Зміст

1.Мова С як мова програмування високого рівня. Структурне та об’єктно-орієнтоване програмування. Переваги та недоліки.................................................................................2
2.Структура програми мовою С. Етапи створення та виконання програми............................................................................................................................................................................. 4
3.Алфавіт і лексеми мови С. Коментарі............................................................................................................................................................................................................................................ 5
4.Склад мови С. Константи та змінні С............................................................................................................................................................................................................................................ 6
5.Керуючі послідовності мови С......................................................................................................................................................................................................................................................... 9
6.Типи даних у С.................................................................................................................................................................................................................................................................................. 10
7.Сумісність типів. Перетворення типів......................................................................................................................................................................................................................................... 11
8.Перелічувальний тип....................................................................................................................................................................................................................................................................... 12
9.Приведення типів............................................................................................................................................................................................................................................................................. 13
10.Перейменування типів (typedef).................................................................................................................................................................................................................................................. 15
11.Оголошення і визначення............................................................................................................................................................................................................................................................. 16
12.Змінні. Описання змінних. Ініціалізація. Область дії і клас пам’яті.................................................................................................................................................................................... 17
13.Ліводопустимі вирази. Структура програми............................................................................................................................................................................................................................ 19
14.Базові конструкції мови С. Оператор «вираз», складений оператор (блок), пустий оператор........................................................................................................................................20
15.Операції. Позначення операцій. Пріоритет операцій.............................................................................................................................................................................................................. 21
16. Оператори: пустий, складений, оператор-вираз, умовний оператор if............................................................................................................................................................................... 23
17.Оператор-перемикач switch.......................................................................................................................................................................................................................................................... 24
18.Оператори повтору С. Цикл з передумовою............................................................................................................................................................................................................................. 25
19. Оператори повтору С. Цикл з післяумовою............................................................................................................................................................................................................................. 26
20. Оператори повтору С. Цикл з лічильником............................................................................................................................................................................................................................. 27
21.Оператори керування ходом програми: goto, break, continue, return................................................................................................................................................................................... 28
22.Одновимірні масиви. Описання, ініціалізація, операції над масивами............................................................................................................................................................................... 29
23.Двовимірні масиви. Описання, ініціалізація, операції над масивами.................................................................................................................................................................................. 30
24.Функції в С. Призначення, описання функцій. Виклик функцій......................................................................................................................................................................................... 31
25.Формальні і фактичні параметри, передача параметрів за адресою і за значенням......................................................................................................................................................... 32
26.Прототипи функції......................................................................................................................................................................................................................................................................... 33
27.Передача багатовимірних масивів в функції............................................................................................................................................................................................................................ 34
28.Передача масивів і рядків у функції........................................................................................................................................................................................................................................... 35
29.Глобальні та локальні імена. Класи пам’яті, область видимості, тривалість існування................................................................................................................................................. 36
30.Символи та рядки. Операції над рядками. Функції для роботи з рядками......................................................................................................................................................................... 38
31. Функції вводу-виводу в мові С. Форматний вивід.................................................................................................................................................................................................................. 41
32.Структура як тип і сукупність даних. Операції над структурами. Бітові поля.................................................................................................................................................................. 43
33.Об’єднання як тип даних.............................................................................................................................................................................................................................................................. 45
34.Графічні можливості С.................................................................................................................................................................................................................................................................. 46
35.Директиви препроцесора. Вказівки компілятору.................................................................................................................................................................................................................... 47
 1.Мова С як мова програмування високого рівня. Структурне та об’єктно-орієнтоване програмування. Переваги та недоліки
С – це мова програмування загального призначення, що не є мовою
дуже високого рівня і не призначена для певної області застосування.
Але відсутність в ній обмежень та її загальність роблять її зручнішою
і ефектівнішою для багатьох завдань, у порівнянні з мовами, що
вважаються потужнішими. С дозволяє маніпулювати бітами, байтами
та адресами, тобто тими базовими елементами даних, з якими працює
комп'ютер. На відміну від більшості мов високого рівня, С майже
відсутній контроль помилок у процесі виконання програми.
Наприклад, не перевіряється порушення меж масивів. Інша важлива
особливість — це мала кількість ключових слів, що складають
команди мови. У С89 визначено 32 ключові слова, причому в С99
додано лише 5 слів. Мови високого рівня зазвичай мають значно
більше ключових слів, наприклад, у більшості версій мови Basic їхня
кількість перевищує сотню!Н езважаючи на її низькорівневі
можливості, мова проектувалася для машинно-незалежного
програмування. Сумісна зі стандартами та машинно-незалежно
написана мовою C програма, може легко компілюватися на великій
кількості апаратних платформ та операційних систем з мінімальними
змінами, що робить її одною з найшвидших мов. Мова стала
доступною для великої кількості платформ, від вбудованих
мікроконтролерів до суперкомп'ютерів. C підтримує процедурну,
узагальнену, і об'єктно-орієнтовану парадигми програмування, і
багато інших парадигм. C має можливості для структурного
програмування, а увесь виконуваний код міститься у функціях.
Структурне програмування - парадигма програмування, в основі
якої лежить уявлення програми у вигляді ієрархічної структури
блоків. Для передачі управління використовуються три конструкції:
• послідовне виконання — одноразове виконання операції в порядку
запису їх (операцій) в тексті програми;
• розгалуження — виконання певної операції або декількох операцій
в залежності від стану певної, наперед заданої умови;
• цикл — багаторазове виконання операції або групи операцій за
умови виконання деякої наперед заданої умови. Така умова
називається — умова продовження циклу.
!При цьому безумовна передача управління, наприклад, оператором
goto забороняється.
Переваги:
 підвищується надійність програм (завдяки хорошому
структуруванню при проектуванні, програма легко піддається
тестуванню та не створює проблем при налагодженні);
 підвищується ефективність програм (структурування програми
дозволяє легко знаходити та коригувати помилки, а окремі
підпрограми можна переробляти (модифікувати) незалежно від
інших);
 зменшується час та вартість програмної розробки;
 покращується читабельність програм.
 Недоліки:
 непропорційне зростання складності програми при збільшенні
об'єму коду програми;
 процеси і дані існують окремо один від одного, таким чином, крім
функціональної декомпозиції, існує структура даних, що
знаходиться на другому плані.
 складність створення паралельних програм.
Об’єктно-орієнтоване програмування - парадигма програмування,
в якій основними концепціями є поняття об'єктів та класів. У рамках
даного підходу програма являє собою описання об'єктів, їх
властивостей (або атрибутів), сукупностей (або класів), відносин між
ними, способів їхньої взаємодії та операцій над об'єктами (або
методів). ООП має багато плюсів, і саме тому цей підхід
використовує більшість сучасних програмістів.
Переваги:
• візуально код стає простішим, і його легше читати (коли все
розбито на об'єкти і вони мають зрозумілий набір правил, можна
відразу зрозуміти, за що відповідає кожен об'єкт і з чого він
складається)
• менше однакового коду (якщо у звичайному програмуванні одна
функція рахує символи, що повторюються, в одномірному масиві,
а інша — у двомірному, то у них більша частина коду буде
однаковою. У ООП це вирішується успадкуванням)
• складні програми пишуться простіше (кожну велику програму
можна розкласти на кілька блоків, зробити їм мінімальне
наповнення, а потім щоразу докладно наповнити кожен блок)
• збільшується швидкість написання (на старті можна швидко
створити потрібні компоненти всередині програми, щоб отримати
мінімально працюючий прототип)
Недоліки:
 складно зрозуміти та почати працювати. (підхід ООП набагато
складніший за звичайне процедурне програмування — потрібно
знати багато теорії, перш ніж буде написано хоч один рядок коду)
 потребує більше пам'яті (об'єкти в ООП складаються з даних,
інтерфейсів, методів та багато іншого, а це займає набагато більше
пам'яті, ніж проста змінна, також при використанні стандартних
бібліотек класів в невеликих програмах)
 іноді продуктивність коду буде нижчою (через особливості
підходу частина речей може бути реалізована складніше, ніж
могла бути, тому буває таке, що ООП-програма працює
повільніше, ніж процедурна (хоча із сучасними потужностями
процесорів це мало кого хвилює))
!Мабуть, найбільш відомим прикладом об'єктно-орієнтованої мови
програмування є мова C++, яка розвинулася з імперативної мови С. Її
прямим нащадком і логічним продовженням є мова С#.
 2.Структура програми мовою С. Етапи створення та виконання програми.
Основними частинами типової структури програми на С
є такі:
 директиви препроцесорної обробки(управляють
перетворенням тексту до його компіляції) ;
 опис зовнішніх змінних (вихідних даних і
результатів) та функцій (визначають дані або стан
програми, що використовується);
 функції програми (визначають поведінку чи дії
програми);
 головна функція — програми, що має вигляд main()
(ім'я main фіксоване і всіх програм на Сі завжди однаково.)
Структурність мови:
 Мова Сі є блочно-структурованою. Кожен блок
розміщається в фігурних дужках {}.
 Основним блоком у програмі консольного застосування
на мові Сі є головна функція, що має ім'я main ().
 Кожна дія в мові Сі закінчується символом "крапка з
комою" -;.
 Як дія може виступати виклик функції або здійснення
деяких операцій.
 Ім'я функції - це колективне ім'я групи описів і
операторів, укладених в блок (фігурні дужки), за ім'ям
функції в круглих дужках вказуються параметри функції.
Перед ім’ям функції вказується її тип, що повертає
функція.
 на початку програми додаються бібліотеки, що
використовуються в програмі.
Етапи розв’язку задачі на ЕОМ:
1. Постановка задачі;
2. Формалізація задачі – це процесс конкретизації проблеми
до кінцевого числа термінів ( структур даних ) і
визначення взаємозв’язків між ними.
3. Складання алгоритму (алгоритмізація) – це процес
складання алгоритму, який розв. задану задачу.
4. Написання програми (програмування) до 15% роботи
5. Відлагодження (дебаг) – пошук та виправлення
синтаксичних помилок.
6. Тестування – пошук та виправлення семантичних помилок.
7. Оформлення результатів
 3.Алфавіт і лексеми мови С. Коментарі

Під час написання програм дозволено використовувати 3) Константи:

такі символи: 1. Числові(цілі і дійсні);
 цифри 0..9, 2. Символьні;
 латинські великі та маленькі літери а..z, A..Z, 3. Рядкові;
 знаки + = _ - () * & % #! | . , : ; ‘ “/? { } ~ \ [ ] ^ < > пробіл 4. Перелічувальні;
 кирилицю (у коментарях), службові недруковані символи 5. Вказівники.
(табуляція, перехід на новий рядок тощо). 4) Операції :
 1. Знаки операції(задають дії над операндами);
Лексеми – лексична одиниця мови (неподільна), що 2. Операції зсуву;
складається з дозволених символів, яка виділяється і 3. Порозрядні операції;
розпізнається компіляторами. З лексем побудовано 4. Операції відношення;
змістовні конструкції мови (оператори, вирази, 5. Логічні операції;
визначення, описи тощо). Різновиди: 6. Операції присвоєння;
7. Операції вибору компонентів структурного об’єкта;
1) Ідентифікатори (надання об’єктам імен); int x = 5; 8. Операції з компонентами класа;
o Послідовність букв або знаків, підкреслень, цифр 9. Операції приведення типів;
o Регістр має значення 10. Операції new, delete
o Зарезервоване слово не може бути ідентифікатором 5) Пунктуація(розділювачі);
Коментар - пояснювальний текст
2) Зарезервовані слова (службові) –мають фіксований o Однорядковий // коли весь текст коментаря
смисл. Викликаються: міститься в один рядок
А) для оголошення типів (int, float, char); o Багаторядковий - /* багато рядків */
Б) позначення операторів (for, goto); printf("Input double\n");// Input real number
В) Керування доступом (public, private, protected). if (i<1) /* a teper perevirjaemo,
Список службових слів : asm, break, case, char, class, catch, chy menshe ce chislo за 1*/
const, continue, default, delete, do, double, else, enum, extern, Зауваження
float, for, friend, goto, inline, int, long, new, operator, private, 1) У коментарях дозволено будь-які символи
protected, public, regist, return, short, signed, size of, static, 2) Вкладені коментарі не дозволені ( /*xyz/*abc*/qwe*/ -
struct, switch, template, this, try, typecode, typeid, union, помилка! )
unsigned, virtual, void, volatile, while
4.Склад мови С. Константи та змінні С.
Лексеми (елементи конструкції з символів) до них
відносяться ідентифікатори, ключові слова, знаки
операцій, константи, роздільники (дужки, крапка,
кома, символи пропуску).(отсилка до 3)
Змінна — це іменована область пам’яті, у якій зберігаються
дані визначеного типу. Змінна має ім’я, розмір та інші
атрибути, такі як видимість, час існування тощо. Ім’я
змінної служить для звертання до області пам’яті, у якій
зберігається її значення. Перед використанням будь-яка
змінна повинна бути описана, при цьому для неї
резервується деяка область пам’яті, розмір якої залежить
від конкретного типу змінної. Під час виконання програми
змінна може приймати рiзнi значення.
[клас пам’яті] [const] тип ім’я [ініціювання];
(модифікатор const вказує, що змінна не може змінювати
своє значення, у цьому випадку її називають типізованою
або просто константою const int n = 20, m = 5, k = 4; —
ініціювання констант n, m, k цілого типу;)
(char sf = 'f', st[ ] = "Мудрость лишь в истине."; —
ініціювання символьних змінних)
!Якщо тип значення, що ініціюється, не збігається з типом
змінної, то виконуються перетворення типу.
Кожна змінна повинна мати своє ім’я, причому в одному
блоці не може бути двох змінних з однаковим ім’ям.
Область видимості ідентифікатора - частина тексту
програми, з якої можна здійснити звичайний доступ до
зв’язаної з ідентифікатором області пам’яті. Найчастіше
область видимості збігається з областю дії. Винятком є
ситуація, коли у вкладеному блоці описана змінна з таким
же ім’ям. У цьому випадку зовнішня змінна у вкладеному
блоці невидима, хоча він і входить до її області дії. Проте до
цієї змінної, якщо вона глобальна, можна звернутися,
застосовуючи операцію доступу до області видимості —
“::“.
Залежно від області дії змінна може бути локальною або
глобальною.
Локальна змінна визначена всередині блока. Область її дії
обмежена початком опису змінної та кінцем блока,
включаючи усі вкладені блоки. Змінна, визначена поза
будь-яким блоком, називається глобальною, і областю її дії
вважається файл, у якому вона визначена від початку опису
до його кінця.
Клас пам’яті визначає час існування та область видимості
програмного об’єкта, тобто змінної. Якщо клас пам’яті не
зазначений явно, то він визначається компілятором,
виходячи, з контексту оголошення. Час існування змінної
може бути постійним і тимчасовим.
Клас пам’яті задають такі специфікатори:
auto — автоматична змінна, для якої пам’ять виділяється у
стеку і за необхідності ініціюється кожного разу при
виконанні оператора, що містить її визначення.
extern означає, що змінна визначена в іншому місці
програми (в іншому файлі або далі по тексту) і
використовується для створення змінних, доступних в усіх
модулях програми, де вони оголошені. При ініціюванні
змінної у тому ж операторі, спеціфікатор extern ігнорується;
static — статична змінна, що має постійний час існування.
Вона ініціюється один раз при першому виконанні
oпeратора, що містить визначення змінної. Залежно від
розташування оператора, описані статичні змінні можуть
бути глобальними і локальними. Глобальні статичні змінні
видимі тільки у тому модулі, в якому вони описані;
register — аналогічний до специфікатора auto, але пам’ять
видiляється по можливості в регістрах процесора і за
відсутності такої можливості у компілятора змінні
обробляються як auto.
!Опис змінної може виконуватися у формі оголошення або
визначення. Оголошення інформує компілятор про тип
змінної і класи пам’яті, а визначення містить, крім цього,
вказівку компілятору про виділення пам’яті відповідно до
типу змінної. У C більшість оголошень є одночасно і
визначеннями. Змінна може бути оголошена багаторазово,
а визначена тільки в одному місці програми, оскільки
оголошення тільки описує властивості змінної, а визначення
зв’язує її з конкретною областю пам’яті.
основні типи змінних.
 Цілі змінні (типу int, long, short) необхідні для
збереження цілих значень і можуть бути знаковими і
беззнаковими. Знакові змінні застосовують для подання
як додатних, так і від’ємних чисел, при цьому один біт
(найстарший) виділяється під знак. Для оголошення
беззнакової змінної, тобто змінної, що приймає тільки
додатні значення, необхідно використовувати ключове
слово unsigned. За замовчуванням будь-який цілий тип
вважається знаковим, і тому немає потреби у
використанні ключового слова signed.
 Символьний тип даних char застосовується у випадку,
коли змінна містить інформацію про код ASCII або для
побудови таких більш складних конструкцій, як рядки,
символьні масиви тощо. Дані типу char також можуть
бути знаковими і беззнаковими.
Стандарт C визначає три типи даних для збереження дійсних
значень змінних: float, double та long double (типи з
плаваючою крапкою). Тип float, як правило, використовують
для збереження не дуже великих дробових чисел.
 Змінна типу void не має значення, оскільки множина
значень цього типу порожня. Такі змінні необхідні для
узгодження синтаксису. Тип void використовується для
визначення функцій, що не повертають значення, для
вказівки порожнього списку аргументів функції, а також
як базовий тип для покажчиків i в операції приведення
типів.
void minmax(int*x, int k, int*min, int&max);.
Константи
 Цілі константи: десяткові, вісімкові, шістнадцяткові.
o Десяткова:
Послідовність цифр (0 - 9), що починаються з цифри,
відмінної від нуля.
Приклад: 1, -29, 385. Виняток – число 0. '\012' (вісімковий код символу - всі символи мають свої
Якщо десяткова константа виходить за межі діапазону - номери - коди, які можуть бути і вісімковими, і
2147483648.. 4294967295, виникає помилка компіляції десятковими, і 16-річними).
(переповнення розрядної сітки)  Строкова константа - це послідовність символів,
o Вісімкова: укладена в лапки, наприклад: «Це рядкова константа»
Послідовність цифр (0 - 7), яка завжди починається з 0. Лапки не входять у рядок, а лише обмежують її. Технічно
Приклад: 00, 071, -052, -03. рядкова константа є масив символів, і за цією ознакою
o Шістнадцяткова: може бути віднесена до розряду складних об'єктів мови Сі.
Послідовність шістнадцяткових цифр (0 - 9 і A - F), якій Перераховані константи вводяться через ключове слово
передує присутній 0x або 0X. Наприклад (різні константи):
Приклад: 0x0, 0x1, -0x2AF, 0x17. 5 // ціла константа
 Константа з фіксованою або плаваючою точкою 5u // u або U визначає unsigned
Приклади речових констант 5L // l або L визначає long
 Фіксована точка 05 // вісімкова
345. 0х5 // шістнадцяткова
3.14159 5.0 // з плаваючою комою
 Плаваюча точка: 5.0F // f або F визначає float
2.1Е5 (2.1*10^5) 5.0L // l або L визначає long double
.123ЄЗ '5' // символьна константа, код 53
4037е-5 'A' // символьна константа, код 65

 Символьна константа – це один символ, наприклад: "A" // символьна константа з кодом 97

'z'. \ 0 // NULL символ закінчення рядка

Односимвольні константи мають тип char, займають 1 байт. '\N' // символ керування висновком - переклад рядка

Наприклад: "5" // рядкова константа (рядок з двох символів - 5 та 0)

'z'(символ z) "Рядок з перекладом каретки \ n" // Рядкова константа з

'*' (символ *) текстом та перекладом на новий рядок.

'\n' (модифікатор, перехід на новий рядок)

 5.Керуючі послідовності мови С

Заслуговують уваги послідовності, що починаються зі знака «\», їх називають керуючими або escape-послідовностями. Символ зворотної
косої риски «\» використовується для запису кодів,що не мають графічного зображення, для запису символiв, а також для виведення
символьних констант, якщо їх коди заданi у вісімковому та шістнадцятковому вигляді

Керуючі послідовності можуть також застосовуватись у рядкових константах. Так, якщо всередині рядка потрібно записати лапки, то
перед ними слід розташувати зворотну косу риску («\»), за якою компілятор відрізняє їх від лапок, що обмежують рядок:
Всі керуючі символи, при використанні, обрамляются подвійними лапками, якщо необхідно вивести якесь повідомлення, то керуючі
символи можна записувати відразу в повідомленні, в будь-якому його місці. Нижче показаний код програми, використовує керуючі
символи.

У рядку 9 у вихідний потік надходять дві табуляції \t\t, після чого друкується повідомлення control characters C++. У рядку 10 керуючий
символ \r повертає каретку в початок рядка і друкує повідомлення cppstudio.com, причому дане повідомлення займе місце двох
табуляцій з рядка 9. Після цього каретка буде переведена на новий рядок, так як в кінці повідомлення рядка 10 варто символ \n. У рядку
11 перше і останнє слова повідомлення обрамлені одинарними і подвійними лапками відповідно. У рядку 12 у вихідний потік зсуваються
керуючі символи \a, ці символи запускають спікер комп'ютера.

6.Типи даних у С

Обробка даних різного типу є головною метою будь-якої операціях. Для опису основних типів мови C
програми. Кожне з даних характеризується класом використовують такі службові слова:
пам’яті, ім’ям, типом і значенням. Імена дозволяють  int (цілий);
ідентифікувати дані, тобто відрізняти їх між собою.  char (символьний);
Програміст обирає тип кожної величини, що  float (дійсний);
використовується для подання реальних об’єктів. Тип задає  double (дійсний з подвійною точністю);
множину можливих значень даних і способи їх зберігання,  void (порожній, не має значення).
перетворення та використання. Типи int, char називають цілими, а
Обов’язкове оголошення типу даних типи float та double — дійсними з плаваючою крапкою.
дозволяє компілятору робити перевірку допустимості Код, що формує компілятор для обробки цілих величин,
різних конструкцій програми. відрізняється від коду для величин з плаваючою крапкою.
Усі типи даних мови C можна розділити на основні (базові) Для уточнення внутрішнього подання та діапазону значень
і складені. Основні типи визначені для представлення стандартних типів мова C використовує чотири
цілих, дійсних,.На основі цих типів вводиться опис специфікатори типу:
складених типів, до яких належать масиви, перелічення,  short (короткий);
функції, структури, посилання, покажчики, об’єднання.  long (довгий);
Основні типи даних часто називають арифметичними,  signed (знаковий);
тому що їх можна використовувати в арифметичних  unsigned (беззнаковий).
Тип Розмір, байт unsigned int (32 розряди) 4
unsigned short int 2 Char 1
short int 2 Float 4
unsigned long int 4 Double 8
long int 4 long double 10
int (16 розрядів) 2 Перелічувальний тип - тип, який створюється користувачем
за допомогою слова enum. Наприклад:
int (32 розряди) 4
enum notes {d = 1, re, mi, fa} k;
unsigned int (16 розрядів) 2 enum season {winter, sring, summer, autumn} g;

7.Сумісність типів. Перетворення типів.

Приведення (перетворення) типів— це зміна типу
сутності одного типу даних в інший, що може
відбуватися різними способами, явно чи неявно.
1. Char
Int  int
Enum
2. Складні -> unsigned
3. Int <= unsighned <= long <= unsigned
Long <= float <= double <= long double
Приведення типів буває явне і неявне. Неявне
перетворення типів, також відоме як примусове, це
автоматичне перетворення типів при компіляції.
Деякі мови програмування дозволяють
компіляторам здійснювати перетворення; інші
вимагають здійснити його явно.
У виразах зі мішаними типами змінних, данні одного
або декількох підтипів можуть при необхідності
бути перетворені до супертипу під час виконання
програми таким чином, що програма буде
виконуватись коректно.
Явне перетворення типів, це таке приведення типів
даних, яке задається в явному вигляді в рамках
програми (замість того, щоб відбулося неявне
перетворення типів компілятором).
Існує кілька видів явного перетворення.
 з перевіркою
Перед перетворенням виконується перевірка під час
виконання програми, яка визначає чи може вихідний тип
вмістити початкове значення. Якщо ні, повертається
помилка.
 без перевірки
 Перевірка не виконується. Якщо вихідний тип не може
містити початкове значення, результат буде не
визначений.
 по бітовому шаблону
Бітове представлення вихідних даних копіюється, і
інтерпретується по новому відповідно до вихідного типу,
в який перетворюється значення.
С + 1.0 -> double
C – s/i -> int
e + 1 -> int
8.Перелічувальний тип
При застосуванні великої кількості логічно взаємозалежних
констант C доцільно користуватися константами перелічення. Тип
перелічення має вигляди:
enum {список іменованих констант}; — неiменоване перелічення,
enum [ім’я] {список іменованих констант}; — iменоване
перелічення.
де enum—службове слово (enumerate—перелічувати);
ім’я— ім’я списку констант;
список іменованих констант— розділена комами послідовнiсть
iдентифікаторів або іменованих констант вигляду:
ім’я константи = значення константи.
Наприклад:
enum {Anton, Ivan, Piter};
f*3 – I -> float
d + s -> double
(отсилка к 9)
enum Months {January = 1, February, Marth, April, May, June, July,
August, September, October, November, December};
Якщо значення константи перелічення не визначено, то воно на
одиницю більше значення попередньої константи. За
замовчуванням перша константа має значення 0. Тоді у першому
прикладі константи одержать значення:Anton = 0, Ivan = 1, Piter = 2,
а у другому — значення: January = 1, February = 2, Marth= З тощо.
Іменовані перелічення задають унікальний цілочисловий тип і
можуть використовуватися як специфікації типу для визначення
змінних
Зауваження по перелічувальному типу:
1) Ім’я типа і перелічувальні константи мусять бути унікальними
всередині локальної областіж;
 2) Імена перерахованих констант мусять бути унікальними. А
значення можуть повторюватися;
3) Значення констант можутьбути задані виразами;
4) При описанні типу, його ім’я може бут опущене;
 enum {doo = 2, re = doo * doo, mi = re-doo};
 enum {fals, tru};
 enum {one, two, three, fo} numb;
5) Можливе неявне перетворення перелічувальних значень в
ціле і навпаки:
 enum boolean {fals, tru} q;
 enum signal {off, on} a = on; // a відразу ініціалізовані в on
 enum answer {no, yes, maybe = 1} b;
9.Приведення типів.
Приведення (перетворення) типів - в програмуванні це
зміна типу сутності одного типу даних в інший, що може
відбуватися різними способами, явно чи неявно.
Це використовується з ціллю скористатися деякими
особливостями ієрархій типів або представленнями типу.
Одним із прикладів такої ситуації є використання невеликих
цілих чисел, які зберігаються в більш компактному форматі
змінної і приводяться в тип з більшим діапазоном значень
для проведення арифметичних операцій. В об'єктно-
орієнтованому програмуванні, дозволяє програмам
приводити об'єкти різного типу до їх спільного
батьківського типу, для спрощення операцій з ними. В
об’єктно-орієнтованому програмуванні, об'єкти також
 enum negative {no, yes} c; // повторно оголошено "no" та
"false"
 int i, j = tru; // можливе перетворення з перечислювальної на
ціле
 a = off; // вірно
 i = a; // вірно, i стає 1
 q = a; // два різні типи наводяться в цілісного
 b = (q? no: yes) // вірно
6) Значеннями перелічувальних типів не можуть бути константи
стандартних типів
enum {1, 2}; // не можна, 1 и 2 - цілі числа
можна приводити з пониженням типів: посилання на
базовий клас може вказувати на його похідні (дочірні)
класи.
Неявне перетворення типу
Неявне перетворення типів, також відоме як примусове, це
автоматичне перетворення типів при компіляції. Деякі мови
програмування дозволяють компіляторам здійснювати
перетворення; інші вимагають здійснити його явно.
У виразах зі мішаними типами змінних, дані одного або
декількох підтипів можуть при необхідності бути
перетворені до супертипу під час виконання
програми таким чином, що програма буде виконуватись
коректно. Наприклад, приведений нижче код є правильним Хоча змінні d, l і i належать до різних типів даних, вони
для мови C: будуть автоматично перетворюватись в один тип даних
кожен раз коли буде виконуватись операція порівняння або
double d; присвоювання. Таке неявне приведення типів може
привести до небажаних наслідків. При перетворенні чисел з
long l;
плаваючою комою в цілі може відбуватися втрата точності,
int i; оскільки дробова частина числа буде відкинута (з
округленням в бік нуля). І навпаки, при перетворенні цілого
if (d > i) d = i;
значення до числа з плаваючою комою також може

if (i > l) l = i; відбуватися втрата точності, оскільки тип, що представляє

дрібне число не може вмістити і представити точно дане
if (d == l) d *= 2; ціле число (наприклад, тип float в стандарті IEEE 754 може
мати одинарну точність, яка не може коректно представити
ціле число 16777217, в той час як 32-ух бітний тип integer
може).

Важливі примітки:

1. Приведення float до int призводить до усічення,

тобто відкидання дробової частини;
2. Приведення double до float призводить до
округлення числа;
3. Приведення long до int призводить до втрати
надлишкових верхніх розрядів.
Розширення типів
Окремим випадком неявного приведення типів є
розширення типу, при якому компілятор автоматично
розширяє двійкове представлення об'єктів цілого типу або
типу з плаваючою комою. Розширення зазвичай
//якби тут відбулося неявне перетворення типів (як при
відбувається із типами, які менші ніж вбудований
написанні виразу "result = da + db + dc"), результат би
тип АЛП цільової платформи, на якій виконується програма.
дорівнював 10
Це відбувається перед арифметичними і логічними
операціями для того, щоб ці операції стали можливими,
Існує кілька видів явного перетворення.
або більш ефективними, у випадку коли АЛП, може
 з перевіркою
працювати більше ніж з одним типом даних. C і C++
виконують таке розширення для об'єктів логічного, Перед перетворенням виконується перевірка під час

символьного, широкого символьного, перечислення, і виконання програми, яка визначає чи може вихідний

короткого цілого типів, які перетворюються в int, і для тип вмістити початкове значення. Якщо ні,

об'єктів типу float, які розширюються до типу double. На повертається помилка.

відміну від інших від інших перетворень типів, розширення  без перевірки

ніколи не призводить до втрати точності або зміни Перевірка не виконується. Якщо вихідний тип не може

значення, збереженого в змінній. містити початкове значення, результат буде не

визначений.
Явне перетворення типу
 по бітовому шаблону
Явне перетворення типів, це таке приведення типів даних,
Бітове представлення вихідних даних копіюється, і
яке задається в явному вигляді в рамках програми (замість
інтерпретується по новому відповідно до вихідного
того, щоб відбулося неявне перетворення типів
типу, в який перетворюється значення. Це
компілятором).
відбувається також при використанні псевдонімів.

double da = 3.3;

double db = 3.3;

double dc = 3.4;

int result = (int)da + (int)db + (int)dc; //result == 9

 10.Перейменування типів (typedef).

Мова С дозволяє визначати імена нових типів даних за Далі можна створити матеріальну змінну, використовуючи
допомогою ключового слова typedef. Насправді тут не balance:
створюється новий тип даних, а визначається нове ім'я
існуючого типу. Він дозволяє полегшити створення balance past_due;
машинно-незалежних програм. Єдине, що потрібно при
переході на іншу платформу, - це змінити оператор typedef. Тут past_due - це речова змінна типу balance, іншими
Він також може допомогти документувати код, дозволяючи словами - типу float.
призначати змістовні імена стандартних типів даних.
Стандартний вид оператора typedef наступний: Можна використовувати typedef для створення імен для
typedef тип ім'я; більш складних типів. наприклад:
де тип - це будь-який існуючий тип даних, а ім'я - це typedef struct {
нове ім'я для даного типу. Нове ім'я визначається на додаток float due;
до існуючого імені типу, а не заміщає його. int over_due;
char name [40];
Наприклад, можна створити нове ім'я для float, } client; / * Тут client - це ім'я нового типу * /
використовуючи
typedef float balance; client clist [NUM_CLIENTS]; / * Визначення масиву
структур типу client * /
Даний оператор повідомляє компілятору про необхідність
розпізнавання balance як іншого імені для float. Використання typedef може допомогти при створенні більш
легкого для читання і більш переносимого коду. Але треба
пам'ятати, що насправді не створюються ніякі нові типи
даних
 11.Оголошення і визначення.

Оголошення – указання класу памяті, типу, імя

Визначення – виділяє пам'ять під змінну і зв’язує з нею Змінні можуть бути оголошені:
модифікатор
Оголошення є визначенням якщо:  всередині функцій;

1)описує змінну;  у визначенні параметрів функцій;

2)містить ініціатор;  за межами усіх функцій.

3)вказує на функцію включаючи її тіло;

4) описує обєднання /структуру, включно з їхніми компонентами; В залежності від місця оголошення в програмі, змінні

5)описує клас, включаючи компонентию. класифікуються наступним чином:

Оголошення не є визначенням, якщо:

 локальні змінні (оголошуються всередині функцій);
1)описує прототип функції
 формальні параметри (є параметрами функцій);
2)містить модифікатор екстерн
 глобальні змінні (оголошуються за межами функцій).
3)описує імя класа
4)описує естетичний компонент класу
5)описує імя типу, що вводиться користувачем через тайпдеф
Змінна може мати до 1024 символи будь-якого імені

Приклади оголошень:
int a, b, c;
char sym;
bool f_is;
float x, y;
double z;
 12.Змінні. Описання змінних. Ініціалізація. Область дії і клас пам’яті

Змінна - це деяка величина, яка під час виконання програми може

набувати різних значень float salary; /*зарплата на місяць*/
Опис змінних зазвичай здійснюється на початку програми за float summa; /*зарплата на рік*/
допомогою операторів опису. float itog; /*зарплата до видачі*/
Оператор опису змінних має таку загальну форму запису: Ініціалізація змінних
<тип> <список імен змінних>; Надання змінної початкового значення під час компіляції програми
де <тип> визначає тип значень, які можуть набувати змінних називається ініціалізацією. При описі змінних можна повідомити
списків. Як <тип> використовується одне з ключових слів int, float, компілятор про необхідність їх ініціалізації. Якщо якась змінна зі
double або char; списку імен змінних ініціалізується, то у списку вона повинна бути
<список імен змінних> - це перерахування імен змінних, вказана у вигляді:
відокремлених друг від друга комою; <ім'я >= <константа>
Крапка з комою є ознакою кінця оператора. Між ключовим або
словом, що визначає тип змінних та списком їх імен повинен бути <ім'я> = <константний вираз>
хоча б один пробіл. Оператори опису відпрацьовуються на етапі або
компіляції програми та містять інформацію визначення <ім'я> = <ім'я>
інтерпретації кожного імені змінної. Наприклад, у програмі є
наступні оператори опису: де:
float salary,summa,itog; <ім'я> - ім'я змінної, якою компілятором має бути встановлене
int time, count; початкове значення до виконання програми;
char znak, litera; <константа> - визначає конкретне значення, що встановлюється;
Ці оператори містять інформацію для компілятора про те, що <константний вираз> – вираз, що складається лише з констант та
змінні salary, summa та itog прийматимуть речові значення типу знаків операцій, наприклад, 60+60.
float в діапазоні від 3.4е-38 до 3.4+38 і для кожної з цих змінних Константні висловлювання в Сі обчислюються під час компіляції, а
потрібна область пам'яті 4 байта. не під час виконання програми, тому можна використовувати
Кожен із змінних time, count вимагає пам'ять 4 байти і цю пам'ять скрізь, де може стояти константа. Приклади операторів опису з
слід інтерпретувати як цілі числа типу int. ініціалізацією змінних:
Значення змінних з іменами znak, litera слід інтерпретувати як char backslach = '\', litera = 'T';
символьні, тобто. ціла кількість однобайтової області пам'яті цих int cows = 32, goats = 14;
змінних розглядаються як код відповідного символу ASCII. Один float alfa, beta, gamma=1.7e-12;
опис можна розбити на кілька описів, наприклад, з метою
коментування фізичного змісту змінних програми. Оператори:
Звернемо увагу на те, що в останньому операторі опису
ініціалізована лише змінна gamma, хоча з першого погляду може
здатися, що всі три. Тому краще уникати змішування змінних, що
ініціалізуються і неініціалізуються, в одному операторі опису. Крім
того, бажано початкове значення змінної записувати константою
відповідного типу, хоча Сі допускає і розбіжність типів. Наприклад,
можна допустити такий оператор опису:
int cows = 3.2e+1, goats = 1.4e+1;
який еквівалентний другому оператору вищенаведеної групи,
проте при цьому компілятор повинен витратити додатковий час на
перетворення речовинних констант до цілого типу.
Розглянемо ще кілька прикладів ініціалізації змінних. У коментарях
вказуються випадки, коли форма ініціалізації допускається тільки в
мові C++:
int i = 5;
int i(5); //Тільки в с++
int a = abs(-3); //використовується математична функція abs
double price = 109.99; discount = 0.16;
double sale_price = price * discount;
double sale_price (price * discount); //Тільки в с++
int val = get_value(); //Використовується функція користувача,
//Повертає число
Змінна, визначена поза всіма блоками, називається глобальною, і
областю її дії вважається файл, в якому вона визначена від початку
опису до кінця.
ВАЖЛИВО: До глобальної змінної можна звернутися з локальної
області видимості. До локальної змінної не можна звернутися з
глобальної області видимості, тому що локальна змінна існує лише
в момент виконання функції тіла. При виході з неї локальні змінні
зникають. Комп'ютерна пам'ять, яка під них відводилася,
звільняється. Коли так функція буде знову викликана, локальні
змінні буде створено заново.
Кожна змінна належить до певного класу пам'яті. Клас пам'яті
дозволяє встановити два факти. По-перше, визначити, які функції
мають доступ до змінної. ( Межі доступності змінної
характеризують її область дії ). По-друге, визначити, як довго
змінна перебуває у пам'яті. У мові Сі є чотири класи пам'яті:
автоматичний, статичний, зовнішній та регістровий. Визначення
класу пам'яті змінної залежить від того, де змінна описана і яке
використовується слово. Нижче наводиться таблиця властивостей
класів пам'яті

Якщо глобальної статичної змінної не встановлено початкове

значення, вона ініціалізується нулем. У решті випадків значення не
визначено.
Області дії є частиною програми, в якій його можна
використовувати для доступу до пов'язаної з ним областю пам'яті.
Залежно від сфери впливу змінна може бути локальною або
глобальною.
Локальна змінна визначена всередині блоку. Область її дії
обмежена початком опису змінної та кінцем блоку, включаючи всі
вкладені блоки.
 13.Ліводопустимі вирази. Структура програми
Всім змінним відповідають області пам`яті, з яких можна
прочитати і в які можна записати їх значення. Ліводопустимим
називається такий вираз, який дозволяє як зчитувати значення
об`єкту, який він визначає, так і змінювати його. Назва
походить від того, що ліводопустимий вираз може
використовуватись в лівій частині виразу присвоєння.
Відповідно,праводопустимий вираз може використовуватись
тільки в правій частині виразу присвоєння.
Ліводопустимі вирази:
 Імена змінних, описані як арифметичні вирази, вказівники,
перелічувальні(инам) або об`єднання;
 Вирази в круглих дужках, причому тоді і тільки тоді коли вираз
є ліводопустимим;
int i = (int g = 10, g+2);
 Змінні з індексами;
 Виклики функцій, що повертають вказівники на об’єкт;
 Уточнені імена компонентів структур;
 Вираз, який визначає поле (expr.field)
 , причому якщо expr теж є ліводопустимим;
 Вираз, який задає непрямий вибір поля (expr−>field);
 Непрямий вираз *expr.
Наступні об`єкти ніколи не можуть бути ліводопустимими:
 Ім`я функції;
 Ім`я масиву (але елемент масиву або посилання на нього є
ліводопустимим);
 Константа перераховуючого типу;
 Виклик функції.
 Вирази з операціями. Мова Сі має сім типів операцій. Далі ми
розглянемо арифметичні і логічні операції, операції відношень,
заперечення, інкременту та декременту а також порозрядні
операції.
Основними частинами типової структури програми на С є
такі:
 директиви препроцесорної обробки(управляють
перетворенням тексту до його компіляції) ;
  опис зовнішніх змінних (вихідних даних і результатів) та
функцій (визначають дані або стан програми, що
використовується);
 функції програми (визначають поведінку чи дії програми);
 головна функція — програми, що має вигляд main() (ім'я
main фіксоване і всіх програм на Сі завжди однаково.)

14.Базові конструкції мови С. Оператор «вираз», складений оператор (блок), пустий оператор.

Будь-який вираз, що закінчується крапкою з комою, є оператором. блоку, тобто. використовуються зі своїми значеннями,
Оператор-вираз привласненими ним усередині цього блоку, а не в іншому місці
Виконання оператора виразу полягає у обчисленні виразу. програми.
Отримане значення виразу ніяк не використовується, тому If (i< 0){
зазвичай такі вирази викликають побічні ефекти. i++;
Зауважимо, що викликати функцію, яка не повертає значення, x+=y;
можна тільки за допомогою оператора виразу. }
Приклади:
++ і;
<Вираз>; Порожній оператор:
x = y + 3; Порожній оператор складається лише з точки з комою. Під час
x++; виконання цього оператора нічого не відбувається. Він зазвичай
f(x); використовується у таких випадках:
- в операторах do, for, while, if у рядках, коли місце оператора не
Блоком називається послідовність операторів, укладених у фігурні потрібно, але за синтаксисом потрібний хоча б один оператор;
дужки { та }. - за необхідності передати керування на фігурну дужку (за
Оператори блоку виконуються послідовно в порядку їхнього допомогою оператора goto).
запису всередині блоку. На початку блоку можуть бути описані For(i = 0; i < n; a[i++]=0);
внутрішні змінні. І тут кажуть, що це змінні локалізовані всередині
 15.Операції. Позначення операцій. Пріоритет операцій.
1) Бінарний плюс +;
 Унарні (операції над одним операндумом) &, *, -, +, ~, !, ++, –-, 2) Бінарний мінус -;
sizeof;  Мультиплікативні: (типу множення)
 Бінарні (над двума операндумом) +, -, *, /, %, <<, >>, &, :, ^, 1) Множення для арифметичних типів *
<, >, <=, ==, >=, !=, &&, ||, =,*=, /=, %=, +=, -=, <<=, >>=, &=, 2) Ділення арифметичне /
|=, ^=, ., ->, ,, (), []; 3) Залшок від ділення %
 Тернарні(три операндуми) ?: .
Унарні:
 Взяття адреси &
 Звернення за адрессою * Операції зсуву:
 Унарний мінус - <<Зсув вліво(побітового предст.) 1 <<2 = 4
 Унарний плюс + >>Зсув вправо 1>>2 = 0
 Інверсія (побітова інверсія) ~ Порозрядні операції:
 Логічне заперечення !  Порозрядна коніюниція бітових представлень операндів &
 Інкремент(незастосовується для констант) ++х – перфіксна  Порозрядна диз’юнкція бітових представлень | (aбо)
х++ - постфіксна  Порозрядне виключення ^
 Декремент – Операції відношення:
Бінарні: <, <= ,> , >=, ==, != - арифметичні типи вказівників
 Адитивні : Логічні оперції:
&&, ||, !A
Операції присвоєння:
=, *=, /=, +=, -=, <<=, >>=, &=, |=, ^=
Операції вибору по множників структурованог об’єкта
 Прямий вибір компонента структури
 Опосередковане звернення до компонента структури через
вказівник
Операції з компонентами класа
.* пряме звернення до компонента класа
->* опосередковане звернення до классу через вказівник
:: указання області видимості
Операції з адресами та покажчиками:
Додаткові операції:
& — одержання адреси: видає адресу змінної, ім’я якої
sizeof() — знаходить розмір (у байтах) операнда, розташова¬ного
роз¬ташоване праворуч від позначення операції;
праворуч від назви операції;
* — непряма адресація (розіменування): видає значення, записане
за адресою, на яку посилається покажчик.
(type) — операція приведення типу перетворює наступне за нею
Операції обробки окремих бітів застосовують для обробки даних
значення в тип, визначений ключовим словом, укладеним у круглі
як послідовностей бітів (розрядів), кожний з яких набуває значення
дужки, наприклад:
0 або 1.
i = i+(int)*3.14;
Тернарна
?: — триарна (з трьома операндами) операція, що має вигляд:
вираз1? вираз2 : виразЗ;,
тут, якщо результат обчислення першого операнда (вираз1) не
дорівнює 0 («істина»), то результатом операції буде значення
дру¬гого операнда (вираз2), інакше — третього операнда (виразЗ).
Наприклад, знаходження найбільшої з двох величин а і b,
мож¬ливо здійснити операцією: max = (b> а)? b : а;.
Основні операції мови C
 Порядок
№ Операції виконання

1 () ,[], {} ->,::,. . Л -> П

2 ! ~ +(унарний) - ++ — & * (type) П -> Л

3 Sizeof, new, delete П -> Л

4 .*, -*, * * / % Л -> П

5 + – Л -> П

6 << >> Л -> П

7 < <= > >= Л -> П

8 == != Л -> П

9 & Л -> П

10 ^ Л -> П

11 | Л -> П

12 && Л -> П

13 || Л -> П

14 ?: П -> Л

15 = += *= -= /= %= П -> Л

16 , Л -> П

16. Оператори: пустий, складений, оператор-вираз, умовний оператор if.

(Отсилка до 14)
…
Умовний оператор:
 а) if (неповний) (<вираз>) <оператор>
if (x < y) min = x;
У записі оператора if друга частина (тобто else) може бути відсутня і тоді, якщо вираз приймає значення «неправда», виконується
зразу наступний оператор програми, що розташований за умовним. Таку конструкцію називають “пропуск оператора”.
b) if… else (повний)
if (<вираз>)<операнд1>
else <операнд2>
if (x < y) min x;
else min = y;
Зауваження:
1) Умовний вираз після if завжди береться в круглі дужки();
2) Кожний else відноситься до того if, який перед ним;
3) If ( int i = fun(t)) a-=1
else a+=1 (всередині дужок може бути оголошена лише 1 змінна)
4) Вкладеність умовного оператора існує
5) Умовні вирази необов’язково повині містити операції відношення

17.Оператор-перемикач switch.

Хоча конструкція if-else-if може виконувати численні перевірки, ньому може заплутатися навіть авторка через деякий час. З цією
вона не дуже елегантна. Код дуже важкий для сприйняття і в метою має оператор прийняття рішень switch, що виконує дії,
ґрунтуючись на порівнянні значення зі списком констант символів включає інший оператор switch, може містити аналогічні
або цілих чисел. У разі виявлення збігу виконується оператор або константи.
оператори, асоційовані з цим значенням. Оператор switch має  Якщо в операторі switch використовуються символьні
такий вигляд: константи, вони автоматично перетворюються на цілі.
switch (выражение)  Всі мітки case мусять бути унікальними;
{
Оператор switch часто використовується для обробки команд
case константа1:
клавіатури типу роботи з меню. Як показано нижче, функція menu()
последовательность операторов
відображає меню для програми перевірки орфографії та викликає
break;
відповідні процедури:
case константа2:
void menu(void)
последовательность операторов
{
break;
char ch;
case константа3:
последовательность операторов break;
printf("1. Check Spelling\n");
...
printf("2. Correct Spelling Errors\n");
default:
printf("3. Display Spelling Errors\n");
последовательность операторов
printf("Strike Any Other Key to Skip\n");
}
printf (" Enter your choice: ");
Оператор default виконується, якщо не знайдено відповідності,
default необов'язковий і, якщо його немає, то у разі відсутності ch = getche(); /* чтение клавиатуры */
збігів нічого не відбувається.
switch(ch) {
Коли виявляється збіг, оператори, асоційовані з відповідним case, case '1':
виконуються доти, доки не зустрінеться оператор break. У випадку check_spelling();
default (або останнього case, якщо немає default), оператор switch break;
закінчує роботу при виявленні кінця. case '2':
correct_errors();
Слід знати про три важливі моменти оператора switch: break;
case '3';
 switch відрізняється від if тим, що він може виконувати display_errors();
лише операції перевірки суворої рівності, у той час як if break;
може обчислювати логічні вирази та стосунки. default :
 Не може бути двох констант в одному операторі switch, що printf("No option selected");
мають однакові значення. Звичайно, оператор switch, що }
}
18.Оператори повтору С. Цикл з передумовою.
Цикл – багаторазове проходження по одному і тому ж коду
програми. Цикли необхідні програмісту для багаторазового
виконання одного і того ж коду, поки істинно якась умова. Якщо
умова завжди істинно, то такий цикл називається нескінченним, у
такого циклу немає точки виходу.
Оператори циклу використовують для здійснення багаторазового
повторення деякої послідовності дій. Кожен цикл складається з
тіла циклу, тобто операторів, що виконуються декілька разів. Один
прохід циклу називається ітерацією. У мові C++ існують три
оператори циклу: while, dowhile, for.
Оператор циклу з передумовою while виконується, якщо умова
перевіряється до початку циклу, і має вигляд:
while (<вираз>){
<оператор>;
} 4) Значення виразу обчислюється перед кожною ітерацією
Example:
S = 1+1+1+1….+1
main(){
int s = 0; i = 1; n = 15;
while ( i <= n){
s+=1;
i++;}
Реалізується оператор while таким чином: якщо значення виразу-
умови не дорівнює нулю («істина»), то виконується тіло циклу, а в
протилежному випадку, тобто коли значення виразу дорівнює
нулю («неправда»), — цикл не працює і керування передається
наступному за циклом while оператору. Цикл з пере-думовою
може не виконуватися жодного разу.
Зауваження:
1) В тілі цикла обов’язково мусять бути оператори, які
змінюють значення виразу;
2) Цикл не виконається ні разу, якщо з самого початку
значення виразу дорівнює нулю;
3) Тип виразу повинен бути арифметичним або таким, що
приводить до нього;
циклу;
5) Якщо в тілі цкла більше одного оператора, то потрібно
використовувати складений опер.;
6) В () після while можна вводити описання змінної, областю
дії якої є цикл.
Оператор while зручно застосовувати у випадках, коли
кількість ітерацій заздалегідь не відома.
 19. Оператори повтору С. Цикл з післяумовою.

Цикл – багаторазове проходження по одному і тому ж коду

програми. Цикли необхідні програмісту для багаторазового
виконання одного і того ж коду, поки істинно якась умова. Якщо
умова завжди істинно, то такий цикл називається нескінченним, у
такого циклу немає точки виходу.
Оператори циклу використовують для здійснення багаторазового
повторення деякої послідовності дій. Кожен цикл складається з
тіла циклу, тобто операторів, що виконуються декілька разів. Один
прохід циклу називається ітерацією. У мові C++ існують три
оператори циклу: while, dowhile, for.
Зауваження:
1) В тілі цикла повинні бути оператори, що змінюють вираз в
сторону нуля;
2) Цикл виконується принаймі один раз;
3) Тип виразу цілочисельний, або такий, що приводиться до
нього;
4) Вираз обчислюється після кожної ітерації циклу;
5) В тілі цикла потрібно використовувати {}

Оператор циклу з післяумовою dowhile звичайно застосовується у У процесі виконання оператора do while спочатку здійснюється
випадках, коли тіло циклу виконується хоча б один раз, і має таку вхід до тіла циклу і виконується оператор, що являє собою тіло
форму запису: циклу (цей оператор може бути простим або складеним); далі
do { перевіряється вираз і, якщо він правдивий («істина»), — цикл
<оператор> повторюється, а коли вираз помилковий («неправда») —
}while(<вираз>); здійснюється вихід з циклу.

20. Оператори повтору С. Цикл з лічильником.

Цикл – багаторазове проходження по одному і тому ж коду програми.
Цикли необхідні програмісту для багаторазового виконання одного і того
ж коду, поки істинно якась умова. Якщо умова завжди істинно, то такий
цикл називається нескінченним, у такого циклу немає точки виходу.
Оператори циклу використовують для здійснення багаторазового
повторення деякої послідовності дій. Кожен цикл складається з тіла
циклу, тобто операторів, що виконуються декілька разів. Один прохід
циклу називається ітерацією. У мові C++ існують три оператори
циклу: while, dowhile, for.
Оператор циклу з параметром for має форму запису вигляд:
Оскільки в операторі for перевірка виразу-умови відбувається перед
циклом, то у випадку помилкової умови цикл може жодного разу не
виконуватися.
Оператор for може використовувати декілька змінних, що керують
циклом, а будь-які вирази можуть бути відсутніми, наприклад:
int n, у;
for (int к = 0, n = 20; к <= n; k++, n--)
y = k * n;
або

int = і;
for ([вир1; вир2; вирЗ]) оператор;,
for (; і < 4; i++)
де вир1 — вираз ініціювання, що використовується для встановлення
початкового значення параметра, це вираз присвоювання; .....................

вир2 — вираз умови, що визначає умову повторення циклу; Операторам циклів с параметром for слід віддати перевагу при
вирЗ — вираз ітерації, який визначає крок зміни параметра, що організації циклів з лічильниками.
керує циклом, після кожного виконання. Зауваження:
Вирази вир1, вир2 та вирЗ — необов’язкові параметри, які 1) може бути відсутній будь-який іх виразів, але крапки з комами
розділяються символом «;». лишаються;
Оператор циклу for реалізується таким чином: for(;;);
 виконується вираз ініціювання (виконання цієї нотації може бути 2) якщо відсутній <вираз1>, то не відбувається ініціалізація змінної;
здійснено до оператора for); 3) якщо відсутній <вираз3>, то не відбувається зміна зманної циклу;
 обчислюється вираз-умова; for ( i; i<=n){ s+=i;}
 якщо умовний вираз приймає значення «істина» — виконуються 4) якщо відсутній вираз2, то немає етапу перевірки і цикл стає
оператори циклу; нескінченним. В цьому впадку за рез перевірки буде не нуль;
 обчислюється вираз ітерації; 5) у виразі1 може бути записано декілька операторів розділених
 знову перевіряється умова; комою;
 як тільки умова прийме значення 0 («неправда»), керування 6) у виразі1 може бути виконане оголошення змінної, але лише однієї
передається оператору, що розташований за оператором (область дії змінної – тіло циклу)
циклу for. 7) ініціалізація виконується лише 1 раз на початку цикла;
 8) вираз3 також може складатися з декількох операторів розділених
комою
21.Оператори керування ходом програми: goto, break, continue, return.
Оператори передачі керування:
1)Goto (перериває послідовний хід обчислення)
Перед будь-яким оператором в С може бути мітка «М;»
роспізнаються лише
goto <мітка>;
Мітка - це коректний ідентифікатор С, що завершується
двокрапкою. Накладається обмеження мітки і goto – мають бути в
рамках 1 функції.
Зауваження :
А) Не варто передавати керування в switch,if, цикли;
Б) Не можна переходити в середину блока, що містить
ініціалізацію змінних на оператори, що розташовані після неї,
оскільки в цьому випадку не буде виконана астина коду;
Крім goto, в мові С є інші оператори управління (наприклад
break, continue), тому необхідності в застосуванні goto практично
немає. В результаті надмірного використання операторів goto
програма погано читається. Тобто оператор goto дуже
непопулярний, більш того, вважається, що в програмуванні не
існує ситуацій, в яких не можна обійтися без оператора goto. Але
в деяких випадках його застосування все ж доречно. Іноді, при
вмілому використанні, цей оператор може виявитися вельми
корисним, наприклад, якщо потрібно залишити глибоко вкладені
цикли .
2) break
9) використання дійсних чисел може спричинити некеровані ітерації;
Оператор break застосовується в двох випадках. По-перше, в
операторі switch з його допомогою переривається виконання
послідовності case .У цьому випадку оператор break не передати
управління за межі блоку. По-друге, оператор break
використовується для негайного припинення виконання циклу
без перевірки його умови, в цьому випадку оператор break
передає управління оператору, наступного після оператора циклу.
Коли всередині циклу зустрічається оператор break, виконання
циклу безумовно (тобто без перевірки будь-яких умов.)
Припиняється і керування передається оператору, наступному за
ним. Якщо написати break поза циклом чи switch – помилка
3)Continue (цей оператор перериває поточну операцію
цикла і повертає на початок)
Можна сказати, що оператор continue трохи схожий на break.
Оператор break викликає переривання циклу, a continue -
переривання поточної ітерації циклу і здійснює перехід до
наступної ітерації. При цьому всі оператори до кінця тіла циклу
пропускаються. У циклі for оператор continue викликає
виконання операторів збільшення і перевірки умови циклу. У
циклах while і do-while оператор continue передає управління
операторам перевірки умов циклу.
4)return (оператор, який виконує вихід із функції)
Return [ <вираз>];
Перериває виконання методу, в якому він знаходиться і повертає Якщо метод не передбачає повернення значення, то виклик цього
керування методу, який його викликав. Якщо метод має оператору не є обов’язковим.
повертати значення, то при виклику оператора слід вказати
значення, що повертається, виклик оператору є обов’язковим.
 22.Одновимірні масиви. Описання, ініціалізація, операції над масивами.
Масив являє собою кінцеву іменовану послідовність величин од- 
ного типу, які розрізняються за порядковим номером. Опис ма-
сивiв у програмі відрізняється від опису простої змінної наявністю
після імені квадратних дужок «[ ]», в яких задається кількість
елементів масиву (розмірність). Слід нагадати, що у мові C
нумерація елементів масиву починається з 0. Можливі масиви
будь-якого типу,можливо, наприклад, описати массив масивів,
массив рядків. <тип елементів><ім’я масива> [<кількість
елементів>]
Стандартний вид оголошення одновимірного масиву наступний:
тип ім'я_змінної [розмір];
В одномірному масиві повний розмір масиву в байтах
обчислюється так:
загальне число байт = sizeof (базовий тип) * число елементів
У С відсутня перевірка меж масивів. Можна вийти за один кінець
масиву і записати значення в будь-яку змінну, що не відноситься
до масиву, або навіть код програми. Одномірні масиви насправді є
списками інформації одного типу. Наприклад, таблиця. показує, як 
масив а знаходиться в пам'яті, якщо він починається з адреси 1000 
і оголошений наступним чином: char а [7];
Операції над масивами:
1) Усі операції над масивами виконуються поелементно.
Допускається лише порівняння (==,!=) масивів, та заодно
відбувається порівняння не елементів масиву, які адрес.
( Сортування масивів; пошук максимального елемента)
Характеристики масива:
Елемент масиву (значення елемента масиву) – значення, що
зберігається у певному осередку пам'яті, розташованої межах
масиву, і навіть адресу цієї осередки пам'яті.
Кожен елемент масиву характеризується трьома величинами:
o адресою елемента - адресою початкового осередку пам'яті, в
якій розташований цей елемент;
o індексом елемента (порядковим номером елемента у
масиві);
o значенням елемента.
 Адреса масиву – адреса початкового елемента масиву.
 Ім'я масиву – ідентифікатор, який використовується для
звернення до елементів масиву.
глянемо одновимірні масиви, оголошення яких допускає одну з
таких форм запису:
<тип> <ім’я> [n];
<тип> <ім’я> [n] = {значення};
<тип> <ім’я> [ ] = {значення};
Розмір масиву – кількість елементів масиву
Розмір елемента – кількість байт, які займає один елемент
масиву.
При оголошенні одновимірного масиву, коли масив відразу
iніціюється, можна не вказувати його розмір. Якщо ж ініціювання
не здійснюється під час оголошення масиву, то кількість індексів
слід задати обов’язково константним виразом. Наприклад:
float m [6];
float m [6] - {3.4, 4.5, 5.6, 6.7, 8.9, 10.3};
float m[ ]- {3.45, 4.56, 5.67, 6.78);
У випадку, коли float mas [10]= {2.2,34.56};, останні вісім 2) Формування елементів массиву за допомогою певного
елементів масиву одержать значення 0. математичнг співвідношення;
Методи заповнення массивів: 3) Генератор випадкових чисел.
1) З клавіатури;
23.Двовимірні масиви. Описання, ініціалізація, операції над масивами.

Масив це структура даних, представлена у вигляді групи

осередків одного типу, об'єднаних під одним єдиним ім'ям.
Масиви використовуються для обробки великої кількості
однотипних даних. Осередок даних масиву називається
елементом масиву. Елементами масиву можуть бути дані будь- Двовимірні масиви зберігаються у вигляді матриці, де перший
якого типу. Масиви можуть мати як одне, так і більше одного індекс відповідає за рядок, а другий -за стовпець. Це означає, що
вимірювань. Залежно від кількості вимірювань масиви діляться правий індекс змінюється швидше лівого, якщо рухатися по
на одномірні масиви, двовимірні масиви, тривимірні масиви і так масиву в порядку розташування елементів в пам'яті.
далі до n-мірного масиву. Число байт в пам'яті, необхідних для розміщення двовимірного
С дозволяє створювати багатовимірні масиви. Найпростішим масиву, обчислюється таким чином:
видом багатовимірного масиву є двовимірний масив. число байт = розмір другого виміру * розмір першого виміру *
Двовимірний масив - це масив одновимірних масивів. sizeof (базовий тип)
Двовимірний масив оголошується наступним чином: Значення елементів багатовимірного масиву може бути задані
тип імя_массиву [розмір другого виміру] [розмір першого константними значеннями при оголошенні, укладеними у фігурні
виміру]; дужки {}. Однак у цьому випадку зазначення кількості елементів у
Отже, для оголошення двовимірного масиву цілих з розміром рядках та стовпцях має бути обов'язково вказано у квадратних
10 на 20 слід написати: дужках []. Однак частіше потрібно вводити значення елементів
int d [10] [20]; багатовимірного масиву у процесі виконання програми. Для цього
він зручно використовувати вкладений параметричний цикл (For).
Операції над массивами:
2) Сортування масивів;
3) Пошук максимального елемента.
(характеристики отсилка к 22)
 24.Функції в С. Призначення, описання функцій. Виклик функцій.
Функція – це послідовність описів і операторів, яку можна
викликати певну кількість разів із будь-якого місця програми.
Функція може повертати певне значення в точку виклику.Функція
є підпрограмою, яка може міститися в основній програмі, а може
бути створена окремо в бібліотеці.
Описання та виклик функції
Як мінімум, у програмі завжди присутня функція main()
оголошення повинне бути в тексті програми до її виклику.
Прототип (оголошення функції) задає імя, тип значення, що
повертає функція, список параметрів, які може приймати функція,
пишемо його на початку програми, описуючи функцію
Визначення функції містить тіло функції (ті оператори, які
реалізуються в функції).
<клас памяті > <тип результату > < імя функції > (< список
параметрів >) throw (список виключень){
<тіло функції>
} після реалізації функції система видаляє локальні змінні і звільняє
Виклик функції виконується наступним чином: funcName (arg1,..);
де, funcName– ім'я функції; arg1,..- аргументи функції (значення
або змінні)
Примітка: функції можуть не мати параметрів, тоді в круглих
дужках нічого писати не треба.
Дивимося приклад:
1 // вызов функции синуса
2 sin( 60 );
Виклик функції виконується записом її імені, а потім круглих
дужок (). Якщо функція приймає аргументи, то в круглих дужках
передаються аргументи, в порядку, зазначеному в оголошенні
функції.
Механізм передачі параметрів є основним засобом обміну ін-
формацією між функцією, що викликається, та функцією, яка
викликає. Параметри, котрі зазначаються у заголовку опису
функції, як відомо, називаються формальними, а параметри, які
записані у операторах виклику функції — фактичними.
Example:
// функція MyFunction
// параметр x - передається за значенням (параметр-значення)
// параметр y - передається за адресою
// параметр z - передається за посиланням
void MyFunction(int x, int* y, int& c)
{
x = 8; // значення параметра змінюється тільки в межах тіла
функції
*y = 8; // значення параметра змінюється також за межами
функції
c = 8; // значення параметра змінюється також за межами функції
return;}
Змінні, що описані у тілі функції, називаються локальними або
автоматичними. Вони існують тільки під час роботи функції, а
пам’ять. Тобто між викликами функції вміст локальних змінних
знищується, тому ініціювання локальних змінних треба робити
щоразу під час виклику функції. За необхідності збереження цих
значень, їх треба описати як статичні за допомогою службового
слова static.
Розрізняють системні (в складі систем програмування) і власні
функції.
 Системні функції зберігаються в стандартних бібліотеках, і
користувачеві не потрібно вдаватися в подробиці їх
реалізації. Досить знати лише їх сигнатуру. Прикладом
системних функцій, використовуваних раніше, є функції
printf () і scanf ().
 Власні функції - це функції, написані користувачем для
вирішення конкретної підзадачі.
Розбиття програм на функції дає наступні переваги:
 Функцію можна викликати з різних місць програми, що
дозволяє уникнути повторення програмного коду.
 Одну і ту ж функцію можна використовувати в різних
програмах.
 Функції підвищують рівень модульності програми і
полегшують її проектування.
25.Формальні і фактичні параметри, передача параметрів за адресою і за значенням.
Параметри, що вказуються в заголовку процедури(функції) при її
описі, називаються формальними параметрами.
Параметри, що вказуються при виклику функції, називаються
фактичними параметрами.
Коректність передачі параметрів ґрунтується на їхньому порядку
перерахування в заголовку функції і сумісності по присвоюванню
між відповідними фактичними і формальними параметрами.
Сфера дії імен параметрів такая ж, як і локальних даних.Багато
функцій мають кілька параметрів. Задача програміста
переконатися, що параметри, що він указує при виклику
(фактичні параметри), відповідають за змістом формальним
параметрам. Компілятор може перевірити тільки очевидні
випадки — неправильне число чи параметрів несумісність типів.
По механізму передачі параметри розрізняються:
а) передача за значенням (value);
В тілі функції опрацьовуються копії значень фактичних
параметрів, занесені в стек. А значення самих фактичних
параметрів не змінюється
б) передача за адресою (по посиланню)
 Використання функцій полегшує читання і розуміння
програми і прискорює пошук і виправлення помилок.
 З точки зору викликає програми функцію можна
представити як якийсь "чорний ящик", у якого є кілька
входів і один вихід. З точки зору викликає програми
неважливо, яким чином проводиться обробка інформації
всередині функції. Для коректного використання функції
досить знати лише її сигнатуру.
Щоб функція могла змінити значення змінної, треба передавати
адресу цієї змінної. Тоді з функції можна буде звертатись за
вказаною адресою та оперувати безпосередньо з її значенням, а
не копією занесеною в стек. Очевидно, що відповідний
формальний параметр функції повинен бути вказівником,
базовий тип якого збігається з типом змінної.
1. При виклику функції:
а) виконується виділення пам'яті під формальні параметри і
– локальні дані (у чи стеці в спеціальній області пам'яті для
локальних даних);
б) виконується копіювання значень фактичних параметрів у
пам'ять, виділену для формальних параметрів.
2. Під час роботи функції:
а) зміна значень формальних параметрів не робить ніякого
впливу на вміст комірок пам'яті фактичних параметрів.
3. При закінченні функції
а) пам'ять, виділена під формальні параметри і локальні дані,
очищається;
б) нові значення формальних параметрів, отримані в процесі
роботи функції, губляться разом з очищенням пам'яті.
 26.Прототипи функції.
Компілятор С контролює правильність звертання функції та
застосування значення, яке вона повертає, тому опис функцій
повинен передувати звертаню до неї. Однак розташовувати
функції програми в потрібному порядку (так, щоб кожну
функцію, яка викликає інші функції, записати після тих функцій,
які вона викликає) складно, а часто й зовсім неможливо (зокрема
у разі перехресних викликів між функціями). Оскільки кожна
функція є автономною програмною одиницею, то вкладення
функцій не допускається. Крім цього, бажано, щоб першими в
програмі були записані ті функції, які розкрвають алгоритм
розв’язання задачі, а функції, які деталізують окремі кроки,
розміщувались після них.
Довільний порядок запису функцій у С-програмах забезпечується
використанням прототипів функцій. Прототип функції відтворює
рядок її заголовка і закінчується знаком крапка з комою, тобто
має таку форму:
Тип_значення_функції імя_функції
(оголошення_типів_параметрів);
Прототипи функцій треба вказувати перед першим звертанням до
функцій. Найчастіше всі прототипи або їх більшу частину
вказують на початку програми. Можна також вказувати
прототипи безпосередньо перед викликаючою функціє. Оскільки
прототип функції надає повну інформацію про параметри та
значення, яке повертає, то компілятор може перевірити
правильність звертання до функції, опис яких у тексті пограми
розташовано нижче. У списку параметрів прототипу функції
можна вказувати тільки типи параметрів, опускаючи їх імена.
Наприклад:
void Print ( double, double, double);
Дозволено також вказувати і прототипі імена параметрів,
відмінних від тих, що використовуються в описі функції.
void Print ( double q, double l, double u);
Стандарт мови С дозволяє записувати порожній список
параметрів у прототипі функції
Тип_значення_функції імя_функції ();
Але практика показала, що таких оголошень треба уникати, бо
компілятор не отримує інформацію про кількість і склад
формальних параметрів, тому він не може проконтролювати
правильність запису фактичних параметрів у викликах функцій
та у разі потреби перетворити їх до типів відповідних
формальних параметрів.
Прототипи бібліотечних функцій
Практично кожна С-програма використовує у своїй роботі ті чи
інші бібліотечні функції. Це функції, тексти яких попередньо
відкомпільовані, а їхні об’єктні коди зберігаються у стандартній
або користувацькій бібліотеці. Прототипи стандартних
бібліотечних функції С поділені на окремі групи за призначенням
та записані у спеціальних заголовних файлах із розширенням *.h.
Наприклад у файлы stdio.h зiбранi прототипи всiх функцsй
високорiвневого буферизованного введення-виведення даних, у
файл conio.h прототипи функцій для обміну данними через
консольні пристої… У разі використання тих чи інших
бібліотечних функцій необхідно підключити до тексту програми
заготовочні файли, в яких записані прототипи тих функцій.
#include <time.h>
Зауваження:
 1. Якщо функція нічого не повертає в прототипі указyвати 3. Якщо необхідно оголосити змінний список параметрів, то
void; використовується «…».
2. Визначення функцій має відповідати прототипу по
кількості, типу параметрів та смислу;
27.Передача багатовимірних масивів в функції.

При використанні аргумента-масива в функцію передається над оригіналом даних, тому вихідний масив (або значення
вказівник на його перший елемент, тобто масив завжди змінної) може бути змінено функцією, що викликається.
передається адресою.
У наступному прикладі за допомогою функції підраховується
Для передачі багатовимірного масива в функцію:
сума елементів двох двовимірних масивів. Розмірність масиву
- якщо є інформація про його розмір (що є константою), то відома на етапі компіляції.
проблем з передачею немає:
const int n=5, m=6;
void print34 ( int m[3][4] ) {
for ( int i=0; i<3; i++ ) int sum (const int *a, const int nrow,
for ( int j=0; j<4; j++ ) const int ncol)
printf ( “%d “, m[i][j] ) ; {
} int i, j, s = 0;

- якщо ж потрібно передавати кожного разу різні матриці в одну і for ( i = 0; I < nrow; i++ )
ту ж функцію, то рішення виду for ( j = 0; j < ncol; j++ )
s += a[ i * ncol + j ] ;
void print34 (int m[][], int n, int m) не працює.
return s;
Потрібно передавати масив як вказівник на масив } //sum ()

void print34 ( int * m, int n, int m ) main()

{
Тоді далі до елемента матриці можна звертатись як до елемента int b[2][2] = { {2, 2}, {4, 3} };
вектора: int c[3][3] = { {1,1,1}, {2,2,2},
{3,3,3} };
m [i][j] в матриці == m [i * n + j] у векторі.
printf ( "summa b: %d", sum ( &b[0][0],
Якщо в функцію передається адреса змінної (або адреса 2, 2 ) );
масиву), то всі операції, що виконуються у функції з даними, що printf ( "\nsumma c: %d", sum ( &c[0]
знаходяться в межах видимості зазначеної адреси, виробляються [0], 3, 3 ) );
} // main ()

28.Передача масивів і рядків у функції.

Для передачі масиву чисел в функцію потрібно передати як і у випадку з числами (п. 1).
покажчик на цей масив чисел. Рядок символів можна передавати у функцію двома способами:
Покажчиком на масив чисел є:
 ім’я масиву;  як char*;
 адреса першого елементу масиву.  як char[].

Використовують дві форми оголошення формального параметра Приклад. Функція, що повертає кількість символів ‘+’ (плюс) в
фукції, який повинен відповідати массиву: рядку. Ознакою кінця рядка є символ ‘\0’. Тому не потрібно
передавати у функцію довжину рядка.
1) тип елементів імя_масиву[], наприклад int vec[];
2) тип_елементів *імя_вказівника. Наприклад int *py; Спосіб 1. Визначення функції GetNPlus(). Передача рядка як char
*.
Обидві форми равнозначні та оголошують формальний
параметр,що є вказівнком на початок массиву. Перша форма // (char s[]) можна записати
візуально підкреслюює, що функція опрацьовує маисв, а друга
int GetNPlus(char *s) {
зазначає, що для робот из елементами массиву char *s2;
int n = 0; // кількість символів - результат
Приклад. Нехай потрібно описати функцію SumArrayInts(), що
s2 = s;
отримує масив з цілих чисел і знаходить суму елементів цього while (*s2!='\0'){
if (*s2=='+') n++;
масиву. Функція отримує 2 параметри:
s2++;
 масив цілих чисел; }
return n;
 кількість елементів у масиві.
}// Функція, що повертає кількість символів '+' в рядку
Спосіб 1. Передача масиву як int A[].
Спосіб 2. Визначення функції GetNPlus2(). Використання індексів
Спосіб 2. Передача масиву як int *A.
для доступу до символів рядка. // доступ до символів рядка за
Рядок символів є масивом елементів типу char. Тому, передача індексом
рядка символів у функцію в якості параметру виконується так само
int GetNPlus2(char *s){
 int i=0; }
int n=0; return n;
while (s[i]!='\0') { }
if (s[i]=='+') n++;
i++;
29.Глобальні та локальні імена. Класи пам’яті, область видимості, тривалість існування.
Глобальні та локальні імена Зовнішній (external).
int i = 2; // глобальна змінна (помітна у кожному ділянці коду 1. Автоматичний (automatic)
програми) Зона дії автоматичної змінної обмежена блоком або функцією, де
int sum() вона описана. Вона починає існувати після звернення до функції та
{ зникає після виходу з неї. Автоматичні змінні не займають область
int k = 2; // локальна змінна (видна лише усередині функції sum()) пам'яті. Значення автоматичної змінної не може бути змінено
return i+k; іншими функціями і в цих функціях може бути змінні з таким же
} ім'ям.
Змінна k називається локальною, і її область видимості визначена
функції, що відкриває і закриває фігурними дужками sum() – {…}. 2. Зовнішній (external)
Змінна i - глобальна, вона описана поза будь-якими функціями у Зовнішні змінні вводяться як протилежні до автоматичного. Це
програмі. Її область видимості та дії – вся програма без глобальні змінні і до них можна звертатись іменами з будь-якої
обмеження. функції. Оскільки зовнішні змінні доступні скрізь, їх можна
**Функції в С-програмах можна описувати лише на зовнішньому використовувати зв'язок між функціями.
рівні, тому всі функції мають глобальний час існування. Клас пам'яті extern у Сі використовуємо у двох випадках:
-- якщо змінна оголошується у програмі нижче, ніж посилання неї;
Класи пам'яті - Якщо змінна оголошена в іншому модулі.
Клас пам'яті задає місце розташування об'єкта в оперативній #include <stdio.h>
пам'яті і встановлює для нього час існування, тобто час, протягом int x=145;/*Опис зовнішньої змінної*/
якого об'єкт зберігається в оперативній пам'яті, і область main()
видимості, яка визначає частину програми, де можна {
використовувати цей об'єкт. Клас пам'яті можна не вказувати, тоді extern int x,y;
він встановлюється компілятором автоматично за місцем printf("x=%d y=%d\n",x,y);
оголошення об'єкта в програмі. }
У мові Сі існує чотири класи пам'яті: int y=541; /*Опис зовнішньої змінної*/
Автоматичний (Automatic);
реєстровий (register); 3. Реєстровий (register)
Статичний (static);
Регістрову змінна розміщується в регістрі, а не в оперативній 3) Локальні - видимі у блоці, де оголошено об'єкт
пам'яті. Компілятор може зробити змінну регістрової, якщо
дозволяють умови (регістри не зайняті, і на думку компілятора це Тривалість існування
не призведе до збільшення витрат). Регістрові змінні визначаються 1) Глобальні – ці об'єкти існують протягом усього часу виконання
за допомогою службового слова register перед типом: програми;
register int x = 20; 2) Локальні - пам'ять для таких об'єктів виділяється з входом в
Оскільки реєстрова змінна немає адреси, то до неї не застосовна блок, де вони оголошені, коли ж завершуються виконання блоку -
операція взяття адреси. Аргументи функції також можуть бути ці об'єкти свою невизначені і пам'ять звільняється (локальні дані
задані як register. Усередині функції вони будуть поводитися так зберігаються в області пам'яті, яка називається стеком).
само, як і регістрові змінні.
Застосовувати register можна тільки до вказівників і цілого типу.
Використовувати register можна і за умови вказівки формальних
параметрів функцій.
Приклади:
register int nVar;
int func(register int var);
4. Статичний (static)
Статичні змінні, подібно до автоматичних, локальні в тій функції
або блоці, де вони описані. Різниця у тому, що статичні змінні не
зникають, коли функція (блок) завершує роботу, та його значення
зберігаються для наступних викликів функції.
Модифікатор static можна також застосовувати до глобальних
змінних. В цьому випадку область видимості такої змінної
обмежується файлом, в якому вона оголошена. Т. е. Якщо функція
оголошена як static, то вона видна лише у своєму файлі. З іншого
файлу до static функції не можна звернутися.

Область видимості
Область видимості змінної – це ділянка коду (функція, цикл,
простір імені), у якому ця змінна оголошена (прописана). Поза цією
ділянкою – компілятор її не бачить (вона недоступна).
За областю видимості:
1) Глобальні – видимі в межах однієї програми;
2) Частково глобальні – видимі в межах одного програмного
файлу;
 30.Символи та рядки. Операції над рядками. Функції для роботи з рядками.
Символи та рядки Праворуч від знака присвоювання записано рядкову константу.
 Символ - елементарна одиниця, певний набір, певний зміст. У Наприкінці рядка автоматично додається нуль ('\0'). Константи
мові програмування передбачено використання символьних символьних рядків поміщаються до класу статичної пам'яті.
констант. Третій спосіб:
 Символьна константа - це ціле значення (типу int) представлено Неявна вказівка, що масив використовується. У лівій частині від
як символу, поміщеного в одинарні лапки, наприклад 'a'. знака привласнення вказується вказівник на символ:
 Рядок у мові Сі є одномірним масивом символів, останнім char *s="Другий варіант ініціалізації";
елементом якого є символ кінця рядка – нуль. Усі бібліотечні функції, призначені для роботи з рядками, можна
char ім'я[довжина]; поділити на три групи:
**Завершальний нуль \0 є частиною рядка, тобто його останнім  введення та виведення рядків;
символом.Тому необхідно оголошувати символьні масиви на один  перетворення рядків;
символ більше, чим потрібно для самого рядка.  обробка рядків.
**Примітка: Введення та виведення
1. Лапки не є елементом рядка. Для введення та виведення строкової інформації можна
2. Довжина порожнього рядка дорівнює 1 за рахунок використовувати функції форматованого введення та виведення
завершального нуля. (printf та scanf). Для цього в рядку формату під час введення або
3. Рядок може бути порожнім, а символ - ні. виведення строкової змінної необхідно вказати специфікатор типу
4. Максимальна довжина рядка – 255. %s.
**Якщо в оголошенні вказано розмір масиву, а довжина char str[31] = "";
ініціалізуючого рядка перевищує вказаний розмір, то зайві printf("Введіть рядок: ");
символи відкидаються: scanf("%30s",str);
char code [3] = "abcd"; // Тільки три перші символи заносяться до printf("Ви ввели: %s",str);
масиву, символ d і \ 0 відкидаються. Недоліком функції scanf при введенні рядкових даних є те, що
роздільниками цієї функції є:
Оголошення рядків  переклад рядка,
Перший спосіб:  табуляція;
Оголошення масиву символів (не забудьте додати місце для  пробіл.
завершального нуля): Для введення та виведення рядків у бібліотеці stdio.h містяться
char s[40+1]; спеціалізовані функції gets та puts.
Другий спосіб: Функція gets призначена для введення рядків і має наступний
Присвоїти рядковій змінній початкове значення (при цьому заголовок:
довжину рядка компілятор може обчислити сам): char * gets (char * buffer);
char s[] = "Приклад ініціалізації рядка"; Функція puts призначена для виведення рядків і має наступний
заголовок:
 int puts(const char *string); Функція Пояснення
Функція gets не контролює вихід за кордон. Замість неї
об'єднує рядок s2 з рядком s1. Результат
використовується функція fgets з трьома параметрами: strcat(S1, S2)
char*fgets(char*buffer, int size,stdin); зберігається в s1
де buffer – рядок для запису результату, size – максимальна об'єднує n символів рядка s2 з рядком s1.
кількість байт, яке запише функція fgets, stdin читання з клавіатури strncat(S1, S2, N)
Результат зберігається в s1
потрібно вказати.
char str[102] = ""; Порівняння рядків
printf("Введіть рядок: "); порівнює рядок s1 з рядком s2 і повертає
fgets(str, 102, stdin);
результат типу int: 0 - якщо рядки еквівалентні,
printf("Ви ввели:"); strcmp(S1, S2)
puts(str); >0 - якщо s1<s2, <0 – якщо s1>s2 З урахуванням
регістру
Перетворення рядків
порівнює n символів рядка s1 з рядком s2 і
 double atof (const char *string); // Перетворення рядка в
число типу double повертає результат типу int: 0 - якщо рядки
strncmp(S1, S2, N)
 int atoi (const char * string); // Перетворення рядка в число еквівалентні, >0 - якщо s1<s2, <0 – якщо s1>s2 З
типу int урахуванням регістру
 long int atol (const char * string); // Перетворення рядка в
порівнює рядок s1 з рядком s2 і повертає
число типу long int
 long long int atoll (const char *string); // Перетворення рядка результат типу int: 0 - якщо рядки еквівалентні,
stricmp(S1, S2)
в число типу long long int >0 - якщо s1<s2, <0 – якщо s1>s2 без урахування
Функція Пояснення регістру
визначає довжину вказаного рядка, без урахування порівнює n символів рядка s1 з рядком s2 і
StrLen(ім'я_рядка)
нуль-символу strnicmp(S1, S2, повертає результат типу int: 0 - якщо рядки
Копіювання рядків N) еквівалентні, >0 - якщо s1<s2, <0 – якщо s1>s2 без
виконує побайтне копіювання символів з рядка s2 урахування регістру
STRCPY(S1, S2)
в рядок s1 Обробка символів
виконує побайтное копіювання n символів з рядка повертає значення true, якщо с є буквою або
strncpy(S1, S2, N) isalnum(с)
s2 в рядок s1. повертає значення s1 цифрою, і false в інших випадках
Конкатенация строк ISALPHA(с) повертає значення true, якщо с є буквою, і false в
 Функція Пояснення Функція Пояснення
інших випадках якого символу рядка s2 в рядку s1
повертає значення true, якщо с є цифрою, і false Функції перетворення
isdigit(с)
в інших випадках atof(S1) перетворить рядок s1 в тип double
повертає значення true, якщо с є буквою atoi(S1) перетворить рядок s1 в тип int
ISLOWER(с)
нижнього регістру, і false в інших випадках
atol(S1) перетворить рядок s1 в тип long int
повертає значення true, якщо с є буквою
ISUPPER(с) Функції стандартної бібліотеки вводу / виводу <stdio>
верхнього регістру, і false в інших випадках
зчитує символ с зі стандартного потоку введення,
повертає значення true, якщо с є пробілом, і falseGetChar(c)
isspace(с) повертає символ у форматі int
в інших випадках
зчитує потік символів зі стандартного пристрою
якщо символ с, є символом нижнього регістра, то
gets(s) введення в рядок s доти, поки не буде натиснута
функція повертає перетворений символ с у
ToUpper(с) клавіша ENTER
верхньому регістрі, інакше символ повертається
без змін.
Функції пошуку
пошук першого входження символа с в рядку s. У
разі вдалого пошуку повертає покажчик на місце
strchr(s,с)
першого входження символу с. Якщо символ не
знайдено, то повертається нуль.
визначає довжину початкового сегмента рядка s1,
strcspn(S1, S2)
який містить символи, що не входять в рядок s2

повертає довжину початкового сегмента рядка s1,

strspn(S1, S2) який містить тільки ті символи, які входять в рядок
s2

strprbk(S1, S2) Повертає покажчик першого входження будь-

 31. Функції вводу-виводу в мові С. Форматний вивід.
1. «Класичний» введення/висновок
У мові С визначено три стандартні потоки введення/виводу:
 stdin - стандартний пристрій введення (клавіатура);
 stdout – стандартний пристрій виведення (екран);
 stderr – стандартний пристрій для виведення повідомлення
про помилки (також екран).
Найпростіше введення/виведення:
 getch() – введення одного символу без його відображення
на екрані;
 getche() - Введення одного символу з відображенням його
на екрані;
 putchar(int c) - Виведення одного символу на екран.
Всі ці функції вимагають увімкнення заголовного файлу <conio.h>.
Всі інші функції введення/виводу визначені в заголовку <stdio.h>.
2. Введення/виведення з екрана
Для введення та виведення на екран використовуються функції
scanf та printf відповідно, прототипи яких мають такий вигляд:
scanf ( );
printf();
Специфікація формату, що складається з обов'язкових та
необов'язкових полів, має такий вигляд:
%[прапори] [ширина] [.точність] тип
%d – надрукує десяткове ціле;
%u – надрукує десяткове ціле без знака;
%f - надрукує речове число як 123.456789, зазвичай прим. для типу
float;
%e - надрукує речове число в E-форматі, зазвичай прим. для типу
double;
%s - друкує рядок;
%c – надрукує символ;
Щоб виводити великі числа, наприклад, з типом long int, можна
скористатися специфікатором %ld.
Форматне виведення заданої інформації на екран виконує функція:
іnt printf (рядок_формату, список виразів_виведення) ;
яка перетворює значення виразів, заданих у списку виведення,
відповідно до специфікацій, записаних у рядку формату, і передає
результат перетворення у стандартний вихідний потік stdout, який
здебільшого пов'язаний з виведенням на екран. Функція повертає
цілочислове значення. За умови успішного завершення це
значення дорівнює загальній кількості виведених символів. У разі
виникнення помилки в процессі виведення даних printf() повертає
від’ємне значення.
Першим параметром функції printf() є рядок_формату –
символьний рядок, до складу якого можуть входити три групи
символів:
 звичайні ASCII-символи – вони виводяться без змін;
 керуючі символи (ескейп послідовності) – виконують
відповідну дію;
 специфікації формату – задають інтерпретацію і форму
зображення відповідного за порядком параметра зі списку
виведення; значення цього параметра буде підставлене замість
специфікації формату в рядок виведення.
Якщо специфікації формату відсутні, то рядок формату
виводиться як звичайний символьний рядок. Наприклад якщо
рядок формату printf() буде таким:
Printf(“\t Почнемо! \n Введіть своє ім’я – “);
то на екран виведеться наступний текст:
Почнемо!
Введіть своє ім’я - _
Для зчитування даних у мові C використовується функція scanf. Її
використання схоже на функцію prinf - спочатку визначається
форматний рядок, потім передаються змінні, в які необхідно
записати результат. Наприклад, для зчитування двох цілих чисел
функція викликається так:

scanf("%d%d", &a, &b);

Основна відмінність функції scanf в тому, що при зчитуванні чисел

(або значень типу char) їй необхідно передавати адреси змінних (у
мові C всі параметри передаються за значенням, тому щоб функція
scanf могла модифікувати змінну, необхідно передати адресу цієї
змінної в функцію). Тому перед назвами змінних пишемо знак
амперсанда ("&").

Якщо у форматному рядку зустрічається пробіл, то він означає, що

буде зчитане будь-яке число пробілових символів, можливо навіть
нульове.
 32.Структура як тип і сукупність даних. Операції над структурами. Бітові поля.
ТИП СТРУКТУРА
Структура - це об'єднання кількох об'єктів, можливо, різного типу
під одним ім'ям, яке є типом структури. Як об'єкти можуть
виступати змінні, масиви, покажчики та інші структури. Структури
дозволяють трактувати групу пов'язаних між собою об'єктів як
безліч окремих елементів, бо як єдине ціле.
ІНІЦІАЛІЗАЦІЯ СТРУКТУР
1. У першому випадку опис структури визначає новий тип, ім'я
якого можна використовувати так, як і стандартні типи.
2. В іншому випадку опис структури служить визначенням змінних.
ДОСТУП ДО ЕЛЕМЕНТІВ СТРУКТУРИ
Доступ до елементів структури чи об'єднання можна здійснити за
допомогою покажчиків. І тому необхідно ініціалізувати покажчик
адресою структури чи об'єднання.
При цьому звернення до полів структури через покажчик буде
виглядати як:
покажчик->поле \ (*покажчик).поле
покажчик - покажчик на структуру чи об'єднання;
поле - поле структури чи об'єднання;
Доступ до елементів структур відбувається за допомогою
уточнюючих імен:
<ім'я структури>. <ім'я поля>
Ініціалізація полів структури може здійснюватися двома
способами:
• присвоєння значень елементам структури у процесі оголошення
змінної, що належить до типу структури;
struct Ім'яСтруктури Ім'яЗмінної={ЗначенняЕлементу1,
ЗначенняЕлементу_2, }
Ім'я елемента структури є складовим. Для звернення до елементу
структури необхідно вказати ім'я структури та ім'я самого
елемента. Вони поділяються точкою:
Ім'яЗмінної.ІмяЕлементуСтруктури
printf("%d %s %d",bd.day, bd.month, bd.year);
• присвоєння початкових значень елементам структури за
допомогою функцій введення-виводу (наприклад, printf() та
scanf()).
• Ім'я структурної змінної може бути вказано під час оголошення
структури. В цьому випадку воно розміщується після закриває
фігурної дужки }. Область видимості такої структурної змінної
визначатиметься місцем опису структури.
ТИПИ І КІЛЬКІСТЬ ПОЛІВ СТРУКТУРІ
Примітка:
1. Кількість та тип полів – будь-які.
2. Вкладенность структур дозволена, тобто елементом структури
може
бути іншою структурою.
3. Якщо деякі поля мають однакові типи, їх ідентифікатори можуть
бути перераховані через кому.
ОПЕРАЦІЇ НАД СТРУКТУРАМИ
Набір операцій над структурами як єдиним цілим досить
обмежень:
- передача структури у функцію як аргумент,
- повернення структури як значення функції
- отримання адреси
- присвоювання однієї структури іншої, якщо вони мають
однаковий тип.
Усі операції відбуваються над полями структур відповідно до їх
типу.
};
Структура point містить два бітові поля. Перше поле x має ширину 5
біт.. Друге поле - y - має ширину 3 біта.
**Особливістю бітових полів є те, що не можна отримати їхню
адресу

БІТОВІ ПОЛЯ
Бітові поля - це особливий вид полів структури (можуть бути будь-
якого типу). При роботі з бітовими полями кількість бітів, що
виділяється для зберігання кожного поля, відокремлюється від
імені двокрапкою.
тип імені: КількістьБіт

Працюючи з бітовими полями необхідно уважно стежити, щоб

значення змінної не зажадало пам'яті більше, ніж під неї виділено.
Бітові поля можуть бути будь-якого цілого типу.
<спеціфікація типу> [<ідентифікатор>]:<константний вираз>;
Бітові поля структур використовуються:
- для економії пам'яті, оскільки дозволяють щільно запакувати
значення;
- організації зручного доступу до регістрів зовнішніх пристроїв, у
яких різні біти можуть мати самостійне функціональне
призначення.
**Битове поле неспроможна існувати саме собою. Воно може бути
лише елементом структури чи об'єднання. Наприклад, у межах
структури бітові поля мають таку форму визначень:
struct point
{
unsigned int x:5;
unsigned int y:3;
 33.Об’єднання як тип даних
Об'єднаннями називають складний тип даних, що дозволяє
розміщувати в тому самому місці оперативної пам'яті дані різних
типів. Розмір оперативної пам'яті, необхідний зберігання
об'єднань, визначається розміром пам'яті, необхідним розміщення
даних типу, що вимагає максимальної кількості байт. Коли
використовується елемент меншої довжини, ніж найдовший
елемент об'єднання, цей елемент використовує тільки частина
відведеної пам'яті. Всі елементи об'єднання зберігаються в одній
області пам'яті, починаючи з однієї адреси.
union Ім'яОб'єднання
{ типів значень, які можуть зберігатися в цьому об'єднанні. У кожний
тип ИмяОбъекта1;
тип ИмяОбъекта2;
...
тип Ім'яОб'єкта;
};
Об'єднання застосовуються для таких цілей:
• для ініціалізації об'єкта, якщо в кожний момент часу лише один із
багатьох об'єктів є активним;
• для інтерпретації представлення одного типу даних як іншого
типу.
Наприклад, зручно використовувати об'єднання, коли необхідно
речове число типу float представити у вигляді сукупності байтів
Операції над об'єднаннями:
- присвоювання тотожних об'єднань,
- операція обчислення адреси об'єднання (&amp;)
- доступ до елемента об'єднання за допомогою операцій доступу
до
елемента структури (. і - & gt;). Не виконуються операції
порівняння,
спроба порівняння наводити до синтаксичної помилки.
Примітки:
1. Значення поточного елемента втрачається, коли другому
елементу об'єднання надається значення.
2. Жодне з полів об'єднання може бути оголошено з класом
пам'яті static.
3. Коли оголошується об'єднання, то з ним визначається набір
момент часу об'єднання може зберігати значення лише одного
типу з набору.
2. Контроль за тим, значення якого типу зберігається на даний
момент в об'єднанні, лежить на програмісті.
3. Об'єднання використовують для економії пам'яті в тих випадках,
коли відомо, що більше одного поля одночасно не потрібне. Обсяг
пам'яті, виділеної під об'єднання, залежить від реалізації системи.
4. Значення потокового елемента втрачається, коли іншому
елементу об'єднання присвоюється значення.
5. Результат звернення не до того елемента об'єднання, який був
останнім розташований у пам'яті, невизначений.
6. Деякі об'єднання не можуть бути легко перенесені на інші
комп'ютерні платформи.
У порівнянні зі структурами на об'єднання накладаються певні
обмеження:
1. об'єднання може ініціалізуватися лише значенням його першого
елемента;
2. об'єднання не може містити бітові поля;
3. об'єднання не може містити віртуальні методи, конструктори,
деструктори та операцію присвоювання;
4. об'єднання не може входити до ієрархії класів.
34.Графічні можливості С.
Знайомство з мовою програмування С не обмежується лише
написанням звичайних консольних програм. Використовуючи
графічні можливості, які в С підтримуються можна зробити
программу більш наглядною. Для робот из графікою в С була
розроблена бібліотека <graphics.h>. Дана бібліотека дозвляє легко
виводити графічні обєктти с потрібним дозволом та глубиною
кольору. Дана бібліотека дозволяє віводить на екран наступні
елементи графіки: точки, прямі та ламані лінії, прямокутники,
многокутники, кола,еліпси, дуги, сектори, а також текстові
надписи.
Для роботи в графічному режимі треба підключити бібліотеку:
#include <graphics.h>
Функція initgraph () використовується для ініціалізації графічної
системи і завантаження відповідного графічного драйвера.
Функція initgraph () завантажує в пам'ять графічний драйвер, що
відповідає номеру, на який вказує параметр driver. Без графічного
драйвера, завантаженого в пам'ять, ніякі графічні функції не
можуть виконуватися. Використовуваний графічними функціями
режим відео задається у вигляді числа, на яке вказує параметр
mode. Нарешті, шлях до драйвера може бути заданий в рядку path.
Якщо не заданий ніякий шлях, то пошук здійснюється в поточному
каталозі.
Початок координат знаходиться у верхньому лівому куті, вісь 0х
направлена вліво, а вісь 0у вниз. Координати вираховуються в
пікселях
У бібліотеці міститься велика кількіть різних функцій:
gotoxy () поміщає курсор текстового екрану в точку з
координатами х, у. Якщо хоча б одна з координат недійсна, то
ніяких дій не виконується.
setcolor () встановлює поточний колір малювання рівним
кольором, заданим параметром color. Список допустимих кольорів
для кожного відеоадаптера може бути знайдений в описі функції
setpalette ().
ellipse () малює еліпс з використанням поточного кольору. Центр
еліпса розташовується в точці х, у. Довжина радіусів за
напрямками х і у задається аргументами xr і yr. Та частина еліпса,
яка фактично виводиться на екран, задається величинами start і
end, вимірюється в градусах. Якщо параметр start дорівнює 0, a end
- 360, то еліпс буде зображений цілком.
#include <graphics.h>
int main()
{ getch();
int gd = DETECT, gm;
int x = 320, y = 240, radius;
initgraph(&gd, &gm, "C:\\TC\\BGI");
for ( radius = 25; radius <= 125 ; radius =
radius + 20)
35.Директиви препроцесора. Вказівки компілятору.
Препроцесор — це спеціальна програма, що опрацьовує текстовий
файл С-програми перед компіляцією. Він входить як обов’язковий
компонент до складу компілятора і середовища програмування
мови С. Результатом роботи препроцесора є готовий до компіляції
текст програми, в якому реалізовані всі задані директиви
(інструкції) попереднього опрацювання програми.
Директиви препроцесора - інструкції, записані у вихідному тексті
програми, і призначені до виконання препроцессором Сі.
Директивою препроцесора називається рядок у коді, який
виглядає таким чином
# Ключове_слово параметри.
Директиви препроцесора використовуються для того, щоб:
 полегшити модифікацію вхідних програм і зробити їх
незалежнішими від різних реалізацій мови, комп'ютерів та
середовищ;
 замінювати лексеми у тексті програми;
 вставлення у файл вміст іншого файлу;
 встановити режими умовної компіляції,
 заборонити компіляцію певної частини вхідного файлу
тощо.
Примітка:
1. Деякі директиви можуть містити аргументи.
2. Директиви можуть бути записані будь-де вхідного файлу, але
circle(x, y, radius);
closegraph();
return 0;
}
їхня дія починається з точки програми, де вони записані, і до кінця
файлу, якщо не визначено інакше.
Є чітко визначений список ключових слів:
• define - задає макровизначення (макроси) або константу
• undef - скасовує попереднє значення
• include - вставляє текст із вказаного файлу (імпортує)
• if – здійснює умовну компіляцію при істинності конст. вирази
• elif - гілка умовної компіляції, утворена злиттям else та if
• endif – кінець гілки умовної компіляції
• ifdef – здійснює умовну компіляцію, якщо константа визначена
• ifndef - здійснює умовну компіляцію при невизначеності
константи
• else - гілка умовної компіляції при помилковості висловлювання
• line - препроцесор змінює номер поточного рядка та ім'я файлу
для компіляції
• error - освітлення повідомлення із зупинки компіляції
• pragma – дія, що залежить від конкретної реалізації компілятора
• warning – освітлення повідомлення без зупинки компіляції
• якщо ключове слово не вказано, директива ігнорується
• якщо вказане слово не існує, виводиться повідомлення про
помилку
Директиви #if, #elif, #else, #endif синтаксис:
 #if <обмежений-константний-вираз> [<текст>]
 [#Elif <обмежений-константний-вираз> <текст>]
 [#Elif <обмежений-константний-вираз> <текст>]
  [#Else <текст>]
 #endif
це директиви, які керують умовною компіляцією. Вони дозволяють
виключити з процесу компіляції будь-які частини вихідного файлу
через перевірку певних умов (константних виразів).

**Порожня директива, складається з рядка зі знаком #. Ця

директива завжди ігнорується.

Вказівки компілятора
Вказівки компілятора (прагма) – інструкції, записані у вихідному
тексті
програми та призначені для управління діями компілятора мови у
певних ситуаціях.

**В Сі прийнято записувати ідентифікатори іменованих констант і

макровизначення символами верхнього регістру, щоб відрізняти їх
від імен змінних та функцій, але це не є вимогою.

Іменовані константи - ідентифікатори, які замінюють числові чи

текстові константи чи довільну послідовність символів.
Макровизначення - ідентифікатори, які становлять певну
послідовність дій, задану операторами чи виразами мови Сі.
(макровизначення можуть мати аргументи. Звертання до
макровизначення називається макровикликом).