1

Екзистенціалізм
• Виник у 30-х рр. ХХст. Умовною датою його народження вважають вихід
праці М.Гайдеґґера “Буття і час” 1927 р., в якій сформульовані нові підходи до
філософських проблем і окреслено шляхи їх можливого вирішення.
• Належать М. Гайдеггер (1889-1976), К. Ясперс (1883-1969), М. Бубер, Ж.-П.
Сартр (1905-1980), А.Камю (1913-1969), С. де Бовуар
• ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ ( лат. exsistentia - існування) - субєктивістське вчення, в
якому вихідні значення сущого (що таке річ, часовість, просторовість, інша
людина…) виводять з існування (екзистенції) людини.
• В Е умовно виокремлюють дві його форми:
1. Релігійний Е – К.Ясперс, Г.Марсель
2. Атеїстичний Е – Сартр, Камю, Гайдеггер

• ОСНОВНІ ІДЕЇ ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМУ:

• Існування передує сутності, тобто первинною є суб’єктивність.
• Мета eкзистеціалізму – встановлення змісту існування людини.
• Зрозуміти людину – значить описати специфіку того буття, яке є людиною.
Буття людини і є тим буттям – свідомістю, - через яке відкривається буття
світу.
• Людське буття, дане безпосередньо, є екзистенцією, яка не пізнається ні
науковими, ні раціональними засобами. Людське буття “переживається”
безпосередньо.
• Це буття спрямоване на НІЩО і на пізнання своєї кінечності
• Структура екзистенції – це послідовність модусів людського існування:
турбота, страх, передчуття, рішучість, совість… - які визначаються через
кінечність екзистенції і є різними способами зіткнення з ніщо.
• Кінечність екзистенції характеризується темпоральністю. Час є внутрішньою
характеристикою людського існування. Завдяки темпоральності екзистенція
знаходиться в певній ситуації, в історії.
• Екзистенція характеризується трансцендуванням: виходом за свої межі.
Важливим визначенням екзистенції є трансцендування, вихід за свої межі,
перехід до трансцендентного. Різні представники екзистенціалізму трактують
поняття трансцендентного по-різному. Для одних це - Бог, для інших - ніщо.
• Екзистенціалізм –це своєрідний духовний протест, бунт особи проти
абсурдного світу, пошук виходу із цієї ситуації;
• працював на формування сильної, вільної та відповідальної особистості, яка
починає домінувати у культурі ХХ ст.

• Е стверджують, що перш ніж пізнавати (бути субєктом, розумом, свідомістю)

людина має бути, існувати в світі. Розум людини не збігається з її буттям.
Більш того, розум має бути виведений із специфіки буття (екзистенції)
людини. Людина при цьому трактується як свідома істота. Тому мова йде про
буття людської субєктивності, свідомості, яке передує пізнанню, про
 2
трактування людської субєктивності як такої , що має буття і робить
можливим людське пізнання
• Основні проблеми:
1. це не теоретичні, наукові постулати, не метафізичні, гносеологічні,
онтологічні конструкції, а безпосередній сенс людського існування, з
його стражданнями, здобутками. Життя не в якості загальної абстракції,
а в якості екзистенції унікальної, конкретної людської істоти, з її
особистою долею, почуттями, ваганнями, сумнівами, надіями
2. Проблема свободи,
3. Проблема межових кризових екзистенційних станів (смерть, народженя,
кохання)
4. Проблема конфлікту особистості з суспільством. У сучасному світі
відбувається деперсоналізація індивіда, яка виявляється в тому, що
науково-технічний прогрес, монотонність праці6 ускладнення
соціальних структур , обєднання великих мас людей на виробництві,
поглинають особистість, нівелюють її, дегуманізують суспільство.
Подолання цього конфлікту прихильники екзистенціалізму бачать не у
перебудові суспільства, а у втечі до світу екзистенції, до світу істинного
існування особистості
5. Проблеми людини в сучасному суспільстві - людини з її почуттям
невдоволеності, з її пошуками, запереченням і переборенням вже
здобутого.

• Характерні риси екзистенції:

1. Кожна екзистенція унікальна і неповторна. Хоча людському існуванню
притаманні загальні структури (напр., буття у світі, буття з іншими…), але вони
занурені у конкретну ситуацію, внаслідок чого людське існування стає
унікальним
2. Екзистенція є трансценденцією. Гайдеггер тлумачить екзистенцію як “буття у
світі”, тобто не в собі, а поза собою. Людина онтологічно укорінена в бутті.
Бути у світі – первинна визначеність людини, а бути субєктом пізнання –
вторинна. Сартр стверджує, що свідомість як екзистенція завжди є “виходом”
до предметів, що вона існує не в собі, а при предметах. Згідно з Сартром
свідомість є буттям, але таким буттям, самою сутністю якого є небуття,
заперечення власного буття, тобто ніщо. Свідомість “самозрікається” (перестає
бути річчю) в імя трансцендентних речей . буття свідомості – це
“самозречення”, вихід до речей.
3. Екзистенція позбавлена субстанційного, предметного характеру. Вона не є
чимось таким, що може бути схоплене розумом, обєктивістською наукою.
4. Екзистенція не може бути обєктивованою. За спроби схопити її розумом,
виразити в понятті, вона із живої діяльності перетворюється на застиглий
предмет

АЛЬБЕР КАМЮ (1913-1960)

Письменник, філософ, драматург. Лауреат Нобелівської премії 1957
 3
Народився в Алжирі в робітничій родині. Виховувався матірю, бо батько помер, як
йому був рік. Навчався в Алжирському університеті.
Писати почав у передвоєнний період. У 1937 і 1938 виходять в Алжирі його збірки
лірично-філософських есе та нарисів “Спід і лице” та “Шлюби”
Рано пробуджується у Камю любов до театру, яку він проніс через все життя. Його
звязок з театром був активним і різнобічним: у різні періоди життя він виступав і
актором, і режисером, і драматургом, і в усіх цих іпостасях водночас.
Філософські праці: Бунтівна людина, Міф про Сізіфа, Творчість і свобода
Проза: “Сторонній”, “Чума”
Пєси: Калігула, Стан облоги, Справедливі
• Основний постулат екзистенціалізму стверджує: екзистенція передує есенції,
існування передує сутності.
Особистість - самотня й самоцільна, її буття – це переважно протидія
середовищу, іншому, а також суспільству, державі, які навязують їй свою
волю, свої закони, мораль, прагнуть її перетворити на знаряддя, засіб чи
функцію. Тому ідея самотності й відчудженості особистості є провідною в
філософії та літературі екзистенціалімзму.
• Камю розвиває ідею абсурдності буття.
Абсурд – “метафізичний стан людини у світі”, метафізична проблема
людського буття.
Абсурд не є онтологічною категорією, іманентною світобудові; абсурд –
породження самоусвідомлення людини у світі.
Абсурдна свідомість породжує абсурдість світу – світу, в якому “Бог помер”,
в якому людина втратила віру у своє безсмертя, у вищий сенс буття, у своє
призначення. Світ як такий є ні абсурдним, , на розумним, він є
позалюдською реальністю, байдужою до вимог розуму і бажань людини.
• Оскільки абсурд –метафізичний стан, в есе постає питання про пошук виходу
із нього. На думку Камю існує два виходи із зі стану абсурду, універсального
безглуздя: або фізичне самогубство, тобто знищення того, хто волає просенс
життя, або філософське самогубство – стрибок в ілюзію, що наділяє вакуум
людським змістом і сенсом. Проаналізувавши ці два варіанти, Камю не
схиляється до жодного з них.
• Відповідь дає Міф про Сізіфа. Мисляча людина уподібнюється міфічному
герою, вона приречена на вічне протистояння абсурду й боротьбу за
самоствердження без надії на перемогу. Так екзистенціалізм перетворюється
на трагічний стоїцизм

САРТР Ж.-П. (1905-1980)

Французький філософ, письменник, представник атеїстичного
екзистенціалізму.
“Буття і ніщо”, “Критика діалектичного розуму”, “Нудота”, “Мур”, “Слова”
“Екзистенціалізм – це гуманізм” 1946

Екзистенціалізм – таке вчення, котре робить можливим людське життя, і

котре, крім того, стверджує, щобудь-яка істина та будь-яка дія передбачає
 4
певне середовище та людську субєктивність.
• Є принаймні одне буття, у якого існування передує сутності, буття, яке існує
раніше, ніж його можна визначити яким-небудь поняттям, і цим буттям є
людина…Що це означає: “існування передує сутності”? Це означає, що
людина спочатку існує, зустрічається, зявляється у світі, і тільки потім вона
визначається.
Для екзистенціаліста людина не піддається визначенню, тому що первісно
нічого собою не представляє. Людиною вона стає згодом, причому такою
людиною, якою вона себе зробить сама. Таким чином, нема ніякої природи
людини, як і нема Бога, що її задумав би. …людина є лиш тим, що сама із
себе зробить. Таким є перший принцип еекзистенціалізму… Але якщо
існування передує сутності, то людина відповідає за те, чим вона є. Таким
чином, екзистенціаліствіддає кожній людині у володіння її буття та покладає
на неї повну відповідальність за існування
• Коли ми кажемо, що людина відповідальна, то це не означає, що вона
відповідає тільки за свою індивідуальність. Вона відповідає за всіх людей.
коли ми кажемо, що людина сама себе обирає, ми маємо на увазі, що кожен з
нас обирає себе, але цим ми також хочемо сказати, що обираючи себе, ми
обираємо всіх людей.
• Говорячи про “закинутість” ми хочемо сказати тільки те, що бога нема і що
звідси необхідно робити всі висновки.
“якщо бога нема, то все дозволено”. Це вихідний пункт екзистенціалізму.
Справді, все дозволено, якщо бога не існує, а тому людина є закинотою, їй
нема на що спертися ні в собі, ні ззовні. По-перше, у неї нема виправдань.
Дійсно, якщо існування передує сутності, то посиланням на раз і назавжди
дану людську природу нічого не можна почснити. Інакше кажучи, нема
детермінізму, людина є вільною, людина - це свобода.
З іншого боку, якщо немає бога, То мі не маємо пеоед собою ніяких
моральних цінностей або приписів, які б виправдовували наші вчинки. Таким
чином, ніза собою, ні перед собою, у світлому царстві цінностей – у нас
немає ні виправдань, ні пробачень. ...людина приречена бути вільною.
• Розпач має таке значення.”Він означає, що ми будемо брати до уваги лише
те, що залежить від нашої волі, або ту суму вірогідностей, які роблять
можливою нашу дію… Ми хочемо сказати, що людина є нічим іншим, як
низкою її вчинків, що вона є сумою, організацією, сукупністю відносин, з
яких утворюються ці вчинки.