7-8.

Адміністративний устрій/система країни

Франція є унітарною державою. Жодна її адміністративна одиниця не має
законодавчих повноважень. Поділ метропольної території на департаменти,
кантони й комуни (або муніципалітети) встановлено в 1789 році, поділ на
округи — в 1800 році. Регіони, як адміністративні одиниці, виникли відносно
недавно — в 50-х роках XX століття. Вони еволюціонували від
адміністративного об’єднання групи департаментів до територіальних спільнот,
очолюваних обраною радою. Іншими колективними спільнотами, згідно зі
статтею 72 конституції, є департаменти, комуни (муніципалітети) та деякі
спільноти з особливим або заморським статусом. Інші рівні адміністративного
поділу мають лише суто адміністративну або виборчу функцію.
Адміністративний поділ
Кількість адміністративних регіонів з 1 січня 2016 року (відповідно до закону
від 16 січня 2015 року) становить вісімнадцять (тринадцять у метрополії
Франції та п’ять за кордоном). Французькі території, розташовані в Європі, а
також заморські території адміністративно поділяються таким чином:
13 метропольних та 5 заморських регіонів
Регіон — французька адміністративна одиниця першого порядку. Керівний
орган регіону — регіональна рада, який обирається на 6 років шляхом прямих
виборів.
Кожен регіон має також префекта регіону, який призначається урядом, роль
якого — бути представником держави й забезпечувати злагоджене
функціонування децентралізованих служб, наприклад, координація служб
поліції.
Територіальна спільнота Корсики, яка вважається одним з 18 регіонів, має
спеціальний статус, аналогічний статусу регіону, але з відчутно більшими
повноваженнями.
96 метропольних та 5 заморських департаментів
Франція нараховує 96 департаментів у метрополії, хоча нумерація зупиняється
на 95-му департаменті. Колишній департамент Корсика (20) був розділений на
два департаменти (2А та 2B) в 1976 році. Окрім того, Франція має 5 заморських
департаментів. П'ятим заморським та загалом 101-им департаментом у 2011
році стала Майотта.
Керівним органом департаменту є генеральна рада, генеральні радники
обираються на прямих, загальних виборах терміном на 6 років. Їхній склад
оновлюється на половину кожні три роки.
Департаменти були створені в 1789 році. Метою створення було полегшити
мовну й національну уніфікацію Франції під приводом раціоналізації
адміністративної карти. Максимальний розмір департаменту визначався
відстанню, яку може подолати людина на коні за один день, аби добратися до
адміністративного центру.
У кожному департаменті є префект. Префект департаменту, в якому
розташований адміністративний центр регіону є також префектом регіону.
Округи
Кожен департамент поділяється на численні округи (за винятком Території
Бельфор, яка становить один округ), в кожен з яких призначається супрефект.
Супрефекти мають сприяти роботі префекта свого департаменту. На даний час у
Франції налічується 342 округи.
Кантони
Округи в свою чергу поділяються на кантони. Їхня роль полягає в забезпеченні
виборчої мережі. На кантональних виборах кожен кантон обирає свого
представника в генеральну раду . У міській зоні до однієї комуни входить
декілька кантонів. У сільській зоні один кантон найчастіше складається з
декількох комун. 2015 року кількість кантонів зменшилася з 4035 до 2054.
36 658 комун (муніципалітетів)
Муніципальний рівень адміністративного поділу є найнижчим у переважній
більшості випадків. Одна комуна (чи муніципалітет) відповідає території
певного міста або села. До комуни можуть входити декілька кантонів, але вона
може бути частиною лише одного округу. На 1 січня 2015 року у Франції є 36
658 комун, 36 529 з яких розташовані у Французькій метрополії.
Керівним органом комуни є муніципальна рада, яка обирається на шість років.
Головою рад є мер.
Три найнаселеніші комуни Франції: Париж, Марсель та Ліон поділяються на 45
муніципальних округів: 20 в Парижі, 16 в Марселі та 6 у Ліоні. Муніципальні
округи не мають нічого спільного з департаментальними.
Деякі комуни можуть також обіймати декілька населених пунктів, що
спричинено або традиційною близкістю цих населених пунктів або
малозаселеністю території.
Муніципальна співпраця
З метою покращення співпраці між сусідніми комунами, які мають спільні
інтереси й не можуть вирішувати деякі питання лише в межах свого
муніципалітету (питання транспорту, економічних зон тощо) у Франції
запроваджені різні типи публічних інститутів муніципальної співпраці. На 1
січня 2009 року 34164 комуни були об'єднані в 2601 угруповання з власним
бюджетом.
Існує:
16 міських об'єднань з найвищим рівнем муніципальної співпраці;
174 агломераційних об'єднань;
2406 комунальних об'єднань.
Спільноти з особливим статусом
Деякі спільноти наділені особливим статусом, врегульованим законом. У
метропольній Франції це: Комуни Парижа, Ліона, Марселя, а також
департамент Парижа; Територіальна спільнота Корсики, що замінила регіон за
законом від 13 травня 1991 року.
Заморська Франція
Французька республіка також складається з численних адміністративних
одиниць, розташованих за межами метрополії.
5 заморських регіонів
У Франції існує 5 заморських регіонів: Гваделупа, Гвіана, Мартиніка, Майотта
та Реюньйон. З 2003 року ці регіони мають такий самий статус, як і
метропольні. Кожен з них є водночас і заморським департаментом
(запроваджено з 1946 року). Ця однодепартаментна структура має в
майбутньому призвести до злиття регіональних та департаментальних асамблей.
Заморські регіони, в свою чергу, поділяються на:
13 округів;
165 кантонів;
129 комун (муніципалітетів)
5 заморських спільнот
28 березня 2003 року через конституційну поправку було запроваджено 4
заморські спільноти, з різним статусом.
Французька Полінезія, за законом від 27 лютого 2004 року також називається
заморським краєм й наділена широкою автономією. Французька Полінезія
поділяється на 5 адміністративних підрозділів, які, в свою чергу, поділяються на
48 комун. Французька Полінезія має локальний уряд, очолюваний Президентом
Французької Полінезії.
Сен-П'єр і Мікелон має статус, близький до департаменту.
Волліс і Футуна має особливий статус, поєднуючи три монархії (Ало, Сіґав,
Ювеа). Королі цих королівств очолюють територіальну раду, до якої також
входять три представники французького уряду.
Сен-Бартелемі, який став заморською спільнотою 15 липня 2007 року,
від'єднавшись від Гваделупи. У острова є президент (який обирається кожні 5
років), Однопалатна Територіальна Рада 19 учасників, які обрані голосами
виборців і подачею для п'ятирічних термінів, і виконавчою радою 7 учасників.
Сен-Мартен теж 15 липня 2007 року від'єднався від Гваделупи. Острів має
президента і Територіальну Раду.
Нова Каледонія
Нова Каледонія має особливий статус спільноти, який гарантує дуже широку
автономію. 1998 року після зіткнень між владними силами та сепаратистами з
народу канак (місцевого населення острова) було укладено угоду, яка
передбачала проведення референдуму про незалежність Нової Каледонії від
Франції, який відбувся 4 листопада 2018 року. Більшість (56,4 %) не підтримала
незалежності. Нова Каледонія поділяється на 3 провінції й 33 комуни.
Інші території
Існує ще 3 адміністартивні одиниці, що входять до складу Франції, але не мають
постійного населення.
Французькі Південні і Антарктичні території, що поділяються на 5 районів:
острови Каргелен, острів Амстердам та острів Сен-Поль, острови Крозе та земля
Аделі. Щодо землі Аделі, то її суверенітет, за Договором про Антарктиду за
1959 рік, призупинено.
Так звані Розсіяні острови в Індійському океані (Острови Епарсе) мають з
лютого 2007 року також аналогічний статус, вони адміністративно
підпорядковані Французьким Південним і Антарктичним територіям.
Острів Кліппертон — з 21 лютого 2007 року атол безпосередньо
підпорядковується урядові Франції, до того часу — був у складі Французької
Полінезії.