1.

Електричний диполь, його електричне поле та еквіпотенціальні поверхні

Диполем називають сукупність двох рівних за величиною точкових

зарядів q протилежного знака, що знаходяться один від одного на малій
відстані l , яку називають плечем диполя.

Головним параметром такого диполя є електричний дипольний момент Р ,

який дорiвнює добутку величини струму I на вектор l , що з’єднує джерело та
стік.

Еквіпотенціальні поверхні – це геометричне місце точок поля, потенціали

яких є однаковими. Графічно електростатичне поле зображають за
допомогою силових ліній напруженості. Для зображення картини
використовують і еквіпотенціальні поверхні. Їх проводять у вигляді ліній так,
щоб при переході від однієї еквіпонціальної поверхні до сусідньої потенціал

змінювався на те саме значення Чим менше значення ,тим детальніше

буде зображена картина ектростатичного поля.

Еквіпотенціальні поверхні перпендикулярні до силових ліній поля.

Електричне поле такої системи має повний математичний опис, важливим

моментом якого є те, що рiзниця потенцiалiв мiж двома точками, якi
находяться на рiвнiй вiдстанi вiд диполя в однорiдному електропровiдному
середовищi, що оточує диполь, пропорцiйна проекцiї дипольного моменту Р
на пряму, яка з’єднує цi точки.
2.Момент електричного диполя. Потенціал електричного поля.

3.Біофізичний механізм формування біопотенціалів за час скорочення серця

4.Серце як електричний диполь.
Серце - це струмовий диполь, який знаходиться в однорідному ізотропному нескінченному
провідному середовищі. Збуджена область міокарда заряджена негативно по відношенню
до незбудженої області.

3. Момент струмового диполя ( ) серця називають інтегральним електричним вектором

серця. Початок вектора знаходиться в синоатріальному (синусному) вузлі серця і
вважається нерухомим.

1 етап - тут генеруються потенціали дії (автоматично), далі збудження поширюється по

всьму правому передсердю, потім по лівому (петля Р), 2 етап – затухання збудження у
передсердях у цей самий час здійснюється збудження шлуночків (правого та лівого) –
петля QRS). 3 етап – затухання збудження шлуночків (петля Т).

Кінець вектора D описує в фронтальній площині 3 петлі за час 1 серцевого циклу .

5. Суть теорії Ейнтховена та її недоліки.

концепція–серце як електричний диполь (теорія Ейнтховена). Основні положення теорії

Ейнтховена.

1. Серце являє собою диполь. Збуджена ділянка міокарда заряджена негативно по

відношенню до незбудженої ділянки (мал. 5.11). Такий розподіл заряду еквівалентний
дипольній системі зарядів, яку можна характеризувати інтегральним електричним
вектором серцяР=ql.

Мал. 5.11.Серце як електричний диполь.

2. Диполь розміщений в однорідному діелектрику, тобто струми в такому середовищі

відсутні, і електричне поле розглядається як статичне. Величина потенціалу в кожній
достатньо віддаленій точці середовища (r>>l) дорівнює:

3. Вибір стандартної системи відведень. Ейнтховен запропонував знімати різницю

потенціалів між вершинами рівностороннього трикутника, у центрі якого знаходиться век-
тор Р(мал. 5.12). Можна показати, що в цьому випадку різниці потенціалів між вершинами
трикутника пропорційні до відповідних проекцій вектораРна сторони трикутника:

ΔI : ΔII : ΔIII = Pаb : Paс : Pbс,

де Раb = Рcos; Рaс = Рcos; Рbс = Рcos.

Мал. 5.12.

Кожна з цих проекцій відповідає одному з стандартних відведень, прийнятих в

електрокардіографії (в цьому випадку це – І, ІІ, ІІІ стандартні відведення, для яких
положення точки “а”відповідає положенню електрода на правій руці, “b”– на лівій, “с”– на
лівій нозі). Використання інших електродів (нейтрального – на правій нозі і грудного, який
накладається у відповідній точці грудної клітини) дозволяє використовувати також інші
типи стандартних відведень, їх є в кардіології понад два десятки.
Основним недоліком цієї концепції є твердження, що тканини, які оточують серце, –
діелектрики, тобто обчислення потенціалу будь-якої точки середовища за вищевказаною
формулою є некоректним.

6. Стандартна система відведень.

Різницю біопотенціалів, яка реєструється між двома точками тіла, називають відведенням.

1 відведення : ліва рука – права рука

2 відведення: ліва нога – права рука

3 відведення: ліва нога – ліва рука

7.Електрокардіограми в стандартних відведеннях.

8.Блок-схема електрокардіографа
Зі схеми випливає, що кардіографскладаєтся з чотирьох блоків – вхідного пристрою,
блоку посилення, блоку живлення і блоку реєстрації.
Вхідний пристрій - дозволяє підключити об'єкт дослідження до кардіографа, і містить
у собі: 5 електродів (Е), кабель відведень (КВ), перемикач відведень (ПВ). Електроди - це
провідники спеціальної форми, що накладають на визначені точки на поверхні організму.
До них висувають такі вимоги: вони повинні бути визначеного розміру, швидко фіксуватися
і зніматися, мати високу стабільність електричних параметрів, бути міцними, не дратувати
шкіру, не створювати умов для перекручування сигналу, що знімається.
У стандартний комплект одноканального кардіографа входить чотири плоских
електроди, що фіксуються на кінцівках, і електроди-присоски, які фіксуються на грудній
клітці.
Електроди фіксуються гумовими бинтами на латеральній поверхні нижньої третини
лівої руки (ЛР) і правої руки (ПР), на латеральній поверхні нижньої третини лівої ноги (ЛН)
і правої ноги (ПН).
Грудний електрод може бути встановлений в шістьох точках на поверхні грудей по черзі
(VI ... V6).
Під електрод для зниження перехідного опору поміщають марлеві прокладки за
розмірами електродів, змочені в 6-10% розчині хлориду натрію і злегка віджаті.
На електродах маються клеми для підключення до них наконечників кабелю відведень
(КВ).
Кабель відведень має п'ять екранованих провідників, на одному кінці яких маються
наконечник для підключення їх до відповідного електродам.
Наконечники кабелю мають кольорове і буквене маркірування для підключення до
визначеного електрода.
R, червоний - до електрода на правій руці (ПР) L, жовтий - до електрода на лівій руці (ЛР)
F, зелений - до електрода на лівій нозі (ЛН)
N, чорний - до електрода на правій нозі (ПН) C, білий - до електрода на грудній клітці.
Кабель відведень іншим кінцем підключено до перемикача відведень (ПВ).
На ньому змонтовані додаткові опори для формування однополюсних посилених
відведень від кінцівок і однополюсних грудних відведень.
 Перемикач відведень дозволяє вибирати одне відведення з усіх можливих і
подавати його на вхід підсилювача в наступній послідовності: I,II,III - стандартні, аVR, аVL,
аVF – посилені від кінцівок і грудні однополюсні - V. Вихідна позиція перемикачів
відведень - 1мв,
служить для калібрування каналу напругою 1мв, без чого не можливий
посилення, вимір
(розшифровка) зубців електрокардіограми за амплітудою.
зареєструвати електрокардіограму у
Кардіограф дозволяє також трьох
відведеннях (D, A, I) по Небу, використовуючи позиції перемикача відведень I, II, III при
спеціальному розташуванні електродів на грудній клітці.
Блок підсилення.
Містить у собі: 1. Вхідний підсилювач (ВП) 2. Подавлювач сінфазних перешкод
(ПСП) 3. Підсилювач напруги (ПН) 4. Підсилювач потужності (ПП).
Для калібрування блоку посилення необхідно мати джерело калібрування (ДК)
напруги з відомим значенням його 1мв. За допомогою натискання кнопки 1мв у положенні
перемикача відведень “1мв” калібрована напруга подається на вхідний підсилювач (ВП) і
проходить по каналу, а потім фіксується реєструючим пристроєм.
9.Визначення напруги зубців (P, Q, R, S, T), тривалості серцевого циклу і
частоти скорочень серця
У серцевому циклі три фази: систола передсердя (0,1 с), систола шлуночків (0,3 с) і
спільна пауза — діастола (0,4 с). Один цикл триває 0,8 секунди (за частоти серцевих
скорочень 75 уд./хв.).

Норма ЧСС в спокої для дітей – від 70 до 100 ударів за хвилину

10.Що таке вектор-електрокардіографія та вектор-електрокардіограма?

Вектор-кардіографія - метод просторово-кількісного дослідження електричного поля
серця в процесі кардіоцикла. В основі методу лежить принцип отримання просторової
фігури, що є графічним зображенням змін величини і напрямку електрорушійної сили
(ЕРС) протягом усього серцевого циклу.

Чотири електроди розміщують поблизу області серця в двох взаємно перпендикулярних

площинах.

Зареєстровані різниці потенціалів від протилежно розташованих електродів подаються на

вертикально і горизонтально відхиляючі пластини електронно-променевої трубки
(наприклад, осцилографа). При цьому на екрані можна спостерігати переміщення кінця
вектора D, що описує три петлі.

Векторелектрокардіограма- це графічне зображення траєкторії руху кінця інтегрального

електричного вектора серця у вигляді петель Р, QRS і Т, які утворюються в
результаті взаємно перпендикулярного складення двох електрокардіограм