Відповіді на питання для заліку

Марченко Вадим
2.Американська школа менеджменту. Американці справедливо вважають
себе засновниками менеджменту як науки або сфери знань і досліджень.
Менеджер у США - професія престижна і почесна. Понад 1300 шкіл бізнесу у
США мають офіційний сертифікат Американської асамблеї шкіл бізнесу,
серед них найпрестижніші - Гарвардська та Стенфордська. Докладніше цю
школу розглянуто вище. Американське суспільство, що цінує ідеали
індивідуалізму, багато уваги приділяє саме високій теоретичній підготовці
окремого спеціаліста.
Японська школа менеджменту сформувалася відповідно до японської
культури і системи освіти. Протягом століть у японців формувалося кланове
суспільство. Кожен відчував необхідність належати до певного клану і
посідати в ньому певне місце. У кожного японця виховується гірі - почуття
вдячності та відданості своєму клану. Дуже високо завжди цінувалася освіта
- в Японії вже декілька століть немає неписьменних. Існує культ високої
культури праці і поваги до майстерності: спеціаліст найвищої кваліфікації,
найкращий у своїй справі оголошується національним надбанням.
У процесі навчання японські спеціалісти одержують, можливо, не таку
глибоку освіту, як у США, але більш універсальну. Молодий спеціаліст обов
язково попрацює не лише за своєю конкретною спеціальністю, припустимо,
інженера, але й механіка, технолога, економіста, бухгалтера тощо. Зрештою
його зупинять на тій ланці роботи, яка найбільш відповідатиме його
здібностям. Японці кажуть, що їх інженер підготовлений гірше, ніж
американський інженер, технолог - гірше ніж американський технолог і т.д.,
але внаслідок того, що кожен японський спеціаліст має конкретне уявлення
про кожну ділянку роботи, створюється суцільне поле компетентності, а тому
загальний результат діяльності японського підприємства кращий, ніж
американського. Відповідно до цієї концепції - "навчання за допомогою
досвіду" і готується японський менеджер. Серед спеціалістів буде відібраний
саме той, хто має не лише знання, але хист до керівництва. Він досконало
знатиме свою фірму та різні аспекти бізнесу, але першу керівну посаду
одержить у 30-35 років. За традицією японської культури фірма бере на себе
піклування про працівника, і саме ця діяльність є однією з найголовніших
для менеджера. Фірма може укласти з працівниками угоду довічного найму
(останнім часом відсоток таких працівників зменшується), влаштовувати
відпочинок, екскурсії по підрозділах, літнього працівника, який не відповідає
посаді, може завчасно з пошаною відправити на пенсію. У відповідь - гірі -
відданість, старанність, компетентність працівника. На японських фірмах
вчаться всі - від робітника до президента - і відповідальність за це
покладається на менеджера кожного підрозділу. Отже, школи бізнесу
більшості японських підприємств не потрібні. Відтак їх налічується лише 3,
та й ті в основному готують спеціалістів для роботи за кордоном. Для еліти
існує Академія Мацусіти при фірмі "Мацусіта денки", яка молодих людей з
вищою освітою навчає ще 5 років.
Все більше японських менеджерів працює за кордоном, в тому числі і в
США. Виявляється, що і серед індивідуалістів-американців чимало тих, хто із
вдячністю сприймає піклування фірми про себе.
Існують школи бізнесу і в Західній Європі. Їх біля 300 зареєстровано у
EFMD (Європейський фонд розвитку менеджменту). Більшість з них дають
високий рівень підготовки, хоч магістерські ступені в галузі бізнесу і
управління не настільки розповсюджені і не так цінуються, як у США.

3. Основні види менеджменту у суспільстві

Виробничий менеджмент
Керування виробництвом — це комплексна система
забезпечення конкурентоспроможністі товару, що випускається на
конкурентному ринку. Вона включає питання побудови виробничих і
організаційних структур, вибору організаційно-правової форми управління
виробництвом, збуту і фірмового обслуговування товару відповідно до
попередніх стадій життєвого циклу.
Фінансовий менеджмент
Керування фінансами — це комплексна система стійкості, надійності і
ефективності управління фінансами. Вона включає формування і планування
фінансових показників з дотриманням наукових підходів і принципів
менеджменту, балансу прибутків і витрат, показників ефективності
використання ресурсів, рентабельності роботи і товарів.
Інноваційний менеджмент
Керування розвитком і розробками — це комплексна система управління
інвестиціями, що вкладаються власниками в розвиток всіх видів інновацій.
Вона включає побудову організаційних структур, вибір напрямів інновацій,
оптимізацію інвестицій, різні аспекти управління персоналом.
Адміністративний менеджмент — це один з напрямків сучасного
менеджменту, що вивчає адміністративно-розпорядчі форми управління

Основні функції
Планування
Складання плану завжди розглядається як початковий етап процесу
управління. Воно означає, що хтось повинен
вирішити: що, як, коли та ким має бути виконано. Керівництво організації
повинно знайти відповіді на такі запитання:
  Де ми знаходимося в цей час? (Оцінити слабкі та сильні сторони
організації у сфері фінансів, маркетингу, виробництва, трудових
ресурсів).
 Куди ми хочемо рухатися? (Оцінити можливості та загрози в
навколишньому середовищі: конкуренція, екологічні умови,
постачання, якими повинні бути цілі та як їх досягти).
 Як ми збираємося це зробити?
Організація
Як тільки план складений, необхідно підготувати та забезпечити його
виконання. Наприклад, якщо у вас є план побудови будинку, то організація
його виконання передбачає, зокрема, підбір та розміщення відповідних
робітників, придбання та доставку необхідних для будівництва матеріалів.
Мотивація
Мотивація — це таке регулювання спонукаючих стимулів людини, при яких
виникає бажання працювати так, щоб сприяти досягненню цілей організації.
Серед німців існує таке прислів'я: «Хто виробляє, той не керує, хто керує, той
не виробляє». Зробити роботу якісно чужими руками — завдання не з
простих. Для цього необхідні: талант, знання та вміння.
Контроль
Останнім етапом процесу управління є здійснення контролю, тобто
порівняння фактичних результатів із запланованими.
Названі функції управління потребують прийняття рішень; для їх здійснення
необхідна комунікація, тобто обмін інформацією, яка необхідна для
прийняття правильного рішення.
4.Відповідно до статті 62 ГК України "підприємство" – це самостійний
суб'єкт господарювання, зареєстрований компетентним органом державної
влади або органом місцевого самоврядування, для задоволення суспільних та
особистих потреб шляхом систематичного провадження виробничої,
науково-дослідної, торгової, іншої господарської діяльності у порядку,
передбаченому Господарським кодексом України та інших законів.
Українське законодавство передбачає такі різновиди підприємств,
відштовхуючись від форм власності:
• приватні підприємства;
• підприємства колективної власності;
• комунальні підприємства;
• державні підприємства;
• підприємства зі змішаною формою власності;
• спільні комунальні підприємства.

5. Види підприємств за розміром

Розрізняють підприємства малі, середні та великі.
Малими вважають підприємства з певною кількістю працюючих. Так, у
США до цієї категорії належать підприємства, на яких зайнято до 500, у
Японії - до 300 чол. Українським законодавством до малих підприємств
віднесено підприємства з кількістю зайнятих 15-200 чол. залежно від галузі
або виду діяльності.
Середні підприємства здійснюють виробництво невеликої, але стійкої
номенклатури виробів у значних кількостях. Вони здатні швидко реагувати
на кон'юнктуру ринку завдяки оснащеності сучасною технікою і
технологією, можливості впровадження нових ідей у виробництво. Це надає
їм певних переваг як перед малими, так і перед великими підприємствами.
Ці переваги полягають у тому, що малим підприємствам не завжди вистачає
коштів для застосування науково-технічних досягнень, а великим -
мобільності для переналагодження виробництва. Заміна і оновлення
основних фондів у великих обсягах може призвести до значного падіння
норми рентабельності, особливо на початковому етапі випуску нової
продукції.
Великі підприємства виготовляють масову продукцію стабільного
асортименту. Це значно зменшує витрати на виробництво такої продукції,
дає змогу знижувати ціни на неї та робити її доступною для масового
споживача.