Модульна контрольна робота з фізики № 4

Студентки 181 групи ФККПІ

Сопун Ірини Миколаївни
Варіант № 7

Варіант 7
1. Елементарна теорія дисперсії світла (виведення формул).

Дисперсією світла називається залежність абсолютного показника заломлення речовини n

від частоти світла або від довжини хвилі. Це явище спостерігається під час взаємодії
світла з речовиною. Результатом дисперсії є розкладання в спектр білого світла, яке
проходить через прозору скляну призму.
Нормальна дисперсія світла спостерігається поза
смугами або лініями поглинання, аномальна – в межах
смуг або ліній поглинання. Так, для скла смуги
поглинання розміщені в ультрафіолетовій та
інфрачервоній частинах спектру.
Класична електронна теорія пояснює дисперсію як
результат взаємодії електромагнітних хвиль з
електронами речовини. Нехай на прозорий діелектрик
падає світлова хвиля. Тоді на його зв’язані електрони (e)
з боку електричної компоненти електромагнітного поля
діє сила :
F=−ⅇE =− ⅇ E 0 cos ωt , де E0 – амплітудне значення електричної компоненти
електромагнітної хвилі. Внаслідок взаємодії електронів з атомами виникає квазіпружна
повертаючи сила F n=−m ω20 x .

Дисперсію світла можна пояснити, розглядаючи процес взаємо-

дії світла з речовиною. При цьому слід мати на увазі, що рух елект-
ронів в атомі описується законами квантової механіки, зокрема по-
няття траєкторії електрона в атомі не існує.
У теорії дисперсії оптичний електрон розглядається як загасаль-
ний гармонічний осцилятор (осцилюючий електронний диполь),
коливання якого описується законами Ньютона. Отже, у класичній
теорії дисперсії використовується фізична модель, де атоми розсію-
ють і поглинають світло так, начебто вони вміщують диполі з харак-
терними власними частотами.
Для спрощення будемо вважати, що в атомах діелектричного
ізотропного середовища наявний лише один оптичний електрон
(атоми водню). Оптичний електрон в атомі розглядається як зага-
сальний гармонічний осцилятор, диференціальне рівняння руху
якого добре відоме з теорії коливань, а саме — рівняння вимушених коливань:
де m — маса; e — заряд електрона; rx — сила опору (тертя); kx —
сила, що утримує електрон у положенні рівноваги і має характер пружної сили, тому її
називають квазіпружною; E — напруженість
вздовж напряму x змінного електричного поля падаючої хвилі.
Поділивши на масу, зведемо рівняння до класичного вигляду:

2 k r
Де ω 0= — власна частота; β= — коефіцієнт загасання.
m 2m

Рівняння хвилі у комплексному вигляді таке:

де ω/ c = k — хвильове число.
Падаюча хвиля, складаючись з розсіяною хвилею, утворює результуючу хвилю, яка
поширюється у первинному напрямі із загасальною амплітудою та зі змінною фазовою
швидкістю.
За усталеного режиму електрон в атомі коливатиметься за гармонічним законом з
частотою зовнішнього поля. Розв’язок рівняння добре відомий з теорії коливань
де A — комплексна амплітуда; ω — частота падаючої електромагнітної хвилі.
Продиференціювавши функцію дістаємо та підставляючи ці вирази у рівняння :

, звідки
Дипольний момент атома, електрон якого змістився з положення рівноваги x = 0 у точку

x, становить
Якщо в одиниці об’єму середовища є N0 атомів, які зазнають поляризації, то електричний

момент одиниці об’єму, тобто поляризація середовища,

З урахуванням виразу для індукції електричного поля, знаходимо вираз

для діелектричної проникності

2. Ефект Допплера для звукових виль (виведення формул).

Якщо джерело хвиль рухається щодо середовища, то відстань між гребенями хвиль
(довжина хвилі) залежить від швидкості та напрямку руху. Якщо джерело
рухається у напрямку приймача, тобто наздоганяє хвилю, що випускається ним, то
довжина хвилі зменшується. Якщо видаляється – довжина хвилі збільшується.
Частота хвилі в загальному вигляді залежить тільки від того, з якою швидкістю
рухається приймач.
Як тільки хвиля пішла від джерела, швидкість її поширення визначається лише
властивостями середовища, в якому вона
поширюється, - джерело ж хвилі жодної ролі
більше не грає. По поверхні води, наприклад,
хвилі, збудившись, далі поширюються лише з
взаємодії сил тиску, поверхневого натягу і гравітації. Акустичні ж хвилі
поширюються повітря (і інших звукопровідних середовищах) з спрямованої
передачі перепаду тисків. І жоден із механізмів поширення хвиль не залежить від
джерела хвилі. Звідси і ефект Доплера.
При русі джерела довжина хвилі в середовищі відмінна від її значення при

нерухомому джерелі:

Частота хвилі, що реєструється приймачем

Якщо вектор швидкості джерела спрямований під довільним кутом до радіусу-

вектору, що з'єднує нерухомий приймач з джерелом, то

Оптичний ефект Доплера. При русі джерела та приймача електромагнітних хвиль

щодо один одного також спостерігається ефект Доплера , тобто. зміна частоти
хвилі, що реєструється приймачем. На відміну від розглянутого нами ефекту
Доплера в акустиці, закономірності цього явища для електромагнітних хвиль
можна встановити лише на основі спеціальної теорії відносності. Співвідношення,
що описує ефект Доплера для електромагнітних хвиль у вакуумі, з урахуванням
перетворень Лоренца, має вигляд:

Якщо джерело рухається щодо приймача вздовж прямої, що з'єднує

їх, то спостерігається поздовжній ефект Доплера .

У разі зближення джерела та приймача:

а у разі їх взаємного видалення:

3. На скляний клин нормально до його грані падає монохроматичне світло з

довжиною хвилі 0,6 мкм. Число інтерференційних смуг, що припадають на 1 см,
дорівнює 10. Визначити заломлюючий кут клина.

Дано: Розв’язання
−7
λ=6.6 ⋅10 м Запишемо формулу для визначення оптичної різниці ходу світлових
l=0.01 м хвиль:
λ λ
Δ=2 ⅆ √ n −sin α ± =2 hn cos β +
2 2
N=10
2 2
n=1.6
Умова інтерференційного мінімуму має вид:
θ−? λ
Δ=( 2 k +1 )
2
Прирівнюємо праві частини рівнянь:
λ λ
2 hn cos β + =( 2 k +1 )
2 2
Враховуючи, що кут падіння α = 0 , а cos β =1, можемо записати:
2 hn=kλ
Нехай темній смузі з номером k відповідає товщина h k , а смузі з
номером k + N відповідає товщина h k+ N .
kλ (k +N ) λ
h k= h k+ N =
2n 2n
Згідно умови задачі:
h k+ N −hk
sin θ=
l
Оскільки кут θ дуже малий, можна покласти sinθ ≈θ
Маємо:
k+N kλ
λ−
h −h 2n 2 n Nλ
θ= k+ N k = =
l l 2nl
Підставимо значення:
−7
10 ∙ 6.6 ⋅10 −7
θ= =2 , 2⋅10 ( рад)
2⋅ 1.6⋅ 0.01

Відповідь: Заломлюючий кут клина дорівнює 2 , 2⋅10−7 ( рад)