Коштур В.

(411)
Геракліт (першооснова всього)
Геракліт Ефеський - давньогрецький
філософ-досократик. Єдиний відомий твір - «Про
природу». Він народився близько 540 року до н.
е. Походив з Ефеса, був сином Блосона або
Гераконта. За походженням був аристократом і
вороже ставився до демократичної влади.

Геракліт заперечував існування постійного єдиного буття. Становлення,

небуття не є лише формою переходу з одного світу в інший, становлення
притаманне першооснові речей. Такою першоосновою Геракліт вважав вогонь
- рухливий початок, що підкоряється внутрішньому закону – Логосу. «Все
існуюче, - вказує Геракліт, - завжди було, є і буде вічно живим вогнем, який з
часом то спалахує яскравіше, сильніше, то згасає». Згідно з цим твердженням,
все абсолютно змінне, у світі нічого не повторюється, все минуще і одноразове
- «все тече». Світ не був створений богами і не виник з якої-небудь причини,
він існував вічно, лише змінюючись більшою чи меншою мірою.

Логос-вогонь Геракліта притаманний не тільки всій видимій світобудові, а

й душі. Душа, на думку Геракліта, є особливим перехідним станом вогняного
начала в організмі, якому Геракліт дав назву «психея».

Проводячи порівняння між душею і вогнем (першоосновою світу),

Геракліт вимірював ступінь довершеності і зрілості душі за мірою її
вогненності. Так, душа дитини є ще сирою, вологою, поступово вона висихає,
стає все більш вогненною, зрілою, здатною до чіткого і ясного мислення. У
старості, на думку Геракліта, душа знову поступово просочується вологою,
відволожується, і людина починає погано і повільно міркувати.
 Таким чином, Геракліт не тільки вперше сказав про розвиток душі, але і
пов’язав цей розвиток з мисленням, ототожнюючи психічний розвиток з
розвитком інтелекту.