№1

Серотонін — це гормон щастя, який виконує в організмі функції нейромедіатора, впливає на

тонус рухових м'язів, секрецію травних соків і регуляцію біоритмів. Серотонін також
називають гормоном спокою, бо він є попередником мелатоніну, що відповідає за сон
(мелатонін синтезується епіфізом із серотоніну).
Фізіологічна роль серотоніну в головному мозку людини розглядається у зв'язку з регуляцією
таких психоемоційних реакцій, як тривога, неспокій, агресивність, нав'язливі думки та дії,
фобії, імпульсивні потяги, сексуальна поведінка, контроль циклів фізіологічного сну тощо, що
дозволило визначати серотонін як медіатор гарного самопочуття.
Порушення обміну серотоніну, впливають на патогенез депресивних і неспокійливих
станів, неврозів, шизофренії, алкоголізму, наркоманії, та інших психічних розладів. Так,
зокрема, дефіцит серотоніну в головному мозку та спинномозковій рідині виявлено у хворих
із важкими станами депресії, що здійснювали суїцидальні акти (самогубства). Потяг до
етилового алкоголю в піддослідних щурів залежить від функції серотонінових рецепторів,
локалізованих у лімбічній системі. Рівень серотоніну у мозку людини може понижуватись під
впливом таких факторів, як сильний стрес, тривале перебування у малоосвітленому
середовищі, прийом певних ліків, алкоголю, нікотину, кофеїну тощо.[3][4] Зокрема,
перебування у малоосвітленому середовищі може призвести до виникнення сезонної
депресії та загострення інших психічних розладів.[5]
Відповідно до зазначеного, модуляція фізіологічних і біохімічних ефектів серотоніну є
основою фармакологічних ефектів багатьох психотропних і нейротропних препаратів.
Найвищий вміст серотоніну знайдено в ентерохромафінних клітинах дванадцятипалої
кишки, тромбоцитах, тучних клітинах сполучної тканини, центральній нервовій системі. В
головному мозку людини серотонін розподілений нерівномірно: найбільша його кількість
міститься в гіпоталамічній ділянці та середньому мозку.
Для підвищення рівня серотоніну у мозку людини при різних психічних розладах
використовують синтетичні та природні антидепресанти[6][7].

№2
Кальцитонін – пептид з 32 амінокислотних залишків, які відщеплюються від
попередника прогормону. Гормон містить єдиний дисульфідний місток, що
формує пептидне кільце. Рецептор кальцитоніну – трансмембранний
поліпептид із сімома спіралями, пов'язаний з G- білком. Він регулює обмін
кальцію і фосфору. Цей гормон забезпечує міцність кісткової тканини,
насичуючи її кальцієм і перешкоджаючи руйнуванню кісток. Також він є
онкомаркером медуллярного раку щитоподібної залози. Провідна роль у
регуляції секреції гормону належить позаклітинній концентрації кальцію.
Підвищення концентрації кальцію щодо його базального рівня стимулює
секрецію кальцитоніну, секреція гормону пригнічена, коли концентрація
кальцію падає нижче норми.
№3
Прищитоподібні залози – дві пари невеликих залозистих утворів, які
розташовані на задньо-бічних поверхнях щитоподібної залози. Вони
секретують два гормони — паратгормон (паратирин) і кальцитонін, які в
комплексі з вітаміном D регулюють обмін кальцію та фосфатів в організмі.
Основна функція паращитовидних залоз - підтримання сталого вмісту кальцію
і фосфору. Гормонами прищитоподібних залоз є паратгормон(ПТГ) і
кальцитонін. Паратгормон посилює активність остеокластів - клітин, що
руйнують кісткову тканину. При цьому іони кальцію вивільняються з кісткових
депо і надходять у кров. Одночасно з Са2+ виводиться і Р.
Паратгормон також посилює всмоктування Са2+ з кишечника і реабсорбцію
його в ниркових канальцях, що сприяє підвищенню його концентрації в плазмі
крові. Антагоністом паратгормону є кальцитонін, що виробляється клітинами
щитовидної залози і зменшує рівень Са2+ у крові внаслідок зменшення його
виходу із кісток.
Гіпофункція паращитовидних залоз веде до зниження рівня Са2+ в крові,
підвищується збудливість нервової системи, тварини стають неспокійними,
появляються тетанічні судороги. Повне видалення паращитовидних залоз є
смертельним для тварин і людини. Гіперфункція виникає при утворенні пухлин
залози та супроводжується посиленою мобілізацією Са2+ з кісткової тканини.
Утворення і виділення паратгормона в крові регулюється концентрацією іонів
кальцію в плазмі крові.
У нирках ПТГ стимулює реабсорбцію кальцію в дистальних канальцях,
знижуючи в такий спосіб екскрецію кальцію в складі сечі, тоді як реабсорбція
фосфатів під впливом цього гормону зменшується. Інший важливий ефект
паратгормону на нирки полягає в стимуляції синтезу в цьому органі
кальцитріолу.
У кишці паратгормон опосередковано посилює транспорт Са2+ і фосфатів
через його слизову оболонку і надходження їх у кров, чим теж індукує синтез
кальцитріолу.
Таким чином, ПТГ відновлює нормальний рівень іонів кальцію в позаклітинній
рідині як шляхом прямого впливу на кістки та нирки, так і діючи
опосередковано через стимулювання синтезу кальцитріолу. Знижуючи
реабсорбцію фосфатів з нирок, ПТГ сприяє зменшенню їх концентрації у
позаклітинній рідині.

Кальцитонін. За хімічною природою кальцитонін є одноланцюговим

поліпептидом, що містить 32 амінокислотних залишки та один дисульфідний
зв'язок (М.м. 4 500 Да). Він секретується С-клітинами прищитоподібних залоз
або К-клітинами (парафолікулярними) щитоподібної залози у вигляді білка-
попередника.
Цей гормон є антагоністом ПТГ, його секреція зростає лише при значному
збільшенні рівня Са2+ у крові. Крім цього, секрецію кальцитоніну стимулюють
глюкагон – гормон підшлункової залози і гастрин – гормон травного тракту.
Основна функція кальцитоніну полягає в запобіганні гіперкальціемії, яка
потенційно можлива при надходженні в організм кальцію. Він знижує
концентрацію Са2+ і фосфатів у крові. Основні органи-мішені для кальцитоніну
– кістки, де гормон знижує активність остеобластів, гальмує резорбцію і, у
такий спосіб, сповільнює вивільнення Са2+, фосфату й органічних речовин з
кісткового матриксу. Кальцитонін має незначний фосфатуричний ефект, що,
ймовірно, є вторинним процесом, пов'язаним із зміною концентрації Са2+ в
плазмі.
Один з ефектів кальцитоніну полягає в гальмуванні секреції гастрину, тому
допускають, що цей гормон може відігравати певну роль у перетравленні та
всмоктуванні їжі. Рівень кальцитоніну підвищується при вагітності та у жінок
під час лактації, що свідчить про фізіологічну роль гормону в захисті організму
матері від надмірних втрат Са2+.
Прояви недостачі кальцитоніну не виявлені. Підвищене утворення гормону
спостерігають при тиреокарциномі. Не зважаючи на значне зростання рівня
кальцитоніну, гіпокальціемія виникає вкрай рідко.
№4
№5
№6
. Статеві гормони. Механізм дії, фізіологічна роль, регуляція синтезу.
Чоловічі і жіночі статеві залози синтезують статеві гормони, які утворюються з
холестерину.
Чоловічі статеві гормони називаються андрогени (andros - мужчина) і
утворюється в сім’яниках. Андрогени стимулюють певні етапи сперматогенезу
(андрогенна дія) і розвиток вторинних статевих ознак (анаболічний ефект).
- Андрогени здійснюють анаболічну і анти-катаболічну дію, підвищують
синтез білків і гальмують їх розпад.
- Підвищують утилізацію глюкози клітинами за рахунок підвищення активності
гексокінази та інших гліколітичних ферментів.
- Знижують рівень глюкози в крові.
- Збільшують м'язову масу і силу.
- Сприяють зниженню загальної кількості підшкірного жиру і зменшенню
жирової маси щодо м'язової маси, але можуть збільшити відкладення жиру за
чоловічим типом (на животі) при одночасному зменшенні відкладень жиру в
типово жіночих місцях (сідниці і стегна, груди).
- Знижують рівень холестерину і ліпідіву крові, гальмують розвиток
атеросклерозу і серцево-судинних захворювань,але в меншій мірі, ніж
естрогени (почасти саме тому у чоловіків тривалістьжиття менша і серцево-
судинні захворювання частіше і розвиваються в більшмолодому віці, ніж у
жінок).
Найбільш важливий гормон тестостерон. Він стимулює ріст і розвиток органів
розмноження і формування вторинних статевих ознак, а також потяг до
протилежної статі - статеву потенцію. Статеві гормони впливають на функції
нирок, наднирників, печінки, щитовидної залози, на пігментацію шкіри і
кровотворення, на стан центральної нервової системи. Після кастрації тварин
різко понижується діяльність нервової системи, знижується сила і рухливість
нервових процесів, слабше виробляються умовні рефлекси.
Метаболізм андрогенів. Головний орган трансформації андрогенів –печінка.
Тут андрогени включаються в серію окислювально-відновних реакцій з
утворенням глюкозидуронових і сульфатних кон’югатів метаболітів андрогенів.
Ці кон’югати екскретуються із сечею й жовчю. Оскільки ряд метаболітів
тестостерону, екскретуємих із сечею, мають кетогрупу в С-17, то ці з'єднання
називають 17-кетостероїди. 17-кетостероїди – показники рівня ендогенного
утворення андрогенних гормонів. 17-кетостероїди в сечі визначають у реакції з
м-динітробензолом у лужному розчині – характерне пурпурне фарбування.
Рівень 17-кетостероїдів у сечі відображує метаболізм всіх стероїдів,
секретуємих статевими залозами й наднирниками. У жінок добова екскреція
метаболіту становить 4-17 мг, у чоловіків – 6-28 мг.
Секреція чоловічих статевих гормонів досить стабільна і регулюється з
допомогою механізму негативного зворотного зв’язку. Секреція жіночих
статевих гормонів регулюється гонадотропними гормонами гіпофізу –
фолікулостимулюючим (ФСГ) та лютеїнізуючим (ЛГ). Секреція самих
гонадотропних гормонів гіпофізу підпорядкована регулюючому впливу
рилізінг-гормону (гонадотропін-рилізінг-гормон).

Яйники синтезують ряд стероїдних гормонів - естрогенів: естрадіол, естрон і

естріол. Найбільш активний естрадіол. Він знаходиться в крові або в вільному
стані або в зв’язаному із білками. Інактивується і руйнується в печінці.
Утворення жіночих статевих гормонів і загальна активність статевих залоз у
жінок характеризується циклічністю.
Прогестерон – гормон жовтого тіла. Прогестерон утворюється жовтим тілом,
плацентою й наднирниками. Прогестерон секретується жовтим тілом у період
другої половини менструального циклу. Гормон діє на ендометрій,попередньо
підготовлений естрогеном, продукуючи секрецію слизу,необхідного для
імплантації яйця. З 5-го по 25-й день менструального циклу прогестерон
гальмує овуляцію (основа застосування контрацептивів).

Метаболізм естрогенів Головне місце метаболізму естрогенів – печінка.

Естрогени і їхні метаболіти екскретуються переважно у вигляді кон’югатів із
глюкуроновою і сірчаною кислотами. Головні кон’югати – С-3-
глюкозоідуронати естрона й2-оксиестрон, естронсульфат. Кон’югати
виділяються із сечею. Контроль секреції естрогенів здійснюється
фолікулостимулюючим/рилізинг гормоном гіпоталамуса й
фолікулостимулючим гормоном передньої частки гіпофіза.
Статевий цикл (оваріально-менструальний) триває в основному 27-28 днів.
Його поділяють на 4 періоди:1/ передовуляційний; 2/ овуляційний; 3/
післяовуляційний і 4/ період. Передовуляційний період характеризується
збільшенням фолікулів в яйнику. Один з них виступає над поверхнею яйника.
він містить яйцеклітину і в цей час виділяє гормони-естрогени, які активізують
розвиток жіночих статевих органів і вторинних статевих ознак, впливають на
статеву поведінку жінок. Після закінчення стадії дозрівання фолікула
відбувається розрив його оболонки і яйцеклітина поступає в просвіт яйцевода.
Це період овуляції (12-14 днів після початку попередньої менструації, коли
вміст естрогенів в крові найвищій). Залишки фолікула перетворюються в жовте
тіло. Його основним гормоном є прогестерон, який сприяє імплантації плоду і
нормальному протіканню вагітності. Якщо запліднення яйцеклітини не
відбулося наступає післяовуляційний період. Жовте тіло дегенерує. В цей
період знижується концентрація в крові гормонів, зростає тонічне скорочення
матки, що призводить до відторгнення її слизової оболнки. Це початок
менструальної фази. Після закінчення післяовуляційного періоду наступає
період спокою.
 при овуляції рівень прогестерону починає збільшуватися, щоб
підготувати матку до вагітності. Прогестерон вносить свій вклад у розвиток
малюка ще до його появи. Наприклад, саме цей гормон індукує розвиток
децидуальних клітин ендометрію, які є дуже важливими для харчування
зародка на ранніх стадіях. Під впливом прогестерону потовщується слизова
оболонка матки, щоб полегшити прикріплення до неї яйцеклітини,
збільшуються жирові накопичення і молочні залози, а також гальмується
лактація до пологів і активізується після них.

Через кілька днів після зачаття починає підвищуватися

рівень людського хоріонічного гонадотропіну (ХГЛ) - гормону,
вироблюваного трофобластом. Саме завдяки ХГЧ плодове яйце піддається
швидкому процесу реплікації клітин. Імплантація яйця в матку займає
близько восьми днів після зачаття. З цього моменту кількість хоріонічного
гонадотропіну матиме тенденцію до безперервного збільшення до третього
місяця вагітності. Потім його рівень зменшується, і, нарешті, стабілізується
(близько шістнадцятої тижня вагітності) до моменту народження дитини.
Слід звернути увагу на те, що зниження ХГЧ в крові матері відбувається
одночасно зі збільшенням об’ємів виробництва плацентою прогестерону.

Людський хоріонічний гонадотропін грає ключову роль на ранніх стадіях

вагітності, активізуючи жовте тіло, що утворюється після овуляції. Адже
саме жовте тіло виробляє прогестерон для початкового розвитку
децидуальної оболонки. Надалі ця функція буде вичерпана протягом
декількох тижнів, передавши «естафету» плаценті. Традиційно хоріонічний
гонадотропін використовується в якості індексу для діагностики вагітності та
її правильної динаміки в перші тижні.

Наступна ціла група важливих жіночих статевих гормонів - це естрогени.

Вони виробляються в першу чергу яєчниками у відповідь на подразнення
гіпофізу лютеїнізуючим гормоном (ЛГ). Невеликі кількості естрогенів
виробляються також із інших гормонів.

Найвідоміший і важливий естроген - естрадіол. Під час вагітності він

впливає на стан судин матки, посилює в них кровотік і сприяє підвищенню
згортання крові, що відіграє величезну роль під час пологів. Крім того цей
гормон, як і прогестерон, готує слизову матки до імплантації плодового
яйця. У міру росту ембріона функція виробництва естрадіолу переходить до
плаценти. Надалі синергія гормону з плацентарним релаксином викликає
розслаблення тазових зв'язок, так що здохвинно-крижові суглоби і лобковий
симфіз стають більш еластичними під час пологів.

Також згадки заслуговує окситоцин - гормон, який секретується

нейрогіпофізом і відповідає за перейми. Секреція окситоцину пов’язана з
механізмом зворотного зв'язку в жіночому організмі, так як стимулювання і
розтягнення шийки матки викликає подальше вивільнення гормону.

Після пологів, з відходженням плаценти, гормональні концентрації

повернуться до початкових значень, за винятком пролактину. Як випливає
з назви, цей гормон має вирішальне значення для лактації. Післяпологова
секреція молока стимулюється ссанням, що в свою чергу сприяє виділенню
пролактину. Є ще один гормон, що вносить свій внесок в підготовку
молочної залози до лактації під час вагітності - це плацентарний лактоген,
який ефективно імітує біологічну дію гормону пролактину.