Губернія- головна адміністративно-територіальна одиниця державного, місцевого, фінансового та

поліцейського управління в Російській імперії із 1708 р.

Повіт- адміністративно-територіальна одиниця, що існувала на українських землях із другої

половини ХV-ХХ ст.

Волость- дрібна адміністративно- територіальна одиниця, із якої складався повіт.

Генерал-губернаторство - адміністративно-територіальна 1 політична одиниця в Російській

імперії в 1775—1917 рр., до складу якої входила одна або кілька губерній.

Смуга осілості – територія компактного проживання Єврейського населення, що існувала В Росії в

1791—1917 рр., за межами якої йому було заборонено селитися.

Поміщики - землевласники, які становили панівну суспільну верству в Російській державі в ХѴ - на

початку ХХ ст. на українських землях у її складі

Коронний край - адміністративно-територіальна одиниця Австрійської імперії (із 1867 р. - Австро-

Угорщини) у ХVІІІ - на початку ХХ ст.

Русини - самоназва українського населення на українських землях у складі Австрійської імперії.

Комітат (від латин. - округ) - адміністративно-територіальна одиниця в Угорщині та на

Закарпатті під час його перебування у її складі.

1791 р. - запровадження російською владою «смуги осілості» для єврейського населення.

Друга половина ХѴІІІ ст. - входження українських регіонів Слобідської, Лівобережної,

Правобережної і Південної України до складу Російської, а Східної Галичини і Північної Буковини
до складу Австрійської імперій.
На українські землі було поширено загальноімперський адміністративно-територіальний устрій.
Було запроваджено поділ на губернії, які, у свою чергу, поділялися на повіти, а останні на волості.

Крім дев'яти губерній, які неофіційно вважалися «малоросійськими», (див. схему

«Адміністративно-територіальний устрій та регіональний поділ українських етнічних
територій у складі Російської імперії») українські землі в першій половині ХІХ ст. частково
входили до Воронезької, Курської, Мінської, Люблінської губерній, Бессарабської області, земель
Війська Донського та Війська Чорноморського.

Наприкінці ХѴІІІ- у першій половині XIX ст. імперський уряд почав запроваджувати нові
адміністративно-територіальні одиниці генерал-губернаторства (див. схему). Влада генерал-
губернатора, особливо на підкорених імперією землях, мала характер військової диктатури. Він
був наділений практично необмеженими повноваженнями, зосереджуючи військову,
адміністративну, судову та фінансову владу. Ця форма управління для підпорядкування й
русифікації неросійських регіонів імперії.
Українські землі під владою Російської імперії майже повністю, крім Харківщини, входили до
«смуги осілості». Уперше її було визначено російським урядом У 1791 р. з метою запобігання
переселення євреїв до інших губерній і захисту російського підприємництва від єврейської
конкуренції. Це стало порушенням одного з природних прав людини на вільний вибір місця
проживання. Імператор Микола 1 додав до цих обмежень заборону євреям проживати у містах,
зокрема в Києві, Миколаєві, Севастополі, козацьких і державних селах Полтавщини. У багатьох
інших містах було створено спеціальні квартали, де мали проживати лише євреї.

На приєднаних землях влада утворила коронний край Королівство Галичини і Лодомерії із

центром у Львові, до складу якого увійшли українські (Східна Галичина та Північна Буковина) та
польські (Західна Галичина) землі. Умовною межею між ними була річка Сян. Територія
королівства поділялася на округи й дистрикти, кількість яких змінювалася.

Уся адміністративна влада в коронному краї зосереджувалася в руках губернського управління на

чолі з губернатором (пізніше намісником), якого призначав імператор. В округах і дистриктах
влада належала війтам, у селах - мандаторам (наглядачам), яких призначали війти, але
утримували землев ласники. Містами управляли магістрати, склад яких призначався
адміністрацією коронного краю, а з 1870 р. Міські - ради. Органом місцевого самоуправління краю
був Становий сейм. Однак збирався він лише один раз - у 1780 р.

У 1786-1849 рр. окремий округ Королівства Галичини 1 Лодомерії становила Буковина. Її

адміністративним центром були Чернівці. Австрія загарбала ці землі в 1774 р., скориставшись
слабкістю Османської імперії після її поразки в російсько-турецькій війні 1768-1774 рр. Марія
Терезія обгруптовувала свої претензії на Буковину тим, що остання також входила до Галицько-
Волинської держави, територією якої тепер володіла Австрія. Русини (українці) становили
більшість населення Північної Буковини. У 1861 р. було відповлено статус окремого коронного
краю князівства Буковина (уперше автономний статус було проголошено в 1848 р.).