Professional Documents
Culture Documents
(2012) Вітер у замкову шпарину (Клуб Сімейного Дозвілля) (Укр.) (2013)
(2012) Вітер у замкову шпарину (Клуб Сімейного Дозвілля) (Укр.) (2013)
king
The Wind
Through the Keyhole
the dark tower
стівен
кінг
Вітер
у замкову шпарину
темна вежа ІV
(ПРОДОВЖЕННЯ)
ХАРКІВ
2013
УДК 821.111(73)
ББК 84.7СПО
К41
Перекладено за виданням:
King S. The Wind Through the Keyhole. The Dark Tower /
Stephen King. — New York : Scribner, 2012.
Стівен Кінг
14 вересня 2011 р.
Старкбласт
1
1
≈ 30×30 м. (Тут і далі прим. пер.)
ВІТЕР У ЗАМКОВУ ШПАРИНУ 17
10
11
12
13
14
15
16
17
— Що за стара казка?
— Про Тіма Хоробре Серце… «Вітер у замкову шпари
ну». Але не зважай. Це не важливо. Ковбої могли бути
п’яні, вони завжди напиваються, коли потрапляють туди,
де є спиртне, але якщо свідчення правдиві, то Ванней
каже, що ця істота міняє форму і скидає шкуру.
— Кажеш, двадцять троє загиблих? Ай-ай.
Налетів вітер, женучи перед собою солончак. Коні сха
рапудилися, а ми підняли нашийні хустки, щоб прикрити
роти й носи.
— Жарко, чорт забирай, — відзначив Джеймі. — І цей
клятий пісок.
Потім, неначе схаменувшись, що занадто розбалакався,
він замовк. Мене це влаштовувало, бо було про що по
міркувати.
Трохи менше, ніж за годину, ми виїхали на пагорб
і побачили просто під собою яскраво-білий гасі. Він
оббігав територію завбільшки з баронський маєток. За
ним, спускаючись до вузького струмка, розкинувся ве
ликий зелений сад і виноградна лоза. Від її вигляду
в мене рот наповнився слиною. Востаннє я їв виноград,
коли шкіра в мене під пахвами була ще гладенька і без
волоса.
Стіни гасі були високі, їх вінчали загрозливі іскри би
того скла, проте дерев’яні ворота стояли відчинені, немов
припрошували гостей. Перед ними сиділа на троноподіб
ному кріслі жінка в білій мусліновій сукні та каптурі з бі
лого шовку, що розвіювався довкола її голови, мов крила
чайки. Коли ми під’їхали ближче, я побачив, що трон
зроблено з залізного дерева. Безперечно, жодне інше кріс
ло, якби не було виготовлене з металу, не витримало б її
ваги, бо то була найбільша жінка з усіх, яких я бачив, ве
ВІТЕР У ЗАМКОВУ ШПАРИНУ 63
1
≈ 1,98 м.
64 CТІВЕН КІНГ
— Так.
— А Місяць на нього якось впливає? — поцікавився
я. — Бо радник мого батька і наш колишній вчитель каже,
що в деяких стародавніх легендах…
— Ті легенди я чув, але в цьому вони хибні. Принаймні
коли йдеться саме про цю почвару. Іноді вона нападає,
коли Місяць у повні — коли вона з’явилася в Безтурбот
ності, вся в лусці й наростах, мов той алігатор з Довгих
Солоних Трясовин, у небі якраз сяяв повний Торговець.
Але на фермі Тімберсмітів воно поорудувало, коли Місяць
був темний. Хотів би я сказати вам щось інше, та не можу.
А ще мені б хотілося, щоб уся ця історія скінчилася і мені
не довелося ще чиїсь кишки витягати з кущів чи знімати
голову ще однієї дитини з жердини на паркані. Вас при
слали сюди нам на поміч, і я збіса сподіваюся, що ви по
можете… хоча деякі сумніви в мене є.
***
За десять футів перед бараком земля перетворилася на кри
ваве місиво з відбитків чобіт і пазуристих звіриних слідів.
Неподалік, у гущавині бур’янів, лежав старий коротко
ствольний чотиристріл із зігнутим на один бік стволом.
Джеймі по черзі показав на плутанину слідів, на рушницю,
на відчинені двері барака. Потім здійняв брови, мовчки
питаючи мене, чи я це бачив. Я все бачив дуже добре.
— Це тут потвора, шкуряк у подобі ведмедя, зустрілася
з хазяїном ранчо, — сказав я. — Він встиг кілька разів ви
стрелити, потім кинув рушницю…
— Ні, — заперечив Джеймі. — Зброю в нього забрала
потвора. Ось чому ствол зігнутий. Може, Джеферсон по
вернувся, щоб тікати. А може, стійко утримував позицію.
Хай що він робив, йому це не допомогло. Його сліди об
риваються тут, отже, потвора підняла його в повітря
й жбурнула через двері в барак. А тоді пішла в садибу.
— Отож, ми йдемо назад її слідами, — сказав Піві.
94 CТІВЕН КІНГ
Джеймі кивнув.
— Невдовзі ми підемо їй назустріч.
1
≈ 362 кг.
ВІТЕР У ЗАМКОВУ ШПАРИНУ 95
1
Табун запасних коней.
ВІТЕР У ЗАМКОВУ ШПАРИНУ 105
— Він що?
— Вистрелив у мене! Думаю, він не хотів. Просто по
бачив мене краєм ока і подумав… я почув, як повз мене
вжикнула куля. Вжжж! Ось як близько вона була. Тому
я побіг у загін. Проліз між жердинами. Поки ліз, почув ще
два постріли. І крики. Я не озирався, але знав, що то кри
чав сей Джеферсон.
Про це ми знали зі слідів і залишків: як істота вибігла
з барака, як вона схопила чотиристріл і зігнула ствол, як
роздерла хазяїну ранчо черево, витягла кишки й закинула
тіло в барак до робітників. Куля, котру сей Джеферсон
випустив у Малого Білла, врятувала хлопчику життя. Як
би не вона, він би побіг прямісінько до садиби і втрапив
у лапи до звіра разом з жінками Джеферсона.
— Ти біжиш у сарай, де ми тебе знайшли.
— Еге ж, біжу. І ховаюся під збруєю. Але потім чую… як
воно йде.
Він знову виповідав свої спогади в теперішньому часі,
й слова текли повільніше. Раз у раз їх переривали схлипи.
Я знав, що йому боляче, бо пригадувати кошмари завжди
болісно, проте наполягав. Я мусив, бо те, що сталося в то
му покинутому сараї, було важливо, і Малий Білл був єди
ним живим очевидцем. Двічі він спробував у своїй опо
віді перейти до тодішнього стану подій, до минулого часу.
Це було ознакою того, що він намагається самотужки
вийти з трансу, тому я повів його глибше. І врешті-решт
отримав повну картину.
Увесь жах, який він відчув при наближенні потвори, що
порохкувала і відсапувалася. Те, як мінялися звуки, пере
тікаючи в гарчання кота. Один раз він проревів, сказав
Малий Білл, і коли він почув цей звук, то напудив від стра
ху в штани. Не втримався. Він чекав, коли кіт зайде в сарай,
114 CТІВЕН КІНГ
— Я не знаю, що це таке.
— Як кільце вуздечки? Клінкам, як у коня?
— Ні, ні. Як на руці в Елрода, але на тому картинка —
гола жінка, тільки майже стерлася і її не дуже видно.
— Білле, ти говориш про татуювання?
Хлопчик у трансі всміхнувся.
— Еге ж, це саме те слово. Але то була не картинка,
а синє кільце навколо щиколотки. Синє кільце у шкірі.
«Ти попався, — подумав я. — Ти ще про це не знаєш,
сей шкуряк, але ти попався».
— Містере, можна я прокинуся? Я дуже хочу прокину
тися.
— Ти ще щось бачиш?
— Білий слід? — він наче сам у себе запитував.
— Який білий слід?
Він повільно похитав головою, і я вирішив не тиснути.
Хлопчик і без того достатньо натерпівся.
— Іди на звук мого голосу. Ідучи, ти залишиш усе, що
сталося минулої ночі, позаду, бо все скінчено. Іди, Білле. Іди.
— Я йду. — Очі за заплющеними повіками рухалися впе
ред-назад.
— Ти в безпеці. Усе, що було на ранчо, в минулому.
Правда ж?
— Так…
— Де ми?
— На великій Дебарійській дорозі. Ми йдемо в місто.
Я там був тільки раз. Тато купив мені цукерок.
— Я теж куплю, — пообіцяв я. — Бо ти допоміг мені,
Малий Білле із Джеферсона. А зараз розплющуй очі.
Він послухався і спочатку дивився крізь мене. Та потім
його очі прояснилися, і він непевно всміхнувся.
— Я заснув.
116 CТІВЕН КІНГ
Плач припинився.
— Я не хотів, ну вийшло так. Зайшов з Меллоном ви
пити імбирного пива і послухати про його нову ділянку,
а тут раз — і хтось поставив переді мною склянку віскі.
Я й незчувся, як воно полилося мені в горлянку, а далі ні
чого не пам’ятаю. Такого більше не буде. Слово тобі даю.
Тім знову ліг, сподіваючись у душі, що це правда.
Він подивився вгору, на стелю, якої не бачив у темряві,
й слухав, як ухкає сова, і чекав або сну, або перших про
менів ранкового сонця. І думалося йому про те, що якщо
поганий чоловік ступить у шлюбну мотузку з жінкою, то
це буде не мотузка, а зашморг. Він молився, щоб такого
не сталося з його матір’ю. Він уже розумів, що не може
симпатизувати новому її чоловікові, не кажучи вже про
те, щоб полюбити його, але, можливо, матері вдавалося
і те, й те. Жінки були інакші. Добріші серця мали.
Коли світанок забарвив небо, Тім усе ще крутив у голо
ві ці довгі думки, та врешті-решт заснув. Того дня на обох
руках у матері були синці. Схоже, стовпчик ліжка, яке
вона тепер ділила з Келзом, став дуже моторним.
ІВАНА 3:16
БІЙСІА ПЕКЛА НАДІЙСІА НА РАЙ
ЛЮДИНА ІСУС
АВАНПОСТ 9
1
Що низькою мовою звучить як С.
ВІТЕР У ЗАМКОВУ ШПАРИНУ 271
— А ти будеш тут?
— Еге ж. І мій друг, Джеймі, теж.
І тут двері контори відчинилися. Всередину, неначе
прикликаний моїми словами, ввалився, обтрушуючи со
лончак з сорочки, Джеймі. Я дуже зрадів, його побачив
ши. Хоча запах пітних ніг, який він приніс з собою, був
менш приємним.
— Узяв? — спитав я.
— Так. Доволі гарна річ. А ось список імен.
І те, і те Джеймі передав мені.
— Синку, готовий? — запитав він у Біллі.
— Мабуть, так, — сказав Біллі. — Я вдам, що я Тім Хо
робре Серце.
Джеймі серйозно кивнув.
— Слушно. Бажаю, щоб усе вдалося.
Повз тюрму промчав дуже сильний вихор. У заґратова
не вікно камери для п’яниць і хуліганів ввірвалася хмарка
шорсткої пилюки. І знову моторошно закричав під дахом
вітер. Сутінь усе густішала й густішала. Мені спало на
думку, що ліпше (безпечніше) було б замкнути сільчани
ків у тюрмі й відкласти справу на наступний день. Але
дев’ятеро з них нічого не скоїли. Так само, як і хлопчик.
Найкраще було зробити все одразу. Звісно, якщо можна
було щось зробити.
— Послухай мене, Біллі, — сказав я. — Зараз я проведу
їх повз камеру, дуже повільно. Може, нічого й не станеться.
— Д-добре. — Голос у нього був кволий.
— Не хочеш спершу води випити? Чи попісяти?
— Не хочу, — сказав він зі страшенно переляканим ви
глядом. — Сей? А у скількох із них сині кільця на щико
лотках?
— В усіх.
ВІТЕР У ЗАМКОВУ ШПАРИНУ 323
— Тоді як…
— Вони не знають, скільки ти бачив. Просто дивися на
кожного, хто буде проходити. І відійди трохи далі. — Щоб
до тебе не могли дотягтися, ось що я мав на увазі, але
вголос цього не промовив.
— А що я маю казати?
— Нічого. Хіба що побачиш щось таке, що стане по
штовхом для пригадування. — Але на це надії було ма
ло. — Джеймі, заводь їх. Шериф Піві на початку шеренги,
Веґ — у кінці.
Він кивнув і вийшов. Біллі простягнув руку крізь ґрати.
Я не одразу зрозумів, що він хоче, та потім допетрав. І на
мить стиснув його руку.
— Біллі, відійди. І пам’ятай обличчя твого батька. Він
дивиться на тебе з галявини.
Хлопчик послухався. Я глянув на список, пробіг очима
по іменах (з помилками написаних, певно), які нічого для
мене не означали, тримаючи руку на руків’ї свого право
го револьвера. У ньому був дуже особливий заряд. Ванней
казав, що є лише один спосіб убити шкуряка: гострим
предметом зі священного металу. Я заплатив ковалеві зо
лотом, але куля, яку він для мене відлив, та, що потрапить
під барабан при першому зведенні курка, була зі щирого
срібла. Це могло подіяти.
Якщо ні, далі я збирався продовжувати свинцевими.
— А що це, не знаєш?
Я похитав головою.
і медитувала на це
і голос який я чую завжди промовляє ті самі слова:
ЦЬОГО ВИМАГАЄ КА
Я пробачаю.
Зміст
Передмова.....................................................................................9
Старкбласт................................................................................... 11
Шкуряк (Частина 1).................................................................... 47
Вітер у замкову шпарину.......................................................... 129
Шкуряк (Частина 2).................................................................. 301
Буря скінчилася......................................................................... 341
Післямова.................................................................................. 348
Літературно-художнє видання
КІНГ Стівен
Вітер у замкову шпарину.
Темна вежа IV (продовження)
Роман
e-mail: trade@bookclub.ua
www. trade.bookclub.ua
e-mail: vega_center@i.ua
e-mail: fenix@kredo.net.ua
e-mail: odessa@bookclub.ua www. kredo. net. ua
e-mail: support@bookclub.ua
www.bookclub.ua
Кінг С.
К41 Вітер у замкову шпарину. Темна вежа IV (продовження) :
роман / Стівен Кінг ; пер. з англ. О. Любенко ; худож. О. Се
мякін. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвіл
ля», 2013. — 352 с. : іл.
ISBN 978-966-14-4959-5 (PDF)
Історія останнього стрільця Серединного світу Роланда добігла б свого
кінця, якби не єдине «але». Наче вітер у замкову шпарину, просвистів крізь
читацьку увагу один епізод — одне розслідування. Смарагдове Місто лиши
лося далеко позаду, а попереду на молодого Роланда Дескейна та його су
путників чекає не бачений досі буревій… Чим завершаться Роландові по
шуки розгадки до таємниці перевертня, «шкуряка», який убиває людей,
постаючи перед ними то в подобі тигра, то ведмедя, то лева?
УДК 821.111(73)
ББК 84.7СПО
стівен
кінг
цикл «Темна вежа»