Professional Documents
Culture Documents
Революція на граніті
Революція на граніті
РЕВОЛЮЦІ
Я НА
ГРАНІТІ
ВИЗНАЧЕННЯ
Студентська революція на граніті
(або Революція на граніті) —
кампанія широкомасштабних акцій
ненасильницької громадянської
непокори, заздалегідь
організована українською
молоддю, переважно студентами.
Протести тривали з 2 по 17
жовтня 1990 року в УРСР.
МЕТА
Головними вимогами молоді були:
У 1990 році відбулися вибори до Верховної Ради УРСР, на яких парламентську більшість утворили
комуністи («Група 239»), а демократи, сформувавши Народну Раду, зрештою мали 126 мандатів.
Після проведення виборів їхня громадянська активність помітно зменшилася , натомість молодь
вважала, що третина голосів демократів у Верховній Раді не є перемогою, адже для ухвалення
рішень потрібна більшість голосів. Ця думка, висловлена Олесем Донієм на конференції НРУ,
Задум проведення акції, основою якої мало стати студентське
голодування, виник у середовищі київської Української
ПІДГОТУВАННЯ Студентської Спілки та «Студентського Братства Львівщини».
ДО АКЦІЇ Добрі стосунки між членами організацій і високий рівень
організаційної підготування стали запорукою успішного здійснення
акції. Одностайно визначили день початку акції, форми, методи,
вимоги. Зокрема, кияни висунули три основні вимоги: перевибори
ВР УРСР, націоналізація майна КПУ й ЛКСМУ, недопущення
підписання нового союзного договору, а львів'яни додали ще дві:
відставка Масола й ухвалення рішення про військову службу
громадян УРСР винятково в межах республіки. Маркіян Іващишин
пояснив першу вимогу тим, що завершення акції має бути
ознаменоване якоюсь вагомою жертвою з боку органів влади,
адже решту вимог неможливо було виконати одразу, була
потрібна демонстрація капітуляції. Суперечливим був і сам
стрижень — голодування — особливо серед киян, але врешті-
решт студенти досягли згоди. Як згадує Михайло Свистович, який
спочатку вважав проведення акції невчасним, — голодування є
таким засобом, який можна використати лише один раз, бо потім
до нього звикають, але для України це було новим, то ж,
відповідно, доволі потужним інструментом. Студенти розуміли, що
неузгодженість може загрожувати успіхові акції, тому після
обговорень просто об'єднали вимоги. Акцію планували розгорнути
на площі Жовтневої революції, розгорнувши наметове містечко.
Одноголосно ухвалили рішення про вибір співголів,
якими стали Олесь Доній (голова київської УСС),
Маркіян Іващишин (голова СБ Львова) та Олег Барков
(голова Дніпродзержинської УСС), хоч, як згадує
Володимир Гінда, троє співголів було лише де-юре, де-
факто лідерами були Іващишин і Доній.
Отож кілька десятків студентів групами по двоє-троє стягнулися до 10 години на площу Жовтневої революції (нині
Майдан Незалежності) у Києві та оголосили про початок голодування, висловили вимоги. Хто прийшов прямо з
потяга, хто з університету. Більшість становили студенти з Києва, Львова, Дрогобича та Дніпропетровська. Одразу
до молоді прийшли представники міліції та попередили, що у разі встановлення намету студентів зметуть з плацу.
По вулиці Жовтневої революції (нині Інститутській) за готелем «Москва» (нині готель «Україна») були
сконцентровані десятки міліцейських автомобілів та автобусів. Студентам довелося пережити боротьбу нервів, і це
їм вдалося, адже передбачалося, що, можливо, перший загін заарештують, тому до нього входили лише
психологічно загартовані активісти та лише хлопці. Весь день вони просиділи на спальниках і матрацах, тримаючи
в руках плакати, а рівно о 20 годині протягом 2-3 хвилин були зведені намети. До кінця дня голодувати почало
108 студентів.
О 24 годині президія міськради Києва видала рішення, в якому зокрема надавався дозвіл на проведення на площі
Жовтневої революції масових заходів без санкції влади, хоч і заявляла про «засудження провокаційних
насильницьких дій до працівників міліції», яких, зрозуміло, не було. Потім Маркіян Іващишин згадував, що в них
було відверте здивування такому «ліберальному» ставленню, здавалося неочікуваним, що нікого не розігнали в
перший же день акції.
3 ЖОВТНЯ
Зранку 3 жовтня до табору завітали представники ВР УРСР
(зокрема Ігор Юхновський), Укрпрофради, Міністерства вищої та
середньої освіти. Два депутати (члени Народної Ради),
запросивши Донія, Баркова й Іващишина до авто і вислухавши
вимоги, попросили відкликати вимогу про перевибори, з чим
співголови були категорично не згодні. В наступні дні депутати -
демократи також відвідували табір, але з ними рідко вели
розмови студенти, часто просто вели дебати між собою в центрі
табору.
Наметове містечко відвідав відомий український письменник Олесь Гончар, визнав у них свою
молодість, визнав вимоги студентів цілком справедливими. Наступного дня вийшов з лав КПРС,
мотивуючи рішення тим, що «з такими, з безмежно жорстокими, що глумливим сміхом зустрічають
трагедію власного народу, страждання дітей України, я не хочу мати нічого спільного».
9 ЖОВТНЯ
Відбувся «круглий стіл», в якому взяли участь
делегація від ВР та від студентів. Першим виступив
Олесь Доній, оголосив відомі вже вимоги, але
депутати не змогли нічого конкретного відповісти, тому
«стіл» перетворився на інтерв'ювання студентів. Ігор
Юхновський, член НРУ, подякував студентам за
мужність і активність і закликав припинити
голодування, якщо буде прийнято рішення про не
підписання союзного договору та про відбування
військової служби українців лише в межах
республіки. Леонід Кравчук обіцяв поставити на
голосування питання про недовіру Масолу, показати
стіл по телебаченню без купюр, але слова не
дотримав, передача вийшла з купюрами.
НАРОДНИЙ
ДЕПУТАТ, АКАДЕМІК
ІГОР ЮХНОВСЬКИЙ
СПІЛКУЄТЬСЯ З
УЧАСНИКАМИ
РЕВОЛЮЦІЇ НА
ГРАНІТІ
10 ЖОВТНЯ
На площі з'явилася підсилювальна радіоапаратура, мітинги у наметовому містечку почали
проводитися більш організовано .
Того ж дня Петро Кагуй, один із лідерів міжпартійної асамблеї, закликав студентів іти до заводу
«Більшовик» (знаходиться за понад шість кілометрів від наметового містечка), де начебто
мала бути проведена зустріч з Леонідом Кравчуком. Як виявилося, це була провокація, однак
керівництву табору вдалося стримати падіння духом від марної ходьби, тому Олесь Доній
сказав, що з Кравчуком «розмовляти все одно нема чого», тому ліпше повернутися і вимагати
прямого телеефіру. Після цього інциденту рішення приймали лише співголови.
Маркіяна Іващишина, який мав від'їхати на кілька днів до Львова, замінив Ігор Коцюруба.
У наступні дні страйк студентів триває, пікетні групи продовжують свої походи до київських
вишів, долучалися студенти Львова, Тернополя, Івано-Франківська. Хрещатик був перекритий
за допомогою розкладачок. На 15 жовтня готувався масовий страйк, поширювалися листівки з
закликом прийти на Майдан Незалежності об 11 годині.
15 ЖОВТНЯ
Студенти підтримали страйк, численні колони студентів рушали з різних кінців Києва,
по дорозі закликаючи підтримати. О десятій годині було сформовано загальну
колону, яку з усіх боків оточував живий ланцюг студентів-охоронців. Вона рушила до
Верховної Ради, де через півтори години оточила її з боку вулиці Кірова (нині Михайла
Грушевського, відома подіями Євромайдану). Почався мітинг, люди скандували
«Україні — волю», «Кравчук, ми прийшли!».
Депутат від Криму Віталій Рева закликав «очистити площу від студентів», «ввести
надзвичайний стан в Києві». А в Москві депутат Микола Касьян сказав: «И пускай голодуют,
нам будет больше что кушать!..»
Для розгляду вимог була створена погоджувальна комісія Верховної Ради: по п'ять депутатів
від більшості та Народної Ради та Іван Плющ як представник президії ВР. На засідання
запросили 5 представників голодуючих, прийшли Доній, Барков та прибулий Іващишин,
також Сергій Бащук як представник пресслужби табору та Михайло Канафоцький. Всі 16
підписали документ, який передбачав, що в разі задоволення всіх вимог голодуючих
голодування припиниться.
17 ЖОВТНЯ
Традиційна маніфестація відбулася і цього дня, в голові колони
йшли дві черниці з образом святої Богородиці та три
священники. У Парламент знову запросили співголів. Після
сьомої вечора депутати за пропозицією Кравчука починають
голосувати. «Постанову» прийняли: «ЗА» 314, «ПРОТИ» 38. Це
було перше успішне завершення протестів останніх років в УРСР.
Вона була такою: «Про розгляд вимог студентів, які проводять
голодування в м. Києві з 2 жовтня 1990 року» № 402-XII, якою
встановила:
1. СТОСОВНО ПРОВЕДЕННЯ НОВИХ 2. СТОСОВНО ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ
ВИБОРІВ: ГРОМАДЯН УКРАЇНИ:
Впродовж другої сесії Верховної Ради Забезпечити проходження
УРСР прийняти Закон про референдум
строкової військової служби
в Українській РСР, Закон про
громадські об'єднання та організації в громадянами України поза
Українській РСР, Закон про статус межами республіки тільки за
народного депутата Української РСР, добровільною згодою
передбачені порядком денним, та громадянина.
Закон про вибори в Українській РСР на
багатопартійній основі.
З цією метою до 31 грудня 1990
року прийняти Закон про
В 1991 році провести в Українській
проходження строкової військової
РСР народне голосування
(референдум) з питання довіри
служби громадянами України на
Верховній Раді Української РСР 12-го території республіки, Закон про
скликання і за його результатами альтернативну військову службу, а
вирішити питання про проведення також утворити необхідні державні
нових виборів до кінця року. органи.
4. СТОСОВНО СОЮЗНОГО ДОГОВОРУ:
3. СТОСОВНО НАЦІОНАЛІЗАЦІЇ МАЙНА
КПРС ТА ВЛКСМ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ:
Відповідно до постанови Згідно з Зверненням Президії Верховної
Верховної Ради УРСР від 15 Ради УРСР, схваленим Верховною
Радою УРСР 15 жовтня 1990 року,
жовтня 1990 року розглянути на
спрямувати всі зусилля Верховної Ради
сесійному засіданні висновки
УРСР на стабілізацію політичної і
Державного арбітражу УРСР, економічної ситуації в республіці, на
Міністерства юстиції УРСР і побудову правової суверенної
Державного комітету УРСР по Української держави, прийняття нової
економіці у питання щодо Конституції республіки, і поки цього не
націоналізації майна КПРС та досягнуто, укладення Союзного
договору вважати передчасним.
ВЛКСМ на території України і до 1
грудня 1990 року утворити
тимчасову комісію Верховної Ради
УРСР з цього питання.
5. СТОСОВНО ВІДСТАВКИ ГОЛОВИ
РАДИ МІНІСТРІВ УРСР:
Взяти до відома повідомлення Голови Верховної Ради УРСР
Кравчука Л. М. від 17 жовтня 1990 року стосовно відставки
Голови Ради Міністрів УРСР Масола В. А. і вирішити це питання у
порядку, передбаченому статтею 97 п. 9, статтею 108 п. 4
Конституції УРСР.
Великий вплив події мали і на подальшу активність молоді. Зокрема, багато літератури,
привезеної з західних регіонів, розійшлося іншими областями, зокрема, серед сумчан,
членів «Спілки Незалежної Української Молоді „Сумщина“», троє з яких голодувало. Як
згадує Віктор Рог, місто тоді було русифіковане й апатичне, навіть жодної української
школи не існувало, тож він збирав і передавав додому книги і газети, яких там
бракувало і які відіграли згодом важливу роль.