№1

№2
№3

Контур гуморальної регуляції включає в себе кілька ключових елементів:

1. Виробництво гормонів: Ендокринні залози, такі як щитоподібна залоза,

підшлункова залоза, надниркові залози та інші, виробляють гормони. Ці
гормони можуть бути білками, стероїдами або амінокислотними сполуками.
2. Вивід гормонів в кров: Вироблені гормони потрапляють в кровоносну
систему, де вони переносяться до різних тканин і органів.
3. Цільові органи або тканини: Гормони взаємодіють з конкретними
рецепторами, які розташовані на поверхні чи всередині цільових органів чи
тканин.
4. Біохімічні реакції та функціональні зміни: Гормони викликають різноманітні
біохімічні реакції та зміни в функціях цільових органів або тканин. Наприклад,
інсулін збільшує заборотькість цукру клітинами тіла.
5. Зворотний зв'язок: Регуляція гормональних рівнів в організмі також включає
механізми зворотного зв'язку. Зворотний зв'язок полягає в тому, що під
впливом певних гормонів або інших факторів організм може регулювати
виробництво і виділення гормонів залозами, що їх виробляють. Це допомагає
підтримувати гормональний баланс.

Наприклад, якщо рівень глюкози в крові піднімається, підшлункова залоза виробляє

більше інсуліну, щоб знизити цей рівень. Однак, якщо рівень глюкози занадто
низький, підшлункова залоза може зменшити виділення інсуліну. Цей зворотний
зв'язок допомагає забезпечити стабільність гомеостазу в організмі.

Усі ці процеси гуморальної регуляції важливі для підтримання нормального

функціонування організму та забезпечення його адаптації до змін внутрішнього та
зовнішнього середовища.
Зворотний зв'язок грає критичну роль в регуляції функцій організму, контролюючи
різні процеси та підтримуючи гомеостаз, тобто стабільність внутрішнього середовища
організму. Ось деякі ключові аспекти ролі зворотного зв'язку в регуляції функцій:

1. Стабілізація параметрів: Зворотний зв'язок допомагає зберігати певні

фізіологічні параметри (наприклад, рівень глюкози в крові, температуру тіла,
артеріальний тиск) на сталому рівні. Якщо ці параметри змінюються через
внутрішні чи зовнішні фактори, органи і системи організму реагують, щоб
повернути їх до норми.
2. Адаптація до змін: Зворотний зв'язок дозволяє організму адаптуватися до змін
в оточуючому середовищі. Наприклад, коли температура навколишнього
середовища зростає, механізми зворотного зв'язку активуються для
збереження нормальної температури тіла шляхом потовиділення і розширення
судин.
3. Збереження енергії та ресурсів: Зворотний зв'язок допомагає організму
раціонально використовувати енергію та інші ресурси. Наприклад, коли рівень
голоду зростає, органи травлення стимулюються для виділення гормонів і
ферментів, щоб підготувати тіло до перетравлення їжі.
 4. Захист від шкідливих впливів: Зворотний зв'язок може відповідати на
загрозливі ситуації швидко і ефективно. Наприклад, при стресі відбувається
вивільнення адреналіну, що підвищує бадьорість і підготовку організму до
боротьби або втечі.
5. Захист від перевищення функції: Зворотний зв'язок регулює функції органів,
щоб запобігти їх перевищенню чи надмірній активності. Наприклад,
виробництво інсуліну зменшується, коли рівень глюкози в крові знижується,
щоб уникнути гіпоглікемії (низького рівня цукру в крові).

Зворотний зв'язок зазвичай забезпечується за допомогою рецепторів, які

розташовані в різних частинах організму, і передає інформацію до центральної
нервової системи та ендокринної системи для координації реакцій. Цей механізм є
важливою складовою системи саморегуляції організму та забезпечує його виживання
та оптимальну функцію.
№4
Взаємодія нервової і гуморальної регуляції є складним процесом, який включає різні
аспекти та механізми для забезпечення гармонійної функції організму. Розглянемо ці
аспекти більш докладно:

1. Вплив нервової системи на гуморальну регуляцію:

 Центральна нервова система (ЦНС) може відправляти сигнали до
ендокринних залоз шляхом активації симпатичної або парасимпатичної
нервових шляхів. Наприклад, стресова ситуація може спричинити
активацію симпатичної системи, що призведе до виділення адреналіну та
норадреналіну з надниркових залоз.
 Гіпоталамус, який розташований в мозку, виробляє різні фактори
визволення гормонів (ГВГ), які контролюють виділення гормонів гіпофіза.
Гіпофіз, в свою чергу, регулює функцію багатьох інших ендокринних
залоз, таких як щитовидна залоза, надниркові залози, статеві залози
тощо.
2. Вплив гормонів на нервову систему:
 Деякі гормони, такі як адреналін, можуть впливати на нервову систему,
збільшуючи активність симпатичних нервів. Це може призвести до зміни
в серцевому ритмі, артеріальному тиску та інших фізіологічних
параметрах.
 Гормони також можуть впливати на настрій та емоційний стан,
спричиняючи реакції стресу або радості, що контролюються
центральною нервовою системою.
3. Співпраця нервової і гуморальної систем:
 В багатьох випадках нервова і гуморальна регуляція взаємодіють, щоб
забезпечити адаптацію організму до змін у середовищі. Наприклад, під
час фізичного навантаження нервова система може стимулювати
фізіологічні відповіді, такі як підвищення серцевого ритму, а гуморальна
система може виділяти гормони, які регулюють енергетичний обмін та
м'язову активність.

Усі ці аспекти взаємодії нервової і гуморальної регуляції спільно допомагають

організму пристосовуватися до змін у середовищі та забезпечувати сталість його
внутрішнього середовища.
№5
Рецептори, вторинні посередники та G-протеїни важливі компоненти сигнальних
шляхів у клітинах, які дозволяють їм реагувати на зовнішні сигнали та регулювати різні
біологічні процеси. Ось короткий огляд їхньої ролі:

1. Рецептори:
 Рецептори — це білки, які розташовані на поверхні клітини (рецептори
мембран) або в її цитоплазмі (внутрішньоклітинні рецептори). Рецептори
призначені для розпізнавання конкретних сигнальних молекул, які
можуть бути гормонами, нейромедіаторами або іншими біоактивними
речовинами.
2. Вторинні посередники:
 Вторинні посередники — це молекули, які передають сигнал від
активованих рецепторів до інших молекул у клітині. Популярні приклади
вторинних посередників включають циклічний аденозинмонофосфат
(цАМФ), інозитолтрифосфат (ІТФ), і інші. Вони зазвичай активуються після
взаємодії рецептора з сигнальним молекулою і розпочинають каскад
реакцій у клітині.
3. G-протеїни:
 G-протеїни (гетеротрімерні білки) є ключовими гранітними каменями
багатьох сигнальних шляхів. Вони діють як посередники між
рецепторами та вторинними посередниками. Гетеротрімерні G-протеїни
складаються з трьох субодиниць: α, β, та γ.
 Коли рецептор активується, він взаємодіє з G-протеїном, і з'єднана α-
субодиниця розщеплюється від βγ-субодиниць. Потім α-субодиниця або
βγ-субодиниці можуть активувати вторинні посередники, такі як
аденілатциклаза або фосфоліпаза С. Це розпочинає каскад реакцій, які
призводять до зміни функцій клітини.
4. Рецептори, спряжені із G-білками — найбільша родина клітинних
рецепторів еукаріот, що забезпечують сприйняття гормонів,
нейромедіаторів, локальних регуляторів, а також забезпечують зір, нюх
та відчуття смаку хребетних тварин. У геномі людини знайдено близько
700 генів GPCR, а в миші за один тільки нюх відповідає понад 1000 цих
рецепторів.
5. Сигнальні молекули, що виступають лігандами для рецепторів,
спряжених із G-білками, можуть бути дуже різними за хімічною
природою: білками, невеликими пептидами, ліпідами, похідними
амінокислот тощо. Окрім цього деякі представники цього класу
рецепторів, зокрема родопсин, можуть сприймати фотони світла. Інколи
для однієї сигнальної молекули існує кілька різних GPCR, що
експресуються у різних типах клітин і запускають різні сигнальні шляхи.
Наприклад в організмі людини існує як мінімум 9 різних рецепторів до
адреналіну та принаймні 14 — до нейромедіатора серотоніну.[2]
6. Всі рецептори, спряжені із G-білками, мають схожу структуру: вони
складаються з одного поліпептидного ланцюга, що 7 разів перетинає
 ліпідний бішар. Кожен трансмембранний домен представлений α-
спіраллю, до складу якої входить 20-30 неполярних амінокислот. Ці
домени з'єднані між собою петлями різної величини, розташованими по
дві сторони плазматичної мембрани. GPCR переважно є глікопротеїнами,
вуглеводні залишки яких розташовані на зовнішньоклітинній стороні.
Внутрішньоклітинні домени цих рецепторів містять сайти взаємодії із G-
білками.


У підсумку, рецептори, вторинні посередники і G-протеїни працюють разом для

передачі зовнішніх сигналів усередину клітини та регулювання різних клітинних
процесів, таких як метаболізм, ріст, розвиток і відповіді на зовнішні подразники.
№6
Регуляція секреції гормонів завдяки негативному зворотному зв'язку
Це найпоширеніший принцип регуляції секреції гормонів, де регульованими
параметрами є параметри гомеостазу або концентрація гормону в крові.
Інформація каналом зворотного зв'язку передається до ендокринних залоз, які
зменшують секрецію конкретного гормону. В основі такої саморегуляції
лежить негативний зворотний зв'язок, бо гормони опосередковано (через
регульовані параметри) або безпосередньо (якщо їх концентрація є
регульованим параметром) пригнічують секрецію гормону.
Так, наприклад, концентрація іонів Са2+ в крові є регульованим параметром і
залежить від вмісту в крові паратгормону (ПТГ), який секретується
паращитоподібними залозами і при зменшенні концентрації іонів кальцію
викликає демінералізацію кісток – депо кальцію, наслідком чого є зростання
його концентрації. При збільшенні концентрації іонів Са2+ в крові
пригнічується секреція ПТГ каналом негативного зворотного зв'язку (рис. 6.6).
Такий же принцип регуляції секреції гормонів має місце в контурі регуляції,
де регульованим параметром є концентрація гормону в крові. Збільшення
концентрації гормону в крові призводить до пригнічення його секреції
ендокринними клітинами.
Так, наприклад, концентрація гормону аденогіпофіза пролактину є
регульованим параметром.
Пролактин стимулює продукцію молока молочними залозами. Його секреція
стимулюється пролактинстимулюючим фактором гіпоталамуса і пригнічується
пролактин-інгібуючим фактором – ПІФ (допаміном). При збільшенні
концентрації пролактину зростає секреція ПІФ (допаміну), який негативним
зворотним зв'язком пригнічує секрецію гормону.

Гіпоталамо-гіпофізарна система (також відома як гіпоталамо-гіпофізарна вісь) - це

важлива система в головному мозку людини, яка відповідає за регуляцію багатьох
фізіологічних процесів в організмі, таких як ріст, репродукція, обмін речовин, стан
стресу, температурний режим і багато інших.

Гіпоталамо-гіпофізарна система - морфофункціональний об'єднання структур

гіпоталамуса і гіпофіза, які беруть участь в регуляції основних вегетативних
функцій організму. Різні рилізинг-гормони, що виробляються гіпоталамусом
надають пряму стимулюючу або гальмівну дію на секрецію гіпофізарних
гормонів. При цьому між гіпоталамусом і гіпофізом існують і зворотні зв'язки,
за допомогою яких регулюється синтез і секреція їх гормонів. Принцип
зворотного зв'язку тут виражається в тому, що при збільшенні продукції
залозами внутрішньої секреції своїх гормонів зменшується секреція гормонів
гіпоталамуса.

Гіпоталамус - це частина головного мозку, яка розташована нижче таламуса. Він грає
ключову роль у регулюванні діяльності гіпофіза, яка є маленькою залозою,
розташованою нижче гіпоталамуса. Гіпофіз, в свою чергу, виробляє та виводить
важливі гормони, які впливають на роботу інших ендокринних залоз в організмі, такі
як щитовидна, надниркова, статеві залози і інші.

Ця система дозволяє організму регулювати і збалансовувати різні фізіологічні

процеси, щоб забезпечити оптимальне функціонування організму в різних умовах.
Наприклад, гіпоталамус може реагувати на зміни рівня гормонів в крові і відправляти
сигнали до гіпофіза для регулювання їх виділення. Таким чином, гіпоталамо-
гіпофізарна система є важливою складовою регуляції ендокринної системи організму
людини.

Нейросекрети гіпоталамуса - це гормони, які виробляються гіпоталамусом, найвищою

частиною головного мозку. Гіпоталамус є ключовою структурою в регулюванні
багатьох фізіологічних процесів, включаючи гормональний баланс і гормональну
регуляцію. Однією з головних ролей гіпоталамуса є вироблення гормонів, які
контролюють вилив гормонів гіпофізу - передньої та задньої частини гіпофізу, що
регулюють багато гормональних функцій в організмі.

Ліберини та статини - це клас гіпоталамічних гормонів, які виробляються

гіпоталамусом і впливають на роботу гіпофізу. Ці гормони регулюють вилив гормонів
гіпофізу, таких як аденокортикотропний гормон (ACTH), тиреотропний гормон (TSH),
гонадотропні гормони (FSH і LH) та інші. Ліберини стимулюють вилив гормонів, тоді
як статини пригнічують їхню продукцію.

Наприклад, гормон, який виробляється гіпоталамусом і стимулює вилив ACTH з

передньої частини гіпофізу, називається кортикотропін-релізинговим гормоном
(CRH). CRH є ліберином для ACTH. З іншого боку, допамін, який виробляється
гіпоталамусом, є статином для пролактину. Тобто, допамін пригнічує вилив
пролактину з передньої частини гіпофізу.

Ця система регуляції дозволяє організму точно контролювати вироблення різних

гормонів відповідно до потреб організму та змін в зовнішньому середовищі.
№7
№8
Стимуляція росту кісткової та хрящової тканин
Гормон збільшує надходження білка та зростання практично всіх тканин, але особливо кісток
скелета. Кістки ростуть завдяки: (1) збільшенню надходження білків у клітини хрящової та
кісткової тканин; (2) збільшення швидкості репродукції даних клітин; (3) перетворення
хондроцитів в остеогенні клітини
Існує два механізми зростання кісток. Перший механізм стосується трубчастих кісток, коли
під впливом гормону росту ці кістки ростуть у довжину з боку епіфізарного хряща. Спочатку
розростається хрящова тканина, яка потім заміщається кістковою тканиною, що забезпечує
подовження тіла трубчастої кістки. У міру дорослішання організму хрящова епіфізарна
тканина повністю заміщається кістковий, і зростання кісток в довжину припиняється.
Другий механізм пов'язаний з функцією остеобластів, які забезпечують розростання нової
кістки з боку периоста чи кісткових порожнин на зміну старої. Одночасно остеокласти
видаляють стару кістку. Якщо швидкість зростання нової кістки більше швидкості
розсмоктування старої, товщина кістки збільшується. Гормон росту значно більше стимулює
функцію остеобластів, тому кістки, особливо губчасті, під впливом гормону. росту здатні
товщати протягом усього життя. Наприклад, зростання кісток щелепи може стимулюватися і у
дорослих людей, стаючи причиною того, що підборіддя та нижні зуби починають видаватися
наперед. Подібним чином потовщення кісток черепа призводить до розростання надбрівних
дуг.
№9
№10
Соматомедин-С (інсуліноподібний фактор росту (ІФР) – 1/IGF-1) –
лабораторний показник, що побічно вказує на кількість гормону росту.
Інсуліноподібний фактор росту, як і гормон росту (ГР або соматотропний
гормон), необхідний для нормального розвитку організму, включаючи кісткові
та м'язові тканини.
Синтез соматомедина-С стимулюється гормоном росту, що продукується
гіпофізом, і здійснюється, здебільшого, скелетними м'язами та печінкою. При
нестачі соматотропного гормону зменшується секреція ІФР, і навпаки, зростає
при його надлишку – це дозволяє концентрації рівня ІФР побічно визначати
рівень гормону росту.
Концентрація соматомедина-С, як і соматотропного гормону, залежить від
віку: в ранньому дитинстві вона невисока, з віком поступово наростає,
досягаючи максимального значення в пубертатний період. У дорослому віці
концентрація обох гормонів знижується.
Для організму небезпечний як недолік, так і надлишок інсуліноподібного
фактора росту (і, отже, гормону росту). У дітей дефіцит загрожує відставанням
у зростанні та розвитку, у дорослих – погіршенням стану кісток, атрофією
м'язів, зниженням витривалості, зміною складу ліпідів.

Надмірна кількість ІФР та ГР може призвести до гігантизму у дітей та

акромегалії у дорослих. Гігантизм проявляється високим зростанням -
наслідком посиленого зростання кісток, що стимулюється надлишком даних
гормонів. Акромегалія - збільшенням розмірів кісток (кистей, стоп, вилиць,
надбрівних дуг), м'яких тканин (наприклад, збільшуються розміри носа) і
внутрішніх органів. Пацієнти з акромегалією страждають від артритів,
судинних захворювань та діабету.
Інсуліноподібний фактор росту ІІ (онкомаркер кори надниркових залоз) – це
аналіз крові, який призначається за підозри на новоутворення надниркових
залоз. За концентрацією онкомаркера можна визначити, доброякісна пухлина
надниркових залоз (аденома) або злоякісна (карцинома).
Інсуліноподібні фактори росту (ІФР, IGF, соматомедини) - це гормони, що
беруть участь у контролі над виробленням гормону росту (соматотропіну).
Більша їх частина виробляється печінкою, але близько чверті синтезу припадає
на інші органи: нирки, серце, надниркові залози, гіпофіз, головний мозок,
шкіру, м'язи та ін.
На відміну від ІФР-1 (соматомедину С), який є основним фактором зростання у
дорослих, особливості ІФР-2 (соматомедин А) вивчені гірше. Обидва фактори
росту синтезуються, починаючи з періоду внутрішньоутробного розвитку та
протягом усього життя. Відмінність у тому, що пік вироблення ІФР-2 припадає
на період ембріогенезу (розвитку плоду до пологів). А переважний синтез ІФР-
1 в організмі відбувається в постнатальний період (від моменту народження і до
самої смерті).
Після народження вироблення ІФР-2 не зупиняється, але тримається на
невисокому рівні. Посилюватись воно може при деяких онкологічних
патологій. Насамперед – при пухлині кори надниркових залоз. Тому аналіз на
інсуліноподібний фактор росту ІІ застосовується як маркер цього різновиду
раку.
№11
Кортизол - це гормон, що виробляється корою наднирників, яка знаходиться вище
нирок. Він виконує кілька важливих функцій у організмі:

1. Регуляція метаболізму: Кортизол впливає на обмін речовин, допомагаючи

розщепити жири та білки, щоб забезпечити організм енергією в стресових
ситуаціях. Він також підвищує рівень цукру в крові, щоб забезпечити клітинам
достатню кількість глюкози.
2. Запалення та імунна відповідь: Кортизол має протизапальну дію і може
пригнічувати імунну систему в стресових ситуаціях. Це допомагає запобігти
надмірній запаленості в організмі.
3. Адаптація до стресу: Кортизол вивільняється відразу після виникнення стресу,
допомагаючи організму адаптуватися до нових умов. Це може включати в себе
боротьбу зі стресом або втратою енергії в непередбачуваних ситуаціях.
4. Регуляція тиску крові: Кортизол допомагає збільшити тиск крові, роблячи
судини більш чутливими до дії адреналіну та норадреналіну.

Загалом, кортизол відіграє важливу роль у забезпеченні нормального функціонування

організму в умовах стресу та готуванні його до реагування на небезпеку.
Кортизол (гідрокортизон) - це гормон, який утворюється в корі надниркових
залоз. Він захищає організм від стресу, регулює рівень артеріального тиску,
бере участь в обміні білків, жирів та вуглеводів. Біологічно активний
глюкокортикоїдний гормон стероїдної природи, тобто у структурі має
стерановое ядро. Кортизол секретується зовнішнім шаром (корою) надниркових
залоз під впливом адренокортикотропного гормону (АКТГ - гормон гіпофіза).
Крім того, кортизол бере участь у регуляції зростання.

Кортизол є регулятором вуглеводного обміну організму, і навіть бере участь у

розвитку стресових реакцій. Для кортизолу характерний добовий ритм секреції:
мінімальна концентрація відзначається у вечірні, а максимальна у ранкові
години.
Кортизол виробляється в організмі людини наднирковими залозами в пучковій
зоні. Виділення кортизолу контролюється гіпоталамусом.
Кортизол, що виділився в кров, досягає клітин-мішеней (зокрема, клітин
печінки). Завдяки своїй ліпофільній природі легко проникає через клітинну
мембрану в цитоплазму та ядро, де зв'язується зі специфічними рецепторами.
Гормон-рецепторний комплекс є фактором транскрипції — він активує
транскрипцію певних ділянок ДНК. В результаті синтез глюкози у гепатоцитах
посилюється, тоді як у м'язах знижується розпад глюкози. Таким чином, ефект
кортизолу полягає у збереженні енергетичних ресурсів організму. Потім у
клітинах печінки глюкоза запасається як глікогену.

Рівень кортизолу змінюється в залежності від часу доби, а також стадії

менструального циклу (у жінок), тому важливо знати оптимальний час для
аналізу крові для перевірки рівня кортизолу.
Кальцитріол – активна форма вітаміну D стероїдної природи. Регулює обмін
фосфату та кальцію в організмі.

Кальцитріол взаємодіє зі специфічними рецепторами, локалізованими у

клітинному ядрі (геномний механізм), а також на плазматичній мембрані
клітин-мішеней (негеномний механізм). Збільшує всмоктування Сa2+ та
фосфатів у кишечнику та їх реабсорбцію у проксимальних канальцях нирок,
пригнічує секрецію паратиреоїдного гормону, регулює кісткову мінералізацію.
Стимулює активність остеобластів, бере участь у зростанні та диференціюванні
клітин кістки, а також у підтримці нервово-м'язової передачі, у функціонуванні
поперечно-смугастих м'язів, модулює імунні реакції.
№12
Тканинні гормони, також відомі як локальні гормони або аутокринні та паракринні
регулятори, є гормонами, які синтезуються та діють в обмежених локальних областях
організму. Вони відрізняються від ендокринних гормонів, які виробляються в
ендокринних залозах та поширюються через кров'яну систему до віддалених органів
та тканин.

Місця синтезу тканинних гормонів та їх фізіологічне значення можуть різнитися

залежно від конкретного гормону, але ось деякі загальні приклади:

1. Просттази: Простатні залози виробляють певні гормони, такі як

простагландини, які регулюють функцію сім'яної залози та можуть впливати на
статеву функцію.
2. Фібробласти: Фібробласти, які є клітинами, що утворюють сполучну тканину,
синтезують фібробластичні фактори росту, які стимулюють ріст та ремонт
тканин.
3. Ентероцити тонкого кишківника: Вони виробляють холецистокінін, який
стимулює виділення жовчі та панкреатичних ферментів під час перетравлення
їжі.
4. Лейкоцити: Імунні клітини, такі як макрофаги і лімфоцити, можуть виділяти
цитокіни, такі як інтерлейкіни та туморальний некрозний фактор, для
регулювання імунної відповіді.

Фізіологічне значення тканинних гормонів полягає в тому, що вони дозволяють

органам та тканинам комунікувати між собою та регулювати різноманітні процеси в
організмі, такі як ріст, імунна відповідь, запалення, ремонт тканин, статеву функцію
тощо. Оскільки вони діють на короткі відстані та лише в обмежених ділянках
організму, вони можуть бути більш точними та специфічними у своєму впливі
порівняно з ендокринними гормонами.

1. Гормони травного тракту:

 Гастрин: Виробляється в стінці шлунка. Стимулює виділення шлункового
соку і сприяє травленню їжі.
 Секретин: Виробляється в ділянці верхньої кишки. Стимулює підвищення
рівня бікарбонатів у шлунковому соку і підтримує нейтралізацію
кислотності їжі під час перетравлення.
2. Гістамін:
 Гістамін виробляється в різних клітинах, зокрема мастоцитах. Він грає
важливу роль в імунній відповіді та в реакціях на алергени. Також
контролює виділення шлункового соку та розширення судин.
3. Простагландини:
 Простагландини є ліпідними сполуками, які виробляються в різних
клітинах організму. Вони грають важливу роль у запаленні, болю,
регулюванні температури тіла та інших фізіологічних процесах.
4. Натрій-уретичний гормон (антагоніст альдостерону):
 Виробляється в нирках та регулює екскрецію натрію в сечі, що впливає
на обсяг крові та артеріальний тиск. Цей гормон важливий для
збереження гідроелектролітного балансу в організмі.
12. Тканинні гормони: місця синтезу та фізіологічне значення. Гормони
травного тракту, ендорфіни, енкефаліни, гістамін, серотонін, калікреїн,
простагландини, натрій-уретичний гормон.

Гистамін
Гістамін - це тканинний гормон, який в пов'язаної, неактивній формі міститься
в різних органах і тканинах. При шоці, алергічних реакціях, опіках значна
кількість гістаміну звільняється, і тим самим викликає розширення
кровоносних судин. За рахунок гістаміну починає скорочуватися гладка
мускулатура, підвищується секреція соляної кислоти в шлунку.
Найчастіше причиною виникнення алергічної реакції стає гістамін. Саме
гістамін «винен» в тому, що при алергічних реакціях червоніє шкіра,
виникають свербіж і печіння, з'являються пухирі.
Гістамін забезпечує захист нашого організму: він є місцевим регулятором
кровопостачання тканин. У відповідь на брак кисню в будь-якій ділянці він
миттєво звільняється і забезпечує приплив крові.
До того ж гістамін стимулює виділення слизу і секрету травних залоз. Він бере
участь у формуванні запальної реакції, що відмежовує пошкодження і
локалізуючої його вогнище - подає сигнал про небезпеку. На жаль гістамін не
такий гарний, як нам хотілося б. Замість допомоги нашому організму він може
так само заподіяти і шкода, загрозливий нашого життя.

Саме тому і створено так багато речовин, що блокують діяльність гістаміну, але
немає жодного, яке б її посилювало.

Серотонін
Серотоні‌н (5-гідрокситриптамін) — нейромедіатор. Його часто описують як
«гормон радості та щастя», втім його реальна біологічна функція складніша: він
модулює пізнання, нагороду, навчання, пам'ять та численні фізіологічні
процеси, такі як блювання та звуження судин.

Фізіологічна роль серотоніну в головному мозку людини розглядається у

зв'язку з регуляцією таких психоемоційних реакцій, як тривога,
неспокій, агресивність, нав'язливі думки та дії, фобії, імпульсивні потяги,
сексуальна поведінка, контроль циклів фізіологічного сну тощо, що дозволило
визначати серотонін як медіатор гарного самопочуття.
Порушення обміну серотоніну, зокрема його низький рівень у певних ділянках
мозку, та функції серотонінових рецепторів впливають на
патогенез депресивних і неспокійливих
станів, неврозів, шизофренії, алкоголізму, наркоманії, та інших психічних
розладів. Низький рівень серотоніну викликає у людини агресивну поведінку та
озлобленість.[2]

Гормони ШКТ
У шлунково-кишковому тракті виділяється багато речовин, які беруть участь у
травленні. Частина з них переноситься кров'ю до тканин-мішеней і тому може
розглядатися як гормони.
Гормони, що виробляються в шлунково-кишковому тракті, представляють
собою пептиди; багато з них існують в декількох молекулярних формах.
Найбільш вивченими є гастрин, секретин, холецистокінін (панкреозимин). У
шлунково-кишковому тракті виробляється також глюкагон (ентероглюкагон),
його молекулярна маса в два рази більше, ніж у глюкагону, синтезованого в
острівцях Лангерганса підшлункової залози.

Ендорфіни
Ендорфіни — група поліпептидних хімічних сполук, які
виробляють нейрони головного мозку, за структурою схожі з опіатами.
Ендорфіни, як і будь-яка хімічна речовина з групи опіатів, мають здатність
зменшувати біль і позитивно впливають на емоційний стан. Оскільки навіть
невелика кількість виділених ендорфінів здатна викликати стан ейфорії, їх
стали називати «гормонами щастя».
Механізм дії:
В периферичній нервовій системі, яка сприймає больові відчуття, виробляється
бета-ендорфін, який зв’язується з опіоїдними рецепторами.
При зв’язуванні бета-ендорфіну з мю рецептором, яке відбувається на нервових
закінченнях(пресинаптично і постсинаптично), відбувається знеболюючий
ефект, оскільки після цього неможливе виділення субстанції P, яка має велике
значення в передачі больової чутливості. В центральній нервовій системі, після
зв’язування ендорфіну з рецептором, пригнічується синтез ГАМК, що
призводить до посилення дії дофаміну – медіатору, який впливає на реакції
нагороди та задоволення.
Ендорфіни виконують у організмі такі функції:
зменшують больові відчуття
впливають на емоційний стан
нормалізують артеріальний тиск
нормалізують частоту дихання
впливають на діяльність нирок та травної системи.
впливають на роботу регуляторних систем організму
В цілому вважається, що вивільнення ендорфінів є реакцією організму на
больові відчуття, а також при фізичному навантаженні, яке має
нейробіологічний ефект. Було встановлено, що полегшення болю в результаті
вивільнення ендорфінів виражено більше, ніж при вживанні морфіну. Крім
того, ендорфіни пов'язані з станом задоволення, включаючи емоції під час
сміху, відчуття закоханості, сексуального задоволення та навіть при вживанні
смачної їжі.

Енкефаліни
Енкефаліни — це особливі нейропептиди (пентапептиди), які беруть участь у
регуляції ноцицепції у ссавців[1]. Відносяться до ендогенних лігандів-
агоністів опіатних рецепторів. В 1975 році були виявлені дві форми: перша
містить на початку ланцюгу амінокислоту лейцин, а інша метіонін. Обидві є
продуктами гена проенкефаліну.
Енкефаліни чинять знеболення. Ці пептиди назвали опіоїдами на відміну від
опіатів – алкалоїдів рослин, як, наприклад, морфін. Термін «опіоїд» також
припустим до синтетичних аналогів групп речовин, афінних до опіоїдних
рецепторів. [2] Пептид виділяється нейронами центральної сірої
речовини середнього мозку і блокують передачу інформації від больових
рецепторів по висхідним спиноталамічним шляхам.
Мет-енкефалін відомий як опіоїдний фактор роста. Це один із гормонів
середньої долі гіпофізу, що виробляються кортикотропними клітинами в
процесі розщеплення проопіомеланокортина. Разом із мет-енкефаліном
виробляється гамма-меланоцитстимулюючий гормон.[3] Хоча спочатку мет-
енкефалін був ідентифікований як нейромодулятор, який взаємодіє з δ-
опіоїдними рецепторами, згодом виявилось, що цей пептид також є тонічно
активним регулятором клітинної проліферації.[1]
Чинять нейропротекторну та нейротрофічну дію.[

Калікреїн
Калікреїн — ендогенний гормон, який проявляє судинорозширювальну дію.
Він являє собою серинову протеазу, тобто фермент, який містить
амінокислоту серин у своєму активному центрі і здатний розщеплювати білки.
Каллікрейн перетворює неактивні попередники тканинних гормонів у їх
активну форму. Попередниками в цьому випадку є так звані кініногени, активні
форми називаються кінінами .