МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МУКАЧІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет гуманітарний, кафедра англійської мови та методики викладання

іноземних мов

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни зарубіжна література
на тему:

Уславлення енергії та заповзятливості людини в умовах екзотичного

середовища на основі роману Даніеля Дефо “Робінзон Крузо

Студента (ки) курсу

групи _______________________________
Спеціальності ………….
Освітньо-професійна програма
_____________________________________

Керівник ____________________________
_____________________________________
(вчене звання, науковий ступінь,
прізвище та ініціали)

Кількість балів
Національна шкала
Оцінка ECTS

м…… 2024р
 2

ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ РОМАНУ ДАНІЕЛЯ ДЕФО

«РОБІНЗОН КРУЗО»..............................................................................................6
1.1. Жанрова своєрідність роману Даніеля Дефо «Робінзон Крузо»..............6
1.2. Просвітницька концепція людини і образ Робінзона Крузо.....................9

РОЗДІЛ 2. ЕНЕРГІЯ ТА ЗАПОВЗЯТЛИВІСТЬ ГОЛОВНОГО ГЕРОЯ

РОМАНУ ДАНІЕЛЯ ДЕФО «РОБІНЗОН КРУЗО» В УМОВАХ
ЕКЗОТИЧНОГО СЕРЕДОВИЩА.......................................................................17
2.1. Етапи перетворення Робінзона Крузо на мудрого та відповідального
індивіда під впливом екзотичного середовища...............................................17
2.2. Роль зовнішніх факторів у формуванні енергії та заповзятливості
головного героя роману.....................................................................................22

ВИСНОВКИ...........................................................................................................31
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................................33
 3

ВСТУП

Просвітництво – це ідеологічний рух, що поширився у країнах Західної

Європи та Північної Америки в 17-18 століттях, пронизаний боротьбою
проти усіх проявів феодалізму у соціально-політичних структурах, таких як
абсолютистська монархія, церква, схоластична псевдонаука, а також у
літературі та мистецтві. Основною метою Просвітництва було подолання
темряви невігластва за допомогою розуму. Ідеї Просвітництва знайшли
яскраве відображення у філософії та художній літературі. Розвиток ідейного
змісту та художніх форм літератури 18 століття відзначено такими
напрямами, як просвітницький класицизм (Вольтер), просвітницький реалізм
(Дефо, Г. Філдінг, Дідро) та сентименталізм (С. Річардсон, Руссо) [3].
Просвітницький реалізм 18 століття відтворив зростання буржуазії, яке
проявилося у висуванні на передній план героїв з демократичного оточення.
Порівняно з романами та п'єсами, де відображено панівних могутніх героїв,
зображення долі цих персонажів відводиться на другий план. Замість
духовних конфліктів, які були характерні для літератури 17 століття
(боротьба між обов'язком і чуттями, між пристрастями і розумом), у романі
акцентується на життєвій боротьбі героїв, їхньому прагненні до визнання у
суспільстві, до матеріального зростання та підтвердженню особистої гідності
людини з демократичного оточення. Саме такого героя представляє нам у
своєму найвидатнішому романі англійський письменник Даніель Дефо [7].
У світовій літературі Даніель Дефо відомий, перш за все, як романіст, а
особливо як творець відомого "Робінзона Крузо". Його повна назва – “Життя
та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, морехода з Норка, який прожив
двадцять вісім років у цілковитій самотності на безлюдному острові біля
берегів Америки, поблизу гирла ріки Оріноко, куди він був викинутий
корабельною аварією, під час якої весь екіпаж загинув, із переказом його
несподіваного визволення піратами, написані ним самим”. Починаючи цю
книгу, Дефо не мав наміру продовжувати її. Проте успіх першої частини
 4

стимулював його написати другу, а потім і третю: "Подальші пригоди

Робінзона Крузо" і "Серйозні роздуми впродовж життя і дивовижні пригоди
Робінзона Крузо, з його погляду на ангельський світ". Світове визнання
здобула перша частина, яка збереглася на протязі віків.
"Робінзон Крузо" суттєво вплинув на розвиток літератури, філософії та
політичної економії XVIII століття. Його ідеї та образи відобразилися у
творчості письменників і мислителів багатьох поколінь. Їх знайшли відгук у
"Кандіді" Вольтера, у працях про виховання Жана-Жака Руссо, у "Фаусті"
Йоганна Вольфганга Гете. Відомо, що романом Даніеля Дефо захоплювався
юний Лев Толстой. Існує багато наслідувань і переробок "Робінзона Крузо".
Різноманітні "Нові Робінзони" почали з’являтися в різних країнах одразу
після публікації роману Дефо в Англії.
Серед вчених, що займалися дослідженням творчості Д. Дефо, можна
відзначити А.А. Анікста, А.А. Єлістратову, А.В. Каменського, М.Я.
Нерсесову, М. Соколянського, Д.М. Урнова, А. Кеттла, В. Мінто, Дж. Мура,
Д. Скільтона, І. Уотта, Е.М. Форстера і інших. Сучасні дослідники також
продовжують звертатися до твору Д. Дефо, серед яких К. Атарова, В.В.
Папсуєв, А.В. Подгорський, А.В. Шевель та інші.
Метою роботи є висвітлення теми енергії та заповзятливості людини,
яка опинилася в екзотичному середовищі.
Зі сформульованої мети випливають наступні завдання дослідження:
– дослідити жанрову своєрідність роману Даніеля Дефо «Робінзон
Крузо»;
– охарактеризувати просвітницьку концепцію людини і образ Робінзона
Крузо;
– обстежити етапи перетворення Робінзона Крузо на мудрого та
відповідального індивіда під впливом екзотичного середовища
– оцінити роль зовнішніх факторів у формуванні енергії та
заповзятливості головного героя роману
 5

Об’єкт дослідження – роман “Робінзон Крузо” Даніеля Дефо.

Предмет дослідження – енергія та заповзятливість головного героя в
умовах екзотичного середовища.
Методи дослідження. Для даного дослідження використовувалися такі
методи: біографічний, культурно-історичний, структурний, аналіз, синтез та
узагальнення.
Практичне значення полягає у тому, що результати цього
дослідження можуть бути корисні викладачам вищих навчальних закладів
для підготовки лекційного матеріалу з англійської літератури XVIII століття
та творчості Д. Дефо, а також студентам у підготовці до семінарських занять,
написанні рефератів, курсових та дипломних робіт.
Наукова новизна цього дослідження полягає в тому, що роман Д.
Дефо "Робінзона Крузо" досі не був підданий докладному аналізу відносно
відображення в ньому просвітницької теми взаємодії людини і середовища,
як природного, так і соціального, ні в вітчизняному, ні в зарубіжному
літературознавстві. Не існує жодної монографії, яка б детально розглядала
процес зміни характерів героїв твору англійського романіста під впливом
зовнішніх обставин. Крім того, у вітчизняному літературознавстві мало
робіт, в яких роман Дефо "Робінзона Крузо" був би послідовно
проаналізованим.
Структура та обсяг дослідження: курсова робота складається зі
вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.
 6

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ РОМАНУ ДАНІЕЛЯ ДЕФО

«РОБІНЗОН КРУЗО»

1.1. Жанрова своєрідність роману Даніеля Дефо «Робінзон Крузо»

Роман Дефо перетинає багато жанрів, органічно включаючи їх
характеристики та здійснюючи синтез, що утворює нову форму, що цікавить
своєю унікальністю. Важливість цього роману підкреслюється тим, що Дефо
обрав для головного героя звичайного чоловіка, обдарованого хазяйновитою
жилкою, що є рідкісним вибором для літератури. Такий герой з'явився
вперше, а також вперше були описані щоденні заняття на безлюдному
острові.
Сюжет роману "Робінзон Крузо" можна розділити на дві частини: у
першій описуються події, пов'язані з суспільним життям героя та його
перебуванням на батьківщині; друга частина розповідає про самотнє
перебування головного героя на острові. Розповідь ведеться від першої
особи, що підсилює ефект правдоподібності, а автора тексту абсолютно
вилучено. Хоча за жанром роман був близьким до описового жанру реальної
події, як, наприклад, морська хроніка, але сюжет не можна назвати суто
хронікальним. Міркування Робінзона, його взаємовідносини з Богом, повтори
та описи його почуттів, що оволодівають ним, додають розповіді емоційні та
символічні аспекти, що розширюють рамки жанрового визначення роману.
Не дарма стосовно "Робінзона Крузо" використовуються різноманітні
жанрові визначення, такі як пригодницький просвітницький роман (В.
Дібеліус), авантюрний роман, роман виховання або трактат про природне
виховання (згаданий Жан-Жак Руссо), духовна автобіографія (Дж. Гюнтер),
острівна утопія, алегорична притча, "класична ідилія вільного
підприємництва" тощо [14, с.3].
Дефо провів унікальний просвітницький експеримент над Робінзоном
Крузо, посадивши його на безлюдний острів. Іншими словами, Дефо
тимчасово відокремив його від суспільних зв'язків, а практична діяльність
 7

Робінзона виявилася у вигляді загальнолюдської праці, результати і навички

якої він застосовував на безлюдному острові. Цей елемент становить
фантастичне ядро роману та одночасно є таємницею його особливого
приваблення.
У романі виявляються ознаки духовної автобіографії через саму форму
розповіді, яка відповідає жанрові мемуарно-щоденникового запису, що
характерно для цього жанру. Елементи роману виховання виявляються у
міркуваннях Робінзона та його боротьбі з самотністю та природою. Роман
також можна тлумачити як алегоричну притчу про духовне відродження та
падіння людини. Робінзон пояснює кожну подію як "промисел божий", а
випадкові трагічні обставини розглядає як справедливу кару за гріхи. Навіть
збіг дат здається герою осмисленим і символічним. За словами Дж. Старра,
Робінзон виступає у подвійній ролі – як грішник і як обраний божий [24,
с.121] .
Роман також можна розглядати як інтерпретацію біблійного сюжету
про блудного сина: Робінзон, що відкинув поради батька і залишив
батьківський дім, пройшовши через найжорстокіші випробування, поступово
приходить до єднання з Богом, як зі своїм духовним батьком. Це, ніби
винагорода за покаяння, приводить до його порятунку і благополуччя.
Структура оповіді у романі Дефо "Робінзон Крузо" приймає форму
автобіографічних записів, які поєднують у собі елементи мемуарів та
щоденника. Погляди головного героя та автора є ідентичними, зокрема, через
те, що текст розповідається від першої особи, а автор абсолютно
відсторонений від нього. Обмеження до дійсних подій було важливою
ознакою авантюрного та психологічного романів. Сам образ головного героя
не є стільки однозначним, як може здатися на перший погляд. У розділі, що
описує перебування Робінзона на острові, він виступає як творець та
працівник, який прагне досягти гармонії з природою та Богом. У попередній
частині роману, до його приземлення на острів, його характеризують як
звичайного шахрая, який ризикує для досягнення матеріального збагачення, а
 8

також як авантюриста, що шукає пригод та успіху. Перетворення героя під

час його перебування на острові має казковий характер, а його повернення у
цивілізоване суспільство відбувається залишаючи чари позаду, з героями
зберігається його первісний стан [19, с.14].
Думки дослідників щодо методів, які використовував Дефо для
створення чарівної ілюзії правдоподібності у своєму романі, різко
відрізняються. Серед цих методів можна виділити:
1. Використання мемуарної та щоденникової форми.
2. Самоусунення автора.
3. Введення "документальних" підтверджень оповіді, таких як описи,
реєстри та інші.
4. Докладна деталізація подій.
5. Повна відсутність літературності, виражена у простоті мови.
6. "Естетична навмисність" тексту.
7. Вміння точно передати зовнішній вигляд предмету лише кількома
словами.
Вміння переконливо вигадувати та передавати брехливість [28, с.32].
Стосовно простоти мови, то сам Дефо висловився: «If any man were to
ask me, which would be supposed to be a perfect style, or language, I would
answer, that in which a man speaking to five hundred people, of all common and
various capacities, idiots or lunatics excepted, should be understood by them all in
the same manner with one another, and in the same sense which the speaker
intended to be understood-this would certainly be a most perfect style.» [10].
Таким чином, у “Робінзоні Крузо” завершився процес зміни жанру
шляхом накопичення вигаданих елементів. Дефо використав стиль
“Подорожей”, а їхні штрихи, що мали певне практичне значення, стали
літературним прийомом у “Робінзоні Крузо”.
Риси роману:
 розум та праця – рушійні сили прогресу;
 в основі твору лежить правдоподібна історія;
 9

 форма щоденника дозволяє переконати читача в реалістичності

зображення;
 вчинок та дія – основа змін;
 Робінзон як образ простої людини стає новим героєм, прикладом до
наслідування;
 зображення психології персонажа через виклики та шляхи їх
вирішення;
 природа як рушій та поштовх до духовних змін;
 «ідеал природної людини», пошук людиною свого місця в світі та
гармонії з ним.
Усі романи Дефо написані у формі мемуарів, щоденників чи
автобіографій. Незвичайний дар перетворення дозволяє письменнику
виступати від імені злодія, повії, пірата. Майже всі його герої – злочинці,
майже всі – сироти та підкинуті, які не пам'ятають рідні. Герої ведуть запеклу
боротьбу за існування, не гребуючи ніякими засобами. Дефо простежує їхній
життєвий шлях з дитинства і до старості, показує їх у зіткненнях із
жорстоким світом, розкриває вплив середовища на характери та долі та
приходить до висновку, що справжнім винуватцем їхніх злочинів є
суспільство.

1.2. Просвітницька концепція людини і образ Робінзона Крузо

Поняття "природна людина" теоретично було сформульоване Жаном
Жаком Руссо в епоху Просвітництва, хоча ще до нього багато філософів
Античності (Сократ, Арістотель), мислителі Середньовіччя (Фома
Аквінський) і Просвітництва (Дж. Локк і Т. Гоббс) розглядали поняття "
природного стану" та поняття, які випливають із нього "природного закону" і
"права".
В епоху Просвітництва образ "природної людини" є ідеалом, який
допомагає людям боротися зі становими забобонами. Він символізує
 10

гармонію людини з природою. Філософська база епохи формується

англійцями Т. Гоббсом ("Левіафан", 1651) і Дж. Локком ("Досвід про
людський розум", 1690), що підкреслює особливість англійського
Просвітництва. Основною категорією пізнання світу та людської природи є
розум: "У розумі просвітителі бачили той Архімедів важіль, за допомогою
якого вони сподівалися перевернути світ..." [3, с. 174].
Людина, за Дж. Локком, народжується tabula rasa і в процесі життя
набуває досвіду, який заповнює "чисту дошку" [5, с. 111]. У трактаті "Про
правління" під " природним станом" Дж. Локк розуміє "стан повної свободи
щодо їхніх [людей] дій і щодо розпорядження своїм майном та особистістю в
межах закону природи" [25, с.383]. Дотримуватися природного закону можна
тільки за допомогою розуму.
Французи, спираючись на концепцію Локка ("чиста дошка" і "Усе від
досвіду"), вважали, що людина за задумом Творця є доброю і має вроджений
моральний орієнтир. Порочним її робить середовище, тобто "вся сукупність
життєвого досвіду, суспільство, в якому живе індивідуум" [25, с. 384]. Отже,
на їхню думку, потрібно змінити середовище. Нерозвиненість нових
суспільних відносин призводить до необхідності "піднесення", ідеалізації
третього стану. Тому за природну людину просвітителі видають буржуа з
метою зганьбити аристократію в очах людей і "прославити" представника
нового стану [17]. Під "природною людиною" просвітителі розуміли вільну,
позаісторичну особистість. Найцінніше – розум, за допомогою якого вона
здобуває знання про світ. З плином часу приватновласницький характер і
"класовий егоїзм" [7, с. 86] буржуазії і призводить до нерівності. Разом із цим
поняття "розуму" змінюється в уявленні просвітителів: це не стільки
"вираження чистого раціоналізму", скільки "ідеальна інтерпретація природи
як розумної і благої сили, закони і веління якої ведуть людство шляхом
щастя і чесноти" [7, с 87]. Гармонія природи і розуму ставить себе на
противагу суспільному укладу, культурі та ідеології цивілізації.
У другій половині XVIII століття мислитель, гуманіст, демократ Жан
 11

Жак Руссо (1712-1788) звертає особливу увагу на роман Даніеля Дефо

"Робінзон Крузо" ("The Life and Strange Surprising Adventures of Robinson
Crusoe", 1719). У трактаті "Міркування про походження і підстави нерівності
між людьми" Ж.-Ж. Руссо ототожнює природну людину з дикуном,
протиставляючи їй людину цивілізації [7, с.93].
На думку Руссо, людина, спотворена суспільними вадами, потребує
вдосконалення. Народжена доброю і непорочною, вона втрачає якості
первозданного стану в міру розвитку цивілізації, змінивши "свою
зовнішність майже до невпізнання, і ми знаходимо тепер у ній замість
істоти... лише потворне протиріччя між пристрастю, що вважає, що вона
міркує, і розумом у маренні" [9]. "Назад до природи!" – каже Руссо,
критикуючи цивілізацію, проголошуючи тим самим пріоритет почуття над
розумом.
Природна людина, або дикун, на відміну від людини цивілізації, слідує
власним інстинктам, живе одноманітним і відокремленим життям, яке
приписано природою. Тим самим вона вберігає себе від багатьох хвороб, не
потребує ліків і лікаря. Що стосується людини цивілізації, то "нерівність у
способі життя, надлишок неробства в одних, надлишок роботи в інших...
нескінченні прикрощі та турботи, яких людина зазнає за будь-якого
майнового становища", скорочують тривалість її життя, ведуть до страждань,
хвороб і постійних роздумів [9].
На думку Руссо, стан роздумів – "це вже стан майже протиприродний".
Дикунові, на відміну від людини цивілізації, невластиво міркувати, думати
про майбутнє, передбачати його: "Його душа, яку ніщо не хвилює, віддається
лише відчуттю його існування в даний момент" [9]. У той час як розум
людини цивілізації "породжує самолюбство, а роздуми його зміцнюють" [9].
Багато просвітителів розуміли образ буржуа як втілення ідеальної
людини стосовно інших верств населення. У сучасному розумінні буржуа і
людина цивілізації перебувають у відношенні частини і цілого і разом
протиставляються Природі. Тому, розглядаючи образ Робінзона, необхідно
 12

враховувати, що він буржуа, а отже, породження цивілізації. Довготривале

життя "на лоні природи" створює умови для формування зв'язку Робінзона з
природною людиною і, як наслідок, втрати зв'язку з цивілізацією. Звідси
виникає питання, наскільки Робінзон близький до образу природної людини.
Вивчаючи це питання, слід розглянути взаємини Робінзона-буржуа,
Робінзона – людини цивілізації на противагу природній людині.
Робінзон Крузо, будучи буржуа, потрапляє на безлюдний острів, де
панують закони природи. З перших днів герой не стільки бореться за
існування, скільки досить легко адаптується до умов життя, керуючись
розумом і досвідом. Підходячи до вирішення будь-якої проблеми за
допомогою розуму, Робінзон доходить висновку: "...як розум – це субстанція
і походження математики, так ... кожна людина може з часом стати майстром
у кожному механічному мистецтві" [10]. Відповідно, у герої відбувається
боротьба "старого" буржуа та нової людини: ознаки і того, і іншого
стикаються й спричиняють суперечливі дії. Вивчення образу Робінзона варто
розпочати з розгляду зв'язку буржуа та природної людини.
"Він живе в такий час, коли багатьма володіє гарячка швидкого
збагачення", – пише А. Анікст про Робінзона [1, с. 72]. Гроші для Робінзона
як "сина свого стану" відіграють дуже важливу роль. Той знаменитий
приклад із монетами, які Робінзон знаходить на борту розбитого корабля,
ясно відображає в герої риси буржуа. Зі словами "O drug!.. Thou art not worth
to me – no, not the taking off the ground; one of those knives is worth all
this heap..." він усе-таки забирає гроші із собою на острів – нехай
залишаться. Через кілька років на кораблі, що потонув біля берега, Робінзон
знову знаходить гроші і зі словами "I had no manner of occasion for it; it was to
me as the dirt under my feet..." відносить до себе в печеру [10]. Водночас,
"вроджена й невтомна працьовитість – найчудовіша риса Робінзона Крузо", –
зазначає А. Анікст [1, с. 77].
Розважливість, суворий контроль своїх запасів, ведення календаря,
дотримання розпорядку дня відтворюють образ типового представника
 13

буржуазного стану, який призначений для життя серед людей. Розглянемо, як

довго він може контактувати з природою.
Робінзон не має схильності до захоплення її вічною красою і
таємничістю. У трактаті "Про походження нерівності" Ж.-Ж. Руссо саме таке
ставлення до природи приписує дикуну (природній людині): "Видовище
природи стає їй байдужою в міру того, як воно стає для неї звичним" [10].
Проживши достатню кількість часу на острові, герой-буржуаз не
зраджує своїх нахилів підкоряти і володіти. Буржуазні риси в поведінці героя
проявляються і у ставленні до могутньої, незвіданої ним природи, яка,
здавалося б, має посвятити Робінзона у свої таємниці, правила і закони. Але
для героя ставлення до природи виражається у вигляді утилітарного інтересу:
"підкорити і змусити служити собі" [4, с.2].
"Але все, чим я міг скористатися, – це все, що було цінним: мені
вистачало їсти й задовольняти свої потреби, а що для мене все інше?" –
розмірковує Робінзон [10]. Прагматичність у характері героя заповнює образ
буржуа.
Власництво – ще одна якість, яка залишається "жити" в герої після
дивовижної зміни обставин. Думка про те, що весь острів належить йому
[Робінзону], відроджує в ньому енергію, бажання жити і радіти. Це говорить
про те, що перед нами буржуа: ось він уже почувається господарем свого
острова.
Робінзон як людина цивілізації бачить острівне життя більш детальним
і незвичним порівняно з суспільним. Так, з'являються думки про складність
простих, малозначущих речей у житті. Дрібні прорахунки в діях, за що сам
Робінзон себе звинувачує і дорікає, невдоволення героя плодами своєї праці
говорять про його рефлексивну свідомість. Звернення уваги на себе – це
усвідомлення себе особистістю. Природна людина (дикун), на відміну від
людини цивілізації, не усвідомлює себе як особистість, не впадає в глибокі
філософські роздуми і "далекий від рівня знань, необхідного для того, щоб
бажати набути ще більше" [7]. Робінзон розмірковує, філософствує, духовно
 14

розвиває себе, він допитливий, він створює, удосконалює своє становище в

міру сил і розуму. З іншого боку, якщо спиратися на теорію Локка про
пріоритет розуму, то такі риси навпаки свідчать про зближення Робінзона з
образом природної людини.
Однак еволюція свідомості Робінзона зазнає змін. Розглядаючи
канібалів як потенційного ворога, засуджуючи їхню звірячу,
"протиприродну" [10] поведінку, герой незабаром розуміє, що не вправі
судити їх, бо на те є Провидіння. Робінзон розмірковує і про вигоду: він
уважає, що давши волю цим бідним людям, має право підпорядкувати їх
собі, тим самим набути бажаного друга для спілкування й заразом здійснити
намір покинути острів, тобто повернутися в лоно цивілізації.
П'ятниця стає для Робінзона приємним співрозмовником: "Я був у
великому захваті від нього, і зробила своєю справою навчити його всього, що
належало б, щоб зробити його корисним, зручним і корисним..." [10], –
розмірковує Робінзон. Однак первинним є факт того, що "в цьому молодому
дикуні Робінзон хоче насамперед бачити свого покірного слугу, раба" [8,
с.8]. Стосунки Робінзона і П'ятниці – це стосунки в системі "пан – раб". Така
система стосунків стає методом впливу на П'ятницю, можливістю встановити
власні порядки та використати дикуна для здобуття свободи. Таке ставлення
не може бути природним і по-справжньому щирим.
П'ятниця – це чиста дошка, яку заповнює Робінзон. З перших днів він
навчає П'ятницю духовного людського життя: "I began to instruct him in the
knowledge of the true God" [10], відучує від його жахливих інстинктів.
Людина цивілізації може самостійно прийти до віри, усвідомлюючи свої
гріхи внаслідок зміни звичної обстановки, порушення внутрішнього спокою.
Так, духовна метаморфоза героя відбувається в природних умовах, в ізоляції
від суспільства. Природна людина сама не прийде до віри. Вона добра і
непорочна, їй не властиво думати про сенс життя, про пошуки істини, бо їй
невідомо, що є добро і зло. Недарма П'ятниці, за словами Робінзона, складно
 15

уявити образ диявола: "I found it was not so easy to imprint right notions in his
mind about the devil as it was about the being of a God" [10].
Якщо Дефо прагнув своїм романом ідеалізувати новий стан в образі
Робінзона, а наступні мислителі віддзеркалювали цю ідеалізацію в концепції
"природної людини", бачили її як утопію, то з позиції XXI століття складно
розглядати буржуа в контексті концепції "природної людини".
Образ Робінзона поєднує в собі риси людини цивілізації та природної
людини, а його еволюція в романі має досить складну природу:
1. Розважливість, прагматичність, прагнення до самоаналізу зближують
Робінзона з героєм-буржуа; водночас ця схильність до рефлексії водночас
споріднює його, згідно з Локком, із природною людиною.
2. Досвід перебування на острові не вплинув на ставлення Робінзона до
грошей, протягом усієї розповіді воно залишається незмінним.
3. Людина цивілізації шукає підтримки у Бога, сподівається на
порятунок і потребує каяття – у природній же людині немає необхідності в
такому, вона від початку добра і непорочна.
4. Безперервна діяльність, робота сприяють придушенню природних
почуттів – що, на думку Руссо, характерно для людини цивілізації.
5. Згідно з Локком, людина має право лише на майно, здобуте нею за
допомогою праці – Робінзон же, реалізуючи себе як власника, оголошує себе
господарем острова.
6. Характерний для Робінзона пошук складного в простому свідчить
про його нескінченне прагнення до пізнання.
7. Робінзон поневолює П'ятницю, сприймаючи його насамперед лише
як можливий засіб порятунку від ізоляції на острові – відповідно, виникають
певні сумніви в щирості тих почуттів, що їх він відчуває (або декларує) щодо
нього.
8. Робінзону погано жити на острові, в природних умовах, саме через
відсутність можливості спілкування – це основний мотив його прагнення
повернутися в цивілізований світ.
 16

За двадцять вісім років перебування на острові Робінзон, незважаючи

на зміни, що відбулися з ним, зрештою так і не стає природною людиною – у
фіналі перед нами, по суті, той самий раціональний і прагматичний герой
буржуа, який за першої ж нагоди повертається в органічне для нього
суспільно-соціальне середовище.
Отже, концепція "природної людини" була актуальною в епоху
Просвітництва і відображала ідеали того часу. Ця концепція ставила акцент
на гармонійному співіснуванні людини з природою і розумом як основним
інструментом пізнання світу.
Образ Робінзона Крузо в романі Даніеля Дефо є складним і поєднує в
собі риси як природної, так і цивілізованої людини. Його еволюція і
внутрішні зміни відображають суперечливість душі героя: його буржуазні
нахили і прагматизм поступово змінюються під впливом природного
середовища.
Таким чином, образ Робінзона Крузо розкривається в контексті
природи його особистості, а також демонструє суперечливість і
амбівалентність концепцій "природної людини" та "цивілізованої людини".
 17

РОЗДІЛ 2. ЕНЕРГІЯ ТА ЗАПОВЗЯТЛИВІСТЬ ГОЛОВНОГО ГЕРОЯ

РОМАНУ ДАНІЕЛЯ ДЕФО «РОБІНЗОН КРУЗО» В УМОВАХ
ЕКЗОТИЧНОГО СЕРЕДОВИЩА

2.1. Етапи перетворення Робінзона Крузо на мудрого та

відповідального індивіда під впливом екзотичного середовища
Для Дефо, як втілювача ідей раннього Просвітництва, роль праці
освоєнні природи людиною невіддільна від духовного вдосконалення героя,
від пізнання природи через розум. Вдавшись до ідей Джона Локка, який є
фундатором англійського деїзму, Дефо показує, як через особистий досвід та
працю рук і розуму Робінзон, колишній пуритан – містик, доходить до
комплексної деїстичної концепції будови світу. Зізнання героя вказувало на
те, що після цього стало можливим підкорення природи розумним
Робінзоном, яке автор не розглядає як просте фізичне освоєння острова, але
як осмислення законів природи розумом [13, с.15].
Найпрозаїчніший факт – виготовлення столу та стільця або випал
глиняного посуду – сприймається як новий героїчний крок Робінзона у
боротьбі за створення людських умов життя. Продуктивна діяльність
Робінзона відрізняє його від шотландського матроса Олександра Селкірка,
який поступово почав забувати усі навички цивілізованої людини і впав у
напівдикий стан.
Як героя Дефо обрав звичайну людину, щоб підкорити життя
господарським шляхом, як і сам Дефо, як і багато інших, також були
звичайними людьми того часу. У літературі вперше з’явився такий герой,
уперше описано його щоденну працю.
Як “природна” людина, Робінзон Крузо не “одичавів” на безлюдному
острові, не піддався відчаю, а створив цілком нормальні умови для свого
життя. На початку роману він нехороша людина, він безвідповідальний і
ледачий. Це показує його повну безпорадність, його небажання брати участь
у нормальній людській діяльності. У нього просто був вітер у голові. І ми
 18

бачимо згодом, освоюючи цей життєвий простір, навчаючись володіти

різними знаряддями та виконувати різні дії, як він стає іншим, бо знаходить і
сенс, і цінність людського життя. Це перший сюжет, який потребує уваги –
реальний контакт людини з предметним світом, як виробляється хліб, одяг,
житло тощо. Коли він вперше випік власний хліб, а це сталося через багато
років після того, як він оселився на острові, він сказав, що ми не знали, через
скільки різних трудомістких процедур потрібно пройти, щоб отримати
скибочку звичайного хліба.
Робінзон – чудовий господар і організатор. Він вміє використовувати
можливості і досвід, вміє прораховувати і прогнозувати. Як землероб, він
точно розраховує, скільки грошей він може отримати з посіяного ячменю та
рису, коли і яку частину врожаю він може використовувати в їжу,
резервувати, зберігати та сіяти насіння. Він вивчав ґрунтово-кліматичні
умови і дізнався, де сіяти в дощовий сезон, а де в сухий сезон.
“Чисто людський пафос підкорення природи, – пише А. Елістратова, –
змінює в першій і найважливішій частині “Робінзона Крузо” пафос
комерційних авантюр, роблячи надзвичайно захоплюючими навіть самі
прості подробиці “праці і днів” Робінзона, які захоплюють уяву, бо це
історія, всепереможної праці” [11].
Дефо передає Робінзону свої думки, вкладаючи в його уста
обґрунтовані погляди. Робінзон уособлює віротерпимість, любить свободу і
людяність, ненавидить війну, засуджує жорстокість винищення корінного
населення, що проживає на землях, окупованих білими колоністами. Він
черпає натхнення у своїй праці.
В описі робочих процесів автор “Робінзона Крузо” виявляє, крім
іншого, чималу винахідливість. Для нього робота – не звичка, а приємний
досвід пізнання світу. У тому, що робить його герой на острові, немає
нічого неймовірного, далекого від реальності. Навпаки, автор намагається
описати розвиток кар’єрних навичок максимально зв’язно і навіть емоційно,
наводячи факти. У романі ми бачимо, що після двох місяців невтомної праці
 19

Робінзон нарешті знайшов трохи глини, зібрав її, приніс додому та почав
працювати, але все, що він отримав, — це два великі потворні глиняні
горщики.
До речі, як зазначають дослідники, герой Дефо спочатку не тільки
створював такі речі, процес виробництва яких сам автор добре знав із
власного досвіду, а отже, зміг достовірно описати всі “муки творення”. Це
повною мірою відноситься і до випаленої глини, оскільки з кінця 17 століття
Дефо був співвласником цегельного заводу. Робінзону знадобився майже рік
зусиль, щоб отримати з його рук “акуратні речі правильної форми” “замість
незграбних грубих виробів” [22, с.12].
Але головне в поданні праці для Даніеля Дефо навіть не результат, а
емоційне враження – почуття захоплення і задоволення від того, що він
створив своїми руками, долаючи перешкоди, яке пережив його брат-герой:
“Але ніколи я, здається, так не радів і не пишався своєю кмітливістю як у
той день, коли мені вдалося зробити трубку”[10], — розповідає Робінзон.
Відчуття захоплення і насолоди “плодами своєї праці” схоже на відчуття
після будівництва куреня.
З погляду розуміння впливу праці на особистість і, отже, впливу
трудових зусиль людини на навколишню дійсність найцікавішою є перша
частина роману “Робінзон Крузо”. У першій частині роману герой
самотужки досліджує дикий світ. Поступово Робінзон опанував мистецтво
різьблення та приготування страв, лову та приборкання кіз, від
елементарних видів роботи він підніс до найскладніших, спираючись на свій
досвід та знання природних законів. Але водночас герой починає
переосмислювати цінність життя, виховувати свою душу, опановувати
життєві інтереси та пристрасті. Дослідники творчості Д. Дефо вважають, що
тривалий процес освоєння Робінзоном гончарної справи символізує процес
приборкання героєм гріховних схильностей і вдосконалення власної
природи. І, якщо початковий психічний стан героя відчайдушний, то робота,
 20

подолання, читання Біблії та роздуми роблять його оптимістом, який завжди

знайде причини “дякувати провидінню”[28, с.33].
Протягом усього роману Д. Дефо іронічно відзначає, що його герой має
гордість і завищені уявлення про свої можливості. Це найбільш яскраво
проявляється у епізоді з будівництвом величезного човна, коли Робінзон
"радіє своїй винахідливості, не думаючи про труднощі, які можуть
виникнути". Однак ця манія величі також виявляється у його початковому
намірі збудувати загороду для кіз на величезній території; перегортанням у
створенні перевантаженого парусного плоту; та перевищенням розмірів
печери, яка стає доступною для хижаків та менш безпечною. Незважаючи на
присутню іронію, автор показує велику симпатію до людини, яка приймає на
себе велику роботу та навіть скаржиться на постійний брак часу.
Цей факт, який на перший погляд здається абсурдним з точки зору
безлюдного острова, є, по-перше, ще одним доказом “суспільної природи
людини”, а по-друге, він прославляє працю як найефективніший засіб проти
відчаю та безнадії.
У всіх пригодах Робінзона Крузо має місце просвітницький
експеримент автора, що складається з двох етапів – виховання та
випробування природної людини. У вужчому розумінні – це експеримент з
виховання та самовиховання природної людини працею та випробування
духовної зрілості, моральних сил особистості через працю. Дефо досліджує
складний процес формування та розвитку особистості, а також роль праці у
цьому процесі. Представлена ним еволюція свідомості природної людини
Робінзона Крузо підтверджує вірність основних просвітницьких концепцій
щодо природи людини: по-перше, людина навіть у природному середовищі
залишається "суспільною істотою"; по-друге, самотність є не природнім
станом.
Все життя героя на острові є процес повернення людини, волею долі
поставленої у природні умови, у суспільний стан. Таким чином, Дефо
виступає проти попередніх уявлень про суспільний устрій, просвітницьку
 21

програму поліпшення життя людей і суспільства. Тому праця у творчості

Даніеля Дефо є елементом самовиховання та самовдосконалення особистості
героя.
Дефо описує історію безлюдного острова таким чином, що стає
зрозуміло: процес постійного пізнання світу і невтомної праці є природним
станом людини, що дозволяє їй знайти справжню свободу і щастя,
приносячи “хвилини невимовної радості”[7]. Таким чином Даніель Дефо,
який готувався до духовної кар’єри і, безумовно, був щиро віруючим, і
Дефо, який викладав найпрогресивніші погляди свого часу, довели, що вся
історія цивілізацій — це не що інше, як освіта людини людською працею.
У романі "Робінзон Крузо" Дефо відтворив концепцію визначальної
ролі праці у прогресівному розвитку людини і суспільства, що відповідає
найпрогресивнішим демократичним ідеям раннього Просвітництва.
Використовуючи острівну тематику, як Джон Локк у своїй роботі про
державне управління, Дефо, через життя Робінзона, підкреслює важливість
праці у суспільному прогресі та формуванні матеріальної та духовної основи
суспільства. Герой роману стає символом величної праці та розумової
творчості, яка вперше в історії світової літератури набуває значущості через
художній твір. Це є виразною критикою як феодального минулого, так і
буржуазного суспільства початку XVIII століття. Для Дефо праця та
творчість розуму є ключовими для глибоких змін у світі. І завдяки праці на
безлюдному острові, виникає своєрідна міні-цивілізація, створена розумною
"природною" людиною [19, с.16].
Герой Дефо став живим втіленням просвітницьких уявлень про
сучасну людину як людину “природну”, яка не виникає в історії, а дарована
самою природою.
У романі дослідники вбачають вкладений письменником глибокий
філософський зміст, згідно з яким боротьба Робінзона – це шлях людства до
цивілізації. Так, він спочатку побудував житло, потім обпалив глиняний
посуд, далі приручив диких тварин, виростив овочі й хліб, а наприкінці
 22

здобув раба й став господарем острова. Усього цього герой зміг досягти
завдяки розуму й праці.

2.2. Роль зовнішніх факторів у формуванні енергії та

заповзятливості головного героя роману
У романі "Життя і дивовижні пригоди Робінзона Крузо" Дефо
відводить природі особливе місце. За словами А. А. Єлістратової, вона
виступає не лише як тло для розвитку життєвих пригод головного героя, але
й як інструмент для випробування його фізичних та моральних можливостей.
Сама ідея "підкорення природи" відображається у романі, перетворюючи
торговельний пафос першої частини книги і роблячи навіть найпростіші
аспекти праці Робінзона надзвичайно цікавими [11, с. 118]. Крім цього, Дефо
яскраво показує, як природа змінюється через вплив людської діяльності у
своєму творі.
Письменник-просвітитель Дефо відразу на початку роману яскраво
демонструє протистояння людини і природних сил. Коли Робінзон вирушає у
свою першу подорож на кораблі, він опиняється в екстремальній ситуації –
спочатку у сильній бурі, а потім в жорстокому штормі. Дефо вдається
передати атмосферу стихійної природи через очі героя, який описує, як море
утворює високі хвилі, що періодично обрушуються на корабель (the sea went
mountains high, and broke upon us every three or four minutes)» [10, с. 25]. Під
час шторму герой непосредственно стикається з руйнівною силою моря,
спостерігаючи сцени аварії суден та поведінку людей, що опинилися на
терплячому лихо кораблі. Два судна зірвало з якорів і віднесло у відкрите
море, ніби напризволяще (two ships being driven from their anchors, were run
out of the roads to sea at all adventures) »,« на судах були обрубані всі щогли
(being deep loaden)» [10, с. 25] «капітан і боцман молилися, чекаючи, що
корабель ось-ось піде на дно» [10, с. 26].
Втім, крім приголомшливого, страхітливого впливу морська стихія
пробуджує в Робінзоні Крузо душевні муки і голос совісті. Він негайно ж
 23

згадує вмовляння батька, сльози матері, і навіть дає клятву, що якщо

залишиться в живих, то «послухає батьківських порад і ніколи більше не
піддасть себе подібній небезпеці (I would take my father's advice, and never run
myself into such miseries as these any more)» [10, с. 23].
Таким чином, ще на початкових сторінках Дефо визначив дві основні
протилежні сторони у своїй книзі: Людину та Природу, яка може не лише
вразити, але й захопити людей, а також впливати на їхні думки та дії. Далі
автор веде читача до початку своєрідного експерименту, в результаті якого,
згідно з просвітницькою концепцією, природа має підкоритися знанням та
досвіду цивілізованої людини. Зі свого боку, людина повинна навчитися
поважати природу та, в певному розумінні, підкорятися їй.
Перший крок до подолання руйнівних сил природної стихії Робінзон
Крузо зробив, відбиваючись від хвиль і уникнувши їхнього захоплення у
відкритому морі. Ось як герой описує змагання з хвилями, що майже
потопили його, перш ніж він вирушив на берег острова: «море кипіло, ледь
не наздоганяло мене, мов гнівний ворог, з яким я не мав сил і засобів
боротися» (for I saw the sea come after me as high as a great hill, and as furious as
an enemy, which I had no means or strength to contend with)» [10, с. 56].
Він докладає великі зусилля, щоб вибратися на берег безлюдного острова, де
він відчував би себе в безпеці: море не могло досягти його (free from danger,
and quite out of the reach of the water)» [10, с. 57]. Проте очікувана "безпека"
виявилася ілюзією: острів зустрів героя загадковою невідомістю.
Після першого захвату від свого несподіваного порятунку і після
огляду навколишнього, щоб з'ясувати, куди він потрапив і що робити далі,
Робінзон Крузо розуміє, що "навіть врятований, він не позбавлений
подальших страхів і проблем" [10, с. 58]. Він був у безвихідному становищі,
позбавлений одягу, їжі та зброї, за винятком ножа. Невідомо було, чи є на
острові хижі звірі. Все це викликало у Робінзона відчай, проте він, будучи
розумним і наполегливим, знайшов вихід з цієї ситуації. Як відзначає А. І.
Вулис, Робінзон Крузо вибирає між двома можливостями: просто
 24

продовжувати існування або жити згідно з обраною метою, яка

перетворюється на більш складний рівень за виживанням [24, с. 121]. Герой
робить єдине правильне рішення: вижити у невідомому середовищі з метою
якомога швидше повернутися додому, хоча він усвідомлює, що це буде
непростим завданням. "Моя доля стала очевидною: я був на острові,
оточеному морем, і поблизу не було нічого, окрім декількох віддалених
скель" (I saw my fate to my great affliction, that I was in an island environed
every way with the sea, no land to be seen, except some rocks which lay a great
way off)», – констатує він свої спостереження [10, с. 64]. І так починається
подорож Робінзона Крузо до безлюдного острова, його постійна боротьба за
виживання, а також перетворення багатьох його попередніх уявлень.
Спочатку Робінзон вирішує спробувати організувати своє життя на
острові, незважаючи на труднощі, які можуть виникнути. Для цього він
здійснює кілька походів на розбитий корабель, які закінчуються
катастрофою. Дефо детально описує, як Робінзон завзято перевозить на плоту
речі з корабля, доки не набирає все необхідне; як він ставить намет і захищає
своє житло від небезпеки; як довго він оберігається від хижих тварин і
канібалів, які, за його підозрами, можуть жити на острові; і як він починає
вести щоденник. З усіх цих дій Робінзона стає зрозуміло, що він прийняв
своє становище і зосередився на забезпеченні свого існування. "Раніше я
постійно спостерігав за морем, сподіваючись побачити корабель; але тепер я
вже відмовився від цього марного очікування і зосередився на тому, як
полегшити своє існування" – визнається Робінзон Крузо [10, с. 76].
Таким чином, природа безлюдного острова викликає зацікавленість у
Робінзона Крузо, перш за все, з практичних міркувань. Після довгого
перебування на кораблі його першим місцем для сну на землі стає "товсте,
густо гіллясте дерево, яке нагадує ялину, але має колючки" (a thick bushy tree
like a fir, but thorny)» [10, с. 58], і, як він сам визнає, на цьому місці йому
"вдалося відмінно виспатися" [10, с. 79]. Він був, безумовно, радий тому, що
на ранок «погода прояснилася, вітер вщух, і море більше не вирувало і не
 25

здіймалося» [10, с. 58 – 59], оскільки він легко дістався на плоту до

напівзруйнованого корабля і перевіз на берег багато корисних речей, під час
огляду околиць у пошуках місця для оселення, він перш за все звернув увагу
на найбезпечніші та найзручніші місця. Основними критеріями при виборі
були для нього "здорова місцевість та близькість до прісної води" (health and
fresh water)» [10, с. 69], щоб площа мала захист від нападу хижаків, «як
двоногих, так і чотириногих» [17, с. 49]. Головне було, щоб з цього місця
було видно море, щоб у випадку, якщо з'явиться який-небудь корабель, він не
пропустив нагоди врятуватися. Після тривалих пошуків героєві нарешті
вдалося знайти "невелику рівну галявину на схилі пагорба, під крутим
обривом, який виглядав майже як стіна" (a little plain on the side of a rising hill,
whose was steep as a house-side)» [10, с. 69]. Там він встановив намет і пізніше
виробив печеру, що свідчить про те, що природа спочатку була прихильною
до мандрівника і надала йому притулок.
Проте, протягом першого року на безлюдному острові, Робінзон Крузо
стикається з різними природними явищами, які різноманітно впливають на
його життя, внутрішній світ і формують його характер, змушуючи його
вчиняти різні дії. Наприклад, під час раптової грози Робінзон зробив
висновок, що запаси пороху, врятовані з корабля, потрібно зберігати так, щоб
вони не вибухнули від удару блискавки. Для цього він зробив скрині, в які
розмістив весь порох, і приховав їх у щілини скель. Сильний землетрус
призвів до обвалу стін в його печері, на побудову яких Робінзон витратив
багато часу і зусиль.
«Жахливий ураган, (a most dreadful hurricane)» [10, с.88],
супроводжуваний проливним дощем, змусив його вирішити створити в
огорожі отвір для стоку води, щоб уникнути затоплення печери. Крім того, це
змусило його задуматися про те, щоб знайти більш безпечне місце для
проживання, ніж на вершині гори.
Ще одним випробуванням для Робінзона Крузо стала "жахлива спека
при повному безвітрі (great heats and no breeze)» [10, с. 84], що змусила його
 26

адаптуватися до природних катаклізмів. У такій погоді, коли немає

можливості полювати, він витрачає всі свої зусилля на розвиток свого
господарства.
Відчуваючи гостру необхідність у різних інструментах для
будівництва, герой намагається використовувати природні матеріали.
Наприклад, не маючи лопати, без якої не обійтися під час копання печери,
він знаходить у лісі "дерево, яке в Бразилії відоме як залізне за свою
надзвичайну твердість"[10, с. 82], і зі значними зусиллями виготовляє з нього
обрубок у формі лопаті.
За словами Аліка Уеста, у романі Дефо постійно демонструється
"творча сила людини" [23, c. 31], яка прагне досягти своєї мети незважаючи
на ворожість стихії.
Під час щоденних обходів лісу в пошуках їжі герой Дефо зробив багато
корисних відкриттів. Наприклад, він помітив велику кількість птахів, що
мешкали в лісових чагарниках острову. Робінзон Крузо з цікавістю вивчав
їхню поведінку та зовнішність, порівнюючи з відомими йому видами. Він
звертав увагу на їхні крики, забарвлення пір'я та форму дзьоба, але основне
для нього було питання про те, чи можна використовувати їх як їжу. "Це був
схожий на нашого яструба вид: пір'я та форма дзьоба були схожі, але кігті
були коротші. М'ясо вже було неприємного смаку, тому воно виявилося
неїстівним", – ділиться Робінзон своїми враженнями про одного з пернатих
мешканців острова [10, с. 64]. Говорячи про інших убитих птахів, «схожих на
качок» [10, с. 80], він з задоволенням констатує факт, що «їх м'ясо виявилося
дуже смачним» [17, с. 40].
Робінзона Крузо цікавлять не лише тварини, що блукають по лісах
острова, але він дивиться на них виключно як на потенційний джерело їжі
для себе. Він регулярно записує в свій щоденник, скільки зайців та кіз він
вже вбив. М. Я. Нерсесова зауважує, що Робінзон Крузо ставиться до тварин
з особливою "гастрономічною любов'ю": хоча вони можуть бути його
 27

друзями, він завжди пам'ятає, що вони – це майбутня їжа для нього [10, с.
21].
Внаслідок постійного спостереження за мешканцями лісів острова,
Робінзон вирішує навчити птахів слухати його та завести домашню худобу,
щоб "забезпечити собі їжу на той час, коли закінчаться запаси зарядів та
пороху"[10, с. 84]. Початковим етапом у цьому напрямку стало приручення
та вирощування пташенят особливої породи диких голубів, які будують
гнізда не на деревах, як наші звичайні голуби, а в щілинах скель (a kind of
wild pigeons, who built not as wood pigeons in a tree, but rather as house pigeons,
in the holes of the rocks)» [10, с. 85]. Цей експеримент завершився неуспіхом,
оскільки пташенята відлетіли, як тільки у них вирісли крила. З прирученням
диких кіз Робінзону пощастило набагато більше. Він ретельно описує, як
ставився до першого підпитого козеняти, як потім, придбавши кілька інших,
розпочав будівництво загонів, щоб вони не втікали у ліс. "Я часто носив їм
ячмінні колоски або жменьку рису і годував з рук, так що вони ходили за
мною", – ділиться Робінзон досвідом приручення диких тварин [10, с. 140].
Уже через два роки у нього було величезне стадо з сорока трьох голів,
«невичерпний запас козячого м'яса і молока» [10, с. 140].
Особливим, неочікуваним звершенням Робінзона Крузо стало його
втягнення у землеробство. Одного разу поблизу свого притулку він
здивувався виникненню незвичайного для цього регіону ячменю та рису. Цей
епізод шокував Робінзона так сильно, що він почував це як щось надзвичайно
(It startled me strangely)» [10, с. 86] поки не згадав, що декілька тижнів тому
розсипав мішок з насінням рису та ячменю у цьому самому місці. Навіть
коли він зрозумів, що є природне пояснення цього "дива", Робінзон вбачав у
цьому «знак провидіння» [10, с. 87], оскільки з усієї кількості зіпсованих
гризунами зерен ячменю та рису, лише декілька змогли прорости в плідний
грунт. Ретельно відібравши кожне зерно, він вирішив знову посіяти весь
урожай, але через посуху втратив урожай. Ця неприємність спонукала
 28

Робінзона ретельно вивчати пори року, що допомогло виділити сухий період

– літо, та дощовий – зиму.
Таким чином, Робінзон Крузо поступово випробовує перенести окремі
аспекти цивілізації у дике середовище, перемагаючи природу своїм
інтелектом, наполегливістю та енергією. Природа поступово підкоряється
його зусиллям, дозволяючи йому користуватися її ресурсами. З часом
Робінзон починає збирати добрі врожаї ячменю і рису, навчається пекти хліб.
Поступово він переходить від простого використання природних дарів до
бажання не лише зберігати, а й розвивати їх.
Незважаючи на його прагматичний підхід до природного середовища,
Робінзон також захоплюється його красою. Він відзначає "чудові савани або
луки, рівні і гладкі, вкриті травою" (pleasant savannas, or meadows, plain,
smooth, and covered with grass)» [10, с.102], що тяглися вздовж струмка;
помічає виноградні лози, кучеряві на стовбурах дерев, і «розкішні грона
(clusters of grapes)» [10, с. 102] вже дозрілих ягід. «Вся околиця зеленіла,
цвіла і пахла, точно сад, в якому кожна рослина блищала красою весняного
вбрання (the country appeared so fresh, so green, so flourishing, everything being
in a constant verdure, or flourish of spring, that it looked like a planted garden)» –
захоплено вигукує Робінзон [10, с. 103].
Характерна особливість ставлення Робінзона Крузо до природи полягає
в тому, що він володіє нею як справжній власник. Він захоплюється красою
острова, але сприймає її виключно як свою власність, відчуваючи при цьому
гордість і задоволення як повноправний господар. "Я цар і господар цієї
землі," – відзначає герой, – "мої права на неї беззаперечні, і якщо б я міг
перенести її в цивілізований світ, вона стала б таким самим надбанням для
мого роду, як маєток англійського лорда." [10, с. 103].
Робінзон іноді замислювався про своє минуле життя в цивілізованому
світі і визнавав, що він більше не має з ним ніяких зв'язків. Цей світ не
пробуджував в ньому жодних надій або бажань, оскільки він мав все, що
можна було б побажати. "Я був володарем мого острова, якщо хочете, можна
 29

було сказати, що я вважав себе королем або імператором. У мене не було

конкурентів, ніхто не осмілювався суперечити моїй владі, я не мусив
ділитися нею з кимось іншим. Я міг би наповнити кораблі зерном, але мені
це не потрібно було, я сіяв лише стільки, скільки мені потрібно було..." –
Робінзон Крузо переконано висловлює переваги свого життя на безлюдному
острові [10, с. 125 –126].
Проте, за Дефо, очевидно, не стояло мети превозносити "природний"
стан над цивілізованим. "Увесь час – дні за днями, можна сказати, – я
живописно уявляв собі, яким би став, якби мені не вдалося врятуватися з
корабля. Якби я вижив, я би проживав як дикий", – Робінзон Крузо виражає
свої здивування та жах під час роздумів над "природним" станом [10, с. 127].
Головною метою його на безлюдному острові, зауважує Д. М. Урнов, стає
"не занадто просто жити в дикості, а навпаки – витягнути дикунство з так
званої "простоти" [21, с. 23].
Отже, під впливом природного оточення цивілізована людина
навчилася оцінювати лише те, що можна використати у конкретний момент.
Вона осмислила, що матеріальне благополуччя має вартість для нас лише
тоді, коли воно може задовольнити наші потреби. «Безліч багатств, що ми
накопичуємо, приносить нам задоволення лише у тому обсязі, в якому ми
можемо ними користуватися, і нічого більше», – переконується герой Дефо
[17, с. 26]. Називаючи гроші «ні на що не придатним мотлохом (the nasty,
sorry, useless stuff lay)» [10, с. 126], Робінзон висловлює скаргу на те, що він
не може обміняти їх на корисніші предмети, такі як насіння ріпи та моркви
або пляшки чорнила. Дослідник Роберт Фокс наголошує, що важливою
рисою світу Робінзона Крузо є «чітке розуміння значення матеріальних
речей» [30, с. 44], яке виникає з глибокої взаємодії людини з природою.
Безперечно, герой Дефо – це людина цивілізована, що володіє
знаннями та досвідом, набутими у цивілізованому світі, майстерно
використовує матеріальні блага та прагне збільшити їх кількість. Але в той
же час він є тим, хто відокремлений від цивілізації, і його основними
 30

якостями є працьовитість, терпіння та винахідливість. Усю свою

інтелектуальну вправність та енергію він використовує тільки для підкорення
природи, для боротьби з самим собою, а не для взаємодії з іншими людьми,
що він анітрохи не скаржиться на це. «Так я жив на своєму острові, спокійно
та мирно, повністю підкорившись волі Божій та вірячи у провидіння. Це
життя було кращим, ніж те, яке я міг би вести, оточений людським
суспільством; кожного разу, коли я сумував за тим, що я не чую людської
мови, я запитував себе, чи не краще моє спілкування з власними думками та
в молитвах і хвалі Богові, ніж найвеселіші забави в людському оточенні? » –
Робінзон Крузо розділяє цю думку з радістю [10, с. 131].
Напевно, життя у самотності на острові дозволяло Робінзонові відкрити
справжню велич у звичайних речах, таких як кішки, собаки, папуги, і навіть у
вірному товариші П'ятниці. Із часом вони встановили гармонійні відносини,
які тривали до того часу, поки на острові не з'явилися інші люди. Однак
перша зустріч Робінзона з іншими людьми сталася, коли його порятували від
кровожерливих дикунів – старого індіанця, батька П'ятниці, і іспанців. Ці
поселенці не завдали шкоди природному середовищу острова; навпаки, разом
із Робінзоном вони старанно працювали над збіром врожаю, плетінням
кошиків для зерна та доглядом за козами. Проте, коли на острів прибули
ворогуючі між собою англійці, безлюдний острів перетворився на поле
битви.
 31

ВИСНОВКИ

Епоха Просвітництва характеризується інтенсивним розвитком

філософії та культури, а також боротьбою за природні права людини проти
феодального устрою. У цей час з'явилася ідея «природної людини». Робінзон
Крузо виступає як перша «природна людина» в європейській літературі
епохи Просвітництва, що означає, що він перенесений зі звичного оточення
до природного середовища, де йому доводиться пристосовуватися до нових
умов існування.
Творчість Д. Дефо є важливим етапом у розвитку англійської
літератури, де на передній план виступає проблема розумного і
справедливого перетворення суспільства, а також вплив подій, природних та
соціальних умов на формування особистості людини. Соціальна тематика,
що виникла у публіцистиці Дефо, знаходить своє відображення у його
романах поряд із проблемою взаємин людини з природою.
Роман Даніеля Дефо "Робінзон Крузо" має жанрову своєрідність, яка
сполучає риси багатьох жанрів, таких як пригодницький, просвітницький,
роман виховання, духовна автобіографія та інші. Автор за допомогою
мемуарно-щоденникової форми розповіді, реалістичного зображення подій і
простих мовних засобів досягає правдоподібності та внутрішньої глибини
персонажа.
Примусове перебування головного героя на безлюдному острові, де він
провів двадцять вісім років, постійно змагаючись з природними силами,
викликало його виживання і самовдосконалення під впливом дикої природи, і
становить основу сюжету роману "Робінзон Крузо".
Основною особливістю цього роману є його достовірність, яку
досягається за допомогою художніх прийомів, таких як елементи мемуарного
та щоденникового жанрів, умисних помилок у викладі деталей і докладного
опису. Крім того, в описі використовується лише те, що Робінзон зустрічає
 32

по мірі освоєння острова, що пояснює відсутність пейзажних замальовок і

докладних описів характерів.
Дефо з самого початку відділяє дві сторони – Людину та Природу.
Через свого героя він показує, що людина, яка наділена розумом, може
завдяки силі волі і наполегливій праці не лише подолати природні
катаклізми, але й підпорядкувати собі навколишній світ природи,
використовуючи його ресурси і ще й збільшуючи їх. Хоча спочатку Робінзон
був цивілізованою людиною, він успішно досяг гармонії з природою.
Варто відзначити, що лише завдяки працьовитості та турботливому
ставленню до господарства Робінзон Крузо зміг розкрити всю глибину та
розмаїття природних дарів острова. Тільки через розумне використання
природних ресурсів, прагнення їх зберегти і розвивати, герой Дефо виявився
в здатним здобути перевагу над природними силами та стати справжнім
господарем безлюдного острову.
Проведений аналіз твору Д. Дефо свідчить про те, що проблема
взаємодії людини з її оточенням, як природним, так і соціальним, є типовою
для просвітницької думки Західної Європи, і ця тематика знайшла
відображення в романістиці англійського письменника XVIII століття. Дефо,
у свою чергу, виступив новатором, відобразивши у своїх творах сучасне
суспільство та його соціальні взаємозв'язки. Він ясно показав, як змінюється
характер та доля людини під впливом соціальних умов. Ці ідеї та
дослідження знайшли продовження в реалістичному романі XIX століття в
Західній Європі, де центральною темою стало вивчення особистості та її
взаємозв'язків з оточенням, що відобразилося у творчості таких
письменників, як Ч. Діккенс, У. Теккерей та інші.
 33

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Анікст, А. Б. Робінзон Крузо / А. Б. Анікст // Даніель Дефо.

Нарис життя і творчості / А. Б. Анікст. – Детгиз, 1957. – с.58-107.
2. Брандис Є. Нащадки Робінзона Крузо / Про Робінзонаду світу //
Всесвіт. 1970. № 7. С. 157-160.
3. Девдюк І. Курс лекцій з історії англійської літератури (від
давньої літератури до кінця XVIII ст.). Івано-Франківськ, 2019. С. 55-84.
4. Девдюк І. Література Просвітництва: напрями, жанри, стилі,
концепція героя // Зарубіжна література в школах України. 2005. № 2. С. 2-4.
5. Девдюк І. В. Бароко. Класицизм. Просвітництво. Зарубіжна
література ХVІІ–ХVІІІ ст. : навчальний посібник / І. В. Девдюк. –
ІваноФранківськ : Видавець Кушнір Г. М., 2021. – 180 с.
6. Дефо Д. Робінзон Крузо / Д. Дефо; пер. з англ. // Бібліотека
пригод. – Х.: Вид. дім "Школа". – 2012. – С. 173-414.
7. Давиденко Г. Й., Величко М. О. Доба Просвітництва. Творчість
Д. Дефо, Д. Свіфта // Давиденко Г. Й., Величко М. О. Історія зарубіжної
літератури ХVII-XVIII століття: навчальний посібник. Київ: ЦУЛ, 2007. С.
86-105.
8. Довбня Л. Словник до твору Даніеля Дефо «Робінзон Крузо» // 85
Всесвітня література. 1999. № 3. С. 8-9.
9. Даніель Дефо. Його життя та літературна діяльність/А.В.
Кам'янський// Данте. Дефо. Г.-Х. Андерсен. Ренан. Ібсен: Біогр. Оповідання/
Упоряд., заг. ред. та післясл. Н.Ф. Болдирєва. – Черкаси. 2015. – 456 с.
10. Дефо, Д. Робінзон Крузо/Д. Дефо: пер. М. Шишмарьової. К: 1992.
364 з.
11. Елістратова А. Англійський роман епохи Просвітництва /А.
Єлістратова. – К.: 1966. – 476 с.
12. Зарва В. А. Просвітництво: тлумачення, витоки, сутність // Слово
і час. 2009. № 4. С. 42-52
 34

13. Катеринчук О. М. «Робінзон Крузо» як сюжетна модель світової

робінзонади // Всесвітня література. 2004. № 10. С. 15-16.
14. Лазірко Н. О. Роман Д. Дефо «Робінзон Крузо»: відображення
принципів просвітницької філософії // Теоретико-історичний нарис.
Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка м.
Дрогобич. 2021. 6 с.
15. Лімборський І. В. Просвітництво поза канонами і стереотипами:
Основні тенденції в світлі сучасних інтерпретацій // Заруб. літер. в навч.
закладах України. 2003. № 5. С. 52-57.
16. Лімборський І. В. Просвітництво у дзеркалі постмодерного
світу // Всесвітня література та культура. – 2007. – № 10. – С. 2-4.
17. Література ХVІІ–ХVІІІ століття / Уклад.: І.О. Цюряк, А.М.
Чернишова, І.В. Грушак. Житомир: Вид-во ЖДУ ім. Івана Франка, 2024. 65 с.
18. Наливайко, Д. С. Просвітництво та його мистецькі напрями / Д.
С. Наливайко // Мистецтво: напрями, течії, стилі / Д. С. Наливайко. – Київ:
Мистецтво, 1981. – с. 171 - 223.
19. Ніколова О. О. Міфопоетичний аспект роману Д. Дефо «Життя
та пригоди Робінзона Крузо». Вісник Запорізького національного
університету : Збірник наукових праць. Філологічні науки. 2012. № 2. С. 14-
17.
20. Помазан І. О. Історія зарубіжної літератури ХХ століття: навч.
для студентів гуманітар. ф-тів вузів /І. О. Помазан; Р. укр. акад., [каф.
українознав.] Харків: Вид-во НУА, 2016. 264 с.
21. Стрілецький О. «З особливої ласки провидіння» (Система уроків
по вивченню творчості Д. Дефо) // Зарубіжна література в навчальних
закладах. 1996. № 11. С. 7-9. Урнов Д. М. Дефо. М., 1990. 253 с.
22. Сніжко Л. П. Батько Робінзонади / Л. П. Сніжко // Зарубіжна
література. 2003. № 1 (305). С. 12 – 15.
 35

23. Синило, Г. В. Вступ /Г. В. Синило // Історія німецької літератури

XVIII століття: навчальний посібник / Г. В. Синило. – Одеса: виш. шк., 2013.
– с. 3- 47.
24. Сеттарова, М. Д. Просвітительські ідеали Д. Дефо в романі
"Робінзон Крузо" / Всесвітня література та культура. Всесвіт. 2020. № 7–8. С.
121–123.
25. Тупиця Д. В., Козачук А. М., Хронологічно маркована лексика у
перекладах роману Д. Дефо “Робінзон Крузо”: контрастивний
аспект Матеріали V Всеукраїнської науково-практичної конференції
«Сучасна філологія: теорія та практика». 2023. Том І (Статті)., 1. с. 383-389.
26. Урнов, Д.М. Дефо/Д.М. Урнов: серія "ЖЗЛ". – Молода гвардія,
1978. – Вип. 4 (575). – 256 с.
27. Шалагінов Б. Література просвітницького раціоналізму в
Англії // Б. Шалагінов. Зарубіжна література від античності до початку ХІХ
сторіччя. К., 2004. С. 266-267
28. Янчук О. Жанр «Робінзонади» в українській та світовій
літературі: питання типології. Всесвітня література в середніх навчальних
закладах України. 2020. № 2. С. 32–34.
29. Defoe D. The True-born Englishman / D. Defoe. – Режим доступу:
http://www.luminarium.org/editions/trueborn.htm
30. Volosova T. D., Hecker M. J., Rogoff V. V. English Literature / T. D.
Volosova, M. J. Hecker, V. V Rogoff. – M.: "Prosveshcheniye", 1974. – 137 p.