкривання рота не утруднене, як правило;
• Згладженість або вибухання щелепи по перехідній складці;
• В деяких випадках - потовщення переднього краю гілки нижньої щелепи;
• Може бути вздуття тіла щелепи з язисної сторони;
• Слизова оболонка в кольорі не змінена;
• При проростанні в кортикальну пластинку позитивний симптом
перманентного хруста або флюктуації;
• Зуби в зоні патологічного вогнища можуть бути як рухомі так і не рухомі;
Діагонстика:
Пункція - рідина жовтого або коричневого кольору;
Рентгенографічний метод:
• Кісти мають округлу форму, чіткі, але нерівні краї;
• Ряд округлих порожнин різного розміру, які відокремлені один від одної;
кістковими перегородками;
• Кісткові перегородки стоншуються і потім зовсім зникають (через ріст
пухлини); порожнини доторкаються одна до одної, накладуються і навіть
зливаються;
• В деяких випадках є ряд маленьких порожнин, в кістохній порожнині може
бути ретинований або дистопований зуб;
Диференційна діагностика:
- Остеобластомою
Пухлина не супроводж. Больовими відчуттями
Рідко нагноюється
Пунктат має гемолізовану кров, а не прозору рідину
Частіше відмічається резорбція коренів зубів
На рентгенограмі має чергування ущільнення і розрідження кісткової
тканини
Регіональні лімфовузли не збільшені
- Кісти щелепи
Наявність каріозного або непрорізаного зуба
При пункції прозору жовтувату рідину з кристалами холестерину
На рентгенограмі чіткий зв’язок кістозної порожнини з верхівкою
причинного зуба
- Фіброзною остеодисплазією
- Злоякісними пухлинами кісток щелепи
Саркома у молодому, а рак похилому віці
Швидкий ріст, біль у щелепі
 Рано втягуються у процес регіональні лімфовузли
На рентгенограмі є дефект кістки з з’їдиними краями, нечіткість і розмитість
контура кісткового дефекта
- Хронічним остеомієлітом
В анемнезі є гостра стадія захворюванн
Зміна загального стану організму
Показники крові (ШОЕ, лейкоцитоз, помірний лімфоцитоз)
Збільшення і болючість регіональних лімфатичних вузлів
Наявні нориці з гнійними виділеннями на слизовій або шкірі
Запальні зміни м’яких тканин навколо паталогічного вогнища
На рентгенограмі поєднуються ділянки деструкції і осифікації (наявність
секвестрів)
Наявність періостальноїреакції по переферії ураженої ділянки

Лікування: хірургічне
Радикальне видалення пухлини в межах здорової тканини.
Вишкрібання пухлини веде до рецедиву, через те що амелобластоми мають
інфільтративний ріст
У хворих з ло-цією амелобластоми в межах альвеолярного відростка або
внутрішнього краю гілки нижньої щелепи допустима щадна резекція щелепи із
збереженням безперервності кістки
При резекції н.щ. необхідно відступити на 2 см в сторону здорової кістки від
рентгенологічних видимих еородонів пухлини
Якщо амелобластома локалізується на в.щ., то її видаляють шляхом частиної/
повної резекції щелепи, залишая (по можливості) нижньочний край.
При розповсюдженні амелобластоми на м’які тканини то виконують резекцію
оточюючих тканин.
 II частина (Травми)
2.1 Травми м’яких тканин обличчя. Види ран. Первинна хірургічна обробка
ран. Тмтоврпхор

Травма - пошкодження тканин або органів тіла внаслідок удару, поранення,

опіку.
К-ція по причині виникнення:
• Виробничі (промислові та сільськогосподарські);
Виробничі травми - ушкодження, які пов’язані з виконанням працівниками їх
трудових обов’язків в промисловості або сільскому господарстві.
Для сільськогосподарських характерні множинні ушкодження голови, рвано-
забійні рани.
• Не виробничі (побутові, транспортні, вуличні, спортивні);
- Побутова травма - ушкодження, які отриманні при виконанні домашньої
праці, побутові конфлікти;
- Вулична травма - ушкодження, які отриманні в результаті ходьби (падіння),
не пов’язані із транспортом. Данна травма має легкий характер (садно, рана,
забій, ушкодження зубів, кісток носа);
- Спортвна травма - виникає в результаті заняття спортом (хокей, катання на
ковзанках, ходьба на лижах, футбол);
- Транспортна травма - виникає в результаті дорожної пргоди.
Характерезується множинними та поєднаними ушкодженнями;
- Поєднана травма - це травма, яка одночасно виникла в двух і більше органів
належним до різних анатомо-функціональних систем. (Часто краніо-
фасціальні ушкодження);

Травми можуть бути вогнепальні або невогнепальні.

Невогнепальні ушкодження м’яких тканин:
• Ізольоване пошкодження м’яких тканин
- без порушення цілісності шкірного покриву або слизової оболонки рота
(забій);
 - з порушенням цілісності шкірного покриву або слизової оболонки рота
(садно, рана);
• Поєднані ушкодження м’яких тканин обличчя і кісток лицьового черепа (з
порушенням або без порушення цілісності шкірного покриву або слизової
оболонки рота)
1) Садно – поранення (механічне) поверхневих шарів шкіри або слизової
оболонки порожнини рота.
2) Забої – закрите механічне ушкодження м’яких тканин без видимого
порушення їх анатомічної цілісності. (тупий предмет і невелика сила)
3) Синець – крововилив в товщу шкіри або слизової оболонки.
4) Гематома – обмежене скупчення крові в тканинах з утворенням в них
порожнини, яка містить рідку або згорнуту кров.
В залежності від тканинної локалізації
- Підшкірні
- Підслизові
- Піднадкостичні (?) поднадкостничные
- Міжм’язові
- Підфасціальні
Відношення до просвіту судини
• Непульсуюча
• Пульсуюча
• Розпираюча
Стану крові, що вилилась
Що не нагноєна
Інфікована
Нагноєна
Інкапсульована
5) Рана – порушення цілісності шкіри або слизової оболонки на всю їх товщину,
що викликано механічною дією:
• Забиті рани (удар тупим предметом із забоєм навколишніх тканин):
нерівні краї, точкові крововиливи, синці, зона крайового некрозу,
зяяння країв рани.
• Рвані рани (виникає під впливом перерозтягнення тканин):
неправильна форма країв, відшарування або відрив тканин,
крововиливи, часто наскрізні.
• Різані рани (гострим предметом): лінійна або веретеноподібна форма,
практично рівні краї, зяяння рани, кровотеча.
 • Колоті рани (нанесена гострим предметом з невеликим поперечним
розміром): вузький та довгий рановий канал, незначне розходження
країв рани, утворення гематом та кишень.
• Рублені рани (тяжким гострим предметом): значні ушкодження,
щілиноподібна форма, велика глибина. супроводжуються переломами
кісток.
• Укушені рани (зубами людини/тварини): нерівні розчавлені краї,
травматична ампутація, інфікування мікрофлорою порожнини рота

Первинна хірургічна обробка (ПХО) рани – це перше хірургічне втручання, що

направлене на створення сприятливих умов для загоєння рани та
попередження інфекції.
Включає в себе:
• Видалення із рани нежиттєздатності та забруднених тканин;
• Остаточна зупинка кровотечі;
• Висічення некротизованих тканин;
Етапи ПХО:
• розсічення рани;
• ревізія ранового каналу;
• висічення країв, стінок, дна;
• гемостаз;
• відновлення цілісності тканин;
• накладення швів на рану
—————-
Вторична хірургічна обробка рани - обробка, яка проводиться по другорядним
показам (розвиток інфекцій).
Рання хірургічна обробка - проводиться в перші 24 години після поранення.
Перша відстрочена хірургічна обробка рани - перша хір. обробка рани, яка
проводиться на другий день (24-48 год) після поранення.
Пізня хірургічна обробка рани - проводиться після 48 годин з моменту
поранення.
2.2 Травми, переломи верхньо щелепи. Класифікація по Ле-Фору.
Клініка, діагностика, лікування. Тпвщкплфкдл
Перелом в.щ. поділяється на дві основні групи: ВОГНЕПАЛЬНІ та
НЕВОГНЕПАЛЬНІ

К-ція по Лефору: (визначення типу перелома тіла в.щ.)

1) Перший тип (нижній, субназальний, перелом Герена-Лефора) - лінія

перелому проходить над альвеолярним відростком і твердим піднебінням
(паралельно до них), від основи грушеподібного отвору і до крилоподібних
відростків, по дну верхньощелепних пазух.

Виникає частіш за все через удар тупим предметом по верхній губі.

2) Другий тип (суборбітальний, середній) - лінія перелому проходить через

корінь носа, слізну кістку, дно очної ямки, між виличною кісткою та виличним
відростком верхньої щелепи та закінчується в ділянці крилоподібного
відростка.

Виникає частіш за все через удар тупим предметом у перенісся.

3) Третій тип (суббазальний, верхній) - відрив верхньої щелепи разом з

виличними кістками від кісток мозкового черепа. Лінія перелому проходить в
області кореня носа, слізну кістку, дно очної ямки та закінчується в
крилоподібному відростку клиноподібної кістки.

Виникає частіш за все через удар тупим предметом у районі очниці або основи
носа, і при боковому ударі у ділянку виличної дуги.

1 - перший тип (субназальний)

2 - другий тип (суборбітальний)

3 - третій тип (суббазальний)

Клініка:
ї
 • кровотеча з носа;
• біль при закриванні рота;
• подовження середньої третини обличчя;
• порушення функцій мови, дихання, жування;
• загальна слабкість, нудота, блювота;
Об’єктивно:
1. Симптом окулярів (при переломі н.щ. виявляється одразу після перелому і
розповсюджується за межі кругового м’яза ока) - крововилив у клітковину повік

2. При переломах основи черепа: лікворея - витікання цереброспінальної

рідини через дефект твердої мозкової оболонки
- Назальна лікворея - лікворея у порожнину носа;
- Вушна лікворея - лікворея із зовнішнього слухового проходу (при переломі
піраміди скроневої кістки);
3. При переломах верхньої щелепи (2, 3 тип): синдром верхньоочної щілини:
- птоз (опущення повіки);
- офтальмоплегія (параліч м’язів ока);
- відсутність чутливості шкіри лоба та верхньої повіки;
- розширення та фіксація зіниці;
4. При пошкодженні виличних кісток: виличний синдром - зниження
чутливості у зоні інервації ІІ гілки трійчастого нерва, параліч мімічних м’язів;
5. Пальпація:
- Крепітація - відчуття хрусу або потріскування
- Симптом сходинки (в підочній ділянці ПРИ ЛЕФОР ІІ) - рухомість кісток
носа
6. Відкритий прикус (особливо при 2 типі);
7. Позитивний симптом Малевича - звук тріснувшого горщика, виявляється
при постукуванні по зубам на пошкодженій стороні (при переломі в.щ.пазух);
8. Позитивний симптом Герена - болі по ходу щілини перелома при
надавлюванні вказівним пальцем на гачки крилоподібних відростків
клиновидної кістки;

Діагностика:
1) Опитування:
- потрібно уточнити обставини та механізм травми;
- визначити загальний стан хворого і його свідомість (ясне, сплутане,
загальмоване, без свідомості);
- чи порушення пам’яті;
- чи була втрата свідомості і на який час;
2) Рентгенологічний метод в 3 укладках
- носопідборідна;
- бічна;
- аксиальна;
3) Пальпація: симптом сходинки, крепітація

Лікування:
1) Ортопедичне (консервативне) - на щелепах (в. та н.) фіксують двощелепні
алюміневі шини з гачками; накладають міжщелепну гумову тягу; наступна
іммобілізація н.щ. за допомогою гіпсової підборідної пращі і шапочки з
гумовою тягою.
2) Хірургічно - ортопедичний спосіб - фіксація назубної шини до головної
опорної пов’язки або до непохкоджених кісток черепа.
3) Хірургічний спосіб - різні варіанти кісткових швів, які зв’язують рухомі і
нерухомі кістки лицевого скелета (остеосинтез дротяним швом) або
фіксація відламків титановими мініпластинками.

????2.3 Вогнепальні переломи верхньо щелепи: особливості

клінічних проявів, допомога на етапах медично евакуаці .
Впвщокпднеме
Вогнепальні поранення - тяжке порушення життєво важливих функцій,
залежне від характеру ушкоджень і зрушень регуляторних систем організму.
Характеристика вогнепальної рани:
1) дефектом шкіри і тканин внаслідок безпосереднього впливу ранить
снаряда - кулі, осколка, вторинного снаряда (первинний рановий канал);
2) наявністю посттравматичного первинного некрозу тканин;
3) порушенням життєздатності тканин осторонь від раневого каналу (зона
струсу, коммоції або вторинного некрозу);
4) мікробним забрудненням;
5) наявністю в рані сторонніх тіл.
Клініка: вогнепального перелому верхньої щелепи:
• Рухомість верхньої щелепи;
• Подовження обличчя - значне зміщення рухомих уламків;
сплющення - при зміщенні виличних і носових кісткок;
• Очні яблука (при двобічних переломах) опускаються разом з
нижніми стінками очниці;
• Диплопія (при односторонньому переломі);
• При пальпації покровів обличчя можна визначити рухомість уламків,
яке супроводжується різкою болючістю.
• Парез половини м’якого піднебіння - при пошкодженні рухових
гілок трійчастого і лицевого нервів;
ї
ї
ї
 • При суміжному пошкодженні основоної кістки з’являються симптоми,
які не є типовими при пошкодженні в.щ.: (тобто симптоми ураження
язикоглоткового, блукаючого, язикового нервів і барабанної струни)
o парез м’якого піднебіння;
o порушення смаку на всьому язику;
o зниження слиновиділення;
o тахікардія;
o лабільність пульсу;
• Глухота, параліч жувального м’язу, порушення больової
чутливості (в потиличній діл., за вушною раковиною) - при косих
пораненнях з пошкодженням сосковидного паростка;
• Порушення цілісності спинок гайморових пазух - поєднуються з
вогнепальним праненням;
• Дотичні поранення верхньої щелепи нерідко поєднуються з
одночасним пошкодженням гілки нижньої щелепи, орбіти, носа і
мозкового черепа.
• Лікворея - симптом при переломі кісток основи черепа.

Надання першої медичної допомоги.

Перша допомога при переломі щелепи полягає в:
• зупинці кровотечі (тапмонування бинтом, холодний комперс);
• знеболенні (ін’єкційні знеболювальні препарати);
• фіксації щелепи в нерухомому стані.
Види фіксуючої імобілізації:
1) пращевидна пов’язка (Померанцевої-Урбанської);
2) шина-праща Ентіна;
3) міжщелепове зв’язування за Айві, Гоцко.

2.4 Тимчасова транспортна іммобілізація при переломах щелеп.

Ттіппщ
Мета тимчасової іммобілізації - прижати нижню щелепу до верхньої та
притиснути їх у такому положенні до проведення постійного закріплення
уламків.
Іммобілізацію проводять за допомогою пов’язок:
• тім’яно-підборідна пращеподібна бинтова пов’язка
• еластична пов’язка Померанцево -Урбансько
• жорстка підборідна праща Ентіна
ї
ї
 Кругова бинтова тім'яно-підборідна пов'язка.

Кругові тури бинта, проходячи через підборіддя нижньо щелепи і тім'яні

кістки, не дозволяють відламкам зміщуватись під час транспортування
потерпілого (можна використовувати сітчасти еластически бинт).

Стандартна транспортна пов'язка забезпечує більш наді ну фіксацію

відламків.

Складається: з твердо підборідно пращі опірно шапочки (безрозмірно ).

Опірна шапочка має 3 пари петель для фіксаці гумових кілець, що щільно
притискають пращу до підборідно ділянки. Шапочку накладають таким чином,
щоб вона щільно охоплювала потилични бугор, а лямки були зав'язані на
чолі.

Тверду підборідну пращу виповнюють ватно-марлевою вкладкою так, щоб вона

перекривала кра пращі по всьому периметру для запобігання надмірного
тиску на м’які тканини.

М'яка підборідна праща Помаранчево - Урбансько .

Підборідна частина виготовлена з декількох шарів полотна.

Проміжна представлена двома широкими гумками, що переходять у

периферични відділ пов'язки, виконани з того ж матеріалу, що і підборідна
частина.

Останні має шнурівку, що дозволяє регулювати ступінь натягу гумових

смужок пращі. Ця пов'язка зручна для хворих, проста в застосуванні і
забезпечує гарну фіксацію відламків .

Міжщелепне лігатурне зв’язування наді но запобігає зміщенню відламків

нижньо щелепи і виконується на етапі спеціалізовано медично допомоги
лікарем-стоматолом.

Для ого зді снення необхідно, щоб на кожному відламку було не менш двох
поруч розташованих сті ких зубів і двох зубів-антагоністів.

У пов'язку не слід включати зуби, що розташовані у щілині перелому та мають

ознаки травматичного періодонтиту або пульпіту, патологічну рухливість.

Протипоказаннями (до міжщелепного лігатурного зв’язування)

• струс головного мозку;

• можливість кровотечі з тканин власне порожнини рота;
• небезпека виникнення блювоти з аспірацією блювотних мас;
й
ї
й
й
й
ї
ї
ї
ї
й
ї
ї
ї
ї
й
ї
й
й
й
й
ї
ї
ї
ї
ї
ї
ї
й
й
ї
ї
ї
ї
• не можна накладати цю пов'язку на час транспортування постраждалого,
особливо водним і повітряним транспортом;

2.5 Травматичні переломи нижньо щелепи. Класифікація. Консервативне

лікування. Тпнщккл

Типові ділянки перелому н.щ.: ділянка центральних різців (по середній лінії),
іклів, премолярів, кут нижньої щелепи, шийка виросткового відростка

В залежності від терміну отримання травми:

- свіжі (до 10 днів);
- застарілі (від 11 до 20 днів);
- які неправильно зрослися (більше 20 днів);
По локалізації:

1) однобічні; двобічні;
2) поодинокі; подвійні; множинні;

3) — переломи тіла щелепи (відкрити, тобто в межах зубного ряду):

• серединні (в межах різців);

• ментальні (в межах ікла та премолярів);

• в ділянці молярів;

• в ділянці кута щелепи (відкриті та закриті)

— переломи в ділянці гілки щелепи (закриті):

• виросткового відростка (основи, шийки, головки);

• вінцевого паростка;

• власне гілки (повздовжни або поперечні)

За характером перелому:

1) повні; неповні (субперіостальні);

2) без зміщення уламків; із зміщенням уламків;

3) лінійні; відламкові; комбіновані;

4) ізольовані; поєднані (із черепно-мозковим ушкод., пораненям м’яких

тканин, пошкодження інших кісток);
В залежності від направлення щілини перелому:
ї
1)
- Проходить перпендикулярно до повздовжньої або горизонтально до осі тіла
щелепи
- Проходить під гострим кутом до повздовжньої або горизонтально до осі тіла
щелепи
- Проходить паралельно до горизонтальної до осі тіла щелепи
2)

Проходить симетрично на зовнішній і внутрішньої компактної пластинки

щелепи

Проходить несиметрично на зовнішній і внутрішньої компактної пластинки

щелепи

3)
• З наявністю зуба у щілні перелому

• Без наявності зуба у щілні перелому

Класифікація запропонована Б.Д.Кабаковим, В.А.Малишевим:

1) За локалізацією:
1. Переломи тіла щелепи:
• з наявністю зуба в щілині перелому;
• при відсутності зуба в щілині перелому.
2. Переломи гілки щелепи:
• власне гілки;
• вінцевого відростка;
• суглобового відростка:
• основи, шийки, головки.
2) За характером перелому:
1. без зміщення уламків;
2. із зміщенням уламків;
3. лінійні, оскольчаті.

Лікування:
1) проведення репозиції і фіксації відламків щелеп на період консолідації
(включає видалення, за показаннями, зуба з лінії перелому і первинну
хірургічну обробку рани);
2) створення найсприятливіших умов для перебігу репаративної регенерації в
кістковій тканині (регулюючі остеогенез системи, локальні засоби, роль
гіпоксії);
 3) профілактика запальних процесів в гнійній рані;
Сучасні методи постійної фіксації відламків щелеп діляться на консервативні
(ортопедичні) і оперативні (хірургічні).
До консервативних методів відносяться:
а) зовнішні пращевидні пов’язки,
б) різного роду назубні апарати і шини,
в) стержні які фіксуються до головної шапочки або обруча;
г) назубні металеві і пластмасові шини, виготовлені нелабораторним
методом;
д) назубні або назубно-десневі шини і апарати, виготовлені в лабораторії.

2.6 Оперативні методи лікування переломів нижньо щелепи. Покази.

Омлпнщп

Остеосинтез - хірургічни оперативни метод лікування переломів, направлени на міцне

з’єднання відламків кісток за допомогою різних матеріалів.

Покази:
• переломах зі зміщенням відламків;
• осколкових переломах;
• ру нуванні дна очно ямки;

Методи прямого остеосинтезу (фіксуючі засоби безпосередньо з'єднують кінці

відламків: одні проходять через площину перелому всередині кістки, інші
накладаються на поверхню кістки або частково вкручуються в кістку):
1. Внутрішньокісткові:
а) штифти і стрижні;
б) внутришньокісткові спиці;
в) внутришньокісткові гвинти;
2. Накісткові:
а) кісткови кле ;
б) кругові лігатури без наясеневих шин (безпосередньо навколо кістки);
в) полумуфти і жолобки, що охоплюють кра щелепи.
3. Внутришньокістково-накісткові:
й
й
й
ї
й
й
й
ї
й
а) кісткови шов;
б) накісткові мініпластини;
в) кісткови шов в по’єднанні з накістковими спицями або пластинами;
г) внутришньокістково-накісткові спиці типу таврово балки;
д) «механічни остеосинтез» П-подібними скобами за допомогою апаратів, що
зшивають кістку
е) хімічни остеосинтез за допомогою швидкотвердіючих пластмас.
Методи непрямого остеосинтезу ( фіксуючі конструкці накладаються на кістку
або впроваджуються в не на деякі відстані від місця перелому, а закріплення
провадиться поза кістковою раною):
1. Внутришньокісткові:
а) спиці Кіршнера;
б) штифтові позаротові апарати;
в) штифтові позаротові апарати з компресі ним пристроєм.
2. Накісткові:
а) підвішування нижньо щелепи до верхньо (назо-мандибулярна, вилично-,
фронто-мандибулярна фіксація);
б) кругові лігатури з наясеневими шинами і протезами (за Bleck);
в) клеммові позаротові апарати (затискачі);
г) клеммові позаротові апарати з компресі ним устроєм.
Закріплюють відламки нижньо щелепи за допомогою кісткового шва.

2.7 Травматичні переломи вилично кістки: клініка, діагностика,

лікування. Тпвккдл
Перелом виличної кістки

Скарги: вилична кістка

• болісне, іноді – обмежене, відкривання рота,
• оніміння шкіри в підочні області, верхньо губи, крила носа,
• кровотеча з носа (при пошкодженні стінок верхньощелепно пазухи),
• диплопію (іноді).
Об’єктивно: вилична кістка

• деформація обличчя (западіння тканин) за рахунок зміщення уламка;

• симптом окулярів (крововилив в тканини підочно області верхньо-
зовнішнього кута очниці, нижню повіку і кон’юнктиву);
й
й
й
й
ї
й
ї
ї
й
ї
й
й
ї
ї
ї
ї
ї
ї
 • хемоз (іноді);

• симптом «сходинки» в області:

- підочного краю
- верхньо-зовнішнього кута очниці
- скроневого відростка вилично кістки
- вилично-альвеолярного гребня
• знижена (відстуня) больова чутливість шкіри:
- підочно області
- нижньо повіки
- крила і шкірно частини перегородки носа
- вилично і скронево областе знижена
• крововилив в слизову оболонку верхньо перехідно складки (1,2 великих
корінних зубів);

• перкусія малих корінних зубів на стороні ушкодження має більш тупи звук;

Діагностика:

• Рентгенографія

Вилична кістка - зниження прозорості верхньощелепно пазухи на стороні

перелому; порушення безперервності нижнього і зовнішнього кра в очниці,
цілості скроневого відростка вилично кістки і вилично-альвеолярного гребеня.

Вилична дуга - в аксіальні проекці визначається деформація вилично дуги,

можливе порушення безперервності.

• Пальпація (симптом сходинки)- у ділянці нижнього краю очної ямки і

кістковий виступ по альвеолярному гребеню;

• Перкусія - малих корінних зубів на стороні ушкодження має більш тупи

звук, через наявність тріщін стінок пазухи;

• КТ, МРТ;

Лікування:
При свіжих перелоах і без зміщення - консервативне лікування
- спокі , виключення тиску на виличну область;
й
ї
ї
ї
ї
ї
ї
ї
й
й
ї
ї
ї
ї
ї
ї
ї
й
ї
й
 - холод на область перелому в перші 2 дні після травми (прикладання міхура з
льодом на 10-15 хвилин 5–6 разів на день);
- рекомендується рідка по консистенці жа;
- обмеження відкривання рота протягом 10-12 днів;
Вправлення уламків:

• Неоперативним методом (без розрізу тканин);

• Оперативними методами (шляхом розсічення, проколу тканин, скелетування

уламків).

1. Лімберга
2. Кееn
3. Wielage
4. Дубова
5. Брагіна
6. Gillis, Kilner, Stohn
Репозицію уламків бажано проводити в більш ранні терміни після травми.
Після вправляння великі уламки утримуються без додатково фіксаці .
При багатооскольчастих переломах х слід додатково закріпити.

Метод Лімберга - показани при переломі вилично кістки, коли стінка

верхньощелепно пазухи пошкоджена незначно.
• Для вправлення уламків позаротовим доступом використовується однозуби
гачок.
• Голова пацієнта максимально повернута в здорову сторону.
• Однозуби гачок вводять в проекці «геометричного центру».
• У ці точці загостреним скальпелем проколюють шкіру.
• Розташувавши тіло гачка паралельно нижньому краю вилично кістки,
занурюють ого вигин в м'які тканини глибше ніж змістився фрагмент.
• Потім розвертають ручку гачка на 90о вгору, після чого – на 90о вниз (у
фронтальні площині). При цьому вістря гачка переміщається на внутрішню
поверхню вилично кістки.
• Відламок вправляють рухом, протилежним напрямку ого зміщення
(зіставлення відламків супроводжує характерни звук);
• Про правильність стояння фрагментів свідчить зникнення кісткового виступу
по нижньому або зовнішньому краю очниці, відкривання рота в повному
обсязі, усунення западання тканин в виличні області.
й
й
й
й
ї
ї
й
ї
ї
ї
ї
й
й
ї
й
ї
ї
ї
й
 Перелом виличної дуги

Скарги: вилична дуга

• Деформація обличчя у бічному відділі обличчя;

• Обмежене і болісне відкривання рота, бічні рухи н.щ. утруднені;

• Утруднене/ неможливе пережовування їжі (через трвму скроневого і

жувального м’яза);

• Симптом сходинки (кісткові виступи в області вилично дуги);

• Не вдається вільно провести палець між зовнішньою поверхнею гілки

нижньо щелепи і виличною дугою;

2.8 Травматичні переломи кісток носа: клініка, діагностика, лікування.

тпкнкдл
Скарги:

• Деформація спинки носа;

• Носова кровотеча;

• Набряк м’яких тканин, крововилив у шкіру носа та повік

• Біль, порушення дихання (на стороні ураження) та нюху;

• Може супроводжуватися струсом головного мозку (нудота, головокружіння);

Клініка:

• Пальпація:

- різко болісний набряк м’яких тканин в ділянці носа, який розповсюдився на нижні
повіки (зберігається декілька діб);

- виявляються кісткові виступи (нерівності) на спинці та скатах носа;

• Крововиливи в підшкірну клітковину та кон’юктиву повік (симптом окулярів);

• Рухомість кісткових фрагментів (в залежності від віку травми);

• Зміщення носа біля основи вказує на перелом лобних відростків верхньощелепних і

носових кісток;

• Підшкірна крепітація вказує на перелом решітчастої кістки з розривом слизової оболонк і

виникненням емфіземи (повітря при сморканні проникає із носа через ушкоджння під
шкіру);
ї
ї
• Рясна сльозотеча (свідчить про переломи бічної стінки носа з пошкодженням
носослізного каналу або слізного мішка)
• Лікворея (при переломі ситовидної пластинки решітчастої або клиноподібної
кістки);

Діагностика:
Рентгенограма: робиться у двох проекціях (прямій та бічний). Відсутність рентгенологічних
змін не дає права виключити перелом.

Пальпація: кістково-хрящова крепітація уламків; кісткові нерівності на спинці та скатах

носа.

Лікування:

1) первинна хірургічна обробка рани (при відкритому переломі: зупинка

кровотечі та репозиції відламків);
2) Зупинка кровотечі шляхом введення в нього невеликих тампонів, змочених
3% перекисем водню або 5% амінокапроновою кислотою (якщо нема зсуву);

3) Вправлення уламків кісток проводиться ендоназально (як при вікритому так

і при закритому преломі);

A. При бічному зміщенні спинки носа: великим пальцем правої руки при
викривленні вліво (та навпаки), має бути характерний хрускіт.

B. Зміщення дозаду (в сторону порожнини носа): вправляють за

допомогою носового елеватора, на яку вдягнута резинова трубка (або
прямим пінцетом, який обернутий марлею) - одночасно натискаючи
інструментом на зміщені всередину відламки зсередини і пальцями іншої
руки ззовні, встановлюють відламки в правильне положення.

4) Для попередження повторного зміщення уламків та утриманні їх у

правильному положенні (4-6 днів);

• тампонують верхній та середній носові ходи йодоформною турундую, які

змочені у вазеліновій олії;

• в нижній носовий хід вводять гумові, обернуті йодоформною турундую,

трубки для забеспечення дихання;

5) Для утриманні уламків ззовні у ділянці скатів носа, вкладають тугі марлеві
валики і фіксують їх пластером;

6) При багатоуламковому переломі спинки носа накладають колоїдну пов’язку;

2.9 Поєднані травми кісток лицевого черепа. Особливості клініки. Птклчок
Поєднана травма - це травма, коли один чинник уражує кілька органів або
 анатомічних ділянок тіла. Це ушкодження тканин та черепно-мозкова травма,
або одночасне ушкодження інших кісток тіла;

Клінічна симптоматика сполучено травми залежить від тяжкості та характеру

черепно-мозково та черепно-лицево травми. Переважає неврологічна
симптоматика, яка утруднює діагностику.
Черепно-мозкова травма поділяється на 3 форми:
1. Струс мозку.
2. Забі мозку (легкого, середнього, тяжкого ступеня).
3. Здавлювання мозку (на фоні ого забою та без забою мозку).

Симптоматика черепно-лицево травми складається з загально- мозкових та

осередкових симптомів.
Загально-мозкові симптоми:
• втрата свідомості;
• амнезія (повна або часткова) антеградна або ретроградна;
• головни біль;
• запаморочення;
• нудота і блювота (однократна, багатократна).

Осередкові симптоми:
• зіничні (зміни розміру зіниць, форми, реакці );
• ослаблення рогівкових рефлексів;
• порушення рухів очних яблук;
• парез лицевого нерва (односторонні , двосторонні (гіпомімія));
• вегетативні розлади подиху і кровообігу.

Струс головного мозку – закрите механічне пошкодження, що

характеризується порушенням функці мозку без явних виражених
морфологічних змін.
• втрата свідомості
• одноразове або багаторазове блювання
• повільни або прискорени пульс
• підвищення температури тіла до 37,70С
• в’ялість, сонливість, апатія, головни біль та запаморочення
• нудота
• лабільність серцево діяльності
• втома, погіршення пам’яті.

Забі головного мозку – закрите механічне пошкодження головного мозку, що

характеризується виникненням осередків деструкці ого тканини, проявляється
неврологічною та психопатологічною симптоматикою. У клінічно картині до
симптомів струсу приєднуються осередкові симптоми:
• головни біль
• блювання
й
й
й
й
й
ї
ї
й
ї
й
ї
й
й
ї
й
ї
й
ї
й
ї
 • брадікардія
• сонливість
• оглушення
• епілептіформні напади
• сопор, потім – кома.

Здавлювання головного мозку – обумовлено внутрішньочерепними

гематомами (субдуральними, єпідуральними, внутрішньомозковими),
здавлюваними переломами кісток мозкового черепу, зростаючим набряком
мозку.
Симптоми внутрішньочерепних гематом:
• динаміка погіршення загального стану хворого та ого свідомості
• збільшення внутрішньочерепного тиску
• гіпоксія мозку
• підвищення загальномозково та осередково неврологічно симптоматики
• вегетативні розлади.

Лікворея – це витікання спинномозкової рідини назовні в результаті травми або

інших захворювань. У разі розвитку ліквореї з’являється пряме сполучення
субарахноїдального простору з зовнішнім середовищем, це призводить до
грубих інфекційних ускладнень з боку нервової системи (менінгіт, енцефаліт,
вентрикуліт).
Клініка:
• скарги на головний біль стискаючого характеру, що посилюються у
вертикальному положенні
• нудота
• спрага.
• при розвитку ознак інфекції стан погіршується, відзначається:
підвищення температури тіла до 39-40 град., пригнічення свідомості,
менінгеальні симптоми, можуть бути судоми.

2.10 Опіки обличчя. Клініка, лікування. Оокл

Опік - пошкодження тканин організму в результаті дії високих температур,

хімічних речовин, струму, іонізуючого віпомінювання
К-ція: за етіологією
• Термічні
• Хімічні
• Едектричні
• Променеві
К-ція: за обставинами
• Побутові
• Воєнного часу
ї
ї
й
ї
• Виробничі
Клініка:

Опіки І ступеня: почервоніння та набряк шкіри (сті ка артеріальна гіперемія

та запальна ексудація), помірний біль; (ліквідується на 3-5 добу)

Опік самостійно епітелізується, залишається виражена пішментація, яка

потім зникає.

Опіки ІІ ступеня: з’являються пухирці, які виповнені прозорою жовтуватою

рідиною. Під злущеним епідермісом залишається оголени базальни ого шар.

Гострі запальні явища та набряк починають зменшуватися з 4-5 дня, через 7-10
днів ураженна поверхня покривається епітелієм.

Рубця не залишається (тому що епітелізація йде із збереженних шарів

епідерміса).
Опіки ІІІа ступеня (дермальні): це ураження саме шкіри, не на всю товщину
(часто ураження обмежується ростовим шаром епідермісу), іноді настає
змертвіння поверхні дерми при збереженні більш глибоких шарів, елементів
та шкірних придатків.

Опікова поверхня може покриватися глибокими пухирцями та струпом.

Загоєння відбувається протягом 4-6 тижнів з утворенням рубців.

(На кордоні змертвілих і життєздатних клітин через добу фомується

демаркаційний вал, через 2 тижні - гранулчції. Починається відторгнення
струпа. Із епітеліальних придатків шкіри, які збереглися, відбувається
розростання епітелію по грануляціям (завдяки чому загоюються опіки).)

Опіки ІІІб ступеня: загибель шкіри на всю її товщу.

В результаті некрозу утворюється струп. Загоєння відбувається рубцевим

стягненням та крайовою епітелізацією.

Опіки IV ступеня: настає загибель епідерміса, дерми, підшкірної клітковини,

м’яхів, фасцій, кісток.

Перша допомога:

1) припинення дії термічного агента;

2) Пошкоджену ділянку охолодити (погрузити у воду на 10хв, прикласти лід);

3) Накласти асептичну суху пов’язку;

Загальне лікування:
й
й
ї
ї
й
ї
ї
й
 Після виведення хворого з шоку (3-4 доба) настає друга стадія опіково хвороби
– опікова токсемія. В це період проводять:
o дезінтоксикаці ну внутрішньовенну терапію
o продовжують вводити сольові та безсольові розчини, коло дні
плазмозамінники для утримання основних параметрів гомеостазу
o зді снюють фарсовани діурез з використанням селуретиків.

Місцеве лікування: відкритий метод (частіше за все); закритий метод (при

глибоких опіках);
• Знеболення 2% р-ном промедола;
• Марлевими кульками (змочених антисептиком) знімають відшарований
епідерміс, сторонні тіла;
• Маленькі пухирці не розкривають, великі підсікають;
• Опіки І - ІІ ступеня змащують цимезолем (відкритий метод);
• Висушують стерильним сарветками і закривають пов’язками (закритий
метод);
Для місцевого лікування застосовують: антибіотики, антисептики, аерозолі,
ферменти, сорбенти, штучне покриття, ксенотрансплантати тощо.
Відкрити метод лікування застосовують у разі локалізаці поверхневих опіків

Хірургічне лікування:
• декомпресивна некротомію з метою зменшення стиснення тканин,
розташованих глибше, при циркулярних опіках на кінцівках та грудні клітці;
• некректомію – висічення некротичних тканин з одномоментною
автодермопластикою шкірним клаптем;
• некректомію з тимчасовим закриттям раново поверхні ліофілізованою
свинячою шкірою і відкладеною автодермопластикою;
• традиці ни метод закриття опікових ран – поетапну вільну
автодермопластику;
• у разі поширених опіків та дефіциту шкірних ресурсів використовують сітчаті
трансплантати, італі ську та інді ську пластику шкірно-жировими клаптями,
а також використовують клапоть Філатова;
• шкірно-фасціальні трансплантати на судинно-м′язові ніжці;

2.11 Асфіксія при травмах ЩЛД. Види асфіксі . Допомога при виникненні
асфіксі . Аптщлдвадпва

Асфіксія - гостра дихальна недосатність.

Дислокаційна асфіксія - виникає при западінні язика, з двухстороннім

переломом нижньої щелепи (особливо в підборідній ділянці).

Обтураційна асфіксія - розвивається в наслідок закриття верхніх дихальних

шляхів стороннім предметом (блювотними масами, кров’яним згустком).
й
й
й
й
й
й
й
й
й
й
ї
й
й
ї
ї
й
ї
Стенотична асфіксія - виникає при набряку гортані, голосових зв’язок, при
здавлюванні задніх відділів гортані гематомою.

Клапанна асфіксія - розвивається при закриті входу в гортань лоскутом із

розірваних м’яких тканин з задньої стінки піднебіння

Аспіраційна асфіксія - спостерігається при попадінні (аспірації) у трахею і

бронхи блювотних мас, згустків крові і вмісту порожнини рота.

Клінічна симптоматика:
• часте, глибоке, спазматичне дихання;
• вдих шумни , свистячи ;
• пульс може прискорюватись, а надалі сповільнюватись;
• збудження змінюється втратою свідомості;
• лице бліде, губи ціанотичні, рот відкрити , язик може бути висунути ;

Алгоритм допомоги: залежить від виду асфіксії

Дислокаційна а.:
- постраждалого кладуть на бік або живіт;
- пальцями, які обгорнуті марлею, вивести язик назовні, звільнити вхід у
глотку
- при необхідності прошити язик і фіксувати кінці нитки навколо шиї або до
накладеної пов’язки;
Обтураційна а.:
• Пальцями (які обернуті марлею) видалити з ротоглотки всі сторонні тіла та
згустки крові;
• Перевернути потерпілого вниз головою і при кашльовому рефлексі сторонній
предмет може випатси;
• Прийом геймліха;
• Не можна прошивати язик (сприяє просуванню стороннього тіла);
Стенотична а.:
- Розсікти вогнище набряку, усунення гематом;
- При повільному розвитку асфіксі ефективним є застосування діуретиків;
- Трахеостомія або конікотомія (у разі неефективності попережніх заходів);
- Тампонада ротоглотки з попередньою трахеотомією при кровотечах з
невстановленим джерелом походження;

Клапанна а.: зшивання клаптів м’яких тканин;

й
й
ї
й
й
Аспіраційна а.: відсмоктування рідини з дихальних шляхів, при кровотечі -
припинення.

2.12 Медикаментозне лікування переломів кісток лицевого черепа. Млпклч

1) Анальгетики (дексалгін, розчин Кейвера);

2) Нестероїдні протизапальні засоби (німесил, нурофен);
3) Седативні;
4) Гіпосенсибілізуючі препарати (лоратадин, супрастин);
5) Загальне зміцнення організму (вітамінотерапія, біостимулятори,
метилурацил, пентоксил);
6) Детоксикаційна терапія (розчин Рінгера, 5% розчин глюкози);
7) Поліпшення місцевої гемодинаміки (нікотинова кислота, трентал);
8) Для промивання ран – ферментативні препарати (трипсин, хімотрипсин) та
антисептики (фурацилін, хлоргекседин);
9) Застосування антибіотиків при приєднанні бактеріальної інфекції;
2.13 Способи зупинки кровотечі при травмах ЩЛД. Сзкптщлд

Методи зупинки кровотеч поділяють на дві групи:

• тимчасові;
• остаточні.

До тимчасових методів належать:

• Пальцеве притискання (перетискання):
в рані
судини «протягом» («біля рани»)
магістральної судини (артерії)
• Стискальна (давляча) пов’язка;
• Щільне тампонування рани («туга тампонада»);
• Накладання кровоспинного затискача на кінці ушкодженої судини;

До остаточних методів належать:

• Механічні:
накладання затискача та лігатури;
ї
ї
 прошивання судини в рані;
накладання судинного шва (судинна пластика).

• Фізичні:
електрокоагуляція;
інтраопераційне зварювання.

• Хімічні:
медикаменти, що звужують просвіт судин (адреналін, норадреналін);
медикаменти, що впливають на згортання крові:
- місцеві (перекис водню 3 %);
- загальні (транексамова кислота, амінокапронова кислота, вікасол);

• Біологічні:
• місцеві (гемостатична, фібринна, желатинова губки);
• загальні («свіжа» донорська кров, фібриноген, плазма крові).

2.14 Ускладнення при переломах щелеп. Уппщ

Всі ускладнення певною мірою умовно можна поділити на дві групи:

1) Ускладнення загального характеру (пов’язані з порушеннями систем і
органів):
• шок,
• колапс
• гостра дихальна, серцева недостатність
• психоневрологічні розлади.

2) Ускладнення місцевого характеру (пов’язані з видом, характером та обсягом

ушкодження, якістю, строками обробки рани):
• асфіксі
• кровотечі
• різні гні но-некротичні процеси
• ушкодження репаративних процесів
• дефекти деформаці органів і тканин обличчя.
За строками виникнення поділяються на 4 групи:
1. Безпосередні (до доби):
• Загальні
- Шок
- Колапс
ї
й
й
ї
 - Гостра серцева недостатність
- Дихальна недостатість

• Місцеві
- Кровотеча
- Асфіксія
2. Ранні (6-8-10 діб):
• Загальні:
- порушення водно-сольового балансу та кислотно-лужно рівноваги
- пневмоні .
• Місцеві:
- ранні вторинні кровотечі
- асфіксі
- запальні процеси м'яких тканин.
3. Пізні (12 — 40 діб):
• Загальні:
- пневмоні
- ранні психоневрологічні порушення
- гіповітамінози.
• Місцеві:
- травматични остеомієліт кісток обличчя
- травматични га морит
- слинні нориці
- порушення консолідаці відламків: переломи, що не зрослися,
контрактури різно етіологі .

4. Віддалені ускладнення (понад 2,5 міс.)

• Загальні:
- вторинні психоневрологічні порушення.
• Місцеві:
- несправжні суглоби
- деформуючі та кело дні рубці
- контрактури
- хронічни травматични остеомієліт
- слинні нориці
- дефекти деформаці кісток та м'яких тканин щелепно-лицево
ділянки.
ї
й
й
ї
ї
й
й
й
ї
ї
ї
ї
й
ї
ї
ї
 2.15 Реабілітація постраждалих з травмами ЩЛД. Рпзтщлд

У програми фізично реабілітаці (після перелому нижньо щелепи) включають

такі:
• лікувальна фізична культура (ЛФК);
• масаж (15-20 процедур через або кожен день);
- при оми погладжування,
- розтирання,
- розминання,
- вібраці
• фізіотерапевтичні процедури;
• механотерапію;

Реабілітація хворих зді снюється в три періоди.

Перший період (ЛФК)
Завдання:
• поліпшення загального стану хворого;
• стимуляція репаративних процесів в пошкоджених кістках і м’яких тканинах;
• профілактика ускладнень, пов’язаних з іммобілізацією (остеомієліт,
псевдосуглоб, контрактура);
Початок: на 2-3 день після накладення хворому пості но іммобілізаці і триває
до появи початкових ознак формування кістково мозолі.
Тривалість: 3-4 тижні (при переломах н. щ.)
Методика занять: індивідуальни підбір загальнозміцнюючих дихальних і
спеціальних вправ на фоні відповідного рухового режиму, адекватного стану
хворого.
В перші 3-4 доби рекомендується напівпостільни режим (палатни ).
В подальшому – вільни рухови режим.

Другий період (ЛФК):

Завдання:
запобігти розвитку тугорухливості скронево-нижньощелепного суглоба;
підготувати хворого до виписки зі стаціонару;
Методика занять:
• збільшується тривалість занять (за рахунок більшого числа загально-
зміцнюючих спеціальних вправ);
• функціональне навантаження для суглоба посилюють, призначаючи хворому
індивідуальні завдання (декілька вправ, які виконуються самостійно 7-10
разів на день);
• при двощелепному шинуванні механотерапію і пасивні рухи нижньо щелепи
не застосовують, оскільки це може призвести до утворення псевдосуглоба;
й
ї
ї
й
й
й
ї
й
ї
й
й
ї
ї
й
ї
ї
Третій етап (завершальний): після завершення іммобілізаці (тобто до моменту
формування повноцінно кістково тканини)
Завдання: повна медична реабілітація хворого і повернення ого до трудово
діяльності.
Методика: вправи для жувально мускулатури, які виконуються з
максимальною амплітудою рухів (навіть на фоні помірного болю) - дозволяє
усунути наявні обмеження у функці скронево-нижньощелепного суглоба.
• активні;
• активно-пасивних і з опором;
• Механотерапія;

Масаж і теплові процедури, що передують заняттям лікувальною гімнастикою,

покращують ефективність відновного лікування.

ІІІ частина (Раки)

3.1 Особливості клініки доброякісних і злоякісних
пухлин. Окдізп

Доброякісна пухлина — новоутворення, патологічний процес, зумовлений

обмежено-неконтрольованим розмноженням клітин, без ознак інвазії та
метастазування.
Деякі пухлини можуть переходити у злоякісні (малігнізуватись).
Клініка: скарги на
• Наявність новоутворення (визначається пальпаторно та візуально);
• Больовий синдром (рідко);
• Порушення нервової чутливості (тиск пухлини на нервовий стовбур);
• Порушення функції;

Злоя́кісна пухли́на — патологічний процес, зумовлений неконтрольованим

розмноженням клітин, інвазією та, метастазуванням.
• дають метастази;
• рецидивують;
• проявляються місцевими змінами і впливають на весь організм;
• не переходять у диференційовані форми

Доброякісні пухлини Злоякісні

Мають незначні відхилення від Виражений атипізм: тканинний і
материнської тканини клітинний
Експансивний ріст Інфільтративний ріст
ї
ї
ї
ї
ї
й
ї
Ростуть повільно
Відсутність болю
Відсутність парезів
Рухомість
Досягають великих розмірів
Рідко зазнають виразкування
Не дають метастазів
Рецидивування не характерне
Мало порушують загальний стан
хворого
Ростуть швидко
Біль в ділянці пухлини
Парез або параліч м’язів
Обмежена рухливість
Рідко досягають великих розмірів
Часто зазнають виразкування
Дають метастази
Часто рецидивують
Мають значний вплив на весь організм

3.2 Причини виникнення злоякісних пухлин. Пвзп

Пухлина, або бластома — це атипове новоутворення тканини, яке
відрізняється від інших форм росту (регенерації, гіперплазії, проліферації,
метаплазії) основними біологічними властивостями.
Фактори, які впливають на розвиток захворювання:
1) Потрапляння в організм концерогенів
2) Вікові зміни в організмі
3) Особливості обмінних процесів, імунної системи та спадковість
4) Контакт із радіоактивними та канцерогенними речовинами
5) Особливості клімату

Етіологія: пухлини можуть викликатися хімічними, фізичними й

біологічними агентами, які називаються канцерогенами.

За хімічною структурою канцерогени поділяють:

• а) поліциклічні ароматичні вуглеводні – найбільше у
1. тютюновому димі,
2. відпрацьованих газах автотранспорту,
3. в димі доменних печей,
4. асфальті,
5. відходах хімічних виробництв.
Проявляють переважно місцеву канцерогенну дію (дія на шкіру - рак; під
шкіру – саркома).

• б) ароматичні аміни й аміди: використовують для

6. забарвлення натуральних і синтетичних волокон;
7. в поліграфічній промисловості, кольоровій фотографії;
8. Косметиці;
9. для синтезу лікувальних речовин, інсектицидів.
Канцерогенна дія проявляється при введенні їх у травний канал, під шкіру або
при змащуванні шкіри.
Пухлини з'являються в органах, віддалених від місця введення, найчастіше -
в печінці, сечовому міхурі, кишечнику, нирках.

• в) нітрозаміни й нітрозаміди: використовуються як

10. антиоксиданти,
11. пестициди,
12. розчинники фарб,
13. напівпродукти при синтезі барвників, ліків і полімерів.
Канцерогенність їх для людини не доведена, але експериментальні дані
викликають онкологічну настороженість.

Фізичні канцерогени: іонізуючі, і меншою мірою - ультра-

фіолетові промені.
Іонізуючі промені діють не прямо, а через утворення високоактивних
вільних радикалів, які порушують структуру ДНК. Ультрафіолетові промені
перешкоджають її репарації.

Біологічні чинники: онкогенні віруси;

Поділяються на дві групи залежно від молекулярної структури геному -
• РНК-вмісні (головна группа) - Ретровіруси;
• ДНК-вмісні,
Онкогенні віруси вносять в інфіковану клітину свій геном, до складу якого
входить трансформуючий ген «вірусний онкоген». Продукт його діяльності
(онкобілок) розпочинає трансформацію клітини і підтримує її в
трансформованому вигляді.

ПАТОГЕНЕЗ:
На підставі сучасних знань була сформульована наукова теорія, відома під
назвою концепції онкогена. Вона об’єднує всі форми канцерогенезу (хімічний,
фізичний і вірусний) у єдиний універсальний механізм. Всі патогенні фактори
призводять до одно – пошкодження ДНК.
Перетворення нормальної клітини в пухлинну відбудеться тоді, якщо
пошкодження буде локалізуватися в ділянці ДНК, де розташовані гени, які
контролюють ріст і диференціацію клітини.
Ці гени були названі клітинними онкогенами, або протоонкогенами. Вони є
звичайні компоненти клітинного геному й абсолютно необхідні для
життєдіяльності клітини. Без протоонкогенів була б неможливою клітинна
проліферація.
Онкогени активуються за допомогою вірусної трансдукції, або ж точнових
мутацій.
Нормальний керований процес росту й дозрівання втрачається й замінюється нескінченним потоком
клітинних поділів, при якому клітини не встигають диференціюватися.

3.3 Механізми захисту організму від злоякісного росту. Мзовзр

Імунна відповідь проти злоякісної пухлини, якщо вона виникає, має
комплексний характер і складається з клітинних та гуморальних реакцій.
В клітинній та гуморальній реакції беруть участь:
• майже всі основні популяції лімфоцитів;
• гранулоцити;
• дедритні клітини;
• тучні клітини;
Проте домінуючим є клітинний імунітет, і головне значення надається
макрофагам та лімфоцитам.
Т-лімфоцити – основні клітини, відповідальні за безпосереднє розпізнавання
та знищення пухлинних клітин. Вони здійснюють імунологічний нагляд,
потім проліферують і руйнують недавно трансформовані клітини пухлини після
розпізнавання пухлиноасоційовані антигени.
Природні кілери (NK) - це ще одна популяція ефекторних клітин, що мають
активність проти пухлинних клітин. На відміну від цитотоксичних т-
лімфоцитів, NK-клітини не мають рецепторів до антигенів, але все одно здатні
розпізнавати нормальні клітини, інфіковані вірусом, або пухлинні клітини. Їхня
активність проти пухлинних клітин названа природною, оскільки не
індукується жодним специфічним антигеном.
Натуральні Т-кілери (NKT) є спеціалізованими CD1d-рестриктованими Т-
лімфоцитами, які розпізнають ліпідні антигени. Після стимуляції NKT-клітини
активують імунні клітини як уродженої, так і набутої ланок імунітету в
мікрооточенні пухлини. NKT-клітини є вродженими Т-лімфоцитами, які швидко
реагують на антигенну стимуляцію та негайно продукують велику кількість
цитокінів та хемокінів.
Макрофаги, активовані комбінацією факторів, включаючи лімфокіни (розчинні
фактори, що синтезуються Т-лімфоцитами) та інтерферон, можуть знищувати
специфічні пухлинні клітини.
Дендритні клітини – це спеціальні антиген-презентуючі клітини, присутні у
бар'єрних тканинах (наприклад, у шкірі, лімфовузлах). Вони відіграють основну
роль в ініціації пухлинно-специфічної імунної відповіді. Ці клітини поглинають
пухлинно-асоційовані білки, переробляють їх і презентують
пухлинноасоційовані антигени Т-клітинам для стимуляції відповіді ЦТЛ проти
пухлинних клітин.
Гуморальний імунітет: На відміну від Т-клітинної цитотоксичної імунної
відповіді гуморальні антитіла не забезпечують суттєвого захисту проти
пухлинного росту. Дія цитотоксичних антитіл спрямована проти поверхневих
антигенів пухлинних клітин. Ці антитіла можуть виявляти протипухлинні
ефекти, за допомогою комплементарного зв'язування або діючи як мітка для Т-
клітин, які руйнують пухлинні клітини (антитіл-залежна клітинно-
опосередкована цитотоксичність).
3.4 Передракові захворювання лицево оболонки порожнини рота і губ.
Класифікація А.Л. Машкіле сона (1970 р.). пзлопрігк

Передраки – патологічні стани, які тривалий час передують появі злоякісних

пухлин, але не завжди перетворюються в них, і є стадією канцерогенезу. Кожен
рак має свій передрак, але не кожен передрак обов’язково перетворюється на
рак. (ауф)
Передракові захворювання шкіри (преканкрози) поділяють на:
Облігатні – такі, що обов’язково трансформуються в інвазивний рак через
певні проміжки часу.
Факультативні – їх переродження в рак можливе й відбувається досить часто,
однак не є обов’язковим
Класифікація передракових змін слизової оболонки рота і червоної
облямівки губ.
І. Облігатні передракові захворювання:
1,1 Хвороба Боуена та еритроплазія Кейра.
1,2 Бородавчастий, або вузликовий передрак червоної облямівки губ.
1,3 Абразивний преканцерозний хейліт Манганотті.
1,4 Обмежений передраковий гіперкератоз червоної облямівки губ.
II. Факультативні передракові захворювання з великою ймовірністю
трансформації в рак.
2,1 Лейкоплакія ерозивна і верукозна.
2,2 Папілома і папіломатоз піднебіння.
2,3 Шкірний ріг.
2,4 Кератоакантома.
III. Факультативні передракові захворювання з малою ймовірністю
трансформації в рак.
3,1 Лейкоплакія проста.
3,2 Хронічні виразки слизової оболонки порожнини рота.
3,3 Ерозивна і гіперкератична форма червоного вовчака і червоного плоского
лишаю.
3,4 Пострентгеновський хейліт і стоматит.
3,5 Метеохейліт.

ОБЛІГАТНІ ПЕРЕДРАКИ:
1,1 Хвороба Боуена
й
ї
 К-ція за формами:
1) папуло-лусочкова;
2) папуло-кірочкова;
3) атрофічна;
4) мокнуча.
Локалізація:
A. язик,
B. м'яке піднебіння,
C. дужки і язичок,
D. ретромолярна ділянка щік,
E. червона кайма губ.
Клініка.
• Має вигляд бляшки (декількох) неправильної форми, округлої форми вкритих
серозно-кров’яними кірочками;
• Чітко відокремлена від навколишніх тканин;
• При знятті кірочки поверхня блідо-рожевого, темно-червоного кольору, краї її
припідняті;
• Поверхня бляшки гладенька або шорстка;
• Нерівномірний ріст вогнища по переферії;
• Строкатість (через наявність ділянок ерозії, поверхневої атрофії, вогнищ
гіперкератозу та піднесеної зони;
• В деяких випадках ерозії можуть займати всю поверхню бляшки та
покриватися серозними кірочками;
• Перебіг безболісний, регіональні лімфавузли не збільшені та не болючі;
Диф.діагностика: з ле коплакією, червоним плескатим лишаєм, сифілісом.
Діагностика: патогістологічне дослідження.
Лікування: електрохірургічне (широке видалення осередку) або криогенна
деструкція в межах здорових тканин.

1,1 Еритроплазія Кейра

Локалізація:
1) Слизова оболонка порожнини рота
2) Червона облямівка губ (у більш похилого віку)
й
Клініка:
• Хворі відчувають печіння або свербіж в ділнці вогнища на слизовій оболонці
• Вогнище чітко обмежене, яскраво-червоного кольора, з бархатистою або
поверхнею, що дещо лущиться
• Осередки злегка підвищуються над поверхнею слизової оболонки.
• Поверхня осередку гладка, гіперемована, дещо оксамитова.
• При приєднанні вторинної інфекції можуть виникати гнійні плівки або
білуватий наліт (при кандидозі)
• В деяких випадках виникають поверхневі виразкування з серозним
виділенням;
При переході у рак: інфільтрація вогнища посилюється, з’являється
поверхневе або більш глибоке виразкування, вкрите білувато-брудним нальотом
або кірками. Можливі метастази у регіональні лімфовузли.
Дифдіагностика: з лейкоплакією, сифілісом, специфічними запальними
захворюваннями.
Лікування: радикально хірургічне. Хіміотерапія - малоефективна.
Консервативне лікування - неефективне.
1,2 Бородавчастий (вузликовий) передрак червоної облямівки губ.
Локалізація: на червоній облямівці нижньої губи збоку від серединної лінії. На
шкіру не розповсюджується
Клініка:
• Різко обмежене новоутворення, напівкулястої форми, щільної ко-ції
• Вступає над червоною облямівкою
• Поверхня сірувато-рожева, з міцно прилеглими білуатими лусочками (при
великій кількості лусочок приймає сіруватий колір)
• Пальпація безболісна
Диф.діагностика: звичайна бородавка, папілома, піогенна гранульома,
При переході у рак: (декілька місяців)
• з’являється ущільнення біля основи новоутворення,
• болючість,
• збільшення у розмірі,
• виникнення кровоточивості.
Лікування: хірургічне (висіченя вузла в межах здорової тканини з подальшим
гістологіним дослідженням).

1,3 Абразивний преканцерозний хейлит Манганотті

Виявляється частіш за все у чоловіків похилого віку.
Клініка:
• На червоній облямівці губ є одна (рідко-дві) ерозія
• Овальної форми з гладкою (ніби полірованою поверхнею), насичено
червоного кольору
• Не кровоточить та безболісна
• По краях ерозії епітелій припіднятий у вигляді валика
• Поверхня ерозії вкрита кров’яними або серозними кірочками, які щільно
прилягають
• Ерозії, не покриті кірками, не мають схильності до кровоточивости.
• Ущільнення тканин в основі і навколо ерозії звичайно немає
• Зазвичай безболісні або слабоболісні.
• Іноді вони виникають на фоні невеликого запалення, відмінного нестійкістю.
При переході у рак: (від місяця до років)
• Поява ущільнення біля основи ерозії;
• Кровоточивість (звичайні ерозії не кровоточать навідь при травмах);
• Сосочкове розростання на поверхні ерозії
Дифдіагностика:
• Пузирчатка (множинні пухирці на слизовій губ та рота
• Ерозивно-виразкова форма червоного плоского лишая (папули у вигляді
мережевного білуватого нальоту)
• Ерозивна лейкоплакія (білувата, щорсткувата, виступає над рівнем кайми)
Лікування: консервативне (стимулюють епітелізацію) та хірургічне
- Вітамін А (по 10 крапель 3р/д)
- Рибофлавін, тіамін, нікотинова кислота
- Аплікації з вітаміном А або суміш Д2

1,4 Обмежений передраковий гіперкератоз червоної облямівки губ.

На нижній губі у чоловіків молодого та середнього віку
Клініка:
• Різко обмежена ділянка поліагональної форми;
• Поверхня вкрита тонкими лусочками сірувато-коричневого кольору, які
щільно прикріплені;
• В більшості випадків вогнище не піднімається над рівнем червоної облямівки
(іноді навість здається запавшим, оточеним білуватим валиком);
• При пальпації ділянка гіперкератоза м’яка, біля основи, безболісна;
• Поверхневий шар - щільний (через лусочки);
При переході у рак:
- Ущільнення біля основи вогнища;
- Рухомість обмежується;
- Посилюється ороговіння, можуть з’являтися ерозії;
Дифдіагностика:
• Лейкоплакія (відрізняється наявністю лусочок та розміром ураження);
• Червоний плоский лишай (характерна запальне забарвлення по переферії
ураження);
Лікування: хірургічне (в межах здорової тканини висічення)

ФАКУЛЬТАТИВНІ ПЕРЕДРАКОВІ ЗАХВОРЮВАННЯ З ВЕЛИКОЮ

ПОТЕНЦІЙНОЮ ЗЛОЯКІСНІСТЮ:
2,1 Лейкоплакія верукозна та ерозивна
Лейкоплакія - дистрофічна зміна слизової оболонки, яка супруводжується
ороговінням епітелію, виникає при хронічному подразненні.
Локалізація: чоловіки середнього та похилого віку
• Слизова оболонка порожнини рота біля кутиків рота
• Язик та губа (рідко)
• Піднбіння та альвеолярний відросток
• Червона облямівка нижньої губи, сбоку від центра (в центрі губи - рідко)
Верукозна: різко виражене ороговіння та гіперплазія
• Вогнища ураження сірувато-білого кольру
• Виступають над слизовою оболонкою
• на дотик шорстка та відносно щільна, безболісна
• На фоні плоских ділянок виявляють щільні бугристі утворення та
бородавчасті розростання;
Ерозивна:
• Виявляють поодинокі або множинні ерозії або виразки на фоні плоскої
лейкоплакії
• Одночасно виникають тріщіни
• Супроводжується біллю, який посилюється під час їжі

При переході у рак:

- кровоточивість
- сосочкові розростання
- Збільшення у розмірі ерозій або виразок
- Зміна кольору поверхні
- Ущільнення біля основи вогнища ураження, при пальпації

Лікування: консервативне або хірургічне, кріотерапія.

• Виключення травмуючих та подразнюючих факторів
• Санація порожнини рота
Консервативне лікування: вітамінотерапія
• Вітамін А (олійний р-н по 10 крап. 3 р/д протягом 2 місяців)
• Вітаміни комплексу В
• Місцево - аплікації олійного концентрату вітаміна А

2,2 Папілома. - істинна доброякісна пухлина епідерммісу

Клініка:
• Одиночне бородавчасте розростання кулеподібної або сплощеної форми
• Розташовується на ніжці, що чітко відмежована від навколишніх тканин
• Поверхня нерівна, мілко або крупнозерниста
• Сіро-коричневого кольору, іноді з бурим відтінком (на слизовій блідо-
рожевого кольору); при ороговінні епітелію набуває білий або сірий відтінок;
• По зовнішньому вигляду нагадує цвітну капусту
• При пальпації м’яка, безболісна, легко рухома
Дифдіагностика: вульгарна та сиборейна бородавка, реактивним
папіломатозним розростанням, папіломатозною вадою розвитку епідерміса.
Лікування: хірургічне
2,2 Папіломатоз. - множинне розростання папілом на окремій ділянці шкіри,
губ або слизової оболонки порожнини рота та язика.
Локалізація: слизова оболонка твердого і м’якого піднебіння
Клініка:
• щільні вузлики, що добре контуруються, напівкулястої форми;
• застійно-червоного кольору;
• підносяться над поверхнею;
• іноді вузлики зливаються;
• поверхня унаслідок зроговіння може мати сірувато-білий колір;
Лікування: хірургічне.
Профілактичні заходи.
• Санація порожнини рота з раціональним протезуванням.
• Щадна дієта.
• Заборона куріння та вживання алкоголю.

2,4 Кератоакантома
Починається з утворення щільного, піднесеного над шкірою вузлика, який має у
ценрі поглиблення, яке заповнене зроговілими масами7
Вузлик швидкоросте через 2-4 тижні - досягає 2-3 см у діаметрі.
Протягом 2-3 місяців пухлиноподібний вузол може зменшуватись у розмірах,
ущільнюється, рогові маси відпадають та утворюють грубий рубець.
Лікування: хірургічне

2,3 Шкірний ріг - дброякісне новоутворення шкіри, яке характеризується

розростанням епідермісу з надмірним ороговінням.
Локалізація: червона облямівка губ, на обличчі та голові у похилих людей.
Клініка:
• має вигляд чітко обмеженого осередку (0,3 - 0,5 см в основі), від якого
відходить утворення конусоподібної форми (0,5 -1 см);
• сіруватого кольору або темно-коричневого кольору;
• щільно спаяне з основою;
При переході у рак:
- Рухомість по відношенню до шкіри значно зменшується;
- Може виникати болючість;
- При пальпації м’яких тканин біля основи відчувається ущільнення;
Лікування: хірургічне (висічення в межах здорової тканини).

ФАКУЛЬТАТИВНІ ПРЕДРАКОВІ ЗАХВОРЮВАННЯ З МАЛОЮ

ЙМОВІРНІСТЮ ТРАНСФОРМАЦІЇ В РАК

3,2 Хронічна виразка оболонки порожнини рота

Клініка:

• Овальний або круглий дефект слизової оболочки або червоної облямівки

• Краї інфільтровані, дно виразки м’яке та покрите фібриновим нальотом або

сірувато-жовтою кірочкою
• Іноді виразка оточена гіперемованим обідком

• При перетворенні у рак:

• Ущільнення у основи язика

• Підвищеня її країв та кровоточивість

• Можуть бути ущільненні лімфатичні вузли

Діагностика: цитологічне дослідження мазок-відбиток, зішкріб

Лікування:

• Якщо є виразка то її усувають і призначають загоювальні препарати (іруксол,

солкосерил)

• Якщо виразка не епітелізується її висікають в межах здорових тканин

3,3 Ерозивно-виразкова і гиперкератотична форми червоного вовчаку та

червоного плескатого лишаю.

ВОВЧАК

Локалізація:

• На відкритих ділянках шкіри

• Червона облямівка губ
• Слизова порожнини роат
 Клініка: ерозивно-виразкова форма

• На тлі гіперемії розташовані ерозії з чіткими контурами

• Ерозії легко кровоточать

• Не схильні до епітелізації, мають ущльнення в основі

• Мають невеликий гіперкератоз

Лікування:

• Синтетичні антималярі ні препарати;

• Невеликі дози кортикостеро дних препаратів (преднізолон, дексаметазон);

• Вітамінами групи В, нікотинова кислота;

• Місцево – аплікаці мазями з кортикостеро дами;

Профілактичні заходи:

• Уникати надмірно інсоляці .

• Захисту від УФ-променів: мазі (10 % фенілсаліцилат, 5 % хінін)

ЧЕРВОНИЙ ПЛЕСКАТИЙ ЛИШАЙ

Локалізація:

• на слизові оболонці щік в ділянці останніх молярів по ліні змикання зубів;

• на язиці;

• губи та піднебіння вражаються рідко.

Клініка:

• ерозі виразки вкриті фібринозним нальотом,

• після видалення нальоту – кровоточать.

• Навколо ерозі і виразок на гіперемі овані і набряклі основі є типові

папульозні висипання у вигляді сітки.

• На засті ному фоні гіперкератоз, що підноситься над рівнем червоно

облямівки губ, у вигляді бляшок, що нагадують ле коплакію (при
гіперкератичні формі червоного плескатого лишаю)
Лікування: консервативне та хірургічне
ї
й
й
й
й
й
ї
ї
й
ї
ї
й
ї
й
й
й
ї
ї
 • При ом преднізолону з делагілом всередину.

• За наявності протипоказань до кортикостеро дних препаратів всередину,

застосовюються ін’єкці гідрокортизону в слизову оболонку під осередки
ураження,

• Мазі «Холісал», «Солкосерил» та преднізолоново .

• При безуспішності терапі – хірургічне видалення осередку.

3,4 Хейліт та стоматит

ПІСЛЯПРОМЕНЕВИЙ ХЕЙЛІТ

Клініка:

• Гіперемія губ, сухість, тріщини, ерозі , атрофі ;

• можуть бути гіперкератоз або бородавчасті розростання епітелію;

Лікування: мазі з кортикостеро дними препаратами (метілурацилова), іноді
всередину призначають препарати хінолінового ряду.

Профілактичні заходи: уникати надмірно ді УФ-інсоляці .

ПІСЛЯПРОМЕНЕВИЙ СТОМАТИТ

Клініка:
- На слизових оболонках порожнини рота та язика виникає вологи мукозит,
можливо ерозивно-виразкового характеру.
- Епітеліальни покров в зоні опромінення може зроговівати.
Лікування:
- Аплікаці з маслом шипшини, обліпихи та інших жирових речовин.
- Полоскання розчинами антисептиків (розчин метацилу, хлорофіліпту).
Профілактичні заходи: уникати надмірно ді УФ-інсоляці .

3,5 Метіохейліт - пошкодження червоно облямівки губ, яке виникає під

тривалою дією сонячного випромінювання.

Клінічно виділяють дві форми:

1) Ексудативна:
й
ї
й
ї
ї
ї
ї
ї
ї
ї
ї
ї
ї
ї
ї
ї
ї
й
 • характеризується набряком та гіперемією,

• виникненням пухирців, ерозі , корочок, лусочок, тріщин;

2) Суха (ксерозна):

• червона облямівка має ярко червони колір,

• вкрита сірувато-білими лусками, котрі після х зняття з’являються знов;

• потім червона облямівка стає сухою, шороховатою, легко вразливою;

• у пацієнтів з’являється відчуття печі , зуду, болю;

• Для цього захворювання характерні рецидиви у весняно-літні період.

Лікування: терапевтичне (захисні креми, масло шипшини, обліпихи,

солкосерил)
Профілактичні заходи: захист губ від надмірно ді сонячного
випромінювання, застосування фотозахисних мазе .

3,1 Ле коплакія плеската

Клініка:

• обмежені осередки зроговіння, різно форми та розміру,

• не підвищується над поверхнею слизово оболонки;

• поверхня може бути складчастою,

• колір сірувато-біли , матови ;

• іноді, навкруги осередку, може бути запалення.

Локалізація:

• слизова оболонка щоки,

• ретромолярно ділянки,

• рідше – дна порожнини рота, язика, слизово оболонки губ.

Лікування: консервативне (масло обліпихи, шипшини, «Аекол», «Аевіт»).

Профілактичні заходи:
• Відмова від куріння, усунення подразнюючо жі, алкоголю;
й
ї
й
й
й
й
ї
ї
ї
ї
ї
ї
ї
ї
й
ї
й
• усунення хронічно травматизаці слизово оболонки порожнини рота
(гострими краями зубів, неякісно зробленими протезами);

• Протезування однорідним металом для попередження виникнення

гальванізаці

3.5 Лікування передракових захворювань слизово оболонки ротово

порожнини і губ. Диспансеризація пацієнтів. Лпзсорпіг

Методи лікування: вибирають залежно від нозологічної форми, локалізації та

стадії захворювання
• консервативне лікування,
• хірургічне видалення,
• променеве лікування,
• електрокоагуляція,
• кріодеструкція,
• лазеродекструкція.
Консервативне лікування: проводиться більше1 місяці
• видалити місцеві подразники, потім
• провести санацію порожнини рота (включаючи повноцінне протезування),
• категорично заборонити куріння та прийом їжі.
• виявити та пролікувати супутні захворювань інших органів та систем.
• прийом полівітаміни.
Лікування полягає у застосуванні засобів, що стимулюють епітелізацію
ерозій:
- концентрат вітаміну А;
- великі дози рибофлавіну, тіаміну, нікотинової кислоти;
- піридоксину, вітамінної мазі, лінол;
- мазі з кортикостероїдами та антибіотиками;
З облігатних передраків тільки при хейліт Манганотті допустима спроба
консервативного лікування.
Хірургічне лікування: висічення вогнища ураження в межах здорових тканин
з наступним терміновим гістологічним дослідженням.
Лікування інших видів облігатного передрака лише повне хірургічне.
Променеве лікування: проводиться якщо оперативне втручання неможливе.
Лікування проводиться онкологами. Після лікування раку або передракових
захворювань хворі повинні бути на диспансерному спостереженні.
Диспансеризація: Всі хворі з передпухлинними захворюваннями щелепно -
лицьової ділянки повинні бути під диспансерним спостереженням і лікуватись у
лікарів-стоматологів.
ї
ї
ї
ї
ї
ї
Хворі з облігатними передраками підлягають систематичному спостереженню у
лікарів онкологів.
3.6 Рак слизово оболонки дна ротово порожнини. Клініка, діагностика,
лікування. Шляхи метастазування. Рсодрпкдлшм

Рак дна порожнини рота

Локалізація: на м'язах дна рота
Може поширюватись на: нижню частину язика та слинні залози.
Скарги: біль та посилення слиновиділення
• Люди звертається вже при приєднанні вторинних інфекцій та появі болю;
• Може вже визначатися поширення пухлини на нижню щелепу й м'язи дна
порожнини рота;
Статистика: Рак дна порожнини рота - 20% усіх плоскоклітинних раків
порожнини рота, з них 3 56% аденокарцином малих слинних залоз. Часто дно
порожнини рота інфільтрується вторинно злоякісними пухлинами язика, ясен,
нижньої щелепи, підшелепних слинних залоз.
Клініка: 3 періода
• початковий період
• розвинений період
• період занедбаності
Початковий період:
• на слиз. об. з’являються безболісні вузлики, тріщини, виразки, білі плями.
• невдовзі з’являються біль, гіперсалівація, неприємни запах із рота.
У початковий період розвитку раку органів порожнини рота доцільно виділяти
три анатомічні форми: палілярну, інфільтративну й виразкову форми.
1. Папілярна форма раку являє собою пухлину грибовидної форми на
слизовій оболонці з папілярними виростами.

Такі пухлини мають чіткі межі, розташовуються поверхнево та відмічаються

у чверті всіх хворих. Пухлина буває щільною та кровоточивою.

2. Інфільтративна форма раку характеризується дифузним ураженням,

твердим, нерідко болісним інфільтратом у товщі тканин.
- Інфільтрат не має чітких меж;
ї
ї
й
 - Слизова оболонка над ним здається нормальною, інколи з’являється
невелика виразка в центрі пухлини;
- За гістологічною будовою рак порожнини рота в 90–95% випадків -
плоскоклітинний зроговілий, рідко — незроговілий та
недиференційований;

3. Виразковий рак характеризується наявністю виразки з інфільтратом

навколо.
- Дно ракової виразки дрібногорбисте, вкрите фіброзним нальотом.
- В основі виразки пальпується щільний інфільтрат.
- Далі виразка збільшується та набуває вигляду кратера
Розвинений період внаслідок вторинних супутніх запальних змін у хворих
виникає:
• сильни біль з іррадіацією, утруднюється мова;
• хворі відмовляються від жі, порушується сон;
• Типовим симптомом є смердючий запах з рота – супутник розпаду й
інфікування пухлини;
• У багатьох хворих посилюється салівація (в результаті подразнення слизової
оболонки продуктами розпаду пухлини);
Період занедбаності. вважають винятково агресивним і злоякісним, оскільки
він швидко поширюючись, руйнує прилеглі тканини.
• Пухлинни інфільтрат виразкується, піддається розпаду (це збільшує
страждання хворого);
• З'являється пості на кровоточивість з пухлинно тканини;
• Зменшується рухомість язика (внаслідок росту пухлини);
• Проростання пухлини в ділянку жувальних м’язів приводить до контрактури
(тризм);
• Пості но прогресують явища некрозу;
Діагностика:
• Візуально й пальпаторно оцінюють локалізацію пухлини, її розмір,
ступінь поширення й клінічну форму.
й
й
й
й
ї
ї
• Вторинне ураження пухлиною кісток лицевого черепа визначається за
допомогою рентгенологічного методу дослідження і сцинтиграфії
• Морфологічний метод дослідження визначає пухлинну приналежність
біопсійного матеріалу, гістологічну будову новоутворення, ступінь
диференціювання раку, поширеність пухлинної інфільтрації в прилеглі
тканини, судини.
• Цитологічний метод має важливе значення для диференціальної діагностики
невеликих за розміром пухлин і передпухлинних захворювань.
• Діагностика регіонарних метастазів: необхідна оцінка кількості і
локалізації регіонарних метастазів у лімфатичних вузлах шиї, що визначають
пальпаторно й ультразвуковим скануванням. Цитологічне дослідження
пунктатів з метастатичного вузла дозволяє у 30% випалків поставити
правильний діагноз.
• Діагностика віддалених метастазів вимагає дослідження органів, які
найчастіше уражуються при плоскоклітинному раку. Застосовують
рентгенографію органів грудної клітки, функціональне й ультразвукове
дослідження печінки (біохімічний аналіз крові, радіоізотопне дослідження.

Лікування:
Методи лікування злоякісних пухлин: хірургічний (основний), променева
терапія, модифіковані способи променевої терапії, комбіноване лікування,
хіміотерапія.
Хірургічний метод: два принципи: абластика й антибластика.
При місцевопоширеному раку дна порожнини рота виконують комбіновану
половинну електрорезекцію язика з резекцією дна порожнини рота (при
показаннях - з резекцією нижньої щелепи) з одномоментною пластикою
шкірно-м'язовими клаптями.
Променеве лікування (або самостійно, або в поєднанні з хірургічним і
хіміотерапевтичним методами).
Щодо хірургічного методу променева терапія буває перед-, інтра- і
післяопераційною.
Опромінення буває зовнішнім (за допомогою рентгено- чи телегамма-
установки, бетатрону, циклотрону та ін.) і внутрішнім;
Зовнішнє опромінення:
• дальньодистанційним (на відстані від опромінюваної поверхні понад 30 см),
• близькофокусним (на відстані 1,5-25 см) і
• контактним;
Внутрішнє опромінення: внутрішньотканинним і внутрішіньопорожнинним.
За один сеанс хворий отримує 2--2,5 Гр щодня впродовж 1-1,5 міс.
Передопераційний курс становить 40- -50 Гр, післяопераційний (під час
радикальної операції) - 50-60 Гр.
Нині найчастіше використовують такі види комбінованого лікування
злоякісних пухлин щелепно-лицевої ділянки:
• радикальна операція - післяопераційна променева терапія (50--60 Гр);
• передопераційна променева терапія (40-50 Гр) - радикальна операція;
• курс хіміотерапії + радикальна операція + післяопераційна променева
терапія.

МЕТАСТАЗУВАННЯ – це перенесення пухлинних клітин із первинного

вогнища у віддалені ділянки з наступним приживленням їх і утворенням
вторинних вогнищ.
Шляхи метастазування:

• гематогенний,
• лімфогенний,
• периневральний,
• імплантаційний,
• змішаний.
Рак дна порожнини рота, альвеолярних відростків нижньої щелепи та слизової
оболонки щік вражає метастазами піднижньощелепні лімфатичні вузли;
3.7 Рак язика: клініка, діагностика, лікування. Шляхи метастазування.
Рякдлшм

Локалізація:

• в середній третині його бічної поверхні ї в корені.

• рідше він виникає на нижній поверхні язика,
• іноді - на дорсальній поверхні і кінчику язика.
• Рак кореня язика спостерігається в 20—40% випадків.
Частіше це плоскоклітинний рак різного ступеня диференціації. Злоякісні
пухлини, що походять із малих слинних залоз, у язику розвиваються приблизно
в 1,5--3 55 випалків. У задній частині язика іноді виникають злоякісні лімфоми.
 Клініка: для раку язика характерний швидкий ріст.

Класифікація раку язика за стадіями розвитку:

І стадія - пухлина до 1 см в на більшому вимірі, що розповсюджується лише на

глибину слизово оболонки та підслизового шару. Метастазів немає.

ІІа стадія - пухлина або виразка більшого розміру, що вростає в товщу

підлегло м’язово тканини, але не виходить за середню лінію язика.

IIб стадія — пухлина такого ж розміру або менша з наявність однобічних

поодиноких рухомих реґіонарних метастазів.

IIIа стадія - пухлина або виразка, що розповсюджується за середню лінію язика

або на дно порожнини рота.

IIIа стадія - пухлина або виразка, що розповсюджується за середню лінію язика

або на дно порожнини рота.
ІІІб стадія — пухлина того ж розміру або менша, але при наявності множинних
рухомих реґіонарних метастазів або обмежено рухомих поодино-ких метастазів.

IV стадія - пухлина, яка вражає більшу частину язика і розповсюджується не

тільки на сусідні м’які тканини, але і на кістки лицьового скелету. Пухлини
менших розмірів з нерухомими реґіонарними метастазами або віддаленими
метастазами.
У ранніх стадіях раку:

• Ущільнення слизової оболонки язика,

• Білясті плями, рани, різноманітні нарости.

• Виразка при раку язика поступово збільшується, не піддається
медикаментозному лікуванню, зазвичай безболісна.

У пізній стадії раку язика:

• Різний за відчуттям біль (може відчуватися як у самому язику й порожнині

рота, так і у вусі, скроні, потилиці)

• Часто посилюється слиновиділення, може з'явитися неприємний (аж до

смердючого) запах з рота.

• Метастази в різних органах при раку язика бувають приблизно в 5% випадків.

Найчастіше уражуються метастазами легені, головний мозок і печінка.

Діагностика:
- Пальпація (обмацювання):
ї
ї
ї
й
 • язика,
• дна порожнини рота,
• мигдаликів, шиї,
- Рентгенографія: н.щ. та грудної клітки,
- Пункція: лімфатичних вузлів шиї для цитологічного дослідження і
виявлення можливих метастазів у лімфовузли,
- КТ і МРТ,
- Біопсія
Однак для підтвердження діагнозу раку язика часто достатньо провести
цитологічне дослідження зіскрібка з поверхні пухлини.

Диференціальна діагностика: проводять із

• дисплазією епітелію
• лейкоплакією
• еритроплакією
Зрідка в дітей, а ще рідше в дорослих зустрічаються неепітеліальні пухлини
язика (при цих пухлинах слизова оболонка часто може бути не змінена, але
через розростання пухлини відзначають значне збільшення язика)
• фіброма,
• ліпома,
• гемангіома,
• лімфангіома,
• міома.
Лікування: Застосовують комбінацію хірургічного, променевого, кріо- й
фотовпливу.
Перед операцією проводять променеву терапію вогнища раку язика і
регіонарних метастазів.
Під час операції язик частково видаляють, потім застосовують реконструктивні
пластичні операції, щоб компенсувати порушення функцій язика.

При занедбаних формах раку язика з вростанням пухлини в дно порожнини

рота виконують складні операції з частковим або повним видаленням язика й
прилеглих тканин.

Лікування і його ефективність розрізняється і залежить від стадії раку язика.

1 та 2 стадії раку язика: променеву терапію, іноді її доповнюють висіченням

пухлини й метастазів.
3 та 4 стадії: хіміотерапію, променеву терапію, видалення пухлини з
пластичним усуненням дефекту. Якщо не вдається досягти зменшення
метастазів у шийних лімфовузлах, здійснюють їхнє хірургічне видалення.

4 стадії: проводять хіміопроменеву терапію.

Прогноз виживання при раку язика. При раку язика І стадії після променевого
або хірургічного лікування повне видужання настає у 80-95 випадків, при раку
П стадії у 60-55. При раку Ш--ІУ стадії повне видужання відбувається
приблизно в 35-56 випадків.

3.8 Диференці на діагностика виразок слизово оболонки ротово

порожнини. Ддвсорп
й
ї
ї
3.9 Передракові захворювання шкіри обличчя. Класифікація. Базаліома.
Пзшокб

Передраки – патологічні стани, які тривалий час передують появі злоякісних

пухлин, але не завжди перетворюються в них, і є стадією канцерогенезу.

Класифікація:
Передракові захворювання шкіри (преканкрози) поділяють на:

Облігатні – обов’язково трансформуються в інвазивний рак через певні

проміжки часу (хвороба Бовена, хвороба Педжета, еритроплазія Кейра,
пігментна ксеродерма);

Факультативні – їх переродження в рак можливе і часте, однак не є

обов’язковим (кератоакантома, шкірний ріг, лейкоплакія, кератоз
актинічний, туберкульозний вовчак, пізні променеві виразки шкіри).

Передракові захворювання шкіри (преканкрози) також поділяють на:

• Преканкрози пухлинної природи (кератоакантома, шкірний ріг);
• Непухлинні преканкрози:
1) зумовлені вродженою чи набутою гіперчутливістю до УФ-опромінення:
- Пігментна ксеродерма – Актинічний кератоз
- Пострадіаційні дерматози – Меланоз Дюбрея
2) захворювання вірусної природи:
- Гігантська кондилома Бушке – Левенштайна
3) внаслідок впливу фізичних та хімічних подразників:
- Лейкоплакія – Хронічні опіки
4) фонові передраки (на тлі хронічних дерматозів):
- туберкульозний та червоний вовчак, бородавчастий
- туберкульоз шкіри, хронічні виразки

Лікування: метод вибирають залежно від нозологічної форми, локалізації та

стадії захворювання.
• хірургічне видалення,
• радіохвильове видалення,
• електрокоагуляція,
• кріодеструкція,
• лазеродекструкція.
БАЗАЛІОМА: (до 70% всіх ракових пухлин шкіри)
Локалізація: переважно на шкірі обличчя та шиї
• Зовнішній та внутрішній кутик ока
• На кордоні лоба та носа
• Ділянка крил носа
Клініка:
• Вузлик розміром з сочевицеподібне зерно, яке виступає над поверхнею шкіри
• Пухлина щільної консистенції (почтакова стадія)
• Матово-білого, жовтого, рожевого, рожево-жовтого кольору
• Вузликів може бути декілька, вони зливаються та утворюють бляшки
часточкової будови
• Пухлина схильна до виразкування (виразка може бути округлою або
неправильної форми)
• Дно (у вигляді лійки) і краї виразки нерівні, покриті жовто-сіруватими
кірочками та має вид воронки
• По краям виразки утворюється валик із матово-білих вузликів (краї
кратероподібні)
Перебіг базаліом: тривалий, торпідний. Пухлина не дає метастазів.

Диференційна діагностика: на ранніх стадіях

• Кератоми
• Кератоакантома
• Хвороба Боуена
• Бородавки
Диференційна діагностика: на пізніх стадіях
• Плоскоклітинний рак шкіри
• Меланома
Лікування: хірургічне або променева терапія (якщо хірургічне не можливе)
Місцево-деструктивний ріст – в розповсюдженій стадії або під час рецидиву
характеризується руйнуванням підлеглих хрящів, кісток, проростанням у
сусідні порожнини (порожнину носа, рота, руйнування хрящів вушної
раковини).
3.10 Рак шкіри обличчя: клініка, діагностика, лікування. Ршокдл
Рак шкіри – злоякісна пухлина, яка розвивається із багатошарового плоского
епітелію.
Може виникнути на грунті передракових станів (хвороба Боуена, пігментна
ксеродерма, хвороба Педжета, еритроплазія Кейра)
Виділяють плоскоклітинний рак з роговінням і без роговіння.
Локалізація: відкриті ділянки шкіри
Клінічні форми раку: екзофітна (папілярна) та ендофітна (виразково-
інфільтративна)
Клініка:
• Початкові стадії розвитку пухлини характеризуються появою на поверхні
шкіри бородавчастого утвору або вузлика, який швидко збільшується.
• Поверхня вузлика шорстка, нерідко покрита сухою кіркою, легко
травмується і кровоточить.
• При папілярній формі пухлина має вигляд масивного щільного вузла на
широкій основі, поверхня його горбиста. Пізніше в центрі пухлини може
виникнути ділянка некрозу і з'явитися виразка.
 • При ендофітній формі досить рано настає некроз пухлини і утворюється
кратероподібна виразка з трохи піднятими краями і нерівним дном
щільної консистенції, покритим брудною плівкою. Після зняття плівки
оголюється кровоточиве дно. З часом інфільтрація пухлини поширюється
на підлеглі тканини – м’язи, хрящі, кістки, руйнуючи їх.
• У подальшому при обох формах раку спостерігаються метастази,
головним чином у регіонарних лімфатичних вузлах.

Діагностика грунтується на:

1) характерних клінічних ознаках хвороби (об’єктивне та суб’єктивне
обстеження)
2) результатах гістологічного дослідження біоптатів пухлини.

Лікування залежить від стадії розвитку пухлини та її локалізації:

1) В ранніх стадіях і при розміщенні пухлини на тулубі і кінцівках методом
вибору є хірургічний – висічення (електроексцизія).
2) У разі розташування новоутворення на обличчі перевагу надають
близькофокусній рентгенотерапії, можлива кріодеструкція.
3) При поширеному процесі показане комбіноване лікування.
4) Також використовують хіміотерапію та променеву терапію.

3.11 Рак слинних залоз: клініка, діагностика, лікування. Рсзкдл

Рак слинної залози - онкологічне ураження великих та малих слинних залоз.
За локалізацією пухлини рак поділяють на:
• Рак привушної слинної залози
• Рак підщелепної слинної залози
• Пухлина під’язикових залоз
• Онкологічне ураження малих слинних залоз
За гістологічною структурою пухлини поділяють на:

• Ацинозно-кліткова карцинома (має швидкий та агресивний ріст; високий

ризик метастазування)
• Аденокістозний рак (добре лікується, але схильна до рецидиву)
• Аденокарцинома.
• Саркома.
• Плоскоклітинний рак.
• Мукоепідермальна пухлина.

Скарги: на ранніх немає вираженої симптоматики

Клініка: ознаки розвитку на пізніх стадіях

• Біль у привушній ділянці (можлива іррадіація у вухо або скроню)

• Обмежена рухомість пухлини при пальпації
• Збільшення реґіонарних лімфатичних вузлів свідчить при метастазування
пухлини.
• Спочатку парез, згодом параліч м’язів обличчя, ускладнення міміки
(порушення цілості гілок лицьового нерву)
• Утруднене жування та мовлення, контрактура жувальних м’язів (особливо
при локалізаці пухлини в глотковому паростку привушно слинно залози)
• Запальний процес, що провокує втрату гостроти слуху
Розвиток раку відбувається у 4 стадії:
• 1 стадія - пухлина має діаметр менше 2 сантиметрів. Онкологічне ураження
не поширюється за межі залози.
• 2 стадія - пухлина досягає розмірів 3,5-4 см. Новоутворення не
поширюється за межі органу.
• 3 стадія - поширення онкологічного процесу за межі органу, діаметр пухлини
більше 4 см.
• 4(а) стадія характеризується проростанням пухлини в лицьовий нерв та
навколишні тканини.
• 4(в) стадія раку небезпечна через проростання пухлини в черепну кістку.
Цей процес може спричинити тиск на сонну артерію.
Діагностика:
- Сіалографія, радіонуклідні методи дослідження (сканування слинних залоз);
- Цитологічне дослідження пунктату пухлини і секрету уражено залози
- КТ, МРТ;
- Рентген органів грудної клітки, МРт легень (у випадку підозри на віддалені
метастази);
Лікування: комбіноване лікування
І етап передопераці ний курс дистанці но гама-терапі (45-50 Гр), при
наявності реґіонарних метастазів в поля опромінювання включаються і зони
метастазування.
ІІ етап (через 3-4 тиж. після порменевої терапії) - паротидектомія (без
збереження гілок лицьового нерву)
Паліативна променева терапія (до 70Гр на курс) - при занедбаних формах
злоякісних пухлин слинних залоз, цитостатична хіміотерапія (в окремих
випадках внутрішньо-артеріальна) малоефективна,
Інколи застосовують комбінаці доксорубіцин, 5- метотрексату, циклофосфамід,
блеоміцином, адріаміцином, комплексними сполуками платини.
Диференці на діагностика: з доброякісними пухлинами слинних залоз,
кістами, запальними процесами, в тому числі з туберкульозом та
актиномікозом.

МУКОЕПІДЕРМОЇДНА ПУХЛИНА - розвивається із вивідних проток слинних залоз

Локалізація: привушні залози, малі слинні залози (рідко)
й
ї
й
ї
й
ї
ї
ї
ї
ї
2 варіанти пухлини: доборякісна (високодиференційована) та злоякісна
(низькодиференційована)
Клініка: швидкий ріст, біль, спаяна з оточуючими тканинами, має нечіткі межі,
парез мімічної мускулатури, схильна до рецидування, часто містить кісти, ф-ція
слинної залози знижена (через інфільративний ріст)
Метастази: регіональні лімфатичні вузли, проростає у отосуючі м’які тканини
АДЕНОКІСТОЗНА КАРЦИНОМА (циліндрома)
Локалізація: привушна залоза та мала слинна залоза піднебіння (рідко)
Клініка (схожа на доброякісну): ріст повільний, досягає великих розмірів, не
гострий біль (через ріст по переневральним щілинам), ураження лицевого
нерва, руйнування піднебінної пластинки і проростання у в.щ.пазуху та ніс і
носоглотку (при локалізації на піднебінні), ф-ція залози знижена
Метастазування: регіональні лімфатичні вузли (десь там читала що ще в
легені та кістки алеее дуже рідко)
КАРЦИНОМА (РАК) - розививається із епітелію вставних проток
- Аденокарцинома
- Епідермоїдна
- Недеференційовану
- Карцинома в плеоморфній аденомі
Локалізація: привушна залоза
Клініка: швидкий ріст, ниючий біль (може іррадіювати по тройничному нерву);
консистенція щільна, поверхня бугриста, пухлина нерухома, немає чітких меж;
прогресуючий парез (через ураж. лицевого нерва); на пізній стадіїї можливий
некроз пухлини; порушення ф-йії слинної залози
Метастазування: ргіональні лімфатичні вузли
Сіалограмма: деформація, фрагментація, обрив вивідних проток, скупчення
рентгеноконтрасної маси у вигляді «чернильних п’ятен»
Плоскоклітинни рак (епідермо дна карцинома) за клінічною картиною схожи
з аденокарциномою слинних залоз.
АЦИНОЗНОКЛІТИННА ПУХЛИНА (карцинома)
Локалізація: привушна залоза у жінок среднього віку
Сіалограмма: обривки (фрагментація) вивідних проток, паренхіма залози не
прослідковується
Скарги (дуже схожі із доброякісними пухлинами): має щільну консистенцію,
безболісна, не має чітких меж, рухомість обмежена.
З ростом пухлини з'являється біль, інфільтруються прилеглі тканини, жирова
клітковина, вушна раковина, нижня щелепа; контрактура жувальних м'язів,
парез лицьового нерву, гіперемія шкіри.
Метастазування: регіональні лімфатичні вузли та різні органи (легені, кістки,
хребет) (гематогенним шляхом)
3.12 Рак нижньо щелепи. Клініка, диференціальна діагностика з
хронічним остеомієлітом. Лікування. Рнщкддзхол
й
ї
ї
й
Рак нижньо шелепи - належить до пухлин, що мають будову плоскоклітинно
роговіючої, рідше - нероговіючо карциноми.
Первинний (центральний) рак - локалізується у товщі кістки і розвивається із
епітельальних острівків Маляссе.
Вторинний рак - виникає при розповсюдженні пухлинного процесу із
навколишніх тканин (слизової оболонки) на кістку.
Первинний рак (одонтогенна карцинома):
Клініка:
• Перший симптом - біль у зубах та рухоміть зубів, які знаходяться в межах
пухлини;
• Гіперестезія (поява болю);
• Симптом Венсана (втрата чутливості половини нижньої губи);
• При видаленні зуба у лунку швидко проростає пухлинна тканина;
• Деформація щелепи (через інфільтрацію пухлини навколишнх тканин);
• Поява нориць на яснах;
• Можуть вииникати паталогічні переломи (через деструкцію кісткової
тканини);
Вторинний рак:
• По мірі росту пухлини утворюється кратероподібна виразка з щільними
краями та інфільтрованим дном, яка проросає в кортикальну кістку щелепи в
місці локалізації первинного вогнища;
• Біль різної локалізації, деструкція кістки, розхитування зубів, сиптом Венсана
(втрата чутливості половини нижньої губи);
Діагностика:
- Рентгенограма: вогнище розрідженої кісткової тканини без чітких меж.
Рпартивні та реактивні процеси відсутні з боку кістки та окістя.
- Цитологічне дослідження відбитків, які взяті із поверхні виразки
- Біопсія (пункційна, інцизійна)
- КТ, МРТ
Лікування: комбіноване
І етап - дистанці на гама-терапія на вогнище і реґіонарні піднижньощелепні
лімфатичні вузли.
II етап - через 3-4 тижні після закінчення променево терапі - резекція або
екзартикуляція половини нижньо щелепи з профілактичною
фасціальнофутлярною лімфаденектоміею або (при наявності реґіонарних
метастазів) операцією Кра ля.
Можливе призначення післяопераційної хіміотерапії та променевої терапії.
3.13 Саркома нижньо щелепи. Особливості ренгенологічно картини.
Снщорк
ї
й
ї
й
ї
ї
ї
ї
ї
ї
 Саркома – злоякісна пухлина мезенхімального походження.
Форми сарком:
- остеогенні саркоми;
- хондросаркоми;
- Фібросаркоми;
- Ангіосаркоми;
Клініка: прояви визначаються головним чином локалізацією пухлини
Топографічно розрізняють центральні та периферичні саркоми щелеп.

Центральні саркоми: походять із сполучнотканинних елементів кісткового

мозку і кістково тканини
• ниючі біль;
• рухомість зубів і деформація щелепи у вигляді здуття;
• зниження електрозбуджуваності зубів, верхівки яких розташовані в зоні
росту пухлини;
• парестезія в ділянці шкіри підборіддя та половини нижньо губи.
Рентгенологічно: центральна форма
вогнища деструкці кістково тканини округло форми з нечіткими
нерівними контурами, періостальними козирками.

Переферійні саркоми:
• деформація щелепи – потовщення певного відділу;
• виразкування слизово оболонки – перифері ні пухлини альвеолярних
відростків часто травмуються під час жування, що викликає виникнення
виразок слизово оболонки, яка покриває пухлину, і приєднання інфекці ;
• патологічна рухомість зубів виникає внаслідок деструкці кістково тканини і
тканин пародонту;
• порушення змикання зубних рядів
• обмеження рухомості нижньо щелепи, ускладнення мовлення та вживання
жі.
Рентгенологічно: переферійна форма
відшаруванням окістя;
формуванням новоутворено кістково тканини у вигляді періостальних
нашарувань і окремих шипів (спікул).
Для сарком притаманна експансивна форма росту, при цьому збільшення маси
пухлини відбувається значно швидше, ніж у пацієнтів на рак. До появи
ї
й
ї
ї
ї
ї
ї
ї
ї
ї
ї
ї
й
ї
ї
ї
ї
ї
ї
ї
 метастазів та пухлинних виразок з приєднанням інфекці , загальни стан
пацієнтів залишається задовільним.
3.14 Рак верхньо щелепи. Клініка. Диференціальна діагностика хронічного
га мориту і раку верхньо щелепи. Рвщкддхгірвщ

Первинний (центральний) рак - локалізується у товщі кістки і розвивається із

епітельальних острівків Маляссе.
Вторинний рак - виникає при розповсюдженні пухлинного процесу із
навколишніх тканин (слизової оболонки) на кістку.
Первинний рак (одонтогенна карцинома):
Клініка:
• Перший симптом - біль у зубах та рухоміть зубів, які знаходяться в межах
пухлини;
• Гіперестезія (поява болю);
• При видаленні зуба у лунку швидко проростає пухлинна тканина;
• Деформація щелепи (через інфільтрацію пухлини навколишнх тканин);
• Поява виразок на яснах;
• Можуть вииникати паталогічні переломи (через деструкцію кісткової
тканини);
Вторинний рак:
• По мірі росту пухлини утворюється кратероподібна виразка з щільними
краями та інфільтрованим дном, яка проросає в кортикальну кістку щелепи в
місці локалізації первинного вогнища;
• Біль різної локалізації, деструкція кістки, розхитування зубів, сиптом Венсана
(втрата чутливості половини нижньої губи);

Симптоми раку верхньощелепно пазухи залежать від локалізаці пухлини:

ринологічні, офтальмологічні, стоматологічні, неврологічні.
Ринологічні:
• Гні но-кров’янисті виділення з носа із поганим запахом;
• Однобічне затруднения або повна відсутність носового дихання,
• Деформація зовнішнього носа, зміщення носа в здорови бік;
• Аносмія.
Стоматологічні:
• не може вказати причинний зуб) біль в інтактних зубах (не може вказати
причинний зуб)
• Розхитування зубів;
• Дистопія зубів;
й
й
ї
ї
ї
ї
й
ї
й
 • Деформація, потовщення альвеолярного відростка верхньо щелепи,
піднебіння;
• Тенденція до утворення ороантральних сполучень після екстракці зубів;
• Контрактура жувальних м’язів (інвазія в ділянку крилоподібних м’язів);
Офтальмологічні:
• Екзофтальм;
• Диплопія;
• Сльозотеча (обструкція сльозоносовоі протоки);
• Набряк повік;
• Зниження гостроти зору;
Неврологічні:
• Прозопалгі (біль в ділянці обличчя);
• Симптоматичні трігемінальні невралгі ;
• Парестезі в зоні іннерваці суборбітального нерву;
• Виснажливи головни біль.
Дифернційна діагностика:
Рак Гайморит
Біль Постійний, з часом наростає Незначної інтенсивності,
хвилеподібні
Виділення з носа З іхорозним запахом, Слизово-гнійні або гнійні
кров*янисті виділення
Рентгенологіна картина Деструкція кісткової тканини Затемнення пазухи без
деструкції кісткової тканини
3.15 Комплексне лікування хворих на злоякісні пухлини. Клхнзп
Комплексне лікування - одночасне або послідовне застосування методів
локального лікування з методами системної дії.
Хірургічний метод - основний методом лікування для більшості пухлин.
Показання: морфологічна верифікація пухлини.
Основні принципи оперативного лікування: абластика й антибластика.
Абластика - комплекс заходів, спрямованих на запобігання поширенню
пухлинних клітин в операційній рані, а також із потоком крові та лімфи.
Абластичність досягається за умов дотримання принципів зональності,
футлярності та моноблочності:
• Зональність видалення структур, уражених онкопроцесом, у межах
анатомічної зони.
• Футлярність — видалення пухлини і регіонарних лімфовузлів у межах
анатомічних фасціально-жирових і серозно-жирових футлярів.
ї
ї
й
й
ї
ї
ї
ї
 • Моноблочність — видалення пухлинного процесу в межах здорових тканин
єдиним блоком із регіонарними шляхами лімфовідтоку
Антибластика — сукупність заходів, спрямованих на знищення ракових
клітин, що вже потрапили в операційну рану.
• обробка етиловим спиртом місць контакту з пухлиною;
• промивання операційної рани розчином хлоргексидину;
• введення в рану хіміопрепаратів;
• лазерне опромінення після попередньої фотосенсибілізації;

Променева терапія (ПТ) — місцево-регіонарний метод лікування із

використанням іонізуючого випромінювання. Може використовуватись як
самостійний метод терапії.

Медикаментозна терапія - застосування засобів, здатних блокувати окремі

ланки біохімічних механізмів росту та поділу пухлинних клітин.
Застосовують синтетичні препарати, речовини природного походження,
антибіотики, гормони та ін. Перевага медикаментозного лікування — системна
дія, що полягає в тому, що пухлинний ріст пригнічується не лише в ділянці
первинного вогнища і регіонарного метастазування, а й у віддалених осередках
пухлини.
3.16 Лімфаденектомія за Кра лем. Покази. Лзкп
Показання:
• сильне ураження лімфатичних вузлів в області шиї.
• коли шийні лімфовузли самі по собі не змінились, але сильно збільшилися поодинокі підщелепні.

Видаляємо:
• Клітковина та лімфатичні вузли шиї
• Кивальний м’яз
• Внутрішня яремна вена
• Додатковий нерв
• Піднижньощелепна залоза
• Нижній полюс привушної залози
Методика проведення:
1) Пацієнт лежить на спині, під шию йому підкладають валик (для зручності).
2) Для знеболювання використовують ендотрахеальний вид наркозу.
3) Розріз робляють від підборіддя до соскоподібного відростка, на одній стороні, на 3-4 см нижче
нижнього краю щелепи.
4) Другий розріз - вертикальний- починають від першого на рівні середньої і зовнішньої третини і
ведуть донизу на 1 - см нижче ключиці, перетинаючи m. sterno-cleido-mastoideus (кивальний) в
нижній його третині.
5) Шкірний клапоть відсепаровують, причому оголюють підщелепні область, край нижньої щелепи
m. sterno-cleidomastoideus і надключичну ділянку.
6) У місці прикріплення до ключиці фасцію відрізають.
й
 7) Прилеглу внутрішню яремну вену на 2-3 см вище ключиці відрізають після перев`язки і
виділяють разом з залозами, клітковиною і м`язом.
8) Потрібна обережність у поводженні з довколишніх блукаючим нервом і зовнішньої сонною
артерією. Клітковина в надключичній області виділяється також обережно, щоб уникнути
поранення грудної протоки. Оголена art. caro s обшивається фасціальними або м`язовими
шарами.
Зазвичай операцію з видалення лімфатичних вузлів в шийної області проводять в два етапи,
вичікуючи між ними приблизно дві, а то й три тижні. Така необхідність поділу пов’язана з тим, що не
можна одночасно порушувати роботу двох внутрішніх яремних вен. Це порушення може призвести
до збою кровообігу в головному мозку, що згодом може значно порушити його роботу.

3.17 Лімфаденектомія за Ванахом. Покази. Лзвп

Операція Ванаха – хірургічне висічення регіонарних лімфатичних вузлів разом
з піднижньощелепними слинними залозами, підщелепною та підборідньою
підшкірною жировою клітковиною.
Операція Ванаха належить до радикальних втручань, проводиться тільки при можливості повного
видалення первинного вогнища та відсутності віддалених метастазів.

Показання:
• локальні злоякісні пухлини язика
• підозри на метастази в області підборіддя
• необхідність розширеного гістологічного дослідження регіонарних
лімфовузлів.
Видаляємо:
• Підборідні та піднижньощелепні лімфатичні вузли
• Глибокі шийні лімфовузли в зоні від заднього черевця двочеревцевого м’яза
до верхнього края сухожилка лопатово-підязикового м’яза
• Обох піднижньощелепних залоз
• нижній полюс привушної залози
Методика проведення:
1) проводять видалення підборідніх та піднижньощелепних лімфатичних
вузлів, глибоких шийних лімфатичних вузлів у зоні від заднього черевця
двочеревцевого м’яза до верхнього краю сухожилка підлопатково-
під'язикового м’яза, обох піднижньощелепних слинних залоз, нижнього
полюса привушних залоз.
2) Рекомендують перев’язувати лицеві артерії біля заднього черевеця
двочеревцевого м’яза. Це зменшує венозне повернення і сприяє зниженню
тиску в системі лицевих вен, а також перерозподіляє рух інтерстиціальної
рідини убік лімфатичного русла і знижує лімфотік у тканинах блоку.
3) У блок тканин включають також передній край піхви грудинно-ключично-
соскоподібних м’язів, а до їх перетину прошивають фасціальні ніжки
лицевих та передніх яремних вен.
3.18 Методи обстеження хворих на злоякісні пухлини. Мохнзп
ti
Першим суттєвим етапом у розпізнаванні злоякісної пухлини є консультація
лікаря , який проводить огляд хворого , з'ясовує історію розвитку
захворювання, зміну його проявів протягом часу (ретельний збір анамнезу). При
опитуванні виявляється давність захворювання (поява первинних симптомів
пухлини) , динаміка росту пухлини.
При об'єктивному огляді хворого після оцінки стану свідомості , положення
хворого , статури і загального будови тіла , конституції , постави і т.д.
Перкусія та аускультація можуть виявити непрямі ознаки пухлин внутрішніх
органів , пальпація може дозволити промацати новоутворення самих різних
локалізації.
Рентгенологічні методи. Рентгенологічні дослідження бувають безконтрастні і
контрастні.
До безконтрастних методів відносять поліпозиційну оглядову рентгеноскопію,
ортопантомограму, флюорографію, КТ, МРТ.
До контрастних методів відносять контрастну рентгеноскопію кровоносних і
лімфатичних судин, слинних проток тощо. Для цього пацієнту вводять
рентгентгенконтрасні речовини (барію сульфат).
Ультразвукова діагностика (УЗД, сонографія, ехографія)
Під час дослідження також може бути виконана прицільна пункційна
аспіраційна біопсія пухлини.
Лабораторні дослідження: аналіз крові, сечі, біохімічний аналіз крові,
коагулограма тощо