«Таке нещастя хоч кого знеможе.

Це ж можна тут
рішитися ума. Любив же він Марусю, не дай Боже! Тепер
сидить, лиця на нім нема» (Іван Іскра на суді над
Марусею).

Період : гінець до гетьмана - облога полтави(включно)

План: 1. Головна думка у вигляді цитати
2.Перше враження + головне питання( Чи відповідає Іван
його репутації в селі?(ні))
3. портрет( виділені слова) + зовнішність у характері
4. ставлення до Марусі
5. як така людина могла б змінити моє життя?
6. які якості Івана можна наслідувати?

Портретний нарис Івана Іскри

 «Кого в цім ділі шкода, так це Івана Іскру. То —
козак.»
Іван Іскра не одразу привертає увагу читача. Лиш читаючи твір
можна зрозуміти, наскільки це славний парубок. Іскра -- хлопець,
що щиро кохає Марусю. Козак, полковий обозний, вершник:
«Той вершник зветься Іскрою Іваном. Йому сьогодні тяжче
ніж кому»
звиклий до випробувань і битв. Він — вірний друг Марусі, проте
Ліна Костенко декілька разів неначе «натякає» читачеві, що Іван
закоханий у Марусю:
«Та ще й в очах таке щось незбагненне,
що в мене часом думка промайне:
чи, може, він щось має проти мене,
чи, може,— він ненавидить мене
То й хай собі. Мовчанки не порушу.
Вже й уникаю. А зустріну де,—
так наче вдарить блискавкою в душу
і знов спокійно очі відведе.»
Чесно скажу, моє перше враження про Івана було ніяким. Нічим
він «в душу не запав». Неначе звичайний свідок. Та чи справді
Іван такий, і чи справді він відповідає своїй репутації у селі?

Іскра — гордий кароокий козак, нащадок своїх славних прадідів,

уособлення мужності та сили духу. Не дивлячись на гаряче, палке
серце, не висловлює своїх почуттів жодним чином, окрім дружби
та відданості. Не раз підтримує Марусю у важкі для неї хвилини.
В найголовніших його цінностях Батьківщина, обов’язок,
справедливість, та добробут близьких.
Іван, щоб урятувати кохану від страти, мчить за допомогою до
самого гетьмана Хмельницького – він відданний, і заради Марусі
готовий на все.
У Полтаві про нього кажуть:
 "В нас на кутку його не люблять наші. Шляхетний дуже і
чолом не б'є. Він, - каже, - гордий. З ним не звариш каші.
Він і мовчить, бо дума щось своє".
Сама ж Маруся розповідає:
«Дівчата кажуть: — Він тебе кохає.—
А я кажу: — Та цур йому, чудний.—
А Гриць, було, і сердиться, й зітхає.
— Він,— каже,— хитрий,— каже,— потайний.»
Дивно насправді, що Маруся саме так оцінює людину, яка
відчуває вагомість слова і турбується. Я розумію, чому вона обрала
Гриця, близькі з дитинства. Щоправда, чомусь після його зради,
вона захотіла вбити себе, а не його. От цього я не розумію. Ще й
плаче коли той помирає, звісно, це кохана людина, та хіба він не
заслужив цього?
Тим паче, коли поруч є Іван, який її підтримує і на відміну від
інших жителів, разом із побратимами високо оцінює її пісні:

«Її пісні — як перло многоцінне,

як дивен скарб серед земних марнот.
Про наші битви — на папері голо.
Лише в піснях вогонь отой пашить.
Таку співачку покарать на горло, —
та це ж не що, а пісню задушить!"
Також у творі є момент, коли Іван Іскра відвідує старого
запорожця, колись визволеного з двадцятилітньої турецької
неволі, який оселився під Полтавою й займається різьбярством з
метою попередити діда про наступ ворожих військ, але той
вирішив не покидати свою домівку. Цей вчинок показує його
шляхетність та наскільки йому важливий добробут близьких.
Як і будь-якому козаку, йому важливі не гроші, не майно, а
Батьківщина:
 «Не дбав я про славу, не дбав про майно,— я мушу
вернутись живий до Полтави, а там хоч і вмерти, мені
все одно.»
VIII розділ. Облога Полтави. Вона мужньо тримається в польскій
облозі, а гармати націлені на ворога вже четвертий тиждень. Іван
Іскра відвідує самотню Марусю (її мати померла)(ще один прояв
турботи) і пропонує одружитися. Маруся відмовляє парубкові.
Так, це не найкращий момент, проте думаю, він не заслужив
цього.
Не дивлячись на це він залишається мужнім воїном і обов’язок це
найперше і святе, тільки ревуть сирени, він вже, попрощавшись з
Марусею, під корогвами:
«І знов земля кипить у боротьбі, І знову я належу не собі».

Розмірковуючи над його долею, я думала, а якби у мене була така

людина, як би це змінило моє життя? Дійшла о висновків, що вже
маю в оточенні таку. І завдяки ній я в же змінюю своє життя на
краще, справді. Попадаючи в руки такій людині нарешті
починаєш відчувати що таке спокій і безпека. Це допомога і
підтримка в особистісному зрості, зміна мислення та сприйняття
світу. Озираючись кожен день назад ти помічаєш прогрес.
Також, я дійшла до того, що не бачу в Івані рис характеру, які не
варто було б наслідувати:
- Мовчазність: мовчазні люди більше обдумують все, а отже і
розумніші, бо коли людина не високого інтелекту, їй нема про щ
думати, в голові – тиша
- Хитрість: про нього так кажуть, тому розгляну цю рису. Хитрих
людей не люблять, бо вони вміють знайти вихід з ситуації у
вигідному для них шляху, а не такому, що задовільнить
суспільство, що також каже про інтелект
- Відстороненість: він не любить показувати емоції, і я не
вважаю це поганою рисою, вона скоріше корисна тим, що
змушує зберігати холодний розум та діяти обдумано
- Любов до Батьківщини: думаю тут сильно пояснень не потрібно.
- Турботливість: турбота це по справжньому важливо, особливо
зараз, в епоху інтернету, моральної деградації суспільства та
війни, звісно є люди які зловживатимуть цим, але нічого не
заважає їх