1.

Характерні риси та основні напрямки державно – правового розвитку

Великобританії після першої та другої світових воєн.

Розвиток Великобританії між двома світовими війнами

Завершення Першої світової війни принесло Великобританії розширення її
колоній, репарації з Німеччини й усунення в особі цієї держави найважливішого
європейського конкурента. Після війни Великобританія впевнено посіла друге
місце після США за показниками економічного росту. Але участь у минулій війні
все ж давалася взнаки, бо скоротився експорт, почалися масові незадоволення у
вигляді страйків. Це посилило позицію лейбористської партії. Лейбористи ввели
допомогу з безробіття, 7-годинний робочий день, знизили акцизи на цукор і чай.
У 1924 р. уряд лейбористів пішов у відставку, на зміну якому прийшли
консерватори, за часів урядування яких відбувся найбільший страйк - 3 млн.
шахтарів (травень - грудень 1926 р.). Як наслідок, законом 1927 р. було заборонено
загальні страйки під загрозою судового переслідування. Найважливішими змінами
у державотворенні періоду між двома світовими війнами були виборчі реформи
1918 та 1928 рр., посилення ролі уряду, присвоєння ним деяких функцій, які до
того часу виконував парламент.
Р. , озвиток державно-монополістичного капіталізму. Великобританія належить до
держав, які були переможцями в першій світовій війні. Однак після війни її
фінансово-економічні позиції похитнулися. Втрата промислової монополії, занепад
старих галузей промисловості, зріст політичної активності робітничого класу —
все це примушувало правлячі кола шукати нових шляхів економічного розвитку.
Труднощі посилилися внаслідок світової економічної кризи 1929-1933 років і ще
більше загострилися після Другої світової війни.
Вихід було знайдено в поширенні державного втручання в економіку і сферу
соціальних відносин з метою їх стабілізації. Свій вияв це знайшло як у проведеній
лейбористами в повоєнні роки націоналізації вугільної промисловості,
сталеливарної промисловості, транспорту, зв'язку і т.д., так і у створенні у
націоналізованих галузях публічних корпорацій, що були підпорядковані
загальному керівництву з боку відповідних міністерств. Поширення набули
державно-монополістичні змішані органи, до керівництва яких входили і державні
посадові особи, і представники крупних компаній. Відбувається втручання держави
і в сферу соціальних відносин.

Різко зріс державний апарат.

Якщо у 1914 р. Англія мала 21 міністерство, то у 1924 р. - уже 35. Цей процес
прискорився в роки Другої світової війни. Британська співдружність націй. У 30-і
рр. відбулися істотні зміни у стосунках із домініонами. У 1926 р. Австралія ставить
вимогу про призначення губернаторів штатів урядами самих штатів із числа
місцевих мешканців.
У 1926 р. Канада самовільно встановлює дипломатичні відносини зі США.
Намагаючись примирити конфлікти між метрополією та домініонами, запобігти
розпаду імперії було висунуто гасло "Співдружність заради спільної експлуатації
колоній". Домініони прийняли активну участь у виробленні нового документа, що
визначав характер взаємин із Лондоном. 11 грудня 1931 р. парламент
Великобританії схвалив Вестмінстерський статут, за яким генерал-губернатори
домініонів мали призначатися з місцевих уродженців. Хоча сам губернатор
призначався англійським монархом, він був зобов'язаний користуватися
рекомендаціями домініону. Домініони були визнані рівними за статусом і у жодній
мірі не підпорядковувалися один одному, а лише вільно об'єднувалися у
Британську співдружність націй. Кожен домініон самостійно визначав умови
набуття громадянства домініону, але громадяни домініону були одночасно
громадянами Співдружності.
Щорічно скликалися імперські конференції. У домініони були призначені посли
Великобританії, що іменувалися високими комісарами. У 1937 р. Ірландія офіційно
відмовилася від статусу домініона та була за конституцією проголошена
республікою. Великобританія в роки Другої світової війни Із червня 1940 р. по
червень 1941 р. Великобританія фактично самостійно протистояла Гітлеру, який 16
липня 1940 р. підписав директиву "Морський лев" (вторгнення на британські
острови).
15 серпня 1940 р. відбувся перший масовий наліт гітлерівських "Люфтваффе" на
Англію. 7 вересня 625 бомбардувальників бомбили Лондон, а от вторгнення
сухопутних сил так і не відбулося. Для мобілізації усіх ресурсів уряд консерватора
Вінстона Черчілля узяв під контроль виробництво та розподіл 75% продукції, яка
вироблялася в Англії, та 90% фінансових ресурсів країни.
На початку Другої світової війни В.Черчілль був призначений військово-морським
міністром, а з травня 1940 р. - він прем'єр-міністр Великобританії. В.Черчілль є
одним із творців антигітлерівської коаліції. Неодноразово зустрічався з
керівниками найбільших країн союзницької коаліції - Ф.Д. Рузвельтом (9 разів) і
Й.Сталіним (5 разів) для узгодження планів спільної боротьби проти Третього
Рейху. Він - учасник зустрічей "великої трійки" на Тегеранській конференції 1943
р.. Ялтинській конференції 1945 р.. Потсдамській конференції 1945 р. (не
повністю).27 липня 1945 р. після несподіваної поразки консерваторів Черчілль
пішов у відставку і очолив парламентську опозицію. 5 травня 1946 р. він виступив з
промовою у м.Фултон (штат Міссурі, США), у якій закликав до тісної співпраці
країн Заходу у протистоянні комунізму, і котра вважається початком "холодної
війни".
У 1951-55 рр. знову очолив кабінет міністрів, вважаючи своїм головним завданням
захист досягнень західноєвропейської цивілізації і зміцнення союзницьких
відносин із США. У квітні 1995 р. вийшов у відставку. Він залишався депутатом
Палати громад, але активної участі у політичному житті не брав.
Повоєнна урядова політика лейбористів.

Влітку 1945 р., якраз під час Потсдамської конференції країн-переможниць, в

Англіївідбулися парламентські вибори. Мало хто сумнівався у перемозі
консервативної партії, а отже і В.Черчілля, який мав стати прем'єром. Але для
продовження переговорів прибув уже новий прем'єр К.Еттлі, лейборист.
Третє (після двох міжвоєнних) перебування лейбористів при владі ознаменувалося
здійсненням масштабної націоналізації промисловості та фінансової сфери: було
націоналізовано Англійський банк, вугільну та газову промисловість, енергетику,
цивільну авіацію, залізничний транспорт. У 50-х рр. було націоналізовано
сталеливарну промисловість. Державою викуповувалися ті галузі, які вимагали
значних постійних капіталовкладень, а приносили невисокий дохід, а то й були
збитковими. Натомість, підприємці, одержуючи високу компенсацію, вкладали
кошти у прогнозовано перспективні галузі - в новітні технології, шоу-бізнес, моду.
Це дозволило створити нові робочі місця, зменшити безробіття.
Оскільки робітничий клас уже працював не на приватного підприємця, а на
державу, різко зменшилася кількість виступів робітників. Здійснивши
націоналізацію, держава мусила збільшити кількість управлінських структур,
з'явилося кілька нових міністерств, армія чиновників зросла в шість разів у період з
1914 по 1954 рр. Зріс податковий тиск на населення. У лейбористській Англії
робітники опинилися у великому програші: їх зарплата була заморожена, а ріст
податків та інфляція призвели до того, що фактичні доходи робітників у 1951 р.
скоротилися на 20% у порівнянні із періодом, коли при владі були консерватори.
Крім згаданої реформи управління економікою, лейбористи провели й кілька
реформ конституційного права:
відмінено подвійний вотум для осіб із університетською освітою (до того часу-
вони подавали два голоси на виборах до парламенту);
скорочено термін дії відкладального вето палати лордів від двох років до одного
(1949р.);
число виборчих округів на виборах у палату общин збільшилося з 625 до 630 за
рахунок сільських округів (1955 р.);
знижено виборчий ценз до 18 років (1969 р.);
спадковим перам було дозволено зрікатися титулу та місця в палаті лордів для
того, щоб мати змогу взяти участь у виборах до палати общин (1963 р.); це
робилося з огляду на те, що лише депутат нижньої палати міг у перспективі
очолити уряд;
депутат палати общин має більші можливості щодо прийняття і розробки
законопроектів.
Урядування консерваторів. М. ТетчерНа виборах 1951 р. перемогли консерватори,
після чого обидві політичні партії поперемінно перемагали на виборах у 50-70-х рр.
Держава, здійснюючи націоналізацію за лейбористів, несподівано замість
очікуваних прибутків, починає нести збитки, втрачаючи позиції на світовому
ринку. У повоєнні роки Великобританія стала однією із провідних країн НАТО.
Вона була і залишається ядерною державою. Її війська використовувалися у
інтервенції проти Єгипту 1956 р., бомбардуваннях Сербії, недавньому поваленні
режиму талібів в Афганістані тощо.70-ті рр. стали для Великобританії часом
нелегких випробувань, виходу із кризи. Виправляти помилки повоєнних
лейбористських урядів випало Маргарет Тетчер (Робіне), яка стала прем'єром у віці
54 роки.

Марґарет Тетчер на посту прем'єр-міністра відзначалася твердістю у прийнятті

рішень, непоступливістю у соціальних і політичних конфліктах, за що її почали
називати "Залізна леді". Її політична програма соціально-економічних перетворень
отримала назву "'тетчеризму" або "нового торизму". Тетчер була переконаною
прихильницею зменшення ролі держави в економіці, виступала на захист
традиційних цінностей британського суспільства - проти прогресистських і
соціалістичних тенденцій.
Для приборкання інфляції, ліквідації дефіциту державного бюджету і зменшення
безробіття Тетчер була змушена проводити жорстку внутрішню політику. Уряд
Тетчер домагався скорочення державних витрат, зниження податків на великі
прибутки, реприватизації націоналізованих галузей промисловості, припинення
підтримки нерентабельних підприємств та державного регулювання цін. Кабінет
Тетчер зробив кроки для значного послаблення британських тред-юніонів,
прийнявши закони (1980, 1982, 1984 рр.), які зменшували права профспілок на
страйки.
Уряд Тетчер для економії коштів закрив десятки нерентабельних шахт і відмовився
йти на компроміси зі страйкуючими шахтарями (страйк тривав у 1984-85 рр.). У
1980-х рр. уряд Тетчер приватизував найбільші державні корпорації "Брітіш
телеком", "Брітіш ґес", "Брітіш петроліум" та ін. Політика неоконсерватизму і
економічного лібералізму Тетчер дозволила у середині 1980-х рр. домогтися
сталого піднесення економіки країни.
У зовнішній політиці Тетчер орієнтувалася на тісну співпрацю зі США, збереження
власного ядерного потенціалу, проведення активного курсу у Європейському
Економічному співтоваристві при збереженні максимальної незалежності від
об'єднаних керівних органів "Спільного ринку". У відносинах зі Сходом
підтримала М.Горбачова і його курс політичних реформ, однак Тетчер виступала за
дотримання концепції ядерного стримування, модернізацію ядерних арсеналів
після ліквідації ракет середнього і малого радіусу дії у Європі.
Уряд Тетчер рішуче відстоював інтереси Великої Британії на міжнародній арені,
зокрема, не вагаючись застосував військову силу у конфлікті з Аргентиною через
Фолклендські острови. На зламі 1980-90-х рр. економічна політика М.Тетчер
зіткнулася із критикою як у партійному середовищі, так і в британському
суспільстві загалом. Не отримавши підтримки на черговій конференції
консерваторів у листопаді 1990 р., М.Тетчер подала у відставку і лідером партії
стик Джон Мейдмсор. У 1992 р. королева Єлизавета II надала М.Тетчер титул
баронеси.
Ідеалізувати правління М.Тетчер не доводиться. У 1987 р. за межею бідності
проживало 8 млн. осіб (17% населення). В особливо скрутному становищі
опинилося близько 7 млн. пенсіонерів. Зросли витрати на урядовий апарат (до 4,9
млн. на рік). Доходи середнього англійця хоч і виросли за роки її правління, але
залишилися удвічі меншими, ніж доходи "бундеснімця".
Політичний курс Дж. Мейджора
Наступник М.Тетчер - Джон Мейджор - мав продовжити лінію консерваторів.
Складність у проведенні Дж. Мейджором власного політичного курсу полягала у
необхідності балансування між прихильниками консерватизму ("тетчеризму") і
поміркованими реформаторами. Він активно шукав шляхи врегулювання
Ольстерської проблеми, досягнув тимчасового припинення існування
терористичної діяльності Ірландської республіканської армії (1994-96 рр.).
Реалізація економічної частини програми уряду Дж. Мейджона вивела британську
економіку із періоду стагнації і сприяла господарському піднесенню, яке тривало
увесь час його прем'єрства.
Пріоритетами кабінету Мейджора у зовнішній політиці було підтримання
стратегічного партнерства із США, зміцнення системи європейської безпеки і
поглиблення процесів європейської інтеграції на основі вже згадуваної
Маастрихтської угоди 1992 р. Уряд Мейджора підтримав проголошення Україною
державної незалежності (31.12.1991 р.) і встановив із нею дипломатичні відносини
(10.01.1992 р.). У лютому 1993 р. у результатів переговорів між Дж.Мейджором і
Президентом України Л.Кравчуком було підписано Договір про принципи
відносин і співробітництво міме Україною і Великою Британією.У продовж усього
терміну перебування при владі Дж.Мейджору доводилося стикатися з критикою
своєї політичної лінії.
Противники Мейджора, у тому числі й опозиція всередині Консервативної партії,
критикували нерішучість його дій під час боснійської кризи, ставили йому у вину
поступливість при підписанні Маастрихтського договору. Апогею критика
Мейджора досягла після заборони європейськими державами імпорту британської
яловичини у зв'язку із епідемією енцефалопатії. У червні 1995 р. Мейджор скликав
з'їзд Консервативної партії, на якому поставив питання про своє подальше
перебування на посаді лідера партії. Після тривалих дебатів з прихильниками
ізоляції Великобританії від Європейського співтовариства (т.зв. "євроскептиками")
більшість делегатів з'їзду підтримало політичну лінію Мейджора і підтвердила
його повноваження. На парламентських виборах 1997 р. консерватори на чолі з
Мейджором зазнали поразки від Лейбористської партії.
Урядування Т. Блера.
Ольстерське питанняУ третє тисячоліття Великобританія увійшла з новим
прем'єром - лейбористом Ентоні Плером. Наприкінці 1998 р. лейбористи
оприлюднили програму модернізації суспільства. Найсенсаційнішою бачиться
спроба реорганізувати палату лордів. Лейбористи скликали представницькі
законодавчі збори Шотландії та Уельсу, у відання яких передано питання
судочинства, освіти, охорони здоров'я, збору податків, хоча загальне визначення
напрямків економічної, військової, зовнішньої політики залишається прерогативою
парламенту, який засідає у Вестмінстері. Почало зрушуватися із мертвої точки
Ольстерське питання.
Особливості парламентської виборчої кампанії 2001 р. "Третій шлях".
Перемогу лейбористів на виборах у Великобританії прогнозували задовго до
закінчення виборчого процесу. "Скромна", як писали британські ЗМІ, перемога
лейбористів була характерною рисою виборів-2001 до британського парламенту.
Явка виборців виявилася невисокою, до виборчих дільниць прийшло всього 60%
населення (в 1997 році цей показник становив 71,6 %). Це найнижчий результат за
всі роки, починаючи з 1918 р., коли жінки Великобританії не брали участі у
виборах. Виявилось, що з покращанням соціально-економічної ситуації в країні у
2001 році, британці стали більш аполітичними, і 18 мільйонів громадян у день
виборів віддали перевагу домашньому відпочинку. Вибори у Великобританії
відбуваються у будь-якому випадку, оскільки згідно з британським законодавством
переможець оголошується навіть при мінімальній явці виборців.За 659 місць у
Палаті общин боролися близько трьох тисяч кандидатів.
Водночас із виборами до парламенту проходили вибори до муніципальних органів
влади на території Англії, Уельсу, Шотландії та Північної Ірландії. В Центральній
виборчій комісії було зареєстровано 78 партій, крім того, в окружних виборчих
комісіях значилась велика кількість незалежних кандидатів. За результатами
виборів Лейбористська партія отримала 413 місць, зменшивши своє
представництво у парламенті порівняно з попередніми роками на шість осіб.
Консервативна партія здобула 166 мандатів, а на третьому місці, як завжди,
опинилась Ліберально-демократична партія (52 мандати). Ще 28 місць у нижній
палаті парламенту були розподілені між іншими партіями та незалежними
кандидатами. Демократичній юніоністській партії, яка виступає за найшвидше
мирне розв'язання конфлікту в Ольстері, вдалося набрати найбільшу кількість
місць за всю історію свого існування з 1971 року.
Лейбористська партія перемогла на виборах 2001 року здебільшого завдяки
народній підтримці політичного та економічного курсу кабінету Тоні Блера. Цьому
сприяла також ідеологічна платформа, яка отримала назву "Третій шлях" і була
спрямована на трансформацію лівого руху у Великобританії. У дискусіях між
прибічниками лівої ідеології переважали два підходи, жоден з яких не можна
визнати задовільним. Ліві фундаменталісти зробили з націоналізації та державного
контролю над економікою самоціль, перетворивши політичні настанови в догму.
Ступінь радикалізму політики вони оцінювали за кількістю державної власності та
розмірів держбюджету. З іншого боку, помірковані ліві, які хоча й знаходилися в
опозиції до фундаменталістів, надто часто погоджувалися з принциповим
спрямуванням їх політики, закликаючи не форсувати темпи змін і проявляючи
повну індиферентність до інших ідейних течій.
Завданням "Третього шляху" стало осмислення ситуації, яка виникла протягом 80-
90-х років та внесення конструктивних пропозицій розв'язання проблем у світі, що
змінюється. Лейбористи під час виборчої кампанії говорили про конкретні
результати свого чотирирічного владного панування - їм вдалося досягти
найнижчого рівня безробіття та інфляції за останні 10-15 років, стабільного
економічного росту, ліквідації великого державного боргу, який залишили
консерватори. Серед негативів, які чомусь не вплинули на рішення виборців, -
величезні збитки в сільському господарстві після епідемії ящуру, активізація
Ірландської республіканської армії. Тоні Блер залишається на проамериканських
позиціях. З іншого боку, одним в ключових питань його зовнішньої політики стане
орієнтація на континент.
Разом з тим, Кабінет Міністрів Великобританії не має наміру найближчим часом
приєднуватись до загальноєвропейської валюти, що в свою чергу вплине на певну
дистанційність країни від процесів об'єднання у Європ

2.Державний устрій Великобританії:

а) парламент;
б) уряд;
в) королівська влада

Структура органів влади.

За формою державного правління Великобританія - конституційна монархія.

Корольова (король) є главою держави. Формально зберігаються багато королівські
прерогативи:
призначення прем'єр-міністра і членів уряду, інших посадових осіб (суддів,
офіцерів армії, дипломатів, вищих церковних службовців),
скликання і розпуск парламенту,
накладення вето на законопроект, прийнятий парламентом.
Саме монарх звичайно відкриває сесії парламенту, виступає з промовою, в якій
проголошуються основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики.
Монарх є головнокомандуючим збройними силами, представляє країну в
міжнародних відносинах, укладає і ратифікує договори з іноземними державами,
має право оголошувати війну і укладати мир, здійснює право помилування.
 Всі ці повноваження вважаються простою формальністю, оскільки, відповідно до
англійської конституційної доктрини, глава держави повинен діяти за порадою
своїх міністрів. Саме вони підписують акти, які видаються монархом, і несуть за
них відповідальність. Одночасно встановлено, що монарх не зобов'язаний
дотримуватися всіх рекомендацій радників: він має право відмовити у своїй згоді
на таку політику, яка, на його думку, руйнує "базис англійської Конституції".
У зв'язку з цим корона може відправити кабінет міністрів у відставку, розпустити
парламент, відмовити у затвердженні білля і т.д.
Щоправда, більшість своїх повноважень монархи не реалізовували протягом
століть. Таким чином, влада корони носить прихований характер, і в разі
необхідності, завдяки своїм конституційним правам, монархія може з'явитися
серйозної резервної силою панівного класу.
Законодавча влада
Законодавча влада належить двопалатному парламенту зі строком повноважень 5
років. Палата громад (нижня) обирається шляхом загальних і прямих виборів за
мажоритарною системою відносної більшості. В її складі 650 депутатів. Палата ж
лордів не обирається, право засідати в ній набувається або у спадок, або за
призначенням монарха. В даний час в палаті понад 1100 осіб. Нащадки старовинної
земельної аристократії становлять меншість Приблизно половина членів палати -
пери, що мають титули, подаровані в XX столітті. Третя частина членів палати
лордів становлять директори компаній.
Закон 1949р. про зміну акта про парламент 1911, зберіг до одного року термін
можливого вето палати лордів щодо нефінансових биллей, мав на меті послабити
владу верхньої палати. Але і зараз палата лордів володіє достатніми
повноваженнями. У 1956 р. лорди провалили законопроект про скасування
смертної кари. Верхня палата робить і сильне політичний вплив.
Серед найбільш важливих функцій парламенту - прийняття законів і контроль за
діяльністю уряду. Прав законодавчої ініціативи користуються члени парламенту, а
відповідно і члени уряду, тому що міністри обов'язково повинні бути депутатами
однієї з палат.
Обговорення законопроектів проходить, як правило, спочатку в нижній палаті -
Палаті громад, а потім в Палаті Лордів. У ході першого читання оголошується
тільки найменування та мета білля, у другому - розглядаються в цілому і
передається в один з комітетів для постатейного обговорення, внесення поправок і
доповнень, в третьому читанні законопроект обговорюється в цілому і по ньому
проводиться голосування. Законопроект, схвалений Палатою громад,
направляється до Палати лордів. Фінансові законопроекти повинні бути розглянуті
і схвалені не пізніше ніж через один місяць з моменту надходження у верхню
палату, інакше білль підписується монархом без схвалення Палати лордів.
Нефінансові біллі відсилаються на підпис монарху тільки після схвалення їх
верхньої палати. Депутати направляють запитання членам уряду, на які міністри
дають усні пояснення на засіданнях палат і готують письмові відповіді, що
публікуються у парламентських звітах. На початку кожної сесії депутати проводять
дебати з приводу промови монарха.

Виконавча влада
Уряд формується після парламентських виборів. Прем'єр-міністром призначається
лідер партії, який одержав більшість місць в Палаті громад. Якщо ж лідер партії
більшості не займає досить міцного положення, слово правлячого монарха має
вирішальне значення.
Так у 1931р. лейбористський кабінет прийняв рішення про відставку.
Передбачалося, що король доручить Болдуїну (лідеру консерваторів) сформувати
консервативний уряд, проте Георг V запропонував Р. Макдональду залишитися при
владі на чолі нового коаліційного уряду. За порадою прем'єр-міністра монарх
призначає інших членів уряду.
У Великобританії розрізняють поняття "уряд" і "кабінет". Кабінет діє всередині
уряду, до його складу входить прем'єр-міністр, основні міністри і особи, що
займають т.зв. традиційні посади - лорд-голова ради, лорд-охоронець друку,
головний скарбник і ін
Склад уряду набагато ширше (якщо число членів Кабінету 18-25 чол., То в уряді
близько 100 чол.). Уряд у повному складі ніколи не збирається на засіданні, і
фактично всі питання внутрішньої і зовнішньої політики країни вирішуються на
засіданнях Кабінету, який на ділі здійснює вищу виконавчу владу.
У ХХ столітті Великобританія йде шляхом посилення виконавчої влади. Так,
наприклад, з початком I світової війни був припинений Хабеас Корпус Акт, а
прийнятий у 1914 р. "Акт про захист держави", передав на законній підставі на час
війни всю повноту влади в руки уряду. З часом ряд прав були скасовані, але
практика видання актів, що надають уряду надзвичайні повноваження, була
продовжена і надалі. У 1920 р. і в 1939 р. уряду прийнятими законопроектами про
надзвичайні повноваження були надані права на прийняття будь-яких заходів, які
вона вважатиме необхідним для підтримання суспільної безпеки і нормального
життя суспільства. Отримує розповсюдження т.зв. "Делеговане законодавство", -
акти, які видаються урядом формально за дорученням парламенту. "Делегує акт"
наділяв виконавчу владу правом видавати норми в "розвиток закону". Це,
найчастіше, супроводжувалося дозволом, у випадку необхідності, змінювати сам
"делегує" статус. Форми "делегованого законодавства" були самими
різноманітними: розпорядження, накази, вказівки, інструкції міністрів і т.д.
Уряд відповідальний перед нижньою палатою парламенту: у випадку ухвалення
рішення палатою громад вотуму недовіри воно повинно подати у відставку.
Однак треба врахувати, що за допомогою нормативної системи уряд сам
контролює Палату громад.

Місцеве самоврядування

Органи місцевого управління діють в графствах і округах, з 1985 р. скасовані

муніципалітети великих промислових міст. Через фінансування та контроль за
використанням відпущених коштів, центральні органи влади контролюють
діяльність органів місцевого управління.
Ряд функцій від місцевих органів перейшов до центральних. Сильна
централізована влада в особі уряду Великобританії дозволила послідовно
проводити і обраний економічний курс. Лейбористи, здійснюючи контроль над
урядом, в 1946 р. прийняли закон про націоналізацію англійського банку, потім
була проведена націоналізація вугільної та газової промисловості, внутрішнього
транспорту, цивільної авіації, телеграфної та радіозв'язку. У сфері трудових
відносин були прийняті закони, що регулюють зайнятість, введено системи
державного страхування та охорони здоров'я.
 Консерватори, особливо в 80-і роки, здійснювали деценаціоналізацію ряду
підприємств, взяли орієнтир на скорочення втручання в економіку, бо в ці роки
частка державно-монополістичного сектора в англійській промисловості значно
скоротилася, і в результаті продажу акцій державних підприємств збільшилася
кількість дрібних акціонерів.
Англійська армія
Будується на добровільних засадах, хоча в травні 1916 р. і в квітні 1939 р. були
видані (потім скасовано) закони, зводили загальну військову повинність.

Поліцейські сили
Англії складаються з місцевих формувань. Як правило, начальник поліції
(головний констебль) призначається міською радою (радою графства). Потім вони
набирають поліцейський персонал і управляють їм. Загальне управління
поліцейськими силами країни здійснює міністерство внутрішніх справ.
Висновок: Великобританія, будучи конституційною монархією, володіє потужним
державним апаратом, що дозволяє здійснювати управління країною і впливати на
політику та економічний розвиток країн, що входять до Британської співдружності
націй.

****

Головним законодавчим органом Великобританії є двопалатний парламент. Палата

громад у складі 659 депутатів обирається на п'ять років. У цій палаті зосереджена
уся законодавча діяльність. Право законодавчої ініціативи належить тільки членам
палати. Міністри вносять законопроекти як члени парламенту. Але оскільки уряд
розробляє законодавчу програму парламенту і, спираючись на парламентську
більшість, реалізує її, то його вплив у сфері законодавства досить значний. Палата
лордів складається з 1195 членів (спадкові, пожиттєві, архієпископи та єпископи).
Очолює палату лорд-канцлер, який призначається прем'єром; він також є членом
кабінету і главою судової системи країни. Палата лордів розглядає прийняті
палатою громад закони, крім фінансових. Вона володіє правом відкладального вето
на рік і може в такий спосіб впливати на законодавчий процес. Однак, дослідники
зазначають, що цей вплив невпинно спадає і то настільки, що певні політичні діячі
ставлять питання про доцільність переходу Великобританії на однопалатний
парламент.
Королева, як глава держави, здійснює представницькі функції. Вона також
санкціонує прийняті парламентом закони і має право відкладального вето (за
згодою уряду). Від давніх часів збереглися традиційні форми королівського
санкціонування законів. Напр., цивільні закони підтверджуються словами:
"Королева цього хоче", фінансові - "Королева ' вдячна своїм підданим, приймає їхні
дари і так , того бажає". Відмова у санкції виражається тезою - "Королева повинна
подумати". І Формально королева призначає прем'єр-міністра (це лідер партії
парламентської більшості) і за традицією кабінет носить назву "Уряду її
Величності". Прем'єр-міністру належить право призначати членів кабінету і
міністрів, заміщати провідні посади в державному апараті та звільняти їх. Він
уповноважений одноособове або з відібраним ним же вузьким колом осіб
вирішувати усі значні питання внутрішнього та зовнішнього життя, у т.ч. укладати
міжнародні договори без погодження із парламентом. Прем'єр не зобов'язаний
представляти в парламент на схвалення склад свого кабінету, одержувати
підтримку на проведення кадрових перестановок. Тобто, у формуванні уряду
парламент участі не бере. Більш того, через підпорядковану йому парламентську
більшість прем'єр-міністр фактично керує палатою громад.Разом із тим, уряд має
подати у відставку в разі оголошення йому вотуму недовіри в палаті громад.
Ця відповідальність колективна, а тому недовіра, висловлена парламентом навіть
одному із міністрів, тягне за собою відставку усього уряду. На практиці, однак, це
трапляється дуже рідко (протягом XX ст. - лише у 1924 та 1979 рр.). До того ж
прем'єр (а точніше, королева за його порадою) може розпустити парламент і
призначити нові вибори. Загальнообов'язкові урядові нормативно-правові акти у
Великобританії складають щорічно 97% від загальної кількості нових нормативних
актів.Особливості права новітньої Англії

3. Реформа 1949р

Еволюція Британського парламентаризму в XX ст. особливо

прослідковується на розвитку взаємин між палатами парламенту. До
1911р.Палата Лордів могла скасовувати будь-який акт, прийнятий Нижньою
Палатою. Так в 1908 році був скасований так званий „народний бюджет”
Лой-Джорджа. У відповідь лейбориська більшість “через необхідність
врегулювання відносин між палатами[9]” провела реформу. По суті, цей акт
закріпив основу поступового переходу до домінування Нижньої палати на
Верхньою. Згідно з Актом про парламент 1911р.

1. Фінансовий законопроект, схвалений Палатою Громад і переданий на

розгляд до Палати Лордів через місяць передається на підпис корони без
згоди Палати Лордів.

2. Якщо публічний законопроект, прийнятий Палатою Громад на 3-х

чергових сесіях, при чому між другим читанням в першій сесії і третім
читанням третьої сесії пройде не менше двох років, то законопроект
передається на підпис корони без згоди Палати Лордів.

В порядку, передбаченим даною процедурою було проведено і наступний

етап реформи, розгляд якого розпочався в 1947р (Після чергового приходу до
влади лейбористів). Даний законопроект приймався “в відповідності до Акту
1919”

Акт 1949 року обмежив відкладальне вето Палати Лордів одним роком.
Відповідно публічний законопроект, прийнятий Палатою Громад на 2-х
чергових сесіях, при чому між другим читанням в першій сесії і третім
читанням другої сесії пройде не менше одного року, то законопроект
передається на підпис корони без згоди Палати Лордів.
Даний акт також скоротив максимальний термін повноважень Палати громад
з 7-и до 5-и років.

Про значення реформи 1949 року можна багато сперечатись. Вчені вважають,
що її наслідком стала якщо не повна втрата законодавчих повноважень
Палатою Лордів, то їх зведення до певної форми контролю. Потрібно
зазначити, що з 1949 лише Акт Про військові злочини (The War Crimes Act
1991); Акт Про вибори до Європейського парламенту (The European
Parliamentary Elections Act 1999); Акт про сексуальні домагання(The Sexual
Offences (Amendment) Act 2000); та Акт про полювання (The Hunting Act
2004) були прийняті з подоланням вето за згаданою процедурою.

4.Зміни у виборчому праві. Виборчі реформи 1918, 1928, 1949, 1969рр.

Так, в результаті виборчої реформи в 1918-1919 рр.. право голосу отримали
всі особи чоловічої статі, які досягли 21 року і задовольняють вимогам цензу
осілості (6 місяців), або володіють приміщенням для ділових занять.

Жінки мали право голосу, якщо досягали віку 30 років і володіли

нерухомістю річним доходом не нижче 5 фунтів стерлінгів, або перебували у
шлюбі з особою, що задовольняє останньому умові. У 1929 році жінкам були
надані рівні з чоловіками права. Акт про народне представництво 1948 вніс
зміну до розподілу виборчих округів скасував подвійний вотум (можливість
голосувати більш ніж в одному окрузі). У 1969 р. віковий ценз знижується з
21 року до 18 років. Що лежить в основі виборчої системи принцип обрання
одного депутата від одного округу ускладнює можливість представникам
малих партій отримати місця в парламенті.

*****
Виборча реформа 1918р.
Вводилося загальне виборче право для чоловіків від 21 року. Жінки
отримували право голосу з 30 років за умови наявності річного доходу не
менше 5€. Право голосу надавалося навіть тим жінкам, які не мали
самостійних доходів, але були одружені з чоловіком із доходом не меншим
5€.
Завдяки цій реформі кількість виборців зросла з 8 до 21 млн. осіб. Межі
виборчих округів також були перекроєні - вони стали рівними за кількістю
виборців - 70 тис. у кожному. У такому окрузі обирався лише один депутат, а
не 1-3, як це було раніше.
Виборча реформа 1928 р.
Виборче право жінок вже не відрізнялося від чоловічого, що додало ще 4-5
млн. виборців. Зберігався незначний ценз осілості - три місяці. З 1918-20 рр.
поступово посилюється роль уряду. У 1920 р. був прийнятий Закон про
надзвичайні повноваження уряду, який дозволяв виконавчій владі
оголошувати надзвичайний стан в країні, проводити арешти в обхід звичній
процедурі.
Цей закон вперше було застосовано проти загального шахтарського страйку
1926 р., коли було заарештовано 6 тис. осіб. У 1933 р. ще більше
розширилися права поліції на проведення обшуку, в 1935 р. вона одержала
право розганяти політичні мітинги. Уряд активно втручається в законотворчу
діяльність. І, як не дивно, депутати парламенту не противилися цьому. У
міжвоєнний період поширення набуває практика делегованого
законодавства, тобто наступного видання урядового акта за дорученням
парламенту

5.Партійна система Великобританії.

Еволюція партійної системи. У XX столітті у Великобританії зберігалася
двопартійна система. Дві провідні партії — консерваторів і лібералів —
навперемінно приходили до влади. Однак розвиток державно-монополістичного
капіталізму, поляризація соціальних сил внесли певні зміни в партійно-політичну
систему Великобританії.
Консервативна партія (колишні торі) є партією великої монополістичної буржуазії і
земельної аристократії. Вона відкрито виступала за підтримку реакційних режимів
в Європі та Азії, за наступ на елементарні права робітничого класу, за придушення
національно-визвольного руху, за збереження феодальних пережитків у
державному ладі і праві Великобританії, її лідери сприяли встановленню
фашистського режиму в Італії і Німеччині. У XX столітті консервативна партія
зберегла свою силу і авторитет.
Лібершіьна партія (колишні вігі) — це партія торговельно-промислової буржуазії.
Ліберальну партію підтримували дрібна буржуазія і якась частина робітничого
класу. У XX столітті програма партії, де основною тезою була «свобода торгівлі»,
застаріла. Розпочинається її розклад. Певна частина рядових членів залишає
ліберальну партію. У 1930 році все це завершується розколом ліберальної партії.
Двопартійна система у зв'язку з цим була порушена, але збереглася. Місце
ліберальної партії в цій системі зайняла партія лейбористів.
Створена в 1906 році лейбористська партія швидко набирала сили. Відразу після
закінчення Першої світової війни лейбористи провели реорганізацію своєї партії.
Готуючись до боротьби за владу, вони вносять зміни до партійної програми.
Лейбористи заявляють про необхідність побудови нового суспільства,
встановлення системи народовладдя. Основним методом досягнення цієї мети
повинна була стати, яквважали вони, трансформація капіталістичного суспільства.
На парламентських виборах 1923 року лейбористи стали другою партією. За
порадою консерваторів, які хоч і перемогли, однак втратили значну частину місць
у парламенті, король доручив лідеру лейбористів Р. Макдональду сформувати
уряд. Це був перший в історії Великобританії лейбористський уряд. Однак ні
перший (1924 р.), ні другий (1929-1931 рр.), ні наступні уряди лейбористів ніяких
суттєвих заходів не вжили. Ідея «конструктивного соціалізму», з якою виступали
на виборах лейбористи, була нежиттєздатною.
Остаточне становлення нинішньої двопартійної системи в тому вигляді, у якому
вона діє у Великобританії сьогодні, відбулося лише після виборів 1945 року і
визначної перемоги на них лейбористів.
Таким чином, у Великобританії зберігається двопартійна система, сутність якої
полягає в пануванні на виборах двох основних партій — консерваторів і
лейбористів.
Ще однією впливовою політичною силою у Великобританії була комуністична
партія.
Підсумки виборів до парламенту Англії в 1979 році
Партія Виборці : Відсоток ь
Консерватори 13,7млн. ! 44
Лейбористи ; 11,5млн. і 37
Ліберали 4,3 млн. і 14
Національний фронт і 191 тис. | 0,6
Комуністи ; 17 тис. ! 0,05
Вибори 1987 року
Консерватори — 42 % Лейбористи — ЗО %
Після Першої світової війни в країні виникають перші комуні^ стичні групи. У
1920 році на установчому з'їзді було створено кому4 ністичну партію
Великобританії. Розвивалася компартія досить пс вільно і лише після Другої
світової війни активізувала свою ди ність. У 1951 році комуністична партія
Великобританії прийняла нов програму «Шлях Британії до соціалізму». На
сьогоднішній день ком-Ц партія втратила велику кількість своїх членів і відіграє
незначну роль в суспільстві.
На початку 20-х років в Англії почали виникати фашистськії організації, серед яких
виділялася створена 1923 року група британсь ких фашистів. У 1930 році
фашистські організації об'єднуються в| єдиний союз. Лідером британських
фашистів стає колишній члей| виконкому лейбористської партії Освальд Мослі.
Британські фашисти переймали «досвід» нацистів Німеччини, 5 створювали власні
штурмові загони. У червні 1934 року була зроб- ] лена спроба фашистського
перевороту. Фашисти зчинили бійку з* робітниками в залі Олімпія, організували
мітинг у Гайд-парку, наї якому були присутніми 2500 фашистів. Виступи
робітників, антифа- а шистські демонстрації, у яких брали участь більш ніж 150
тисяч чо-; ловік, зірвали спробу фашистського перевороту.
Збереглися фашистські організації і після Другої світової війни. Сьогодні у
Великобританії участь у політичному житті бере Націо^ нальний фронт —
угруповання фашистського напряму.
Розвиток буржуазної держави в XX столітті
****
Протягом XX століття у Великобританії зберігається двопартійна політична система,
сутність якої полягає в пануванні на виборах двох основних партій. Але її структура
зазнає серйозних змін.
Після закінчення Першої світової війни в грудні 1918 р. у Великобританії пройшли
чергові парламентські вибори, які показали, що ліберальна партія перебуває в, (Стані
занепаду. Стояла до цього при владі майже 100 років, вона втратила на цих виборах
близько сотні депутатських місць. Склад партії помітно порідшав. Частина лібералів
перейшла до консерваторів, інша - до лейбористам, вплив яких зросла. Відтепер ліберали
перестали бути однією з двох основних партій, поступившись це місце лейбористам.
У 1924 р. лідер лейбористів Рамсей Макдональд сформував перший лейбористський уряд,
який проіснував не довго, тому що не спиралося на парламентську більшість. Друге уряд
лейбористів було утворено в 1929 р. і проіснувало до 1931 р. Після парламентських
виборів 1945 р., де лейбористи отримали 393 депутатських місця з 640, ліберальна партія
остаточно витісняється з двопартійної політичної системи,. Таким чином, основою
політичної системи Англії до 1923 р. були партії консерваторів і лібералів, а з 1923 р. -
партії консерваторів і лейбористів. Двопартійна система не виключає існування й інших
політичних партій (так, в 1920 р. була створена комуністична партія). Однак ця система,
природно, спрямована на зміцнення панування саме двох партій, що зробив величезний
вплив на розвиток англійської конституції. Двопартійну систему можна вважати одним з
неписаних конституційних звичаїв Великобританії.Важливою особливістю двопартійної
системи є той факт, що лідери двох основних політичних партій беззастережно
сприймають основи існуючого суспільного ладу і, змінюючи один одного при владі, не
ставлять мети кардинальних змін.Основним засобом збереження існуючої двопартійної
системи є виборча система, в основі якої, лежить принцип обрання одного депутата від
кожного виборчого округу. В результаті представники малих; партій опиняються в
невигідному положенні, їм важко отримати місце в парл

6.Британська Колоніальна імперія. Вестмінстерський Статут 1931 р.

На початку століття Британська імперія була одним з найпотужніших держав
у світі. Британські домініони з'явилися постачальниками сировини і
людських ресурсів. У міру розвитку промислового виробництва в домініонах
виріс числено пролетаріат, зміцніла місцева буржуазія, широко розгорнулося
національно-визвольний рух в Індії, Єгипті, Нігерії, на Кіпрі та інших
країнах. Англійська буржуазія була змушена йти на поступки представляючи
домініону все більшу самостійність.

У 1917 р. на черговій імперської конференції за домініонами був визнаний

статус автономних держав в Британській імперії, домініони отримали право
самостійно підписувати договори, мати окреме від Англії представництво в
Лізі націй, було створено Ірландська вільна держава. Але згідно англо-
ірландського договору від 6 грудня 1921 шість північно-східних графств
(Ольстер) відторгалися від Ірландії і залишалися в межах Великобританії. У
30-і роки загострилися протиріччя змусили англійський уряд піти на нові
поступки залежним країнам.

У 1931 р. був прийнятий Вестмінстарскій статус, який закріпив об'єднання

англійських домініонів в "Британська співдружність націй", згідно з яким
домініони отримали право самостійно вирішувати питання внутрішньої і
зовнішньої політики, брати участь у міжнародних угодах, створювати закони.
Акти парламенту сполученого королівства перестали бути обов'язковими, а
закони домініонів були дійсними незалежно від того, суперечили вони праву
Англії чи ні. Генерал-губернатор став призначатися тільки за рекомендацією
уряду домініону.

Після II-ої світової війни, хоч і обмежену, отримали незалежність Індійський

Союз, Пакистан і Цейлон.

Щоб відкрити можливість вступу до Співдружності для тих колоній, які

взяли статус домініонів, не встановили у себе республіканську форму
правління, конференція прем'єр-міністрів країн Співдружності в квітні 1949
р. прийняла рішення скасувати формулу Вестмінстарского статусу 1931 р.,
яка стверджувала, що "члени Співдружності об'єднані спільною вірністю
короні ", і вважати англійського короля тільки" символом вільної асоціацій
незалежних націй - членів Співдружності і як такий главою Співдружності ".

У 1948 р. проголошена незалежна Ірландська республіка, в 1957 р.

незалежність придбали Гана Малайська федерація, в 1960 р. Кіпр і Нігерія.

До 80-х років, крім Великобританії, членами Співдружності є Австрія,

Бангладеш, Мальта, Нова Зеландія, Гана, Кенія, Шрі-Ланка та інші.

Великобританія (терр. - 244,1 тис. кв. Км, населення - 57 млн. чол.) -

Унітарна держава. Історично сформовані частини сполученого королівства -
Англія, Шотландія, Уельс і Північна Ірландія. Різна їх адміністративний
поділ: в Англії та Уельсі - графства, які діляться на округи. Самостійною
адміністративною одиницею є Великий Лондон, який включає 32 міських
району і Сіті. Північна Ірландія ділиться на округи, Шотландія на області.

Криза Британської імперії у XX столітті був викликаний політико-

економічними причинами. Англія належала до числа держав-переможниць у
I-й світовій війні, але її фінансово-економічне становище серйозно ослаб,
промислове виробництво скоротилося на 20%, було втрачено третину
національного багатства, погіршилося матеріальне становище всіх верств
населення, і, як наслідок, зросла його активність.
Якщо у 1914 р. Англія мала 21 міністерство, то у 1924 р. - уже 35. Цей процес
прискорився в роки Другої світової війни. Британська співдружність націй. У
30-і рр. відбулися істотні зміни у стосунках із домініонами. У 1926 р.
Австралія ставить вимогу про призначення губернаторів штатів урядами
самих штатів із числа місцевих мешканців.
У 1926 р. Канада самовільно встановлює дипломатичні відносини зі США.
Намагаючись примирити конфлікти між метрополією та домініонами,
запобігти розпаду імперії було висунуто гасло "Співдружність заради
спільної експлуатації колоній". Домініони прийняли активну участь у
виробленні нового документа, що визначав характер взаємин із Лондоном. 11
грудня 1931 р. парламент Великобританії схвалив Вестмінстерський статут,
за яким генерал-губернатори домініонів мали призначатися з місцевих
уродженців. Хоча сам губернатор призначався англійським монархом, він
був зобов'язаний користуватися рекомендаціями домініону. Домініони були
визнані рівними за статусом і у жодній мірі не підпорядковувалися один
одному, а лише вільно об'єднувалися у Британську співдружність націй.
Кожен домініон самостійно визначав умови набуття громадянства домініону,
але громадяни домініону були одночасно громадянами Співдружності.
Щорічно скликалися імперські конференції. У домініони були призначені
посли Великобританії, що іменувалися високими комісарами. У 1937 р.
Ірландія офіційно відмовилася від статусу домініона та була за конституцією
проголошена республікою. Великобританія в роки Другої світової війни Із
червня 1940 р. по червень 1941 р. Великобританія фактично самостійно
протистояла Гітлеру, який 16 липня 1940 р. підписав д
\
7.Характерні джерела та основні риси права Великобританії. Соціальне
законодавство.
Великобританія не знає одночасного створеного акту як конституції. За формою
британська Конституція і в ХХ столітті має комбінований, несистематизований
характер і складається з двох частин - писаної і неписаної. Такий характер мають
всі галузі англійського права. Британську Конституцію часто називають
неписаною, маючи на увазі ту обставину, що вона ніколи не була "записана" в
одному акті. Писана і неписана її частини мають, у свою чергу, різні досить
різноманітні джерела.
Писана частина включає в себе статутне право, тобто прийняті в різні роки і навіть
епохи закони парламенту, що регулюють питання конституційного характеру, і
судові рішення (прецеденти), що мають своїм предметом питання, що носять той
же конституційний характер. Вираз "писаний" закон означає закон, формально
прийнятий парламентом, неважливо зафіксований він на папері чи ні, а термін
"неписаний" закон вживається для позначення закону, не приймався парламентом.
Судові рішення становлять систему "загального права", вони зачіпають, головним
чином, права і свободи громадян, ставлення різних державних органів. Найбільше
значення з них мають рішення вищих судових інстанцій.
До власне неписаної частини відносяться конституційні угоди, ніде юридично не
зафіксовані, але регулюють найважливіші питання державного життя. Ці угоди, або
система звичаєвого права, розглядаються у Великобританії як основа
конституційного права. Частина звичайного права розглядають королівські
прерогативи, що регулюють призначення міністрів, "колективну відповідальність"
кабінету, розпуск парламенту та ін Суверенітет парламенту - фундаментальний
принцип британського конституційного права, також є принципом звичайного
права. Не існує точного списку конституційних угод. Практично вони діють у всіх
елементах британської політичної системи.
Статутне право носить фрагментарний характер; парламентських актів з
конституційних питань налічується близько 4000. Деякі акти парламенту можуть
розглядатися як чисто конституційні (закони про склад, взаєминах і повноваженнях
парламенту - 1911, 1948гг., Акт про перах 1963р.), Закони про правове положення
особистості (Хабеас корпус акт 1679 р., Білль про права 1689 р. з внесеними
змінами), закон про виборче право (акти про народному уряді 1949 р., 1969 р., 1974
р. і ін.); закони про місцеве управління (акти про місцеве управління 1972 і 1985
рр..).
Конституційні норми містяться і в законах, в яких регулювання подібних норм є
частиною акта, нарівні з іншими питаннями. Наприклад, в Акті про міністрів
корони 1975 нарівні з питаннями конституційного характеру міститься багато
положень, які стосуються адміністративного права. Конституційні норми можуть
міститися і в актах делегованого законодавства.
У ХХ столітті роль прецедентного права ослаб, але такі переваги судових
прецедентів, як гнучкість і еластичність, пояснюють зацікавленість правлячих кіл у
збереженні загального права. Подібну форму мають Конституція до 1982 р. і
Конституція Канади. Своєрідна форма британської Конституції спричиняє ряд
наслідків; перш за все, що входять до неї компоненти виключають який-небудь
особливий порядок їх прийняття, зміни або скасування. Конституція, таким чином,
належить до гнучких, тобто змінюваних з додержанням звичайної процедури в
парламенті чи в умовах звичайного судочинства. Наступна особливість -
відсутність органів конституційного контролю, тому що неможливо зіставити
видаються акти, прийняті судові рішення з уже діючими парламентськими
законами та судовими рішеннями. Тим більше не можна визначити, чи відповідає
видається акт конституційним угодам, ніде юридично незафіксованим.
З характеру Конституції випливає і те, що праці вчених-юристів зізнаються за
джерело конституційного права, оскільки вони містять необхідні узагальнення,
аналіз писаних і неписаних норм конституції.
Особливості конституційного будови надали важливий вплив на англійське право,
яке, незважаючи на унітарність держави, має відмінні риси в Північній Ірландії і
особливо в Шотландії.
Основними джерелами англійського права є судові прецеденти, тобто рішення
вищих судів, що мають обов'язкову силу для них самих і нижчих судів, статути -
законодавчі акти британського парламенту і видаються виконавчими органами
акти делегованого законодавства.
У системі судових прецедентів розрізняють норми загального права, яке почало
формуватися ще в ХІ ст. і нині відіграє основну роль, або доповнює законодавство і
норми так званого права справедливості, створюваного з рішення суду канцлера,
який існував з ХV століття до судової реформи 1873 - 1875 рр.. У ході
багатовікового розвитку англійського прецедентного права склалися численні,
часто досить суперечливі, але в цілому досить ефективні правила, що
регламентують силу і обов'язковість судових рішень, способи їхнього тлумачення,
застосування й т.п.
До ХХ століття були створені з метою впорядкування правового регулювання
окремі консолідовані акти, хоча і стосовно лише до окремих правових інститутів -
закони про сімейні відносини 1857р., Про партнерство 1890р., Про продаж товарів
1893р., Та ін У результаті законодавство стало в багатьох відносинах важливим
джерелом права, ніж норми сформульовані в прецедентах. Але і ХХ столітті
судовий прецедент залишається важливим і повноцінним джерелом англійського
права, оскільки зберігаються інститути, що безпосередньо регулюються нормами
загального права або навіть права справедливості (деякі види договорів - довірчої
власності, відшкодування шкоди, відповідальність за порушення зобов'язань та ін.)
Крім того, в силу історично сформованих і незмінних особливостей англійської
правової системи всі знову прийняті законодавчі акти неминуче обростають
величезною кількістю судових прецедентів, без яких вони просто не можуть
функціонувати, оскільки ті витлумачують, уточнюють і розвивають лаконічні
законодавчі формулювання.
Протягом ХХ століття серед джерел англійського права істотно зросла роль
делегованого законодавства, особливо в охороні здоров'я, освіті, соціальному
страхуванні. Вищою формою делегованого законодавства вважається "наказ в
Раді", що видається урядом від імені монарха і таємної ради (дорадчого органу при
монарху, що включає вищих посадових осіб Великобританії).
У 1865 р. була створена правова комісія для Англії (одночасно для Шотландії),
якій було доручено готувати проекти великих консолідованих актів з тим, щоб у
перспективі "провести реформу всього права аж до його кодифікації". Але і в
даний час жодна галузь англійського права не кодифікована повністю. У зв'язку з
цим особливий інтерес викликає правове регулювання, що склалося в окремих
галузях права.

В Англії єдиної областю виступає сфера цивільного і торгового права. Ставлення

власності регулюється законами, прийнятими в 1925 р. (закон про власність, про
управління майном та ін.) Великий розвиток отримав інститут довірчої власності,
керованої на користь третіх осіб (створення благодійних фондів, управління
спадковим майном та майном недієздатних осіб та ін.) Зобов'язання поділяються на
виникаючі з договорів і з правопорушень. Серед підстав виникнення зобов'язань
прийнято виділяти традиційний інститут порушення правовладенія, різні посягання
на права особистості (обман, наклеп, заподіяння шкоди). Стосовно до деяких видів
зобов'язань і правопорушень діє принцип "суворої відповідальності", згідно з яким
потрібно встановити лише факт заподіяння шкоди, але немає необхідності
доводити суб'єктивну провину правопорушника. При укладанні договорів велике
значення надається встановленню та дотриманню стандартних умов, регульованих,
як і зобов'язання, в основному, нормами прецедентного права.
На регулювання діяльності компаній спрямований Закон про компанії 1985 р., з
підзаголовком "Закон, призначений для консолідації більшої частини законів про
компанії". Цей великий акт докладним чином регламентує питання установи та
реєстрації компаній, їх злиття і поділу, і разом з тим встановлює правові рамки
здійснення підприємницької діяльності, визначається юридичний статус компаній
різного виду (у Великобританії переважають компанії з обмеженою
відповідальністю), правила розподілу паїв і облігацій, повноваження правління і
посадових осіб компаній, порядок здійснення контролю за їх діяльністю, способи
ліквідацій компаній. Закон про промисловий розвиток 1968 передбачає надання
фінансової підтримки окремим найбільш ефективним галузях виробництва та
сприяння розвитку районів з несприятливою економічною кон'юнктурою.
Торговельні та фінансові відносини регулює Закон про векселі 1881р. і Закон про
споживчий кредит 1974 р., дозволяє багато питань кредитування, продажу товарів
та ін
Успадкування майна можливе як за заповітом, так і за законом. Ще Закон про
заповіти 1857 надає обов'язкову силу заповіту, складеного в письмовій формі в
присутності двох свідків.
Сімейні відносини регулюються досить докладно різними законодавчими актами:
Закон про шлюб 1949р. в основному присвячений укладення шлюбу, Закони про
реформу сімейного права 1969 і 1987рр. уточнили закони про спадкування, про
права незаконнонароджених дітей і про обов'язки батьків таких дітей, Закон про
визнання шлюбу недійсним 1971 р., Закон про розлучення і окремому проживанні
подружжя 1971 р., Закон про майнові відносини подружжя 1973
Трудові відносини регулюються законодавством і прецедентним правом, яке
формується в ході судового розгляду трудових спорів. У деяких галузях
виробництва найважливіша умова праці (ставки заробітної плати, тривалість
робочого часу, умови праці тощо) закріплюється в колективних договорах; в інших
галузях виробництва існує лише індивідуальні трудові угоди, для яких особливе
значення набувають загальні приписи, що містяться в парламентських актах. До
них можна віднести Закони про профспілки і трудові відносини 1974 і 1976 рр..,
Про захист зайнятості 1975 і 1978 рр.., Про зайнятість 1980, 1982 і 1988 рр.., Про
заробітну плату 1986 р. і ін
У ХХ столітті в Англії отримала розвиток система соціального забезпечення, були
створені національна служба охорони здоров'я, національне страхування. Система
різних фондів, що формуються за рахунок працівників, підприємців, засобів
муніципальних органів та засобів держбюджету дозволяє виплачувати пенсії по
старості, допомоги по безробіттю, інвалідності, багатодітності, на материнство, на
освіту, оплату житла та ін До числа основних законодавчих актів у цій галузі
можна віднести закон про національну службі охорони здоров'я 1977р., Закон про
соціальне забезпечення 1985р., Закон про хронічних хворих та інвалідів 1970р.,
Закон про нещасні випадки на виробництві та професійних хворобах 1975р.
За останнє десятиліття великий розвиток отримало законодавство про охорону
навколишнього середовища. Найбільш важливими є Закони про контроль над
забрудненням навколишнього середовища 1974р., Закон про захист та
використання вод 1973р., Закон про контроль над забрудненням атмосфери 1978р.
Важливі зміни у ХХ столітті зазнали норми кримінального права Англії, хоча і
зараз переважну частину складають акти, прийняті в ході реформи 1830-1880 рр..
(Найстаріший - закон про державну зраду 1351г.). Але сучасне законодавство
охоплює майже всі основні інститути загальної частини і юридично значимі
ознаки, що характеризують конкретні види злочинів. До числа найважливіших
діючих законів можуть бути віднесені:
Закон про кримінальному праві 1967 р., в якому визначена нова класифікація
кримінальних злочинів та скасовано традиційний поділ їх на фелонії і
місдімінором;
Закон про злочинний замах 1981 р.; Закон про компетенцію кримінальних судів
1973 р.; Закон про виправлення правопорушників 1974 р.; Закон про вбивство
1957р.;
Закон про злочини проти особистості 1861; Закон про викрадення дітей 1984 р.;
Закон про крадіжку 1968 і 1978 рр..; Закони про охорону державної таємниці
(офіційні секрети) 1911,1920, 1939 і 1989 рр..;
Закони про зловживання наркотиками 1971 р. і про злочинний розповсюдженні
наркотиків 1986 р. і ін
Найважливіше перетворення - скасування поділу злочинних діянь на фелонию і
місдімінором, проголошена в ст.1. Закону про кримінальному праві 1967 р. Раніше,
1945 р., були скасовані відмінності між фелони і "тризн" - державної зради, що
вважалася особливою категорією злочинів (наприклад , всі співучасники в ній
зізнавалися виконавцями злочину). Розподіл ж на фелонії і місдімінором мають
архаїчний характер, оскільки до фелония ставилися злочинні діяння, які колись, в
кінці XVIII століття, каралися смертельної стратою і конфіскацією майна, а до
місдімінором всі інші. У результаті в середині ХХ століття кишенькова крадіжка в
церкві могла бути визнана фелони, а найнебезпечніша шахрайська операція,
заподіяла величезних збитків, - місдімінором. Тому англійська законодавець
визначив нову класифікацію злочинних діянь. "Арештні" злочини - злочинні
діяння, за які загрожує строк понад 5 років. Всі інші отримали назву "неарестних".
Класифікація злочинних діянь проводиться і з процесуальних підстав, - на злочин,
переслідуване або за обвинувальним актом (справи розглядаються судом
присяжних), або в порядку сумарного виробництва (магістрами), або, діяння
"змішаної юрисдикції" (в будь-якому з названих двох порядків).
Система покарань - позбавлення волі, пробація ("випробування", умовне
засудження до трьох років) і штраф. В якості додаткових покарань
використовується позбавлення прав на водіння автомобіля, на заняття певної
діяльністю, наказ про виконання робіт в громадських інтересах від 40 до 240 годин
і ін Смертна кара, яка за Законом про вбивство 1957 р., могла призначатися лише за
кілька видів тяжкого вбивства, в 1965 р. була скасована тимчасово, а в 1969 р.
постійно, оскільки з'ясувалося, що тимчасова відміна смертної кари призвела до
зростання тяжких вбивств. Але в Англії продовжують діяти статуси, які
передбачають смертну кару за державну зраду, піратство і підпал королівських
будинків, але смертні вироки по тим вже протягом кількох десятиліть не
виносяться. З 1948 р. скасовано каторжні роботи.
Джерелами кримінально-процесуального права в Англії служать, перш за все,
законодавчі акти, здебільшого регулюють одночасно і питання судоустрою. До їх
числа належать закони про Верхньому суді 1982 р., про магістратських судах 1980
р., Закон про суди графств 1984 р., про присяжних 1974 р., Закон про
переслідування за злочини 1985 р., Закон про відправлення правосуддя 1985 р.,
Закон про поліцію і докази по кримінальних справах 1984 р., Закон про суди і
юридичні послуги 1980 р. і ін
Прецендентное право служить тут основою тлумачення законодавчих пропозицій і
усуває пробіли в законодавстві.
Англійська кримінальний процес будується на основі принципу змагальності:
функція обвинувачення (порушення кримінальної справи, збирання обвинувальних
доказів, підтримання обвинувачення в суді); функція захисту (збирання
виправдувальних доказів, захист у суді); функція суду (забезпечення дотримання
сторонами правил судового спору, вирішення питання про винність, визначення
міри покарання). У цивільному процесі суд виступає арбітром між двома
сторонами - позивачем та відповідачем.
Шотландське право включає в себе не тільки судові прецеденти, а й трактати
шотландських юристів. У Шотландії діють ті акти британського парламенту, які
містять вказівки, що вони поширюються на її територію, або видані тільки для
Шотландії. У Шотландії не застосовується інститут суворої відповідальності,
допускається укладення шлюбу шляхом релігійного обряду або цивільної
реєстрації, вважається дійсним і в результаті фактичного спільного проживання.
Традиційно визнається свобода заповіту, обмежена лише обов'язкової часткою для
чоловіка і дітей, складене у письмовій формі заповіт, не вимагає присутності
свідків при його оформленні. Відрізняється класифікація кримінальних злочинів,
види умислу і пом'якшувальні обставини. Процес ближче до французької системи
судочинства. Велике місце в регулюванні займають норми шотландського
прецедентного права.
У Північній Ірландії використовується не тільки британське законодавство, а й
акти ірландського парламенту, прийняті до 1921р. Рішення шотландських судів
мають силу лише "переконує", а не "зобов'язує" прецеденту. В основному
застосовуються ті ж акти, що для Англії та Уельсу, за винятком актів
надзвичайного законодавства. Закон "Про попередження тероризму" (тимчасове
положення) 1989 р., Закон "Про Північної Ірландії" (надзвичайні положення)
1978р.
Цікава склалася у Великобританії судова система. Вища судова інстанція в
Сполученому Королівстві - Палата лордів. Вона бере до розгляду апеляції,
головним чином, з питань права, на постанови у цивільних і кримінальних справах
- Англії та Уельсу, а також тільки у цивільних справах Шотландії. Справи в суді
Палати лордів від імені всієї Палати розглядає не менше трьох лордів. Прийняте
більшістю голосів висновок суду Палати лордів передають до суду, який виніс
оскаржувану постанову, який і виносить остаточне рішення у справі згідно з
рекомендаціями.
Верховний суд Англії та Уельсу, очолюваний в якості голови лордом-канцлером,
включає в себе три самостійних судових установи:
апеляційний суд,
високий суд,
суд корони.
Апеляційний суд розглядає апеляції на постанови інших судів. У нього входять
лорд-канцлер, колишні лорди-канцлери, лорд-головний суддя, і до 18 лордів -
апеляційних суддів.
Високий суд має три відділення - королівської лави, канцлерський і сімейне. У
нього входять лорд-канцлер, інші вищі судові діячі, а також до 80 рядових суддів.
Відділення королівської лави (входять до суду адміралтейства та комерційний суд)
займається розглядом по першій інстанції найбільш складних цивільних справ і
апеляцій на вироки магістрацькі судів у кримінальних справах. канцлерський
відділення (входить Патентний суд) розглядає в якості першої інстанції справи,
пов'язані з управлінням майном, діяльністю компаній, банкрутством ... Сімейне
відділення зайнято розглядом скарг на рішення магістратських судів з усіх питань
сімейних відносин: розлучення, опіки, аліментів ...
Суд корони, створений в 1971р., Замість ряду колишніх судових установ розглядає
по першій інстанції, обов'язково за участю присяжних засідателів (в інших
англійських кримінальних судах присяжних немає), справи про переслідуваних за
обвинувальним актом, тобто про більш серйозних злочинах, а також апеляції на
вироки і рішення магістратських судів. У якості суддів виступають судді Високого
суду, окружні судді та рекордери - юристи, які виконують обов'язки суддів "за
сумісництвом".
Нижчі суди в Англії та Уельсі, суди графств і магістратські суди. Суди графств
(понад 350) - основні органи цивільного правосуддя, які розглядають справи
(близько 90% по першій інстанції залежно від категорії позову (до 5 тис. фунтів
стерлінгів за позовами з договорів і деліктів).
Магістратські суди розглядають в сумарному порядку (без присяжних) основну
масу кримінальних справ (до 98% на рік). Вони можуть засуджувати лише до
штрафу або позбавлення волі на термін до 6 місяців. Якщо магістрати приходять до
висновку, що обвинувачений заслуговує на більш суворі покарання, вони
передають справу на розгляд Суду корони. Магістрати (світові судді) не є
професійними юристами і розглядають справи лише в колегіях з двох-трьох
чоловік. Платні магістрати (професійні юристи) розглядають справи одноосібно.
Поряд із судами загальної юрисдикції, є і спеціалізовані суди різної компетенції,
деякі з яких носять назву трибуналів (мають другорядне значення).
Промислові трибунали (з 1964р. Розглядають трудові спори), засновані в 1956 р.
Суд з розгляду скарг на обмеження свободи підприємництва, з 1967 р. заснована
Служба парламентського уповноваженого у справах адміністрації (омбудсман).
Суддівські посади назначаеми. Суддя-юрист не менш ніж з 10-ти річним стажем.
Адвокати діляться на баристерів і солісітеров. Перші найбільш досвідчені і
виступаючі у всіх судових інстанціях, другі виступають у нижчих судах, готують
цивільні і кримінальні справи до слухання.
У Шотландії вищої й остаточною інстанцією у кримінальних справах виступає
Високий суд юстіціаріев. У складі лорд-генеральний суддя Шотландії, лорд-суддя-
клерк і лорди члени суду. Разом з 15-ма присяжними цього суду слухає справи по
першій інстанції про найбільш серйозних злочинах.
Вища судова інстанція у цивільних справах - Сесійна суд. До складу входять лорд-
президент, лорд-суддя-клерк і сесійні лорди, одночасно є членами Верховного суду
юстіціаріев.
Нижча ланка - шеріфскіе суди. Шерифи - професійні судді. Виділяють головних
шерифів і шерифів - заступників, перші розглядають скарги на рішення, винесені
другими у цивільних справах, але і ті й інші можуть розглядати за участю 15
присяжних справи про злочини.
Нижча інстанція у кримінальних справах - окружні суди, іноді розглядають спори
сімейного характеру. У Шотландії існує розвинена система органів публічного
кримінального переслідування, які на свій розсуд приймають рішення про передачу
справи до суду. Очолює лорд-адвокат.
Звинувачення підтримують на відміну від "коронних обвинувачів" - прокуратори-
фіскали. Захист представлена адвокатами і солістірамі ("юридичними агентами").
Судова система Північної Ірландії в чому копіює англійську. Вища апеляційна
інстанція для судів колоній, залежних територій і деяких держав, що входять до
Співдружності, - судовий комітет Таємної ради, очолюваний лордом-канцлером.
Його судження щодо спірних правових питань, що виникають при розгляді
конкретних судових справ, носять характер рекомендацій.
У ХХ столітті право Великобританії розвивається по шляху створення
консолідованих актів із збереженням ролі і значення прецедентного права.
Відмінності в праві і судоустрій Англії, Уельсу, Шотландії і Північної Ірландії
відображають історично сформовані особливості, закріплені, перш за все, в нормах
звичаєвого права і судових прецедентів.