ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

РАДІАЦІЙНИХ ЧИННИКІВ.
КЛІНІЧНІ ФОРМИ ПРОМЕНЕВИХ
УРАЖЕНЬ

Підготувала:
студентка 3м-19-26
Губар Вікторія
Іонізуюче випромінювання - це випромінювання
радіоактивних променів, які при взаємодії з речовиною
передають йому енергію, що викликає іонізацію атомів
або молекул. Відрив електрона від атома або молекули
називається іонізацією. Це веде до пошкодження їх
структури і утворення вільних радикалів, які грають роль
оксидантів і мають підвищену реакційну здатність.

Всі випромінювання поділяються на два класи:

корпускулярні
- альфа-випромінювання (α)
- бета-випромінювання електрони (β-)
- позитрони (β +)
- протони (Р')
- нейтрони (n°) та інші (понад 200 різновидів)
електромагнітні (фотонні)
- квантове гамма (γ)
- рентгенівське випромінювання
Доза - це енергія, передана іонізуючим випромінюванням
елементарному об'ємом або масою речовини, що опромінюється.
Одиницею кінетичної енергії в міжнародній системі одиниць є
джоуль (Дж).

Поглинена доза - це кількість енергії іонізуючого випромінювання,

попоглинання опромінюваним тілом (тканинами організму), в
перерахунку на одиницю маси.

Ефективна еквівалентна доза - це еквівалентна доза, помножена

на коефіцієнт, що враховує різну чутливість різних тканин до
опромінення. Існують коефіцієнти радіаційного ризику для різних
тканин (органів) людини при рівномірному опроміненні всього
тіла:
0,12 - червоний кістковий мозок та легені;
0,03 - кісткова тканина і щитовидна залоза;
0,15 - молочна залоза;
0,25 - статеві залози;
0,30 - інші тканини.
Радіочутливість - це чутливість біологічних об'єктів до дії
іонізуючих випромінювань. Різні види живих організмів істотно
розрізняються за своєю радіочутливості. Виявлено загальну
закономірність: чим складніший організм, тим він більш
чутливий до дії радіації.

На тканинному рівні виконується правило Бергоньє-Трибондо:

радіочутливість тканини прямо пропорційна проліферативної
активності та обернено пропорційна ступеню диференціювання
складових її клітин. Отже, найбільш радіочутливим в організмі
будуть клітини, що інтенсивно діляться, швидко зростаючі і
мало спеціалізовані тканини, наприклад, кровотворні клітини
кісткового мозку, епітелій тонкого кишечника і шкіри. Найменш
радіочутливим будуть спеціалізовані слабо оновлюються
тканини, наприклад, м'язова, кісткова, нервова. Винятком є
лімфоцити, що відрізняються високою радіочутливістю.
Радіаційні ураження – найбільш важкий наслідок вибуху
ядерних боєприпасів, аварій реакторів атомних
електростанцій. При цьому можуть діяти наступні чинники:
короткочасне зовнішнє γ- і β-випромінювання від хмари,
яка утворилася після вибуху;
зовнішнє γ- і β-випромінювання, потужність якого
поступово зменшується, від розкиданих фрагментів
пошкодженого боєприпасу, зовнішніх предметів та землі;
інгаляційне надходження газів та аерозольних пилових
частинок, які містять в собі радіонукліди;
аплікація радіонуклідів на шкіру та слизові оболонки під
час інтенсивного пароутворення, запилювання або
змочування одягу.

Радіаційному ураженню можуть підлягати: особовий склад

військових підрозділів, який зазнав ядерного удару; персонал
загону ліквідації наслідків радіаційних аварій; населення
тощо.
Ефекти від впливу різних видів ІВ розподіляються на:
соматичні,
генетичні (кільцева хромосома), що пов’язані з опроміненням
постраждалого та його нащадків, що зумовлені опроміненням
зародкових клітин.

Соматичні ефекти розподіляють на:

ранні у вигляді променевої хвороби, місцевих радіаційних уражень,
пізні, які є наслідком опромінення: пухлини, ураження різних органів і
тканин, що виявляються через кілька місяців і років.

В умовах застосування ядерної зброї будуть переважати гострі радіаційні

ураження, викликані проникаючою радіацією ядерного вибуху і
випромінюванням від зараженої радіоактивними речовинами місцевості.
Ступінь зараження і розподіл радіоактивних продуктів вибуху на поверхні
залежить від типу устрою (ядерний, нейтронний, термоядерний); виду
(повітряний, наземний, підземний, підводний); потужності ядерного
вибуху; відстані від епіцентру вибуху і метеорологічних умов.
У момент безпосередньої дії ІВ перш за все уражаються життєво-
важливі високополімерні структури клітини (нуклеїнові кислоти –
особливо ДНК, РНК, деякі ферменти – зокрема, залізовмісткі –
ферменти системи цитохрому), від стану яких залежить функція
клітинних органел, перебіг процесів синтезу енергії, метаболізму і
відновлення тканин. Щільноіонізуючі випромінювання, такі як потік
α- частинок, нейтрони, мають виражений прямий вплив на біологічні
об’єкти.

Непряма дія ІВ на біоструктури зумовлена радіолізом води,

утворенням активних окислювачів типу Н2О2 з наступною
інактивацією різних молекул, які приймають участь в обміні
речовин.

Клітини найбільш уразливі у період генераційного циклу, особливо

протягом фази синтезу і мітозу. Опромінення в цьому періоді
супроводжується розвитком локальних ушкоджень хромосомного
апарату.
Відповідно до зазначених умов опромінення
можливий розвиток наступних основних
клінічних форм променевих уражень людини:
гостра променева хвороба;
хронічна променева хвороба;
місцеві радіаційні ураження;
поєднані радіаційні ураження;
комбіновані радіаційні ураження.
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!