1. Мистецтво мовлення вчителя. Техніка мовлення.
швидко змінювати голос за висотою, силою, звучанням та
Мовлення вчителя відіграє величезну роль у його професії.
Слово вчителя - це інструмент впливу на душу вихованця,
який нічим не можна замінити. Словом вчитель впливає на
емоційну сферу школяра. Використовуючи мовлення
вчитель пояснює учням новий матеріал, спонукає учнів до
пізнавальної діяльності, здійснює мотивацію. Читаючи
виразно вірші вчитель своїм виразним читанням спонукає
учнів до захоплення поезією тд.
Також мовлення вчителя відіграє важливу роль, особливо
при прочитанні різноманітних творів чи поясненні нового
матеріалу. Оскільки вміння під час мовлення виділити певні
важливі моменти вчитель своїм мовленням сприяє
засвоєнню матеріалу.
Важливу роль відіграють абсолютно усі елементи техніки
мовлення. Коли ви хочете, щоб вашу розповідь про якусь
подію слухачі зрозуміли правильно, зацікавилися нею, ви
повинні слова й речення промовляти чітко, виразно,
дотримуватись пауз. Це ж саме стосується і читання
художніх творів.
Техніка мовлення – це комплекс теоретико-практичних
основ вимови, досконале володіння мовним апаратом,
уміння правильно користуватися у педагогічних, навчальних
і виховних цілях мовою і мовленням.
Техніка мовлення складається з таких елементів:
1) дихання – фізіологічної основи мовлення;
2) голосу – головного інструмента читця;
3) дикції – чіткого вимовляння звуків, складів і слів;
4) орфоепії – правильної літературної вимови.
2. Техніка мовлення. Дихання.
Техніка мовлення – це комплекс теоретико-практичних
основ вимови, досконале володіння мовним апаратом,
уміння правильно користуватися у педагогічних, навчальних
і виховних цілях мовою і мовленням.
Техніка мовлення складається з таких елементів:
1) дихання – фізіологічної основи мовлення;
2) голосу – головного інструмента читця;
3) дикції – чіткого вимовляння звуків, складів і слів;
4) орфоепії – правильної літературної вимови.
Основу розвитку техніки мовлення створює правильна
постановка дихання, яка здійснюється завдяки вправам
дихального апарату.
Від правильного дихання залежить сила і рівномірність
звучання мови, а також зміст і краса мовлення взагалі. Адже
дихання безпосередньо пов'язане з паузами, а паузи
диктуються змістом і в зв'язку з цим членують потік
мовлення.
У момент мовлення людина від звичайного дихання
переходить на так зване „мовленнєве”: Під час мовленнєвого
дихання нам потрібно вимовляти усі слова під час видоху.
Дихання – це фізіологічний процес, що складається з трьох
моментів, які ритмічно повторюються: вдихання, видихання
і паузи.
Існує чотири типи дихання: ключичний (високий, плечовий),
грудний (середній, реберний), діафрагматичний (низький,
черевний), комбінований (грудно-черевний).
Найбільш доцільний комбінований тип дихання. У процесі
такого дихання повітрям наповнюються всі ділянки легень.
Такий розподіл дихання на типи слід вважати відносним,
схематичним. Характер дихання кожної людини змінюється
залежно від зовнішніх обставин та її внутрішнього стану.
Проте можна зустріти таких людей, в яких переважає один з
неправильних типів. такому разі слід перебудувати даний
загальний тип дихання, зробити його правильним,
комбінованим.
Гігієна дихання – вдихаємо через ніс і видихаємо через рот.
Це важливо тому що коли ми вдихаємо через рот – у наш
організм можуть потрапити бактерії, тому важливо вдихати
через ніс. Загалом правильним є комбіноване дихання.
Правильне мовленнєве дихання – це глибоке, часте та
непомітне, підпорядковане волі виконавця.
3. Техніка мовлення. Голос.
Техніка мовлення – це комплекс теоретико-практичних
основ вимови, досконале володіння мовним апаратом,
уміння правильно користуватися у педагогічних, навчальних
і виховних цілях мовою і мовленням.
Техніка мовлення складається з таких елементів:
1) дихання – фізіологічної основи мовлення;
2) голосу – головного інструмента читця;
3) дикції – чіткого вимовляння звуків, складів і слів;
4) орфоепії – правильної літературної вимови.
Важливу роль у техніці мовлення відіграє голос. Голос – це
головний інструмент читця.
Голос – це основа нашої мови. Без голосу ми просто не
можемо говорити. Краса звучання голосу надзвичайно
важлива для будь-якої людини, адже з його допомогою ми
висловлюємо емоції, спонукаємо до діяльності, переконуємо
і тд. Для педагога голос – це найдієвіший засіб впливу на
учнівську аудиторію.
Загалом голос – це звуки що утворюються в гортані.
Вчитель як і читець-професіонал повинен розумітися на
особливостях голосу, вміти над ним працювати, щоб
удосконалити, розвинути його природні властивості, якості
тобто вміти поставити його собі, а потім і в учнів. Також
важливо володіти голосом, оскільки навіть просто голосом
можна виразити велику кількість різноманітних емоцій.
Основні властивості голосу – це сила, тембр, звучність
Для голосу педагога важливе дотримання таких вимог: сила
голосу (напруженість, інтенсивність), злетність (здатність
виділятись на фоні інших звуків, зберігати звучність в
аудиторії), тембр, широкий діапазон, гнучкість ( здатність
Пауза, тобто зупинка голосу під час читання, робиться в тих
тембром і тд)
Звучність голосу дає оратору можливість донести промову
всій аудиторії; зміни темпу підкреслюють важливі й менш
значимі проблеми; тембр відіграє важливу роль не тільки як
загально забарвлення звуку, але й здатність голосу
варіювати в залежності від почуттів, які передає оратор;
висота дозволяє розширити спектр голосових модуляцій,
значно різноманітити й забарвити голосову виразність;
дикція, правильна вимова дає високу мовну культуру:
неправильна вимова в 100% дає негативний результат
промови, зменшує можливість зрозуміти оратора взагалі.
Є певні вимоги до голосу оратора, вони зводяться до
конкретних основних голосових якостей. Цими якостями є:
сила голосу, діапазон, рухомість, гнучкість, політність,
благозвучність.
Сила – певний ступінь гучності звучання голосу (не треба
плутати із крикливістю голосистістю).
Висота – тональні можливості.
Діапазон – звуковий обсяг, межа від найнижчих до
найвищих тонів звучання. Діапазон поділяють на 3 регістри:
а) нижній (трахея, бронхи); б)середній; в)верхній (гортань,
носоглотка).
Тембр – природнє звукове забарвлення.
4. Техніка мовлення. Дикція.
Техніка мовлення – це комплекс теоретико-практичних
основ вимови, досконале володіння мовним апаратом,
уміння правильно користуватися у педагогічних, навчальних
і виховних цілях мовою і мовленням.
Техніка мовлення складається з таких елементів:
1) дихання – фізіологічної основи мовлення;
2) голосу – головного інструмента читця;
3) дикції – чіткого вимовляння звуків, складів і слів;
4) орфоепії – правильної літературної вимови.
Дикція у перекладі означає "вимова" (лат. dicere - вимовляти;
dictio - вимова), а під бездоганною дикцією вважається
правильна, чітка вимова кожного голосного і приголосного
звуків окремо, а також слів і речень в цілому. Виразна
вимова для оратора є обов'язковою.
Для педагога чіткість вимови – професійна необхідність, що
забезпечує правильність сприймання дітьми його мовлення.
Дикція – це ясність і чіткість у вимовлянні слів, складів,
звуків. Вона залежить від злагодженої та енергійної роботи
всього мовленнєвого апарату.
Недоліків можна позбутися виконанням вправ, усунути за
допомогою медичного втручання. У дитячому віці це не
становить труднощів.
Удосконалення дикції пов’язане, насамперед, із
відпрацюванням артикуляції – правильних рухів
мовленнєвих органів. Формування правильної артикуляції
потребує цілеспрямованої й копіткої роботи, в процесі якої
рухи мовленнєвого апарату відпрацьовуються до
автоматизму. Цьому сприяє спеціальна гімнастика, що
включає вправи для розминки органів артикуляції та
відпрацювання вимови окремих звуків та їх сполучень.
Вчитель як і артист повинен бездоганно володіти мовним
апаратом, в тому числі дикцією.
5. Техніка мовлення. Орфоепія.
Техніка мовлення – це комплекс теоретико-практичних
основ вимови, досконале володіння мовним апаратом,
уміння правильно користуватися у педагогічних, навчальних
і виховних цілях мовою і мовленням.
Техніка мовлення складається з таких елементів:
1) дихання – фізіологічної основи мовлення;
2) голосу – головного інструмента читця;
3) дикції – чіткого вимовляння звуків, складів і слів;
4) орфоепії – правильної літературної вимови.
Орфоепія – (правильне мовлення) orthos – правильне, epos –
мовлення – система загальноприйнятих правил, що
визначають єдину правильну, літературну вимову.
Сучасне суспільство потребує фахівця з високим рівнем
культури усного мовлення. Особливо це стосується вчителя
початкових класів, оскільки саме він прищеплює школярам
основи мовної культури. Мовлення вчителя має бути взірцем
правильності.
Показником культури усного мовлення вчителя є
насамперед дотримання орфоепічних норм української мови.
Практичне значення орфоепії надзвичайно важливе,
передусім для тих, хто працює з дітьми, оскільки
дотримання орфоепічних норм удосконалює мову як засіб
спілкування, полегшує взаєморозуміння.
Основа розвитку культури мови як учителя, так і кожного,
хто виступає перед аудиторією, - це знання орфоепічних
норм мови та відпрацьована до автоматизму техніка
говоріння. Дотримання орфоепічних норм є важливим
чинником збереження багатства рідної мови та її подальшого
розвитку.
Уміти говорити добре - це значить уміти впливати на людей.
Якщо дикція – це чітка вимова звуків, то орфоепія –
правильна вимова звуків у фонетичному оточенні.
Орфоепія охоплює наступні розділи: наголос, правила
вимови окремих звуків і їх сполук, інтонаційно-мелодійну
побудову мовлення.
6. Пауза, види пауз
Пауза є одним із інструментів оратора. Паузи потрібні
оратору, щоб його мовлення не було злитним, паузи так би
мовити розділяють наше мовлення. Також короткі паузи
потрібна щоб вдихнути, обдумати наступне речення,
привернути увагу аудиторії, уникнути звуків паразитів.
Також, паузи відіграють важливу роль при читанні вірші чи
інших жанрів творів.
місцях тексту, де стоять розділові знаки. Паузи можуть бути
довгими, середніми й короткими. Довгі робляться на крапці,
двокрапці, три крапці, крапці комою, рисці з комою, знаках
оклику та запитання. Паузи середньої тривалості будуть на
комі та рисці. Паузи на розділових знаках називаються
синтаксичними. Під час виготовлення партитури довгі паузи
позначаємо трьома рисками, середні -двома, короткі -
однією.
Іноді зупинка голосу потрібна також там, де немає жодного
розділового знака.
Зупинка голосу на тих місцях, де немає розділового знака,
називається логічною паузою. Вона завжди коротка, ледь
помітна. У дуже довгих реченнях може бути й дві, зрідка —
три логічні паузи.
Частина речення між двома паузами називається
мовленнєвим тактом.
7. Мовленнєвий такт та спосіб визначення мовленнєвих
тактів.
Мовленнєвий такт та спосіб визначення мовленнєвих тактів.
Частина речення між двома паузами називається
мовленнєвим тактом.
Поділ речення на мовленнєві такти - це підготовчий етап до
глибшого засвоєння таких понять, як логічний наголос і
логічна пауза.
Мовленнєвий такт визначається самим читцем.
Під час читання у мовленнєвих тактах не всі слова належить
вимовляти однаково. Найважливіше слово слід читати з
трохи більшою силою голосу, ніж інші. Вимовлення
важливого слова в мовленнєвому такті з трохи більшою
силою голосу називається логічним наголосом.
Центром кожного мовленнєвого такту є слово з логічним
наголосом. Інші доповнюють або пояснюють його. Ось чому
під час підготовки тексту до виразного читання дуже
важливо правильно визначити слово з логічним наголосом.
8. Логічний наголос та його функції.
Для яскравого, виразного читання тексту важливу роль
відіграють наголоси, оскільки вони допомагають наголосити
на якійсь певній речі.
Під час читання у мовленнєвих тактах не всі слова належить
вимовляти однаково. Найважливіше слово слід читати з
трохи більшою силою голосу, ніж інші. Вимовлення
важливого слова в мовленнєвому такті з трохи більшою
силою голосу називається логічним наголосом. Якщо
граматичний наголос виділяє звук у слові, то логічний -
слово в реченні. У партитурі це слово підкреслюємо однією
лінією. Залежно від того, яке слово виділяємо логічним
наголосом, дещо змінюється зміст речення.
Центром кожного мовленнєвого такту є слово з логічним
наголосом. Інші доповнюють або пояснюють його. Ось чому
під час підготовки тексту до виразного читання дуже
важливо правильно визначити слово з логічним наголосом.
Як правило, логічним наголосом ви маєте виділяти саме те
слово, яке вважаєте найважливішим у мовленнєвому такті.
Вимовляючи його з більшою силою голосу, ми звертаємо на
нього увагу слухачів, підкреслюємо його важливість. У
діалогах часто співрозмовники промовляють лише слова з
логічним наголосом, опускаючи допоміжні.
Загалом науковці розрізняють головні та другорядні логічні
наголоси, проте в початковій школі ми використовуємо
лише головні.
Логічний наголос має дві функції – це смислова та емоційна.
9. Особливості виразного читання прозових творів.
Виразне читання - мистецтво синтетичне та складне. В той
же час, воно відіграє надзвичайно важливу роль у професії
вчителя. Перш за все, тому що виразне читання вчителя є
зразком, прикладом для здобувачів освіти. Виразно читаючи
вчитель також сприяє і кращому розумінню матеріалу зі
сторони учнів. По-друге, розвиваючи в школярів виразне
читання творів, вчитель прививає їм культуру та красу
мовлення, сприяє формуванню любові до літературних
творів.
Всякий літературний твір має свої особливості, які
визначають специфіку читання. Тим більше ця особливість
існує між окремими жанрами. Тому, закономірно, існує і
певна різниця в читанні творів різних жанрів.
Прозовими творами, які вивчають учні початкової школи є
оповідання, казки… (добавити з зошита)
Основні особливості виразного читання казки такі:
1. Казка читається розповідною інтонацією, середнім
темпом: читець оповідач ніби пригадує розвиток подій,
вчинки й поведінку персонажів, їх переживання, тому не
може говорити швидко;
2. Текст казки розповідається упевненим тоном, немов у ній
зображено цілком достовірні, правдиві події, які читець-
оповідач сам спостерігав або чув про них від їхніх учасників,
які заслуговують на довіру;
3. Фантастичні моменти передаються трохи притишеним
голосом, наче ви довіряєте слухачам цілком правдиву, але
незвичайну й секретну таємницю.
У оповідання та казки загалом вимоги до виразного читання
досить схожі. Важливо пам’ятати про читання діалогів між
персонажами, інтонація повинна відповідати характеру
персонажів, наприклад, якщо це лисиця - то голос
хитренький, якщо вовк - грубий і тд.
Загалом, виразне читання творів відіграє важливу роль у
початкових класах і вчителю важливо навчати учнів
виразному читанню. Читання вчителем твору має викликати
емоційний відгук учнів, викликати зацікавленість цим
твором. Повинно сприяти відображенню ідей і почуттів,
втілених автором в художні образи твору. Також, виразне
читання розвиватиме в учнів любов до читання та красиву
вимову, правильне дотримання наголосів, пауз, логічних
наголосів і тд.
10. Особливості роботи над виразністю читання ліричних
творів.
Виразне читання - мистецтво синтетичне та складне. В той
же час, воно відіграє надзвичайно важливу роль у професії
вчителя. Перш за все, тому що виразне читання вчителя є
зразком, прикладом для здобувачів освіти. Виразно читаючи
вчитель також сприяє і кращому розумінню матеріалу зі
сторони учнів. По-друге, розвиваючи в школярів виразне
читання творів, вчитель прививає їм культуру та красу
мовлення, сприяє формуванню любові до літературних
творів.
Всякий літературний твір має свої особливості, які
визначають специфіку читання. Тим більше ця особливість
існує між окремими жанрами. Тому, закономірно, існує і
певна різниця в читанні творів різних жанрів.
Ліричними творами. з якими ознайомлюються учні в
початковій школі є вірші, п’єси, байки.
Виразне читання дуже важливе при опрацюванні віршів.
Під час читання віршів пауз буде трохи більше, ніж при
читанні прозового твору. Бо зупинку голосу слід робити не
лише на розділових знаках, а й наприкінці кожного рядка,
якщо навіть там немає жодного знака. Це міжрядкова пауза.
Вона потрібна для того, щоб підкреслити ритмічність
віршованої мови. Якщо її не дотримуватися, вірш може
зазвучати, як проза. Часом читці припускаються іншої
помилки: міжрядкову паузу роблять надто довгою, а в
середині рядків не зупиняються навіть на розділових знаках.
Неправильна розстановка пауз може спотворити зміст вірша.
Не можна читати вірші скоромовкою, «ковтаючи» окремі
слова або їх закінчення; не слід і вигукувати прикінцеві
слова рядків.
Отже, основні правила виразного читання віршів такі:
1) вірші читаються, як правило, середнім темпом;
2) прикінцеві слова в рядках вимовляються з ледь помітним
посиленням голосу, трохи меншим, ніж слова з логічним
наголосом;
3) міжрядкова пауза на перенесеннях завжди коротка;
4) якщо наприкінці рядка немає розділового знака, але тут
кінчається мовленнєвий такт, міжрядкова пауза буде
середньої тривалості.
Інтонації, логічні паузи під час читання віршів залежать від
змісту й настрою творів.
В свою чергу, при читанні байки важливо пам’ятати, що
важливою є повчальна частина, тому інтонація там повинна
бути відповідна.
Загалом, виразне читання творів відіграє важливу роль у
початкових класах і вчителю важливо навчати учнів
виразному читанню. Читання вчителем твору має викликати
емоційний відгук учнів, викликати зацікавленість цим
твором. Повинно сприяти відображенню ідей і почуттів,
втілених автором в художні образи твору. Також, виразне
читання розвиватиме в учнів любов до читання та красиву
вимову, правильне дотримання наголосів, пауз, логічних
наголосів і тд.
11. Особливості читання творів фольклору.
Виразне читання - мистецтво синтетичне та складне. В той
же час, воно відіграє надзвичайно важливу роль у професії
вчителя. Перш за все, тому що виразне читання вчителя є
зразком, прикладом для здобувачів освіти. Виразно читаючи
вчитель також сприяє і кращому розумінню матеріалу зі
сторони учнів. По-друге, розвиваючи в школярів виразне
читання творів, вчитель прививає їм культуру та красу
мовлення, сприяє формуванню любові до літературних
творів.
Всякий літературний твір має свої особливості, які
визначають специфіку читання. Тим більше ця особливість
існує між окремими жанрами. Тому, закономірно, існує і
певна різниця в читанні творів різних жанрів.
Творами фольклору, які вивчають учнів початкової школи є
народні казки, пісні та малі фольклорні жанри, такі як:
загадки. приказки, прислів’я.
У виразному читанні прислів’їв та загадок, як і в їх змісті й
формі, є спільне і відмінне. Розглянемо спочатку, як слід
промовляти кожний з цих творів.
Особливості виразного читання прислів’їв:
1) прислів’я читаються і промовляються уповільнено, щоб
підкреслити значимість їх змісту;
2) найважливіше слово в кожному мовленнєвому такті
виділяється логічним наголосом;
3) інтонації під час їх вимови залежно від змісту можуть
бути розповідні, спонукальні, питальні, окличні з різними
відтінками почуттів.
Особливості виразного читання загадок:
1) загадки читаються і промовляються повільно, щоб
відгадувачі легко сприйняли їхній зміст;
2) логічним наголосом виділяються слова, які передають у
прихованій формі ознаки задуманого предмета;
3) загадки вимовляються трохи таємничо (як і фантастичні
місця в казці), але хитрувато й водночас доброзичливо (ану,
подумай, здогадайся!).
Загадки найчастіше промовляються з запитальною
інтонацією; дуже рідко - з окличною чи спонукальною.
Загалом, виразне читання творів відіграє важливу роль у
початкових класах і вчителю важливо навчати учнів
виразному читанню. Читання вчителем твору має викликати
емоційний відгук учнів, викликати зацікавленість цим
твором. Повинно сприяти відображенню ідей і почуттів,
втілених автором в художні образи твору. Також, виразне
читання розвиватиме в учнів любов до читання та красиву
вимову, правильне дотримання наголосів, пауз, логічних
наголосів і тд.
12. Роди та жанри дитячої літератури
Література для дітей – вічнозелена гілка, парость художньої
літератури, що відповідає віковим особливостям дитини,
враховує її вразливість і емоційність, безпосередність та
довірливість у сприйманні дійсності і людей, допитливість.
Дитяча література – це література створена спеціально для
дітей і література створена самими дітьми.
Дитяче читання або коло дитячого читання – це література,
створена для дорослих, але рекомендована для дитячого
читання.
Умови виникнення дитячої літератури:
Високий рівень розвитку економіки і культури;
Потреба у великій кількості освічених людей;
Наявність школи звільненої від влади церкви;
Поширення книгодрукування;
Розвиток художньої літератури для дорослих;
Розвиток педагогічної науки.
Джерела дитячої літератури:
Реальна дійсність;
Усна народна творчість;
Художня література для дорослих.
Жанри:
• Вірші Віршовані казки Оповідання Повісті Байки
Загадки Скоромовки Колискові Пестушки Утішки
Легенди Перекази Притчі
Роди:
Художня література, крім поділу на поезію і прозу, ділиться
на так звані роди, до яких належать три основні — епос,
лірика, драма, — та суміжні родо-жанрові утворення (ліро-
епос, епічна драма, мемуари, художня біографія тощо).
+ ОТЖЕ
13. Тематика творів літератури для дітей.
Література для дітей – вічнозелена гілка, парость художньої
літератури, що відповідає віковим особливостям дитини,
враховує її вразливість і емоційність, безпосередність та
довірливість у сприйманні дійсності і людей, допитливість.
Дитяча література – це література створена спеціально для
дітей і література створена самими дітьми.
Дитяче читання або коло дитячого читання – це література,
створена для дорослих, але рекомендована для дитячого
читання.
Умови виникнення дитячої літератури:
Високий рівень розвитку економіки і культури;
Потреба у великій кількості освічених людей;
Наявність школи звільненої від влади церкви;
Поширення книгодрукування;
Розвиток художньої літератури для дорослих;
Розвиток педагогічної науки.
Джерела дитячої літератури:
Реальна дійсність;
Усна народна творчість;
Художня література для дорослих.
Теми дитячої літератури:
Історія українського народу;
Освіта, навчання та виховання дітей;
Природа та людина, краса навколишнього світу, як
джерела пізнання;
Світ життя сучасної дитини (життя, побут, праця, дружба,
школа, пригоди, захоплення, творчість, інтереси дітей різних
суспільних верств, епох і народів);
Твори на тему моралі;
Тема батьківщини і рідної мови.
+ ОТЖЕ
14. Вимоги до оформлення та змісту дитячої книги.
Дитячі книги для найменших читачів надзвичайно потрібні,
оскільки дитина розвиває свою фантазію, дивлячись на
яскраві ілюстрації до оповідань, та підкріплює свої знання
прочитаним. Крім цього, юний читач також розвиває своє
мислення, ототожнює себе із головними персонажами та
переживає найбільш емоційно забарвлені частини
оповідання. Щасливе закінчення твору – це те, що хоче
побачити дитина, не зважаючи на несподівані повороти
сюжету. Віра у добро, у те, що воно завжди перемагає зло –
необхідно маленьким читачам, адже їхнє життя лише
починається, та із книг вони можуть зрозуміти, що не завжди
навколо бувають лише добрі люди.
У книгах для дітей є свої специфічні теми, сюжети, образи.
Як розвивається сюжет, будуються. Образи, чи доступні
вони сприйманню дитини і вважають домінантами, що
дозволяють адресувати книгу тій чи іншій віковій категорії.
Дитяча книга є спеціальним навчальним матеріалом, за
допомогою якого відбувається формування основ читацької
самостійності у молодших школярів.
Вимоги до змісту дитячої книжки:
Книжка повинна бути короткою за змістом або
розподіленою на частини (окремі оповідання, розділи).
Спосіб викладу повинен бути простим і зрозумілим (без
підстроювання під народну чи дитячу мову, без гри
словами).
У дитячій книжці повинен бути відсутній похмурий
колорит і присутній моральний: книга повинна вчити
хорошому, доброму, чемному.
Кожна книжка повинна повідомляти нові знання і
враховувати особливості місцевості, де проживають діти
(знайомити сільських дітей з життям міста і навпаки).
Книжка повинна бути: доступною за змістом (відповідати
рівню розвитку дітей того віку, для якого призначена),
цікавою (викликати роботу думки, почуттів та уяви),
правдивою в зображенні явищ життя, художньою,
Книжка повинна бути ілюстрована.
Крім того, педагоги-практики вважали, що у більшості
випадків цінними в дитячій літературі є саме ті твори, які з
великою цікавістю читають не лише діти, а й дорослі.
«Хороші і корисні тільки ті твори для дітей, які можуть
зацікавити дорослих людей та подобатися їм».
Вимоги до оформлення дитячої книги:
У книзі повинні бути ілюстрації, різноманітні зображення.
Поділ тексту на частини
Різноманітні та читабельні шрифти
Зміст
Шрифт повинен бути нормального розміру, щоб дитина
могла його читати.
Текст на сторінці повинен займати близько чверті її площі
(25%)
Загальний обсяг книги не повинен бути великим ( 4 – 30
ст.)
+ ОТЖЕ
15. Поділ літератури для дітей відповідно до віку читачів
Література для дітей – вічнозелена гілка, парость художньої
літератури, що відповідає віковим особливостям дитини,
враховує її вразливість і емоційність, безпосередність та
довірливість у сприйманні дійсності і людей, допитливість.
Дитяча література, зокрема та, що твориться для найменших,
має специфічного читача, тому слід звертати увагу на
особливості сприймання дитиною світу, творів мистецтва.
Дитяча література виникає на стиках мистецтва, педагогіки,
психології, але передусім вона таки мистецьке явище.
Однією із специфічних рис дитячої літератури є
відповідність віковим особливостям дитини. Відповідно до
вікових особливостей виділяють наступні етапи літератури
для дітей:
Поділ літератури з врахування вікових особливостей
Література для дітей дошкільного віку (до 6-ти років);
Література для дітей молодшого шкільного віку (6-10
років);
Література для дітей середнього шкільного віку (10-15
років);
Література для дітей старшого шкільного віку (15-17
років).
У книгах для дітей є свої специфічні теми, сюжети, образи.
Як розвивається сюжет, будуються образи, чи доступні вони
сприйманню дитини і вважають домінантами, що
дозволяють адресувати книгу тій чи іншій віковій категорії.
Література для дошкільників відрізняється за змістом і
формою від літератури для інших вікових категорій. Вони
(дошкільники) мають ще дуже елементарні уявлення про
навколишній світ. Книжка для дошкільного віку повинна
мати цікавий, захоплюючий сюжет з динамічним
розгортання подій, веселими сценками й колізіями.
Зважаючи на те, що книжка для дітей дошкільного віку
розрахована на запам’ятовування, вона неодмінно повинна
бути добре, із смаком ілюстрована. Дитину приваблюють
передусім малюнки, завдяки яким вона краще сприймає
зміст. Саме тому серед книг для дітей-дошкільнят
переважають книги-іграшки і книги-малюнки, де ілюстрації
займають значно більше місця ніж текст. Діти цього віку
особливо люблять віршовані казки і оповідання про природу,
про різні історії з життя дорослих, твори найрізноманітніших
жанрів, які б давали відповідь на «сто тисяч чому».
Дитина молодшого шкільного віку відрізняється своєю
емоційністю; вона мислить конкретно. Так, казки з
яскравими сюжетами, виразними образами та реалістичним
описом життєвих фактів глибоко закарбовуються у
свідомість дитини. Казки, на цьому етапі, розкривають
поняття добра і зла, вчать розуміти і оцінювати дійсність.
Часом автор не робить ніяких висновків про те, що добре, а
що погано в поведінці персонажів, закінчуючи дитячі твори
питальними реченнями. Таким чином, він дає можливість
дітям замислитись, поміркувати, самому зробити висновки.
Вони збуджують фантазію – саме у цьому значимість таких
нехитрих оповідань.
Книжка для дітей молодшого шкільного віку відзначається
ширшою й складнішою тематикою. Особливістю літератури
цієї вікової групи є органічне поєднання тексту і малюнка, де
ілюстрації, як правило, кількісно переважають над
словесним вираженням змісту. Коли вони органічно
пов’язані з текстом, то ще більше посилюють образність
викладу. Крім казок, діти цього віку охоче читають байки,
вірші і оповідання, твори на історичні теми, пригодницькі
книги.
Книги для підлітків (дітей середнього шкільного віку) та
юнацтва відзначаються багатством тематики, жанровою
різноманітністю. Підлітки в основному захоплюються
науково- фантастичними творами, пригодницькою
літературою; їх цікавлять теми дитинства й життя школи,
твори на історичну тематику, художні біографії видатних
діячів. Підлітків приваблюють цікаві подорожі, вольові
герої. Героїка завжди захоплювала юних читачів.
Це пояснюється особливістю їхньої психіки, прагненням до
небуденного, до самоствердження і подвигів, бажанням
прославитись. У художній літературі вони шукають взірець
для наслідування, високого і яскравого ідеалу, бо саме у
цьому віці дітям хочеться стати дорослими і виявити свої
сили й свою особистість у самостійній діяльності. Образ
героя відіграє вирішальну роль, адже він є носієм моралі,
світогляду, допомагає читачеві визначитися у житті.
+ ОТЖЕ