Письмова робота

з історії міфології

На тему: «Міф та література ХХ століття»

Виконала: студентка 1 курсу

філософського факультету
спеціальності «Культурологія»
Свинобій Вікторія
За одним з перекладів, міф – це оповідь, вигадка, казка. Існують також
визначення, з якими ми не погоджуємось, але все ж вони мають право на
існування, які кажуть, що міф – це вигадане оповідання, вигадана історія та
оповіді про богів.

Міф не викорінюється з людської свідомості і до сьогодні супроводжує нашу

повсякденність у мистецтві, літературі тощо.

Барт пише, що можна вважати, що для всієї нашої традиційної літератури

характерна добровільна готовність бути міфом; в нормативному плані ця
література є яскраво виражену міфічну систему.

Відносини між міфом і літературою приймають різні форми. Найбільш

очевидна форма є використання міфу в творах літератури. Мистецтво слова ХХ
століття також не уникнуло впливу міфу, міфологічних образів та деякі її твори
наскрізь просочені різноманітними міфологічними сюжетами.

Постійна взаємодія літератури та міфології протікає безпосередньо, в формі

«переливання» міфу в літературу, й опосередковано: через образотворче
мистецтво, ритуали, народні святкування, релігійні містерії, а в останні віки —
через наукові концепції міфології, естетичні та філософські вчення і
фольклористику. Письменники ХХ ст. створювали власні авторські міфи,
міфологізували своє «сьогодні», започаткували романи-міфи, тощо.

Оскільки в неймовірно великій кількості творів використано міфологічні

образи і сюжети, то буде необ’єктивним розглядання замалого обсягу писаних
робіт, в цьому рефераті ми розглянемо дві останні форми на прикладі
найвидатніших міфологічних творів ХХ століття.

РОМАНИ-МІФИ

Роман-міф – це епічний твір значного обсягу (роман), в якому

використані особливості міфічного світобачення вільне повернення від
історичного (лінійного) до міфічного (циклічного) часу, поєднання реального й
ірреального (елементи "магічного реалізму"). Зазвичай міф - це єдина сюжетна
лінія, він співвідноситься з різними історичними та сучасними темами. Для
романа-міфа характерна ситуація, коли в сучасних явищах прозирає минуле і
майбутнє.

В літературі існує досить багато прикладів романів-міфів, найбільш

знайомим українцям є «Майстер і Маргарита» М. Булгакова, а найбільш
типовими у всесвітній літературі  «Улісс» Дж. Джойса, «Чарівна гора» Т.
Манна. Про останні два йдеться мова у наступних підрозділах.

1.1. Дж. Джойс (“Улісс”, сучасна “Одісея”, “Помини по Фінєгану”)

"Улісс" - варіант імені "Одіссей", і сама назва роману вказує на задум

Джойса. Він зробив рідкісну в сучасній літературі спробу створення епосу,
подібного гомерівської "Одісеї".

В романі Джойса сюжет «Одісеї» є засобом упорядкування хаотичного

художнього матеріалу. Численні символічні мотиви є модифікаціями
традиційних символів міфології.

Насамперед треба наголосити на тому, що існують різні думки про

наслідування Джойсом Гомера. Коли Джойс писав з приводу "Улісса": "Я хочу
транспонувати міф при світлі сучасності", - він не мав на увазі один конкретний
міф про Одісея. Це структуротворчий міф в романі, але тут є присутнім ще
цілий ряд античних і християнських міфів, культурних міфів європейської
історії. У окремих епізодах роману у Блумі починає проглядати то Вергилій, то
Христос, то Шекспір; у Стівені - Хома Аквінський, Гамлет.

Усі три головні герої роману мають прототипів персонажів міфу про Одісея.
Архетип Одісея Джойс вважав самим "закругленим" образом усієї світової
літератури. Насправді, Одісей - перший з античних героїв, чиєю зброєю була не
лише фізична сила, але розум, хитрість, різноманітні уміння; Одісей у Гомера
показаний в усіх життєвих ролях, які можуть випасти на долю чоловікові, - він
син, чоловік, коханий, батько, вождь і жебрак, дипломат і хвалько. Тобто в
Одісеї сконцентрована уся повнота життєвого досвіду, і таку "універсальну
людину" Джойс створює в образі головного героя роману - ірландського єврея
Леопольда Блума. Дружина Блума Меріон, або Моллі, - це сучасна Пенелопа, а
найближчий авторові молодий герой роману Стівен Дедалус - відповідно,
паралель синові Одісея Телемаку.

На міфологічному рівні протиріччя між розпусною Моллі і вірною

Пенелопою долається, вони зливаються в якусь персоніфікацію матері-землі.
Блума примиряє з зрадами дружини думка про те, що не тільки чоловік, але і
коханці можуть трактуватися як «ритуальні» жертви богині.

Найвища міра насиченості культурними алюзіями передбачає читача, що

вільно орієнтується в історії світової культури. "Улісс" вважають романом-
міфом через те, що Джойс не лише використовує тут численні міфи різних
стадій культурного розвитку, але і створює свій власний міф - міф про Дублін
як моделі сучасної європейської столиці, міф про його мешканців як типових
сучасних європейців.

2.2. Т. Манн (“Чарівна гора”)

Герой «Чарівної гори» Ганс Касторп в рамках своєрідного «герметичного»

експерименту, занурений в медитацію в умовах вкрай обмеженого зовні, але
інтенсивного інтелектуального і емоційного внутрішнього досвіду, шукає і
знаходить і самого себе, і цінність, і сенс життя.

Е. Мелетинський називає «Чарівну гору» романом виховання. І справді,

оскільки історично ініціації і були найдавнішою формою «виховання»,
підготовки юнаків до участі в господарському, військовому і релігійному житті
дорослих членів племені, уявлення про обряд ініціації досить «природно»
використовуються в якості міфологічного моделювання «роману виховання».

Обряд ініціації, так само як і культ вмираючого-воскресає бога, включає

уявлення про тимчасову смерті і дуже часто - про відвідини царства мертвих.
«Царством мертвих» є в даному разі сама «чарівна гора», тим більше що в
давніх міфологіях богиня любові (родючості) дуже часто має і демонічне,
хтонічне забарвлення.

ВИСНОВКИ

Отже, міф не зникає з людського світогляду і проникає в літературу ще з

часів її народження. В ХХ столітті відбувається переворот філософської думки і
суспільного ладу, явище міфологізованої літератури набирає нових обертів, і
цю течію очолюють Дж. Джойс і Т. Манн.
 Здається, кожен другий автор намагається створити свій авторський міф, і
такі твори навіть починають виконувати функції міфу, як то соціалізаційна,
культурно-нормативна або психотерапевтична.

В українській літературі XX ст. привертає увагу міфосвіт Б.-І. Антонича.

Його міфологізування пов'язане з усвідомленим прагненням відродити
світогляд східних слов’ян. Ця позиція чітко вимальовується на всіх
рівнях побудови авторської міфопоетичної моделі світу. Його модель базується
в основному на бінарному протиставленні основних параметрів: ліс (природа)
— місто, село — місто, Космос — Хаос і т.д. Все життя в міфологізуванні
Антонича
постає космічним «обрядом буття» завдяки символічному трактуванню
кожного факту земного існування. Але міфологізм Антонича — це не реалізація
«натуралістичної свідомості» з її біологізмом та стихійністю, а постійне
асоціювання дикої природи з явищами культури.