Реферат на тему

1.Вплив педагогіки на формування та розвиток особистості. 2 Вплив методів, форм та

засобів викладання на успішність у навчанні.

Студента 1 курсу Барановський Володимир

1 питання.

Педагогіка має величезний вплив на формування та розвиток особистості, вона

допомагає виховати навички, цінності та знання, які стануть основою для успішного
життя. Вона сприяє розвитку критичного мислення, соціальних навичок та
самосвідомості.
Педагогічна майстерність містить у собі знання і риси характеру вчителя, що
забезпечує високий рівень саморегуляції професійної діяльності. Поняття
педагогічної майстерності розглядається, також, як високий рівень професійної
культури співтворчості з вихованцями. Успішність у виконанні цієї справи в великій
мірі залежить від особистості самого вчителя, від того, який у нього інтелектуальний
та моральний рівень розвитку, врешті-решт від того, наскільки він сам є Людиною.На
нашу думку, вище викладена ідея, повною мірою розкриває суть особистості педагога.
Бо неможливо віднайти однакових, у будь якому сенсі, викладачів. Ми не будемо
говорити про таланти або невдах педагогічної діяльності, абсолютно кожен викладач є
унікальним, хоча б тому, що зі щирим серцем відповів на поклик душі – служити
людям. Хіба може бути щось більш величне? Але специфіка педагогічного служіння
вимагає від особистості не аби якої підготовки, в першу чергу психологічної.

Під психологічною підготовкою, ми розуміємо, свідоме сприйняття надзвичайно

розповсюдженої ідеї – "станеш тим, ким віриш, що будеш". Отже, головне – віра в
себе та віра в студентів (учнів, дітей), збагачена невичерпним оптимізмом. Цікаво, що
проблема особистості педагога одна з найбільш активно опрацьованих у сучасній
галузі психологічної науки. Але й на сьогоднішній час відомі науковці працюють
поглиблюючи вже вивчені аспекти проблеми педагогічної особистості.

В даній роботі звертаємо увагу на важливі і цікаві, а також надзвичайно необхідні

вимоги для ідеальної "Я-концепції" викладача. Ми розглянемо такі питання:-
позитивна "Я-концепція";- ініціювання професіональної рефлексії педагога;- само-
актуалізація викладача;- саморозвиток викладача;- типові особливості педагогічної
взаємодії;- педагогічні фобії і манії.
Складові Позитивна "Я-концепція "Когнітивна складова (образ-Я) Висока когнітивна
складність і диференційованість. Професійно-рольова ідентифікація ("Я-викладач",
"Я-хороший викладач"). Наявність особистісних компонентів (повага до студентів,
прийняття, розуміння та любов). Внутрішня цілісність та узгодженість між
модальностями "образу-Я". Відносна стійкість, стабільність уявлень про себе як
викладача. Перевага моральних суджень серед оцінних суджень про себе, їх
понятійний рівень. Загальна позитивна думка про себе.

Емоційно-ціннісна складова (ставлення-Я) Висока (адекватна) самооцінка

педагогічних здібностей і професійних якостей, наслідків своєї діяльності. Ауто-
симпатія, високий рівень самоповаги. Очікування позитивного ставлення до себе з
боку авторитетних людей.

Емоційна стійкість, низький рівень особистісної та ситуативної тривожності.

Поведінкова складова (вчинок-Я) Висока активізація вчинку само-бачення,
професійно-педагогічне самовипробування. Здатність до вольової дії щодо подолання
вад власного "я". Домінування інтернальних тенденцій локусу контролю.

2 Питання.
Методи, форми та засоби викладання мають значний вплив на успішність навчання.
Якість сприйняття матеріалу залежить від того, наскільки ефективно вони
використовуються в освітньому процесі. Наприклад, інтерактивні методи, такі як
обговорення в групах або практичні заняття, можуть сприяти кращому розумінню
матеріалу порівняно з традиційними лекціями. Також важливо враховувати
індивідуальні потреби та стилі навчання студентів для досягнення найкращих
результатів.Методи навчання і їх класифікація. Метод навчання - спосіб
упорядкованої, взаємопов'язаної діяльності вчителів та учнів, спрямованої на
вирішення завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання. Складовим
елементом методу є прийом навчання. Методи навчання пов'язані з рівнем розвитку
суспільства, науки, техніки й культури. У давні часи і на початку середніх віків, коли
багата верхівка готувала своїх нащадків лише до світського життя, а не до трудової
діяльності, у навчанні використовували догматичні методи, що ґрунтувалися на
заучуванні навчального матеріалу. Епоха великих відкриттів і винаходів покликала до
життя потребу в знаннях, украй необхідних людині. Це зумовило формування і
розвиток методів, що спираються на наочність, звернених до свідомості й активності
учнів у навчанні, а також практичних методів навчання.спрямовані на передачу і
засвоєння учнями знань, формування умінь і навичок. До них належать словесні,
наочні й практичні методи навчання. Словесні методи навчання Головними
елементами цих методів є слово, усна розповідь . Пояснення - словесне тлумачення
понять, явищ, принципів дій приладів. Метод пояснення переважно використовують
під час викладання нового матеріалу, а також у процесі закріплення, особливо тоді,
коли вчитель бачить, що учні щось не зрозуміли. Успіх пояснення залежить від його
доказовості, логіки викладу, добору аргументації, ясності і зрозумілості мовлення.
Вагоме значення мають чіткість мовлення, його темп, образність.Інструктаж -
ознайомлення зі способами виконання завдань, використання інструментів, приладів і
матеріалів, дотримання техніки безпеки, показ трудових операцій та організації
робочого місця. За змістом у навчальному процесі інструктаж може бути вступним,
поточним і заключним. Вступний інструктаж здійснюють перед початком самостійної
роботи учнів, він передбачає доведення до них змісту і методики виконання завдань,
їх результатів. Поточний проводять під час самостійної роботи; він передбачає
надання допомоги окремим учням, у яких виникли труднощі.Поняття «навчання»
сучасною дидактикою трактується як упорядкована взаємодія учителя та учнів,
спрямована на досягнення завдань освіти. Поняття «процес навчання», «навчальний
процес» пов'язані з розвитком навчання в часі та просторі й означають послідовність
його актів. У творах стародавніх і
середньовікових мислителів під поняттями «навчання», «процес навчання» розуміли,
головним чином, викладання, метою якого є учень. На початку XX століття до поняття
«процес навчання» входили вже дві складові – викладання і учіння. Викладання
трактувалось як діяльність учителів, спрямована на організацію, засвоєння
навчального матеріалу учнями, а учіння – як діяльність учнів щодо засвоєння
запропонованих знань.

У сучасних умовах, коли школа повинна давати знання, вчити мислити, всебічно
виховувати і розвивати учнів, ці поняття уточнюються. Під поняттям викладання
сьогодні розуміють упорядковану діяльність педагога, спрямовану на реалізацію цілей
навчання (освітніх завдань); забезпечення управління навчально-пізнавальною
діяльністю учнів, їх вихованням і розвитком. Під поняття учіння розуміють – процес
(а точніше співпроцес), у ході якого на основі пізнання, вправляння та набутого
досвіду виникають нові форми поведінки і діяльності, змінюються набуті раніше.
Протікання процесу навчання неможливе без взаємодії, співробітництва та
партнерства між педагогами і учнями, їх діяльностями. Взаємодія передбачає
безпосередні контакти учителя й учня, співробітництво, партнерство – контакти, дія
яких може поширюватись у часі та просторі.

Процес навчання – це динамічна взаємодія (співробітництво, партнерство)

учителя та учнів, у ході якої здійснюється стимулювання і організація активної
навчально-пізнавальної діяльності школярів з метою засвоєння системи наукових
знань, умінь, навичок і всебічної вихованості особистості.

Визначальними умовами навчання як діяльності є мета освіти і завдання (навчальні,

виховні, розвиваючі) навчальної діяльності, потреби та мотиви навчально-
пізнавальної діяльності школярів, зміст матеріалу, який підлягає засвоєнню учнями.
Ці умови взаємопов'язані й взаємозалежні. Цілі навчання визначають його зміст.
Потреби і мотиви навчальної діяльності суттєво виливають на активність учнів, їх
ставлення до навчальної праці і зрештою на результати навчання. У свою чергу
мотиви формуються в процесі навчання, залежать від його організації, методів і
прийомів навчання, засобів і змісту навчального матеріалу. Цілі навчання зумовлюють
також характер діяльності вчителя й учнів, форму, методи, засоби навчання. Результат
навчання залежить від результату взаємодії всіх складових компонентів процесу.
Найважливішими його структурними компонентами є: цільовий, стимуляційно-
мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-регулювальний і
оцінно-результативний.

2. Цільовий компонент процесу навчання

Одним з визначальних компонентів процесу навчання є ціль навчання – це ідеальне

мисленнєве передбачення кінцевого результату процесу навчання, це те, до чого
прагнуть педагог і учні. Загальну мету освіти визначає суспільство. Вона
відображається в державних документах, а потім конкретизується в програмах з
окремих навчальних предметів, підручниках, навчальних посібниках для вчителів,
дидактичних матеріалах для учнів. Крім загальної мети, цілей навчання з окремою
предмета, до кожного заняття учитель визначає завдання. Як у процесі навчання, так і
при проведенні кожного навчального заняття реалізуються три основні групи взаємо-
пов'язаних цілей. До першої з них належать освітні: оволодіння знаннями, уміннями,
навичками; до другої – цілі розвиваючі: розвиток мислення, пам'яті, творчих
здібностей, загальний розвиток учнів; до третьої – цілі виховні: формування
наукового світогляду, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної
культури. Це означає, що проектуючи проведення навчального заняття, педагог
повинен чітко визначити завдання навчання, розвитку та виховання. При цьому він
конкретизує рівень, на якому будуть здійснюватися цільові установки: загальне
ознайомлення з новою темою, засвоєння теоретичного аспекту матеріалу, що
вивчається, формування практичних умінь і навичок, перевірка знань. Доведення до
свідомості учнів завдань навчального заняття збільшує можливість активізації
пізнавальної діяльності школярів, їх свідомої і послідовної праці протягом усього
заняття.

3. Стимуляційно-мотиваційний компонент процесу навчання

Оволодіння навчальним матеріалом, розвиток і виховання особистості в процесі

навчання відбувається лише за умови прояву її високої активності в навчально-
пізнавальній діяльності. Організована діяльність, у якій людина бере участь без
бажання, практично не розвиває її. Ідея визначальної ролі активності особистості у її
власному розвитку і необхідності стимулювання цієї активності в процесі навчання
стала загальновизнаною. Учитель повинен створити педагогічні ситуації для того,
щоб в учня виникло переживання необхідності того, чого йому не вистачає, тобто
виникла потреба в оволодінні знаннями, уміннями, навичками. На формування в учнів
потреби в учінні й інтересу до оволодіння знаннями впливає сукупність педагогічних
факторів. Психологічний механізм впливу цих факторів полягає в тому, що вони
викликають в учнів переживання внутрішніх протиріч між тим, як вони вчаться, і як
повинні вчитись, і стимулюють їх прагнення оволодівати знаннями. На формування
потреби в оволодінні знаннями суттєво виливає ситуація, в якій учень переживає
задоволення від своїх успіхів у навчанні. Передусім він важливий для відстаючих
учнів, особливо тоді, коли труднощі в учінні не тільки долаються, а й зростають, коли
учень втрачає віру в свій успіх, перестає навчатися, проявляє негативне ставлення до
учіння. Для здібних учнів, коли навчання дається легко, ситуація інтелектуального
задоволення виникає тоді, коли долається вищий рівень труднощів. Тому досвідчені
вчителі пропонують класу завдання трирівневої складності: творчі, конструктивні,
репродуктивні.

Для розвитку потреби в знаннях та інтересу до оволодіння ними, педагогами

використовуються спеціальні методичні прийоми навчання: демонстрація наочних
посібників, технічних засобів навчання, використання в процесі викладу нового
матеріалу яскравих прикладів і фактів, постановка проблемних питань, створення
проблемних ситуацій, ситуацій здивування тощо.

Дієвим фактором у цьому відношенні є особистість педагога, його ерудиція,

майстерність викладання. Учитель, що досконало і глибоко володіє наукою, процес
навчання будує логічно, чітко, доступно; оперує цікавими деталями, фактами; вражає
учнів великим кругозором, захоплює своєю освіченістю. У цьому випадку спрацьовує
психологічний механізм наслідування. Учні переживають внутрішні протиріччя між
наявним і необхідним рівнем своїх знань, що і стимулює їх до більш активного
учіння.

4. Змістовий компонент навчального процесу

Зміст навчання визначається навчальними програмами і підручниками. Проте при

підготовці до занять учителю необхідно добре продумати, яким саме буде зміст
кожного заняття, і що повинен засвоїти учень. Найперше необхідно визначити обсяг
фактичного матеріалу, що відображає ознаки і властивості предметів, явищ, процесів;
виділити узагальнені результати їх пізнання: поняття, закони, принципи, основні
світоглядні ідеї, провідні наукові теорії, моральні й естетичні ідеали, методи
дослідження і наукового мислення, з якими людина в тій чи іншій формі вступає у
взаємодію (сприймання, відтворення, перетворення). По-друге, проаналізувати
пізнавальні завдання, що спрямовані на засвоєння знань та інтелектуальний розвиток
школярів. При визначенні змісту навчальних занять необхідно засувати спосіб
викладення програмного матеріалу: розбивати його на окремі теми чи використати
методику вивчення укрупненими блоками, коли на одному занятті вивчається одразу
дві-три і більше споріднених тем, які закріплюються на наступних уроках.
Попередньо визначивши зміст навчальних занять, шляхи його вивчення, учитель
доводить до свідомості учнів тему нового матеріалу, головні питання, які необхідно
засвоїти, звертає увагу на практичні уміння і навики, які передбачається виробити. Це
дає змогу зорієнтуватися в роботі, концентрує увагу на головному, активізує
навчально-пізнавальну діяльність учнів.
5. Операційно-діяльнісний компонент навчально-пізнавальної

діяльності учнів

Процес учіння є своєрідним процесом самостійного «відкриття» учнем уже відомих у

науці знань. Процес цей має три взаємопов'язані стадії. На першій стадії відбувається
сприймання, осмислення і запам'ятовування матеріалу, що вивчається, або засвоєння
теоретичних знань. На другій стадії засвоюються навички і вміння практичного
застосування знань, що вимагає проведення спеціальних тренувальних вправ. На
третій стадії здійснюється повторення, поглиблення і закріплення знань,
удосконалення практичних вмінь і навичок. Тобто, для того, щоб оволодіти новим
матеріалом, учневі необхідно здійснити повний цикл навчально-пізнавальних дій:
сприймання нового матеріалу, його первинне і наступне осмислення,
запам'ятовування, вправляння в застосуванні теорії на практиці, повторення з метою
поглиблення і засвоєння знань, умінь, навичок. Розглянемо детальніше кожну з
названих стадій.

1. Засвоєння теоретичних знань. Засвоєнням знань називається навчально-пізнавальна

діяльність учнів, спрямована на свідоме і міцне оволодіння знаннями, способами
виконання навчальних дій. Процес засвоєння знань починається зі сприймання
матеріалу, що вивчається. Суть даної дії полягає в тому, що учні за допомогою органів
чуття (слуху, зору, дотику, нюху, смаку) сприймають зовнішні властивості,
особливості й ознаки предметів і явищ, які вивчаються. Сприймання – це
відображення в свідомості зовнішніх властивостей, якостей і ознак предметів та явищ,
що безпосередньо впливають на органи чуття. Результатом сприймання є формування
уявлень як нижчої форми знань. У свідомості людини зберігаються лише зовнішні
образи (ознаки, властивості) сприйнятих предметів і явищ, проте не розкривається їх
сутність. В уявленнях фіксуються лише зовнішні властивості (образи предметів).
Проте як у науковому знанні, так і в навчанні необхідно розкрити суть предметів і
явищ. Вникнути в суть можна лише за допомогою мислення та
осмислення. Осмислення – вищий ступінь розуміння, це така мисленнєва діяльність, в
процесі якої людина розкриває сутність предметів і явищ, що пізнаються, вивчаються,
формує наукові поняття. Процес осмислення складається з таких мисленнєвих
операцій (дій):

а) аналіз сприйнятих, зафіксованих в уявленнях зовнішніх властивостей і ознак

предметів і явищ, що підлягають вивченню;

б) логічне групування ознак і властивостей предметів та явищ, що

вивчаються, і виділення з-поміж них найсуттєвіших, найбільш загальних;

в) мисленнєве осягнення суті (причин, наслідків) предметів і явищ,

що підлягають вивченню, формування теоретичних понять, узагальнюючих
висновків, правил тощо;

г) перевірка обґрунтованості й достовірності зроблених теоретичних висновків.

Результатом осмислення є розуміння матеріалу, що вивчається, утворення відповідних

понять. Поняття – це форма наукового знання, в якій розкривається суть пізнаних
предметів і явищ, що виражається у вигляді законів, правил, висновків та інших
теоретичних узагальнень. Психологи виділяють два види осмислення – первинне і
наступне. Якщо новий матеріал легкий, не має складних понять, достатньо одного
первинного осмислення для того, щоб його добре зрозуміти. Проте в більшості
випадків, особливо з математики, матеріал, який необхідно вивчити, буває досить
складним, тому первинне його сприймання і осмислення дозволяє домогтися лише
поверхового, неточного розуміння. Тому вивчаючи подібний матеріал, учні повинні
здійснювати його наступне, глибше осмислення.

Виучуваний матеріал потрібно не лише розуміти, а й зберігати в пам'яті, уміти вільно

і логічно його відтворювати. Запам'ятовування матеріалу є органічною частиною
навчально-пізнавальної діяльності учнів. Воно базується на глибокому і всебічному
розумінні засвоєних знань, і сприяє розумовому розвитку школярів.

Запам'ятовування часто здійснюється шляхом відтворення – повторення вивченого

матеріалу. При цьому воно може бути пасивним, коли учень сприймає те, що й
сприймав раніше; і активним, коли учень самостійно відтворює знання: переказує
вголос чи про себе, дає усні відповіді на питання підручника, складає план
прочитаного, тези тощо. Зосереджене запам'ятовування сприяє переведенню знань у
довготривалу пам'ять. Саме тому використання учнями прийомів зосередженого
запам'ятовування є результативнішим. Важливою умовою забезпечення знань учнів є
використання запам'ятовування не лише як відтворюючої діяльності, а як діяльності, в
якій розкриваються і осмислюються нові деталі виучуваного матеріалу – деталі, які за
первинного сприймання не помічалися. Значимим при цьому є наведення власних
прикладів і фактів, вироблення вмінь передавати матеріал своїми словами,
осмислення його світоглядної, моральної, естетичної, екологічної спрямованості.

2. Організація вправ на застосування знань на практиці та формування умінь і

навичок. Важливість даного етапу в процесі оволодіння новим матеріалом
виявляється не тільки в тому, що знання потрібні людині для практичної діяльності та
її духовного розвитку, а в тому, що формування практичних вмінь і навичок сприяє
глибшому осмисленню матеріалу, який вивчається, розвитку кмітливості та творчих
здібностей. У сучасній дидактичній системі вправ перші завдання мають
репродуктивний характер. Вони спрямовані на актуалізацію раніше набутих знань,
чуттєвого і практичного досвіду, на які повинно опиратися засвоєння нових умінь і
навичок. Вони виконуються за допомогою вчителя. Перехід до наступних видів вправ
передбачає постійне наростання труднощів і складності завдань, підвищення
самостійності учнів у їх виконанні і творчий підхід до їх вирішення. Послідовність
вправ у процесі засвоєння учнями навичок і вмінь:

• актуалізація опорних знань – підготовчі вправи;

• засвоєння знань – вступні вправи (пізнавальні, мотиваційні);

• первинне застосування знань – пробні вправи;

• оволодіння навичками в стандартних умовах – тренувальні вправи (за аналогією,

інструкцією, завданням);

• творче перенесення знань і навичок у нестандартні умови – творчі вправи;

• контроль, корекція й оцінка навичок та вмінь – контрольні вправи.

3. Повторення, узагальнення і систематизація вивченого матеріалу з метою

поглиблення знань та вдосконалення практичних умінь та навичок. Вихідною
основою стадії повторення, узагальнення і систематизації є положення про те, що
пізнання є не прямою, а кривою лінією, яка безмежно наближається до спіралі. Тому,
оволодіння знаннями не зводиться до одного пізнавального акту, суть знання
розкривається одразу всією багатогранністю, а потребує подальшої розумової і
практичної діяльності з метою глибшого засвоєння.

Узагальнення – мислене виділення якихось властивостей, що належать певному класу

предметів, перехід від одиничного до загального. На основі узагальнення учні
засвоюють поняття, закони, ідеї, теорії, тобто окремі знання.

Систематизація – це мисленнєва діяльність, у процесі якої знання про об'єкти, що

вивчаються, організуються в певну систему за обраним принципом.

Вищою формою систематизації є організація вивченого і засвоєного раніше матеріалу

в таку систему, в якій би чітко вирізнялися її окремі компоненти і взаємозв'язки між
ними. Узагальнення і систематизація є складними взаємопов'язаними процесами:
ширше узагальнення спричиняє більшу кількість зв'язків та відносин і, відповідно,
ширше коло знань, об'єднаних у систему.

6. Контрольно-регулювальний компонент

навчально-пізнавальної діяльності

Значну регулятивну роль у навчанні відіграє здійснення контролю за якістю

оволодіння виучуваним матеріалом і спонукання учнів до самоконтролю. Контроль
здійснюється за допомогою усних, письмових, лабораторних та інших практичних
робіт, шляхом проведення опитування, заліків та екзаменів. Самоконтроль
реалізується у вигляді самоперевірок учнями ступеня засвоєння вивченого матеріалу,
правильності виконання вправ шляхом зворотних дій, оцінк